Основні нормативно-правові акти за грудень 2024 року

Основні нормативно-правові акти за грудень 2024 року

ПЕРЕЛІК ОСНОВНИХ НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ АКТІВ

 ЗА ГРУДЕНЬ 2024 РОКУ

 

1. Про продовження строків дії відстрочок від призову на військову службу під час мобілізації

(Постанова Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2024 р. № 1489, чинність з 25.12.2024 року)

 

Установлено, що строки дії відстрочок від призову на військову службу під час мобілізації, наданих військовозобов’язаним відповідними рішеннями Міністерства економіки згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 2023 р. № 76 “Деякі питання реалізації положень Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” щодо бронювання військовозобов’язаних на період мобілізації та на воєнний час” (Офіційний вісник України, 2023 р., № 15, ст. 940) або засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг, які не закінчилися станом на 19 грудня 2024 р., продовжуються автоматично на один місяць, але не довше ніж до 28 лютого 2025 року.

 

 

 

2. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заходів, спрямованих на поновлення прав засуджених осіб та осіб, взятих під варту, у зв’язку з неналежними умовами тримання

(Закон України від 21 листопада 2024 р. № 4106-IX, чинність з 01.01.2025)

 

У Кримінально-виконавчому кодексі України:

частину першу статті 107 доповнено абзацами сімнадцятим і вісімнадцятим такого змісту:

Засуджені, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, мають право в порядку, встановленому цим Кодексом і нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України:

"триматися в належних умовах;

звертатися до Комісії з розгляду скарг на неналежні умови тримання в установах для попереднього ув’язнення та установах виконання покарань щодо встановлення факту та/або строку тримання в неналежних умовах з метою поновлення порушених прав та у разі незгоди з рішенням Комісії оскаржувати його в судовому порядку";

 

доповнено статтею 115-1 такого змісту:

"Стаття 115-1. Заходи, спрямовані на поновлення прав осіб, засуджених до позбавлення волі, у зв’язку з неналежними умовами тримання

1. Належними умовами тримання є умови, що відповідають вимогам Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу, інших актів законодавства, а саме:

1) недопущення катувань чи нелюдського або такого, що принижує честь і гідність поводження чи покарання;

2) надання належної медичної допомоги;

3) забезпечення повноцінним харчуванням;

4) забезпечення житлово-побутових умов (жила площа, вільний доступ до туалетних кімнат, достатнє природне освітлення, нормативний температурний режим, провітрювання приміщень);

5) дотримання державних медико-санітарних правил.

 

2. Комісія з розгляду скарг на неналежні умови тримання в установах для попереднього ув’язнення та установах виконання покарань встановлює факт та/або строк тримання в неналежних умовах в установі виконання покарань на підставі цього Кодексу та положення про Комісію з розгляду скарг на неналежні умови тримання в установах для попереднього ув’язнення та установах виконання покарань, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

 

3. До заходів щодо запобігання триманню засуджених в неналежних умовах належать:

1) переведення до іншого жилого приміщення (камери) з належними умовами тримання;

2) переведення до іншої установи виконання покарань;

3) усунення причин, що роблять умови тримання неналежними, шляхом зменшення наповнюваності жилого приміщення (камери), проведення ремонту, дезінфекції, дезінсекції тощо;

4) інші заходи, необхідні для припинення тримання в неналежних умовах.

 

4. До заходів відшкодування за неналежні умови тримання засудженого належать:

1) скорочення строку, з якого може бути застосовано умовно-дострокове звільнення, заміна призначеного судом покарання більш м’яким або зняття судимості в порядку, передбаченому Кримінальним кодексом України;

2) звільнення від відшкодування вартості витрат на тримання за весь строк встановленого факту тримання в неналежних умовах.

 

5. Засуджений, член його сім’ї або близький родич, захисник мають право звернутися із заявою про встановлення факту та/або строку тримання в неналежних умовах до Комісії з розгляду скарг на неналежні умови тримання в установах для попереднього ув’язнення та установах виконання покарань.

Комісія з розгляду скарг на неналежні умови тримання в установах для попереднього ув’язнення та установах виконання покарань невідкладно, але не пізніше двох робочих днів з дня отримання заяви, надсилає копію заяви до адміністрації установи виконання покарань.

У п’ятиденний строк з дня отримання заяви, передбаченої абзацом першим цієї частини, уповноважені члени Комісії з розгляду скарг на неналежні умови тримання в установах для попереднього ув’язнення та установах виконання покарань відвідують відповідну установу виконання покарань та вивчають стан дотримання адміністрацією установи умов тримання.

Уповноважені члени Комісії з розгляду скарг на неналежні умови тримання в установах для попереднього ув’язнення та установах виконання покарань під час відвідування установи виконання покарань мають право безперешкодно, із забезпеченням максимального сприяння працівниками та адміністрацією установи виконання покарань, пересуватися територією такої установи, здійснювати аудіо- та відеозапис, ознайомлюватися із звітністю, здійснювати інспектування, подавати письмові запити, перевіряти додержання законодавства, оскаржувати протиправні дії (бездіяльність) посадових та службових осіб установи виконання покарань, вимагати негайного припинення таких дій (бездіяльності) та притягнення до відповідальності винних осіб (з наступним вичерпним письмовим повідомленням відповідної особи про вжиті (невжиті) заходи відповідальності протягом десяти днів з дня отримання відповідної вимоги), спілкуватися з будь-якими працівниками установи виконання покарань та засудженими (у тому числі на умовах анонімності).

У триденний строк з дня відвідування установи виконання покарань Комісія з розгляду скарг на неналежні умови тримання в установах для попереднього ув’язнення та установах виконання покарань приймає рішення, в якому встановлює наявність або відсутність факту та/або строку тримання в неналежних умовах.

Рішення Комісії з розгляду скарг на неналежні умови тримання в установах для попереднього ув’язнення та установах виконання покарань підписується її членами.

….

7. Засуджений у разі незгоди з рішенням Комісії з розгляду скарг на неналежні умови тримання в установах для попереднього ув’язнення та установах виконання покарань має право оскаржити таке рішення до суду в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України.

8. Комісія з розгляду скарг на неналежні умови тримання в установах для попереднього ув’язнення та установах виконання покарань не розглядає повторні заяви засудженого, члена його сім’ї або близького родича, захисника про встановлення факту та/або строку тримання в неналежних умовах, якщо перша заява вирішена по суті".

 

 

 

3. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень 

(Закон України від 21 листопада 2024 р. № 4094-IX, чинність з 19.12.2024)

 

У Господарському процесуальному кодексі України: (ідентичні зміни внесено і у Цивільний процесуальний кодекс та Кодекс адміністративного судочинства)

 

частину першу статті 135 доповнено абзацом сьомим такого змісту:

"Під час здійснення судового контролю за виконанням судового рішення суд може стягнути в дохід державного бюджету з відповідача, боржника чи їх керівників (якщо відповідачем, боржником є юридична особа) штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб";

 

частину шосту статті 238 доповнити пунктом 5-1 такого змісту:

Окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції:

36) про відмову у задоволенні заяви про зобов’язання боржника подати звіт про виконання судового рішення;

 

частину першу статті 328 доповнено абзацом другим такого змісту:

"Якщо судове рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, чи рішення, що підлягає виконанню, набрало законної сили, то відсутність матеріалів судової справи у зв’язку з їх витребуванням судом апеляційної чи касаційної інстанції не перешкоджає розгляду заяви, передбаченої абзацом першим цієї частини, крім випадку зупинення виконання судового рішення судом касаційної інстанції або зупинення виконавчого провадження";

 

у статті 331: частину третю доповнено абзацами другим і третім такого змісту:

"Невиконання боржником судового рішення про зобов’язання вчинити певні дії щодо майна стягувача або майна, присудженого на користь стягувача, протягом двох місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження за заявою стягувача є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з боржника суми вартості відповідного майна, крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, вартість майна неможливо визначити або майно відповідно до закону не може оцінюватися.

 

доповнено статтею 339-1 такого змісту:

"Стаття 339-1. Право на звернення із скаргою до суду

1. Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права";

 

розділ VI доповнено статтями 345-1-345-4 такого змісту:

 

"Стаття 345-1. Заява про зобов’язання подати звіт про виконання судового рішення

 

1. Суд, який розглянув справу як суд першої інстанції, за письмовою заявою стягувача може зобов’язати боржника подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення у господарських справах:

1) про захист ділової репутації;

2) що виникають з відносин, пов’язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції;

3) в інших спорах немайнового характеру.

2. Стягувач може звернутися до суду із заявою, передбаченою частиною першою цієї статті, в разі невиконання боржником судового рішення та за умови відкриття виконавчого провадження.

Якщо судове рішення набрало законної сили, то відсутність матеріалів судової справи у зв’язку з їх витребуванням судом апеляційної чи касаційної інстанції не перешкоджає розгляду заяви, крім випадку зупинення виконання судового рішення судом касаційної інстанції або зупинення виконавчого провадження.

3. У заяві обов’язково зазначається ідентифікатор для повного доступу до інформації про виконавче провадження.

4. Якщо боржником, який не виконує судове рішення, є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, суб’єкт господарювання державного або комунального сектору економіки, суд за письмовою заявою стягувача та за умови відкриття виконавчого провадження зобов’язує такого боржника подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення незалежно від характеру спору.

5. Якщо відповідачем є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, суб’єкт господарювання державного або комунального сектору економіки, суд під час ухвалення рішення суду за письмовою заявою позивача може зобов’язати такого відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання такого рішення незалежно від характеру спору.

Перебіг строку для подання звіту починається з дня набрання законної сили рішенням суду. Такий звіт розглядається за правилами статей 345-3 і 345-4 цього Кодексу.

Заява, передбачена абзацом першим цієї частини, може бути подана не пізніше завершення судових дебатів, а якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження - не пізніше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

 

Стаття 345-2. Розгляд заяви про зобов’язання подати звіт про виконання судового рішення

1. Суд розглядає заяву про зобов’язання боржника подати звіт про виконання судового рішення (крім заяви, передбаченої частиною п’ятою статті 345-1 цього Кодексу) протягом десяти днів з дня її надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням заявника - у судовому засіданні за правилами статті 342 цього Кодексу.

2. За наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов’язання боржника подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

3. Встановлений судом строк для подання звіту про виконання судового рішення має бути достатнім для його підготовки. Достатнім є строк, який становить не менше десяти календарних днів з дня отримання боржником відповідної ухвали та не перевищує трьох місяців.

4. Суд може зобов’язати подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення особисто керівника боржника, якщо боржник є юридичною особою.

5. Ухвалу суду про відмову у задоволенні заяви може бути оскаржено в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції за результатами перегляду ухвали є остаточною і оскарженню не підлягає.

6. Ухвала суду про задоволення заяви та зобов’язання боржника подати звіт про виконання судового рішення є остаточною і оскарженню не підлягає. Заперечення на таку ухвалу включаються до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене частиною першою статті 345-4 цього Кодексу.

 

 

Стаття 345-3. Розгляд звіту про виконання судового рішення

1. Суд розглядає звіт про виконання судового рішення протягом десяти днів з дня його надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням сторін - у судовому засіданні за правилами статті 342 цього Кодексу.

2. Звіт боржника про виконання судового рішення має містити:

1) найменування суду, до якого подається звіт;

2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові (за наявності) (для фізичних осіб) особи, яка подає звіт, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв’язку та електронної пошти (за наявності), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету;

3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові (за наявності) (для фізичних осіб) інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб);

4) номер справи, в межах якої ухвалено відповідне судове рішення;

5) відомості про виконання боржником судового рішення, строк, порядок та спосіб його виконання;

6) у разі невиконання судового рішення: орієнтовні строки виконання такого рішення та їх обґрунтування; відомості про те, чи існують обставини, які ускладнюють виконання судового рішення боржником, які заходи вжито та вживаються боржником для їх усунення;

7) перелік документів та інших матеріалів, що додаються до звіту та підтверджують обставини, зазначені у ньому.

 

3. До звіту додаються:

1) довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника, якщо звіт поданий представником і такі документи раніше не подавалися;

2) докази направлення копій звіту та доданих до нього матеріалів іншим учасникам справи з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу.

 

Стаття 345-4. Рішення за наслідками розгляду звіту про виконання судового рішення

1. За наслідками розгляду звіту боржника суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п’ятої статті 345-2 цього Кодексу.

Оскарження ухвали суду не зупиняє її виконання.

2. Суд відмовляє у прийнятті звіту, якщо боржником не наведено обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання судового рішення, або заходи, які вживаються боржником для виконання судового рішення, на переконання суду, є недостатніми для своєчасного та повного виконання судового рішення.

Суд також відмовляє у прийнятті звіту, якщо звіт подано без додержання вимог частин другої та/або третьої статті 345-3 цього Кодексу.

3. У разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд застосовує до боржника захід процесуального примусу у виді штрафу, а також може додатково встановити новий строк для подання звіту відповідно до частини третьої статті 345-2 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення.

4. Суд застосовує до боржника захід процесуального примусу у виді штрафу за правилами статті 135 цього Кодексу.

Якщо боржником є юридична особа та суд зобов’язав подати звіт про виконання судового рішення особисто керівника боржника, захід процесуального примусу у виді штрафу застосовується до такого керівника.

5. Суд розглядає питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення за правилами статті 331 цього Кодексу.

6. У разі неподання звіту у строк, встановлений судом, або у разі подання звіту з порушенням такого строку та за відсутності поважних причин, які унеможливили його вчасне подання, суд встановлює новий строк для подання звіту відповідно до частини третьої статті 345-2 цього Кодексу, а також застосовує до такого боржника захід процесуального примусу у виді штрафу.

7. Якщо суд прийняв звіт про виконання судового рішення, але боржником судове рішення виконано не в повному обсязі, суд одночасно встановлює новий строк для подання звіту відповідно до частини третьої статті 345-2 цього Кодексу".

 

 

 

4. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення виконання покарання у виді штрафу та громадських робіт

(Закон України від 20 листопада 2024 р. № 4081-IX, чинність з 19.12.2024)

 

Внесено зміни до таких законодавчих актів України:

У Кримінально-виконавчому кодексі України

 

доповнено статтею 13-1 такого змісту:

 

"Стаття 13-1. Оплата витрат, пов’язаних з виконанням судового рішення

1. Засуджені до покарання у виді штрафу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадських чи виправних робіт, пробаційного нагляду та звільнені від відбування покарання з випробуванням оплачують витрати, пов’язані з виконанням судового рішення.

Від оплати витрат, пов’язаних з виконанням судового рішення, звільняються неповнолітні, особи з інвалідністю першої або другої групи, особи, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, особи віком понад шістдесят років, які не працюють та не отримують пенсію.

У разі скасування судового рішення оплата витрат, пов’язаних з виконанням судового рішення, не здійснюється, а раніше оплачені витрати підлягають поверненню.

Максимальний розмір витрат, пов’язаних з виконанням судового рішення, не може перевищувати 50 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, в якому прийнято відповідне судове рішення.

Розмір та види витрат, пов’язаних з виконанням судового рішення, а також порядок їх оплати встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері виконання кримінальних покарань та пробації.

2. У разі несплати засудженим витрат, пов’язаних з виконанням судового рішення, уповноважений орган з питань пробації не пізніше ніж за один робочий день до зняття засудженого з обліку виносить постанову про стягнення таких витрат, яка є виконавчим документом, підлягає оформленню відповідно до вимог Закону України "Про виконавче провадження" та пред’являється до примусового виконання у порядку, визначеному законодавством. У разі оскарження такої постанови в судовому порядку постанова про стягнення витрат, пов’язаних з виконанням судового рішення, пред’являється до примусового виконання після набрання судовим рішенням законної сили";

 

у статті 26:

частини третю і четверту викладено в такій редакції:

"3. Уповноважений орган з питань пробації:

веде облік засуджених до покарання у виді штрафу;

викликає засуджених для з’ясування причин щодо несплати ними штрафу у строк, передбачений частиною першою цієї статті, або несплати ними чергового платежу під час призначення штрафу з розстрочкою виплати у строк виплати чергового платежу;

звертається до органів державної податкової служби з метою отримання інформації про джерела доходів засудженого;

вживає першочергових заходів для виявлення засуджених, місцезнаходження яких невідоме;

вживає заходів з припинення порушень судових рішень.

4. У разі якщо засуджений повідомив про неможливість сплати штрафу в повному обсязі, суд за поданням уповноваженого органу з питань пробації розглядає питання про розстрочку виплати несплаченої суми штрафу";

 

доповнено частинами п’ятою і шостою такого змісту:

"5. У разі несплати штрафу у строк, передбачений частиною першою цієї статті, або якщо судом було відмовлено у задоволенні подання про розстрочку виплати штрафу, або у разі несплати засудженим чергового платежу під час призначення штрафу з розстрочкою виплати у строк виплати чергового платежу уповноважений орган з питань пробації через один місяць після закінчення строку сплати штрафу або чергового платежу звертається до суду із заявою про видачу виконавчого листа. Виконавчий лист, виданий судом, надсилається уповноваженим органом з питань пробації до органу державної виконавчої служби для стягнення штрафу в порядку, визначеному законом.

 

6. У разі повернення органом державної виконавчої служби виконавчого листа у зв’язку з неможливістю стягнення штрафу уповноважений орган з питань пробації вносить до суду подання про заміну несплаченої суми штрафу покаранням у виді громадських робіт, виправних робіт або позбавлення волі відповідно до частини п’ятої статті 53 Кримінального кодексу України";

 

 

 

5. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізму запобігання та протидії домашньому насильству та насильству за ознакою статі

(Закон України від 20 листопада 2024 р. № 4073-IX, чинність з 19.12.2024)

 

У Сімейному кодексі України:

статтю 111 доповнено частиною другою такого змісту:

"2. Якщо один із подружжя вчинив домашнє насильство, незалежно від стану розгляду порушеного кримінального провадження, цивільної справи або справи про адміністративне правопорушення щодо домашнього насильства, заходи щодо примирення подружжя не вживаються";

 

У Цивільному процесуальному кодексі України:

частину сьому статті 240 викладено в такій редакції:

"7. У справі про розірвання шлюбу суд може зупинити розгляд справи і призначити строк для примирення подружжя, який не може перевищувати шість місяців, крім випадків, передбачених частиною другою статті 111 Сімейного кодексу України";

 

У Законі України "Про запобігання та протидію домашньому насильству":

частину першу статті 4 доповнено пунктом 10 такого змісту:

"10) недопустимості обов’язкових альтернативних процесів з вирішення спорів, у тому числі посередництва, примирення, медіації, щодо всіх форм домашнього насильства";

 

 

 

6. Про облік інформації про шкоду, завдану особистим немайновим правам фізичних осіб внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України

(Закон України від 20 листопада 2024 р. № 4071-IX, чинність з 18.01.2025)

 

Цей Закон визначає правові та організаційні засади створення та функціонування Системи обліку інформації про шкоду, завдану особистим немайновим правам фізичних осіб внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, а також регулює правові відносини, пов’язані із створенням та функціонуванням Реєстру відомостей щодо дітей, депортованих або примусово переміщених у зв’язку із збройною агресією Російської Федерації проти України.

 

Вимушене переміщення особи за межі України - вимушений виїзд з України внаслідок збройної агресії Російської Федерації за наявності статусу тимчасового захисту, його еквіваленту або іншого статусу, що надає захист в іноземних державах (крім Російської Федерації та Республіки Білорусь);

Реєстр відомостей щодо депортованих дітей створюється з метою збору та фіксації інформації про дітей, депортованих або примусово переміщених у зв’язку із збройною агресією Російської Федерації проти України.

 

Підлягає обліку інформація про шкоду, завдану особистим немайновим правам постраждалої особи через:

1) смерть (загибель);

2) зникнення безвісти за особливих обставин, безвісну відсутність;

3) залишення дитини без піклування батьків, позбавлення дитини батьківського піклування, неможливість виконання батьками, іншими законними представниками дитини обов’язків щодо виховання та утримання дитини;

4) травму чи ушкодження здоров’я;

5) сексуальне насильство, пов’язане із збройною агресією Російської Федерації проти України;

6) катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання;

7) насильницьке тримання під вартою, незаконне ув’язнення, полон, інші види позбавлення особистої свободи;

8) торгівлю людьми;

9) примусову працю;

10) примусове переміщення, депортацію, викрадення;

11) примусове переміщення, депортацію, викрадення, примусове усиновлення дітей;

12) внутрішнє переміщення, евакуацію;

13) вимушене переміщення за межі України;

14) вимушене переміщення за межі України з територій, на яких на момент виїзду велися бойові дії, або тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, перелік яких визначений відповідно до законодавства України, або внаслідок пошкодження чи знищення житла внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, або після евакуації;

15) втрату доступу до медичної допомоги, медичних послуг, соціальних послуг, освітніх послуг;

16) інші порушення особистих немайнових прав у випадках, визначених законодавством України.

 

 

 

7. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування медико-соціальної експертизи та впровадження оцінювання повсякденного функціонування особи

(Закон України від 19 грудня 2024 р. № 4170-IX, чинність з 01.01.2025 року)

 

У Законі України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні":

 

у статті 3: частину першу замінено двома новими частинами такого змісту:

"Стаття 3. Інвалідність повнолітній особі встановлюється за результатами оцінювання повсякденного функціонування особи, проведеного експертною командою з оцінювання повсякденного функціонування особи у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Інвалідність дитині встановлюється лікарсько-консультативними комісіями закладів охорони здоров’я за результатами проведеної медико-соціальної експертизи дитини у порядку, визначеному законодавством".

 

В Основах законодавства України про охорону здоров’я

у частині першій статті 3 доповнено з урахуванням алфавітного порядку термінами такого змісту:

"компенсатори обмежень життєдіяльності особи - засоби, вироби, послуги, виплати, пільги тощо, що забезпечують компенсацію визначених обмежень життєдіяльності особи";

"компенсатори обмежень повсякденного функціонування особи - сукупність лікарських засобів та/або медичних виробів, та/або допоміжних засобів реабілітації, що призначаються медичними працівниками або фахівцями з реабілітації";

"оцінювання повсякденного функціонування особи - вид медичної експертизи, що проводиться особі з обмеженнями повсякденного функціонування у встановленому законодавством порядку з метою визначення рівнів порушення структур та функцій організму, у тому числі фізичних, психічних, інтелектуальних, сенсорних, що можуть призводити до обмежень життєдіяльності";

"стійке обмеження повсякденного функціонування особи - порушення структур та/або функцій організму, спричинене вродженим станом або захворюванням чи травмою, що призвели до довготривалого або незворотного обмеження повсякденного функціонування особи";

"стійке обмеження повсякденного функціонування - порушення взаємодії людини з факторами середовища, спричинене порушенням певних структур та функцій організму та/або факторами середовища, що призводять до стійких перешкод у виконанні нею повсякденної діяльності та участі в житті суспільства нарівні з іншими людьми";

 

статті 41 і 69 викладено в такій редакції:

"Стаття 41. Звільнення від роботи на період захворювання, реабілітації у сфері охорони здоров’я або у зв’язку з вагітністю та пологами

На період захворювання, реабілітації у сфері охорони здоров’я або у зв’язку з вагітністю та пологами з тимчасовою втратою працездатності громадянам надається звільнення від роботи з виплатою у встановленому законодавством України порядку допомоги по соціальному страхуванню";

 

"Стаття 69. Медична експертиза з тимчасової непрацездатності

Медична експертиза з тимчасової непрацездатності осіб проводиться лікарем у закладах охорони здоров’я незалежно від форми власності, а також лікарями, що провадять господарську діяльність з медичної практики як фізичні особи - підприємці.

Порядок проведення медичної експертизи з тимчасової непрацездатності визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я.

Під час проведення медичної експертизи з тимчасової непрацездатності встановлюються факт і тривалість тимчасової непрацездатності, що підтверджується медичним висновком про тимчасову непрацездатність, який формується в електронній системі охорони здоров’я (або листком непрацездатності, виданим у паперовій формі).

Медичний висновок про тимчасову непрацездатність формується у зв’язку з захворюванням або травмою, вагітністю та пологами, отриманням реабілітаційної допомоги у сфері охорони здоров’я, протезуванням, здійсненням тимчасового догляду за хворим членом сім’ї, хворою дитиною, карантином, санаторно-курортним лікуванням, необхідністю тимчасового переведення працівника у зв’язку з хворобою на іншу роботу, відповідно до порядку формування, що затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я";

доповнено статтею 69-1 такого змісту:

"Стаття 69-1. Комплексна оцінка обмежень життєдіяльності та оцінювання повсякденного функціонування особи

Комплексна оцінка обмежень життєдіяльності особи проводиться з метою визначення обмежень, що перешкоджають або унеможливлюють виконання особою повсякденної діяльності у спосіб та в об’ємі нарівні з іншими людьми і призводять до обмеження життєдіяльності.

…

Порядок проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, критерії направлення на оцінювання повсякденного функціонування особи затверджуються Кабінетом Міністрів України з обов’язковим проведенням консультацій з громадськістю в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Повторне та позачергове оцінювання повсякденного функціонування особи проводяться у порядку, визначеному цією статтею.

…

Направлення на оцінювання повсякденного функціонування особи за згодою особи може здійснювати лікуючий лікар з надання первинної медичної допомоги, лікуючий лікар закладу охорони здоров’я, що забезпечує надання спеціалізованої медичної допомоги, або голова військово-лікарської (лікарсько-експертної), медичної (військово-лікарської) комісії, у тому числі в електронній формі за допомогою електронної системи щодо оцінювання повсякденного функціонування особи після початку її функціонування.

Лікуючий лікар, голова військово-лікарської (лікарсько-експертної), медичної (військово-лікарської) комісії несе відповідальність за внесення завідомо неправдивої інформації до електронної системи щодо оцінювання повсякденного функціонування особи під час формування направлення на оцінювання повсякденного функціонування особи.

…

Оцінювання повсякденного функціонування особи включає такі етапи:

1) виявлення необхідності проведення оцінювання повсякденного функціонування особи відповідно до критеріїв направлення на оцінювання повсякденного функціонування особи;

2) направлення на додаткове обстеження функціональності структур та функцій організму (за потреби);

3) прийняття рішень за результатами проведеного оцінювання повсякденного функціонування особи;

4) визначення компенсаторів обмежень повсякденного функціонування особи;

5) встановлення інвалідності та розроблення рекомендацій, що є частиною індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю;

6) встановлення необхідності проведення комплексної оцінки обмежень життєдіяльності особи в інших сферах;

7) визначення необхідності проведення повторного оцінювання повсякденного функціонування особи для моніторингу ефективності застосованих компенсаторів обмежень повсякденного функціонування особи.

 

Підставою для визнання особи особою з інвалідністю є одночасна наявність таких обов’язкових умов:

стійкі порушення функцій організму;

обмеження життєдіяльності;

необхідність вжиття заходів соціального захисту.

…

Оцінювання повсякденного функціонування особи або його окремі етапи можуть проводитися: за участі особи (очно), без особистої присутності особи (заочно), з використанням методів і засобів телемедицини або за місцем перебування/лікування особи відповідно до критеріїв визначення форми проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, встановлених Кабінетом Міністрів України.

 

Склад експертних команд формується з числа лікарів, включених до переліку лікарів, які мають право проводити оцінювання повсякденного функціонування особи у складі експертних команд, за допомогою електронної системи щодо оцінювання повсякденного функціонування особи індивідуально для кожного випадку, з дотриманням принципу випадковості (після появи технічної можливості в електронній системі щодо оцінювання повсякденного функціонування особи), з числа лікарів, які мають необхідні для проведення цього оцінювання лікарські спеціальності.

 

Перелік лікарів, які мають право проводити оцінювання повсякденного функціонування особи у складі експертних команд, затверджується керівником закладу охорони здоров’я, в якому організовано проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, та підлягає оновленню не менш як один раз на рік.

 

Рішення експертних команд або медико-соціальних експертних комісій можуть бути оскаржені особами, стосовно яких їх прийнято (їх уповноваженими представниками), у порядку адміністративного оскарження відповідно до Закону України "Про адміністративну процедуру" з урахуванням особливостей, встановлених цією статтею, та/або в судовому порядку. Розгляд скарг здійснюється експертними командами Центру оцінювання функціонального стану особи.

У разі подання скарги через електронну систему щодо оцінювання повсякденного функціонування особи лікар, який направив на таке оцінювання, накладає на скаргу свій кваліфікований електронний підпис або удосконалений електронний підпис, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, відповідно до Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги".

Скарга може бути подана протягом 40 календарних днів з дня надсилання витягу з рішення експертної команди або медико-соціальної експертної комісії, що оскаржується, особі (її уповноваженому представнику).

Розгляд скарг на рішення експертних команд та медико-соціальних експертних комісій здійснюється експертними командами Центру оцінювання функціонального стану особи.

Відповідачем у спорах щодо оскарження у судовому порядку рішень експертних команд є заклад охорони здоров’я, на базі якого створена експертна команда, рішення якої оскаржується.

 

Перевірка обґрунтованості рішень, прийнятих експертними командами або медико-соціальними експертними комісіями, проводиться експертною командою Центру оцінювання функціонального стану особи:

на виконання постанови слідчого, прокурора, ухвали слідчого судді або рішення, ухвали суду - стосовно особи, зазначеної в постанові слідчого, прокурора, ухвалі слідчого судді або рішенні, ухвалі суду;

за результатами моніторингу проведення оцінювання повсякденного функціонування особи.

 

За результатами адміністративного оскарження або перевірки обґрунтованості рішення експертної команди або медико-соціальної експертної комісії експертна команда Центру оцінювання функціонального стану особи приймає рішення про підтвердження або скасування рішення, що оскаржується чи обґрунтованість якого перевіряється, або приймає нове рішення з таких самих питань, з яких було прийнято рішення, що оскаржується чи обґрунтованість якого перевіряється.

 

У разі встановлення інвалідності та/або ступеня втрати професійної працездатності експертна команда повідомляє територіальний орган Пенсійного фонду України (до появи технічної можливості передачі з електронної системи щодо оцінювання повсякденного функціонування особи відомостей до Єдиної інформаційної системи соціальної сфери) відповідно до Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

 

8. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційною скаргою Бурми Кирила Андрійовича щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів статті 51 Цивільного кодексу України (щодо конституційних гарантій прав фізичних осіб-підприємців) у справі № 3-39/2022(80/22) від 18 грудня 2024 року

 

Бурма К.А. звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням перевірити на відповідність Конституції України (конституційність) приписи статті 51 Цивільного кодексу України (далі - Кодекс).

Згідно зі статтею 51 Кодексу „до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин“.

Зі змісту конституційної скарги та долучених до неї матеріалів убачається таке.

 

Управління з питань праці Запорізької міської ради (далі - Управління), провівши інспекційне відвідування, склало постанови про порушення законодавства про працю - фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору, без повідомлення Державній фіскальній службі України про прийняття працівника на роботу, та наклало штрафи на фізичну особу-підприємця Бурму К.А.

Не погоджуючись із накладенням штрафних санкцій, Бурма К.А. звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправними та скасувати постанови Управління про накладення штрафів.

Остаточним судовим рішенням у справі Бурми К.А. щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів статті 51 Кодексу є постанова колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15 грудня 2021 року, в якій Верховний Суд, застосовуючи приписи статті 51 Кодексу та посилаючись на Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, висловив позицію, що „положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи, стосується лише фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб“, тому у судів попередніх інстанцій не було правових підстав поширювати норму закону на правовідносини, що виникли до ухвалення закону.

З урахуванням наведеного Конституційний Суд України зазначає, що фізична особа наділена всією повнотою прав і свобод, гарантованих Конституцією України, а юридична особа - тільки тими правами й свободами, які є сумісними з її природою. Здійснюючи право на підприємницьку діяльність, не заборонену законом, фізичні особи можуть провадити таку діяльність як без створення юридичної особи (реєстрація фізичної особи-підприємця), так і у спосіб створення юридичної особи.

Законодавець може на власний розсуд диференційовано врегулювати статус (права й обов’язки) фізичних осіб-підприємців та юридичних осіб, які провадять підприємницьку діяльність, або ж законодавчо урівняти їх права і обов’язки в цьому аспекті. Однак різні підходи законодавця щодо регулювання юридичного статусу зазначених груп суб’єктів підприємницької діяльності в будь-якому випадку мають бути узгоджені з конституційними гарантіями захисту людських прав і свобод.

Відтак Конституційний Суд України наголошує, що фізичні особи-підприємці внаслідок законодавчого регулювання у сфері підприємництва не можуть бути позбавлені гарантій захисту, визначених Конституцією України.

Бурма К.А. у конституційній скарзі зазначає, що приписи статті 51 Кодексу унеможливлюють застосування до фізичної особи-підприємця зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів в аспекті пом’якшення відповідальності особи (частина перша статті 58 Конституції України).

Конституційний Суд України акцентує, що принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (lex ad praeterian non valet) є значущим аспектом юридичної визначеності як складника принципу верховенства права (правовладдя), передбаченого частиною першою статті 8 Конституції України.

У своїх юридичних позиціях Конституційний Суд України неодноразово наголошував, що приписи частини першої статті 58 Конституції України „передбачають загальновизнані принципи дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, а саме: принцип їх безпосередньої дії, тобто поширення тільки на ті відносини, які виникли після набуття чинності законами чи іншими нормативно-правовими актами, та принцип зворотної дії в часі, якщо вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи. Як зазначив Конституційний Суд України, суть зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів полягає в тому, що їх приписи поширюються на правовідносини, які виникли до набрання ними чинності, за умови, якщо вони скасовують або пом’якшують відповідальність особи“ (абзац другий пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 26 січня 2011 року № 1-рп/2011).

 

Конституційний Суд України вважає, що приписи статті 51 Кодексу відповідають статті 21, частинам першій, другій статті 24, частині першій статті 42, частині першій статті 58 Конституції України.

 

 

 

9. Рішення Європейського суду з прав людини Справа «Казачинська проти України» (Заява № 79412/17) від 07 листопада 2024 року

 

Справа стосується, як стверджувалося, незаконного тримання і примусового лікування заявниці в психіатричній лікарні та подальшого непроведення національними органами влади розслідування цих подій. Заявниця посилалася на статті 3, 8 і 13 Конвенції.

09 червня 2013 року внаслідок того, що в медичних документах описано як напад галюцинацій, заявницю доставили каретою швидкої медичної допомоги до психіатричної лікарні у селі Степанівка Херсонської області, де вона скаржилася на тривогу та демонструвала сплутаність мислення. Хоча медична документація свідчить, що заявниця не вважала себе хворою, її госпіталізували до лікарні на підставі документа, в якому було зафіксовано її усвідомлену згоду. Однак пізніше вона оскаржила справжність свого підпису на формі згоди, припустивши, що підпис підробив її тодішній чоловік.

2 червня 2013 року мати заявниці поскаржилася до міліції на незаконне тримання заявниці у лікарні. Того ж дня заявницю виписали з лікарні за її письмовим зверненням і письмовим зверненням її матері, причому обидві зазначили, що не мали скарг.

У 2014 році заявниця подала декілька скарг до різних органів державної влади, у тому числі до прокуратури, щодо, inter alia, її госпіталізації та жорстокого поводження в лікарні, в яких вона також стверджувала про існування змови між персоналом лікарні та її тодішнім чоловіком, який хотів домогтися визнання її недієздатною. За жодною з цих скарг не було порушено кримінальне провадження.

 

Розслідування двічі закривалося та відновлювалося-1. Ухвалою від 16 листопада 2020 року Херсонський апеляційний суд у відповідь на скаргу заявниці встановив, що розслідування було неефективним, а органи досудового розслідування не здійснили перевірку тверджень заявниці.

Уряд стверджував, що заявниця не вичерпала національні засоби юридичного захисту, оскільки вона могла подати цивільний позов проти адміністрації лікарні або щодо відшкодування шкоди, або щодо визнання їхніх дій незаконними.

Заявниця не погодилася, стверджуючи, що вона скористалася кримінально-правовим засобом юридичного захисту, який вбачався найефективнішим у її справі, а також, що провадження про відшкодування шкоди не могло надати належне відшкодування.

Суд повторює, що від заявника, який вичерпав очевидно ефективні та достатні засоби юридичного захисту, не можна вимагати спроб скористатися іншими засобами, які є доступними, але ймовірно не більш успішними.

 

Згідно з практикою Суду, якщо йдеться про тримання чи поміщення до закладу з психіат-ричних причин, поняття позбавлення свободи повинно містити об’єктивний і суб’єктивний елемент (див. рішення у справах «Станєв проти Болгарії» [ВП] (Stanev v. Bulgaria) [GC], заява № 36760/06, пункти 115-120, ЄСПЛ 2012, «Сторк проти Німеччини» (Storck v. Germany), заява № 61603/00, пункти 71-76, ЄСПЛ 2005-V). У цій справі Суд зауважує стосовно об’єктивного елемента, що медичний персонал здійснював повний і ефективний контроль за лікуванням заявниці, її доглядом і проживанням під час її перебування в лікарні (див. рішення у справі «Атудорей проти Румунії» (Atudorei v. Romania), заява № 50131/08, пункт 129, від 16 вересня 2014 року). Стосовно суб’єктивного елемента, то, окрім оскаржуваної форми згоди (див. пункт 2), ніщо не свідчить про те, що перебування заявниці в лікарні було добровільним чи вона могла вільно залишити лікарню в будь-який час (див. рішення у справах «Афтаначе проти Румунії» (Aftanache v. Romania), заява № 999/19, пункт 81, від 26 травня 2020 року, та «Кагановський проти України» (Kaganovskyy v. Ukraine), заява № 2809/18, пункт 85, від 15 вересня 2022 року). Суд надає значної ваги беззаперечному елементу примусу у медичних документах, зокрема задокументованому застосуванню фізичного обмеження, коли заявниця намагалася залишити лікарню (див. пункт 3). Також вбачається, що заявницю виписали лише після втручання її матері та звернення до міліції (див. пункт 5). За цих обставин її перебування в лікарні не могло вважатися добровільним, тому воно становило позбавлення свободи, що підпадає під сферу дії пункту 1 статті 5 Конвенції. Отже, це положення застосовується у цій справі.

Суд вважає за доцільне спочатку розглянути, чи провели органи державної влади належним чином розслідування скарг заявниці на жорстоке поводження. Суд зауважує, що, попри конкретні клопотання заявниці, національні органи влади ніколи не проводили розслідування її тверджень про жорстоке поводження (див. пункт 8). Незважаючи на початкову затримку у зверненні заявниці до органів державної влади (див. пункт 7), на думку Суду, це не мало б мати істотного впливу на результат розслідування, враховуючи велику кількість наявних задокументованих доказів примусового психіатричного лікування заявниці та застосування фізичних обмежень. Суд також не вбачає підстав відходити від висновків національного суду, який визнав, що розслідування тверджень заявниці не вказувало на серйозні зусилля встановити відповідні факти (див. пункт 10). Крім того, кримінальне провадження за скаргами заявниці двічі закривалося, а потім відновлювалося за скаргами заявниці (див. пункт 10). Такі неодноразові закриття в межах одного провадження виявляють серйозний процесуальний недолік (див., наприклад, рішення у справі «Спінов проти України» (Spinov v. Ukraine), заява № 34331/03, пункт 56, від 27 листопада 2008 року). Очевидно, що від призначеного у цій справі нового розслідування навряд чи можна очікувати результативності з огляду на втрату матеріалів справи. Тому розслідування не можна вважати ефективним.

Суд постановив, що було порушено пункт 1 статті 5 Конвенції.

Суд постановив, що було порушено матеріальний та процесуальний аспекти статті 3 Конвенції.

 

 

10. Рішення Європейського суду з прав людини Справа «Шемет проти України» (Заява № 17019/15) 24 жовтня 2024 року

 

Справа стосується стверджуваної відсутності розгляду національними судами вимоги заявниці про компенсацію у спорі щодо пенсійних виплат. Заявниця посилалася на пункт 1 статті 6 та статтю 13 Конвенції.

У 2014 році заявниця подала позов проти управління Пенсійного фонду України, вимагаючи перерахунку її пенсії за віком, починаючи з 2010 року. У зв’язку з цим вона також вимагала компенсацію на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, згідно з якою у редакції, чинній на момент подій, особи мали право на компенсацію у випадку затримки виплати нарахованих доходів, у тому числі пенсій та соціальних виплат, більш ніж на один місяць.

11 червня 2014 року Міжгірський районний суд частково задовольнив позовні вимоги заявниці. Він зобов’язав управління Пенсійного фонду України здійснити перерахунок її пенсії (з метою її підвищення) на майбутнє та за шість місяців, що безпосередньо передували провадженню у суді. Частина її позовних вимог, яка стосувалася періоду понад шість місяців до розгляду справи, була залишена без розгляду як подана поза встановленим законом шестимісячним строком. Вимога заявниці щодо компенсації залишилася без розгляду.

Заявниця звернулася із заявою про ухвалення додатково судового рішення для розгляду, inter alia, її вимоги про компенсацію. У різні дати 2014 року національні суди трьох інстанцій ухвалювали додаткові рішення у зв’язку з цим і вносили певні зміни до резолютивної частини постанови від 11 червня 2014 року; однак вимога заявниці про компенсацію не згадувалася.

Водночас заявниця оскаржила постанову від 11 червня 2014 року в частині щодо залишення без розгляду її вимоги як такої, що була подана поза встановленим строком. Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 вересня 2014 року, яку 26 вересня 2014 року залишив без змін Вищий адміністративний суд України, її вимога була залишена без задоволення, як необґрунтована.

 

Посилаючись на пункт 1 статті 6 та статтю 13 Конвенції, заявниця скаржилася на те, що їй було відмовлено в доступі до суду, оскільки національні суди не розглянули та не ухвалили рішення у зв’язку з її вимогою про компенсацію, не вирішивши важливий елемент її спору щодо пенсійних виплат.

Уряд стверджував, що стаття 6 Конвенції не була застосовною в цій справі, оскільки відповідний спір не стосувався «цивільних прав» заявниці.

Загальні принципи щодо права на доступ до суду наведені в рішенні у справі «Прихід греко-католицької церкви в м. Лупені та інші проти Румунії» [ВП] (Lupeni Greek Catholic Parish and Others v. Romania) [GC], заява № 76943/11, пункти 84-90, від 29 листопада 2016 року, з подальшими посиланнями. Зокрема, Суд постановив, що це право включає не лише право ініціювати провадження, але й право на вирішення спору судом.

Повертаючись до цієї справи, Суд зазначає, що, хоча заявниця послідовно висувала вимогу про компенсацію додатково до вимоги про перерахунок її пенсії (див. пункти 2 і 4), національні суди не розглянули перше питання в жодному своєму рішенні, не пояснивши причини такого процесуального підходу (див. пункти 3 і 4).

На думку Суду, така ситуація становила відмову у правосудді, що порушувало саму суть права заявниці на доступ до суду, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції (див., для порівняння, рішення у справі «Шкіря проти України» [Комітет] (Shkirya v. Ukraine) [Committee], заява № 30850/11, пункти 33-35, від 24 червня 2021 року). З цього випливає, що було порушено зазначене положення.

 

 

 

11. Рішення Європейського суду з прав людини Справа «Фесенко проти України» (Заява № 18693/16) 10 жовтня 2024 року

 

Справа стосується, як стверджувалося, надмірної тривалості провадження у справі про банкрутство.

У червні 2009 року заявниця сплатила внесок для членства у приватній кредитній спілці «Меотида» (далі - кредитна спілка), яка згодом не виконала свого зобов’язання повернути їй сплачені кошти разом із сумою відсотків.

8 жовтня 2009 року Господарський суд Запорізької області (далі - господарський суд) відкрив провадження у справі про банкрутство кредитної спілки, наклавши мораторій на погашення заборгованості та призначивши розпорядника майна.

14 січня 2010 року заявниця звернулася до господарського суду з позовом як кредитор.

02 листопада 2010 року господарський суд визнав право заявниці, як кредитора, на 58 801,96 українських гривень (далі - грн) (близько 5 300 євро на той момент). Окрім заявниці, господарський суд визнав вимоги ще 244 кредиторів кредитної спілки.

Починаючи з 2010 року судові засідання неодноразово відкладалися з різних причин. Серед них були, але ними не обмежувалося: неявка сторін або їхніх представників до суду, необхідність отримання додаткових задокументованих доказів та невиконання розпорядником майна або комітетом кредиторів вказівок господарського суду.

Господарський суд двічі зупиняв провадження у справі про банкрутство (з 12 березня по 12 грудня 2013 року та з 27 квітня 2018 року по 21 травня 2020 року) до вирішення кримінального провадження, в якому колишні посадові особи кредитної спілки були відповідачами.

09 травня 2023 року господарський суд знову відклав засідання, не зазначивши дати наступного.

Заявниця скаржилася на те, що тривалість провадження про банкрутство у її справі була несумісною з вимогою «розумного строку», закріпленій у пункті 1 статті 6 Конвенції.

Уряд стверджував, що провадження відповідало вимозі «розумного строку» з огляду на складність питань і поведінку сторін.

 

Суд уже визнавав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції в ситуації, коли надмірна тривалість провадження у справі про банкрутство була спричинена неефективним підходом національного суду до призначення ліквідатора.

Таким чином, Суд вважає, що у цій справі за затримку, спричинену неспроможністю національного суду призначити нового розпорядника майном (див. пункти 7 і 9), має нести відповідальність держава-відповідач.

Суд постановив, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції.

 

 

 

12. Рішення Європейського суду з прав людини Справа «Мороз проти України» (Заява № 63648/14)

 

Справа стосується, як стверджувалося, незаконного та необґрунтованого рішення про виселення заявниць - матері та доньки - які проживали у квартирі, що знаходилася у державній власності, і яку вони вважали своїм житлом. Заявниці посилалися зокрема на статтю 8 Конвенції.

 

У 2012 році заявниці звернулися з позовом до Львівської обласної ради (далі - рада) та Управління майном спільної власності Львівської обласної ради з вимогою визнати право власності на квартиру двірника, розташовану в будівлі Львівської обласної науково-педагогічної бібліотеки, за набувальною давністю. Вони стверджували, що архівні документи, датовані щонайменше 1910 роком, свідчили, що спірні приміщення були реконструйовані як «помешкання для двірника». Квартира перебувала у власності їхньої сім’ї з 1951 року, коли вона була виділена як житло їхньому родичу, який на той момент працював двірником бібліотеки. З того часу їхня родина сумлінно сплачувала всі належні платежі за квартиру та повністю відремонтувала приміщення після того, як вони застаріли. Ремонт проводився власним коштом, але з дозволу керівництва бібліотеки. Заявниці також зазначили, що вони були офіційно зареєстровані паспортною службою як мешканці квартири у 1973 та 1990 роках відповідно. Хоча друга заявниця мала інше місце проживання, перша заявниця завжди займала спірні приміщення, вважаючи квартиру своїм єдиним житлом.

Рада подала зустрічний позов, вимагаючи виселити заявниць з приміщень бібліотеки на тій підставі, що будівля бібліотеки належала місту, а приміщення, які вони займали, не були частиною житлового фонду, тому заявниці не мали законних підстав для облаштування в них свого житла.

10 квітня 2013 року Личаківський районний суд міста Львова залишив без задоволення обидва позови.

11 листопада 2013 року Апеляційний суд Львівської області відхилив апеляційну скаргу заявниць і задовольнив апеляційну скаргу, подану радою. Він встановив, що оскільки спірні приміщення ніколи не були належним чином визнані як «житлові» відповідно до застосовного законодавства, вони не могли кваліфікуватися як «житло» заявниць.

Заявниці подали касаційну скаргу. 12 лютого 2014 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - Вищий спеціалізований суд України) відхилив касаційну скаргу заявниць.

 

Суд зазначає, що матеріали справи містять достатньо документів для того, щоб спірні приміщення підпадали під поняття «житло» у розумінні статті 8 Конвенції (див., зокрема, ухвалу щодо прийнятності у справі «Лазаренко та інші проти України»

Водночас Суд зазначає, що апеляційний суд зобов’язав заявниць виселитися зі спірних приміщень лише на тій підставі, що ці приміщення були зареєстровані як «нежитлові», без аналізу конкретної ситуації заявниць.

Суд постановив, що було порушено статтю 8 Конвенції.

13. Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо звільнення від оподаткування податком на додану вартість операцій з ввезення на митну територію України окремих товарів оборонного призначення

(Закон України від 17 грудня 2024 р. № 4143-IX, чинність з 31.12.2024 року)

 

Внесено до Податкового кодексу України такі зміни:

 

Пункт 133.4 статті 133 доповнено підпунктом 133.4.4-1 такого змісту:

"133.4.4-1. Виплата компенсацій та інших виплат (у тому числі тих, що є додатковим благом) на користь працівників благодійної організації не є підставою для виключення такої благодійної організації з Реєстру неприбуткових установ та організацій, за умови що такі компенсації та інші виплати пов’язані з реалізацією цілей і завдань такої благодійної організації і передбачені її установчими документами та/або організаційно-розпорядчими документами та не суперечать Закону України "Про благодійну діяльність та благодійні організації". Розмір таких компенсацій та інших виплат у податковому (звітному) році не повинен перевищувати 25 відсотків суми понесених адміністративних витрат такої благодійної організації за податковий (звітний) рік".

 

Пункт 165.1 статті 165 доповнено підпунктом 165.1.68 такого змісту:

"165.1.68. сума (вартість) благодійної пожертви, отриманої фізичними особами, які здійснюють публічний збір благодійних пожертв від імені благодійної організації або на користь благодійної організації від власного імені, від імені або на користь інших бенефіціарів у порядку, визначеному Законом України "Про благодійну діяльність та благодійні організації", у розмірі фактично перерахованого такій благодійній організації чи бенефіціару, від імені та/або на користь яких здійснювався публічний збір благодійних пожертв".

 

пункт 63 підрозділу 4 викладено в такій редакції:

"63. На період дії правового режиму воєнного, надзвичайного стану не вважається порушенням вимог пункту 133.4 статті 133 цього Кодексу передача майна, надання послуг неприбутковою організацією, використання доходів (прибутків) неприбуткової організації для фінансування видатків, не пов’язаних з реалізацією мети (цілей, завдань) та напрямів діяльності, визначених її установчими документами, за умови що такі послуги, майно добровільно перераховані (надані, передані) Збройним Силам України, Національній гвардії України, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки України, Державній прикордонній службі України, Міністерству внутрішніх справ України, Управлінню державної охорони України, Державній службі спеціального зв’язку та захисту інформації України, добровольчим формуванням територіальних громад, іншим утвореним відповідно до законів України військовим формуванням, їх з’єднанням, військовим частинам, підрозділам, установам або організаціям, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони держави, а також на користь центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, сил цивільного захисту та/або закладам охорони здоров’я державної, комунальної власності, та/або структурним підрозділам з питань охорони здоров’я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, та/або грошові кошти, перераховані на відкриті Національним банком України рахунки державних органів, призначені для фінансового забезпечення заходів з відсічі збройної агресії проти України та ліквідації її наслідків, національної безпеки та оборони, відновлення, підтримки і розвитку України, надання гуманітарної допомоги, а також для залучення коштів на підтримку Збройних Сил України та/або надання благодійної допомоги фізичним особам (крім засновників, учасників таких організацій або пов’язаних з ними осіб) з числа:

учасників бойових дій, військовослужбовців (резервістів, військовозобов’язаних) та працівників Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, добровольчих формувань територіальних громад, поліцейських та працівників Національної поліції України, у тому числі тих, які зазнали поранення, контузії чи іншого ушкодження здоров’я, які захищають (захищали) незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, беруть (брали) безпосередню участь у відсічі збройної агресії та забезпеченні національної безпеки, усуненні загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності у період дії воєнного, надзвичайного стану в Україні, перебуваючи безпосередньо в районах здійснення зазначених заходів, або на користь членів їхніх сімей (у розумінні підпункту 165.1.54 пункту 165.1 статті 165 цього Кодексу) військовослужбовців, які загинули, померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва;

працівників підприємств, установ, організацій, сил цивільного захисту, які залучаються (залучалися) та беруть (брали) безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, перебуваючи безпосередньо в районах проведення бойових дій та у період здійснення бойових дій, у порядку, встановленому законодавством, або на користь членів їхніх сімей (у розумінні підпункту 165.1.54 пункту 165.1 статті 165 цього Кодексу);

фізичних осіб, які мешкають (мешкали) на території населених пунктів, у яких проводяться (проводилися) бойові дії, та/або які вимушено покинули місце проживання у зв’язку з проведенням бойових дій у таких населених пунктах".

 

 

 

14. Деякі питання надання внутрішньо переміщеним особам компенсації за пошкоджені/знищені об’єкти нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України

(Постанова Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2024 р. № 1432, чинність з 19.12.2024)

 

Компенсація надається внутрішньо переміщеним особам, які перебувають на обліку внутрішньо переміщених осіб та потрапили у складні життєві обставини.

Компенсація надається за знищені об’єкти нерухомого майна у разі відповідності критерію, що знищений об’єкт нерухомого майна був єдиним житловим об’єктом нерухомого майна внутрішньо переміщеної особи, а права власності на інші житлові об’єкти нерухомого майна, зареєстровані у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, відсутні.

До інших житлових об’єктів нерухомого майна внутрішньо переміщеної особи, крім єдиного, не відносяться об’єкти нерухомого майна, зареєстровані у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, які розташовані на територіях можливих, активних бойових дій, територіях активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси, або тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого у встановленому порядку, для яких не визначена дата завершення бойових дій (припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації, а також знищені житлові об’єкти, інформація про які внесена до Державного реєстру майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України (далі - Реєстр пошкодженого та знищеного майна).

15. Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні

(Закон України від 04 грудня 2024 р. № 4113-IX, чинність з 01.01.2025)

 

Внесено до Податкового кодексу України такі зміни:

 

доповнено підпунктом 170.14-1.6 такого змісту:

"170.14-1.6. До 31 грудня календарного року, наступного за календарним роком, у якому податковий агент набув статусу резидента Дія Сіті відповідно до частини третьої статті 5 Закону України "Про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні", положення підпункту 170.14-1.5 цього пункту щодо податкових наслідків невідповідності вимозі, визначеній пунктом 3 частини першої статті 5 Закону України "Про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні", не застосовуються. Оподаткування таких доходів спеціалістів резидента Дія Сіті здійснюється відповідно до положень підпункту 170.14-1.2 цього пункту.

Якщо після настання терміну, визначеного абзацом першим цього підпункту, такий податковий агент - резидент Дія Сіті продовжує не відповідати вимозі, визначеній пунктом 3 частини першої статті 5 Закону України "Про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні", такий податковий агент - резидент Дія Сіті зобов’язаний у строк, визначений для місячного податкового (звітного) періоду, самостійно нарахувати та сплатити (перерахувати) за власний рахунок до бюджету податок за ставкою, встановленою пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу, щодо доходів спеціалістів резидента Дія Сіті, передбачених підпунктами "а"-"в" підпункту 170.14-1.2 цього пункту, виплачених протягом податкових періодів, коли податковий агент не відповідав вимозі, визначеній пунктом 3 частини першої статті 5 Закону України "Про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні", в межах останніх трьох місяців календарного року, наступного за календарним роком, в якому податковий агент набув статусу резидента Дія Сіті, за вирахуванням податку, що був сплачений (перерахований) до бюджету з таких доходів. При цьому сума такого сплаченого (перерахованого) податку податковим агентом не включається до складу загального місячного (річного) оподатковуваного доходу спеціалістів резидента Дія Сіті".

 

У розділі XX "Перехідні положення":

підрозділ 4 доповнено пунктом 63-1 такого змісту:

"63-1. Протягом дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, не є об’єктом оподаткування для резидентів Дія Сіті - платників податку на особливих умовах операції з перерахування коштів, безоплатної передачі товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які добровільно перераховані (передані) Збройним Силам України, Національній гвардії України, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки України, Державній прикордонній службі України, Міністерству внутрішніх справ України, Управлінню державної охорони України, Державній службі спеціального зв’язку та захисту інформації України, іншим утвореним відповідно до законів України військовим формуванням, їх з’єднанням, військовим частинам, підрозділам, установам або організаціям, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони держави та наданої гуманітарної допомоги з дотриманням вимог законодавства України про гуманітарну допомогу у зв’язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, а також на користь центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, сил цивільного захисту та/або закладам охорони здоров’я державної, комунальної власності, та/або структурним підрозділам з питань охорони здоров’я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, коштів, перерахованих на відкриті Національним банком України рахунки державних органів, призначені для фінансового забезпечення заходів з відсічі збройної агресії проти України та ліквідації її наслідків, національної безпеки і оборони, відновлення, підтримки і розвитку України, надання гуманітарної допомоги, а також для залучення коштів на підтримку Збройних Сил України";

 

доповнено підпунктами 1.11-1.16 такого змісту:

 

"1.11. Платники збору, зазначені у підпункті 2 підпункту 1.1 цього пункту, сплачують військовий збір шляхом здійснення авансового внеску не пізніше 20 числа (включно) поточного місяця. Такі платники можуть здійснити сплату військового збору авансовим внеском за весь податковий (звітний) період (квартал, рік), але не більш як до кінця поточного звітного року. Нарахування авансових внесків для платників збору, зазначених у підпункті 2 підпункту 1.1 цього пункту, здійснюється контролюючими органами.

Платники збору, зазначені у підпункті 3 підпункту 1.1 цього пункту, сплачують військовий збір протягом 10 календарних днів після граничного строку подання податкової декларації платника єдиного податку за податковий (звітний) квартал.

Платники збору, зазначені у підпунктах 2 і 3 підпункту 1.1 цього пункту, відображають суми військового збору (в тому числі щомісячні авансові внески з військового збору) у складі податкової декларації платника єдиного податку.

Несплата (неперерахування) або сплата (перерахування) не в повному обсязі платниками збору, зазначеними у підпункті 2 підпункту 1.1 цього пункту, авансових внесків з військового збору в порядку та строки, визначені цим пунктом, тягне за собою накладення штрафу в розмірі 50 відсотків ставки військового збору, визначеної підпунктом 2 підпункту 1.3 цього пункту.

Платники збору, зазначені у підпункті 3 підпункту 1.1 цього пункту, за порушення правил сплати (перерахування) сум військового збору притягаються до відповідальності у вигляді штрафу в розмірах, визначених статтею 124 цього Кодексу.

1.12. Платники збору - фізичні особи - підприємці - платники єдиного податку першої та другої груп, податкова адреса яких знаходиться на територіях бойових дій або на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України станом на дату початку бойових дій або тимчасової окупації, мають право не сплачувати військовий збір за період з першого числа місяця, в якому почалися бойові дії на відповідній території, виникла можливість бойових дій або почалася тимчасова окупація такої території, до останнього числа місяця, в якому було завершено такі активні бойові дії, припинено можливість бойових дій або завершено тимчасову окупацію.

При цьому якщо платники збору - фізичні особи - підприємці - платники єдиного податку першої та другої груп не сплачують єдиний податок та військовий збір, такі особи не заповнюють декларацію платника єдиного податку - фізичної особи - підприємця за період, в якому єдиний податок та військовий збір не сплачувався.

 

Для таких платників збору, які скористалися правом не сплачувати військовий збір, контролюючий орган не проводить нарахування авансових внесків з військового збору, визначене абзацом першим підпункту 1.11 цього пункту.

Податкові зобов’язання із сплати військового збору нараховуються таким платникам збору за періоди, за які був сплачений військовий збір, що відображені в декларації платника єдиного податку.

Штрафні санкції та пеня за несплату (неперерахування) або сплату (перерахування) не в повному обсязі авансових внесків з військового збору у порядку та строки, визначені цим Кодексом, до таких платників не застосовуються.

Дати початку та завершення активних бойових дій, виникнення та припинення можливості бойових дій або початку та завершення тимчасової окупації території України визначаються відповідно до даних Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією.

Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, визначається у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Норми цього пункту не застосовуються з першого числа місяця, наступного за місяцем, в якому проведено державну реєстрацію зміни місцезнаходження фізичної особи - підприємця на іншу, ніж зазначена в абзаці першому цього підпункту, територію України.

 

1.13. Платники збору - фізичні особи - підприємці - платники єдиного податку першої та другої груп, які не використовують працю найманих осіб, звільняються від сплати військового збору протягом одного календарного місяця на рік на час відпустки, а також за період хвороби, яка триває 30 і більше календарних днів, що підтверджується витягом з Електронного реєстру листків непрацездатності.

Інформація про період щорічної відпустки і терміни тимчасової втрати працездатності з обов’язковим доданням витягу з Електронного реєстру листків непрацездатності подається за заявою у довільній формі відповідно до підпункту 298.3.2 пункту 298.3 статті 298 цього Кодексу.

 

1.14. Установити, що з 1 січня 2025 року по 31 грудня року, у якому буде припинено або скасовано воєнний стан, введений Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, при обчисленні різниці між сумою загального мінімального податкового зобов’язання та загальною сумою сплачених податків, зборів, платежів та витрат на оренду земельних ділянок платниками єдиного податку другої, третьої групи та фізичними особами - підприємцями - платниками єдиного податку четвертої групи до загальної суми сплачених податків, зборів, платежів та витрат на оренду земельних ділянок, визначених пунктами 297-1.2-297-1.5 статті 297-1 цього Кодексу, включаються суми військового збору, сплаченого відповідно до положень цього пункту.

 

1.15. Перший податковий (звітний) період новостворених суб’єктів господарювання, що є платниками збору, зазначеними у підпунктах 2 і 3 підпункту 1.1 цього пункту, починається з першого числа місяця, в якому відбулася їх державна реєстрація, але не раніше 1 січня 2025 року.

У разі державної реєстрації припинення платників збору, зазначених у підпунктах 2 і 3 підпункту 1.1 цього пункту, останнім податковим (звітним) періодом вважається період, у якому відповідним контролюючим органом отримано від державного реєстратора повідомлення про проведення державної реєстрації такого припинення.

 

1.16. Річне податкове зобов’язання з військового збору з доходів платників, визначених пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу, що включаються до складу загального річного оподатковуваного доходу за 2024 звітний (податковий) рік та остаточний розрахунок податкових зобов’язань щодо яких проводиться в поданій річній податковій декларації про майновий стан і доходи, у тому числі з іноземних доходів, визначається за ставкою військового збору у розмірі 1,5 відсотка (крім випадків, передбачених абзацом третім цього підпункту).

Ставка військового збору у розмірі 5 відсотків застосовується до доходів, що включаються до складу загального річного оподатковуваного доходу та остаточний розрахунок податкових зобов’язань щодо яких проводиться в поданій річній податковій декларації про майновий стан і доходи, нараховані (виплачені) платникам податків починаючи з 1 січня 2025 року.

Сума доходу від операцій з майном, доходу у вигляді вартості успадкованого чи отриманого у дарунок майна, що підлягає оподаткуванню згідно з положеннями розділу IV цього Кодексу, отримана платником податків після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у період дії воєнного стану", оподатковується військовим збором за ставкою у розмірі 5 відсотків незалежно від зазначення таких доходів у річній податковій декларації про майновий стан і доходи за 2024 рік";

 

абзац перший пункту 25 викладено в такій редакції:

 

"25. Самозайняті особи (фізичні особи - підприємці, особи, які провадять незалежну професійну діяльність), які мали або не мали найманих працівників, призвані на військову службу під час мобілізації або залучені до виконання обов’язків щодо мобілізації за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, під час особливого періоду, визначеного Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", на весь період їх військової служби звільняються від обов’язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на доходи фізичних осіб відповідно до розділу IV цього Кодексу, звільняються від обов’язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з єдиного податку відповідно до глави 1 розділу XIV цього Кодексу, а також звільняються від обов’язку нарахування, сплати та подання звітності з військового збору у складі податкової звітності з податку на доходи фізичних осіб або єдиного податку відповідно до пункту 16-1 цього підрозділу";

 

абзаци перший - четвертий пункту 72 викладено в такій редакції:

"72. За порушення, вчинені у період з 1 січня 2022 року та протягом дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, по останній календарний день (включно) календарного місяця, в якому воєнний стан буде припинено або скасовано:

до платників податків не застосовуються штрафні санкції - за порушення, передбачені абзацами першим - восьмим пункту 120.7 статті 120 цього Кодексу, за умови виконання контролюючою особою обов’язків, передбачених статтею 39-2 цього Кодексу, протягом шести місяців після припинення або скасування воєнного стану;

до платника податків, його посадових осіб не застосовується адміністративна та кримінальна відповідальність - за порушення, пов’язані із застосуванням норм статті 39-2 цього Кодексу.

Інформація та/або документи, отримані контролюючим органом відповідно до статті 39-2 цього Кодексу у період з 1 січня 2022 року та протягом дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, по останній календарний день (включно) календарного місяця, в якому воєнний стан буде припинено або скасовано".

 

 

16. Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законів України щодо врахування положень Рекомендацій Ради Організації економічного співробітництва та розвитку стосовно податкових заходів для подальшої боротьби з підкупом іноземних посадових осіб у міжнародних ділових операціях

(Закон України від 04 грудня 2024 р. № 4112-IX, чинність з 23.05.2025)

 

Внесено до Податкового кодексу України

Пункт 19-1.1 статті 19-1 доповнено підпунктом 19-1.1.53-2 такого змісту:

"19-1.1.53-2. повідомляють Національне антикорупційне бюро України про:

факти зазначення платником податків у податковій декларації з податку на прибуток підприємств різниці, визначеної підпунктом 140.6.1 пункту 140.6 статті 140 цього Кодексу, або об’єкта оподаткування, визначеного підпунктом 141.9-1.2.16 підпункту 141.9-1.2 пункту 141.9-1 статті 141 цього Кодексу;

обставини (факти), що можуть свідчити про здійснення операцій з метою надання неправомірної вигоди службовій особі іноземної держави, виявлені під час документальних перевірок платників податків;

випадки отримання від компетентних органів іноземної держави інформації, що свідчить про здійснення операцій з метою надання неправомірної вигоди службовій особі іноземної держави".

 

Статтю 22 доповнено пунктом 22.2 такого змісту:

"22.2. Забороняється зменшувати об’єкт оподаткування (дохід (прибуток), його частину) на суму витрат в операціях:

здійснених з метою надання неправомірної вигоди службовій особі (у тому числі службовій особі іноземної держави), та/або

за сукупністю умов здійснення яких виникають підстави вважати, що наявні обставини (факти) можуть свідчити про здійснення таких операцій з метою надання неправомірної вигоди службовій особі (у тому числі службовій особі іноземної держави).

 

Забороняється застосовувати положення цього Кодексу, що можуть призвести до зменшення об’єкта оподаткування щодо результатів операцій, передбачених абзацами другим і третім цього пункту, в тому числі до їх оподаткування у складі об’єкта оподаткування за ставкою податку, меншою за базову (основну) ставку, а також використовувати інші податкові пільги щодо таких операцій чи їх результатів.

Вимоги цього пункту не обмежують застосування інших положень цього Кодексу щодо особливостей визначення об’єкта оподаткування у разі ведення платником податків діяльності, забороненої законом чи здійснення якої є підставою для застосування заходів кримінально-правового характеру або притягнення до кримінальної відповідальності платника податків та/або його посадових осіб відповідно до закону".

 

Пункт 44.4 статті 44 доповнено абзацом другим такого змісту:

"У разі отримання платником податків згідно з пунктом 86.14 статті 86 цього Кодексу від контролюючого органу інформації про виявлені обставини (факти), що можуть свідчити про здійснення операцій з метою надання неправомірної вигоди службовій особі іноземної держави, документи, визначені пунктом 44.1 цієї статті, якщо вони підтверджують зазначені обставини (факти) та/або є підставою для відображення в обліку операцій, пов’язаних із зазначеними обставинами (фактами), зберігають протягом строків, передбачених пунктом 44.3 цієї статті, збільшених на 1095 днів".

 

У статті 50:

доповнено пунктом 50.1-1 такого змісту:

"50.1-1. У разі отримання платником податків згідно з пунктом 86.14 статті 86 цього Кодексу від контролюючого органу інформації про виявлені обставини (факти), що можуть свідчити про здійснення операцій з метою надання неправомірної вигоди службовій особі іноземної держави, і при визначенні об’єкта оподаткування були враховані витрати за результатами таких операцій (для резидентів Дія Сіті - платників податку на особливих умовах - щодо операцій), що призвело до зменшення об’єкта оподаткування та/або заниження податкового зобов’язання, такий платник має право подати до контролюючого органу уточнюючий розрахунок за відповідний податковий (звітний) період, у якому зазначені витрати призвели до зменшення об’єкта оподаткування та/або заниження податкового зобов’язання.

У разі подання уточнюючого розрахунку згідно з абзацом першим цього пункту платник податків зобов’язаний нарахувати і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі 9 відсотків такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку. Уточнюючий розрахунок подається протягом 90 календарних днів з дати отримання від контролюючого органу повідомлення згідно з пунктом 86.14 статті 86 цього Кодексу.

Подання уточнюючого розрахунку з підстав та в порядку, визначених абзацом першим цього пункту, після спливу строку, встановленого абзацом другим цього пункту, та до набрання законної сили обвинувальним вироком суду за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого статтями 369, 369-2 Кримінального кодексу України, стосовно особи - платника податків або будь-яких інших осіб, які діяли від імені та/або в інтересах такого платника податків, але не пізніше 1095 днів після завершення звітного (податкового) періоду, в якому виникло зменшення об’єкта оподаткування та/або заниження податкового зобов’язання, тягне за собою обов’язок платника податку сплатити суму недоплати та штраф у розмірі 18 відсотків такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку.

Якщо операції з надання неправомірної вигоди службовій особі іноземної держави мали вплив на об’єкт оподаткування податком на прибуток підприємств у кількох податкових (звітних) періодах, такий розрахунок подається за кожний такий період з урахуванням показників уточнюючих розрахунків, поданих за попередні податкові (звітні) періоди";

 

Пункт 72.1 статті 72 доповнено підпунктом 72.1.8 такого змісту:

"72.1.8. з Єдиного державного реєстру судових рішень - обвинувальні вироки суду, що набрали законної сили, за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених статтями 369, 369-2 Кримінального кодексу України, стосовно осіб - платників податків або будь-яких інших осіб, які діяли від імені та/або в інтересах таких платників податків, із зазначенням у тексті вироку відомостей, що не можуть бути розголошені у текстах судових рішень, відкритих для загального доступу в Єдиному державному реєстрі судових рішень".

 

Пункт 78.1 статті 78 доповнено підпунктом 78.1.28 такого змісту:

Документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав:

"78.1.28. стосовно платника податків або будь-яких інших осіб, які діяли від імені та/або в інтересах платника податків, набрав законної сили обвинувальний вирок суду за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого статтями 369, 369-2 Кримінального кодексу України, і наслідком таких діянь могло стати зменшення об’єкта оподаткування та/або заниження податкового зобов’язання, визначених згідно з вимогами цього Кодексу.

 

Документальна позапланова перевірка з підстав, визначених цим підпунктом, проводиться без дотримання строку давності, визначеного абзацами першим і другим пункту 102.1 статті 102 цього Кодексу, та незалежно від того, чи проводилися документальні перевірки такого платника податків з відповідного податку, щодо якого могло бути допущено зменшення об’єкта оподаткування та/або заниження податкового зобов’язання, за всі податкові (звітні) періоди, в яких операції платника податків, що можуть бути ідентифіковані на підставі обвинувального вироку суду як такі, що були здійснені з метою надання неправомірної вигоди службовій особі (у тому числі службовій особі іноземної держави), вплинули на показники податкової звітності платника податку".

 

Статтю 111 доповнено пунктом 111.6 такого змісту:

"111.6. Повідомлення платнику податків (або будь-яким іншим особам, які діяли від його імені та/або в його інтересах) про підозру у вчиненні кримінального правопорушення щодо надання неправомірної вигоди не може ґрунтуватися виключно на факті внесення таким платником податків змін до раніше поданої податкової звітності згідно з пунктом 50.1-1 статті 50 цього Кодексу та/або на факті здійснення ним коригування (збільшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку) згідно з підпунктом 140.6.1 пункту 140.6 статті 140 цього Кодексу, або визначення об’єкта оподаткування відповідно до підпункту 141.9-1.2.16 підпункту 141.9-1.2 пункту 141.9-1 статті 141 цього Кодексу".

 

Підпункт 133.4.4 пункту 133.4 статті 133 викладено в такій редакції:

"133.4.4. Встановлення контролюючим органом відповідно до положень цього Кодексу факту використання неприбутковою організацією доходів (прибутків) для цілей інших, ніж передбачені підпунктом 133.4.2 цього пункту, або встановлення факту використання доходів (прибутків) неприбуткової організації з метою надання неправомірної вигоди під час вчинення кримінального правопорушення, передбаченого статтями 369, 369-2 Кримінального кодексу України, прямо чи опосередковано (через третіх осіб), незалежно від розміру неправомірної вигоди, є підставою для виключення такої організації з Реєстру неприбуткових установ та організацій і нарахування податкового зобов’язання з податку на прибуток підприємств, штрафних санкцій і пені відповідно до цього Кодексу. Податкові зобов’язання, штрафні санкції і пеня нараховуються починаючи з першого числа місяця, в якому вчинено таке порушення".

 

Пункт 178.3 статті 178 доповнено абзацами п’ятим - восьмим такого змісту:

"Не включаються до складу витрат особи, яка провадить незалежну професійну діяльність:

витрати, щодо яких за сукупністю умов здійснення операції є підстави вважати, що наявні обставини (факти) свідчать про її здійснення з метою надання неправомірної вигоди службовій особі (у тому числі службовій особі іноземної держави);

витрати, які контролюючий орган не враховує (не визнає) внаслідок того, що відповідно до законодавства встановлено, що операція здійснена від імені та/або в інтересах платника податку з метою надання неправомірної вигоди під час вчинення кримінального правопорушення, передбаченого статтями 369, 369-2 Кримінального кодексу України, прямо чи опосередковано (через третіх осіб), незалежно від розміру неправомірної вигоди.

Для цілей застосування абзацу шостого цього пункту при розгляді обставин (фактів), пов’язаних з відповідною операцією, що можуть свідчити про її здійснення з метою надання неправомірної вигоди службовій особі, враховуються фактичні дії сторін операції та фактичні обставини здійснення операції відповідно до її суті, а для операції, пов’язаної із службовою особою іноземної держави, також керуються переліком, оприлюдненим на офіційному веб-сайті Національного антикорупційного бюро України відповідно до пункту 12 частини першої статті 16 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України".

 

 

17. Про внесення змін до Кримінального кодексу України, Кримінального процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо вдосконалення механізмів притягнення юридичних осіб до відповідальності за підкуп посадових осіб іноземних держав

(Закон України від 04 грудня 2024 р. № 4111-IX, чинність з 26.12.2024)

 

У Кримінальному кодексі України :

частину другу статті 96-1 доповнено пунктом 5 такого змісту:

Спеціальна конфіскація застосовується на підставі:

"5) ухвали суду про застосування до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру";

 

статтю 96-2 після частини третьої доповнити новою частиною такого змісту:

"4. Спеціальна конфіскація також застосовується одночасно із заходами кримінально-правового характеру у кримінальних провадженнях щодо вчинення суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого статтями 209, 369, 369-2 стосовно службових осіб, передбачених частиною четвертою статті 18 цього Кодексу, до грошей, цінностей чи іншого майна юридичної особи, якщо воно:

1) було одержано внаслідок вчинення суспільно небезпечного діяння та/або є доходами, отриманими безпосередньо від використання такого майна;

2) призначалося (використовувалося) для фінансування або матеріального забезпечення суспільно небезпечного діяння, або винагороди за його вчинення;

3) було предметом зазначеного суспільно небезпечного діяння, крім майна, що повертається власнику (законному володільцю), а у разі, коли його не встановлено, - переходить у власність держави;

4) було використано як засіб вчинення суспільно небезпечного діяння, крім майна, що повертається власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про його незаконне використання.

У разі якщо гроші, цінності чи інше майно, зазначене у пунктах 1-4 цієї частини, було повністю або частково перетворене в інше майно, спеціальній конфіскації підлягає повністю або частково перетворене майно.

Якщо конфіскація такого майна на момент прийняття судом рішення про спеціальну конфіскацію неможлива внаслідок його використання або неможливості виділення з набутого законним шляхом майна, або відчуження, або з інших причин, суд виносить рішення про конфіскацію грошової суми, що відповідає вартості такого майна".

 

частину першу статті 96-5 доповнено абзацами шостим - дев’ятим такого змісту:

"Юридична особа звільняється від застосування до неї заходів кримінально-правового характеру з підстав, передбачених частиною другою статті 96-3 цього Кодексу, якщо з дня вчинення суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого статтями 209, 369, 369-2 стосовно службових осіб, передбачених частиною четвертою статті 18 цього Кодексу, і до дня набрання законної сили рішенням суду щодо застосування до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру минули такі строки:

а) п’ять років - у разі вчинення суспільно небезпечного діяння, що містить ознаки нетяжкого злочину;

б) десять років - у разі вчинення суспільно небезпечного діяння, що містить ознаки тяжкого злочину;

в) п’ятнадцять років - у разі вчинення суспільно небезпечного діяння, що містить ознаки особливо тяжкого злочину”;

 

у статті 96-6:

частину другу доповнено абзацами другим - п’ятим такого змісту:

"У випадках, передбачених частиною другою статті 96-3 цього Кодексу, до юридичної особи можуть застосовуватися такі додаткові (нефінансові) заходи кримінально-правового характеру:

1) тимчасові обмеження діяльності юридичної особи;

2) тимчасове обмеження в отриманні прав та/або переваг.

У випадках, передбачених частиною другою статті 96-3 цього Кодексу, до юридичної особи не застосовуються ліквідація та конфіскація майна";

 

у статті 96-7:

абзаци третій - п’ятий частини другої викладено в такій редакції:

"за нетяжкий злочин - від десяти тисяч до двадцяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

за тяжкий злочин - від двадцяти тисяч до двох мільйонів неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

за особливо тяжкий злочин - від сімдесяти п’яти тисяч до семи мільйонів п’ятисот тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян";

 

частину третю викладено в такій редакції:

"3. З урахуванням майнового стану юридичної особи суд може застосувати штраф із розстрочкою виплати певними частинами строком:

до 6 місяців - у разі вчинення кримінального проступку;

до 12 місяців - у разі вчинення нетяжкого злочину;

до 24 місяців - у разі вчинення тяжкого злочину;

до 36 місяців - у разі вчинення особливо тяжкого злочину";

 

доповнено статтею 96-10-1 такого змісту:

"Стаття 96-10-1. Додаткові (нефінансові) заходи кримінально-правового характеру

1. Тимчасове обмеження діяльності юридичної особи - це заборона для юридичної особи протягом визначеного судовим рішенням строку здійснювати певний вид та/або види діяльності, зокрема:

1) брати участь у публічних та оборонних закупівлях;

2) користуватися ліцензією (зупинення дії ліцензії повністю або частково);

3) брати участь у приватизації державного та комунального майна;

4) брати участь в оренді державного та комунального майна (у тому числі заборона продовження договору оренди);

5) отримувати новий або продовжувати строк дії спеціального дозволу на користування надрами (у тому числі зупинення дії спеціального дозволу на користування надрами);

6) брати участь в органах соціального діалогу, крім утвореної на локальному рівні для ведення колективних переговорів двосторонньої робочої комісії;

7) купувати облігації внутрішніх державних позик України;

8) створювати та брати участь у роботі саморегулівних організацій;

9) виробляти та розповсюджувати рекламу про власну діяльність;

10) здійснювати спонсорство;

11) брати участь у державно-приватному партнерстві;

12) брати участь у діяльності спільних підприємств.

 

2. Тимчасове обмеження в отриманні прав та/або переваг - це заборона для юридичної особи протягом визначеного судовим рішенням строку отримувати визначені законодавством України права та/або переваги, зокрема:

1) одержувати будь-які пільги та активи від держави та територіальної громади;

2) залучати, використовувати, освоювати кошти міжнародних технічних проектів та міжнародних фінансових операцій;

3) отримувати державну допомогу суб’єктам господарювання (бути отримувачем державної допомоги);

4) набувати статус резидента Дія Сіті;

5) отримувати державну та іншу фінансову підтримку експортної діяльності.

 

3. Суд може призначити додатковий (нефінансовий) захід кримінально-правового характеру стосовно юридичної особи строком від шести місяців до трьох років.

До юридичної особи за рішенням суду застосовується додатковий (нефінансовий) захід кримінально-правового характеру, пов’язаний із сферою діяльності, у межах якої встановлено зв’язок юридичної особи із суспільно небезпечним діянням, що підпадає під ознаки діянь, передбачених статтями 209, 369, 369-2 стосовно службових осіб, передбачених частиною четвертою статті 18 цього Кодексу.

При застосуванні до юридичної особи додаткового (нефінансового) заходу кримінально-правового характеру у виді тимчасового обмеження діяльності юридичної особи, передбаченого пунктом 2 частини першої цієї статті, зупиненню підлягають ліцензії виключно на ті види діяльності, у межах яких судом було встановлено зв’язок юридичної особи (ліцензіата) із суспільно небезпечним діянням, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого статтями 209, 369, 369-2 стосовно службових осіб, передбачених частиною четвертою статті 18 цього Кодексу.

 

У Кримінальному процесуальному кодексі України:

 

частину першу статті 45 після слова "підозрюваного" доповнено словами "представництво інтересів юридичної особи, стосовно якої здійснюється провадження щодо застосування заходів кримінально-правового характеру у спеціальному порядку";

Захисником є адвокат, який здійснює захист підозрюваного, представництво інтересів юридичної особи, стосовно якої здійснюється провадження щодо застосування заходів кримінально-правового характеру у спеціальному порядку, …

 

у статті 284: частину третю після абзацу першого доповнено новим абзацом такого змісту:

"Кримінальне провадження щодо застосування до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру у спеціальному порядку підлягає закриттю у разі: встановлення відсутності підстав для застосування до неї заходів кримінально-правового характеру; відсутності достатніх доказів для застосування до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру у спеціальному порядку та вичерпання можливості їх отримати; закінчення строку досудового розслідування, визначеного статтею 483-4 цього Кодексу".

 

частину шосту доповнено абзацом третім такого змісту:

"Копія постанови прокурора про закриття кримінального провадження та/або провадження щодо застосування до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру у спеціальному порядку надсилається представнику юридичної особи";

 

розділ VI доповнено главою 37-1 такого змісту:

 

"Глава 37-1. Кримінальне провадження щодо застосування до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру у спеціальному порядку

 

Стаття 483-1. Підстави для здійснення кримінального провадження щодо застосування до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру у спеціальному порядку

1. Кримінальне провадження щодо застосування до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру у спеціальному порядку здійснюється стосовно юридичної особи згідно із загальними правилами досудового розслідування та судового розгляду, передбаченими цим Кодексом, з урахуванням положень цієї глави.

2. Кримінальне провадження щодо застосування до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру у спеціальному порядку здійснюється окремо стосовно юридичної особи на підставі постанови прокурора або ухвали суду за наявності підстав, передбачених частиною другою статті 96-3 Кримінального кодексу України, у разі:

1) якщо здійснення такого кримінального провадження окремо стосовно юридичної особи не може негативно вплинути на повноту досудового розслідування та судового розгляду стосовно фізичної особи;

2) наявності обвинувального вироку суду, рішення про закриття кримінального провадження, застосування заходів медичного або виховного характеру стосовно уповноваженої особи, яка діяла від імені та/або в інтересах юридичної особи, що набрали законної сили;

3) смерті підозрюваного, обвинуваченого або уповноваженої особи, яка діяла від імені та/або в інтересах юридичної особи, стосовно якої зібрано достатньо доказів для повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, але не повідомлено про підозру у зв’язку з її смертю;

4) якщо здійснення досудового розслідування та/або судового розгляду неможливе через наявність обставин, які фактично унеможливлюють провадження (зокрема, ухилення підозрюваного, обвинуваченого або уповноваженої особи, яка діяла від імені та/або в інтересах юридичної особи, від слідства або суду, тяжка хвороба такої особи, дипломатичний імунітет або спеціальний правовий статус такої особи, або відмова іноземної держави у видачі чи екстрадиції такої особи тощо), за умови що це не вплине негативно на повноту та об’єктивність досудового розслідування та судового розгляду стосовно фізичної особи.

 

Стаття 483-2. Особливості участі представника юридичної особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження

1. У кримінальному провадженні щодо застосування до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру у спеціальному порядку участь представника юридичної особи, стосовно якої здійснюється провадження, є обов’язковою.

2. Представники юридичної особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження, користуються правами та обов’язками, передбаченими статтею 46 цього Кодексу.

Одночасно брати участь у досудовому розслідуванні та судовому розгляді можуть не більше п’яти представників юридичної особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

3. Представник юридичної особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження, може бути залучений юридичною особою до участі у кримінальному провадженні з моменту винесення прокурором постанови про здійснення кримінального провадження щодо застосування до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру у спеціальному порядку.

4. У разі відсутності представника юридичної особи, стосовно якої здійснюється провадження, визначеного юридичною особою, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд зобов’язані забезпечити участь захисника у кримінальному провадженні щодо застосування до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру у спеціальному порядку

У випадку, визначеному абзацом першим частини четвертої цієї статті, слідчий, прокурор виносить постанову, а слідчий суддя та суд постановляє ухвалу, якою доручає відповідному органу (установі), уповноваженому законом на надання безоплатної правової допомоги, призначити захисника для здійснення захисту за призначенням та забезпечити його прибуття у зазначені у постанові (ухвалі) час і місце для участі у кримінальному провадженні.

Постанова (ухвала) про доручення призначити захисника негайно направляється відповідному органу (установі), уповноваженому законом на надання безоплатної правової допомоги, і є обов’язковою для негайного виконання. Невиконання, неналежне або несвоєчасне виконання постанови (ухвали) про доручення призначити захисника тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом.

Витрати, пов’язані з оплатою допомоги захисника для здійснення захисту за призначенням, несе юридична особа, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

5. Відмова від захисника у випадку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, не приймається, якщо юридична особа разом із відмовою не надає свого представника.

Стаття 483-3. Особливості досудового розслідування

1. Прокурор за наявності підстав, передбачених статтею 483-1 цього Кодексу, виносить постанову про здійснення кримінального провадження щодо застосування до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру у спеціальному порядку, відомості про що підлягають внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Про здійснення кримінального провадження стосовно юридичної особи у спеціальному порядку прокурор не пізніше наступного робочого дня письмово повідомляє таку юридичну особу та надсилає їй копію постанови. У постанові прокурора має бути викладено стислий виклад фактичних обставин суспільно небезпечного діяння, що містить ознаки кримінального правопорушення, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого статтями 209, 369, 369-2 стосовно службових осіб, передбачених частиною четвертою статті 18 Кримінального кодексу України, у зв’язку із яким передбачається застосування до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру у спеціальному порядку, у тому числі зазначено час, місце його вчинення, а також інші суттєві обставини, відомі на момент винесення постанови.

2. У разі встановлення підстав для здійснення кримінального провадження стосовно юридичної особи, передбачених частиною другою статті 483-1 цього Кодексу, у ході досудового розслідування кримінального провадження прокурор своєю постановою виділяє матеріали досудового розслідування стосовно юридичної особи в окреме кримінальне провадження.

3. У разі встановлення підстав для здійснення кримінального провадження стосовно юридичної особи, передбачених частиною другою статті 483-1 цього Кодексу, на стадії судового провадження суд за клопотанням прокурора або за власною ініціативою виносить ухвалу про здійснення кримінального провадження щодо застосування до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру у спеціальному порядку та продовжує судовий розгляд за правилами цієї глави.

 

Стаття 483-4. Особливості обчислення строку досудового розслідування

1. Строк досудового розслідування у кримінальному провадженні щодо застосування до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру у спеціальному порядку обчислюється з дня винесення постанови про здійснення кримінального провадження щодо застосування до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру у спеціальному порядку і до дня звернення до суду з актом про застосування до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру у спеціальному порядку.

Досудове розслідування у такому кримінальному провадженні повинно бути закінчене протягом шести місяців з дня винесення постанови про здійснення кримінального провадження щодо застосування до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру у спеціальному порядку.

У разі якщо у кримінальному провадженні здійснено повідомлення про підозру особі, строк досудового розслідування у кримінальному провадженні щодо застосування до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру у спеціальному порядку обчислюється за загальними правилами.

2. Строк із дня винесення постанови про зупинення кримінального провадження до винесення постанови про відновлення кримінального провадження, а також строк ознайомлення з матеріалами досудового розслідування сторонами кримінального провадження в порядку, передбаченому статтею 483-11 цього Кодексу, не включається у строки, передбачені цією статтею, крім дня прийняття відповідної постанови та дня повідомлення представнику юридичної особи, стосовно якої передбачається застосування заходів кримінально-правового характеру у спеціальному порядку, про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування.

Строк із дня винесення постанови про зупинення кримінального провадження до дня її скасування слідчим суддею включається у строк, передбачений абзацом другим частини першої цієї статті.

3. Строк досудового розслідування при об’єднанні кримінальних проваджень обчислюється відповідно до положень частин шостої і сьомої статті 219 цього Кодексу.

4. Якщо внаслідок виняткової складності кримінального провадження неможливо закінчити досудове розслідування з дня винесення постанови про здійснення кримінального провадження щодо застосування до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру у спеціальному порядку у строк, визначений абзацом другим частини першої цієї статті, такий строк може бути продовжено на підставі ухвали слідчого судді, постановленої за відповідним клопотанням прокурора або слідчого, погодженим з прокурором, який здійснює процесуальне керівництво у зазначеному кримінальному провадженні.

Загальний строк досудового розслідування у кримінальному провадженні щодо застосування до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру у спеціальному порядку не може перевищувати дванадцяти місяців.

Строк досудового розслідування, що закінчився, поновленню не підлягає.

 

Стаття 483-5. Загальні положення застосування обмежень до юридичної особи

1. У кримінальному провадженні щодо застосування до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру у спеціальному порядку до такої особи може застосовуватися захід забезпечення кримінального провадження у вигляді обмеження.

2. У разі наявності достатніх підстав вважати, що від імені юридичної особи та/або в її інтересах можуть вчинятися дії, спрямовані на уникнення застосування до неї заходів кримінально-правового характеру та/або перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, слідчий за погодженням з прокурором, прокурор звертаються до слідчого судді, суду з клопотанням про застосування обмежень до юридичної особи, стосовно якої можуть застосовуватися заходи кримінально-правового характеру.

Обмеження можуть застосовуватися щодо діяльності юридичної особи, яка пов’язана з:

1) внесенням змін до установчих документів стосовно засновників (учасників) юридичної особи, розміру та складу статутного капіталу, найменування юридичної особи, укладення правочину, предметом якого є частка учасника у статутному капіталі юридичної особи;

2) вчиненням значних господарських зобов’язань (значних правочинів):

для акціонерних товариств - якщо ринкова вартість предмета правочину становить щонайменше 10 відсотків вартості активів акціонерного товариства за даними останньої річної фінансової звітності;

для товариств з обмеженою відповідальністю - якщо вартість предмета правочину становить 50 відсотків або більше вартості чистих активів товариства порівняно з його останньою затвердженою фінансовою звітністю;

3) розпорядженням активами юридичної особи;

4) припиненням юридичної особи.

3. Обмеження стосовно юридичної особи можуть бути застосовані на підставі рішення слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження з обґрунтуванням необхідності такого обмеження та вказівкою на можливі наслідки (ризики) його незастосування.

 

Стаття 483-9. Скасування застосованих обмежень стосовно юридичної особи

1. Представник юридичної особи, стосовно якої здійснюється провадження, має право заявити клопотання про скасування застосованих обмежень стосовно юридичної особи повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.

Застосовані обмеження стосовно юридичної особи також можуть бути скасовані повністю або частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням представника юридичної особи, стосовно якої здійснюється провадження, якщо він доведе, що у подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба.

2. Клопотання про скасування застосованих обмежень стосовно юридичної особи розглядає слідчий суддя, суд не пізніше трьох днів після його надходження до суду. Про дату, час та місце розгляду повідомляється особа, яка заявила клопотання, та особа, за клопотанням якої було застосовано обмеження стосовно юридичної особи.

3. З винесенням постанови про закриття кримінального провадження всі застосовані обмеження стосовно юридичної особи вважаються скасованими, про що зазначається в постанові.

4. Суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування застосованих обмежень стосовно юридичної особи. Суд скасовує застосовані обмеження стосовно юридичної особи, зокрема в разі закриття кримінального провадження судом.

…

Стаття 483-16. Особливості апеляційного та касаційного оскарження

1. Апеляційна скарга може бути подана на ухвалу суду про застосування чи відмову у застосуванні до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру протягом тридцяти днів з дня їх проголошення.

2. Суд апеляційної інстанції змінює ухвалу суду про застосування до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру в разі пом’якшення виду заходів кримінально-правового характеру.

Ухвала підлягає скасуванню чи зміні у зв’язку з невідповідністю висновків суду першої інстанції фактичним обставинам лише тоді, коли невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження вплинула чи могла вплинути на вирішення питання про застосування заходів кримінально-правового характеру.

3. Після скасування судом апеляційної інстанції ухвали про застосування до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру, про відмову у застосуванні до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру суд першої інстанції здійснює судове провадження в іншому складі суду.

 

4. Суд апеляційної інстанції скасовує ухвалу про застосування до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру і постановляє свою ухвалу в разі:

1) застосування більш суворого виду заходів кримінально-правового характеру;

2) відмови у застосуванні заходів кримінально-правового характеру.

5. У касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали про застосування до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру або про відмову в застосуванні до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також судові рішення суду апеляційної інстанції, постановлені щодо зазначених судових рішень суду першої інстанції.

 

Стаття 483-17. Особливості укладення угоди у кримінальному провадженні щодо застосування до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру у спеціальному порядку

1. У кримінальному провадженні може бути укладена угода між прокурором та юридичною особою про застосування до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру.

Угода про застосування до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру може бути укладена за ініціативою прокурора або представника юридичної особи.

Угода про застосування до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру може бути укладена за наявності підстав для застосування до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру, передбачених статтею 96-3 Кримінального кодексу України.

Укладення угоди про застосування до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру може ініціюватися в будь-який момент після винесення постанови про здійснення кримінального провадження щодо застосування до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру у спеціальному порядку до виходу суду до нарадчої кімнати для постановлення ухвали.

2. У разі недосягнення згоди щодо укладення такої угоди факт її ініціювання і твердження, що були зроблені з метою її досягнення, не можуть розглядатися як відмова від застосування до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру чи визнання нею наявності підстав для застосування заходів кримінально-правового характер.

Прокурор зобов’язаний проінформувати представника юридичної особи про право на укладення угоди, роз’яснити механізм його реалізації та не чинити перешкод в укладенні.

…

 

Стаття 483-20. Оскарження судових рішень щодо укладення угоди

1. Ухвала на підставі угоди може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтею 483-16 цього Кодексу.

Ухвала суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та юридичною особою про застосування до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру може бути оскаржена:

представником юридичної особи виключно з підстав: призначення судом заходів кримінально-правового характеру, суворіших, ніж узгоджені сторонами угоди; постановлення ухвали без його згоди на застосування заходів кримінально-правового характеру; нероз’яснення йому наслідків укладення угоди;

прокурором виключно з підстав призначення судом заходів кримінально-правового характеру, менш суворих, ніж узгоджені сторонами угоди.

 

 

II. Прикінцеві положення

Внесено зміни до таких законодавчих актів України:

 

Закон України "Про державну допомогу суб’єктам господарювання" доповнено розділом 8-1 такого змісту:

"Розділ 8-1

ТИМЧАСОВЕ ОБМЕЖЕННЯ В ОТРИМАННІ ДЕРЖАВНОЇ ДОПОМОГИ

Стаття 18. Підстави тимчасового обмеження в отриманні державної допомоги

1. Отримувач державної допомоги може бути тимчасово обмежений у можливості отримувати державну допомогу у випадках, якщо такий отримувач державної допомоги є юридичною особою, до якої застосовано додаткові (нефінансові) заходи кримінально-правового характеру у виді тимчасового обмеження діяльності юридичної особи або тимчасового обмеження в отриманні прав та/або переваг, передбачених частинами першою і другою статті 96-10-1 Кримінального кодексу України.

2. Строк дії тимчасового обмеження в отриманні державної допомоги визначається судовим рішенням";

 

у статті 16 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності":

частину другу доповнено абзацом восьмим такого змісту:

"Зупинення дії ліцензії також може бути застосовано до юридичної особи - ліцензіата на підставі судового рішення як додатковий (нефінансовий) захід кримінально-правового характеру, передбачений пунктом 2 частини першої статті 96-10-1 Кримінального кодексу України";

 

 

 

18. Про внесення змін до Положення про особливості укладення договорів страхування зі споживачами

(Постанова Правління Національного Банку України від 04 грудня 2024 р. № 144, чинність з 01.07.2025)

 

Унесено до Положення про особливості укладення договорів страхування зі споживачами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 20 грудня 2023 року № 175, такі зміни:

 

пункт 2 розділу I викладено в такій редакції:

“2. Це Положення визначає особливості укладання страховиками та страховими посередниками договорів страхування зі споживачами (далі - договір страхування).

Вимоги цього Положення не поширюються на:

1) договори страхування, особливості укладання яких визначаються Кабінетом Міністрів України, центральними органами виконавчої влади;

2) договори обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, крім пункту 5 розділу II та пункту 15 розділу III цього Положення;

3) публічну частину договору страхування, що укладається шляхом приєднання.”;

 

розділ III доповнено новим пунктом такого змісту:

“15. Договір обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладений у формі електронного документа, або його індивідуальна частина повинен (повинна) містити:

1) електронний підпис споживача з урахуванням вимог законодавства України;

2) кваліфікований електронний підпис особи, уповноваженої страховиком або страховим посередником на підписання договорів страхування, із кваліфікованою електронною позначкою часу, накладений такою особою (якщо використання іншого виду підпису не передбачено договором страхування, що є першим, основним або яким встановлюються ділові відносини).”;

 

 

 

19. Деякі питання надання платних послуг архівними установами

(Наказ Міністерства Юстиції України від 05.12.2024  № 3511/5, чинність з 14.12.2024)

 

Цей Порядок визначає механізм надання платних послуг державними архівними установами (далі - архівні установи) на замовлення фізичних та юридичних осіб (далі - замовники).

Архівна установа оприлюднює інформацію про платні послуги та розмір плати за їх надання шляхом розміщення інформації на вебсайті архівної установи, інформаційних стендах, будь-яким іншим способом.

Платні послуги надаються замовнику з використанням наявних архівних документів та забезпеченням їх збереженості в архівній установі.

Для повернення коштів за ненадані платні послуги замовник подає до відповідної архівної установи заяву довільної форми в паперовому вигляді або за допомогою засобів електронного зв’язку в електронній формі з дотриманням вимог законодавства у сферах захисту інформації, електронних довірчих послуг та електронного документообігу та платіжний документ (квитанція, платіжна інструкція тощо).

У заяві зазначаються найменування та ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України або прізвище, ім’я, по батькові (за наявності) фізичної особи, реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія (за наявності) та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку у паспорті), місцезнаходження юридичної особи (фактична поштова адреса) або задеклароване/зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи та номер контактного телефону (за згодою), найменування банку або небанківського надавача платіжних послуг, місцезнаходження банку, в якому відкрито рахунок отримувача коштів, та реквізити такого рахунка, номер карткового рахунка отримувача коштів (за наявності).

Надання архівних довідок, необхідних для забезпечення соціального захисту громадян, фізичним особам для користування в читальному залі архівної установи, архівних документів, що належать державі, територіальним громадам, та архівних довідок судам, правоохоронним органам, органам державного фінансового контролю, а також юридичним і фізичним особам, які передали зазначені документи на зберігання, здійснюється безоплатно.

Плата за виготовлення копій довідкового апарату, облікових документів та інших носіїв публічної інформації за допомогою технічних засобів архіву стягується відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації» та постанови Кабінету Міністрів України від 13 липня 2011 року № 740 «Про затвердження граничних норм витрат на копіювання або друк документів, що надаються за запитом на інформацію». За копіювання публічної інформації, яка на момент надходження запиту існує в електронній формі, плата не стягується.

 

18. Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо здійснення правочинів з умовними зобов’язаннями

(Закон України від 03 грудня 2024 р. № 4106-IX, чинність з 06.12.2024)

 

Внесено до Бюджетного кодексу України такі зміни:

у розділі VI "Прикінцеві та перехідні положення":

доповнено пунктом 35-1 такого змісту:

"35-1. Право на здійснення правочинів з умовними зобов’язаннями (зокрема шляхом укладення кредитних договорів (договорів позики), договорів купівлі інструменту щодо кредитних (платіжних) зобов’язань позичальника чи будь-яких інших відповідних документів) в рамках угод з Європейським Союзом, іноземними державами, фінансовими установами та міжнародними фінансовими організаціями, повернення яких буде здійснюватися за рахунок джерел інших, ніж Державний бюджет України, в тому числі за рахунок доходів, отриманих від заморожених активів Російської Федерації, відповідно до механізму кредитної співпраці з Україною, визначеного Регламентом (ЄС) 2024/2773 Європейського Парламенту і Ради Європейського Союзу від 24 жовтня 2024 року, відповідними міжнародними договорами України, ратифікованими Верховною Радою України, та відповідними угодами з Європейським Союзом, такими іноземними державами, іноземними фінансовими установами та міжнародними фінансовими організаціями, крім випадків, коли інше передбачено умовами таких правочинів, належить державі в особі Голови Боргового агентства України за дорученням Міністра фінансів України.

Кабінет Міністрів України визначає основні умови здійснення правочинів з умовними зобов’язаннями, у тому числі основні умови кредитних договорів (договорів позики), договорів купівлі інструменту щодо кредитних (платіжних) зобов’язань позичальника чи будь-яких інших відповідних документів, із зазначенням виду надходження від здійснення таких правочинів відповідно до бюджетної класифікації та необхідність внесення (з дотриманням збалансованості показників Державного бюджету України) змін до розпису Державного бюджету України на відповідний період.

На обсяг внесених змін до розпису здійснюється коригування відповідних показників доходів, фінансування, граничних обсягів дефіциту і державного боргу, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний період.

Умови правочинів з умовними зобов’язаннями можуть передбачати обмежене право кредиторів вимагати від держави повернення кредитів (позик), що були надані внаслідок здійснення таких правочинів, за рахунок коштів Державного бюджету України, зокрема у разі здійснення відшкодування (компенсації) до Державного бюджету України шкоди, заподіяної внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України. У разі настання обставин згідно з умовами таких правочинів, за яких кредитори можуть реалізувати таке обмежене право, у держави виникають відповідні боргові зобов’язання.

Боргове агентство України в десятиденний строк з дня виникнення відповідних боргових зобов’язань держави інформує про це Кабінет Міністрів України та Комітет Верховної Ради України з питань бюджету.

Боргове агентство України веде Реєстр правочинів з умовними зобов’язаннями, визначених цим пунктом, та щомісяця публікує інформацію з відповідного реєстру на своєму офіційному сайті.

Під час здійснення правочинів з умовними зобов’язаннями Голова Боргового агентства України має право брати зобов’язання від імені України, пов’язані із здійсненням таких правочинів, у тому числі щодо відмови від суверенного імунітету в можливих спорах щодо таких зобов’язань".

 

 

 

20. Про правовий і соціальний захист осіб, постраждалих від сексуального насильства, пов’язаного із збройною агресією Російської Федерації проти України, та надання їм невідкладних проміжних репарацій

(Закон України від 20 листопада 2024 р. № 4067-IX, чинність з 18.06.2025)

 

Цей Закон визначає основні засади державної політики у сфері правового і соціального захисту осіб, постраждалих від сексуального насильства, пов’язаного із збройною агресією Російської Федерації проти України, та надання їм невідкладних проміжних репарацій.

 

Невідкладна грошова виплата - одноразова грошова виплата, яка є складовою невідкладних проміжних репарацій.

 

Постраждалою особою відповідно до цього Закону визнається:

1) особа, постраждала від сексуального насильства, пов’язаного із збройною агресією Російської Федерації проти України;

2) дитина (діти), народжена (народжені) внаслідок сексуального насильства, пов’язаного із збройною агресією Російської Федерації проти України.

 

Підставами для прийняття рішення про визнання особи постраждалою, що застосовуються в сукупності, є:

1) вчинення стосовно особи діяння, що відповідає визначенню сексуального насильства, пов’язаного із збройною агресією Російської Федерації проти України, передбаченого цим Законом;

2) документи та матеріали, що зібрані під час проведення перевірки інформації, яку надала особа, та підтверджують можливість визнання особи постраждалою.

 

Підставами для прийняття рішення про відмову у визнанні особи постраждалою є:

1) невідповідність інформації, наданої особою, яка вважає себе постраждалою від сексуального насильства, пов'язаного із збройною агресією Російської Федерації проти України, інформації, зібраної під час проведення перевірки такої інформації;

2) невідповідність елементів вчиненого стосовно особи діяння визначенню сексуального насильства, пов’язаного із збройною агресією Російської Федерації проти України, передбаченого цим Законом;

3) набрання законної сили обвинувальним вироком суду України, міжнародної судової установи, юрисдикція якої визнана Україною, щодо особи, стосовно якої після 20 лютого 2014 року органами досудового розслідування України здійснювалося кримінальне провадження за злочини проти основ національної безпеки України, громадської безпеки, миру, безпеки людства і міжнародного правопорядку, у сфері недоторканності державних кордонів та за інші кримінальні правопорушення, вчинені під час збройної агресії Російської Федерації на тимчасово окупованих територіях України або пов’язані із збройною агресією Російської Федерації проти України.

 

Постраждала особа має право на отримання невідкладних проміжних репарацій, що включає:

1) отримання інформації про свої права та можливості їх реалізації;

2) право на безоплатне проходження реабілітації незалежно від місця проживання та відповідно до потреб, включаючи комплекс медичних, психосоціальних та інших заходів, спрямованих на відновлення фізичного і психологічного стану та соціальних функцій постраждалої особи;

3) право на отримання невідкладної грошової виплати.

 

Постраждалій особі гарантується право на:

1) повагу до честі та гідності та на гуманне ставлення;

2) відновлення порушених прав внаслідок сексуального насильства, пов’язаного із збройною агресією Російської Федерації проти України;

3) безоплатну правничу допомогу у порядку, передбаченому Законом України "Про безоплатну правничу допомогу";

4) отримання у разі потреби тимчасового притулку для безпечного проживання;

5) безоплатне отримання соціальних послуг у порядку, передбаченому Законом України "Про соціальні послуги", та відповідно до державних стандартів надання соціальних послуг.

 

 

 

21. Про внесення змін до деяких законів України щодо додаткових заходів, пов’язаних із забезпеченням внутрішньо переміщених осіб житлом

(Закон України від 20 листопада 2024 р. № 4080-IX, чинність з 05.03.2025)

 

Розділ XII "Прикінцеві положення" Закону України "Про професійну (професійно-технічну) освіту" доповнено пунктом 1-1 такого змісту:

"1-1. У період дії воєнного стану, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, та протягом трьох років після його припинення або скасування будівлі і споруди закладів і установ професійної (професійно-технічної) освіти за згодою засновника надаються в оренду для проживання внутрішньо переміщених осіб у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за умови що зазначені будівлі і споруди не використовувалися за призначенням станом на початок навчального року та протягом останніх 12 місяців, що йому передували".

 

22. Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України з питань державної реєстрації

(Постанова Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2024 р. № 1484, чинність з 01.01.2025 року)

 

У Порядку ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 5 липня 2004 р. № 830:

 

у пункті 5: абзац перший після слів “Державна реєстрація приватних обтяжень рухомого майна” доповнено словами “, крім обтяжень, передбачених абзацом другим цього пункту,”;

 

доповнено пункт після абзацу першого новим абзацом такого змісту:

“Державна реєстрація обтяжень рухомого майна, що є предметом застави за аграрними нотами, проводиться адміністратором Реєстру на підставі договору про надання сервісної послуги з опрацювання електронних заяв, поданих з використанням прикладного програмного інтерфейсу Реєстру, укладеного з адміністратором Реєстру, у тому числі у вигляді публічної оферти.”.

 

у пункті 6: доповнено пункт після абзацу п’ятого новим абзацом такого змісту:

“У разі проведення державної реєстрації обтяжень рухомого майна, що є предметом застави за аграрними нотами, відомості про обтяження рухомого майна вносяться до Реєстру на підставі заяви, поданої в електронній формі за допомогою програмних засобів ведення Реєстру аграрних нот в порядку електронної інформаційної взаємодії між Реєстром та Реєстром аграрних нот, що здійснюється засобами системи електронної взаємодії державних електронних інформаційних ресурсів “Трембіта”.”.

 

підпункт 3 пункту 7 викладено в такій редакції:

У заяві зазначаються такі відомості:

“3) тип рухомого майна (відповідно до словника типів рухомого майна), опис рухомого майна, що є предметом обтяження, достатній для його ідентифікації, та/або ідентифікатори, за якими можливо отримати інформацію про предмет обтяження в електронних інформаційних системах.

У разі проведення державної реєстрації обтяжень рухомого майна, що є предметом застави за аграрними нотами, ідентифікатором, за яким можливо отримати інформацію про предмет обтяження в електронних інформаційних системах, є кадастровий номер земельної ділянки, на якій вирощується, збирається, виробляється, переробляється, зберігається, утримується та/або буде вирощуватися, збиратися, вироблятися, перероблятися, зберігатися, утримуватися заставлена майбутня сільськогосподарська продукція, та/або розташовані потужності із забою тварин, первинної переробки сільськогосподарської продукції, результат (продукт) переробки якої є предметом застави за аграрною нотою;”;

 

у пункті 9: доповнено пункт абзацом такого змісту:

“У разі подання заяви за допомогою програмних засобів ведення Реєстру аграрних нот відмова у внесені запису до Реєстру передається до Реєстру аграрних нот в порядку електронної інформаційної взаємодії між Реєстром та Реєстром аграрних нот, що здійснюється засобами системи електронної взаємодії державних електронних інформаційних ресурсів “Трембіта”, для подальшого отримання обтяжувачем.”;

 

пункт 29 після абзацу четвертого доповнено новим абзацом такого змісту:

“Для обтяжень рухомого майна, які є предметом застави за аграрними нотами, реєстраційними даними предмета обтяження є кадастровий номер земельної ділянки, на якій вирощується, збирається, виробляється, переробляється, зберігається, утримується та/або буде вирощуватися, збиратися, вироблятися, перероблятися, зберігатися, утримуватися заставлена майбутня сільськогосподарська продукція, та/або розташовані потужності із забою тварин, первинної переробки сільськогосподарської продукції, результат (продукт) переробки якої є предметом застави за аграрною нотою;”.

 

пункт 35 після абзацу першого доповнено новим абзацом такого змісту:

“У разі відмови у внесенні запису до Реєстру, а також змін і додаткових відомостей до запису плата не повертається.”.

 

Доповнено Порядок ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2007 р. № 1064, пунктом 13-1 такого змісту:

“13-1. Фізична особа, яка має намір видати аграрну ноту, може отримати в електронній формі інформацію актового запису цивільного стану про державну реєстрацію шлюбу та/або розірвання шлюбу, що міститься в Реєстрі та ідентифікацію якого проведено з використанням відомостей про реєстраційний номер облікової картки платника податків особи, щодо якої він складений, в порядку електронної інформаційної взаємодії між Реєстром та Реєстром аграрних нот, що здійснюється засобами системи електронної взаємодії державних електронних інформаційних ресурсів “Трембіта”.”.

 

У Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 р. № 1127 “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”:

 

Доповнено Порядок пунктом 81-11 такого змісту:

“81-11. Для державної реєстрації права власності та інших речових прав у результаті відчуження земельної ділянки (крім звернення стягнення на предмет іпотеки), права оренди, права емфітевзису або права суперфіцію, укладення договору суборенди, розірвання договору оренди, емфітевзису або суперфіцію, внесення змін до такого договору або відмову від нього щодо земельної ділянки, яка зазначена в Реєстрі аграрних нот як місце вирощування заставленої майбутньої сільськогосподарської продукції за аграрними нотами, також подається дозвіл кредитора за відповідною аграрною нотою на проведення державної реєстрації прав.”.

 

 

 

23. Про порядок реєстрації обтяжень рухомого майна у зв’язку з тимчасовим обмеженням доступу до Державного реєстру обтяжень рухомого майна

(Постанова Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2024 р. № 1449, чинність з 23.12.2024 року)

 

Установлено, що в умовах тимчасового обмеження доступу до Державного реєстру обтяжень рухомого майна (далі - Державний реєстр) реєстрація обтяжень рухомого майна, що відповідно до Закону України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” здійснюється в Державному реєстрі, з урахуванням таких особливостей:

1) реєстрація обтяжень рухомого майна у зв’язку з виникненням або припиненням таких обтяжень здійснюється держателем Державного реєстру без внесення записів до Державного реєстру;

2) реєстрація обтяжень рухомого майна відповідно до підпункту 1 цього пункту здійснюється з використанням програмних засобів, що дають змогу вносити відомості, передбачені Законом України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” та Порядком ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 5 липня 2004 р. № 830;

3) пріоритет зареєстрованих обтяжень рухомого майна визначається у черговості їх реєстрації, у тому числі в Державному реєстрі;

4) після відновлення доступу до Державного реєстру держателем цього Реєстру забезпечується внесення до Державного реєстру записів про зареєстровані відповідно до підпункту 1 цього пункту обтяження рухомого майна.

Дата реєстрації обтяження рухомого майна, що здійснювалося відповідно до цієї постанови, залишається незмінною;

5) записи про припинення обтяження рухомого майна, зареєстровані відповідно до підпункту 1 цього пункту на підставі заяви обтяжувача, вносяться до Державного реєстру після встановлення за відомостями цього Реєстру наявності реєстрації відповідного обтяження рухомого майна та повного збігу відомостей про обтяжувача, що містяться в Державному реєстрі.

У разі відсутності відомостей про обтяження в Державному реєстрі або відсутності збігу відомостей про обтяжувача, що містяться в Державному реєстрі, такі записи не підлягають внесенню до Державного реєстру та не несуть жодних правових наслідків, передбачених Законом України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень”.

 

 

 

24. Про внесення зміни до пункту 4 Порядку обчислення середньомісячного сукупного доходу сім’ї (домогосподарства) для усіх видів державної соціальної допомоги

(Постанова Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2024 р. № 1467, чинність з 24.12.2024 року)

 

Внесено зміну до пункту 4 Порядку обчислення середньомісячного сукупного доходу сім’ї (домогосподарства) для усіх видів державної соціальної допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 р. № 632 “Деякі питання виплати державної соціальної допомоги”, виклавши абзац другий в такій редакції:

До середньомісячного сукупного доходу враховуються такі доходи

“заробітна плата в розмірі, що залишається після сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору з доходів фізичних осіб;”.

 

 

25. Про внесення змін до Порядку ведення Реєстру аграрних розписок

(Постанова Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2024 р. № 1454, чинність з 01.01.2025 року)

 

Пункт 11 доповнено абзацом такого змісту:

“Аграрна нота не може використовуватися одночасно з аграрними розписками, передбаченими Законом України “Про аграрні розписки”, одним і тим самим боржником щодо одного і того самого предмета застави. Інформація з Реєстру використовується для перевірки використання боржником за аграрною нотою одного і того самого предмета застави одночасно як застави за аграрною розпискою.”.

 

Доповнено Порядок пунктами 43-45 такого змісту:

“43. Електронна інформаційна взаємодія Реєстру з інформаційно-комунікаційними системами здійснюється засобами системи електронної взаємодії державних електронних інформаційних ресурсів “Трембіта” відповідно до Порядку електронної (технічної та інформаційної) взаємодії, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2016 р. № 606 “Деякі питання електронної взаємодії електронних інформаційних ресурсів”.

У разі відсутності технічної можливості передачі даних засобами системи електронної взаємодії електронна інформаційна взаємодія суб’єктів електронної взаємодії може здійснюватися з використанням інших інформаційно-комунікаційних систем із застосуванням у них відповідних комплексних систем захисту інформації з підтвердженою відповідністю за результатами державної експертизи в порядку, встановленому законодавством.

 

 

26. Про зупинення строків адміністративного провадження у зв’язку з тимчасовим обмеженням доступу до єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції

(Постанова Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2024 р. № 1445, чинність з 21.12.2024 року)

 

Зупинено строки:

адміністративного провадження, надання публічних (електронних публічних) послуг, що відповідно до законодавства надаються з використанням єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції, до відновлення доступу до зазначених реєстрів;

здійснення Міністерством юстиції контролю за діяльністю у сферах державної реєстрації, розгляду Міністерством юстиції та його територіальними органами скарг на рішення, дії або бездіяльність державних реєстраторів, суб’єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції та виконання відповідних рішень до відновлення доступу до єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції.

 

Установлено, що датою відновлення доступу до єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції, є перший робочий день, що настає за днем оприлюднення відповідного повідомлення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції.