Основні нормативно-правові акти за жовтень 2024 року

Основні нормативно-правові акти за жовтень 2024 року

ПЕРЕЛІК ОСНОВНИХ НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ АКТІВ

за жовтень 2024 року

 

 

1. Про внесення змін до Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України щодо вдосконалення регулювання угод про визнання винуватості у кримінальних провадженнях щодо корупційних кримінальних правопорушень та кримінальних правопорушень, пов’язаних з корупцією

(Закон України від 29.10.2024 року 4033-IX, чинність з 01.11.2024 року)

 

у Кримінальному кодексі України: у статті 53:

перше речення частини другої викласти в такій редакції:

"2. Розмір штрафу визначається судом з урахуванням майнового стану винного в межах від тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян до п’ятдесяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо статтями цього Кодексу не передбачено вищого розміру штрафу";

 

частину третю викласти в такій редакції:

"3. Штраф як додаткове покарання може бути призначений тоді, коли його спеціально передбачено в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

Додаткове покарання у виді штрафу може бути призначене у разі, коли воно не передбачено в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, виключно у випадку затвердження судом угоди про визнання винуватості у кримінальних провадженнях щодо корупційних кримінальних правопорушень або кримінальних правопорушень, пов’язаних з корупцією, та за умови узгодження сторонами угоди додаткового покарання у виді штрафу. Розмір штрафу узгоджується сторонами угоди та призначається судом у таких межах:

1) від двадцяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян до ста двадцяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі вчинення нетяжкого злочину;

2) від ста двадцяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян до шести мільйонів неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі вчинення тяжкого злочину;

3) від двохсот сімдесяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян до дванадцяти мільйонів неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі вчинення особливо тяжкого злочину";

 

доповнено статтею 69-2 такого змісту:

"Стаття 69-2. Призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом, у випадках укладання угоди про визнання винуватості у кримінальних провадженнях щодо корупційних кримінальних правопорушень або кримінальних правопорушень, пов’язаних з корупцією

1. У кримінальних провадженнях щодо корупційних кримінальних правопорушень або кримінальних правопорушень, пов’язаних з корупцією, за умови виконання вимог пункту 2 або 2-1 частини четвертої статті 469 Кримінального процесуального кодексу України сторонами угоди про визнання винуватості може бути узгоджено та судом призначено основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (частини статті) Особливої частини цього Кодексу, але не нижче від найнижчої межі, встановленої цим Кодексом.

2. У разі призначення покарання відповідно до частини першої цієї статті особа не може бути звільнена від відбування такого покарання з випробуванням на підставі статті 75 цього Кодексу";

 

 

у статті 75: частину першу доповнено абзацом другим такого змісту:

"Обмеження щодо застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням, передбачені абзацом першим цієї частини, не застосовуються, якщо суд приймає рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням у випадку затвердження угоди про визнання винуватості у кримінальних провадженнях щодо корупційних кримінальних правопорушень, кримінальних правопорушень, пов’язаних з корупцією";

 

у частині другій: доповнено абзацом другим такого змісту:

"У кримінальних провадженнях щодо корупційних кримінальних правопорушень, кримінальних правопорушень, пов’язаних з корупцією, суд приймає рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням у випадку затвердження угоди про визнання винуватості, якщо сторонами угоди узгоджено звільнення від відбування покарання у виді позбавлення волі на строк не більше восьми років або іншого більш м’якого покарання, а також узгоджено звільнення від відбування покарання з випробуванням";

 

текст статті 77 викладено в такій редакції:

"1. У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням можуть бути призначені додаткові покарання у виді штрафу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю та позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.

2. У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням внаслідок засудження на підставі угоди про визнання винуватості за корупційне кримінальне правопорушення або кримінальне правопорушення, пов’язане з корупцією, та за умови узгодження сторонами угоди додаткового покарання може бути також призначене додаткове покарання у виді конфіскації майна";

 

 

у Кримінальному процесуальному кодексі України

у частині четвертій статті 469:доповнено пунктом 2-1 такого змісту:

Угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо:

"2-1) корупційних кримінальних проступків, нетяжких або тяжких корупційних злочинів, а також кримінальних правопорушень, пов’язаних з корупцією, у разі відсутності ознак вчинення цих кримінальних правопорушень у співучасті, що підтверджується матеріалами кримінального провадження, і за умови повного відшкодування підозрюваним або обвинуваченим завданого збитку або заподіяної шкоди (якщо таких збитків або шкоди було завдано)";

 

доповнено абзацом шостим такого змісту:

"Угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим, який є організатором злочину, не може бути укладена у кримінальних провадженнях щодо корупційних кримінальних правопорушень та кримінальних правопорушень, пов’язаних з корупцією, за винятком випадку укладання угоди на підставі пункту 2 цієї частини та за умови викриття ним іншого організатора корупційного кримінального правопорушення або кримінального правопорушення, пов’язаного з корупцією";

 

 

статтю 470 доповнено частиною другою такого змісту:

"2. У кримінальних провадженнях щодо корупційних кримінальних правопорушень або кримінальних правопорушень, пов’язаних з корупцією, укладення угоди про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим здійснюється з врахуванням таких обставин:

1) у кримінальному провадженні щодо кримінальних проступків або нетяжкого злочину - за погодженням з першим заступником Генерального прокурора або заступником Генерального прокурора, керівником обласної прокуратури або його першим заступником чи заступником;

2) у кримінальному провадженні щодо тяжкого злочину - за погодженням з Генеральним прокурором (особою, яка виконує його обов’язки) або його першим заступником чи заступником, керівником обласної прокуратури або його першим заступником чи заступником;

3) у кримінальному провадженні щодо особливо тяжкого злочину - за погодженням з Генеральним прокурором (особою, яка виконує його обов’язки) або його першим заступником чи заступником;

4) у кримінальному провадженні щодо кримінальних проступків або нетяжкого злочину, досудове розслідування якого здійснюється детективами Національного антикорупційного бюро України або яке було направлено до суду прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, - за погодженням із заступником Генерального прокурора - керівником Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (особою, яка виконує його обов’язки) або його першим заступником чи заступником, керівником підрозділу Спеціалізованої антикорупційної прокуратури;

5) у кримінальному провадженні щодо тяжкого злочину, досудове розслідування якого здійснюється детективами Національного антикорупційного бюро України або яке було направлено до суду прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, - за погодженням із заступником Генерального прокурора - керівником Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (особою, яка виконує його обов’язки) або його першим заступником чи заступником;

6) у кримінальному провадженні щодо особливо тяжкого злочину, досудове розслідування якого здійснюється детективами Національного антикорупційного бюро України або яке було направлено до суду прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, - за погодженням із заступником Генерального прокурора - керівником Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (особою, яка виконує його обов’язки)";

 

 

у статті 474: абзац восьмий частини сьомої замінено трьома новими абзацами такого змісту:

 

"У разі відмови суду в затвердженні угоди, укладення якої ініційовано на стадії досудового розслідування, судове провадження за згодою сторін кримінального провадження продовжується в загальному порядку.

У разі незгоди однієї із сторін із продовженням судового провадження у загальному порядку досудове розслідування продовжується в загальному порядку.

У разі відмови суду в затвердженні угоди, укладення якої ініційовано на стадії судового провадження, останнє продовжується у загальному порядку";

 

частину восьму викласти в такій редакції:

 

"8. До моменту видалення суду до нарадчої кімнати сторони угоди мають право ініціювати зміни до укладеної угоди та у разі досягнення згоди укласти нову угоду.

Повторне звернення з угодою з тим самим підозрюваним, обвинуваченим в одному кримінальному провадженні допускається одноразово у разі усунення підстав, на основі яких суд відмовив у затвердженні такої угоди. У разі повторної відмови судом у затвердженні угоди наступне звернення з угодою з тим самим підозрюваним, обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні не допускається".

 

 

 

2. Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо оптимізації діяльності спеціалістів у кримінальному провадженні

(Закон України від 09.10.2024 року 4009-IX, чинність з 25.10.2024 року)

 

У Кримінальному процесуальному кодексі України

 

у статті 71:

у частині першій: доповнено абзацом другим такого змісту:

"У разі необхідності та за наявності підстав може бути залучено з іноземної держави, міжнародної організації як спеціаліста фахівця у галузі хімічної, біологічної, радіаційної, ядерної чи іншої зброї";

 

частину четверту доповнено пунктом 9 такого змісту:

Спеціаліст має право

"9) надавати довідки, висновки з питань, що належать до сфери його знань, щодо ідентифікації особи, зброї, бойових припасів, вибухових речовин, вибухових пристроїв, слідів вибуху або пострілу, наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, сильнодіючих лікарських засобів";

 

частину першу статті 615 доповнено абзацом чотирнадцятим такого змісту:

"В умовах воєнного стану Генеральний прокурор (особа, яка виконує його обов’язки) або уповноважені ним прокурори з метою забезпечення ефективності досудового розслідування своєю вмотивованою постановою мають право визначити підслідність або доручити здійснення досудового розслідування кримінальних правопорушень, передбачених статтями 407 і 408 Кримінального кодексу України, іншому органу досудового розслідування".

 

 

 

3. Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України у зв’язку з ратифікацією Римського статуту Міжнародного кримінального суду та поправок до нього

(Закон України від 09.10.2024 року 4012-IX, чинність з 24.10.2024 року)

 

у Кримінальному кодексі України:

статтю 8 після частини першої доповнено новою частиною такого змісту:

"2. Іноземці або особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні, які за межами України вчинили будь-який із злочинів, передбачених статтями 437-439, 442, 442-1 цього Кодексу, підлягають в Україні відповідальності згідно з цим Кодексом незалежно від випадків (умов), передбачених частиною першою цієї статті, якщо такі особи перебувають на території України і не можуть бути видані (передані) іноземній державі чи міжнародній судовій установі для притягнення до кримінальної відповідальності або якщо в їх видачі (передачі) відмовлено".

 

розділ VI доповнити статтею 31-1 такого змісту:

"Стаття 31-1. Кримінальна відповідальність військових командирів, інших осіб, які фактично діють як військові командири, та інших начальників

1. Військовий командир або інша особа, яка фактично діє як військовий командир, підлягає кримінальній відповідальності за будь-який із злочинів, передбачених статтями 437-439, 442 і 442-1 цього Кодексу, що вчинений підлеглою особою, яка перебувала на момент вчинення злочину під його фактичним командуванням і контролем або, залежно від обставин, під його фактичною владою і контролем, внаслідок нездійснення ним належного контролю над такою особою, якщо при цьому військовий командир або інша особа, яка фактично діє як військовий командир, знав або, зважаючи на обставини, що склалися на той час, повинен був і міг знати, що зазначена підлегла особа вчинила або мала намір вчинити такий злочин, проте не вжив дій, які повинен був і міг вжити у межах своїх повноважень для запобігання чи припинення вчинення злочину або для повідомлення про такий злочин компетентного органу.

2. Начальник, правовий статус якого не визначений частиною першою цієї статті, підлягає кримінальній відповідальності за будь-який із злочинів, передбачених статтями 437-439, 442, 442-1 цього Кодексу, якщо такий злочин стосувався діяльності, що підпадала під його фактичну відповідальність і контроль, та був вчинений підлеглою особою, яка на момент вчинення злочину перебувала під його фактичною владою і контролем, внаслідок нездійснення таким начальником належного контролю над такою підлеглою особою, якщо при цьому він знав або повинен був знати, або свідомо проігнорував інформацію, що явно вказувала на те, що підлегла особа вчиняла або мала намір вчинити такий злочин, але не вжив заходів, яких повинен був і міг вжити у межах своїх повноважень для запобігання чи припинення вчинення злочину або для повідомлення про такий злочин компетентного органу.

3. Військовий командир або інша особа, яка фактично діє як військовий командир, інший начальник у випадках, передбачених частинами першою і другою цієї статті, підлягає кримінальній відповідальності згідно з відповідною частиною цієї статті та статтею (частиною статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає кримінальну відповідальність за злочин, вчинений підлеглою особою.

Примітка. 1. Для цілей цієї статті під військовим командиром слід розуміти особу, яка на законних підставах уповноважена здійснювати командування та контроль над однією чи більше підлеглими особами, які беруть участь у бойових діях та належать до збройних сил держави.

2. Для цілей цієї статті під іншою особою, яка фактично діє як військовий командир, слід розуміти особу, під владою та контролем якої у зв’язку з веденням бойових дій перебувають одна чи більше підлеглих осіб, які беруть участь у бойових діях та не належать до збройних сил держави.

3. Для цілей цієї статті під начальником слід розуміти особу, не зазначену у пунктах 1 і 2 примітки до цієї статті, яка обіймає посаду чи перебуває у становищі, що надає владні повноваження (владу) та контроль над однією чи більше підлеглими особами";

 

частину п’яту статті 49 викладено в такій редакції:

"5. Давність не застосовується у разі вчинення злочинів проти основ національної безпеки України, передбачених статтями 109-114-2, катування, передбаченого частиною третьою статті 127, кримінальних правопорушень проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, передбачених статтями 437-439, 442, 442-1 цього Кодексу";

 

статтю 376 доповнено приміткою такого змісту:

"Примітка. Під судом і суддями у статтях 376-379, 382 цього Кодексу слід, крім судів і суддів України, розуміти також і Міжнародний кримінальний суд, його суддів і посадових осіб";

 

статтю 384 доповнено приміткою такого змісту:

"Примітка. Особа підлягає кримінальній відповідальності за вчинення нею діянь, передбачених статтями 384-386 цього Кодексу, також у випадках вчинення таких діянь у провадженні, що здійснюється Міжнародним кримінальним судом";

 

доповнено статтею 442-1 такого змісту:

"Стаття 442-1. Злочини проти людяності

1. Умисне вчинення в межах широкомасштабного або систематичного нападу на цивільне населення:

1) переслідування будь-якої групи або спільноти, яка може бути ідентифікована, тобто обмеження прав людини за політичними, расовими, національними, етнічними, культурними, релігійними, статевими або іншими підставами (ознаками) дискримінації, визначеними міжнародним правом як неприпустимі;

2) депортації населення, тобто примусового і за відсутності підстав, передбачених міжнародним правом, переміщення (виселення) відповідної групи осіб з території, на якій вони законно перебували, на територію іншої держави;

3) насильницького переміщення населення, тобто примусового і за відсутності підстав, передбачених міжнародним правом, переміщення (виселення) відповідної групи осіб з території, на якій вони законно перебували, до іншої місцевості у межах однієї держави;

4) зґвалтування, сексуальної експлуатації, примушування до зайняття проституцією, примусової вагітності, примусової стерилізації або будь-яких інших форм сексуального насильства;

5) обернення в рабство або торгівлі людьми;

6) насильницького зникнення;

7) незаконного позбавлення волі;

8) катування;

9) інших умисних нелюдських діянь подібного характеру, які супроводжуються заподіянням сильних страждань, середньої тяжкості або тяжких тілесних ушкоджень чи серйозної шкоди психічному або фізичному здоров’ю, -

карається позбавленням волі на строк від семи до п’ятнадцяти років.

2. Умисне вчинення в межах широкомасштабного або систематичного нападу на цивільне населення злочину апартеїду, винищення, вбивств -

карається позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.

Примітка. 1. Для цілей цієї статті під нападом на цивільне населення слід розуміти багаторазове (два і більше разів) вчинення будь-якого з діянь, зазначених у цій статті, проти цивільного населення на виконання або на підтримку політики держави чи організації, що спрямована на вчинення такого нападу.

2. Для цілей цієї статті під насильницьким зникненням слід розуміти арешт, затримання, викрадення або позбавлення волі людини в будь-якій іншій формі з подальшою відмовою визнати факт такого арешту, затримання, викрадення або позбавлення волі людини в будь-якій іншій формі або з приховуванням даних про долю такої людини чи місце її перебування, а так само відмову від визнання факту арешту, затримання, викрадення або позбавлення волі людини в будь-якій іншій формі чи приховування даних про долю такої людини чи місце її перебування.

3. Термін "злочин апартеїду" у цьому Кодексі вживається у значенні, наведеному в Міжнародній конвенції про припинення злочину апартеїду та покарання за нього від 30 листопада 1973 року.

4. Для цілей цієї статті під винищенням слід розуміти позбавлення життя однієї чи більше осіб шляхом умисного створення життєвих умов, спрямованих на знищення частини населення, у тому числі шляхом позбавлення доступу до води, продуктів харчування або лікарських засобів.

5. Для цілей цієї статті під катуванням слід розуміти умисне заподіяння особі сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання";

 

 

 

4. Про внесення змін до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов’язаних та резервістів

(Постанова Кабінету Міністрів України від 22 жовтня 2024 р. № 1217, чинність з 29.10.2024 року)

 

Абзац третій пункту 56 викладено в такій редакції:

“за зверненням районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ та розвідувальних органів (яке має містити прізвище, власне ім’я та по батькові (за наявності), адресу задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), дату народження, інші дані (за наявності), передбачені статтею 7 Закону України “Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов’язаних та резервістів”, підставу (порушення призовниками, військовозобов’язаними, резервістами правил військового обліку; порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію), унікальний вихідний номер та кваліфікований електронний підпис уповноваженої особи), надісланим у вигляді набору даних шляхом електронної інформаційної взаємодії між Єдиним державним реєстром призовників, військовозобов’язаних та резервістів та єдиною інформаційною системою МВС, здійснює адміністративне затримання та доставлення призовників, військовозобов’язаних та резервістів, які вчинили адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, до найближчого районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ. У разі відсутності технічної можливості передачі даних такі звернення надсилаються в паперовій формі (додаток 20);”.

 

У пункті 79: доповнено пункт після абзацу шістнадцятого новим абзацом такого змісту:

Районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки:

“повідомляють Національній поліції про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення призовників, військовозобов’язаних та резервістів, щодо яких надсилалося звернення відповідно до вимог абзацу третього пункту 56 цього Порядку. Таке повідомлення має містити прізвище, власне ім’я та по батькові (за наявності), адресу задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), дату народження, інші дані (за наявності), а також унікальний вихідний номер та кваліфікований електронний підпис уповноваженої особи;”.

 

 

 

5. Про внесення зміни до Критеріїв та порядку, за якими здійснюється визначення підприємств, установ та організацій, які є критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, а також критично важливими для забезпечення потреб Збройних Сил, інших військових формувань в особливий період

(Постанова Кабінету Міністрів України від 22 жовтня 2024 р. № 1204, чинність з 24.10.2024 року)

 

Доповнено пунктом 6-1 такого змісту:

“6-1. Орган, який прийняв рішення про визначення підприємства, установи, організації критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, у разі потреби проводить перевірку відповідності підприємства, установи, організації, які визначені критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, критеріям, зазначеним у пункті 2 цих Критеріїв та порядку, протягом діяльності підприємства, установи, організації з дати прийняття рішення про визначення їх критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період.

 

За результатами проведеної перевірки відповідно до абзацу першого цього пункту орган приймає одне з таких рішень:

про невідповідність підприємства, установи, організації критеріям, зазначеним у пункті 2 цих Критеріїв та порядку, а також скасовує їх статус критично важливих для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період;

про відповідність підприємства, установи, організації критеріям, зазначеним у пункті 2 цих Критеріїв та порядку, і визначення їх критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період.

Копію рішення, прийнятого за результатами перевірки, орган, зазначений в абзаці першому цього пункту, в одноденний строк з дня його прийняття надсилає Мінекономіки, Міноборони (СБУ, Службі зовнішньої розвідки, розвідувальному органу Міноборони) та Мінцифри.”.

 

 

 

6. Про внесення змін до Порядку встановлення зв’язку інвалідності з пораненнями чи іншими ушкодженнями здоров’я

(Постанова Кабінету Міністрів України від 15 жовтня 2024 р. № 1186, чинність з 22.10.2024 року)

 

Цей Порядок визначає процедуру встановлення з урахуванням особливостей, визначених Законом України “Про адміністративну процедуру”, зв’язку інвалідності з пораненнями чи іншими ушкодженнями здоров’я, одержаними особами від вибухонебезпечних предметів:

до 1 грудня 2014 р. - на території проведення антитерористичної операції та здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях;

з 1 грудня 2014 р. до 24 лютого 2022 р. - на території проведення антитерористичної операції та здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, та в населених пунктах, розташованих на лінії розмежування, під час проведення антитерористичної операції та здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях;

з 24 лютого 2022 р. - на території проведення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв’язку з військовою агресією Російської Федерації проти України (далі - заходи, необхідні для забезпечення оборони України).

 

Дія цього Порядку поширюється також на:

осіб, яким встановлена інвалідність внаслідок ушкодження здоров’я на території проведення антитерористичної операції та здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях до набрання чинності Законом України від 14 листопада 2017 р. № 2203-VIII “Про внесення змін до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” щодо посилення соціального захисту учасників антитерористичної операції, учасників Революції Гідності та членів сімей загиблих таких осіб”;

осіб віком до 18 років, які отримали інвалідність внаслідок ушкодження здоров’я на території проведення антитерористичної операції та здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях до набрання чинності Законом України від 22 травня 2018 р. № 2443-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо соціального захисту постраждалих учасників Революції Гідності та деяких інших осіб”.

 

Для встановлення факту одержання ушкодження здоров’я від вибухонебезпечних предметів на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, заходів, необхідних для забезпечення оборони України, постраждала особа, її законний представник або уповноважена особа надсилають Мінветеранів заяву за формою згідно з додатком 1 у паперовій формі, зокрема засобами поштового зв’язку, або в електронній формі на офіційну адресу електронної пошти Мінветеранів. За малолітніх чи неповнолітніх дітей таку заяву подає один з батьків, опікун, піклувальник або інший законний представник.

 

 

До заяви додаються копії таких документів:

документа, що посвідчує особу заявника, а у разі подання документів законним представником або уповноваженою особою - документа, що посвідчує особу постраждалої особи, а також документа, який надає повноваження законному представнику або уповноваженій особі представляти таку особу, оформленого відповідно до законодавства (для осіб віком до 14 років - свідоцтва про народження);

документа, що засвідчує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідному контролюючому органу і мають відмітку в паспорті громадянина України;

висновку судово-медичної експертизи, що засвідчує факт отримання поранень чи інших ушкоджень здоров’я від вибухонебезпечних предметів;

довідки медико-соціальної експертної комісії або висновку лікарсько-консультативної комісії лікувально-профілактичного закладу про встановлення особі віком до 18 років категорії “дитина з інвалідністю”;

витягу з інформаційно-аналітичної системи “Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості” про притягнення до кримінальної відповідальності, відсутність (наявність) судимості або обмежень, передбачених кримінальним процесуальним законодавством (повний) (для осіб, які досягли 14-річного віку);

витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань про відкриття кримінального провадження стосовно факту одержання постраждалою особою ушкоджень здоров’я від вибухонебезпечних предметів та/або інших документів, які підтверджують залучення особи до кримінального провадження як потерпілої;

інших документів (за наявності), які можуть засвідчити одержання постраждалою особою ушкоджень здоров’я від вибухонебезпечних предметів на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, заходів, необхідних для забезпечення оборони України.

 

Підставами для відмови у встановленні факту одержання постраждалою особою ушкоджень здоров’я від вибухонебезпечних предметів на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, заходів, необхідних для забезпечення оборони України, є:

 

1) поранення чи інші ушкодження здоров’я, що є наслідком:

вчинення постраждалою особою кримінального або адміністративного правопорушення;

вчинення постраждалою особою дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп’яніння;

навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров’ю;

учинення щодо постраждалої особи кримінального правопорушення з корисливих або інших особистих мотивів цивільними особами, не залученими до безпосередньої участі в антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, заходах, необхідних для забезпечення оборони України;

2) отримання ушкодження здоров’я від вибухонебезпечних предметів не в період і не на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, заходів, необхідних для забезпечення оборони України;

3) наявність обвинувального вироку суду, який набрав законної сили, за вчинення кримінального правопорушення проти основ національної безпеки України або злочину проти громадської безпеки, миру, безпеки людства, міжнародного правопорядку, судимість за яким не знята і не погашена в установленому законом порядку;

4) виявлення факту підроблення документів або подання недостовірної інформації про ушкодження здоров’я від вибухонебезпечних предметів;

5) відсутність документів, що містять підтвердження факту одержання постраждалою особою ушкоджень здоров’я від вибухонебезпечних предметів внаслідок проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, заходів, необхідних для забезпечення оборони України;

6) наявність прийнятого уповноваженим органом (особою) рішення про відсутність складу правопорушення в кримінальному провадженні за фактом одержання постраждалою особою ушкодження здоров’я від вибухонебезпечних предметів;

7) перебування особи, яка одержала ушкодження здоров’я від вибухонебезпечних предметів, у складі збройних формувань Російської Федерації, окупаційної адміністрації Російської Федерації, інших незаконних збройних формувань.

 

Для встановлення причинного зв’язку інвалідності з ушкодженням здоров’я від вибухонебезпечних предметів, одержаним постраждалою особою на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, заходів, необхідних для забезпечення оборони України, постраждала особа, її законний представник або уповноважена особа подають медико-соціальній експертній комісії (лікарсько-консультативній комісії для осіб віком до 18 років), яка проводила медико-соціальну експертизу щодо такої особи, рішення міжвідомчої комісії про встановлення факту одержання постраждалою особою ушкоджень здоров’я від вибухонебезпечних предметів на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, заходів, необхідних для забезпечення оборони України.

 

Структурний підрозділ районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчий орган міської, районної у місті (у разі утворення) ради, на який покладено функції з питань ветеранської політики, видає:

посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни та нагрудний знак “Ветеран війни - особа з інвалідністю внаслідок війни” на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності;

матері або іншому повнолітньому члену сім’ї, або опікуну за задекларованим/зареєстрованим місцем проживання (перебування) або адресою фактичного місця проживання (для внутрішньо переміщених осіб) дитини.

 

 

 

7. Про внесення змін до деяких законів України щодо порядку прийняття на військову службу та проходження військової служби за контрактом іноземцями та особами без громадянства у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України

(Закон України від 30.10.2024 року 4019-IX, чинність з 10.10.2024 року)

 

"У Законі України "Про військовий обов’язок і військову службу"

у статті 21-1 після частини третьої доповнено новою частиною такого змісту:

 

4. Під час проведення спеціальної перевірки іноземців, передбаченої частиною другою цієї статті, з’ясовується:

законність перетинання державного кордону такими особами під час в’їзду в Україну та законність перебування їх на території України;

факти притягнення такої особи до адміністративної та кримінальної відповідальності згідно із законом, зокрема факти вчинення особою в Україні чи за кордоном кримінальних правопорушень проти миру і безпеки людства, тероризму та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України;

ознаки або факти вчинення такою особою розвідувальної, терористичної та іншої діяльності в інтересах іноземних держав, а також організацій, окремих груп та осіб на шкоду державній безпеці України, а також ознаки зв’язків іноземця чи особи без громадянства з особами, які здійснювали або здійснюють відповідну діяльність;

інші обставини, що можуть перешкоджати прийняттю такої особи на військову службу за контрактом.

 

Організація проведення спеціальної перевірки іноземців покладається на керівника Центру рекрутингу іноземців та осіб без громадянства.

Спеціальна перевірка іноземців у межах визначених законом повноважень проводиться у строк до одного місяця Службою безпеки України та відповідними центральними органами виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України.

Іноземці та особи без громадянства під час проведення спеціальної перевірки за їхньою згодою проходять психофізіологічне дослідження із застосуванням поліграфа та надають письмову згоду на проходження такої перевірки під час дії контракту про проходження військової служби.

Порядок проведення психофізіологічного дослідження із застосуванням поліграфа затверджується Кабінетом Міністрів України.

 

Відмова від участі в психофізіологічному дослідженні із застосуванням поліграфа є підставою для відмови в прийнятті іноземця або особи без громадянства на військову службу".

 

 

пункт 3 частини п’ятої статті 26 доповнено підпунктами "и - ї" такого змісту:

Контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах: під час проведення мобілізації та дії воєнного стану:

"и) у зв’язку з визнанням військовослужбовця таким, що не пройшов випробування, встановлене частиною першою статті 21-2 цього Закону (для військовослужбовців із числа іноземців та осіб без громадянства, які проходять військову службу за контрактом у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України);

і) через службову невідповідність (для військовослужбовців із числа іноземців та осіб без громадянства, які проходять військову службу за контрактом у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України);

ї) у зв’язку з відмовою від проведення психофізіологічного дослідження із застосуванням поліграфа (для військовослужбовців із числа іноземців та осіб без громадянства, які проходять військову службу за контрактом у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України)".

 

 

 

8. Про внесення змін до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період

(Постанова Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2024 р. № 1130, чинність з 03.10.2024 року)

 

У пункті 74: доповнено пункт після абзацу першого новим абзацом такого змісту:

“Військовозобов’язаний та резервіст, який виявив бажання проходити військову службу під час мобілізації у вибраній ним військовій частині, направляється на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду керівником районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або командиром військової частини.”.

 

доповнено пункт абзацом такого змісту:

“Направлення на медичний огляд військовозобов’язаних та резервістів, які перебувають на військовому обліку в СБУ, а також військовозобов’язаних, які виявили бажання проходити військову службу під час мобілізації в обраному ними підрозділі, органі, закладі, установі СБУ, здійснюється у порядку, визначеному Головою СБУ.”.

 

доповнено Порядок пунктом 81-1 такого змісту:

“81-1. Військовозобов’язані та резервісти, які виявили бажання проходити військову службу під час мобілізації у вибраній ними військовій частині, призиваються на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі власноруч написаної заяви на ім’я командира військової частини, керівника відповідного підрозділу розвідувальних органів, керівника Центрального управління або регіонального органу СБУ за формою згідно з додатком 13 із зазначенням обраної (запропонованої) посади в складі основних (бойових) підрозділів відповідної військової частини, підрозділі, органі, закладі, установі СБУ.

Військовозобов’язані та резервісти, які виявили бажання бути призваними на військову службу під час мобілізації до вибраної ними військової частини, вивчаються командиром військової частини, керівником відповідного підрозділу розвідувальних органів, керівником Центрального управління або регіонального органу СБУ за документами, що посвідчують особу, військово-обліковими документами, іншими документами, що засвідчують отриману освіту та набуту фахову спеціальність.

За результатами визначення ступеня придатності військовозобов’язаного та резервіста до проходження військової служби за станом здоров’я та професійно-психологічного відбору командир військової частини, керівник відповідного підрозділу розвідувальних органів, керівник Центрального управління або регіонального органу СБУ приймає рішення про призов військовозобов’язаного та резервіста на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.

У разі невідповідності військовозобов’язаного та резервіста вимогам щодо проходження військової служби за станом здоров’я або професійно-психологічним характеристикам командир військової частини, керівник відповідного підрозділу розвідувальних органів, керівник Центрального управління або регіонального органу СБУ відмовляє військовозобов’язаному та резервісту, який подав відповідну заяву, в призові на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період до вибраної ним військової частини.”.

 

 

 

9. Про внесення змін до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги за шкоду життю та здоров’ю, завдану працівникам об’єктів критичної інфраструктури, державним службовцям, посадовим особам місцевого самоврядування внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України

(Постанова Кабінету Міністрів України від 25 жовтня 2024 р. № 1220, чинність з 29.10.2024 року)

 

Пункт 8 доповнено абзацом такого змісту:

“Реалізація права отримувачів на призначення і виплату одноразової грошової допомоги за шкоду життю та здоров’ю, передбаченої Законом, здійснюється з дати встановлення інвалідності або загибелі (смерті) особи у зв’язку з пораненням, каліцтвом, контузією або внаслідок захворювання, пов’язаних з виконанням посадових (службових, професійних) обов’язків у період військової агресії Російської Федерації проти України в районах проведення після 24 лютого 2022 р. воєнних (бойових) дій або в районах, що піддавалися після цієї дати бомбардуванням, авіаударам та іншим збройним нападам.”.

 

У пункті 11: після абзацу другого доповнено пункт новими абзацами такого змісту:

“Для цілей цього Порядку до об’єктів критичної інфраструктури належать об’єкти інфраструктури, які зазнали уражень внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України в районах проведення після 24 лютого 2022 р. воєнних (бойових) дій або в районах, що піддавалися після цієї дати бомбардуванням, авіаударам та іншим збройним нападам, за умови, що такі об’єкти після збройного нападу включені до Реєстру об’єктів критичної інфраструктури та набули правового статусу об’єкта критичної інфраструктури.

Особи з числа працівників об’єктів критичної інфраструктури, які стали особами з інвалідністю у зв’язку з пораненням, каліцтвом, контузією або внаслідок захворювання, пов’язаних з виконанням посадових (службових, професійних) обов’язків у період військової агресії Російської Федерації проти України в районах проведення після 24 лютого 2022 р. воєнних (бойових) дій або в районах, що піддавалися після цієї дати бомбардуванням, авіаударам та іншим збройним нападам, а в разі їх загибелі (смерті) за таких обставин - члени сімей мають право на призначення і виплату одноразової грошової допомоги за шкоду життю та здоров’ю за умови, що такі об’єкти інфраструктури після збройного нападу включені до Реєстру об’єктів критичної інфраструктури та набули правового статусу об’єкта критичної інфраструктури.”.

 

 

 

10. Про внесення зміни до пункту 4 Положення про медико-соціальну експертизу

(Постанова Кабінету Міністрів України від 25 жовтня 2024 р. № 1207, чинність з 26.10.2024 року)

 

Внесено зміну до пункту 4 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 р. № 1317 “Питання медико-соціальної експертизи”, виклавши абзац п’ятий в такій редакції:

 

“МОЗ утворює Центральну медико-соціальну експертну комісію МОЗ. За рішенням МОЗ права та обов’язки Центральної медико-соціальної експертної комісії МОЗ можуть бути покладені на підприємство, установу або організацію, що належить до сфери управління МОЗ та має ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики.”.

 

 

 

11. Про затвердження Правил етичної поведінки суб’єктів лобіювання

(Постанова Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2024 р. № 1128, чинність з 01.01.2025 року)

 

Для сприяння прозорості здійснення лобіювання, підвищення довіри громадськості до процедур формування політики суб’єкти лобіювання зобов’язані поважати демократичні цінності та суспільні блага, бути порядними та доброчесними у своїй діяльності, діяти прозоро та відкрито, надавати достовірну інформацію про свою діяльність, дотримуватись законодавства про захист інформації та персональних даних, а також уникати проявів недоброчесного впливу та запобігати конфлікту інтересів.

Суб’єкт лобіювання зобов’язаний надавати об’єкту лобіювання достовірну інформацію та не вводити в оману щодо сфери та предмета лобіювання, клієнта або іншого бенефіціара, не перешкоджати діяльності та дотримуватися режиму роботи об’єктів лобіювання.

Суб’єкту лобіювання забороняється використовувати Реєстр прозорості для поширення завідомо неправдивих відомостей про об’єкт лобіювання.

 

Суб’єкту лобіювання забороняється використовувати під час здійснення лобіювання погрози, шантаж тощо, спонукати об’єкт лобіювання до зловживання впливом, підбурювати об’єкт лобіювання до порушення вимог законодавства, що поширюються на нього, використовувати неетичні методи та інші методи, які суперечать законодавству та цим Правилам.

Конфіденційна інформація, що стосується клієнтів суб’єктів лобіювання, не підлягає розголошенню, крім випадків, коли розголошення такої інформації здійснено за згодою клієнта або відповідно до вимог законодавства.

 

Суб’єкт лобіювання зобов’язаний невідкладно в день, коли йому стало відомо про обставини, за яких заборонено здійснення лобіювання в комерційних інтересах особи, яка не може бути бенефіціаром, чи на замовлення особи, яка не може бути клієнтом, або фінансування лобіювання за рахунок коштів (засобів), які не можуть бути джерелом фінансування лобіювання відповідно до Закону України “Про лобіювання”, зупинити здійснення лобіювання на замовлення такого клієнта та/або в комерційних інтересах такого бенефіціара.

 

 

 

 

12. Про затвердження Порядку формування та перевірки електронних посвідок на постійне проживання та електронних посвідок на тимчасове проживання та їх електронних копій

(Постанова Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2024 р. № 1113, чинність з 01.10.2024 року)

 

Сформована е-посвідка на постійне проживання і е-посвідка на тимчасове проживання разом з унікальним електронним ідентифікатором відображається засобами мобільного додатка Порталу Дія (Дія) за наявності необхідної інформації в Реєстрі.

Унікальний електронний ідентифікатор автоматично формується засобами Порталу Дія за наявності підключення електронного пристрою до Інтернету та працездатності мобільного додатка Порталу Дія (Дія). Сформований унікальний електронний ідентифікатор дійсний протягом трьох хвилин з моменту формування.

 

Е-посвідка на постійне проживання та е-посвідка на тимчасове проживання є дійсними лише за наявності унікального електронного ідентифікатора та не можуть використовуватися без нього.

Е-посвідка на постійне проживання, е-посвідка на тимчасове проживання пред’являються особою на електронному носії, критерії якого підтримують використання мобільного додатка Порталу Дія (Дія), без додаткового пред’явлення посвідки на постійне проживання, посвідки на тимчасове проживання, документів (відомостей, даних) про реєстраційний номер облікової картки платника податків, задеклароване/зареєстроване місце проживання (перебування).

Е-посвідка на постійне проживання та е-посвідка на тимчасове проживання не використовуються під час перетинання державного кордону України.

 

 

 

 

13. Про внесення змін до Кодексу України з процедур банкрутства та деяких інших законодавчих актів України щодо імплементації Директиви Європейського парламенту та Ради Європейського Союзу 2019/1023 та запровадження процедур превентивної реструктуризації

(Закон України від 19 вересня 2024 р. № 3985-IX, чинність з 23.01.2025 року)

 

У Кодексі України з процедур банкрутства у статті 1:

у частині першій: доповнено з урахуванням алфавітного порядку термінами такого змісту:

"адміністратор превентивної реструктуризації - арбітражний керуючий, призначений господарським судом для здійснення процедури превентивної реструктуризації";

"загроза неплатоспроможності - фінансово-господарський стан боржника, що характеризується наявністю обставин, які підтверджують, що боржник протягом наступних 12 місяців не зможе виконати свої грошові зобов’язання у строк, передбачений для їх виконання, чи здійснювати платежі за звичайними господарськими операціями";

"залучені кредитори - кредитори у процедурі превентивної реструктуризації, у тому числі забезпечені заставою майна боржника, вимоги, права та інтереси яких безпосередньо змінюються планом превентивної реструктуризації";

"найкращі інтереси кредиторів - критерій у процедурі превентивної реструктуризації, який означає, що жодний залучений кредитор не опиниться в гіршому становищі щодо розміру та/або строку задоволення своїх вимог згідно з планом превентивної реструктуризації, ніж у разі задоволення його вимог у ліквідаційній процедурі в межах справи про банкрутство або у разі найкращого альтернативного сценарію, якщо план превентивної реструктуризації буде відхилено судом";

"нове фінансування - позика, кредит чи інша фінансова допомога, що надається боржнику існуючим чи новим кредитором у процедурі превентивної реструктуризації, яка передбачена затвердженим судом планом превентивної реструктуризації та призначена для реалізації цього плану";

"превентивна реструктуризація - система організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових заходів, спрямованих на недопущення або запобігання неплатоспроможності боржника, що можуть включати зміну складу, умов або структури активів та зобов’язань боржника, а також будь-які необхідні операційні зміни чи комбінацію цих елементів, які здійснюються згідно з планом превентивної реструктуризації";

"проміжне фінансування - фінансова допомога боржнику (позика, кредит), гарантія виконання боржником зобов’язань тощо, яка забезпечує функціонування боржника до затвердження господарським судом плану превентивної реструктуризації та необхідна для продовження діяльності боржника (ведення звичайної господарської діяльності) або для збереження чи збільшення вартості активів боржника";

"санація - система заходів, передбачених цим Кодексом, що здійснюються під час провадження у справі про банкрутство з метою відновлення платоспроможності боржника, спрямованих на оздоровлення фінансово-господарського стану боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів";

"уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника - особа, уповноважена вищим органом управління боржника представляти інтереси засновників під час провадження у справі про банкрутство з правом дорадчого голосу або у процедурі превентивної реструктуризації";

 

статтю 3 доповнено частинами другою - четвертою такого змісту:

 

"2. Державний орган з питань банкрутства у сфері запобігання неплатоспроможності:

забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері запобігання неплатоспроможності боржників, у тому числі осіб, щодо яких застосовуються процедури превентивної реструктуризації;

забезпечує розміщення на веб-сайті державного органу з питань банкрутства інформації про інструменти раннього виявлення неплатоспроможності та процедуру превентивної реструктуризації;

визначає та затверджує типову форму плану превентивної реструктуризації для суб’єктів мікропідприємництва та суб’єктів малого підприємництва;

визначає порядок та строки подання боржником, щодо якого здійснюється процедура превентивної реструктуризації, або адміністратором превентивної реструктуризації (у разі його призначення судом) інформації, необхідної для розміщення на веб-сайті державного органу з питань банкрутства;

розробляє та затверджує типові документи щодо проведення процедури превентивної реструктуризації, методичні рекомендації;

затверджує типову форму договору з адміністратором превентивної реструктуризації;

здійснює інші повноваження, передбачені законом.

3. На веб-сайті державного органу з питань банкрутства розміщується така інформація щодо запобігання неплатоспроможності:

про доступні інструменти системи раннього попередження неплатоспроможності;

про процедури та заходи, що стосуються превентивної реструктуризації;

інформаційні матеріали, методичні рекомендації та контрольний перелік умов для підготовки планів превентивної реструктуризації, адаптовані до потреб і специфіки мікропідприємництва та малого підприємництва, які оприлюднюються українською мовою та англійською мовою чи іншою офіційною мовою Європейського Союзу.

4. Державний орган з питань банкрутства забезпечує на щорічній основі збирання, узагальнення та розміщення на своєму веб-сайті статистичної інформації про процедури превентивної реструктуризації, банкрутства та неплатоспроможності фізичної особи. Порядок збирання інформації визначається державним органом з питань банкрутства";

 

після статті 33 доповнено новою книгою такого змісту:

"КНИГА ТРЕТЯ. ПРЕВЕНТИВНА РЕСТРУКТУРИЗАЦІЯ

Розділ I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 33-1. Превентивна реструктуризація

1. Процедура превентивної реструктуризації може бути ініційована боржником - юридичною особою або фізичною особою - підприємцем, крім юридичних осіб, провадження у справах про банкрутство яких не допускається згідно з цим Кодексом, а також юридичних осіб, які надають фінансові послуги.

…

3. Рішення про ініціювання процедури превентивної реструктуризації боржника - юридичної особи приймається вищим органом управління, власником майна (органом, уповноваженим управляти майном) боржника.

4. Не можуть бути предметом превентивної реструктуризації вимоги працівників, пов’язані з трудовими відносинами з боржником, щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, сплати аліментів, сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та інших обов’язкових платежів на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, вимоги, не пов’язані з підприємницькою діяльністю фізичної особи - підприємця.

5. Предметом превентивної реструктуризації можуть бути грошові вимоги до боржника за зобов’язаннями, строк виконання яких настав, а також грошові вимоги до боржника за зобов’язаннями, строк виконання яких настане протягом процедури превентивної реструктуризації та внаслідок невиконання яких боржник може стати неплатоспроможним.

…

7. Сторонами превентивної реструктуризації є: боржник, залучені кредитори, а щодо державних та комунальних підприємств - власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, а також працівники боржника в особі представника працівників боржника, у разі якщо планом превентивної реструктуризації встановлюються, змінюються чи припиняються їхні права та інтереси.

 

Розділ II. АДМІНІСТРАТОР ПРЕВЕНТИВНОЇ РЕСТРУКТУРИЗАЦІЇ

 

Стаття 33-2. Призначення та відсторонення адміністратора превентивної реструктуризації

1. Адміністратор превентивної реструктуризації призначається господарським судом.

2. Участь адміністратора у процедурі превентивної реструктуризації є обов’язковою у разі:

1) якщо станом на дату звернення боржника до господарського суду боржник не розробив план превентивної реструктуризації, а до заяви про відкриття процедури превентивної реструктуризації додав концепцію превентивної реструктуризації;

2) застосування господарським судом заходів захисту боржника;

3) подання боржником заяви про затвердження плану превентивної реструктуризації та затвердження судом плану превентивної реструктуризації в порядку, визначеному статтею 33-23 цього Кодексу.

…

4. Адміністратором превентивної реструктуризації не може бути призначено арбітражного керуючого:

1) який протягом останніх трьох років перебував у трудових відносинах з боржником, заінтересованою особою стосовно боржника або кредитором;

2) який протягом останніх трьох років перебував у договірних відносинах або надавав послуги як суб’єкт незалежної професійної діяльності боржнику, заінтересованій особі стосовно боржника або кредитору;

3) який є заінтересованою особою стосовно боржника або кредиторів;

4) який перебуває в умовах потенційного або реального конфлікту інтересів стосовно боржника або кредиторів;

5) якому відмовлено в допуску до державної таємниці, якщо такий допуск є необхідним для виконання повноважень, визначених цим Кодексом;

6) стосовно якого відкрито провадження у справі про неплатоспроможність або з дня закриття провадження у справі про неплатоспроможність минуло менше трьох років;

7) якого було позбавлено права на здійснення діяльності арбітражного керуючого та з дня прийняття рішення про позбавлення права на здійснення діяльності минуло менше трьох років.

…

10. Адміністратор превентивної реструктуризації може бути відсторонений господарським судом від виконання повноважень за його заявою.

Відсторонення адміністратора превентивної реструктуризації від виконання повноважень здійснюється господарським судом також у разі:

1) невиконання або неналежного виконання обов’язків, покладених на адміністратора превентивної реструктуризації, або подання адміністратором до суду недостовірних відомостей - за заявою боржника або зборів кредиторів;

2) припинення або зупинення діяльності арбітражного керуючого, який виконує повноваження адміністратора превентивної реструктуризації, - за заявою сторони або судом за власною ініціативою;

3) встановлення обставин, передбачених частиною четвертою цієї статті, - за заявою сторони або судом за власною ініціативою.

Господарський суд розглядає заяву про відсторонення адміністратора превентивної реструктуризації від виконання повноважень протягом 10 днів з дня її надходження до суду.

 

Стаття 33-3. Повноваження адміністратора превентивної реструктуризації

1. Адміністратор превентивної реструктуризації на стадії до проведення заключного засідання господарського суду:

1) надає рекомендації щодо недопущення неплатоспроможності боржника;

2) надає рекомендації та бере участь у розробленні плану превентивної реструктуризації;

3) бере участь та сприяє проведенню переговорів щодо розроблення та узгодження з кредиторами плану превентивної реструктуризації;

4) надає висновок щодо відповідності плану превентивної реструктуризації вимогам, передбаченим цим Кодексом, перспектив його виконання та дотримання критерію найкращих інтересів кредиторів;

5) контролює дотримання боржником та кредиторами заходів захисту боржника, вживає заходів у разі їх порушення, у тому числі повідомляє господарський суд про втрату ними актуальності;

6) надає висновок щодо розміру вимог залучених кредиторів, щодо яких у боржника чи кредиторів існують заперечення;

7) здійснює нагляд за веденням господарської діяльності боржником, у зв’язку з чим має доступ до всієї інформації боржника про його діяльність, у тому числі до даних бухгалтерського обліку, інформації про рух коштів на рахунках боржника тощо;

 

8) у разі виявлення підстав для закриття процедури превентивної реструктуризації, зокрема надання боржником до господарського суду недостовірної інформації, безперспективності превентивної реструктуризації - негайно інформує господарський суд;

9) звертається до суду у разі виявлення порушення вимог цього Кодексу боржником, залученими кредиторами або іншими особами;

10) розглядає скарги та заяви залучених кредиторів;

11) подає до господарського суду, в провадженні якого перебуває процедура превентивної реструктуризації, заяви, клопотання, інші процесуальні заяви по суті справи;

12) надає протягом п’яти днів на запит залучених кредиторів або суду повну та достовірну інформацію про хід процедури превентивної реструктуризації;

13) у разі виявлення в діях посадових осіб боржника ознак кримінального правопорушення інформує про це правоохоронні органи;

14) надає в порядку та у строки, визначені державним органом з питань банкрутства, інформацію про хід процедури превентивної реструктуризації;

15) запитує документи або їхні копії від юридичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та від фізичних осіб за їхньою згодою.

 

2. Адміністратор превентивної реструктуризації, якого призначено для контролю виконання плану превентивної реструктуризації, якщо інший обсяг повноважень не передбачений планом превентивної реструктуризації:

1) здійснює повноваження, передбачені пунктами 7-15 частини першої цієї статті;

2) надає письмову згоду на вчинення правочинів щодо залучення нового фінансування.

Планом превентивної реструктуризації (крім плану, що затверджується в порядку, визначеному статтею 33-23 цього Кодексу) може визначатися інший (більший чи менший) обсяг повноважень адміністратора превентивної реструктуризації.

 

Стаття 33-4. Заява про відкриття процедури превентивної реструктуризації

1. Заява про відкриття процедури превентивної реструктуризації подається боржником до господарського суду за місцезнаходженням боржника та повинна містити:

1) найменування господарського суду, до якого подається заява;

2) найменування боржника, його місцезнаходження, ідентифікаційний код юридичної особи або реєстраційний номер облікової картки платника податків, або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) фізичної особи - підприємця;

3) найменування органу (суб’єкта), уповноваженого управляти державним майном, щодо боржника - державного підприємства або господарського товариства, у статутному капіталі якого більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі;

4) викладення обставин, що є підставою для звернення до суду, у тому числі щодо неплатоспроможності боржника або її загрози, а також інформацію про наявність обставин, передбачених частиною шостою статті 34 цього Кодексу;

5) у випадках, передбачених цим Кодексом, - інформацію про кандидатуру адміністратора превентивної реструктуризації;

6) підтвердження боржника про те, що протягом календарного року до моменту подання заяви про відкриття процедури превентивної реструктуризації щодо нього не здійснювалася процедура превентивної реструктуризації;

7) перелік документів, що додаються до заяви.

 

До заяви про відкриття процедури превентивної реструктуризації додаються:

 

1) рішення вищого органу управління боржника про ініціювання процедури превентивної реструктуризації;

2) докази сплати судового збору, крім випадків, якщо згідно із законом судовий збір не підлягає сплаті;

3) у випадках, передбачених цим Кодексом, - договір з арбітражним керуючим про виконання повноважень адміністратора превентивної реструктуризації;

4) план превентивної реструктуризації, а у випадках, передбачених цим Кодексом, - концепція превентивної реструктуризації;

5) річна фінансова звітність боржника за останні три роки;

6) докази надсилання плану (концепції) превентивної реструктуризації залученим кредиторам.

 

Стаття 33-6. Оскарження судових рішень у процедурі превентивної реструктуризації

1. Ухвали господарського суду, постановлені у процедурі превентивної реструктуризації за результатами розгляду господарським судом заяв, клопотань та скарг, можуть бути оскаржені сторонами в апеляційному порядку відповідно до Господарського процесуального кодексу України.

2. У касаційному порядку не підлягають оскарженню постанови апеляційного господарського суду, прийняті за результатами перегляду судових рішень, крім ухвали про затвердження чи про відмову у затвердженні плану превентивної реструктуризації та ухвали про закриття процедури превентивної реструктуризації.

 

Стаття 33-16. Заходи плану превентивної реструктуризації

1. Заходами, які містить план превентивної реструктуризації, можуть бути:

1) реорганізація або перепрофілювання активів боржника;

2) реструктуризація зобов’язань боржника, зокрема відстрочення, розстрочення або прощення боргу чи його частини, зміна відсоткової ставки за договорами позики чи кредитами, зміна порядку чи способу виконання зобов’язань;

3) залучення нового фінансування;

4) продаж частини майна боржника;

5) продаж цілісного майнового комплексу боржника;

6) заміщення активів;

7) виконання зобов’язань боржника власниками (учасниками, акціонерами) боржника;

8) збільшення статутного капіталу боржника за рахунок додаткових внесків (із залученням додаткових вкладів);

9) зміни в організації праці боржника;

10) інші заходи з відновлення платоспроможності боржника.

Стаття 33-27. Закриття процедури превентивної реструктуризації

1. Господарський суд закриває процедуру превентивної реструктуризації у разі:

1) виконання боржником плану превентивної реструктуризації;

2) якщо боржником у випадку, передбаченому частиною третьою статті 33-5 цього Кодексу, не подано у строки, встановлені господарським судом, план превентивної реструктуризації;

3) припинення у встановленому законодавством порядку юридичної особи - боржника, про що є відповідний запис у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань;

4) припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця - боржника;

5) відкриття у випадках, передбачених цим Кодексом, провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) боржника;

6) подання боржником заяви про закриття процедури превентивної реструктуризації;

7) прийняття господарським судом рішення про відмову у затвердженні плану превентивної реструктуризації, у тому числі в порядку крос-класового затвердження плану превентивної реструктуризації;

 

8) невиконання плану превентивної реструктуризації - за заявою боржника, адміністратора превентивної реструктуризації, у разі його призначення, або залученого кредитора;

9) якщо господарським судом протягом 12 місяців з дати відкриття процедури превентивної реструктуризації не затверджено план превентивної реструктуризації;

10) якщо боржник до дати заключного засідання не усунув порушення, встановлені частиною четвертою статті 33-21 цього Кодексу;

11) в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

2. Ухвала господарського суду про закриття процедури превентивної реструктуризації скасовує усі заходи захисту боржника.

 

 

 

14. Про рейтингування

(Закон України від 19 вересня 2024 р. № 3981-IX, чинність з 01.01.2026 року)

 

Цей Закон встановлює правила організації та управління рейтинговими агентствами для забезпечення їхньої незалежності та уникнення конфлікту інтересів, посилення цілісності, прозорості, відповідальності, належного управління та надійності рейтингової діяльності, підвищення якості визначення рейтингів з метою досягнення високого рівня захисту користувачів рейтингу.

 

Цей Закон не поширюється на кредитні рейтинги, визначені центральними банками іноземних держав, за умови що такі кредитні рейтинги:

1) не оплачуються рейтингованим суб’єктом;

2) не розголошуються громадськості;

3) визначаються відповідно до принципів, стандартів і процедур, що забезпечують адекватну цілісність та незалежність рейтингової діяльності відповідно до вимог цього Закону.

Рейтинг - висновок рейтингового агентства щодо об’єкта рейтингування, визначений з використанням рейтингової шкали;

Рейтингований суб’єкт - держава, міжнародні організації, органи державної влади або органи місцевого самоврядування, юридична особа, кредитоспроможність якої прямо або опосередковано оцінюється у кредитному рейтингу, незважаючи на те, чи була така особа ініціатором визначення такого кредитного рейтингу та чи надавала вона інформацію для його визначення.

Проведення інспекції на ринку рейтингування здійснюється як інспекція на ринках капіталу та організованих товарних ринках відповідно до статті 33 Закону України "Про державне регулювання ринків капіталу та організованих товарних ринків", що проводиться у частині ринку рейтингування з урахуванням особливостей, передбачених цією статтею.

Проведення розслідування на ринку рейтингування здійснюється як розслідування на ринках капіталу та організованих товарних ринках відповідно до статті 34 Закону України "Про державне регулювання ринків капіталу та організованих товарних ринків", що проводиться у частині ринку рейтингування з урахуванням особливостей, передбачених цією статтею.

 

НКЦПФР виносить постанову про призначення періодичних штрафних санкцій з метою зобов’язання:

1) АРА усунути порушення відповідно до пункту 6 частини четвертої статті 40 цього Закону;

2) осіб, зазначених у частині четвертій статті 37 цього Закону, надати інформацію у повному обсязі на запит НКЦПФР про надання інформації;

3) осіб, зазначених у частині другій статті 30 або у частині другій статті 31 цього Закону, сприяти проведенню інспекції на ринку рейтингування або розслідування на ринку рейтингування, зокрема, шляхом надання у повному обсязі коректних записів, даних, правил, відомостей або будь-якої іншої достовірної інформації, необхідних для проведення інспекції або розслідування на ринку рейтингування, а також шляхом надання доступу до приміщення, в якому проводиться інспекція або розслідування на ринку рейтингування.

 

 

 

15. Про внесення змін до деяких нормативно-правових актів Міністерства юстиції України

(Наказ Міністерства юстиції України від 18.09.2024  № 2723/5, чинність з 23.10.2024 року)

 

Внесено до пункту 2 розділу XI Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 вересня 2016 року за № 1301/29431, такі зміни:

 

доповнено пункт після абзацу п’ятого абзацом шостим такого змісту:

Підставою для зупинення електронного аукціону (аукціону за фіксованою ціною) є:

«зупинення примусової реалізації майна боржника на підставі пункту 1-6 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження»;».

 

абзац восьмий викладено в такій редакції:

«У разі надходження постанови виконавця про зупинення вчинення виконавчих дій або постанови про зупинення виконавчого провадження або постанови про відкладення проведення виконавчих дій або про зупинення примусової реалізації майна боржника Організатор зобов’язаний негайно зупинити електронний аукціон (аукціон за фіксованою ціною) та поновити його при одержанні постанови виконавця про продовження примусового виконання рішення чи закінчення строку відкладення виконавчих дій або зупинення примусової реалізації майна боржника. У постанові виконавця в обов’язковому порядку зазначається номер лота, електронний аукціон щодо реалізації якого підлягає зупиненню або відновленню.».

 

 

 

16. Про внесення змін до Митного кодексу України щодо імплементації деяких положень Митного кодексу Європейського Союзу

(Закон України від 17.09.2024  № 3977-IX, чинність з 31.10.2024 року)

 

Внесено до Митного кодексу України такі зміни:

 

доповнено пунктом 24-1 такого змісту:

"24-1) митний представник - особа, яка уповноважена іншою особою на виконання необхідних дій і митних формальностей, визначених законодавством України з питань митної справи, у рамках взаємовідносин такої іншої особи з митними органами";

 

доповнено пунктами 34-2 і 34-3 такого змісту:

"34-2) об’єкти підприємства - приміщення, будівлі, споруди, території, резервуари, елеватори, холодильні чи морозильні камери, криті чи відкриті майданчики (або їх сукупність, якщо такі об’єкти розташовані за однією адресою), газосховища або частина магістральних нафтопроводів, по якій не виконується транспортування нафти та яка призначена для зберігання нафти безпосередньо у трубопроводі, що використовуються у господарській діяльності підприємства;

34-3) облікові записи - записи (дані), відображені в документах (регістрах) бухгалтерського обліку (в тому числі первинних документах) та/або документах (регістрах) управлінського (в тому числі оперативного) обліку, та/або інших документах, що використовуються для цілей, передбачених законодавством України з питань митної справи, зокрема, для моніторингу, спостереження, перевірки та/або контролю за господарськими операціями (процесами)";

 

доповнено пунктом 51-2 такого змісту:

"51-2) ризик - ймовірність і наслідки настання події, пов’язаної із ввезенням, вивезенням, транзитом, переміщенням або кінцевим використанням товарів, що переміщуються через митний кордон України, а також перебуванням іноземних товарів на митній території України, що може:

 

доповнено пунктом 56-1 такого змісту:

"56-1) тимчасове зберігання - зберігання іноземних товарів під митним контролем з моменту пред’явлення їх митному органу до моменту поміщення їх у митний режим";

 

доповнено пунктами 63-1-63-4 такого змісту:

"63-1) управління ризиками - систематичне виявлення ризиків, у тому числі шляхом випадкових перевірок, та вжиття всіх заходів, необхідних для зменшення ймовірності настання ризику;

63-2) утримувач митного режиму:

особа, яка здійснює декларування від власного імені (у разі, якщо декларування здійснюється самостійно або прямим митним представником), або особа, в інтересах якої здійснюється декларування (у разі, якщо декларування здійснюється непрямим митним представником);

особа, якій передано права та обов’язки щодо митного режиму з дотриманням вимог цього Кодексу;

63-3) утримувач місця доставки - підприємство, у власності чи користуванні якого перебуває територія місця доставки;

63-4) утримувач товару - особа, яка є власником товарів, або особа, яка має право володіння чи розпорядження цими товарами, або особа, яка фізично утримує товари (крім митних органів, до яких перейшло право розпорядження на ці товари)"

 

Главу 1 доповнено статтею 11-1 такого змісту:

"Стаття 11-1. Митний представник

1. Будь-яка особа може призначити митного представника.

2. Представництво може бути прямим або непрямим.

3. У разі прямого представництва митний представник діє в інтересах і від імені особи, яку він представляє (прямий митний представник).

У разі непрямого представництва митний представник діє в інтересах особи, яку він представляє, але від власного імені (непрямий митний представник).

4. Під час виконання своїх повноважень митний представник заявляє про те, що він діє в інтересах особи, яку він представляє, та зобов’язаний надати митним органам документи, що підтверджують його повноваження і визначають вид представництва (пряме чи непряме).

5. Особа, яка не заявляє про те, що вона діє як митний представник, або без належного уповноваження заявляє, що вона діє як митний представник, вважається такою, що діє від власного імені та у власних інтересах.

6. Митні органи мають право вимагати від особи, яка заявляє про те, що вона діє як митний представник, надати документи, що підтверджують надання їй відповідних повноважень.

Митні органи не повинні вимагати від особи, яка діє як митний представник і виконує дії та митні формальності на регулярній основі, щоразу надавати документи, що підтверджують його повноваження, за умови що така особа може надати такі документи на вимогу митних органів.

7. Митний представник має право здійснювати декларування товарів в інтересах іншої особи, за умови наявності авторизації на провадження митної брокерської діяльності.

8. Непрямому митному представнику заборонено:

1) мати інших митних представників;

2) здійснювати декларування у митні режими:

імпорту товарів, на які у випадках, встановлених цим Кодексом та іншими законами з питань оподаткування, надаються звільнення від оподаткування митними платежами (податкові пільги) під час їх випуску для вільного обігу;

імпорту (у частині процедури кінцевого використання);

тимчасового ввезення;

безмитної торгівлі;

переробки на митній території;

переробки за межами митної території;

знищення або руйнування;

відмови на користь держави".

 

Главу 12 доповнено статтями 73-1-73-10 такого змісту:

 

"Стаття 73-1. Авторизація для поміщення товарів у митний режим

 

1. Поміщення товарів у митний режим імпорту (у частині процедури кінцевого використання), тимчасового ввезення, переробки на митній території, переробки за межами митної території здійснюється за умови наявності у підприємства відповідної авторизації для поміщення товарів у митний режим.

 

2. Рішення щодо авторизації для поміщення товарів у митний режим приймаються митними органами на підставі заяви підприємства або на підставі митної декларації.

 

У разі прийняття рішення щодо авторизації для поміщення товарів у митний режим на підставі заяви підприємства такі рішення приймаються в порядку, передбаченому главою 3 цього Кодексу.

 

У разі прийняття рішення щодо авторизації для поміщення товарів у митний режим на підставі митної декларації такі рішення приймаються в порядку, передбаченому главою 3 цього Кодексу, з урахуванням таких особливостей:

1) прийняття митної декларації до митного оформлення є рішенням, визначеним пунктом 1 частини третьої статті 19-2 цього Кодексу;

2) відмова у прийнятті митної декларації до митного оформлення є рішенням, визначеним пунктом 2 частини третьої статті 19-2 цього Кодексу;

3) продовження строку митного оформлення є рішенням, визначеним пунктом 3 частини третьої статті 19-2 цього Кодексу;

4) запит документів та/або інформації є рішенням, визначеним пунктом 4 частини третьої статті 19-2 цього Кодексу;

5) оформлення митної декларації є рішенням, визначеним пунктом 5 частини третьої статті 19-2 цього Кодексу;

6) відмова у митному оформленні є рішенням, визначеним пунктом 6 частини третьої статті 19-2 цього Кодексу;

7) внесення змін до митної декларації є рішенням, визначеним пунктом 7 частини третьої статті 19-2 цього Кодексу;

8) визнання митної декларації недійсною є рішенням, визначеним пунктом 12 або 13 частини третьої статті 19-2 цього Кодексу.

…

5. Заборонено надання авторизації для поміщення товарів у митний режим на підставі митної декларації в разі:

1) передачі прав та обов’язків іншому підприємству відповідно до статті 73-4 цього Кодексу

2) використання еквівалентних товарів відповідно до статті 73-7 цього Кодексу;

3) застосування спрощення "процедура випуску за місцезнаходженням";

4) застосування спрощення "процедура спрощеного декларування";

5) якщо підприємству було надано три або більше авторизацій для поміщення товарів у митний режим на підставі митної декларації протягом одного місяця або підприємству було надано 20 чи більше авторизацій для поміщення товарів у митний режим на підставі митної декларації протягом одного року;

6) поміщення в митний режим товарів вартістю понад 10000 євро.

Обмеження, встановлені цією частиною, не застосовуються, якщо товари переміщуються через митний кордон України із застосуванням книжки (карнета) А.Т.А., книжки (карнета) CPD.

…

Стаття 73-2. Строк дії авторизації для поміщення товарів у митний режим

1. Строк дії авторизації для поміщення товарів у митний режим, що надається на підставі заяви підприємства, встановлюється митним органом у такій авторизації, виходячи з кількості товарів, переліку операцій, які передбачається здійснювати з такими товарами, способу та тривалості їх здійснення, мети ввезення товарів, використання еквівалентних товарів, але не може перевищувати п’яти років з дня набрання чинності рішенням про надання авторизації.

За заявою підприємства строк дії такої авторизації може бути продовжено митним органом, але не більш як на 180 днів.

2. Строк дії авторизації для поміщення товарів у митний режим імпорту (у частині процедури кінцевого використання), переробки на митній території, переробки за межами митної території, що надається на підставі митної декларації, встановлюється митним органом у такій митній декларації та не може перевищувати 180 днів з дня завершення митного оформлення.

3. Строк дії авторизації для поміщення товарів у митний режим тимчасового ввезення, що надається на підставі митної декларації, не може перевищувати трьох років з дня завершення митного оформлення.

 

Стаття 73-3. Зберігання документів та ведення облікових записів

1. Підприємство, якому надано авторизацію для поміщення товарів у митний режим, має забезпечити зберігання документів та ведення облікових записів щодо товарів, поміщених у відповідний митний режим.

…

Стаття 73-4. Передача прав та обов’язків, визначених в авторизації для поміщення товарів у митний режим

1. Права та обов’язки, визначені в авторизації для поміщення товарів у митний режим, можуть бути повністю або частково передані іншому підприємству або підприємствам.

…

Стаття 73-5. Переміщення товарів митною територією України без поміщення товарів у митний режим транзиту

1. З дозволу митного органу підприємство має право переміщувати товари, поміщені у митний режим імпорту (у частині процедури кінцевого використання), тимчасового ввезення, тимчасового вивезення, митного складу, переробки на митній території, переробки за межами митної території, з одного місця в інше місце на митній території України.

…

 

Стаття 73-7. Еквівалентні товари

1. Під еквівалентними товарами розуміються товари, які:

1) використовуються замість товарів, що поміщуються у митні режими імпорту (у частині процедури кінцевого використання), тимчасового ввезення, переробки на митній території, переробки за межами митної території, митного складу, вільної митної зони, у випадках та на умовах, передбачених цим Кодексом; та

2) є ідентичними за описовими, якісними та технічними характеристиками з товарами та класифікуються за однією товарною підкатегорією згідно з УКТ ЗЕД.

…

3. Про намір використання еквівалентних товарів підприємство зазначає у заяві про надання авторизації для поміщення товарів у митний режим або заявляє про такий намір після отримання авторизації шляхом внесення змін до неї.

 

Стаття 73-10. Моніторинг відповідності умовам, визначеним в авторизації для поміщення товарів у митний режим

1. Митні органи мають право здійснювати виїзд на об’єкти підприємств, яким надано авторизацію для поміщення товарів у митний режим та/або передано права та обов’язки за такою авторизацією, з метою перевірки дотримання умов, визначених в авторизації, у тому числі проводити перевірку:

1) товарів, поміщених у митний режим, їх обліку та зберігання;

2) зберігання документів та ведення облікових записів щодо таких товарів;

3) здійснення операцій із товарами, найменування та обов’язкового обсягу виходу продуктів виробництва або переробки, залишків та відходів, що утворюються в результаті здійснення операцій з виробництва або переробки товарів;

4) фактичного використання товарів за кінцевим (цільовим) призначенням.

2. Моніторинг відповідності умовам, визначеним в авторизації для поміщення товарів у митний режим, завершується в разі:

1) прийняття митним органом рішення про дотримання вимог митного режиму відповідно до частини четвертої статті 73-9 цього Кодексу - у разі поміщення товарів у митний режим імпорту (у частині процедури кінцевого використання) або переробки на митній території;

2) завершення митного режиму відповідно до статті 73-8 цього Кодексу - у разі поміщення товарів у митний режим тимчасового ввезення або переробки за межами митної території.

У разі якщо товари, поміщені в митний режим імпорту (у частині процедури кінцевого використання), є товарами, які за своїми характеристиками придатні для багаторазового (повторного) використання, підприємство підлягає моніторингу відповідності щодо дотримання умови до використання таких товарів за кінцевим (цільовим) призначенням протягом двох років після прийняття митним органом рішення про дотримання вимог митного режиму відповідно до частини четвертої статті 73-9 цього Кодексу".

 

Доповнено статтею 344-1 такого змісту:

"Стаття 344-1. Пост-митний контроль

1. Для цілей пост-митного контролю митні органи мають право перевіряти:

правильність, точність, повноту та достовірність інформації, що міститься у митній декларації, митне оформлення якої завершено;

наявність, точність, правильність і достовірність документів, на підставі яких товари поміщені у відповідні митні режими, а також існування, справжність, правильність і дійсність будь-якого підтвердного документа, у тому числі шляхом перевірки облікових записів підприємства та іншої документації щодо операцій із відповідними товарами або щодо попередніх та/або наступних комерційних операцій із такими товарами після їх випуску;

законність ввезення (пересилання) товарів на митну територію України, вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України;

своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати митних та інших платежів, а також пені, контроль за справлянням яких покладено на митні органи.

2. Пост-митний контроль здійснюється шляхом проведення:

доперевірочного аналізу митних декларацій, митне оформлення яких завершено;

документальних перевірок дотримання вимог законодавства України з питань митної справи, у тому числі своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів.

 

 

17. Про публічні консультації

(Закон України від 20.06.2024 № 3841-IX, чинності не набрав)

 

Предмет публічної консультації - питання, що виникло на етапі постановки проблеми, розроблення, формування чи реалізації державної політики у відповідній сфері, здійснення місцевого самоврядування (в тому числі на етапі обрання одного з альтернативних варіантів розв’язання проблеми, підготовки проекту акта), щодо якого суб’єкт, передбачений частиною другою статті 5 цього Закону, пропонує заінтересованим сторонам надати свої пропозиції під час публічних консультацій;

 

Цей Закон визначає правила проведення публічних консультацій суб’єктами, передбаченими частиною другою статті 5 цього Закону, з питань розроблення, формування та реалізації державної політики у відповідній сфері, вирішення питань місцевого значення шляхом підготовки проектів програмних документів, нормативно-правових актів (далі - проекти актів) для узгодження публічних та приватних інтересів.

 

Публічні консультації проводяться у формі:

1) електронних консультацій шляхом оприлюднення консультаційного документа на онлайн-платформі для публічних консультацій та/або на офіційному веб-сайті суб’єкта проведення публічних консультацій щодо предмета консультацій;

2) адресних консультацій шляхом надсилання заінтересованим сторонам консультаційного документа, проведення опитування, анкетування;

3) публічного обговорення шляхом проведення публічних заходів (засідань у формі круглих столів, слухань, конференцій, фокус-груп, зустрічей, інтернет-, відеоконференцій).

 

За результатами публічних консультацій суб’єкт проведення публічних консультацій складає звіт, у якому зазначаються:

1) найменування суб’єкта проведення публічних консультацій;

2) предмет публічних консультацій;

3) найменування юридичних осіб, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб, які взяли участь у публічних консультаціях;

4) інформація про заходи, проведені в рамках публічних консультацій;

5) узагальнена інформація про пропозиції, що надійшли до суб’єкта проведення публічних консультацій за результатами таких консультацій;

6) узагальнена інформація про врахування або відхилення пропозицій з обґрунтуванням прийнятого рішення.