Основні нормативно-правові акти за жовтень 2019 року

Головна цитата

Основні нормативно-правові акти за жовтень 2019 року

Публікації

Основні нормативно-правові акти за жовтень 2019 року

14:42 Нд 10.11.19 Автор : Рада адвокатів Тернопільської області 983 Переглядів Версія для друку

ПЕРЕЛІК основних нормативно-правових актів за жовтень 2019 року

1. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні

(Закон України від 20.09.2019 року №132-ІХ, чинність з 17.10.2019 року за окремими виключеннями).

Основні зміни:

Ввведено новий вид власності – ДОВІРЧА ВЛАСНІСТЬ (суттєві зміни внесено в Цивільний та Земельний кодекси, в інші нормативно-правові акти) для забезпечення зобов’язань боржників за кредитними договорами та договорами позики.

Передбачено і те, що звернення стягнення на об’єкт довірчої власності на вимогу третіх осіб не допускається.

Передбачено і те, що після прийняття рішення про звернення стягнення на житлове приміщення, що є об’єктом довірчої власності, всі мешканці такого приміщення зобов’язані на письмову вимогу довірчого власника або особи, яка отримала право власності на приміщення від довірчого власника, звільнити житлове приміщення протягом десяти днів з дня отримання такої вимоги.

Якщо мешканці не звільняють житлове приміщення у встановлений цим Кодексом або інший погоджений сторонами строк, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Довірчою власністю не може бути забезпечено виконання зобов’язань за кредитним договором, який був укладений до набрання чинності цим Законом, а так само зобов’язань, які виникли внаслідок зміни (реструктуризації, рефінансування) зобов’язань за договором, укладеним до набрання чинності цим Законом.

2. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих положень кримінального процесуального законодавства

(Закон України від 04.10.2019 року №187-ІХ, чинність з 17.10.2019 року).

Основні положення:

конкретизовано вимоги до протоколу про затримання (частину п’яту статті 208 КПК України викладено в такій редакції:

Про затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, обов’язково складається протокол, в якому, крім відомостей, передбачених статтею 104 цього Кодексу, зазначаються: місце, дата і точний час (година і хвилини) затримання відповідно до положень статті 209 цього Кодексу; підстави затримання; результати особистого обшуку; клопотання, заяви чи скарги затриманого, якщо такі надходили; повний перелік процесуальних прав та обов’язків затриманого. У разі якщо на момент затримання прізвище, ім’я, по батькові затриманої особи не відомі, у протоколі зазначається докладний опис такої особи та долучається її фотознімок. Протокол про затримання підписується особою, яка його склала, і затриманим. Копія протоколу негайно під розпис вручається затриманому та надсилається прокурору";

доповнено перелік ухвал слідчого судді, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування (частину першу статті 309 доповнити пунктом 5-1 такого змісту:

"5-1) застосування запобіжного заходу у вигляді застави або про відмову в застосуванні такого заходу";

під час початку судового розгляду передбачено оголошення прокурором лише короткого викладу обвинувального акту, а для цивільного позивача – лише короткого викладу позовної заяви (раніше за клопотанням учасників судового провадження обвинувальний акт та позовна заява повинні були оголошені в поному обсязі); (нова редакція статті 347 КПК України);

передбачено право сторони обвинувачення та сторони захисту проголосити вступні промови на початку судового розгляду, вказано про зміст та порядок їх проголошення (нова редакція ч. 1 ст. 349 КПК України);

тепер передбачено, що адвокатам та іншим особам, щодо яких здійснюється особливий порядок кримінального провадження (суддям, народним депутатам, депутатам місцевих рад та іншим) Генеральний прокурор (виконувач обов’язків Генерального прокурора), його заступник, керівник регіональної прокуратури може доручити іншим прокурорам здійснити письмове повідомлення про підозру у порядку, передбаченому частинами першою і другою статті 278 цього Кодексу (статтю 481 КПК України доповнено частиною другою вказаного змісту);

змінено та конкретизовано норми КПК України щодо порядку призначення експертиз в кримінальному провадженні (зміни до статтей 242,-244 КПК України), основні з яких передбачають таке:

- експертиза проводиться експертною установою, експертом або експертами, яких залучають сторони кримінального провадження або слідчий суддя за клопотанням сторони захисту у випадках та порядку, передбачених статтею 244 цього Кодексу, якщо для з’ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідні спеціальні знання. Не допускається проведення експертизи для з’ясування питань права (нова редакція ч. 1 ст. 242 КПК України);

- виключено п. 5 ч. 2 ст. 242 КПК України щодо обов’язку слідчого або прокурора забезпечити проведення експертизи щодо встановлення статевої зрілості потерпілої особи в кримінальних провадженнях, щодо злочинів,передбачених статтею 155 КК України;

- встановлено чітко визначену підставу для обов’язкового проведення експертизи по визначенню матеріальних збитків – якщо потерпілий не може їх визначити та не надав документ, що підтверджує розмір такої шкоди (нова редакція п. 6 ч. 2 ст. 242 КПК України);

- змінено порядок залучення експерта (нова редакція ст. 243 КПК України). Експерт залучається у разі наявності підстав для проведення експертизи за дорученням сторони кримінального провадження. Сторона захисту має право самостійно залучати експертів на договірних умовах для проведення експертизи, у тому числі обов’язкової. Експерт може бути залучений слідчим суддею за клопотанням сторони захисту у випадках та порядку, передбачених статтею 244 цього Кодексу.

- конкретизовано підстави для подання стороною захисту клопотання про проведення експертизи (нова редакція ст. 244 КПК України) Сторона захисту має право звернутися до слідчого судді з клопотанням про проведення експертизи у разі, якщо: 1) для вирішення питань, що мають істотне значення для кримінального провадження, необхідне залучення експерта, проте сторона обвинувачення не залучила його або для вирішення залученим стороною обвинувачення експертом поставлені запитання, що не дозволяють дати повний та належний висновок з питань, для з’ясування яких необхідне проведення експертизи, або існують достатні підстави вважати, що залучений стороною обвинувачення експерт внаслідок відсутності у нього необхідних знань, упередженості чи з інших причин надасть або надав неповний чи неправильний висновок; 2) сторона захисту не може залучити експерта самостійно через відсутність коштів чи з інших об’єктивних причин.

- викладено вимоги до змісту клопотання сторони захисту про проведення експертизи (нова редакція ст. 244 КПК України). У клопотанні зазначаються:1) короткий виклад обставин кримінального правопорушення, у зв’язку з яким подається клопотання;2) правова кваліфікація кримінального правопорушення із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність;3) виклад обставин, якими обґрунтовуються доводи клопотання;4) експерт, якого необхідно залучити, або експертна установа, якій необхідно доручити проведення експертизи;5) вид експертного дослідження, що необхідно провести, та перелік запитань, які необхідно поставити перед експертом. До клопотання також додаються:копії матеріалів, якими обґрунтовуються доводи клопотання;копії документів, що підтверджують неможливість самостійного залучення експерта стороною захисту.

3. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підстав передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду та щодо строків повернення справи

(Закон України від 02.10.2019 року №142-ІХ, чинність з 19.10.2019 року).

Однакові зміни внесені до ГПК України, ЦПК України та КАС України в такій редакції:

Після закінчення апеляційного розгляду справа у п’ятнадцятиденний строк повертається до суду першої інстанції, який її розглядав;

Справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб’єктної юрисдикції, крім випадків, якщо:

1) учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної чи суб’єктної юрисдикції;

2) учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної чи суб’єктної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об’єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах;

3) Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної чи суб’єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах";

Якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема через відсутність виключної правової проблеми, наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, або якщо Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору у подібних правовідносинах, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об’єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об’єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати";

Після закінчення касаційного розгляду справа у п’ятнадцятиденний строк повертається до суду першої інстанції, який її розглядав, якщо інше не зазначено у судовому рішенні суду касаційної інстанції";

4. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення ефективності інституційного механізму запобігання корупції

(Закон України від 02.10.2019 року №140-ІХ, чинність з 18.10.2019 року, а денякі положення – з 01.01.2020 року).

Основні положення:

нова редакція поняття «близькі особи» - члени сім’ї суб’єкта, зазначеного у частині першій статті 3 цього Закону, а також чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний та двоюрідний брати, рідна та двоюрідна сестри, рідний брат та сестра дружини (чоловіка), племінник, племінниця, рідний дядько, рідна тітка, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, зять, невістка, тесть, теща, свекор, свекруха, батько та мати дружини (чоловіка) сина (дочки), усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням зазначеного суб’єкта" (зміни до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції»);

нова редакція поняття «члени сім’ї» -- а) особа, яка перебуває у шлюбі із суб’єктом, зазначеним у частині першій статті 3 цього Закону, та діти зазначеного суб’єкта до досягнення ними повноліття - незалежно від спільного проживання із суб’єктом; б) будь-які особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки із суб’єктом, зазначеним у частині першій статті 3 цього Закону (крім осіб, взаємні права та обов’язки яких не мають характеру сімейних), у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі".

додаткові повноваження Національного агентства з питань запобігання корупції (доступ до реєстраційних справ, що знаходяться в нотаріусів, державних реєстраторів, доступ до даних про власників цінних паперів, доступ до інформації з обмеженим доступом та інше), новий статус керівництва вказаним органом.

5. Про внесення змін до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» та інших законів України щодо детінізації розрахунків у сфері торгівлі та послуг

(Закон України від 20.09.2019 року №128-ІХ, чинність з 19.04.2020 року за окремими виключеннями).

Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо детінізації розрахунків у сфері торгівлі та послуг

(Закон України від 20.09.2019 року №129-ІХ, чинність з 19.04.2020 року за окремими виключеннями).

Ці два законодавчі акти, які прийняті в доповнення один одного, по суті переводять всіх підприємців на застосування реєстраторів розрахункових операцій (далі РРО) та встановлюють досить жорстку відповідальність за порушення норм цих Законів.

Виключення встановлені для:

платників єдиного податку другої-четвертої групи (фізичних осіб-підприємців) незалежно від обраного виду діяльності, обсяг доходу яких протягом календарного року не перевищує 1 000 000 (один мільйон) гривень, крім тих, які здійснюють: реалізацію технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту;реалізацію лікарських засобів, виробів медичного призначення та платних послуг у сфері охорони здоров’я, які мають право не застосовувати РРО до 01.10.2020 року;

платників єдиного податку другої-четвертої групи (фізичних осіб-підприємців) незалежно від обраного виду діяльності, обсяг доходу яких протягом календарного року не перевищує 1000 000 (один мільйон) гривень, крім тих, які здійснюють: реалізацію технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту; реалізацію лікарських засобів, виробів медичного призначення та платних послуг у сфері охорони здоров’я; реалізацію товарів (надання послуг) через мережу інтернет; реалізацію ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, ..; роздрібну торгівлю вживаними товарами в магазинах (група 47.79 КВЕД); діяльність туристичних агентств, туристичних операторів; діяльність готелів і подібних засобів тимчасового розміщення (група 55.10 КВЕД); реалізацію текстилю ..; діяльність ресторанів, кафе, ресторанів швидкого обслуговування, які мають право не застосовувати РРО з 01.10.2020 року до 01.01.2021 року;

6. Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо захисту права власності

(Закон України від 03.10.2019 року №159-ІХ, чинність з 02.11.2019 року).

Удосконалено роботу щодо державної реєстрації права власності та інших речових прав, державну реєстрацію юридичних осіб та змін до їх установчих документів.

Основні зміни:

договір відчуження майна, предметом якого є частка (її частина) у статутному (складеному) капіталі товариства, укладається у письмовій формі (нотаріальне посвідчення цього договору не передбачено);

під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов’язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав, похідних від права власності, здійснюється у зв’язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв’язку з вчиненням такої дії" (зміни до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»);

державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться в межах Автономної Республіки Крим, області, міст Києва та Севастополя за місцезнаходженням нерухомого майна.

на підставі рішення Міністерства юстиції України державна реєстрація права власності та інших речових прав у визначених випадках може проводитися в межах декількох адміністративно-територіальних одиниць, визначених абзацом першим цієї частини, або незалежно від місцезнаходження нерухомого майна.
державна реєстрація обтяжень речових прав проводиться незалежно від місцезнаходження нерухомого майна;

у разі якщо державна реєстрація прав проводиться не у результаті вчинення нотаріальних дій або не на підставі документів, виданих (оформлених) органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, державний реєстратор обов’язково визначає обсяг цивільної дієздатності фізичних осіб і цивільної правоздатності та дієздатності юридичних осіб, перевіряє повноваження представника фізичної або юридичної особи щодо вчинення дій, направлених на набуття, зміну чи припинення речових прав, обтяжень таких прав.

державний реєстратор під час проведення державної реєстрації змін, пов’язаних із зміною складу засновників (учасників) юридичної особи приватного права, у разі якщо такі зміни відбулися не в результаті нотаріального посвідчення правочину, предметом якого є відчуження (передання) частки засновника (учасника) у статутному (складеному) капіталі (пайовому фонді) юридичної особи (крім акціонерних товариств), у результаті видачі свідоцтва про право на спадщину на частку засновника (учасника) у статутному (складеному) капіталі (пайовому фонді) юридичної особи (крім акціонерних товариств) або не на підставі судового рішення, обов’язково визначає обсяг цивільної дієздатності фізичних осіб і здійснює перевірку цивільної правоздатності та дієздатності юридичних осіб, перевіряє повноваження представника фізичної або юридичної особи.

учасник, керівник юридичної особи має право на безоплатній основі в режимі реального часу засобами телекомунікаційного зв’язку отримувати інформацію про факт подання або прийому документів, поданих для проведення реєстраційних дій щодо такої юридичної особи;

Для державної реєстрації змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю подаються такі документи:

1) заява про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі;

2) документ про сплату адміністративного збору;

3) один із таких відповідних документів:

а) рішення загальних зборів учасників (рішення єдиного учасника) товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю про визначення розміру статутного капіталу та розмірів часток учасників;

б) рішення загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю про виключення учасника з товариства;

в) заява про вступ до товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю;

г) заява про вихід з товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю;

ґ) акт приймання-передачі частки (частини частки) у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю;

д) судове рішення, що набрало законної сили, про визначення розміру статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю та розмірів часток учасників у такому товаристві;

е) судове рішення, що набрало законної сили, про стягнення (витребування з володіння) з відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю.

У разі державної реєстрації змін до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі, пов’язаних із входженням до складу учасників товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю іноземної юридичної особи, також подається документ, що підтверджує реєстрацію іноземної особи в країні її місцезнаходження (витяг із торговельного, банківського, судового реєстру тощо).

Справжність підписів учасників, які голосували за рішення, визначені підпунктами "а" і "б" цієї частини, засвідчується нотаріально з обов’язковим використанням спеціальних бланків нотаріальних документів. Якщо у випадках, передбачених законом, таке рішення приймається без урахування голосів учасників у зв’язку з настанням певної обставини, подається документ, що підтверджує настання такої обставини.

Справжність підписів на документі, визначеному підпунктом "в" цієї частини, засвідчується нотаріально, з обов’язковим використанням спеціальних бланків нотаріальних документів. Разом з таким документом подається нотаріально засвідчена копія свідоцтва про право на спадщину. На підтвердження правонаступництва юридичної особи використовуються відомості Єдиного державного реєстру, у тому числі установчі документи такої юридичної особи, що містяться в Єдиному державному реєстрі.

Справжність підписів на документі, визначеному підпунктом "г" цієї частини, засвідчується нотаріально з обов’язковим використанням спеціальних бланків нотаріальних документів. Якщо відповідно до закону або статуту товариства вимагається згода інших учасників на вихід з товариства, подається також така згода, справжність підписів на якій засвідчується нотаріально.

Справжність підписів на документі, визначеному підпунктом "ґ" цієї частини, засвідчується нотаріально з обов’язковим використанням спеціальних бланків нотаріальних документів.

Дія цієї частини щодо нотаріального засвідчення справжності підпису не поширюється на державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що вносяться на підставі документів, створених на порталі електронних сервісів та підписаних з використанням засобів електронної ідентифікації з високим рівнем довіри";

7. Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо посилення захисту суб’єктів господарювання від неправомірних дій або бездіяльності дозвільних органів

(Закон України від 03.10.2019 року №165-ІХ, чинність з 19.10.2019 року).

Нова редакція статті 266-10 КУпАП («Порушення законодавства про дозвільну систему у сфері господарської діяльності). Передбачено перелік порушень дозвільними органами (неповідомлення чи несвоєчасне повідомлення суб’єкта господарювання або адміністратора про відмову у видачі документа дозвільного характеру; порушення строків видачі документів дозвільного характеру і т. д.) та адміністративну відповідальність за них.

8. Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо запровадження єдиного рахунку для сплати податків і зборів, єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування

(Закон України від 04.10.2019 року №190-ІХ, чинність з 01.01.2021 року за окремими виключеннями).

Основні положення (нової статті 35-1 ПК України):

Єдиний рахунок - це рахунок, відкритий у центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, який може використовуватися платником податків для сплати грошових зобов’язань та/або податкового боргу з податків та зборів, передбачених цим Кодексом, єдиного внеску та інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи.

Єдиний рахунок не може використовуватися платником податків для сплати грошових зобов’язань та/або податкового боргу з податку на додану вартість, акцизного податку з реалізації пального та спирту етилового, а також для сплати частини чистого прибутку (доходу) до бюджету державними та комунальними унітарними підприємствами та їх об’єднаннями.

Повідомлення про використання або про відмову від використання єдиного рахунку подається платником податків в електронній формі через електронний кабінет у порядку, встановленому статтею 42-1 цього Кодексу.

Платник податків має право повідомити про використання або про відмову від використання єдиного рахунку один раз протягом календарного року.

Використання єдиного рахунку платником податків розпочинається з дня, наступного за днем подання ним повідомлення про використання єдиного рахунку.

У разі відмови платника податків від використання єдиного рахунку таке використання припиняється починаючи з першого числа місяця наступного календарного року.

З початком використання єдиного рахунку платник податків зобов’язаний здійснювати сплату грошових зобов’язань та/або податкового боргу з податків та зборів, єдиного внеску, інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, через єдиний рахунок, крім випадків, передбачених абзацом другим пункту 35-1.1 цієї статті.

У разі порушення положень, визначених абзацом першим цього пункту, кошти, сплачені таким платником податку на інші рахунки, відкриті центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для сплати грошових зобов’язань та/або податкового боргу з податків та зборів, єдиного внеску, інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, вважаються помилково сплаченими грошовими зобов’язаннями.

9. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав споживачів фінансових послуг

(Закон України від 20.09.2019 року №122-ІХ, чинність з 19.10.2019 року та вводиться в дію з 19.01.2020 року за окремими виключеннями).

Основні положення:

Фінансова установа зобов’язана розкривати клієнтам визначену законодавством інформацію про умови та порядок її діяльності, що розміщується у місці надання послуг клієнтам та/або на власному веб-сайті фінансової установи. Така інформація повинна, зокрема, включати:

1) перелік послуг, що надаються фінансовою установою, порядок та умови їх надання;

2) вартість, ціну/тарифи, розмір плати (проценти) щодо фінансових послуг залежно від виду фінансової послуги;

3) інформацію про механізми захисту прав споживачів фінансових послуг.

На вимогу клієнта фінансова установа зобов’язана в порядку, визначеному законодавством, надати таку інформацію:

1) відомості про фінансові показники діяльності фінансової установи та її економічний стан, які підлягають обов’язковому оприлюдненню;

2) перелік керівників фінансової установи та її відокремлених підрозділів;

3) кількість акцій фінансової установи та розмір часток, які знаходяться у власності членів її виконавчого органу, а також перелік осіб, частки яких у статутному капіталі фінансової установи або належна їм кількість акцій фінансової установи перевищують 5 відсотків;

4) іншу інформацію, право на отримання якої визначено законом.

Перед укладенням договору про надання фінансових послуг фінансова установа чи інший суб’єкт господарювання, що надає фінансові послуги, зобов’язані повідомити клієнта у письмовій або електронній формі, у тому числі шляхом надання клієнту доступу до такої інформації на власному веб-сайті особи, яка надає фінансові послуги, про:

1) особу, яка надає фінансові послуги:

а) найменування (для фізичної особи - підприємця: прізвище, ім’я та (за наявності) по батькові), місцезнаходження, контактний телефон і адреса електронної пошти особи, яка надає фінансові послуги, адреса, за якою приймаються скарги споживачів фінансових послуг;

б) найменування особи, яка надає посередницькі послуги (за наявності);

в) відомості про державну реєстрацію особи, яка надає фінансові послуги;

г) інформацію щодо включення фінансової установи до відповідного державного реєстру фінансових установ або Державного реєстру банків;

ґ) інформацію щодо наявності в особи, яка надає фінансові послуги, права на надання відповідної фінансової послуги;

д) контактну інформацію органу, який здійснює державне регулювання щодо діяльності особи, яка надає фінансові послуги;

2) фінансову послугу - загальну суму зборів, платежів та інших витрат, які повинен сплатити клієнт, включно з податками, або якщо конкретний розмір не може бути визначений - порядок визначення таких витрат;

3) договір про надання фінансових послуг:

а) наявність у клієнта права на відмову від договору про надання фінансових послуг;

б) строк, протягом якого клієнтом може бути використано право на відмову від договору, а також інші умови використання права на відмову від договору;

в) мінімальний строк дії договору (якщо застосовується);

г) наявність у клієнта права розірвати чи припинити договір, права дострокового виконання договору, а також наслідки таких дій;

ґ) порядок внесення змін та доповнень до договору;

д) неможливість збільшення фіксованої процентної ставки за договором без письмової згоди споживача фінансової послуги;

4) механізми захисту прав споживачів фінансових послуг:

а) можливість та порядок позасудового розгляду скарг споживачів фінансових послуг;

б) наявність гарантійних фондів чи компенсаційних схем, що застосовуються відповідно до законодавства";

Забороняється покладати на споживача фінансових послуг сплату будь-яких платежів, відшкодувань, штрафних санкцій за реалізацію ним права на відмову від договору, предметом якого є надання йому фінансової послуги, чи за дострокове розірвання (ініціювання дострокового розірвання) споживачем фінансових послуг такого договору, а також забороняється стягувати такі платежі, відшкодування, штрафні санкції.

Забороняється покладати на споживача фінансових послуг сплату будь-яких платежів, відшкодувань, штрафних санкцій за дострокове виконання ним умов договору, предметом якого є надання йому фінансової послуги, а також забороняється стягувати такі платежі, відшкодування та штрафні санкції.

Орган, який здійснює державне регулювання відповідного ринку фінансових послуг, має право визначити мінімальний обсяг інформації, яка повинна надаватися клієнту щодо кожного виду фінансових послуг, якщо такий мінімальний обсяг інформації не встановлений законом";

10. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення функцій із державного регулювання ринків фінансових послуг

(Закон України від 12.09.2019 року №79-ІХ, чинність з 19.10.2019 року та вводиться в дію з 01.07.2020 року за окремими виключеннями).

Конкретизовано контрольні функції Національного банку України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку на ринку фінансових послуг.

11. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку ліцензування господарської діяльності

(Закон України від 02.10.2019 року №139-ІХ, чинність з 19.12.2019 року за окремими виключеннями).

Істотні зміни внесено в Закон України «Про ліцензування видів господарської діяльності» та в інші нормативно-правові акти щодо порядку видачі ліцензій їх зупинення, анулювання, відновлення. Окремо передбачено зміни в Закон України «Про рекламу» щодо вимог до реклами об’єктів будівництва з метою їх відчуження (наявність у замовника будівництва права власності або користування земельною ділянкою, наявності права на виконання будівельних робіт на конкретному об’єкті, що рекламується, наявності відповідної ліцензії на провадження господарської операції з будівництва; наявності ліцензії на провадження господарської операції з фінансових послуг у відповідних випадках).

12. Про концесію

(Закон України від 03.10.2019 року №155-ІХ, чинність з 20.10.2019 року з окремими виключеннями).

В зв’язку з прийняттям цього Закону втратили чинність Закони України «Про концесії» та «Про концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг». Вказаним Законом детально регламентовано порядок укладення, виконання, зміну та припинення концесійних договорів.

13. Про внесення змін до Закону України «Про публічні закупівлі» та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення публічних закупівель

(Закон України від 19.09.2019 року №114-ІХ, чинність з 20.10.2019 року та вводиться в дію з 19.04.2020 року, крім розділу VІ («Процедура торгів з обмеженою участю»), який вводиться в дію з 19.10.2020 року).