Основні нормативно-правові акти за грудень 2025 року

Основні нормативно-правові акти за грудень 2025 року

Перелік основних нормативно-правових актів  за грудень 2025 року

 

 

1. Про Державний бюджет України на 2026 рік

(Закон України від 03 грудня 2025 р. № 4695-IX, чинність з 01.01.2026)

 

 

Установлено з 1 січня 2026 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 3209 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення:

 

дітей віком до 6 років - 2817 гривень;

 

дітей віком від 6 до 18 років - 3512 гривень;

 

працездатних осіб - 3328 гривень;

 

працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, посадового окладу прокурора окружної прокуратури, посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, - на рівні, встановленому для відповідного державного органу станом на 31 грудня 2025 року;

 

осіб, які втратили працездатність, - 2595 гривень;

 

осіб, які втратили працездатність, який застосовується для визначення розміру доплати за проживання на територіях радіоактивного забруднення за рішеннями суду, - 1600 гривень.

 

 

Установити з 1 січня 2026 року мінімальну заробітну плату:

 

у місячному розмірі - 8647 гривень;

 

у погодинному розмірі - 52 гривні.

 

Розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму, зазначеного в абзаці сьомому статті 7 цього Закону.

 

Установити, що у 2026 році розмір максимальної величини бази нарахування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (максимальної суми доходу застрахованої особи на місяць, на яку нараховується єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, визначеної Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування") дорівнює:

 

для максимальної суми доходу застрахованої особи на місяць (крім доходу у вигляді грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, нарахованих військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу), починаючи з 1 січня 2026 року - двадцяти розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом;

 

для максимальної суми доходу застрахованої особи на місяць у вигляді грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, нарахованих військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу, починаючи з 1 січня 2026 року - п’ятнадцяти розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом.

 

 

 

 

 

2. Про затвердження Положення про Єдиний державний реєстр активів, на які накладено арешт у кримінальному провадженні

(Наказ Міністерства юстиції України від 30.10.2025  № 2949/5, чинність з 21.11.2025)

 

Це Положення визначає порядок формування та ведення Єдиного державного реєстру активів, на які накладено арешт у кримінальному провадженні (далі - Реєстр), а також отримання відомостей з нього.

 

 

Дані Реєстру є відкритими, крім даних, що дають можливість ідентифікувати особу підозрюваного, обвинуваченого, інших осіб, які володіють, користуються та/або розпоряджаються активами (майном), на які накладено арешт у кримінальному провадженні чи у справі про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, та даних, які в рамках міжнародного співробітництва не підлягають розголошенню (оприлюдненню) згідно з міжнародними договорами України.

 

Доступ до даних Реєстру здійснюється на безоплатній основі

 

 

Доступ до відомостей Реєстру без урахування обмежень, визначених пунктом 1 цього розділу, після електронної ідентифікації особи Користувача, мають:

 

керівники прокуратур, органів досудового розслідування - у межах кримінальних проваджень, щодо яких ними здійснюється нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування або організація досудового розслідування (відповідно), у межах справ про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, щодо яких ними здійснюються заходи, передбачені законодавством;

 

прокурори, слідчі, детективи - у межах кримінальних проваджень, щодо яких ними проводиться досудове розслідування та здійснюється нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, у межах справ про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, щодо яких ними здійснюються заходи, передбачені законодавством;

 

уповноважені особи органів прокуратури, досудового розслідування, які виконують функції з інформаційно-аналітичного забезпечення правоохоронних органів та ведення спеціальних обліків відповідно до законодавства, працівники АРМА - в межах наданих адміністратором прав доступу для отримання інформації, необхідної для виконання своїх повноважень, визначених законом.

 

 

 

 

 

3. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю „Рейнір Бізнес Груп“ щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів абзацу першого частини третьої, абзаців першого, другого, третього частини четвертої статті 23 Закону України „Про прокуратуру“ від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (щодо представництва прокурором інтересів держави в суді) (Справа № 3-28/2024(59/24) від 03 грудня 2025 року

 

 

У цьому рішенні Конституційний Суд України розглянув питання відповідності Конституції України окремих приписів статті 23 Закону України «Про прокуратуру», які регулюють здійснення прокурором функції представництва інтересів держави в суді поза межами кримінального провадження.

 

Вихідною позицією Суду стало розуміння того, що представництво інтересів держави прокуратурою є винятковою, субсидіарною конституційною функцією, прямо визначеною пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України. Її реалізація можлива лише за умов суворого дотримання принципів верховенства права, поділу влади, процесуальної рівності сторін і реальності права на судовий захист, гарантованого статтею 55 Конституції України.

 

Конституційний Суд наголосив, що участь прокурора в судових провадженнях поза сферою кримінального права сама по собі не є несумісною з Конституцією. Водночас така участь не може надавати прокурору процесуальних переваг, ставити інших учасників у суттєво невигідне становище або підривати засади рівності сторін і змагальності судового процесу, визначені статтею 129 Основного Закону. У цьому контексті Суд розмежував засаду рівності учасників процесу та засаду змагальності, підкресливши, що порушення будь-якої з них окремо може призводити до порушення права на судовий захист.

 

Тлумачачи зміст статті 55 Конституції України у світлі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Суд звернувся до практики Європейський суд з прав людини. Зокрема, було враховано підхід Суду в рішеннях щодо допустимості участі прокурора в некримінальних провадженнях за умови збереження процесуальної рівності сторін, завчасного доступу до матеріалів справи та відсутності будь-яких ознак привілейованого становища прокурора. На цій підставі Конституційний Суд підтвердив, що критерієм конституційності є не сам факт участі прокурора, а характер і межі його процесуальної ролі.

 

Оцінюючи законодавче регулювання, Суд виходив із того, що вичерпне законодавче визначення всіх можливих “інтересів держави” є об’єктивно неможливим і могло б знизити ефективність захисту таких інтересів. Тому покладення на прокурора обов’язку самостійно визначати й обґрунтовувати наявність порушених або загрожених інтересів держави саме по собі не суперечить Конституції, за умови подальшого судового контролю.

 

Водночас Суд дійшов принципового висновку, що приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону в тій частині, де підставами для представництва визначено “нездійснення” або “неналежне здійснення” захисту інтересів держави відповідними органами влади, не відповідають вимозі юридичної визначеності. Ці оціночні формулювання не містять чітких критеріїв чи ознак, які б окреслювали межі дискреції прокурора та суду. Унаслідок цього виникає ризик суб’єктивного тлумачення, неоднакового застосування норми та необґрунтованого втручання прокуратури у сферу повноважень інших органів публічної влади.

 

Конституційний Суд підкреслив, що таке нормативне регулювання фактично створює позаконституційний механізм впливу прокуратури на діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування, що суперечить принципу поділу влади (стаття 6 Конституції України) і нівелює винятковий характер представництва інтересів держави прокурором. Це підтверджується й статистичними даними, які свідчать про перетворення “виключних випадків” такого представництва на масову практику.

 

У системному зв’язку з цим Суд наголосив, що право на судовий захист і обмежений характер представництва прокурором інтересів держави є взаємопов’язаними елементами єдиної конституційної моделі. Порушення меж цієї функції створює загрозу процесуальній рівності сторін і може призвести до втручання в реалізацію права на справедливий суд.

 

Водночас Конституційний Суд визнав такими, що відповідають Конституції України, приписи абзаців першого–третього частини четвертої статті 23 Закону, оскільки вони встановлюють процесуальні гарантії: обов’язок прокурора обґрунтувати підстави представництва, обов’язковість їх підтвердження судом, попереднє повідомлення відповідного органу та можливість оскарження таких підстав. Ці положення, зокрема, відображають рекомендації Венеційська комісія і не створюють процесуальних привілеїв для прокурора.

 

З огляду на умови воєнного стану та необхідність забезпечення безперервного захисту інтересів держави Суд, визнавши окремі приписи неконституційними, відтермінував втрату ними чинності до 1 січня 2027 року та не поширив дію рішення на правовідносини, що виникли раніше. Таким чином, Конституційний Суд поєднав захист конституційного принципу верховенства права з міркуваннями правової стабільності й безпеки держави.

 

 

 

 

 

4. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними скаргами Гасяка Віталія Валерійовича, Диняка Сергія Васильовича, Маклашевського Віталія Вікторовича щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини першої статті 14-3, частини другої статті 132-1, частини восьмої статті 258, частини четвертої статті 279-5 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 11 грудня 2025 року у справі № 3-119/2023(223/23, 277/23, 250/24)

 

До Конституційного Суду України звернулися громадяни Гасяк В.В., Диняк С.В. та Маклашевський В.В. як суб’єкти права на конституційну скаргу, порушивши питання щодо відповідності Конституції України окремих положень Кодексу України про адміністративні правопорушення. Предметом їх оскарження стали частина перша статті 14-3, частина друга статті 132-1, а також приписи частини восьмої статті 258 і частини четвертої статті 279-5 Кодексу, які регламентують особливості притягнення до адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зокрема за перевищення габаритно-вагових норм, зафіксовані в автоматичному режимі.

 

Заявники вважали, що покладення відповідальності не на фактичного водія, а на власника або належного користувача транспортного засобу суперечить конституційному принципу індивідуалізації юридичної відповідальності та презумпції невинуватості. Окрім того, на їхню думку, встановлені законом розміри штрафів є надмірними та непропорційними, а можливість винесення постанови без участі особи, яку притягають до відповідальності, порушує право на захист і правову допомогу.

 

Розглядаючи подані конституційні скарги, Конституційний Суд України насамперед перевірив дотримання процесуальних передумов їх прийнятності. Суд встановив, що в остаточному судовому рішенні у справі Маклашевського В.В. положення частини восьмої статті 258 та частини четвертої статті 279-5 Кодексу не застосовувалися судами під час вирішення справи по суті. За таких обставин Суд дійшов висновку, що в цій частині конституційні скарги подані неналежним суб’єктом, у зв’язку з чим провадження щодо перевірки конституційності зазначених норм підлягає закриттю.

 

Водночас Конституційний Суд України продовжив розгляд справи в частині перевірки відповідності Конституції України частини першої статті 14-3 та частини другої статті 132-1 Кодексу. Аналізуючи ці положення, Суд виходив із конституційних засад, відповідно до яких держава зобов’язана забезпечувати права і свободи людини, а вся система юридичної відповідальності має ґрунтуватися на принципах верховенства права, індивідуального характеру відповідальності та презумпції невинуватості.

 

Конституційний Суд звернув увагу на те, що Кодекс України про адміністративні правопорушення загалом містить розгалужену систему матеріальних і процесуальних гарантій, які регламентують підстави, умови та порядок притягнення особи до адміністративної відповідальності. Ці гарантії охоплюють визначення складу правопорушення, форми вини, суб’єкта відповідальності, обставин, що виключають відповідальність, а також порядок доведення, оскарження та звільнення від відповідальності. У сукупності вони формують цілісний механізм адміністративного провадження, який має відповідати конституційним вимогам.

 

Оцінюючи зміст частини першої статті 14-3 Кодексу, Суд зазначив, що ця норма сама по собі не встановлює адміністративної відповідальності та не визначає санкції, а лише окреслює спеціального суб’єкта, який несе відповідальність за правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, якщо такі правопорушення зафіксовані в автоматичному режимі. Законодавець пов’язав відповідальність із особою, за якою зареєстровано транспортний засіб, або з належним користувачем, відомості про якого внесено до відповідного державного реєстру.

 

Конституційний Суд дійшов висновку, що таке нормативне рішення фактично ґрунтується на презумпції факту, за якою відповідальна особа prima facie вважається такою, що керувала транспортним засобом у момент вчинення правопорушення. Водночас ця презумпція не є абсолютною, оскільки може бути спростована у встановленому законом порядку, зокрема шляхом внесення до реєстру даних про належного користувача або шляхом судового оскарження. Суд підкреслив, що власники транспортних засобів мають реальні й доступні правові механізми для актуалізації відомостей про осіб, які фактично користуються транспортними засобами, і таким чином можуть забезпечити належну індивідуалізацію відповідальності.

 

З огляду на суспільну небезпеку порушень габаритно-вагових норм, які спричиняють руйнування дорожньої інфраструктури, створюють загрозу безпеці дорожнього руху та впливають на обороноздатність держави, Конституційний Суд визнав обґрунтованим застосування такого підходу законодавця. Суд дійшов висновку, що частина перша статті 14-3 Кодексу не суперечить принципу індивідуалізації юридичної відповідальності, закріпленому в частині другій статті 61 Конституції України, а також не порушує принцип презумпції невинуватості.

 

Що стосується частини другої статті 132-1 Кодексу, Конституційний Суд України оцінив її крізь призму принципу верховенства права, зокрема вимоги домірності адміністративних санкцій. Суд зазначив, що встановлені розміри штрафів мають не лише каральний, а й превентивний характер, оскільки спрямовані на запобігання економічно вигідному перевезенню вантажів із перевищенням допустимих габаритно-вагових параметрів. Такі санкції мають на меті захист суспільних інтересів, збереження дорожньої інфраструктури та забезпечення безпеки учасників дорожнього руху.

 

Конституційний Суд також врахував міжнародні стандарти та практику, зокрема положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, відповідно до яких втручання у право власності у формі штрафів допускається за умови законності, наявності легітимної мети та дотримання справедливого балансу між публічними та приватними інтересами. Суд дійшов висновку, що оспорювані санкції відповідають цим критеріям і не є непропорційними.

 

У підсумку Конституційний Суд України визнав такими, що відповідають Конституції України, частину першу статті 14-3 та частину другу статті 132-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а також закрив конституційне провадження в частині перевірки інших оспорюваних норм у зв’язку з неналежністю суб’єкта звернення. Рішення Суду є обов’язковим, остаточним і таким, що не підлягає оскарженню.

 

 

 

 

 

5. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини першої статті 233 Кодексу  законів про працю України (справа щодо строків звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат) від 11 грудня 2025 року у справі № 1-7/2024(337/24)

 

У цьому конституційному провадженні суб’єкт права на конституційне подання — Верховний Суд — порушив перед Конституційним Судом України питання щодо відповідності Конституції України частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України, якою встановлено тримісячний строк звернення працівника до суду з вимогою про вирішення трудового спору, зокрема про стягнення належної йому заробітної плати. Верховний Суд вважав, що таке нормативне обмеження, запроваджене без належних гарантій поновлення строку, призводить до звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, насамперед права на судовий захист і права на своєчасне одержання винагороди за працю.

 

Обґрунтовуючи своє клопотання, автор подання виходив із того, що заробітна плата є основним джерелом існування працівника, а отже, будь-які законодавчі обмеження доступу до суду у справах про її стягнення повинні оцінюватися з особливою ретельністю. Запровадження тримісячного строку звернення до суду без урахування триваючого характеру обов’язку роботодавця щодо виплати заробітної плати, а також без забезпечення ефективного механізму поновлення цього строку, на думку Верховного Суду, фактично унеможливлює реалізацію права працівника на судовий захист, гарантованого статтею 55 Конституції України.

 

У межах конституційного провадження Конституційний Суд України врахував позиції інших органів державної влади. Голова Верховної Ради України наголошував, що встановлення строків звернення до суду у трудових спорах має на меті забезпечення правової визначеності, стабільності правовідносин та запобігання зловживанню правом. Він також звернув увагу на негативні наслідки попереднього законодавчого регулювання, яке не містило жодних темпоральних обмежень для звернення з вимогами про стягнення заробітної плати, що призводило до складнощів доказування та порушення балансу інтересів сторін. Прем’єр-міністр України, зі свого боку, зазначив, що тримісячний строк звернення до суду відповідає поширеній європейській практиці, сприяє оперативному вирішенню трудових спорів та не позбавляє працівника доступу до правосуддя, оскільки законодавство передбачає можливість поновлення пропущеного строку.

 

Розглядаючи справу по суті, Конституційний Суд України виходив із фундаментальних приписів Основного Закону, відповідно до яких Україна є соціальною та правовою державою, а права і свободи людини визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд підкреслив, що право на працю, право на заробітну плату та право на своєчасне одержання винагороди за працю утворюють цілісний конституційний комплекс соціально-економічних гарантій, ефективна реалізація яких неможлива без належного судового захисту.

 

Конституційний Суд визнав, що встановлення строків звернення до суду як таких належить до дискреції законодавця та може переслідувати легітимні цілі, зокрема забезпечення юридичної визначеності та ефективності правосуддя. Водночас Суд наголосив, що будь-яке обмеження доступу до суду має відповідати принципу пропорційності, не порушувати сутності відповідного права та забезпечувати особі реальну можливість його реалізації за звичайних життєвих обставин.

 

Особливу увагу Суд приділив аналізу специфіки трудових правовідносин у сфері оплати праці. Він виходив із того, що обов’язок роботодавця щодо виплати заробітної плати має триваючий характер і діє протягом усього часу існування трудових відносин. Невиплата або затримка виплати заробітної плати не є разовим порушенням, а становить триваюче правопорушення, яке припиняється лише з моменту фактичного розрахунку з працівником. У цьому контексті Конституційний Суд застосував mutatis mutandis свою раніше сформульовану правову позицію щодо триваючого характеру порушення у разі невиплати належних сум при звільненні.

 

Суд звернув увагу на те, що чинне законодавство пов’язує можливість поновлення пропущеного строку звернення до суду з настанням юридичних фактів, пов’язаних із припиненням трудових відносин. За таких умов працівник, який продовжує працювати, але систематично не отримує заробітну плату або отримує її із затримками, фактично змушений звертатися до суду кожні три місяці, щоб не втратити право на судовий захист. Така законодавча конструкція, на переконання Суду, створює парадоксальну ситуацію, за якої працівник, що перебуває у трудових відносинах, опиняється в менш захищеному становищі, ніж працівник, якого вже звільнено.

 

Конституційний Суд також урахував соціальну вразливість працівника в трудових правовідносинах, зумовлену його економічною та організаційною залежністю від роботодавця. За таких умов працівник може утримуватися від звернення до суду під час дії трудових відносин через побоювання негативних наслідків, що додатково ускладнює реалізацію права на судовий захист у межах короткого строку.

 

Оцінюючи оспорюване регулювання крізь призму статей 43 і 55 Конституції України, Конституційний Суд дійшов висновку, що встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду з вимогою про стягнення заробітної плати без урахування триваючого характеру відповідного порушення та без ефективних механізмів поновлення цього строку призводить до фактичного звуження змісту і обсягу конституційних прав. Таке обмеження не забезпечує справедливого балансу між інтересами працівника, роботодавця та суспільства, підриває гарантії своєчасного одержання винагороди за працю та позбавляє працівника реальної можливості ефективно захистити своє право в суді.

 

У підсумку Конституційний Суд України визнав частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України неконституційною в частині встановлення тримісячного строку звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних йому виплат. Суд зазначив, що ця норма втрачає чинність із дня ухвалення Рішення, а саме Рішення є обов’язковим, остаточним і таким, що не підлягає оскарженню.

 

 

 

 

 

6. Про внесення змін до деяких законів України щодо зарахування до страхового стажу періоду незаконного звільнення працівника

(Закон України від 3 грудня 2025 р. № 4697-IX, чинність з 26.01.2026)

 

 

Частину першу статті 24 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування"  після абзацу другого доповнено новим абзацом такого змісту:

"До страхового стажу зараховується період вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням, на підставі рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, яке набрало законної сили, та за який роботодавець сплатив страхові внески в розмірі, передбаченому абзацом першим цієї частини".

 

 

У Законі України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування":

 

абзац другий частини другої статті 7 викладено в такій редакції:

Для осіб, які працюють у сільському господарстві, зайняті на сезонних роботах, виконують роботи (надають послуги) за цивільно-правовими договорами, творчих працівників (архітекторів, художників, артистів, музикантів, композиторів, критиків, мистецтвознавців, письменників, кінематографістів), та інших осіб, які отримують заробітну плату (дохід) за виконану роботу (надані послуги), строк виконання яких перевищує календарний місяць, єдиний внесок нараховується на суму, що визначається шляхом ділення заробітної плати (доходу), виплаченої за результатами роботи, на кількість місяців, за які вона нарахована.

 

"Зазначений порядок нарахування внеску поширюється також на осіб, яким нараховано різницю в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи або після звільнення з роботи нараховано заробітну плату (дохід) за відпрацьований час, або згідно з рішенням суду - середню заробітну плату за вимушений прогул. При цьому сума єдиного внеску, нарахована за кожний місяць вимушеного прогулу або з урахуванням різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску";

 

 

частину восьму статті 9 після абзацу другого доповнено новим абзацом такого змісту:

"Єдиний внесок, нарахований на суми, зазначені в абзаці другому частини другої статті 7 цього Закону, сплачується одночасно з отриманням (перерахуванням) коштів для здійснення їх виплати".

 

 

 

 

 

7. Про внесення зміни до статті 25 Закону України "Про дорожній рух" щодо паркування транспортних засобів, якими керують водії, які перевозять дітей віком до трьох років та мають відповідний розпізнавальний знак на транспортному засобі

(Закон України від 23.10.2025  № 4657-IX, чинність з 05.03.2026)

 

 

Статтю 25 Закону України "Про дорожній рух" після частини другої доповнено чотирма новими частинами такого змісту:

"Власники спеціально обладнаних чи відведених майданчиків для паркування транспортних засобів забезпечують виділення та облаштування в межах таких майданчиків місць для паркування транспортних засобів, якими керують водії, які перевозять дітей віком до трьох років та мають відповідний розпізнавальний знак на транспортному засобі.

 

Порядок визначення спеціально обладнаних чи відведених майданчиків для паркування транспортних засобів із місцями для паркування транспортних засобів, якими керують водії, які перевозять дітей віком до трьох років та мають відповідний розпізнавальний знак на транспортному засобі, облаштування таких місць для паркування, їх позначення, підтвердження права на паркування відповідного транспортного засобу, а також встановлення (нанесення) відповідного розпізнавального знака на транспортний засіб встановлюється Кабінетом Міністрів України.

 

Кількість місць, призначених для паркування транспортних засобів, якими керують водії, які перевозять дітей віком до трьох років та мають відповідний розпізнавальний знак на транспортному засобі, становить не менше 5 відсотків загальної кількості місць на спеціально обладнаних чи відведених майданчиках для паркування транспортних засобів, але не менше одного місця, позначеного відповідним дорожнім знаком або дорожньою розміткою.

 

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування сприяють створенню власниками спеціально обладнаних чи відведених майданчиків для паркування транспортних засобів окремих місць для паркування транспортних засобів, якими керують вагітні жінки, люди похилого віку та ветерани".

 

 

 

 

 

8. Про затвердження Інструкції про встановлення причинного зв’язку смерті з нещасним випадком на виробництві, професійним захворюванням чи аварією

(Наказ Міністерства охорони здоров’я України від 17.10.2025  № 1580)

 

Ця Інструкція визначає порядок встановлення експертними командами з оцінювання повсякденного функціонування особи (далі - експертні команди) причинного зв’язку смерті з нещасним випадком на виробництві, професійним захворюванням чи аварією під час проведення оцінювання повсякденного функціонування особи (далі - оцінювання) відповідно до Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2024 року № 1338 (далі - Порядок оцінювання функціонування).

 

заявник - особа, що має право на отримання страхових виплат відповідно до статті 35 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування»

причинний зв’язок смерті з нещасним випадком на виробництві, професійним захворюванням чи аварією - зв’язок, який можна встановити між нещасним випадком на виробництві, професійним захворюванням чи аварією з урахуванням форми, стадії, тяжкості функціональних порушень, розвитку ускладнень за життя, патоморфологічними та гістологічними змінами в органах та системах організму, що виявлені під час розтину, та настанням смерті;

 

 

Причинний зв’язок смерті з нещасним випадком на виробництві, професійним захворюванням чи аварією визначається на основі таких критеріїв:

 

1) перебіг основного і супутніх захворювань, що підтверджуються клініко-інструментальними методами обстеження, висновками спеціалізованих закладів охорони здоров’я, результатами патологоанатомічного дослідження або судово-медичної експертизи у разі їх проведення;

 

2) ускладнення професійного захворювання або іншого ушкодження здоров’я під час їх настання та ступінь тяжкості, що підтверджені клініко-інструментальними методами обстеження за життя у закладі охорони здоров’я або висновками лікарів відповідного профілю з урахуванням етіопатогенетичного зв’язку ускладнень з основним захворюванням та безпосередньою причиною смерті;

 

3) можливість регресування чи прогресування окремих форм професійної патології з моменту припинення дії шкідливих та небезпечних факторів виробничого середовища.

 

 

Датою встановлення причинного зв’язку смерті з нещасним випадком на виробництві, професійним захворюванням чи аварією вважається дата направлення на оцінювання, якщо причинний зв’язок у подальшому був встановлений. Розгляд справи повинен бути проведений не пізніше 30 календарних днів з дня прийняття закладом охорони здоров’я направлення на оцінювання.

 

Рішення експертних команд щодо результатів оцінювання з питань причинного зв’язку смерті з нещасним випадком на виробництві, професійним захворюванням чи аварією може бути оскаржене відповідно до Порядку оцінювання функціонування.

 

 

 

 

 

9. Про внесення зміни у додаток 5 до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період

(Постанова Кабінету Міністрів України від 5 грудня 2025 р. № 1609, чинність з 09.12.2025)

 

 

Внесено зміну у додаток 5 до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою  Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560 “Питання проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період”, доповнивши його приміткою такого змісту:

 

“Примітка. Крім документів, визначених підпунктами 6-14 пункту 1 цього додатка, до заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період додається копія документа, що засвідчує реєстрацію в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, або копія паспорта громадянина України (для осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідному контролюючому органу і мають відмітку в паспорті громадянина України) повнолітньої особи, стосовно якої військовозобов’язаним здійснюється опіка, піклування чи постійний догляд або яка перебуває на утриманні військовозобов’язаного.”.

 

 

 

 

 

10. Про реалізацію експериментального проекту щодо автоматичного взяття на військовий облік призовників, військовозобов’язаних та резервістів

(Постанова Кабінету Міністрів України від 5 грудня 2025 р. № 1632, чинність з 12.12.2025)

 

 

Цей Порядок визначає механізм взяття на військовий облік без проходження медичного огляду громадян України чоловічої статі віком від 18 до 60 років, які не перебувають та не перебували на військовому обліку призовників, військовозобов’язаних та резервістів (крім випадків, коли такі громадяни не беруться на такий облік відповідно до законодавства) згідно з даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів, у тому числі тих, які перебувають за межами України.

 

Громадяни, визнані в установленому порядку особами з інвалідністю (далі - особи з інвалідністю), або громадяни, які мають тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, отримали тяжку травму, потребують трансплантації органа, потребують паліативної допомоги, але яким не встановлено інвалідність, за власним бажанням (у відповідних випадках від їх імені їх батьки (усиновлювачі), опікуни, піклувальники та інші законні представники) подають на розгляд військово-лікарської комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки документ, що підтверджує наявність відповідного стану (захворювання), виданий в установленому порядку за формою первинної облікової документації № 080-3/о, або документ, що підтверджує інвалідність (для дітей з інвалідністю - медичний висновок про дитину з інвалідністю віком до 18 років за формою, затвердженою МОЗ, або його дублікат, виданий закладом охорони здоров’я, або індивідуальна програма реабілітації дитини з інвалідністю, видана лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров’я, або посвідчення, що підтверджує призначення на дитину з інвалідністю державної соціальної допомоги відповідно до Закону України “Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю”; для повнолітніх осіб з інвалідністю - довідку до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, або пенсійне посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України “Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю”, “Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю”, або довідку для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики).

 

Замість оригіналів зазначених документів можуть бути подані їх копії за умови пред’явлення оригіналів таких документів (крім подання дубліката медичного висновку про дитину з інвалідністю віком до 18 років).

 

Копії документів можуть бути засвідчені власноручним підписом особи, яка їх подає. Оригінали документів після звіряння з їх копіями повертаються особі, яка подає такі документи.

 

Постанова військово-лікарської комісії приймається без присутності зазначених в цьому пункті осіб та без проведення медичного огляду на основі поданих документів та/або відомостей про результати медичних оглядів, що проводяться з метою визначення придатності до виконання військового обов’язку, наявних в електронній системі охорони здоров’я, доступ до яких отримано на підставах, визначених законом, та інших інформаційно-комунікаційних систем, реєстрів та баз (банків) даних відповідно до статті 14 Закону України “Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов’язаних та резервістів”.

 

Приймання документів для оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обміну паспорта громадянина України, паспорта громадянина України для виїзду за кордон у громадян України, зазначених у пункті 1 цього Порядку, які звернулися до відокремленого підрозділу державного підприємства, що належить до сфери управління ДМС, який розміщений за межами України, щодо якого відсутній запис в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов’язаних та резервістів, здійснюється без подання такою особою військово-облікового документа.

 

За результатами внесення до Єдиного державного демографічного реєстру відомостей про осіб, зазначених в абзаці першому цього пункту, під час оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обміну паспорта громадянина України, паспорта громадянина України для виїзду за кордон Міноборони отримує щодо таких громадян України від ДМС перелік відомостей, зазначених у пункті 5 цього Порядку, для внесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів.

 

Громадяни України, зазначені в абзаці першому цього пункту, можуть отримати у відокремленому підрозділі державного підприємства, що належить до сфери управління ДМС, який розміщений за межами України, оформлені документи за умови дійсності військово-облікового документа без його пред’явлення. Дійсність військово-облікового документа перевіряється працівником такого відокремленого підрозділу шляхом інформаційної взаємодії відповідно до законодавства.

 

 

 

 

 

11. Деякі питання бронювання військовозобов’язаних на період мобілізації та на воєнний час

(Постанова Кабінету Міністрів України від 8 грудня 2025 р. № 1608, чинність з 09.12.2025)

 

 

У Порядку бронювання військовозобов’язаних на період мобілізації та на воєнний час, затвердженому зазначеною постановою:

 

 

пункт 1 після абзацу шостого доповнено новим абзацом такого змісту:

Цей Порядок визначає механізм бронювання під час воєнного стану засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (далі - Портал Дія) військовозобов’язаних, які пропонуються до бронювання на період мобілізації та на воєнний час, які працюють або проходять службу:

“у Товаристві Червоного Хреста України, інших українських неурядових організаціях, які реалізують гуманітарні проекти за кошти міжнародних партнерів;”.

 

 

у пункті 3:

доповнено пункт абзацом такого змісту:

Строк дії відстрочки не може перевищувати:

“45 календарних днів з дня укладення трудового договору - для військовозобов’язаних, зазначених в абзаці другому пункту 4 частини першої статті 25 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”.”

 

 

у пункті 8:

доповнено пункт абзацом такого змісту:

“Кількість військовозобов’язаних працівників критично важливих підприємств та критично важливих установ, зазначених в абзацах дев’ятому, десятому та чотирнадцятому пункту 5 цього Порядку, які підлягають бронюванню, повинна становити не більше загальної кількості військовозобов’язаних працівників таких підприємств, установ, зазначеної у рішенні відповідного державного органу про визначення підприємства, установи, організації критично важливим підприємством або критично важливою установою.”;

 

 

у пункті 9:

доповнено пункт абзацами такого змісту:

“Обґрунтовані пропозиції щодо збільшення обсягів бронювання військовозобов’язаних подаються до Міноборони:

Мінекономіки - щодо підприємств, установ, організацій, зазначених в абзацах першому та другому цього пункту;

Мінрозвитку - щодо підприємств, установ, організацій, зазначених в абзаці п’ятому цього пункту.

Рішення Міноборони надсилається до Мінекономіки або Мінрозвитку для подання засобами Порталу Дія повідомлення про зміну ліміту бронювання в Єдиному переліку.”;

 

 

доповнено Порядок пунктами 9-1 і 9-2 такого змісту:

“9-1. Рішення Міноборони, зазначене в абзаці третьому пункту 6, абзаці другому пункту 8 та абзаці шостому пункту 9 цього Порядку, повинне містити інформацію про код юридичної особи згідно з ЄДРПОУ, повне найменування державного органу, критично важливої установи, збільшений ліміт бронювання, загальну кількість військовозобов’язаних, які підлягають бронюванню, строк його дії, який не може перевищувати один рік, крім військовозобов’язаних, зазначених в абзаці третьому пункту 6 цього Порядку.

 

У разі отримання рішення Міноборони Мінекономіки або відповідний державний орган, який прийняв рішення про визначення підприємства, установи, організації критично важливою установою, подає засобами Порталу Дія повідомлення про зміну ліміту бронювання в Єдиному переліку.

 

Державний орган, критично важлива установа здійснюють бронювання військовозобов’язаних протягом п’яти робочих днів з дня подання державним органом, зазначеним в абзаці другому цього пункту, засобами Порталу Дія повідомлення про зміну ліміту бронювання в Єдиному переліку.

 

У разі коли державний орган, критично важлива установа не здійснили бронювання військовозобов’язаних засобами Порталу Дія у строк, визначений абзацом третім цього пункту, рішення Міноборони щодо збільшення обсягів бронювання втрачає чинність.

 

У разі закінчення строку дії рішення Міноборони керівники державних органів, критично важливих установ здійснюють заходи засобами Порталу Дія щодо анулювання наданих відстрочок протягом п’яти робочих днів з дня, наступного за днем закінчення строку дії такого рішення.

 

9-2. Керівники критично важливих підприємств, критично важливих установ зобов’язані вживати заходів до недопущення перевищення встановлених пунктами 8 і 9 цього Порядку обмежень щодо кількості військовозобов’язаних, які підлягають бронюванню.”;

 

 

у пункті 14:

доповнено пункт абзацом такого змісту:

“Мінрозвитку вносить до Єдиного переліку інформацію про Товариство Червоного Хреста України, інші українські неурядові організації, які реалізують гуманітарні проекти за кошти міжнародних партнерів та включені до переліку, затвердженого Мінрозвитку згідно з абзацом п’ятим пункту 9 цього Порядку.”;

 

 

у пункті 29:

 

абзац перший після слів “переведення військовозобов’язаного” доповнено словами і цифрами “(крім військовозобов’язаних, зазначених в абзаці другому пункту 4 частини першої статті 25 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” (які перебувають у розшуку)”;

 

Протягом 72 годин з моменту формування списку засобами Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів переведення військовозобов’язаного (крім військовозобов’язаних, зазначених в абзаці другому пункту 4 частини першої статті 25 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”) на спеціальний військовий облік на строк дії відстрочки здійснюється автоматично у разі, коли військовозобов’язаний:

 

 

доповнено пункт абзацом такого змісту:

“Для військовозобов’язаних, які працюють на критично важливих підприємствах, в критично важливих установах, яким підтверджено такий статус до завершення строку дії рішення відповідного державного органу про визначення їх критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, а також критично важливими для забезпечення потреб Збройних Сил, інших військових формувань в особливий період, та у яких не завершився строк дії бронювання, бронювання здійснюється без урахування строку, визначеного в абзаці першому цього пункту.”;

 

 

доповнено Порядок пунктом 29-1 такого змісту:

“29-1. Протягом 24 годин з моменту формування списку засобами Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів переведення військовозобов’язаного, зазначеного в абзаці другому пункту 4 частини першої статті 25 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”, на спеціальний військовий облік на строк дії відстрочки здійснюється автоматично.”;

 

пункт 31 доповнено підпунктами 15 і 16 такого змісту:

Надана відстрочка підлягає анулюванню в разі:

“15) обґрунтованого подання керівника органу державної влади, іншого державного органу, органу місцевого самоврядування, критично важливого підприємства, критично важливої установи у разі перевищення встановлених пунктами 8 і 9 цього Порядку обмежень щодо кількості військовозобов’язаних, які підлягають бронюванню;

16) припинення укладеного договору (контракту), закінчення строку призначення або звільнення з посади, та/або закінчення строку реалізації гуманітарних проектів за кошти міжнародних партнерів, виключення з переліку, зазначеного в абзаці п’ятому пункту 9 цього Порядку, - для військовозобов’язаних працівників Товариства Червоного Хреста України, інших українських неурядових організацій, які реалізують гуманітарні проекти за кошти міжнародних партнерів.”.

 

У Критеріях та порядку, за якими здійснюється визначення підприємств, установ та організацій, які є критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, а також критично важливими для забезпечення потреб Збройних Сил, інших військових формувань в особливий період, затверджених зазначеною постановою:

 

 

друге речення абзацу першого пункту 5 після слів “копії підтвердних документів” доповнено словами “, інформація про загальну кількість військовозобов’язаних працівників підприємств, установ, організацій”;

 

З метою визначення підприємства, установи, організації критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період такі підприємство, установа, організація у разі відповідності критеріям, зазначеним у пункті 2 цих Критеріїв та порядку, звертаються до центрального органу виконавчої влади, іншого державного органу, органу державного управління, юрисдикція якого поширюється на всю територію України, або до обласної, Київської та Севастопольської міської держадміністрації (військової адміністрації у разі її утворення), зазначених у пункті 4 цих Критеріїв та порядку. До звернення додаються копії підтвердних документів, інформація про загальну кількість військовозобов’язаних працівників підприємств, установ, організацій, а також інформація про подання підприємством, установою, організацією в установленому законодавством порядку податкової звітності за останній податковий період (крім підприємств, які набули статус резидента Дія Сіті відповідно до частини третьої статті 5 Закону України “Про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні”), що підтверджується:

 

 

у пункті 6:

доповнено пункт після абзацу четвертого новими абзацами такого змісту:

“Крім інформації, зазначеної в абзаці четвертому цього пункту, рішення про відповідність підприємства, установи, організації критеріям, зазначеним у пункті 2 цих Критеріїв та порядку, і визначення їх критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період повинне містити інформацію про кількість військовозобов’язаних, які підлягають бронюванню, для:

підприємств, установ, організацій, всі військовозобов’язані працівники яких підлягають бронюванню;

підприємств, що здійснюють виробництво, транспортування теплової енергії та надають послуги споживачам з постачання теплової енергії, централізованого постачання гарячої води, централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.”.

 

 

 

 

 

12. Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо удосконалення процедур оформлення військово-облікових документів

(Постанова Кабінету Міністрів України від 10 грудня 2025 р. № 1644, чинність з 16.12.2025)

 

 

У Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов’язаних та резервістів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 р. № 1487

 

 

абзац перший пункту 60 викладено в такій редакції:

“60. У разі коли до направлення на проведення оцінювання повсякденного функціонування особи додано копію військово-облікового документа у паперовій формі або військово-обліковий документ в електронній формі (у тому числі роздрукований), експертна команда з оцінювання повсякденного функціонування особи повідомляє протягом семи календарних днів відповідним районним (міським) територіальним центрам комплектування та соціальної підтримки про призовників, військовозобов’язаних та резервістів, яких визнано особами з інвалідністю, та про зміну групи інвалідності шляхом надсилання витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, що формується в електронній системі щодо оцінювання повсякденного функціонування особи за результатами проведення такого оцінювання за формою, затвердженою МОЗ, а стосовно військовозобов’язаних та резервістів розвідувальних органів - до відповідного підрозділу розвідувального органу в паперовій формі.”;

 

у Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов’язаних та резервістів, затвердженому зазначеною постановою:

 

 

пункт 4 викладено в такій редакції:

…

У разі невідповідності відомостей, зазначених у військово-обліковому документі у паперовій формі (зокрема відомостей, зазначених у посвідченні призовника, тимчасовому посвідченні військовозобов’язаного, військовому квитку осіб рядового, сержантського і старшинського складу та військовому квитку офіцера запасу), відомостям, що містяться в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов’язаних та резервістів, призовник, військовозобов’язаний або резервіст, який перебуває на військовому обліку, або громадянин України, який був виключений з військового обліку (крім військовозобов’язаних та резервістів СБУ, розвідувальних органів або громадян України, звільнених у відставку із зазначених органів), повинен сформувати військово-обліковий документ в електронній формі відповідно до пункту 6 цього Порядку. Зміни у військово-облікові документи у паперовій формі зазначених громадян України не вносяться, а військово-облікові документи у паперовій формі, відомості в яких не відповідають відомостям, що містяться в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов’язаних та резервістів, вважаються недійсними.”;

 

 

у пункті 8-2:

доповнено пункт абзацом такого змісту:

“Громадянин України може звернутися до відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, його відділу, в якому громадянин перебуває на військовому обліку, та особисто отримати у день звернення сформований та роздрукований військово-обліковий документ в електронній формі. Якщо громадянин України за станом здоров’я не може пересуватися (є особою з обмеженою мобільністю) або визнаний в установленому порядку недієздатним, що підтверджується відповідними документами, такий військово-обліковий документ може бути виданий особі, яка здійснює за ним догляд, або його опікуну.”;

 

 

 

 

 

13. Про затвердження Особливостей виплати окремим категоріям осіб з числа членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць України одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) члена сім’ї

(Наказ Міністерства у справах ветеранів України від 06.11.2025 № 885, чинність з 05.12.2025)

 

 

Ці Особливості визначають процедуру виплати Мінветеранів членам сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць України одноразової грошової допомоги, передбаченої частиною десятою статті 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі — Закон).

 

Мінветеранів виплачує призначену одноразову грошову допомогу, передбачену частиною десятою статті 15 Закону, поетапно:

1) на першому етапі — 1/5 частина від призначеної суми, яка розраховується за такою формулою:

2) на другому етапі — решта суми (4/5 частини від призначеної суми) щомісячно рівними частинами впродовж наступних 80 місяців, яка розраховується за такою формулою:

 

 

Першим етапом виплати одноразової грошової допомоги, передбаченої частиною десятою статті 15 Закону, вважається здійснення виплати у місяці, в якому заявнику перераховано 1/5 частину такої одноразової грошової допомоги.

 

У разі, коли після призначення та виплати одноразової грошової допомоги, передбаченої частиною десятою статті 15 Закону, у повному обсязі за її одержанням звертаються інші члени сім’ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці України, перерозподіл суми одноразової грошової допомоги вирішується за взаємною згодою таких членів сім’ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці України або в судовому порядку.

 

У разі, коли після призначення та виплати одноразової грошової допомоги, передбаченої частиною десятою статті 15 Закону, не в повному обсязі за її одержанням звертаються інші члени сім’ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці України, перерозподіл суми одноразової такої грошової допомоги здійснюється Мінветеранів.

 

 

 

 

 

14. Про внесення змін до пункту 10 Порядку залучення працездатних осіб до суспільно корисних робіт в умовах воєнного стану

(Постанова Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2025 р. № 1656, чинність з 19.12.2025)

 

 

Абзац п’ятий замінено абзацами такого змісту:

“Інші незайняті працездатні особи з числа застрахованих осіб, які не мають статусу зареєстрованого безробітного, зокрема особи пенсійного віку до досягнення ними 70 років, за умови їх згоди та відсутності протипоказань за станом здоров’я можуть залучатися до виконання:

суспільно корисних робіт з урахуванням орієнтовного переліку згідно з додатком замовниками суспільно корисних робіт, які провадять свою діяльність у Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Миколаївській, Одеській, Сумській, Харківській, Херсонській, Чернігівській областях;

суспільно корисних робіт на всій території України за такими видами, як надання допомоги населенню, насамперед особам з інвалідністю, дітям, громадянам похилого віку, хворим та іншим особам, які не мають можливості самостійно протидіяти несприятливим факторам техногенного, природного та воєнного характеру, організація забезпечення життєдіяльності громадян, що постраждали внаслідок бойових дій.”.

 

 

 

 

 

15. Про внесення змін до Порядку надання компенсації для відновлення окремих категорій об’єктів нерухомого майна, пошкоджених внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації, з використанням електронної публічної послуги “єВідновлення”

(Постанова Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2025 р. № 1525, чинність з 05.01.2026)

 

 

У пункті 3:

доповнено пункт абзацом такого змісту:

 

“У разі коли пошкоджений об’єкт нерухомого майна перебуває у спільній власності, заяву про надання компенсації може подати один із співвласників такого об’єкта. Заява, подана одним із співвласників, вважається поданою всіма співвласниками за відсутності заперечень інших співвласників, які подаються відповідно до пункту 13-2 цього Порядку. Отримувач компенсації бере на себе зобов’язання відновити пошкоджений об’єкт нерухомого майна.”.

 

 

У пункті 13:

доповнено пункт підпунктом 6-1 такого змісту:

Для отримання компенсації необхідно з урахуванням пункту 13-1 цього Порядку:

 

“6-1) у разі коли пошкоджений об’єкт нерухомого майна перебуває у спільній власності, надати разом із заявою про отримання компенсації підтвердження про інформування інших співвласників щодо подачі заяви шляхом надання до комісії оригіналу або засвідченої заявником копії повідомлення про вручення співвласнику рекомендованого поштового відправлення або поштового відправлення з оголошеною цінністю з відміткою про вручення співвласнику, або оригіналу чи засвідченої заявником копії рекомендованого поштового відправлення або поштового відправлення з оголошеною цінністю з позначкою про відмову співвласника про одержання такого відправлення, або інформування їх у інший спосіб;”;

 

 

у підпункті 7:

абзац четвертий викладено в такій редакції:

 

“У разі коли співвласником пошкодженого об’єкта нерухомого майна не надано згоду або заперечення на отримання компенсації заявником, комісія приймає рішення про надання такої компенсації.”;

 

 

підпункт 10 після абзацу восьмого доповнено новим абзацом такого змісту:

Отримувач компенсації для проведення ремонту зобов’язаний:

 

“у разі коли пошкоджений об’єкт нерухомого майна перебуває у спільній власності, забезпечити виконання робіт з відновлення об’єкта згідно з переліком, включеним до чек-листа, з урахуванням обсягу робіт і суми компенсації, зазначених у чек-листі.”.

 

 

Доповнено Порядок пунктом 13-2 такого змісту:

“13-2. Співвласник пошкодженого об’єкта може подати до комісії заперечення щодо отримання компенсації іншим співвласником.

 

Заперечення до комісії подає співвласник або інші уповноважені особи, що визначені абзацами другим - п’ятим пункту 3 цього Порядку, протягом 15 календарних днів з дати подання іншим із співвласників заяви на отримання компенсації. Заперечення подаються письмово у довільній формі.

 

У разі наявності заперечень від одного із співвласників щодо отримання компенсації заявником комісія приймає рішення про відмову у наданні компенсації.

Спори між співвласниками щодо отримання компенсації вирішуються шляхом перемовин та досягнення взаємної згоди або у судовому порядку відповідно до законодавства України.”.

 

 

У пункті 14:

доповнено пункт після абзацу шостого новим абзацом такого змісту:

Підставами для відмови в наданні компенсації є:

“подання одним із співвласників пошкодженого об’єкта нерухомого майна заперечення щодо отримання компенсації іншим співвласником”

 

 

 

 

 

16. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав на землю власників об’єктів нерухомого майна, зруйнованих внаслідок бойових дій

(Закон України від 08.10.2025  № 4625-IX, чинність з 19.12.2025)

 

 

У Земельному кодексі України:

 

частину другу статті 134 доповнено новим абзацом такого змісту:

 

Не підлягають продажу, передачі в користування на конкурентних засадах (на земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі:

"продажу, передачі в користування земельних ділянок колишнім власникам знищеного внаслідок обставин, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, нерухомого майна (будівель, споруд), право власності на яке відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно припинено у зв’язку із знищенням майна";

 

 

у розділі X "Перехідні положення":

 

у пункті 27:

Під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей:

 

у підпункті 5 слова "безоплатну передачу земельних ділянок у приватну власність власникам розташованих на таких земельних ділянках об’єктів нерухомого майна (будівель, споруд), а також" замінити словами "безоплатну передачу земельних ділянок у приватну власність власникам розташованих на таких земельних ділянках об’єктів нерухомого майна (будівель, споруд), безоплатну передачу земельних ділянок у приватну власність колишнім власникам знищеного внаслідок обставин, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, нерухомого майна (будівель, споруд), право власності на яке відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно припинено у зв’язку із знищенням майна, а також";

 

безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється. Положення цього підпункту не поширюються на безоплатну передачу земельних ділянок у приватну власність власникам розташованих на таких земельних ділянках об’єктів нерухомого майна (будівель, споруд), безоплатну передачу земельних ділянок у приватну власність колишнім власникам знищеного внаслідок обставин, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, нерухомого майна (будівель, споруд), право власності на яке відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно припинено у зв’язку із знищенням майна, а також на безоплатну передачу у приватну власність громадянам України земельних ділянок, переданих у користування до набрання чинності цим Кодексом;

 

 

доповнено підпунктом 11-1 такого змісту:

"11-1) встановлення цільового призначення земельної ділянки, яка передається у власність, користування колишнім власникам знищеного внаслідок обставин, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, нерухомого майна (будівель, споруд), право власності на яке відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно припинено у зв’язку із знищенням майна, може здійснюватися без дотримання правил співвідношення між видом цільового призначення земельної ділянки та видом функціонального призначення території, визначеним відповідною містобудівною документацією, та без додержання вимог частини третьої статті 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", за умови що цільове призначення земельної ділянки буде визначено відповідно до призначення об’єкта нерухомого майна до його знищення";

 

 

пункт 28 доповнено новим абзацом такого змісту:

"підпунктом 11-1 пункту 27 цього розділу, діють протягом п’яти років з дня припинення або скасування воєнного стану в Україні".

 

 

Розділ V "Прикінцеві положення" Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" доповнено пунктом 9-14 такого змісту:

"9-14. На період дії воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та протягом п’яти років після його припинення чи скасування встановлення цільового призначення земельної ділянки, яка передається у власність, користування колишнім власникам знищеного внаслідок обставин, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, нерухомого майна (будівель, споруд), право власності на яке відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно припинено у зв’язку із знищенням майна, може здійснюватися без дотримання правил співвідношення між видом цільового призначення земельної ділянки та видом функціонального призначення території, визначеним відповідною містобудівною документацією, та без додержання вимог частини третьої статті 24 цього Закону, за умови що цільове призначення земельної ділянки буде визначено відповідно до призначення об’єкта нерухомого майна до його знищення".

 

 

 

 

 

17. Про затвердження Змін до Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків

(Наказ Міністерства фінансів України від 09.10.2025  № 513, чинності не набрало)

 

 

пункт 9 доповнено новим абзацом такого змісту:

«У разі ліквідації контролюючого органу, який склав попереднє податкове повідомлення-рішення, податкове повідомлення-рішення згідно з пунктами 6–8 цього розділу складає контролюючий орган, який здійснює адміністрування податків, зборів, платежів платника податків, щодо якого виносяться такі рішення.»;

 

 

доповнено новим пунктом такого змісту:

«12. Тимчасово, на період із 01 серпня 2023 року до припинення або скасування воєнного стану на території України, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» (далі — воєнний стан на території України), у разі сплати платником податків протягом 30 календарних днів із дня, наступного за днем отримання податкового повідомлення-рішення (форми «Р» та «Д», суми податкового зобов’язання, нарахованого за результатами документальних перевірок, які були відновлені або розпочаті з 01 серпня 2023 року та завершені до дня припинення або скасування воєнного стану на території України, штрафні (фінансові) санкції (штрафи), нараховані на суму такого податкового зобов’язання, вважаються скасованими, а пеня не нараховується після прийняття керівником (виконувачем обов’язки (заступником) керівника, уповноваженою особою) відповідного рішення про їх скасування. Нове податкове повідомлення-рішення при цьому не оформлюється.».

 

 

 

 

 

18. Про затвердження Положення про порядок здійснення емісії сертифікатів фонду операцій з нерухомістю та їх обігу

(Рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 14.11.2025 № 28/21/3185/К03, чинність з 01.01.2026)

 

 

Це Положення установлює порядок здійснення емісії, обігу сертифікатів фонду операцій з нерухомістю (далі – сертифікати ФОН), реєстрації випуску сертифікатів ФОН, реєстрації випуску сертифікатів ФОН та затвердження проспекту сертифікатів ФОН, погодження змін до рішення про емісію сертифікатів ФОН, реєстрації звіту про результати емісії сертифікатів ФОН в Національній комісії з цінних паперів та фондового ринку (далі – реєструвальний орган), надання до реєструвального органу звіту про результати викупу сертифікатів ФОН та скасування реєстрації випуску таких сертифікатів ФОН.

 

 

Емітентом сертифікатів ФОН може бути банк або небанківська фінансова установа за умови отримання в установленому законодавством порядку ліцензії на провадження професійної діяльності на ринках капіталу – діяльності з управління майном для фінансування об'єктів будівництва та/або здійснення операцій з нерухомістю.

 

 

Під операціями з нерухомістю розуміються дії управителя фонду операцій з нерухомістю щодо використання майна фонду операцій з нерухомістю шляхом:

 

фінансування будівництва на умовах договору із забудовником для подальшого набуття управителем фонду операцій з нерухомістю у власність споруджених об'єктів будівництва або здійснення управителем фонду операцій з нерухомістю операцій з набутими правами вимоги на профінансовані об'єкти будівництва, або отримання коштів від забудовника у розмірі та в порядку, встановлених договором;

 

та/або участі у фонді фінансування будівництва для подальшого набуття управителем фонду операцій з нерухомістю у власність проінвестованих об’єктів інвестування або подальшого набуття спеціального майнового права та права вимоги на проінвестовані об’єкти інвестування та здійснення операцій з проінвестованими об’єктами інвестування, щодо яких зареєстровано спеціальне майнове право або обтяження речових прав на користь управителя фонду операцій з нерухомістю, який сплатив частково ціну об’єкта інвестування.

 

 

 

 

 

19. Про впорядкування відносин з проставлення Міністерством юстиції України апостиля

(Наказ Міністерства юстиції України від 20.11.2025  № 3177/5, чинність з 12.12.2025)

 

 

Цей Порядок встановлює умови, підстави та процедуру проставлення Міністерством юстиції України апостиля на офіційних документах, призначених для використання на території інших держав (далі — проставлення апостиля), а також права та обов’язки суб’єктів, що є учасниками зазначеної процедури, у тому числі з урахуванням вимог Закону України «Про адміністративну процедуру».

 

Для проставлення апостиля на наявному у заявника в паперовій формі офіційному документі, призначеному для використання на території іншої держави (далі — офіційний документ), подається заява про проставлення апостиля в усній формі шляхом його особистого звернення до будь-якого відділу державної реєстрації актів цивільного стану територіального органу Міністерства юстиції України (далі — відділ) або нотаріуса, а у разі коли таким документом є документ, виданий архівною установою (далі — архівний документ),— до Державної архівної служби України.

 

У разі перебування заявника за кордоном, проставлення апостиля на наявному у такого заявника в паперовій формі офіційному документі може здійснюватися за його зверненням, надісланим поштовим відправленням до будь-якого відділу, а у разі коли таким документом є архівний документ — до Державної архівної служби України.

 

Для проставлення апостиля на наявному у заявника електронному офіційному документі, заява про проставлення апостиля в електронній формі подається заявником до Міністерства юстиції України.

 

У разі відсутності у заявника офіційного документа в паперовій формі, такий заявник може звернутися за його витребуванням (отриманням) відповідно до законодавства та проставлення на ньому апостиля.

 

Для проставлення апостиля заявник подає оригінал офіційного документа або його копію, засвідчену в установленому порядку (для офіційних документів в паперовій формі), та платіжну інструкцію про оплату послуги з проставлення апостиля, оформлену відповідно до Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 29 липня 2022 року № 163.

 

Під час формування заяви про проставлення апостиля відповідною посадовою особою відділу, Державної архівної служби України, нотаріусом виготовляються скановані копії офіційних документів в паперовій формі, які долучаються до відповідної заяви.

 

Заява про проставлення апостиля в паперовій формі, офіційні документи в паперовій формі, а також інші документи чи їх копії, що відповідно до цього Порядку подаються заявником, на час проставлення Міністерством юстиції України апостилю на таких офіційних документах відповідно до цього Порядку залишаються у відповідному відділі, Державній архівній службі України, нотаріуса.

 

У разі подання заяви про проставлення апостиля в електронній формі, реєстровий номер відповідної заяви надається заявнику з використанням засобів Порталу Дія, що передається з Реєстру у порядку електронної інформаційної взаємодії засобами системи електронної взаємодії державних електронних інформаційних ресурсів «Трембіта».

 

Про результат розгляду заяви про проставлення апостиля та офіційних документів, поданих для проставлення апостиля, в паперовій формі посадова особа відділу, Державної архівної служби України, нотаріус не пізніше наступного робочого дня з дня прийняття відповідного рішення інформує заявника, використовуючи контактні дані, зазначені у відповідній заяві про проставлення апостиля.

 

У разі подання заяви про проставлення апостиля в електронній формі, результат розгляду відповідної заяви надається заявнику з використанням засобів Порталу Дія, що передається з Реєстру у порядку електронної інформаційної взаємодії засобами системи електронної взаємодії державних електронних інформаційних ресурсів «Трембіта».

 

 

 

 

 

20. Деякі питання компенсації витрат учасників бойових дій та осіб з інвалідністю внаслідок війни із сплати страхової премії за договорами обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів

(Постанова Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2025 р. № 1611, чинність з 10.12.2026)

 

 

Внесено зміну до пункту 6 Порядку компенсації витрат учасників бойових дій та осіб з інвалідністю внаслідок війни із сплати страхової премії за договорами обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2025 р. № 1091, доповнивши його абзацом такого змісту:

 

“Призначення і виплата страхувальнику компенсації здійснюється Мінветеранів незалежно від року, в якому страхувальником сплачена страхова премія, за умови дотримання вимог, встановлених пунктами 4 і 5 цього Порядку.”.

 

 

Установити, що страхувальники з числа учасників бойових дій та осіб з інвалідністю внаслідок війни можуть подати до Міністерства у справах ветеранів заяву про компенсацію витрат із сплати страхової премії за договором страхування, укладеним у 2025 році відповідно до статті 13 Закону України “Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, після закінчення строку його дії, але не пізніше трьох місяців з дня оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства у справах ветеранів інформації про початок прийняття заяв про таку компенсацію з використанням програмних засобів Єдиного державного вебпорталу електронних послуг, у тому числі окремого розділу “Ветеран Pro” мобільного додатка Порталу Дія (Дія).

 

 

 

 

 

21. Про внесення змін до Порядку організації та проведення аукціонів з продажу майна боржників у справах про банкрутство (неплатоспроможність)

(Постанова Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2025 р. № 1566, чинність з 10.12.2025)

 

 

У пункті 40:

доповнено пункт абзацом такого змісту:

“Обсяг відповідальності учасників аукціону в разі закінчення аукціону без визначення переможця та відповідальності переможця аукціону в разі його відмови від придбання майна (штрафу) обмежується розміром гарантійного внеску (винагорода оператора не може перевищувати розміру гарантійного внеску).

 

 

У пункті 46:

у підпункті 2:

доповнено підпункт абзацом такого змісту:

“У разі коли на майно боржника до початку проведення аукціону накладено арешт чи інші обмеження щодо майна (крім тих, які застосовано у кримінальному провадженні), такий арешт чи обмеження, за умови зазначення про це в оголошенні про проведення аукціону, не є перешкодою для продажу майна боржника на аукціоні, у тому числі не може мати наслідком зупинення, скасування чи інше переривання аукціону, а також визначення переможця аукціону та вчинення правочину з ним.”.

 

 

У пункті 70:

доповнено пункт після абзацу першого новим абзацом такого змісту:

“У разі проведення аукціону з можливістю зниження початкової ціни учасники мають право анулювати свої заявки виключно до початку проведення такого аукціону.”.

 

 

Пункт 74 після абзацу четвертого доповнено новими абзацами такого змісту:

 

“У випадку, передбаченому частиною першою статті 86 Кодексу, переможцем аукціону вважається учасник аукціону, який запропонував наступну за величиною ціну (наступну закриту цінову пропозицію або який зробив ставку), за умови відсутності звернення від такого учасника щодо повернення йому гарантійного внеску та відсутності факту натискання ним відповідної електронної кнопки в інтерфейсі особистого кабінету про відмову від попередньої згоди на очікування в особистому кабінеті. У разі подання однакових цінових пропозицій переможцем аукціону вважається учасник аукціону, який подав таку цінову пропозицію раніше.

Оператор зобов’язаний поінформувати учасника аукціону, який запропонував наступну за величиною ціну, про зміну його статусу протягом двох годин з моменту отримання від такого учасника звернення щодо повернення йому гарантійного внеску та натискання ним відповідної електронної кнопки в інтерфейсі особистого кабінету про відмову від попередньої згоди на очікування в особистому кабінеті.”.

 

 

Пункт 92 доповнено абзацом такого змісту:

“У разі надання учасником аукціону, який запропонував наступну за величиною ціну (цінову пропозицію), попередньої згоди на очікування гарантійний внесок йому не повертається оператором до моменту опублікування акта про придбання майна на аукціоні в системі або до моменту відкликання таким учасником попередньої згоди на очікування шляхом подачі оператору звернення щодо повернення йому гарантійного внеску та натискання ним відповідної електронної кнопки в інтерфейсі особистого кабінету про відмову від попередньої згоди на очікування в особистому кабінеті.”.

 

 

 

 

 

22. Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2024 р. № 1447

(Постанова Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2025 р. № 1569, чинність з 06.12.2025)

 

 

У Порядку реалізації експериментального проекту щодо надання окремих публічних послуг та вчинення окремих консульських дій за заявами громадян України, які перебувають за межами України, що подаються засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг та/або інформаційно-комунікаційної системи “е-Консул”, затвердженому зазначеною постановою:

 

 

пункт 30 викладено в такій редакції:

“30. У разі отримання паспорта громадянина України заявником особисто в закордонній дипломатичній установі України його видача здійснюється після проведення процедури верифікації шляхом автоматизованого порівняння даних (параметрів), у тому числі біометричних, особи з документами, що посвідчують її особу, або інформацією, що міститься в Єдиному державному демографічному реєстрі. Інформація про видачу паспорта в закордонній дипломатичній установі України передається засобами відомчої інформаційної системи МЗС до Єдиного державного демографічного реєстру.

 

У разі надсилання паспорта громадянина України міжнародним поштовим або експрес-відправленням його видача здійснюється після надсилання заявнику засобами Порталу Дія, зокрема мобільного додатка Порталу Дія (Дія), або системи “е-Консул” повідомлення про готовність паспорта для отримання.

 

Заявник зобов’язаний отримати паспорт громадянина України, надісланий міжнародним поштовим або експрес-відправленням, протягом 30 календарних днів з дати надіслання заявнику повідомлення, зазначеного в абзаці другому цього пункту.

 

Отримання паспорта громадянина України, надісланого міжнародним поштовим або експрес-відправленням, здійснюється після проведення верифікації заявника.

 

 

Верифікація здійснюється за умови особистої присутності заявника.

Для проведення верифікації заявник подає один з таких документів (за наявності):

паспорт громадянина України;

паспорт громадянина України для виїзду за кордон;

інший документ, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.

 

 

У разі отримання паспорта громадянина України особою, яка відповідно до закону представляє інтереси заявника, подається документ, що посвідчує особу представника, та документ, що підтверджує його повноваження.

 

Верифікація заявника здійснюється шляхом встановлення тотожності його даних з інформацією про отримувача, що міститься на поштовому або експрес-відправленні, з інформацією, що міститься у наданих заявником документах (за наявності) та у паспорті громадянина України, що отримується.

 

У разі успішної верифікації здійснюється фотографування заявника із паспортом громадянина України, що отримується, лицьовим боком біля обличчя заявника, після чого паспорт видається заявнику. Фотографування заявника із паспортом громадянина України, що отримується, лицьовим боком біля обличчя заявника може не здійснюватися у разі, коли заяву подано засобами Порталу Дія, зокрема з використанням мобільного додатка Порталу Дія (Дія), та коли верифікація заявника здійснюється шляхом накладення віддаленого кваліфікованого електронного підпису “Дія.Підпис” (“Дія ID”) під час отримання паспорта.

 

Непроходження верифікації або відмова заявника надати документи, зазначені в абзацах сьомому - дев’ятому (за наявності) та/або десятому цього пункту, та/або виконати вимогу, зазначену в абзаці дванадцятому цього пункту, є підставою для передачі оператором поштового зв’язку або експрес-перевізником за рахунок коштів заявника паспорта громадянина України до закордонної дипломатичної установи України, якою здійснювалося приймання документів та отримання біометричних даних (параметрів) заявника, для зберігання.

 

Оператор поштового зв’язку або експрес-перевізник, який здійснює переміщення (пересилання) через митний кордон України паспорта громадянина України у міжнародних поштових або експрес-відправленнях відповідно, протягом одного робочого дня з дня видачі паспорта заявнику передає за допомогою електронних комунікацій інформацію про отримання заявником паспорта закордонній дипломатичній установі України, якою здійснювалося приймання документів та отримання біометричних даних (параметрів) заявника, та/або МЗС, які забезпечують подальшу передачу зазначеної інформації до відомчої інформаційної системи МЗС та Єдиного державного демографічного реєстру. За наявності технічної можливості інформація про отримання заявником паспорта передається оператором поштового зв’язку або експрес-перевізником до системи “е-Консул”, яка забезпечує передачу зазначеної інформації до відомчої інформаційної системи МЗС та Єдиного державного демографічного реєстру.

 

У разі подання заяви засобами Порталу Дія, зокрема з використанням мобільного додатка Порталу Дія (Дія), за наявності технічної можливості верифікація заявника під час отримання паспорта громадянина України міжнародним поштовим або експрес-відправленням здійснюється шляхом накладення віддаленого кваліфікованого електронного підпису “Дія.Підпис” (“Дія ID”). Інформація про верифікацію заявника для отримання паспорта громадянина України міжнародним поштовим або експрес-відправленням автоматично передається засобами Порталу Дія, зокрема з використанням мобільного додатка Порталу Дія (Дія), до системи “е-Консул”, яка забезпечує передачу зазначеної інформації до відомчої інформаційної системи МЗС та Єдиного державного демографічного реєстру, а за наявності технічної можливості - також відповідно оператору поштового зв’язку або експрес-перевізнику.

 

У разі коли протягом 30 календарних днів з дати надіслання заявнику повідомлення, зазначеного в абзаці другому цього пункту, заявник не отримав паспорт громадянина України, такий паспорт передається оператором поштового зв’язку або експрес-перевізником за рахунок коштів заявника до закордонної дипломатичної установи України, якою здійснювалося приймання документів та отримання біометричних даних (параметрів) заявника, для зберігання.

 

Якщо заявник не отримав паспорт громадянина України протягом одного року з дня його оформлення, консульська посадова особа закордонної дипломатичної установи України письмово попереджає заявника про знищення паспорта в разі його неотримання протягом двох років з дня оформлення.

 

У разі неотримання протягом двох років паспорт громадянина України знищується. Знищення здійснюється комісією у складі не менше трьох посадових осіб закордонної дипломатичної установи України, яка складає акт про знищення недійсних паспортів у двох примірниках, один з яких зберігається в закордонній дипломатичній установі України протягом десяти років, а інший надсилається до відповідного територіального органу/ територіального підрозділу ДМС, який обслуговує таку закордонну дипломатичну установу України.

 

За письмовим зверненням заявника строк зберігання паспорта громадянина України може бути продовжений до трьох років з дня його оформлення.

 

У разі втрати паспорта громадянина України під час переміщення (пересилання) через митний кордон України у міжнародному поштовому або експрес-відправленні або під час пересилання паспорта у міжнародному поштовому або експрес-відправленні за межами України оператор поштового зв’язку або експрес-перевізник відповідно невідкладно повідомляє про це за допомогою електронних комунікацій закордонній дипломатичній установі України, якою здійснювалося приймання документів та отримання біометричних даних (параметрів) заявника, та/або МЗС, які на підставі такого повідомлення забезпечують передачу зазначеної інформації до відомчої інформаційної системи МЗС та Єдиного державного демографічного реєстру для визнання втраченого паспорта недійсним засобами Єдиного державного демографічного реєстру. За наявності технічної можливості інформація про втрату паспорта передається оператором поштового зв’язку або експрес-перевізником до системи “е-Консул”, яка забезпечує передачу зазначеної інформації до відомчої інформаційної системи МЗС та Єдиного державного демографічного реєстру.

 

Оператор поштового зв’язку або експрес-перевізник, які отримали паспорт громадянина України для переміщення (пересилання) через митний кордон України у міжнародному поштовому або експрес-відправленні відповідно, під час якого паспорт було втрачено, відшкодовують заявнику вартість сплачених заявником послуг доставки паспорта у міжнародному поштовому або експрес-відправленні та адміністративний збір за оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України.

 

Вимоги до процедури проведення верифікації заявника під час видачі паспорта громадянина України, надісланого міжнародним поштовим або експрес-відправленням, фотографування заявника або особи, яка відповідно до закону представляє його інтереси, під час отримання паспорта, засоби електронних комунікацій, що використовуються для передачі інформації про видачу або втрату паспорта, визначаються у договорі, зазначеному в абзаці двадцять сьомому пункту 18 цього Порядку.”;

 

 

 

 

 

23. Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оренди державного майна

(Постанова Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2025 р. № 1671, чинність з 23.12.2025)

 

 

У постанові Кабінету Міністрів України від 12 серпня 2020 р. № 820 “Про затвердження примірних договорів оренди державного майна” (Офіційний вісник України, 2020 р., № 75, ст. 2379):

 

пункти 5.1-5.6 розділу IІ Примірного договору оренди єдиного майнового комплексу державного підприємства, його відокремленого структурного підрозділу, затвердженого зазначеною постановою, викладено в такій редакції:

 

 

“5.1. Орендар має право у порядку, встановленому законодавством, за власний рахунок проводити поточний та капітальний ремонт, здійснювати невід’ємні поліпшення майна, наявного у складі Підприємства.

 

 

5.2. Компенсація вартості здійснених Орендарем невід’ємних поліпшень, зарахування витрат Орендаря на проведення капітального ремонту здійснюється відповідно до законодавства у сфері оренди та приватизації державного майна.

 

 

5.3. У разі припинення цього договору здійснені Орендарем у встановленому порядку за рахунок власних коштів поліпшення майна, наявного у складі Підприємства, які:

можна відокремити, не завдаючи йому шкоди, є власністю Орендаря;

 

не можна відокремити без завдання шкоди, - власністю держави

Вартість невід’ємних поліпшень майна, наявного у складі Підприємства, зроблених орендарем без згоди уповноваженого органу, визначеного статтею 21 Закону, компенсації не підлягає. Такі поліпшення є державною власністю.

 

 

5.4. Амортизація орендованого майна Підприємства нараховується Орендарем та використовується ним для відновлення орендованих основних засобів у порядку, встановленому цим пунктом.

 

Відновлення основних засобів, які є нерухомим майном, здійснюється шляхом проведення їх капітального ремонту.

 

Відновлення інших основних засобів, які не є нерухомим майном, здійснюється шляхом проведення їх капітального ремонту або заміни такого основного засобу на інший основний засіб, який має ознаки, властиві основним засобам того ж роду, за рахунок амортизації. Така заміна відбувається за згодою Орендодавця та уповноваженого органу управління Підприємством.

 

Основний засіб, набутий за рахунок амортизації у порядку, визначеному цим пунктом, є державною власністю та включається до об’єкта оренди шляхом внесення змін до цього договору.

 

Капітальний ремонт, проведений на виконання цього пункту, за рахунок амортизації не потребує отримання згоди Орендодавця та/або уповноваженого органу управління Підприємством на його проведення, не підлягає компенсації та/або зарахуванню витрат на його здійснення в рахунок орендної плати.

 

Амортизація основних засобів, які не є нерухомим майном, відновлення яких не є доцільним для виробничої діяльності Підприємства, за згодою уповноваженого органу управління Підприємством використовується Орендарем на відновлення інших основних засобів у порядку, визначеному цим пунктом.

 

 

5.5. Залишок цільового фонду на відновлення основних засобів, нематеріальних та інших активів, отриманих на баланс Орендаря за цим договором, є власністю держави і в разі припинення цього договору перераховується до державного бюджету.

 

Орендар щороку до 31 березня подає Орендодавцю відомості про суму нарахованої амортизації і зносу орендованих основних засобів, а також про первісну вартість основних засобів, придбаних за рахунок амортизації за орендованими основними засобами і зарахованими до складу орендованого майна.

 

 

5.6. Списання державного майна, наявного у складі Підприємства, здійснюється відповідно до Порядку списання об’єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2007 р. № 1314;