Основні нормативно-правові акти за травень 2025 року

Основні нормативно-правові акти за травень 2025 року

ПЕРЕЛІК ОСНОВНИХ НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ АКТІВ

ЗА ТРАВЕНЬ 2025 РОКУ

 

 

 

1. Про внесення змін до деяких законів України щодо порядку проходження військової служби окремими категоріями військовослужбовців під час дії воєнного стану

(Закон України №4392-IX від 30.04.2025, чинність з 10.05.2025)

 

Пункт 12 статті 14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" доповнено абзацом другим такого змісту:

"Військовослужбовець, якому призупинено військову службу або який під час дії воєнного стану самовільно залишив військову частину чи місце проходження військової служби або дезертирував, не користується правом на пільги, гарантії та компенсації, встановлені цим Законом. На цей час члени його сім’ї також не користуються правом на пільги, гарантії та компенсації, якими вони користувалися як члени сім’ї такої особи".

 

У Законі України "Про військовий обов’язок і військову службу":

 

у частині другій статті 24:

абзац перший доповнено реченням такого змісту: "Під час дії воєнного стану військова служба для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби чи дезертирували, не призупиняється";

 

після абзацу тринадцятого доповнено двома новими абзацами такого змісту:

"Військовослужбовцям, які під час дії воєнного стану самовільно залишили військові частини або місця проходження служби чи дезертирували і не повернулися до військових частин (місць проходження військової служби) до моменту припинення чи скасування воєнного стану, військова служба призупиняється в порядку, встановленому цим Законом, з дня, наступного за днем припинення чи скасування воєнного стану.

Військовослужбовцям, які під час дії воєнного стану самовільно залишили військові частини або місця проходження служби чи дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань, період з дня самовільного залишення військової частини (місця проходження військової служби) або вчинення дезертирства до дня повернення до виконання військового обов’язку не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. Таким військовослужбовцям упродовж цього періоду виплата грошового, здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення та поширення на них пільг і соціальних гарантій, встановлених законодавством для військовослужбовців, не здійснюються".

 

 

у главі XII "Прикінцеві положення":

підпункт 1 пункту 7-2 викладено в такій редакції:

"1) військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця проходження служби чи дезертирували до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо порядку проходження військової служби окремими категоріями військовослужбовців під час дії воєнного стану" від 30 квітня 2025 року № 4392-IX і військову службу яких призупинено та які добровільно прибули не пізніше 30 серпня 2025 року до відповідних військових частин (місць проходження військової служби), визначених центральними органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво Збройними Силами України та іншими військовими формуваннями, і висловили готовність продовжити військову службу, командир (начальник) військової частини не пізніше 72 годин з дня їх прибуття до військової частини чи місця проходження служби продовжує відповідно військову службу, дію контракту, а також поновлює виплату грошового і здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення. З моменту продовження військової служби таким військовослужбовцям поновлюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством України";

 

доповнено пунктом 7-3 такого змісту:

"7-3. Установити, що військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця проходження служби чи дезертирували до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо порядку проходження військової служби окремими категоріями військовослужбовців під час дії воєнного стану" від 30 квітня 2025 року № 4392-IX і військову службу яких призупинено та які не повернулися до відповідних військових частин (місць проходження військової служби), визначених центральними органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво Збройними Силами України та іншими військовими формуваннями, у строк, визначений підпунктом 1 пункту 7-2 цієї глави, військова служба може бути продовжена у випадках та в порядку, визначених частиною другою статті 24 цього Закону".

 

 

 

2. Рішення Європейського суду з прав людини Справа «ТОВ «Одеська бутербродна компанія» проти України» (Заява № 59414/15)

 

Заява стосується визнання недійсним права власності підприємства-заявника на майно у судовому провадженні, ініційованому проти нього прокурором, на тій підставі, що майно було самочинною забудовою, зведеною на земельній ділянці, яка перебувала у комунальній власності.

 

ПРЕДМЕТ СПРАВИ

У 2001 році приватний підприємець, пані Б., вирішила побудувати літнє кафе в парку «Лузанівка» у м. Одесі. Вона отримала попередні дозволи на будівництво та подала документи, необхідні для отримання в оренду земельної ділянки, призначеної для кафе. Як вбачається, вона не отримала її в оренду, але все одно побудувала кафе. Будівельні роботи були завершені у 2004–2005 роках.

У 2007–2008 роках під час низки господарських проваджень за участю пані Б., Одеської міської ради та районного прокурора суди встановили, що кафе не було «зареєстроване», як того вимагало законодавство для всіх нових об’єктів нерухомості, і пані Б. не мала права на земельну ділянку під кафе.

22 січня 2008 року Одеський апеляційний господарський суд постановив знести кафе. З матеріалів справи вбачається, що знесення здійснено не було. Уряд не надав інформацію про причини невиконання.

У вересні 2008 року пані Б. продала кафе пану М. У договорі вона зобов’язалася завершити необхідне нотаріальне посвідчення, але, як вбачається, вона цього не зробила. Тому пан М. подав проти неї позов, вимагаючи визнання дійсним договору купівлі-продажу, а також визнання його прав власності на кафе. Рішенням від 12 липня 2011 року Суворовський районний суд міста Одеси задовольнив його позовні вимоги в повному обсязі та на підставі цього рішення пан М. зареєстрував своє право власності на кафе.

У грудні 2011 року пан і пані Є. купили кафе у пана М. за 614 479 українських гривень (далі — грн; приблизно 57 320 євро на той момент) кожен. Вони зареєстрували свої права власності на кафе.

У квітні 2012 року прокурор району, діючи в інтересах Одеської міської ради, оскаржив рішення від 12 липня 2011 року, яким було визнано право власності пана М. на кафе. Рішенням від 15 червня 2012 року суд задовольнив вимоги прокурора. Суд встановив відсутність доказів того, що пані Б. коли-небудь мала належним чином зареєстроване право власності на кафе; тому договір купівлі-продажу був недійсним.

У травні 2014 року прокурор оскаржив дійсність договорів між паном М. та паном і пані Є., а також їхні права власності та право власності на кафе підприємства-заявника.

Суди трьох інстанцій ухвалювали рішення на користь прокурора. 20 квітня 2015 року остаточну ухвалу у справі постановив Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

 

ОЦІНКА СУДУ

Уряд зазначив, що встановлення порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції безпосередньо пов’язане із законністю придбання майна та поведінкою покупця. У зв’язку з цим він стверджував, що укладення низки договорів купівлі-продажу майна було відомим способом шахрайства з метою ускладнення можливості швидкого повернення свого майна первинним власником. У цій справі пані Б. продала кафе пану М., але відповідний договір не був нотаріально посвідчений, що було процедурою, спрямованою на забезпечення законності такого договору, у тому числі в частині перевірки права власності на майно. У випадку, якщо сторона договору купівлі-продажу не посвідчила його нотаріально, закон передбачав можливість звернення до цієї сторони з позовом, і рішення суду мало б таку ж юридичну силу, як і нотаріальне посвідчення. Однак сторони, які діяли недобросовісно, іноді зловживали цією процедурою, і Уряд стверджував, що саме так відбулося у цій справі.

Насамперед Суд зазначає, що підприємство-заявник справді скаржилося на визнання недійсним його права власності на відповідне кафе, і не висувало жодних скарг щодо земельної ділянки, на якій воно розташоване. Водночас Суд зауважує, що кафе було побудоване на комунальній земельній ділянці, яка ніколи не відводилася для цієї мети органами місцевого самоврядування, а тому воно було визнано самочинною забудовою і було видано наказ про його знесення. Ключове занепокоєння органів державної влади в цьому провадженні полягало в тому, щоб повернути земельну ділянку у володіння міської ради, і повернути її до стану, в якому вона була до початку будівельних робіт, а не витребувати будь-які будівлі у підприємства-заявника. Проте провадження призвело до того, що підприємство-заявник втратило своє зареєстроване право власності на об’єкт нерухомості, побудований на цій земельній ділянці.

Наскільки можна зрозуміти Уряд, як такий, що доводить, що підприємство-заявник не володіло «майном» у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки відповідне майно було придбано незаконно, Суд зазначає, що ніщо в матеріалах справи не дозволяє припустити, що підприємство-заявник — або, якщо на те пішло, її засновники та учасники, пан і пані Є. — порушили закон або брали участь у будь-яких шахрайських діях. Пан і пані Є. придбали кафе у пана М., право власності якого було належним чином зареєстроване органами державної влади на підставі чинного на той момент рішення суду.

Суд повторює, що необхідність виправити стару «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, добросовісно набуте особою, яка покладалася на законність дій органу державної влади. Ризик будь-якої помилки органу державної влади має покладатися на саму державу і помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавлених осіб.

Суд дійшов висновку про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

 

 

3. Про внесення зміни до статті 8 Закону України "Про державну таємницю"

(Закон України №4236-IX від 12.02.2025, чинність з 27.08.2025)

 

Пункт 4 частини першої статті 8 Закону України "Про державну таємницю" після абзацу одинадцятого доповнено новим абзацом такого змісту:

До державної таємниці у порядку, встановленому цим Законом, відноситься інформація:

у сфері державної безпеки та охорони правопорядку

"про організацію, стан, планування та здійснення заходів із захисту та забезпечення безпеки і стійкості об’єктів критичної інфраструктури з I та II категорій критичності, включаючи створення резервів необхідних ресурсів для реагування на кризові ситуації та ліквідації їх наслідків на об’єктах критичної інфраструктури (крім інформації про використання коштів на закупівлі товарів, робіт та послуг, про ціну товарів, робіт, послуг, проектної документації, кошторисів, матеріальних ресурсів, необхідних для ремонту, будівництва об’єктів критичної інфраструктури), а також інформація про здійснення закупівель за закритими закупівлями відповідно до вимог Закону України "Про оборонні закупівлі".

 

 

4. Про затвердження Порядку здійснення фото-, відеофіксації заходів митного контролю та інших формальностей, які проводяться контролюючими органами

(Постанова Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. № 370)

 

Цей Порядок визначає процедуру застосування індивідуальних портативних відеокамер посадовими особами митних органів, здійснення фото-, відеофіксації заходів митного контролю митними органами та інших формальностей, які проводяться контролюючими органами щодо товарів, транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України.

Об’єктом фото-, відеофіксації є:

1) будь-які товари, транспортні засоби, що переміщуються через митний кордон України;

2) посадові особи митних органів, інших контролюючих та правоохоронних органів, які беруть участь у проведенні огляду (переогляду), під час якого здійснюється фото-, відеофіксація, а також особи, які переміщують товари, транспортні засоби комерційного призначення через митний кордон України чи зберігають товари під митним контролем (у разі їх відсутності - поняті, залучені згідно із статтею 338 Митного кодексу України), у присутності яких здійснюється огляд (переогляд) товарів, транспортних засобів комерційного призначення;

3) документи, необхідні для здійснення митного контролю, в тому числі документи, не подані декларантом митному органу, зокрема разом із митною декларацією, але надані посадовій особі митного органу безпосередньо під час проведення огляду (переогляду), або виявлені такою особою самостійно під час його проведення;

4) засоби забезпечення ідентифікації, накладені на документи, товари, транспортні засоби та інші місця, що є об’єктами митного контролю;

5) території та приміщення складів тимчасового зберігання, митних складів, магазинів безмитної торгівлі, території вільних митних зон та інших місць, на яких  розміщуються товари, транспортні засоби комерційного призначення, що підлягають митному контролю, чи провадиться діяльність, контроль за якою покладено на митні органи.

 

Коментар огляду (переогляду) товарів повинен містити, зокрема, такі відомості:

1) на початку огляду (переогляду):

посади, прізвища, власні імена, по батькові (за наявності) осіб, які проводять та/або беруть участь в огляді (переогляді). Такі особи представляються особисто;

номер митної декларації. У разі відсутності митної декларації - реквізити документа, який дає змогу співставити  об’єкт фото-, відеофіксації з відомостями, зазначеними в митній декларації після її укладення;

дату, час початку проведення огляду (переогляду);

місце проведення огляду (переогляду);

підставу для проведення огляду (переогляду);

завдання з проведення огляду (переогляду);

2) під час безпосереднього проведення огляду (переогляду):

державний реєстраційний номер транспортних засобів (контейнерів), у яких переміщуються товари;

наявність і цілісність засобів ідентифікації;

опис, кількість, маркування, пакування, вагу (в разі необхідності), відкритих (розпакованих) вантажних місць і товарів;

3) під час оголошення результатів огляду (переогляду):

дату та час завершення огляду (переогляду);

досягнення мети та виконання завдань із проведення огляду (переогляду);

інформацію про наявність (відсутність) ознак порушення митних правил;

за бажанням - коментарі посадових осіб правоохоронних органів, які брали участь у проведенні огляду (переогляду), та осіб, у присутності яких здійснювався огляд (переогляд) товарів, транспортних засобів комерційного призначення.

 

 

 

5. Деякі питання організації роботи з обстеження об’єктів нерухомого майна для проживання внутрішньо переміщених осіб

(Постанова Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2025 р. № 493, чинність з 02.05.2025)

 

Основними завданнями координаційної комісії є:

1) прийняття рішень про проведення обстеження об’єктів нерухомого майна, у тому числі із встановленням черговості та строків;

2) передача відомостей про об’єкти нерухомого майна відповідним комісіям з обстеження об’єктів нерухомого майна для проживання внутрішньо переміщених осіб при районних, районних у м. Києві державних (військових) адміністраціях (далі - комісії з обстеження);

3) розгляд актів обстеження нерухомого майна (далі - акт обстеження), складених комісіями з обстеження;

4) звернення до власника об’єкта нерухомого майна (у тому числі територіальної громади (утворених нею органів місцевого самоврядування), суб’єкта управління об’єктами державної власності) щодо можливості використання такого об’єкта для проживання внутрішньо переміщених осіб;

5) здійснення обліку об’єктів нерухомого майна, які використовуються або можуть бути використані чи реконструйовані, переобладнані для проживання внутрішньо переміщених осіб, шляхом наповнення Інформаційно-аналітичної системи об’єктів нерухомого майна для забезпечення внутрішньо переміщених осіб житлом відповідно до Порядку функціонування такої системи, що затверджується Кабінетом Міністрів України згідно з частиною дев’ятою статті 4-2 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб”, та з урахуванням Порядку обстеження об’єктів нерухомого майна для проживання внутрішньо переміщених осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2025 р. № 489.

 

Під час розгляду акта обстеження координаційна комісія з урахуванням пропозицій, поданих відповідною комісією з обстеження (у разі їх наявності), може приймати рішення про:

1) можливість/неможливість використання об’єкта нерухомого майна, щодо якого було складено акт обстеження, для проживання внутрішньо переміщених осіб (можливість/неможливість використання земельної ділянки для будівництва об’єктів нерухомого майна для проживання внутрішньо переміщених осіб та/або розміщення тимчасових споруд, їх комплексів, призначених для життєзабезпечення (тимчасового проживання та обслуговування) внутрішньо переміщених осіб), та/або можливість використання об’єкта нерухомого майна для проживання внутрішньо переміщених осіб за умови проведення його реконструкції, переобладнання (необхідність вчинення дій для можливості використання земельної ділянки для будівництва об’єктів нерухомого майна для проживання внутрішньо переміщених осіб та/або розміщення тимчасових споруд, їх комплексів, призначених для життєзабезпечення (тимчасового проживання та обслуговування) внутрішньо переміщених осіб);

2) доцільність проведення додаткового обстеження об’єкта нерухомого майна, щодо якого було складено акт обстеження, відповідно до Порядку проведення обстеження прийнятих в експлуатацію об’єктів будівництва, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2017 р. № 257.

 

 

6. Про затвердження Порядку обстеження об’єктів нерухомого майна для проживання внутрішньо переміщених осіб та типової форми акта обстеження нерухомого майна

(Постанова Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2025 р. № 489, чинність з 02.05.2025)

 

Цей Порядок визначає процедуру проведення обстеження об’єктів нерухомого майна з метою встановлення факту використання об’єкта нерухомого майна та/або можливості використання чи реконструкції, переобладнання такого об’єкта для проживання внутрішньо переміщених осіб (далі - обстеження об’єктів нерухомого майна) відповідно до статті 4-2 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб”.

Результати обстеження відображаються в акті обстеження об’єктів нерухомого майна (далі - акт обстеження).

Узагальнюючий висновок акта обстеження повинен містити висновок про можливість/неможливість використання об’єкта нерухомого майна для проживання внутрішньо переміщених осіб (можливість/неможливість використання земельної ділянки для будівництва об’єктів нерухомого майна для проживання внутрішньо переміщених осіб та/або розміщення тимчасових споруд, їх комплексів, призначених для життєзабезпечення (тимчасового проживання та обслуговування) внутрішньо переміщених осіб) або можливість використання об’єкта нерухомого майна для проживання внутрішньо переміщених осіб за умови проведення його реконструкції, переобладнання (необхідність вчинення дій для можливості використання земельної ділянки для будівництва об’єктів нерухомого майна для проживання внутрішньо переміщених осіб та/або розміщення тимчасових споруд, їх комплексів, призначених для життєзабезпечення (тимчасового проживання та обслуговування) внутрішньо переміщених осіб (зміна цільового призначення земель, демонтаж наявних об’єктів та споруд, плодово-ягідних та інших багаторічних насаджень), або доцільність проведення додаткового обстеження об’єктів нерухомого майна відповідно до Порядку проведення обстеження прийнятих в експлуатацію об’єктів будівництва, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2017 р. № 257.

Матеріали фото-, відеофіксації, креслення, інша документація (виписки з документів), відомості з якої внесено до акта обстеження, долучаються до акта обстеження як його невід’ємна частина.

Акт обстеження затверджується головою комісії з обстеження та підписується її членами і залученими відповідно до пунктів 8 і 11 цього Порядку особами.

 

 

 

7. Про затвердження Вичерпного переліку питань щодо дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт, який перевіряється під час проведення рейдової перевірки посадовими особами Державної служби України з безпеки на транспорті

(Наказ Міністерства розвитку громад та територій України від 16.04.2025  № 703, чинність з 23.05.2025)

 

Наявність та надання водієм для перевірки документів, на підставі яких виконується перевезення:

1) посвідчення водія відповідної категорії;

2) реєстраційні документи на транспортний засіб;

3) схема маршруту;

4) розклад руху;

5) таблиця вартості проїзду (крім міських перевезень);

6) оригінал витягу з дозволу на перевезення пасажирів на міжобласних маршрутах загального користування;

7) протокол перевірки технічного стану транспортного засобу;

8) договір обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності;

9) при керуванні автобусом на маршруті протяжністю до 50 кілометрів включно:

індивідуальну контрольну книжку водія або копію графіка змінності водіїв, або картку водія, або інформацію з діючого та повіреного тахографа (заповнені реєстраційні листки режиму праці та відпочинку водіїв - тахокарти у кількості, встановленій Європейською угодою щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, до якої Україна приєднана відповідно до Закону України від 07 вересня 2005 року № 2819-IV «Про приєднання України до Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР)» (далі - ЄУТР)), або у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом - роздруковану на паперовому носії інформацію про роботу та відпочинок водія;

10) при керуванні автобусом на маршруті протяжністю більше 50 кілометрів:

картку водія або інформацію з діючого та повіреного тахографа (заповнені реєстраційні листки режиму праці та відпочинку водіїв - тахокарти у кількості, встановленій ЄУТР), або бланк підтвердження діяльності, або у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом - роздруковану на паперовому носії інформацію про роботу та відпочинок водія (водіїв).

 

 

 

8. Про внесення зміни до Порядку реалізації експериментального проекту з автоматичної верифікації та перевірки відомостей про призовників, військовозобов’язаних та резервістів

(Постанова Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2025 р. № 556, чинність з 16.05.2025)

 

Доповнено Порядок пунктом 17-1 такого змісту:

“17-1.  Стосовно громадян України чоловічої статі віком від 16 до 60 років ДМС одноразово формує перелік відомостей, зазначених у підпунктах 1 - 11 пункту 5 цього Порядку, та передає їх Міноборони для внесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів в установленому законодавством порядку з використанням засобів захисту інформації, що мають сертифікат відповідності або позитивний експертний висновок за результатами державної експертизи у сфері захисту інформації, з дотриманням вимог законодавства про захист персональних даних.

Подальше внесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів і взяття на військовий облік громадян України чоловічої статі віком від 25 до 60 років, які на такому обліку не перебувають, здійснюється шляхом електронної інформаційної взаємодії Єдиного державного демографічного реєстру, відомчої інформаційної системи ДМС, інших інформаційних систем, реєстрів та баз (банків) даних відповідно до статті 14 Закону України “Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов’язаних та резервістів” та Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів з використанням засобів системи електронної взаємодії державних електронних інформаційних ресурсів “Трембіта”.

На підставі відомостей, отриманих Міноборони відповідно до абзацу першого і другого цього пункту, здійснюється автоматичне взяття зазначених осіб на військовий облік.

Взяття на військовий облік громадян України, зазначених в абзаці першому і другому цього пункту, здійснюється за зареєстрованим/задекларованим їх місцем проживання, а у разі, коли місце проживання не зареєстровано/не задекларовано, - територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, визначеними Генеральним штабом Збройних Сил.

Взяття на військовий облік зазначених осіб проводиться без направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду.”.

 

 

 

9. Про внесення змін до Закону України "Про соціальні послуги" щодо удосконалення надання соціальних послуг

(Закон України від 26.03.2025  № 4332-IX, чинність з 16.06.2025)

 

Внесено до Закону України "Про соціальні послуги" такі зміни:

 

У частині першій статті 1

доповнено пунктом 3-1 такого змісту:

"3-1) ведення випадку - метод надання соціальних послуг, який передбачає виконання послідовних дій, визначених статтею 18 цього Закону, спрямованих на оцінювання наявності/відсутності складних життєвих обставин або ризику потрапляння у складні життєві обставини особи/сім’ї та, за наявності, вирішення індивідуального випадку щодо виведення особи/сім’ї із складних життєвих обставин, що передбачає взаємодію соціального менеджера, фахівця з соціальної роботи, соціального працівника, отримувача соціальних послуг та інших фахівців, що залучаються до надання підтримки отримувачу соціальних послуг";

 

доповнено пунктом 5-1 такого змісту:

"5-1) мультидисциплінарна команда - функціонально виокремлена група фахівців, об’єднаних спільними метою та завданнями щодо надання соціальної послуги";

 

доповнено пунктом 17-1 такого змісту:

"17-1) соціальні послуги загальнонаціонального значення - унікальні комплексні та доступні соціальні послуги високої якості, які надаються із специфічною метою на всій території України за результатами проведення експериментальних проектів та спрямовані на задоволення загальнодержавного суспільного інтересу, що полягає у підтримці окремих категорій громадян, які перебувають у складних життєвих обставинах, та подоланні наслідків таких обставин. Перелік соціальних послуг загальнонаціонального значення затверджується Кабінетом Міністрів України".

 

У статті 16:

частину другу викладено в такій редакції:

 

"2. Соціальні послуги за типами поділяються на:

1) прості соціальні послуги, що складаються з одного/декількох заходів, які необхідно здійснити для надання таких послуг, та не передбачають постійної та систематичної взаємодії фахівців з отримувачем соціальних послуг. Прості соціальні послуги можуть бути складовою комплексної (складної) послуги;

2) комплексні (складні) соціальні послуги, що складаються з сукупності заходів, об’єднаних єдиною метою, у межах яких формується індивідуальний набір таких заходів залежно від потреб отримувача соціальної послуги, який передбачає постійну та систематичну взаємодію фахівців з отримувачем соціальних послуг;

3) комплексні спеціалізовані соціальні послуги, що надаються певній категорії отримувачів соціальних послуг (ВІЛ-інфікованим особам, особам із залежністю від психотропних речовин, особам, які постраждали від торгівлі людьми, біженцям, особам із психічними розладами та іншим)";

 

Статтю 18 доповнено частиною третьою такого змісту:

"3. Ведення випадку забезпечує соціальний менеджер районної у містах Києві та Севастополі державної адміністрації, виконавчого органу сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її утворення) ради. За відсутності соціального менеджера районна у містах Києві та Севастополі державна адміністрація, виконавчий орган сільської, селищної, міської, районної у містах (у разі її утворення) ради визначає уповноважену особу для забезпечення ведення випадку. Порядок ведення випадку та визначення чисельності соціальних менеджерів, відповідальних за забезпечення та ведення випадку, затверджується Кабінетом Міністрів України".

 

Частину першу статті 21 викладено в такій редакції:

"1. Рішення про надання чи відмову у наданні соціальних послуг за рахунок бюджетних коштів приймає уповноважений орган системи надання соціальних послуг, передбачений пунктом 4 частини першої статті 11 цього Закону, або уповноважений орган системи надання соціальних послуг, передбачений пунктом 3 частини першої статті 11 цього Закону, на підставі повідомлення уповноваженого органу системи надання соціальних послуг, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 11 цього Закону.

Уповноважені органи системи надання соціальних послуг, визначені пунктами 3 і 4 частини першої статті 11 цього Закону, можуть надати право надавачам соціальних послуг приймати рішення про надання чи відмову у наданні соціальних послуг за рахунок бюджетних коштів.

Рішення про надання чи відмову у наданні соціальних послуг надавачами соціальних послуг приватної власності приймає відповідний надавач.

Про прийняте рішення про надання чи відмову у наданні соціальних послуг надавачі соціальних послуг повідомляють відповідний уповноважений орган системи надання соціальних послуг, передбачений пунктом 4 частини першої статті 11 цього Закону, для здійснення ним моніторингу надання соціальних послуг, внесення відповідної інформації до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг, організації та забезпечення підготовки, перепідготовки, підвищення професійної компетентності/кваліфікації працівників - надавачів соціальних послуг та інших повноважень, визначених цим Законом.

Надання соціальних послуг одноразово здійснюється без прийняття рішення про надання соціальних послуг".

 

Доповнено розділом VI-1 такого змісту:

"Розділ VI-1

ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ

1. З метою оптимізації надання соціальних та реабілітаційних послуг населенню України, у тому числі проведення соціальної роботи з сім’ями, дітьми та молоддю, установити, що до 31 грудня 2025 року реорганізація (перетворення) надавачів соціальних послуг державної/комунальної власності, реабілітаційних закладів, що діють в організаційно-правовій формі установи (далі - установи/заклади), в державні/комунальні некомерційні підприємства здійснюється у спрощеному порядку та передбачає такі особливості:

1) кредитори установ/закладів, що реорганізуються, не вправі вимагати від цих установ/закладів виконання незабезпечених зобов’язань, припинення або дострокового виконання зобов’язання або забезпечення виконання зобов’язання. Згода кредитора на заміну боржника у зобов’язанні у такому разі не вимагається;

2) обов’язкова оцінка майна, передбачена Законом України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", для установ/закладів, що реорганізуються, не застосовується;

3) звільнення працівників установ/закладів, що реорганізуються, допускається лише у разі, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу;

4) передача нерухомого майна від установ/закладів, що реорганізуються, до державних/комунальних некомерційних підприємств, що утворюються внаслідок реорганізації, здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку відповідних установ/закладів щодо такого майна та результатів обов’язкової його інвентаризації".

 

 

 

10. Про внесення змін до деяких законів України щодо особливостей приватизації об’єктів державної та комунальної власності, переданих в оренду

(Закон України від 16.04.2025 № 4360-IX, чинність з 06.06.2025)

 

У Законі України "Про управління об’єктами державної власності":

у частині першій статті 4:

в абзаці дев’ятому слова і цифри "належить державі або іншому господарському товариству, 100 відсотків акцій (часток) якого належать державі" замінено словами "прямо або опосередковано належать державі";

в абзаці одинадцятому:

доповнено словами "або на речовому праві на чуже майно, передбаченому законом";

 

За рішенням Кабінету Міністрів України або центрального органу виконавчої влади, що здійснює функції з управління відповідними об’єктами державної власності/корпоративними правами, державне підприємство, установа, організація або господарське товариство, 100 відсотків акцій (часток) якого прямо або опосередковано належать державі, здійснюють управління об’єктами державної власності в частині виконання повноважень концесієдавця або на речовому праві на чуже майно, передбаченому законом.

 

Пункт 1 частини другої статті 3 Закону України "Про державну допомогу суб’єктам господарювання" викладено в такій редакції:

 

Дія цього Закону не поширюється на підтримку:

"1) у сфері сільськогосподарського виробництва та рибальства, розроблення, виготовлення, ремонту, модернізації та утилізації озброєння, військової і спеціальної техніки, боєприпасів, їх складових та інших виробів військового призначення, які використовуються для задоволення потреб Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України".

 

У Законі України "Про приватизацію державного і комунального майна":

частину першу статті 1 доповнено пунктом 5-1 такого змісту:

"5-1) аукціон з приватизації об’єкта оренди з невід’ємними поліпшеннями - спосіб продажу об’єкта приватизації, що перебуває в оренді, за яким власником об’єкта приватизації може стати орендар орендованого майна, який здійснив невід’ємні поліпшення такого майна, за умови виконання орендарем вимог цього Закону";

 

у статті 18:

частини другу і третю викладено в такій редакції:

"2. Орендар об’єкта приватизації, який здійснив невід’ємні поліпшення орендованого майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення), має право на придбання такого майна (об’єкта) на аукціоні з приватизації об’єкта оренди з невід’ємними поліпшеннями за найвищою ціною, яка була запропонована під час проведення аукціону, якщо виконується кожна з таких умов:

орендарем здійснено поліпшення орендованого майна, які неможливо відокремити від відповідного об’єкта без заподіяння йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості орендованого майна, визначеної відповідно до Методики оцінки, що затверджується Кабінетом Міністрів України;

орендар отримав у порядку, встановленому законодавством, письмову згоду на здійснення невід’ємних поліпшень орендованого майна;

здійснення і склад невід’ємних поліпшень, у тому числі невід’ємний характер поліпшень, підтверджені висновком будівельної експертизи, а вартість невід’ємних поліпшень, підтверджених висновком будівельної експертизи, визначена суб’єктом оціночної діяльності в порядку, встановленому відповідно до Методики оцінки, що затверджується Кабінетом Міністрів України;

орендар належно виконує умови договору оренди, відсутня заборгованість з орендної плати;

договір оренди є чинним на день прийняття рішення про приватизацію відповідного об’єкта;

орендар бере участь в аукціоні з приватизації відповідного об’єкта.

Надання згоди на здійснення невід’ємних поліпшень здійснюється в порядку, визначеному Фондом державного майна України або відповідним представницьким органом місцевого самоврядування, та з урахуванням вимог Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

3. Порядок проведення аукціону з приватизації об’єкта оренди з невід’ємними поліпшеннями, аукціону з умовами щодо компенсації орендарю невід’ємних поліпшень, здійснення компенсації (зарахування) та обмеження щодо компенсації (зарахування) вартості невід’ємних поліпшень орендованого майна визначаються Кабінетом Міністрів України з дотриманням вимог цього Закону";

 

після частини третьої доповнено чотирма новими частинами такого змісту:

 

"4. Для реалізації права на придбання орендованого майна на аукціоні з приватизації об’єкта оренди з невід’ємними поліпшеннями орендар, який здійснив невід’ємні поліпшення такого майна, надає згоду сплатити ціну продажу об’єкта, що дорівнює ціновій пропозиції учасника, який подав найвищу цінову пропозицію за результатами проведеного аукціону.

У разі відмови від сплати такої ціни продажу об’єкта орендар може надати попередню згоду сплатити ціну продажу об’єкта, що дорівнює ціновій пропозиції учасника, який подав наступну за величиною цінову пропозицію.

Орендар, який надав згоду сплатити ціну продажу об’єкта, що дорівнює ціновій пропозиції учасника, який подав найвищу цінову пропозицію, визнається таким, що скористався своїм правом на придбання орендованого майна на аукціоні з приватизації об’єкта оренди з невід’ємними поліпшеннями та є переможцем аукціону.

У разі якщо орендар не скористався таким правом або у разі невиконання умов, визначених частиною другою цієї статті, або у випадках, передбачених частиною дев’ятою статті 14 цього Закону, або у разі відмови орендаря від підписання протоколу аукціону або від укладення договору купівлі-продажу, або у разі несплати ним ціни продажу об’єкта приватизації у строк, встановлений цим Законом, що підтверджується відповідним актом, електронна торгова система формує та оприлюднює новий протокол аукціону, а покупцем стає учасник (покупець), який у ході торгів подав найвищу цінову пропозицію.

5. У разі якщо органами приватизації прийнято рішення про приватизацію об’єкта оренди з невід’ємними поліпшеннями на аукціоні з умовами щодо компенсації орендарю невід’ємних поліпшень або у випадку, визначеному абзацом четвертим частини четвертої цієї статті, при проведенні аукціону з приватизації об’єкта оренди з невід’ємними поліпшеннями вартість таких поліпшень компенсується покупцем у розмірі, пропорційному до ціни продажу об’єкта приватизації, але не більше вартості таких невід’ємних поліпшень, підтверджених висновком будівельної експертизи, що здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України відповідно до частини третьої цієї статті.

Компенсація здійснюється у разі виконання орендарем кожної з умов, передбачених частиною другою цієї статті, крім умови щодо участі орендаря в аукціоні з приватизації відповідного об’єкта.

6. Якщо покупцем об’єкта приватизації стає орендар та якщо він виконав усі умови, передбачені частиною другою цієї статті, вартість невід’ємних поліпшень у розмірі, пропорційному до ціни продажу об’єкта приватизації (з урахуванням співвідношення вартості невід’ємних поліпшень до вартості об’єкта, визначеної згідно з вимогами цього Закону), але не більше вартості таких невід’ємних поліпшень, підтверджених висновком будівельної експертизи, зараховується йому під час остаточного розрахунку за об’єкт приватизації в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини третьої цієї статті.

7. У разі якщо для участі в аукціонах, передбачених цією статтею, подано заяву на участь в аукціоні від одного покупця (учасника), формується протокол про те, що наявний один учасник, а орган приватизації протягом п’яти робочих днів з дня формування такого протоколу приймає та оприлюднює рішення про приватизацію зазначеного об’єкта шляхом викупу безпосередньо таким покупцем за запропонованою ним ціною, але не нижче стартової ціни.

У разі якщо аукціон з приватизації об’єкта оренди з невід’ємними поліпшеннями, аукціон з умовами щодо компенсації орендарю невід’ємних поліпшень визнаний таким, що не відбувся, у випадках, передбачених абзацом третім частини шостої статті 15 цього Закону, протягом двох робочих днів з дати формування відповідного протоколу аукціону орган приватизації приймає рішення про повторне проведення відповідного аукціону, який проводиться не раніше ніж на десятий та не пізніше ніж на п’ятнадцятий день з дати його оголошення.

У разі якщо об’єкт, який пропонувався для продажу на аукціонах, передбачених цією статтею, не продано на таких аукціонах, повторних аукціонах (у разі їх проведення) (крім випадку, передбаченого абзацом першим цієї частини), проводяться аукціони, передбачені частинами восьмою - одинадцятою статті 15 цього Закону. У разі виконання орендарем кожної з умов, передбачених частиною другою цієї статті, крім умови щодо участі орендаря в аукціоні з приватизації відповідного об’єкта, такі аукціони проводяться з умовами щодо компенсації орендарю невід’ємних поліпшень".

статтю 22 доповнено частиною шостою такого змісту:

"6. Стартова ціна об’єкта приватизації для проведення аукціону з приватизації об’єкта оренди з невід’ємними поліпшеннями, аукціону з умовами щодо компенсації орендарю невід’ємних поліпшень встановлюється аукціонною комісією на підставі ринкової вартості (включаючи вартість невід’ємних поліпшень), визначеної відповідно до Методики оцінки, що затверджується Кабінетом Міністрів України";

 

у розділі V "Прикінцеві та перехідні положення":

доповнено пунктами 7-8 та 7-9 такого змісту:

"7-8. Установити, що положення статті 18 цього Закону в частині проведення аукціону з приватизації об’єкта оренди з невід’ємними поліпшеннями застосовуються лише до об’єктів приватизації, щодо яких згоду на здійснення невід’ємних поліпшень орендарем у встановленому порядку було отримано до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо особливостей приватизації об’єктів державної та комунальної власності, переданих в оренду".

7-9. Приватизація окремого індивідуально визначеного об’єкта портової інфраструктури (крім стратегічних об’єктів портової інфраструктури), що використовується суб’єктом господарювання на підставі договору оренди, який здійснив поліпшення такого майна, здійснюється з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про морські порти України", та з урахуванням змін до цього Закону, якими встановлюються особливості приватизації таких об’єктів".