Основні нормативно-правові акти за липень 2024 року

Огляд нормативно-правових актів за липень 2024 року

Основні нормативно-правові акти за липень 2024 року

 

 

1. Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України щодо гарантування права на судовий захист у малозначних спорах

(Закон України від 19 червня 2024 року № 3831-IX, чинність з 19.07.2024)

 

У Цивільному процесуальному кодексі України:

 

пункти 1, 2, 3 і 5 частини шостої статті 19 викладено в такій редакції:

Для цілей цього Кодексу малозначними справами є

"1) справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

3) справи про стягнення аліментів, збільшення та зменшення їх розміру, припинення стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов’язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства)";

"5) справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує шістдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб";

 

частину п’яту статті 274 викладено в такій редакції:

"5. Суд відмовляє у розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження або постановляє ухвалу про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, якщо після прийняття судом до розгляду заяви позивача належним чином подано зустрічний позов або позов третьої особи із самостійними вимогами, або за первинним позовом відбулося збільшення розміру позовних вимог або зміна предмета позову, і відповідна справа не може бути розглянута за правилами спрощеного позовного провадження";

 

пункт 1 частини шостої статті 279 викладено в такій редакції:

Суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов:

"1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб";

 

частину першу статті 369 викладено в такій редакції:

"1. Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи".

 

У Кодексі адміністративного судочинства України:

 

1) у статті 12:

пункти 2 і 4 частини четвертої викладено в такій редакції:

Виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах:

"2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб’єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб";

"4) щодо оскарження рішення суб’єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує: для юридичних осіб - п’ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; для фізичних осіб та фізичних осіб - підприємців - вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб";

пункт 6 частини шостої викладено в такій редакції:

"6) оскарження рішення суб’єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує: для юридичних осіб - ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; для фізичних осіб та фізичних осіб - підприємців - тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб";

 

 у частині четвертій статті 257: пункти 2 і 4 викладено в такій редакції:

За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах:

"2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб’єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб";

"4) щодо оскарження рішення суб’єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує: для юридичних осіб - п’ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; для фізичних осіб та фізичних осіб - підприємців - сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб";

 

доповнено пунктами 5 і 6 такого змісту:

"5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років";

6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу";

 

пункт 4 частини першої статті 263 викладено в такій редакції:

Суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо:

"4) стягнення грошових сум, що ґрунтуються на рішеннях суб’єкта владних повноважень, щодо яких завершився встановлений цим Кодексом строк оскарження та сума яких не перевищує: для юридичних осіб - ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; для фізичних осіб та фізичних осіб - підприємців - тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб".

 

 

 

 

 

 

2. Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції

(Закон України від 23 травня 2024 року № 3755-IX, чинність з 19.07.2024)

 

Внесено зміни до таких законодавчих актів України:

 

Статтю 197 Господарського процесуального кодексу України викладено в такій редакції:

"Стаття 197. Участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції

1. Учасник справи, його представник має право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду або у приміщенні іншого суду за умови наявності в суді відповідної технічної можливості, про яку суд зазначає в ухвалі про відкриття провадження у справі, крім випадків, коли явка цього учасника справи в судове засідання визнана судом обов’язковою.

2. Учасник справи, його представник подає заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду або у приміщенні іншого суду не пізніше ніж за п’ять днів до судового засідання. Копія заяви в той самий строк надсилається іншим учасникам справи.

У заяві про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні іншого суду в обов’язковому порядку зазначається суд, в якому необхідно забезпечити її проведення.

3. Суддя (суддя-доповідач) розглядає заяву учасника справи, його представника про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду або у приміщенні іншого суду без повідомлення учасників справи. За результатами розгляду заяви постановляється ухвала.

В ухвалі про участь учасника справи, його представника у судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні іншого суду зазначається суд, який має забезпечити її проведення. Копія такої ухвали негайно, але не пізніше наступного дня з дня її постановлення, надсилається учаснику справи чи його представнику відповідно та суду, який має забезпечити проведення відеоконференції.

4. Учасник справи, його представник бере участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та засобів електронної ідентифікації, що мають високий рівень довіри, відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", у порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

У разі відсутності в учасника справи, його представника засобів електронної ідентифікації, передбачених абзацом першим цієї частини, ідентифікація такої особи здійснюється відповідно до вимог Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус".

5. Ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв’язку тощо несе учасник справи, його представник, який подав відповідну заяву, крім випадку коли суд після призначення судового засідання чи під час такого засідання втратив технічну можливість забезпечити проведення відеоконференції.

6. Свідок, перекладач, спеціаліст, експерт можуть брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції виключно у приміщенні суду.

7. Суд, який забезпечує проведення відеоконференції, перевіряє явку і встановлює особи тих, хто з’явився, а також перевіряє повноваження представників.

8. Використовувані судом і учасниками судового процесу технічні засоби і технології мають забезпечувати належну якість зображення та звуку, а також інформаційну безпеку. Учасникам судового процесу має бути забезпечена можливість чути та бачити хід судового засідання, ставити запитання і отримувати відповіді, здійснювати інші процесуальні права та обов’язки.

9. Відеоконференція, в якій беруть участь учасники судового процесу, їх представники, фіксується судом, який розглядає справу, за допомогою технічних засобів відео- та звукозапису. Відео- та звукозапис відеоконференції долучаються до матеріалів справи в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів)";

 

статтю 212 Цивільного процесуального кодексу України викладено в такій редакції:

"Стаття 212. Участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції

1. Учасник справи, його представник має право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду або у приміщенні іншого суду за умови наявності в суді відповідної технічної можливості, про яку суд зазначає в ухвалі про відкриття провадження у справі, крім випадків, коли явка цього учасника справи в судове засідання визнана судом обов’язковою.

2. Учасник справи, його представник подає заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду або у приміщенні іншого суду не пізніше ніж за п’ять днів до судового засідання. Копія заяви в той самий строк надсилається іншим учасникам справи.

У заяві про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні іншого суду в обов’язковому порядку зазначається суд, в якому необхідно забезпечити її проведення.

3. Суддя (суддя-доповідач) розглядає заяву учасника справи, його представника про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду або у приміщенні іншого суду без повідомлення учасників справи. За результатами розгляду заяви постановляється ухвала.

В ухвалі про участь учасника справи, його представника у судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні іншого суду зазначається суд, який має забезпечити її проведення. Копія такої ухвали негайно, але не пізніше наступного дня з дня її постановлення, надсилається учаснику справи чи його представнику відповідно та суду, який має забезпечити проведення відеоконференції.

4. Учасник справи, його представник бере участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та засобів електронної ідентифікації, що мають високий рівень довіри, відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", у порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

У разі відсутності в учасника справи, його представника засобів електронної ідентифікації, передбачених абзацом першим цієї частини, ідентифікація такої особи здійснюється відповідно до вимог Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус".

5. Ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв’язку тощо несе учасник справи, його представник, який подав відповідну заяву, крім випадку коли суд після призначення судового засідання чи під час такого засідання втратив технічну можливість забезпечити проведення відеоконференції.

6. Свідок, перекладач, спеціаліст, експерт можуть брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції виключно у приміщенні суду.

7. Суд, який забезпечує проведення відеоконференції, перевіряє явку і встановлює особи тих, хто з’явився, а також перевіряє повноваження представників.

8. Використовувані судом і учасниками судового процесу технічні засоби і технології мають забезпечувати належну якість зображення та звуку, а також інформаційну безпеку. Учасникам судового процесу має бути забезпечена можливість чути та бачити хід судового засідання, ставити запитання і отримувати відповіді, здійснювати інші процесуальні права та обов’язки.

9. Відеоконференція, в якій беруть участь учасники судового процесу, їх представники, фіксується судом, який розглядає справу, за допомогою технічних засобів відео- та звукозапису. Відео- та звукозапис відеоконференції долучаються до матеріалів справи в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

10. Суд у порядку, передбаченому цією статтею, за власною ініціативою або за заявою учасника судового процесу, який тримається в установі попереднього ув’язнення або в установі виконання покарань, може постановити ухвалу про його участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у приміщенні такої установи. При цьому дії, передбачені абзацом другим частини третьої цієї статті, здійснюються службовою особою такої установи";

 

статтю 195 Кодексу адміністративного судочинства України викладено в такій редакції:

"Стаття 195. Участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції

1. Учасник справи, його представник має право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду або у приміщенні іншого суду за умови наявності в суді відповідної технічної можливості, про яку суд зазначає в ухвалі про відкриття провадження у справі, крім випадків, коли явка цього учасника справи в судове засідання визнана судом обов’язковою.

2. Учасник справи, його представник подає заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду або у приміщенні іншого суду не пізніше ніж за п’ять днів до судового засідання. Копія заяви в той самий строк надсилається іншим учасникам справи.

У заяві про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні іншого суду в обов’язковому порядку зазначається суд, в якому необхідно забезпечити її проведення.

3. Суддя (суддя-доповідач) розглядає заяву учасника справи, його представника про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду або у приміщенні іншого суду без повідомлення учасників справи. За результатами розгляду заяви постановляється ухвала.

В ухвалі про участь учасника справи, його представника у судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні іншого суду зазначається суд, який має забезпечити її проведення. Копія такої ухвали негайно, але не пізніше наступного дня з дня її постановлення, надсилається учаснику справи чи його представнику відповідно та суду, який має забезпечити проведення відеоконференції.

4. Учасник справи, його представник бере участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та засобів електронної ідентифікації, що мають високий рівень довіри, відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", у порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

У разі відсутності в учасника справи, його представника засобів електронної ідентифікації, передбачених абзацом першим цієї частини, ідентифікація такої особи здійснюється відповідно до вимог Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус".

5. Ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв’язку тощо несе учасник справи, його представник, який подав відповідну заяву, крім випадку коли суд після призначення судового засідання чи під час такого засідання втратив технічну можливість забезпечити проведення відеоконференції.

6. Свідок, перекладач, спеціаліст, експерт можуть брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції виключно у приміщенні суду.

7. Суд, який забезпечує проведення відеоконференції, перевіряє явку і встановлює особи тих, хто з’явився, а також перевіряє повноваження представників.

8. Використовувані судом і учасниками судового процесу технічні засоби і технології мають забезпечувати належну якість зображення та звуку, а також інформаційну безпеку. Учасникам судового процесу має бути забезпечена можливість чути та бачити хід судового засідання, ставити запитання і отримувати відповіді, здійснювати інші процесуальні права та обов’язки.

9. Відеоконференція, в якій беруть участь учасники судового процесу, їх представники, фіксується судом, який розглядає справу, за допомогою технічних засобів відео- та звукозапису. Відео- та звукозапис відеоконференції долучаються до матеріалів справи в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів)".

 

 

 

 

 

 

3. Рішення Конституційного суду у справі № 3-88/2022(205/22, 114/24) від за конституційними скаргами Оніщенка Руслана Ілліча, Гаврилюка Дмитра Михайловича щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини шостої статті 615 Кримінального процесуального кодексу України (справа про гарантії судового контролю за дотриманням прав осіб, яких утримують під вартою)

Оніщенко Р.І. звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням перевірити на відповідність Конституції України (конституційність) частину шосту статті 615 Кримінального процесуального кодексу України (далі - Кодекс), якою встановлено, що „у разі закінчення строку дії ухвали суду про тримання під вартою та неможливості розгляду судом питання про продовження строку тримання під вартою в установленому цим Кодексом порядку обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою вважається продовженим до вирішення відповідного питання судом, але не більше ніж на два місяці“.

Автор клопотання зазначає, що частина шоста статті 615 Кодексу не відповідає приписам частин першої, другої статті 55, частин першої, другої статті 129 Конституції України, оскільки унеможливлює забезпечення реалізації права на судовий захист незалежним судом, процесуальних гарантій для сторони захисту під час особливої процедури - продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, - що має передбачати ухвалення процесуального рішення, а не вважатися автоматично продовженим у порядку, установленому оспорюваними приписами Кодексу.

Невідповідність оспорюваних приписів Кодексу вимогам частин першої, другої статті 29 Конституції України Оніщенко Р.І. убачає, зокрема, у тому, що ними для продовження найбільш суворого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою встановлено процедуру, яка не передбачає ухвалення вмотивованого рішення суду на підставі та в порядку, визначених кримінальним законом. Зокрема, він зазначає, що частина шоста статті 615 Кодексу, яка визначає позасудове продовження строку тримання під вартою, унеможливлює проведення судового засідання та перевірку судом обґрунтованості підстав для продовження строку тримання під вартою.

Конституційний Суд України зазначає, що право бути заслуханим (почутим) як складова права на судовий захист підлягає реалізації до моменту вжиття державою, її органами чи посадовими особами будь-яких заходів, які можуть негативно вплинути на особу, її права і свободи. Це право випливає з основоположних засад судочинства, що, зокрема, expressis verbis викладені у приписах частини другої статті 129 Конституції України (рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості, забезпечення обвинуваченому права на захист), і реалізація цього права не залежить від його встановлення та/чи детальної регламентації у спеціальному законодавстві. Тільки за умови дотримання права особи бути заслуханою у суді суд може виконати свій конституційний обов’язок - незалежно і неупереджено, ураховуючи точку зору заінтересованої особи, розглянути всі конкретні аспекти у справі та на підставі цього видати обґрунтоване (умотивоване) рішення суду. До того ж установлені оспорюваними приписами Кодексу перешкоди в доступі до суду та порушення права бути заслуханою у суді для особи в такому важливому питанні, як продовження строків тримання її під вартою, означає неможливість реалізації нею права на захист, гарантованого частиною другою статті 63 Конституції України.

Отже, Конституційний Суд України дійшов висновку, що врегулювання законодавцем порядку розв’язання питання про продовження строку тримання особи під вартою як запобіжного заходу у спосіб, що не передбачає участі суду (судді), має наслідком порушення конституційного права кожного на судовий захист (частина перша статті 55 Конституції України) у взаємозв’язку з правом на свободу та особисту недоторканність (частина перша статті 29 Конституції України) та правом обвинуваченого на захист (частина друга статті 63 Конституції України).

Конституційний Суд України дійшов висновку, що Конституцією України (частина друга статті 64) та актами, якими введено воєнний стан на всій території України і, відповідно, механізм обмеження конституційних прав і свобод в умовах воєнного стану, не визначено можливості обмеження прав і свобод, що їх гарантовано у статті 29 (право на свободу та особисту недоторканність), статті 55 (право на судовий захист), статті 62 (презумпція невинуватості), статті 63 (право на захист).

Отже, Конституційний Суд України вважає, що частина шоста статті 615 Кодексу суперечить частинам першій, другій статті 29, частинам першій, другій статті 55, частинам першій, другій, третій статті 62, частині другій статті 63 Конституції України.

 

 

 

 

 

 

4. Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень

(Постанова Кабінету Міністрів України від 5 липня 2024 р. № 785, чинність з 11.07.2024)

 

у пункті 8: доповнено пункт після абзацу четвертого новими абзацами такого змісту:

 

“Якщо майном є закінчений будівництвом об’єкт чи об’єкт будівництва, яким не присвоєно ідентифікатор в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва, такий ідентифікатор у заяві не зазначається, крім випадків, коли відповідно до законодавства такий ідентифікатор має бути присвоєний.

У разі коли відповідно до поданих заявником документів тип об’єкта нерухомого майна зазначено як “цілісний майновий комплекс”, “єдиний майновий комплекс”, “комплекс будівель та споруд” чи інший тип, що вказує на наявність сукупності будівель та/або споруд, які мають окремі ідентифікатори в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва, державний реєстратор формує заяви окремо щодо кожної з таких будівель та/або споруд, що мають відповідний ідентифікатор.”.

пункт 54 викладено в такій редакції:

 

“54. Для державної реєстрації права власності у зв’язку з поділом, виділом частки або об’єднанням земельної ділянки, закінченого будівництвом об’єкта подаються:

1) документ, що посвідчує право власності на земельну ділянку, закінчений будівництвом об’єкт, що поділяється, частка з якого виділяється чи об’єднується (крім випадків, коли право власності на таке майно вже зареєстровано в Державному реєстрі прав або коли для державної реєстрації права власності подається документ, передбачений підпунктом 2 цього пункту);

2) договір про поділ спільного майна або договір про виділ у натурі частки із спільного майна, або відповідне рішення суду (у разі належності земельної ділянки, закінченого будівництвом об’єкта, що поділяється або частка з якого виділяється, на праві спільної власності та прийняття співвласниками рішення щодо поділу спільного майна або виділу в натурі частки із спільного майна, що має наслідком припинення права спільної власності для всіх або одного із співвласників, що здійснює виділ у натурі частки).

Державна реєстрація права власності у зв’язку з поділом, виділом частки або об’єднанням земельної ділянки проводиться за наявності в Державному земельному кадастрі відомостей про сформовані (сформовану) земельні ділянки (земельну ділянку) у результаті такого поділу, виділу частки або об’єднання.

Державна реєстрація права власності у зв’язку з поділом, виділом частки або об’єднанням закінченого будівництвом об’єкта проводиться за наявності в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва відомостей про технічні характеристики закінчених будівництвом об’єктів (закінченого будівництвом об’єкта), утворених (утвореного) у результаті такого поділу, виділу частки або об’єднання, про прийняття їх (його) в експлуатацію (крім випадку, коли поділ, виділ частки або об’єднання здійснено не у зв’язку з реконструкцією, реставрацією або капітальним ремонтом (далі - реконструкція) закінченого будівництвом об’єкта) та про присвоєння їм (йому) адреси.

Для державної реєстрації права власності у зв’язку з поділом земельної ділянки, закінченого будівництвом об’єкта одночасно подається відповідна кількість заяв, що відповідає кількості всіх земельних ділянок, закінчених будівництвом об’єктів, утворених у результаті такого поділу, крім випадку, коли відбувається припинення права спільної власності у зв’язку з поділом спільного майна на підставі відповідного договору або рішення суду.

Під час проведення державної реєстрації права власності на земельну ділянку, закінчений будівництвом об’єкт, що залишається у спільній власності після виділу в натурі частки одного із співвласників, державний реєстратор здійснює перерахунок часток у праві спільної часткової власності на таке спільне майно виходячи із принципу їх рівності, крім випадків, коли співвласники до виділу в натурі частки одного із співвласників мали різний розмір часток або коли співвласники за домовленістю між собою встановили інший розмір часток у праві спільної власності чи інший розмір часток у праві спільної власності встановлено на підставі рішення суду. На підтвердження домовленості співвласників може бути надана письмова заява співвласників про визначення розміру часток, справжність підписів на якій засвідчується відповідно до Закону України “Про нотаріат”, або договір, укладений такими співвласниками відповідно до законодавства. У разі коли співвласники до виділу в натурі частки одного із співвласників мали різний розмір часток, перерахунок часток у праві спільної часткової власності на таке спільне майно здійснюється з урахуванням принципу їх пропорційності.

Підставою для відмови у проведенні державної реєстрації права власності у зв’язку з поділом, виділом частки або об’єднанням закінченого будівництвом об’єкта є відсутність однієї і більше відомостей, передбачених цим пунктом.”.

 

 

 

 

 

 

5. Про внесення змін до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період

(Постанова Кабінету Міністрів України від 18 червня 2024 р. № 748, чинність з 29.06.2024)

 

Абзац перший пункту 32 викладено в такій редакції:

“32. Службове посвідчення особи, уповноваженої вручати повістки, видається на підставі    керівника, визначеного в абзаці сьомому пункту 31 цього Порядку, головою (начальником) обласної, Київської та Севастопольської міської, районної держадміністрації (військової адміністрації), засвідчується його особистим підписом та скріплюється гербовою печаткою. Таке посвідчення дійсне на території адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюється юрисдикція відповідної місцевої держадміністрації (військової адміністрації), головою (начальником) якої видано посвідчення, у разі пред’явлення паспорта громадянина України (посвідчення офіцера, військового квитка).”.

 

 

 

 

 

 

6. Про внесення змін до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період

(Постанова Кабінету Міністрів України від 9 липня 2024 р. № 807, чинність з 12.07.2024)

 

Пункт 30 викладено в такій редакції:

“30. Повістка формується за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів або бланк повістки заповнюється представником районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу.

Керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу накладає на повістку кваліфікований електронний підпис або особисто підписує повістку та скріплює гербовою печаткою.

У разі формування повістки за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу накладає на повістку кваліфікований електронний підпис у день її формування.

Реєстраційний номер повістки фіксується в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов’язаних та резервістів.

Повістки, сформовані за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів, після накладення керівником районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу кваліфікованого електронного підпису можуть:

централізовано друкуватися разом з описом вкладення і надсилатися військовозобов’язаним та резервістам засобами поштового зв’язку рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення;

вручатися військовозобов’язаним та резервістам під час оповіщення.

Для оповіщення військовозобов’язаних та резервістів розвідувальних органів України чи СБУ бланк повістки оформляється зазначеними органами. Порядок оформлення повісток, їх підпис та реєстрація визначаються розвідувальними органами України, СБУ.”.

 

 

 

 

 

 

7. Про внесення змін до Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України

(Указ Президенти України № 486/2024 від 26.07.2024, чинність з 30.07.2024)

 

1) пункт 50 доповнено підпунктом 7 такого змісту:

Військове звання молодшого лейтенанта присвоюється:

"7) військовослужбовцям рядового складу, сержантського та старшинського складу, які під час дії воєнного стану проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або військову службу за контрактом, та які:

мають вищу освіту ступеня магістра медичного спрямування або прирівняну до неї згідно із підпунктом 2 пункту 2 розділу XV Закону України "Про вищу освіту" вищу освіту медичного спрямування та сертифікат лікаря-спеціаліста, пройшли (у разі потреби) курс військової підготовки за напрямом, що відповідає профілю службової діяльності, з одночасним призначенням на посади офіцерського складу за медичними напрямами діяльності з урахуванням потреби в офіцерах відповідних спеціальностей;

мають вищу освіту ступеня магістра за спеціальністю "Психологія" або прирівняну до неї згідно із підпунктом 2 пункту 2 розділу XV Закону України "Про вищу освіту" вищу освіту за спеціальністю "Психологія", пройшли (у разі потреби) курс військової підготовки за напрямом, що відповідає профілю службової діяльності, з одночасним призначенням на посади офіцерського складу за психологічними напрямами діяльності з урахуванням потреби в офіцерах такої спеціальності;

мають вищу освіту ступеня магістра у галузі знань "Охорона здоров'я", "Біологія", "Хімічна інженерія та біоінженерія", "Механічна інженерія", "Виробництво та технологія" чи за спеціальністю "Фізична культура і спорт" або прирівняну до неї згідно із підпунктом 2 пункту 2 розділу XV Закону України "Про вищу освіту" вищу освіту у зазначених галузях знань чи за зазначеною спеціальністю, а також мають професійну кваліфікацію "протезист-ортезист", "технік-протезист-ортезист", "інженер-технолог-протезист", "інженер-протезист" чи "механік протезноортопедичних виробів", пройшли (у разі потреби) курс військової підготовки за напрямом, що відповідає профілю службової діяльності, з одночасним призначенням на посади офіцерського складу за реабілітаційними (у тому числі з протезування-ортезування, надання медичних виробів, забезпечення допоміжними засобами реабілітації) напрямами діяльності з урахуванням потреби в офіцерах відповідних спеціальностей.";

 

 

 

 

 

 

8. Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо спрощення процедури надання окремим категоріям осіб статусу учасника бойових дій

(Постанова Правління Національного банку України від 12 липня 2024 р. № 837, чинність з 23.07.2024)

 

Підставою для надання заявникам статусу учасника бойових дій є:

 

- для заявників з числа осіб, зазначених в абзаці першому пункту 19 частини першої статті 6 Закону, які брали безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях та були залучені до проведення таких заходів на строк не менше ніж 30 календарних днів, у тому числі за сукупністю днів перебування безпосередньо в районах їх проведення, - довідка за формою згідно з додатком 4 та витяг з наказу Генерального штабу Збройних Сил про залучення до здійснення таких заходів, витяг з наказу Командувача об’єднаних сил або командирів оперативно-тактичних угруповань про прибуття (вибуття) до (з) районів здійснення цих заходів, документи про направлення у відрядження до районів здійснення таких заходів.

 

Для заявників, які залучалися до здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях на строк менше ніж 30 календарних днів, - документи, зазначені в абзаці першому цього підпункту, витяги з бойових донесень, журналів бойових дій, які підтверджують факт безпосереднього зіткнення та вогневого контакту з противником, проведення розвідувальних заходів.

 

Для заявників, які отримали травми (поранення, контузії, каліцтва), що унеможливило подальше виконання ними відповідних завдань (крім випадків необережного поводження із зброєю та ухилення від військової служби шляхом самокалічення або шляхом симуляції хвороби), незалежно від кількості днів залучення їх до здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях - документи, зазначені в абзаці першому цього підпункту, та довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва).

 

Для заявників, які проходять службу у військових частинах (органах, підрозділах), установах та організаціях або на підприємствах, які постійно дислокуються чи розташовані безпосередньо в районах здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, - довідка за формою згідно з додатком 4 та витяг із наказу Генерального штабу Збройних Сил про залучення до здійснення цих заходів, витяг із наказу Командувача об’єднаних сил або командирів оперативно-тактичних угруповань про прибуття до районів здійснення таких заходів;

…

У разі відсутності документів, зазначених в абзацах другому та третьому цього підпункту, підставою для надання статусу учасника бойових дій заявникам, зазначеним в абзаці першому цього підпункту, є:

для заявників, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції, здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, - свідчення (заява) не менше ніж трьох свідків про період безпосередньої участі такої особи у виконанні завдань антитерористичної операції в районах її проведення, здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах здійснення зазначених заходів, справжність підпису на яких засвідчено нотаріально;

 

 

 

 

 

 

9. Про затвердження Положення про порядок застосування підпунктів 165.1.27 та 165.1.28 пункту 165.1 статті 165 розділу IV Податкового кодексу України під час здійснення діяльності із страхування

(Постанова Правління Національного банку України від 15 липня 2024 року № 85)

 

Це Положення визначає порядок застосування підпунктів 165.1.27 та 165.1.28 пункту 165.1 статті 165 розділу IV (до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються такі доходи: суми стразових, страхового відшкодування ….) Податкового кодексу в разі здійснення:

1) страхових виплат (виплат страхових відшкодувань), регламентних виплат, виплат викупних сум за договорами страхування, іншими, ніж договори довгострокового страхування життя, у тому числі страхування довічних пенсій (далі - виплата за договором страхування);

2) страхових виплат (виплат страхових відшкодувань), викупних сум або їх частин за договорами довгострокового страхування життя, у тому числі страхування довічних пенсій (далі - виплата за договором довгострокового страхування життя).

 

Положення підпункту 165.1.27 пункту 165.1 статті 165 розділу IV Податкового кодексу застосовуються щодо суми виплати за договором страхування, яким передбачено страхування життя та/або здоров’я (страхування ризиків, пов’язаних із життям, здоров’ям, працездатністю та/або пенсійним забезпеченням), крім виплати за договором довгострокового страхування життя (далі - страхування життя та/або здоров’я), у разі виконання однієї з таких умов:

1) дожиття застрахованою особою до дати або події, передбаченої договором страхування життя, іншого, ніж довгострокове страхування життя, або в разі досягнення віку, визначеного таким договором, або

2) виплати викупної суми в частині, що не перевищує суми внесених (сплачених) страхових премій (страхових платежів, страхових внесків) за договором страхування життя, іншого, ніж довгострокове страхування життя, або

3) настання страхового випадку, передбаченого договором страхування життя та/або здоров’я або законодавством, за яким факт заподіяння шкоди застрахованій особі підтверджено належним чином відповідно до вимог цього Положення. Сума виплати за договором страхування життя та/або здоров’я, яка в разі смерті застрахованої особи здійснюється вигодонабувачам, зазначеним у такому договорі страхування, та/або спадкоємцям, оподатковується за правилами та ставками, встановленими Податковим кодексом для оподаткування спадщини (вигодонабувач прирівнюється до спадкоємця).

 

Страховик (МТСБУ) для належного підтвердження факту заподіяння шкоди застрахованій особі приймає один або кілька документів із переліку (з урахуванням вимог пункту 8 розділу II цього Положення) залежно від умов договору страхування життя та/або здоров’я, причин, обставин, наслідків, ознак та/або характеру страхового випадку:

1) документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність застрахованої особи:

листок непрацездатності та/або інший документ, який згідно з вимогами законодавства України про ведення первинної облікової документації у сфері охорони здоров’я засвідчує тимчасову непрацездатність, оформлений у паперовій формі, або

листок непрацездатності, сформований в Електронному реєстрі листків непрацездатності, та/або медичний висновок про тимчасову непрацездатність, сформований в Реєстрі медичних висновків в електронній системі охорони здоров’я. Такі документи надаються у формі, визначеній законодавством України, що регулює порядок формування (видачі) документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність, включаючи витяги із зазначених реєстрів;

2) довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення інвалідності або медичний висновок про дитину з інвалідністю віком до 18 років, видану лікарсько-консультативною комісією;

3) виписку з медичної карти амбулаторного або стаціонарного хворого, витяг з історії хвороби, консультаційний висновок спеціаліста, індивідуальну програму реабілітації особи з інвалідністю, інші медичні документи за формами, встановленими законодавством України, що регулює правовідносини у сфері охорони здоров’я;

4) акт про нещасний випадок, який складається у встановленому законодавством України порядку, а якщо його немає - документ закладу охорони здоров’я з підтвердженням факту отримання травми чи іншого розладу здоров’я внаслідок нещасного випадку (у разі настання нещасного випадку);

 

5) рахунки закладів охорони здоров’я та/або фізичних осіб-підприємців, які в установленому законодавством України порядку одержали ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, інших суб'єктів господарювання, що надавали медичні (включаючи реабілітаційні та профілактично-оздоровчі) та/або інші послуги та/або виконували роботи / реалізовували товари застрахованій особі у зв’язку з настанням страхового випадку (далі - допомога / послуги, пов’язані з настанням страхового випадку), та/або укладені з ними відповідні договори;

6) розрахункові документи та/або документи, що підтверджують виконання платіжної операції, створені в паперовій та/або електронній формі, що ідентифікують надавача послуг (виконавця робіт, продавця товарів) та в яких відображено вартість отриманої застрахованою особою допомоги / послуг, пов’язаних з настанням страхового випадку, а також дату їх оплати (включаючи фіскальний касовий чек, товарний чек, прибутковий касовий ордер, квитанцію платіжного пристрою, платіжну інструкцію, квитанцію до платіжної інструкції на переказ готівки, виписку про рух коштів за рахунком ініціатора платіжної операції та/або інший документ, визначений законодавством України, що підтверджує факт здійснення / виконання відповідної платіжної / розрахункової операції). Така оплата здійснюється за допомогу / послуги, пов’язані з настанням страхового випадку, які передбачені умовами договору страхування життя та/або здоров’я застрахованої особи, та/або необхідність отримання яких застрахованою особою згідно з умовами такого договору страхування підтверджена відповідними документами закладів охорони здоров’я та/або фізичних осіб-підприємців, які в установленому законодавством України порядку одержали ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, інших суб'єктів господарювання, що надавали таку допомогу / послуги (включаючи направлення, рецепти, записи про направлення та рецепти в електронній системі охорони здоров’я, інші документи з призначеннями лікаря);

7) свідоцтво про смерть встановленого зразка, лікарське свідоцтво про смерть, фельдшерську довідку про смерть.

Документи, визначені в підпунктах 3-7 пункту 6 розділу II цього Положення, та/або інші документи медичного характеру, що використовуються в медичній практиці, які підтверджують факт заподіяння за межами України шкоди застрахованій особі та встановлюють причини, обставини, факт, наслідки настання страхового випадку та/або перелік, обсяг наданої допомоги / послуг, пов’язаних з настанням страхового випадку, повинні бути видані компетентними органами / установами та/або закладами охорони здоров’я, лікарями, іншими суб'єктами господарювання іноземної держави, що надавали таку допомогу / послуги, на офіційних бланках, що містять підпис уповноваженої особи та печатку (за наявності) відповідного органу / установи, закладу охорони здоров’я, суб’єкта господарювання та/або лікаря іноземної держави.

 

 

 

 

 

 

10. Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо особливостей податкового адміністрування під час воєнного стану для платників податків з високим рівнем добровільного дотримання податкового законодавства

(Закон України від 18 червня 2024 року № 3813-IX, чинність з 01.08.2024)

 

Внесено до Податкового кодексу України такі зміни:

 

Статтю 3 доповнено пунктом 3.3 такого змісту:

"3.3. Порядок адміністрування податків, зборів, митних платежів, єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) та інших платежів відповідно до законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, визначається виключно податковим законодавством, законодавством про збір та ведення обліку єдиного внеску".

 

У пункті 14.1 статті 14:

 

у підпункті 14.1.159:

підпункт "а" доповнено абзацами такого змісту:

Пов’язані особи - юридичні та/або фізичні особи, та/або утворення без статусу юридичної особи, відносини між якими можуть впливати на умови або економічні результати їх діяльності чи діяльності осіб, яких вони представляють, з урахуванням таких критеріїв:

"доходи (виручка) юридичної особи - резидента від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) (за вирахуванням непрямих податків), окремій юридичній особі - нерезиденту або окремому іноземному утворенню без статусу юридичної особи (в тому числі нерезиденту, який провадить господарську діяльність через постійне представництво на території України) протягом календарного року становлять 75 і більше відсотків доходів (виручки) такої юридичної особи - резидента від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) (за вирахуванням непрямих податків) всім нерезидентам, за умови що такі доходи становлять 50 і більше відсотків загальної суми доходу такої юридичної особи від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) (за вирахуванням непрямих податків), визначеного за правилами бухгалтерського обліку;

вартість продукції (товарів, робіт, послуг), придбаної юридичною особою - резидентом в іншої окремої юридичної особи - нерезидента або окремого іноземного утворення без статусу юридичної особи (в тому числі у нерезидента, який провадить господарську діяльність через постійне представництво на території України) протягом календарного року, становить 75 і більше відсотків вартості продукції (товарів, робіт, послуг), придбаної такою особою у всіх нерезидентів, за умови що сума таких операцій з придбання становить 50 і більше відсотків загальної вартості продукції (товарів, робіт, послуг), придбаної такою юридичною особою - резидентом";

 

пункт 14.1.221 викласти в такій редакції:

"14.1.221. податковий ризик (комплаєнс-ризик) - ймовірність невиконання платником податків податкового обов’язку щодо взяття його на облік як платника податків, реєстрації платником окремих видів податків, подання (своєчасного подання) податкової звітності, декларування (повного декларування), сплати (своєчасної та повної сплати) платником податків податкових зобов’язань, інших податкових обов’язків, невиконання платником податків іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи";

 

доповнено підпунктами 14.1.221-1 і 14.1.241-1 такого змісту:

"14.1.221-1. комплаєнс - система заходів та процедур, що здійснюються контролюючими органами, визначеними підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, з метою підвищення рівня добровільного виконання податкових та інших обов’язків платниками податків відповідно до вимог податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, та зменшення ймовірності настання податкового ризику (комплаєнс-ризику)";

"14.1.241-1. Термін "кінцевий бенефіціарний власник" вживається у значенні, наведеному в Законі України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення".

 

У пункті 19-1.1 статті 19-1:

у підпункті 19-1.1.22 слова "стягнення своєчасно ненарахованих та/або несплачених сум єдиного внеску та інших платежів" замінено словами "стягнення недоїмки із сплати єдиного внеску та інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи";

 

У розділі XX "Перехідні положення":

 

підрозділ 1 доповнено пунктом 33 такого змісту:

"33. У період до припинення або скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються доходи, отримані:

а) у вигляді вартості використання житла у розмірі не більше двох розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня звітного податкового року, наданого працівнику, який має статус внутрішньо переміщеної особи, у безоплатне користування роботодавцем, що є виробником/постачальником товарів оборонного призначення за державними оборонними контрактами (договорами) з оборонних закупівель та/або виконавцем робіт та послуг оборонного призначення, та/або є підприємством-співвиконавцем за зазначеними контрактами (договорами) у розумінні Закону України "Про оборонні закупівлі", за умови що таке житло розташоване на території України та було придбане, споруджене або орендоване роботодавцем під час воєнного стану;

б) у вигляді безоплатного користування житлом, розташованим на території України, членами сім’ї першого та другого ступенів споріднення працівника, зазначеного у підпункті "а" цього пункту, за умови їх спільного проживання у такому житлі згідно з договором.

Положення цього пункту застосовуються щодо податкового періоду (місяця), протягом якого роботодавець здійснював виконання (співвиконання) хоча б одного державного оборонного контракту (договору) з оборонних закупівель";

 

доповнено пунктом 69 такого змісту:

"69. Основні засоби у вигляді житлових будинків (окремих квартир, кімнат тощо), розташованих на території України, придбаних або споруджених платником податку на прибуток підприємств (у тому числі за його замовленням) під час воєнного стану, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, вважаються такими, що призначені для використання в господарській діяльності платника податку на прибуток підприємств, за умови що такі об’єкти придбані або споруджені таким платником у зв’язку з переміщенням підприємства або його працівників, які мають статус внутрішньо переміщених осіб, з територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, з метою забезпечення житлом працівників такого підприємства та членів їхніх сімей";

 

пункт 69 підрозділу 10 доповнено підпунктом 69.41 такого змісту:

"69.41. На період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, та по 31 грудня року, в якому воєнний стан буде припинено або скасовано, для платників податків з високим рівнем добровільного дотримання податкового законодавства встановлюються особливості адміністрування податків, зборів, платежів, що здійснюється контролюючими органами, визначеними підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу (податкового адміністрування), визначені цим підпунктом.

69.41.1. До платників податків з високим рівнем добровільного дотримання податкового законодавства належать юридичні особи та фізичні особи - підприємці, що одночасно відповідають всім таким вимогам:

а) податковий борг та/або заборгованість з інших платежів, контроль за стягненням яких покладено на контролюючі органи, не перевищує 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та з дня їх виникнення минуло не більше 30 днів;

б) відсутність заборгованості (недоїмки, штрафу, пені) із сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування;

в) відповідність критеріям, визначеним підпунктом 69.41.2 цього підпункту, залежно від обраної системи оподаткування;

г) відсутність фактів порушення платником податків податкових обов’язків щодо подання звітності та/або документів (повідомлень), у тому числі передбачених статтями 39 і 39-2, пунктом 46.2 статті 46 цього Кодексу;

ґ) відсутність винесених щодо платника податку податкових повідомлень-рішень про порушення граничних строків розрахунків за операціями з експорту та/або імпорту товарів протягом останніх 12 місяців;

д) відсутність рішення про відповідність платника податків критеріям ризиковості платника податку на додану вартість, прийнятого у порядку та на підставах, визначених Кабінетом Міністрів України відповідно до пункту 201.16 статті 201 цього Кодексу;

е) відсутність розпочатої процедури припинення юридичної особи або підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця;

є) відсутність порушеного провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) платника податків;

ж) відсутність прийнятого щодо платника податків та/або його засновників (учасників), кінцевих бенефіціарних власників рішення про застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) у порядку, встановленому Законом України "Про санкції";

з) відсутність у платника податків та/або його засновників (учасників), кінцевих бенефіціарних власників громадянства держави, що здійснює збройну агресію проти України (крім громадян такої держави, яким надано статус учасника бойових дій після 14 квітня 2014 року);

и) відсутність серед засновників (учасників), кінцевих бенефіціарних власників платника податків осіб, місцем проживання (місцезнаходженням) яких є держава, що здійснює збройну агресію проти України;

і) відсутність змін щодо основного виду економічної діяльності, внесених щодо платника податків до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань протягом останніх послідовних 12 календарних місяців.

Платник податків, який відповідає всім вимогам, визначеним цим підпунктом, та критеріям, визначеним підпунктом 69.41.2 цього підпункту, підлягає включенню до Переліку платників податків з високим рівнем добровільного дотримання податкового законодавства.

 

69.41.3. Для платників податків з високим рівнем добровільного дотримання податкового законодавства встановлюються такі особливості податкового адміністрування на період їх включення до Переліку платників податків з високим рівнем добровільного дотримання податкового законодавства:

а) контролюючими органами, визначеними підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, не розпочинаються:

фактичні перевірки з питань ліцензування діяльності із зберігання пального виключно для потреб власного споживання та/або промислової переробки;

документальні позапланові перевірки, крім перевірок:

що проводяться виключно на звернення платника податків;

що проводяться з підстав, визначених підпунктами 78.1.1 і 78.1.2 в частині контролю за трансфертним ціноутворенням, 78.1.3, 78.1.5, 78.1.7, 78.1.8, 78.1.9, 78.1.12, 78.1.14, 78.1.15, 78.1.16, 78.1.19, 78.1.21 та 78.1.22 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу;

платників податків, щодо яких отримано податкову інформацію, що свідчить про порушення платником податків вимог валютного законодавства в частині дотримання граничних строків надходження товарів за імпортними операціями та/або валютної виручки за експортними операціями;

платників податків, які здійснюють діяльність у сфері виробництва та/або реалізації підакцизної продукції, організації та проведення азартних ігор в Україні (гральний бізнес), платників податків, які надають фінансові, платіжні послуги;

документальні планові перевірки, крім перевірок платників податків, які здійснюють діяльність у сфері виробництва та/або реалізації підакцизної продукції, організації та проведення азартних ігор в Україні (гральний бізнес), платників податків, які надають фінансові, платіжні послуги;

б) строк проведення камеральної та документальної перевірок платника податку, зазначених у підпунктах 200.10 і 200.11 статті 200 цього Кодексу, становить 5 та 10 робочих днів відповідно. Положення цього підпункту застосовується до заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, поданих платником податку протягом періоду включення платника податків до Переліку платників податків з високим рівнем добровільного дотримання податкового законодавства;

в) індивідуальні податкові консультації надаються платнику податків виключно центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, протягом 15 календарних днів, що настають за днем отримання ним звернення, без можливості продовження строку його розгляду. У разі отримання зазначеного у цьому пункті звернення територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, він зобов’язаний надіслати його до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, протягом наступного робочого дня після отримання такого звернення;

г) закріплення за платником податків посадової особи територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, відповідальної за взаємодію з платником податків (комплаєнс-менеджера);

ґ) отримання платником податків на свій запит у п’ятиденний строк відомостей про наявну у контролюючого органу податкову інформацію, яка може свідчити про податкові ризики у діяльності такого платника податків, а також консультацій щодо усунення таких ризиків.

 

 

 

 

 

 

11. Про внесення змін до деяких законів України щодо запобігання насильству та унеможливлення жорстокого поводження з дітьми

(Закон України від 06 червня 2024 року № 3792-IХ, чинність з 06.10.2024)

 

У Законі України "Про охорону дитинства":

 

у статті 1:після абзацу п’ятого доповнено трьома новими абзацами такого змісту:

"булінг (цькування) - психологічне, фізичне, економічне чи сексуальне насильство, тобто будь-яке умисне діяння (дія або бездіяльність), у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, яке систематично вчиняється особою стосовно дитини, з якою вони є учасниками одного колективу, або дитиною стосовно іншого учасника одного колективу та яке порушує права, свободи, законні інтереси потерпілої особи та/або перешкоджає виконанню нею визначених законодавством обов’язків;

програма для дитини або іншої особи, яка вчинила булінг (цькування), - комплекс заходів, що формується на основі результатів оцінки ризиків та спрямований на зміну насильницької поведінки особи, яка вчинила булінг (цькування), формування у неї нової, неагресивної психологічної моделі поведінки у приватних стосунках, відповідального ставлення до своїх вчинків та їх наслідків;

програма для дитини або іншої особи, яка постраждала від булінгу (цькування) або стала його свідком, - комплекс заходів, спрямованих на позбавлення емоційної залежності, невпевненості у собі та формування у особи, яка постраждала від булінгу (цькування) або стала його свідком, здатності відстоювати власну гідність, захищати свої права у приватних стосунках, у тому числі за допомогою уповноважених органів державної влади, органів місцевого самоврядування".

 

після абзацу двадцять четвертого доповнено новим абзацом такого змісту:

"колектив - група з двох або більше осіб, які об’єднані (організовані) відповідно до законодавства з метою здобуття освіти, тренування, творчості, оздоровлення, відпочинку, лікування тощо та не перебувають між собою у трудових відносинах".

 

розділ II доповнено статтею 10-1 такого змісту:

"Стаття 10-1. Механізми унеможливлення насильства та жорстокого поводження з дитиною

Керівники та працівники закладів (установ), молодіжних центрів, дитячих та молодіжних громадських об’єднань, інших громадських об’єднань, що є суб’єктами молодіжної роботи, в яких у колективах перебувають діти, зобов’язані сформувати середовище, вільне від насильства та жорстокого поводження з дитиною.

 

Керівник закладу (установи), молодіжного центру, дитячого та молодіжного громадського об’єднання, іншого громадського об’єднання, що є суб’єктом молодіжної роботи, в якому в колективах перебувають діти:

затверджує положення про запобігання та протидію насильству та жорстокому поводженню з дітьми в закладі (установі), молодіжному центрі, дитячому та молодіжному громадському об’єднанні, іншому громадському об’єднанні, що є суб’єктом молодіжної роботи, з урахуванням Типової програми унеможливлення насильства та жорстокого поводження з дітьми та Порядку реагування на випадки насильства та жорстокого поводження з дітьми, затверджених Кабінетом Міністрів України, забезпечує його оприлюднення, обов’язкове ознайомлення з ним працівників та здійснює контроль за його виконанням;

розглядає усні та письмові заяви (скарги, повідомлення) про випадки насильства або жорстокого поводження з дитиною в закладі (установі), молодіжному центрі, дитячому та молодіжному громадському об’єднанні, іншому громадському об’єднанні, що є суб’єктом молодіжної роботи, протягом однієї доби з моменту надходження та у разі виявлення ознак насильства або жорстокого поводження з дитиною невідкладно повідомляє про це батьків, інших законних представників дитини, а також письмово повідомляє уповноважений підрозділ органу Національної поліції України та службу у справах дітей;

сприяє проходженню особами, які вчинили насильство або жорстоке поводження з дитиною, стали свідком або постраждали від насильства або жорстокого поводження, відповідної програми для таких осіб.

 

Працівники закладу (установи), молодіжного центру, дитячого та молодіжного громадського об’єднання, іншого громадського об’єднання, що є суб’єктом молодіжної роботи, в якому в колективах перебувають діти, у разі виявлення ознак насильства або жорстокого поводження з дитиною зобов’язані:

вжити невідкладних заходів для припинення насильства або жорстокого поводження з дитиною;

за потреби надати домедичну допомогу, викликати бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги та звернутися до органів Національної поліції України;

повідомити керівника закладу (установи), молодіжного центру, дитячого та молодіжного громадського об’єднання, іншого громадського об’єднання, що є суб’єктом молодіжної роботи, в якому в колективах перебувають діти, та принаймні одного з батьків або інших законних представників дитини, яка вчинила насильство або жорстоке поводження, та дитини, яка постраждала від насильства або жорстокого поводження.

 

Суб’єктами, відповідальними за виконання програм для дітей та інших осіб, які вчинили булінг (цькування), та програм для дітей та інших осіб, які постраждали від булінгу (цькування) або стали його свідком, є місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування.

Суб’єкт, відповідальний за виконання програм, передбачених частиною четвертою цієї статті, організовує та забезпечує проходження таких програм особами, які вчинили булінг (цькування), а особами, які постраждали від булінгу (цькування) або стали його свідком, - за їхньою згодою.

Формування та виконання програм, передбачених частиною четвертою цієї статті, для дітей здійснюються з урахуванням їхніх вікових та психологічних особливостей.

 

У Законі України "Про оздоровлення та відпочинок дітей":

 

частину першу статті 31 після абзацу третього доповнено новим абзацом такого змісту:

"подавати керівнику дитячого закладу оздоровлення та відпочинку усні або письмові заяви (скарги, повідомлення) про випадки насильства або жорстокого поводження з дитиною та вимагати невідкладного (протягом однієї доби з моменту надходження) реагування на такі випадки".

 

 

 

 

 

 

12. Про дошкільну освіту

(Закон України від 06 червня 2024 року № 3788-IХ, чинність з 07.07.2024)

 

Цей Закон визначає правові, організаційні та економічні засади функціонування системи дошкільної освіти з метою забезпечення цілісного та всебічного розвитку дитини шляхом виховання, навчання, соціалізації та формування необхідних життєвих навичок і компетентностей.

 

Дошкільна освіта - процес і результат всебічного розвитку, виховання, навчання, соціалізації дітей та формування у них необхідних життєвих навичок і компетентностей до початку здобуття початкової освіти;

 

Батьки мають право:

формувати індивідуальну освітню траєкторію своєї дитини (відповідно до пункту 9 частини першої статті 1 Закону України "Про освіту");

брати участь у формуванні індивідуальної програми розвитку своєї дитини (відповідно до пункту 10 частини першої статті 1 Закону України "Про освіту");

бути присутніми поряд із своїми дітьми під час освітнього процесу за попереднім погодженням з керівником закладу дошкільної освіти;

комунікувати з працівниками закладу дошкільної освіти в межах їхнього робочого часу у спосіб, визначений внутрішніми документами закладу дошкільної освіти та/або узгоджений з такими працівниками;

брати участь у роботі колегіальних органів управління закладом дошкільної освіти з правом дорадчого голосу у порядку, встановленому закладом дошкільної освіти;

на проведення (участь у проведенні) заходів громадського нагляду (контролю) в закладі дошкільної освіти, в якому здобувають освіту їхні діти, відповідно до статті 71 Закону України "Про освіту";

звертатися до органів управління у сфері освіти з питань розвитку, виховання та навчання своїх дітей.

 

Педагогічні працівники закладу дошкільної освіти також зобов’язані:

дотримуватися у своїй педагогічній діяльності принципів освітньої діяльності, визначених цим Законом та статтею 6 Закону України "Про освіту";

використовувати державну мову в освітньому процесі відповідно до вимог законодавства;

дбати про фізичне і психічне здоров’я вихованців, у межах своїх посадових обов’язків брати участь у створенні в закладі дошкільної освіти безпечного, здорового та інклюзивного чи спеціального освітнього середовища;

систематично (не менше одного разу на п’ять років) підвищувати кваліфікацію з надання психологічної допомоги та підтримки дітей, домедичної допомоги, забезпечення безпеки дітей, вдосконалення цифрових навичок тощо;

брати участь у засіданнях педагогічної ради;

взаємодіяти з батьками вихованців на принципах педагогіки партнерства, надавати їм рекомендації щодо розвитку, виховання та навчання їхніх дітей.

 

На посаду керівника закладу дошкільної освіти може бути призначена особа, яка є громадянином України, вільно володіє державною мовою, має вищу освіту (для керівників державних і комунальних закладів дошкільної освіти - вищу педагогічну освіту та/або професійну кваліфікацію педагогічного працівника), стаж педагогічної та/або науково-педагогічної роботи не менше трьох років (крім керівників приватних закладів дошкільної освіти), компетентності, визначені відповідним професійним стандартом, стан фізичного і психічного здоров’я, що не перешкоджає виконанню професійних обов’язків.

Не має права обіймати посаду керівника закладу дошкільної освіти особа, яка:

піддавалася адміністративному стягненню за правопорушення, пов’язане з корупцією, - протягом трьох років з дня набрання відповідним рішенням суду законної сили;

не має права працювати в закладі дошкільної освіти відповідно до частини третьої статті 25 цього Закону.

 

 

 

 

 

 

13. Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 4 листопада 2015 р. № 890

(Постанова Кабінету Міністрів України від 25 липня 2024 р. № 853, чинність з 01.06.2025)

 

Цей Порядок визначає процедуру функціонування Електронного реєстру апостилів та наповнення його відомостями про проставлення спеціальної відмітки “Apostille” (Convention de la Haye du 5 octobre 1961)” (далі - апостиль) на офіційних документах, які були складені на території України, яким відповідно до статті 5 Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, засвідчуються справжність підпису, в якій якості виступала особа, що підписала документ та автентичність відбитка печатки або штампа, яким скріплений документ.

 

Апостиль, що проставляється з використанням програмних засобів Реєстру, є електронним документом, створеним за зразком, встановленим Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, та оформленим відповідно до вимог законодавства у сфері електронних документів та електронного документообігу, а також у сферах електронної ідентифікації та електронних довірчих послуг.

 

Візуальна форма апостиля на папері відображає дані, що містяться в електронному апостилі, а також відомості (реквізити) кваліфікованого електронного підпису посадової особи компетентного органу, яка проставила апостиль, та кваліфікованої електронної печатки компетентного органу.

 

 

 

 

 

 

14. Про внесення змін до постанови Правління Національного банку України від 24 лютого 2022 року № 18

(Постанова Правління Національного банку України від 21 червня 2024 року № 72, чинність з 22.06.2024)

 

постанову після пункту 20-4 доповнено новим пунктом 20-5 такого змісту:

“20-5. Надавачам платіжних послуг забороняється здійснювати платіжні операції користувачів за рахунок коштів, наданих користувачам на умовах кредиту, на рахунки організаторів азартних ігор для участі в азартних іграх у мережі Інтернет.”.

 

 

 

 

 

 

15. Про внесення змін до Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів

(Наказ Міністерства фінансів України від 28 травня 2024 року № 262, чинність з 28.06.2024)

 

Внесено до Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року № 787, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 вересня 2013 року за № 1650/24182, такі зміни:

 

у розділі I: у пункті 5: абзац шістнадцятий викладено у такій редакції:

«Заява про повернення (перерахування) коштів з бюджету в електронній формі подається з обов’язковим накладанням електронного підпису платника або уповноваженої особи, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, відповідно до вимог Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». До заяви одночасно подається копія: платіжної інструкції, яка підтверджує перерахування коштів до бюджету, судового рішення, засвідчена належним чином (у разі повернення судового збору (крім помилково зарахованого) та грошового стягнення за адміністративні правопорушення), документа, що підтверджує відповідні повноваження уповноваженої особи, засвідчена належним чином.».