Основні нормативно-правові акти за лютий 2021 року | Рада Адвокатів Тернопільської Області

Головна цитата

Основні нормативно-правові акти за лютий 2021 року

Публікації

Основні нормативно-правові акти за лютий 2021 року

16:57 Нд 07.03.21 Автор : Рада адвокатів Тернопільської області 460 Переглядів Версія для друку

Основні нормативно-правові акти за лютий 2021 року

 

 

1. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення правового регулювання дистанційної, надомної роботи та роботи із застосуванням гнучкого режиму робочого часу

 

(Закон України від 04.02.2021 року №1213-IX, чинність з 27 лютого 2021 року).

 

Основні положення:

 

Внесено зміни до таких законодавчих актів України:

У Кодексі законів про працю України

- визначено правові режими надомної та дистанційної роботи, а також гнучкого режиму роботи.

 

 

"Стаття 60. Гнучкий режим робочого часу

За письмовим погодженням між працівником і власником підприємства, установи, організації незалежно від форми власності або уповноваженим ним органом для працівника може встановлюватися гнучкий режим робочого часу, що передбачає саморегулювання працівником часу початку, закінчення роботи та тривалості робочого часу упродовж робочого дня, на визначений строк або безстроково, під час прийняття на роботу або пізніше.

 

На час загрози поширення епідемії, пандемії та/або у разі виникнення загрози збройної агресії, надзвичайної ситуації техногенного, природного чи іншого характеру гнучкий режим робочого часу може встановлюватися наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу. З таким наказом (розпорядженням) працівник ознайомлюється протягом двох днів з дня його прийняття, але до запровадження гнучкого режиму робочого часу. У такому разі норми частини третьої статті 32 цього Кодексу не застосовуються.

 

Гнучкий режим робочого часу - це форма організації праці, за якою допускається встановлення іншого режиму роботи, ніж визначений правилами внутрішнього трудового розпорядку, за умови дотримання встановленої денної, тижневої чи іншої, встановленої на певний обліковий період (тиждень, місяць, квартал, рік тощо), норми тривалості робочого часу.

 

Гнучкий режим робочого часу передбачає:

1) фіксований час, протягом якого працівник обов’язково повинен бути присутнім на робочому місці та виконувати свої посадові обов’язки. При цьому може передбачатися поділ робочого дня на частини;

2) змінний час, протягом якого працівник на власний розсуд визначає періоди роботи в межах встановленої норми тривалості робочого часу;

3) час перерви для відпочинку і харчування.

 

Гнучкий режим робочого часу, як правило, не застосовується на безперервно діючих підприємствах, в установах, організаціях, при багатозмінній організації роботи, а також в інших випадках, обумовлених специфікою діяльності, коли виконання обов’язків працівником потребує його присутності в чітко визначені правилами внутрішнього трудового розпорядку години роботи або коли такий режим є несумісним з вимогами щодо безпечних умов праці.

 

У разі виробничо-технічної необхідності та/або для виконання невідкладних чи непередбачених завдань власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган може тимчасово (на термін до одного місяця протягом календарного року) застосовувати до працівників, яким установлено гнучкий режим робочого часу, загальний режим роботи на підприємстві, в установі, організації. У такому разі норми частини третьої статті 32 цього Кодексу не застосовуються.

 

У разі направлення працівника у відрядження на нього поширюється режим роботи, встановлений на підприємстві (в установі, організації), до якого (якої) його відряджено.

 

Гнучкий режим робочого часу може встановлюватися:

 

1) за заявою працівника з прийнятними для нього часовими межами графіка роботи без дотримання вимог щодо повідомлення працівника не пізніше ніж за два місяці про зміну режиму роботи;

 

2) власником або уповноваженим ним органом - у разі виробничої необхідності з обов’язковим повідомленням працівника не пізніше ніж за два місяці про зміну режиму роботи.

 

 

Власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган зобов’язаний ознайомити працівників з умовами та специфікою гнучкого режиму робочого часу не менше ніж за два місяці до запровадження такого режиму, забезпечити облік відпрацьованого часу та ефективний контроль за найбільш повним і раціональним використанням робочого часу працівником.

 

Власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган, виходячи із структури робочого часу та встановленого облікового періоду норми його тривалості для кожного окремого працівника, узгоджує час роботи працівника, для якого встановлено гнучкий режим робочого часу, з режимом роботи інших працівників шляхом регулювання фіксованого, змінного часу і часу перерви для відпочинку і харчування.

 

Запровадження гнучкого режиму робочого часу не тягне за собою змін у нормуванні, оплаті праці та не впливає на обсяг трудових прав працівників.

 

У разі порушення встановленого гнучкого режиму робочого часу, крім застосування відповідних дисциплінарних стягнень, працівник може бути переведений на загальний режим роботи без дотримання вимоги щодо повідомлення працівника не пізніше ніж за два місяці про зміну істотних умов праці.

 

 

 

"Стаття 60-1. Надомна робота

 

Надомна робота - це форма організації праці, за якої робота виконується працівником за місцем його проживання або в інших визначених ним приміщеннях, що характеризуються наявністю закріпленої зони, технічних засобів (основних виробничих і невиробничих фондів, інструменту, приладів, інвентарю) або їх сукупності, необхідних для виробництва продукції, надання послуг, виконання робіт або функцій, передбачених установчими документами, але поза виробничими чи робочими приміщеннями власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу.

 

Типова форма трудового договору про надомну роботу затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері трудових відносин.

 

У разі запровадження надомної роботи робоче місце працівника є фіксованим та не може бути змінено з ініціативи працівника без погодження з власником або уповноваженим ним органом у спосіб, визначений трудовим двороогом про надомну роботу. Рішення власника або уповноваженого ним органу про відмову в наданні згоди на зміну робочого місця з ініціативи працівника має бути обґрунтованим.

 

Працівник у разі неможливості виконання роботи на фіксованому робочому місці з незалежних від нього причин має право змінити робоче місце, за умови повідомлення власника або уповноваженого ним органу не менше ніж за три робочі дні до такої зміни у спосіб, визначений трудовим договором про надомну роботу. У такому разі норми частини третьої цієї статті не застосовуються.

 

При виконанні роботи за трудовим договором про надомну роботу на працівників поширюється загальний режим роботи підприємства, установи, організації, якщо інше не передбачено трудовим договором. При цьому тривалість робочого часу не може перевищувати норм, передбачених статтями 50 і 51 цього Кодексу.

 

Виконання надомної роботи не тягне за собою змін у нормуванні, оплаті праці та не впливає на обсяг трудових прав працівників.

 

Забезпечення засобами виробництва, матеріалами та інструментами, необхідними для виконання працівником надомної роботи, покладається на власника або уповноважений ним орган, якщо інше не передбачено трудовим договором. Працівник, у разі використання своїх інструментів, має право на компенсацію відповідно до положень статті 125 цього Кодексу.

 

На час загрози поширення епідемії, пандемії, необхідності самоізоляції працівника у випадках, встановлених законодавством, та/або у разі виникнення загрози збройної агресії, надзвичайної ситуації техногенного, природного чи іншого характеру надомна робота може запроваджуватися наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу без обов’язкового укладення трудового договору про надомну роботу в письмовій формі. З таким наказом (розпорядженням) працівник ознайомлюється протягом двох днів з дня його прийняття, але до запровадження надомної роботи. У такому разі норми частини третьої статті 32 цього Кодексу не застосовуються.

 

Власник або уповноважений ним орган самостійно вирішує, в який спосіб доручати працівникові роботу і контролювати її виконання, та забезпечує достовірний облік виконаної роботи.

 

Надомна робота може бути запроваджена виключно для осіб, які мають практичні навички виконання певних робіт або можуть бути навчені таким навичкам.

 

Вагітні жінки, працівники, які мають дитину віком до трьох років або здійснюють догляд за дитиною відповідно до медичного висновку до досягнення нею шестирічного віку, працівники, які мають двох або більше дітей віком до 15 років або дитину з інвалідністю, батьки особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, а також особи, які взяли під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, можуть працювати на умовах надомної роботи, якщо це можливо, зважаючи на виконувану роботу, та власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган має для цього відповідні ресурси та засоби.

 

 

 

Стаття 60-2. Дистанційна робота

 

Дистанційна робота - це форма організації праці, за якої робота виконується працівником поза робочими приміщеннями чи територією власника або уповноваженого ним органу, в будь-якому місці за вибором працівника та з використанням інформаційно-комунікаційних технологій.

 

Типова форма трудового договору про дистанційну роботу затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері трудових відносин.

 

Укладення трудового договору про дистанційну роботу за наявності небезпечних і шкідливих виробничих (технологічних) факторів забороняється.

 

У разі запровадження дистанційної роботи працівник самостійно визначає робоче місце та несе відповідальність за забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці на ньому.

 

При дистанційній роботі працівник розподіляє робочий час на власний розсуд, на нього не поширюються правила внутрішнього трудового розпорядку, якщо інше не визначено трудовим договором. При цьому загальна тривалість робочого часу не може перевищувати норм, передбачених статтями 50 і 51 цього Кодексу.

 

За погодженням між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом виконання дистанційної роботи може поєднуватися з виконанням працівником роботи на робочому місці у приміщенні чи на території власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу. Особливості поєднання дистанційної роботи з роботою на робочому місці у приміщенні чи на території власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу встановлюються трудовим договором про дистанційну роботу.

 

Порядок і строки забезпечення працівників, які виконують роботу дистанційно, необхідними для виконання ними своїх обов’язків обладнанням, програмно-технічними засобами, засобами захисту інформації та іншими засобами, порядок і строки подання такими працівниками звітів про виконану роботу, розмір, порядок і строки виплати працівникам компенсації за використання належних їм або орендованих ними обладнання, програмно-технічних засобів, засобів захисту інформації та інших засобів, порядок відшкодування інших пов’язаних з виконанням дистанційної роботи витрат визначаються трудовим договором про дистанційну роботу.

 

У разі відсутності у трудовому договорі положення про забезпечення працівників необхідними для виконання ними своїх обов’язків обладнанням, програмно-технічними засобами, засобами захисту інформації та іншими засобами таке забезпечення покладається на власника або уповноважений ним орган, який організовує встановлення та технічне обслуговування відповідних засобів, а також оплачує витрати, пов’язані з цим.

 

Працівнику, який виконує дистанційну роботу, гарантується період вільного часу для відпочинку (період відключення), під час якого працівник може переривати будь-який інформаційно-телекомунікаційний зв’язок з власником або уповноваженим ним органом, і це не вважається порушенням умов трудового договору або трудової дисципліни. Період вільного часу для відпочинку (період відключення) визначається у трудовому договорі про дистанційну роботу.

 

Працівник може вимагати від власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу тимчасове, строком до двох місяців, переведення на дистанційну роботу, якщо на робочому місці стосовно нього були вчинені дії, що містять ознаки дискримінації. При цьому власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган може відмовити працівнику в такому переведенні, якщо виконання дистанційної роботи не можливе, зважаючи на трудову функцію працівника, а також якщо працівник не навів фактів, які підтверджують, що дискримінація, сексуальне домагання чи інші форми насильства мали місце.

 

На час загрози поширення епідемії, пандемії, необхідності самоізоляції працівника у випадках, встановлених законодавством, та/або у разі виникнення загрози збройної агресії, надзвичайної ситуації техногенного, природного чи іншого характеру дистанційна робота може запроваджуватися наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу без обов’язкового укладення трудового договору про дистанційну роботу в письмовій формі. З таким наказом (розпорядженням) працівник ознайомлюється протягом двох днів з дня його прийняття, але до запровадження дистанційної роботи. У такому разі норми частини третьої статті 32 цього Кодексу не застосовуються.

 

Вагітні жінки, працівники, які мають дитину віком до трьох років або здійснюють догляд за дитиною відповідно до медичного висновку до досягнення нею шестирічного віку, працівники, які мають двох або більше дітей віком до 15 років або дитину з інвалідністю, батьки особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, а також особи, які взяли під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, можуть працювати на умовах дистанційної роботи, якщо це можливо, зважаючи на виконувану роботу, та власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган має для цього відповідні ресурси та засоби";

 

 

 У Законі України «Про охорону праці» внесено такі зміни:

 

        Під час укладання трудових договорів (крім трудового договору про дистанційну роботу, про надомну роботу) роботодавець повинен поінформувати працівника під розписку про умови праці та про наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, можливі наслідки їх впливу на здоров’я та про права працівника на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору";

 

       При укладенні трудового договору про дистанційну роботу, про надомну роботу на роботодавця покладається обов’язок систематичного проведення інструктажу (навчання) працівника з питань охорони праці і протипожежної безпеки в межах використання таким працівником обладнання та засобів, рекомендованих або наданих роботодавцем.

 

        При виконанні роботи за трудовим договором про дистанційну роботу, про надомну роботу працівник самостійно визначає своє робоче місце та несе відповідальність за забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці на ньому, а роботодавець несе відповідальність за безпечність і належний технічний стан обладнання та засобів виробництва, що передаються працівнику для виконання дистанційної або надомної роботи. При виконанні роботи за трудовим договором про надомну роботу визначене працівником робоче місце має характеризуватися наявністю закріпленої зони, технічних засобів (основних виробничих і невиробничих фондів, інструменту, приладів, інвентарю) або їх сукупності, необхідних для виробництва продукції, надання послуг, виконання робіт або функцій, передбачених установчими документами".

 

 

 

 

 

 

2. Про внесення змін до Господарського кодексу України щодо усунення правових колізій у вимогах до статутів товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю

 

(Закон України від 03.02.2021 №1183-IX, чинність з 27 лютого 2021 року).

 

Основні положення:

 

- усунуто існуючу колізії між Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» і Господарським кодексом в частині обов’язкових вимог до статутів ТОВ і ТДВ, яка полягає в тому, що у Господарському кодексі міститься вимога щодо зазначення в установчих документах вказаних товариств частки учасників товариств у його статутному капіталі, а у Законі України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальності» її немає.

 

- виключено з ч. ч. 3, 4 ст. 80 Господарського кодексу положення про визначення в установчих документах вказаних товариств розміру часток учасників у статутних капіталах.

 

- Перелік відомостей, що повинні міститися у статутах товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю, визначається виключно Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».

 

 

 

 

 

 

3. Про внесення змін до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати»

 

(Закон України  від 04.02.2021 року  № 1214-IX, чинність з 26 лютого 2021 року).

 

Основні положення:

- закріплено вичерпний перелік видів грошових доходів, за порушення строків виплати яких громадянам має нараховуватися компенсація. Зокрема, до пенсій, соціальних виплат, стипендій та зарплат додано такі види доходів, як:

сума індексації грошових доходів громадян;

суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я;

кошти, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

 

- уточнено положення Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» стосовно джерел виплати компенсації у зв’язку зі створенням Фонду соціального страхування України.

 

 

 

 

 

 

4. Про внесення зміни до статті 187 Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» щодо підвищення розміру допомоги на дітей із тяжкими хворобами, яким не встановлено інвалідність

 

(Закон України від 02.02.2021 року № 1176-ІХ).

 

Основні положення:

- підвищено розмір щомісячної державної допомоги на дітей, хворих на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет І типу, гострі або хронічні захворювання нирок ІV ступеня, на дитину, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, яким не встановлено інвалідність, з одного прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, до двох прожиткових мінімумів, встановлених для дітей відповідного віку.

 

 

 

 

 

 

5. Про додаткові заходи соціального захисту пенсіонерів у 2021 році

 

(Постанова Кабінету Міністрів України від 22 лютого 2021 р. № 127, чинність з 23 лютого 2021 року).

 

Основні положення:

 

проведення індексацій пенсій з 1 березня 2021 року із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,11 незалежно від факту роботи особи. Мінімальний розмір підвищення 100,00 грн.


з 1 березня в осіб, які одержують пенсію відповідно до Закону України Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», та які мають страховий стаж 35 роки чоловіки та 30 років для жінок розмір пенсійної виплати не може бути нижчим за 2200 грн.


якщо розмір пенсії, обчислений відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», буде більшим від розміру пенсії, обчисленого відповідно до спеціальних Законів проводиться автоматичне переведення на пенсію на умовах, передбачених Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», за матеріалами пенсійних справ, про що органи Пенсійного фонду України інформують зазначених осіб шляхом надсилання листа або смс-повідомлення на номер мобільного телефону операторів мобільного зв’язку України.


перерахунок пенсій проводиться автоматично без необхідності звернення пенсіонерів до органів Пенсійного фонду України

 

 

 

 

 

 

6. Про внесення змін до Порядку здешевлення вартості іпотечних кредитів

 

(Постанова Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2021 р. № 103, чинність з 18 лютого 2021 року).

 

Основні положення:

 

визначено категорії осіб, які можуть бути позичальниками, зокрема щоб стати учасником програми «Доступна іпотека» під 7%, не обов’язково перебувати на квартирному обліку, бути молодою сім’єю, внутрішньо переміщеною особою, науково-педагогічним працівником, медиком чи працівником бюджетної сфери.


скасовано вимогу, аби рівень забезпечення житлом претендента на іпотеку не перевищував 13,65 кв. метра на одного члена сім’ї, та щодо проживання мешканців аварійних та ветхих будинків у гуртожитку.


на отримання державної підтримки у сфері іпотечного кредитування зможуть розраховувати будь-які громадяни, які не мають у власності чи власності сім’ї об’єктів житлової нерухомості та/або чинних договорів з фінансування (інвестування) будівництва житлової нерухомості та/або майнових прав на об’єкти незавершеного будівництва житлової нерухомості, якщо їх загальна площа перевищує 50 кв. метрів на одинокого громадянина чи сім’ю з двох осіб та 20 кв. метрів – на кожного наступного члена сім’ї.


збільшується максимально допустимий розмір середньомісячного сукупного чистого доходу позичальника та членів його сім’ї з 5-кратного до 10-кратного розміру місячної середньої зарплати у відповідному регіоні України, де розташований предмет іпотеки.

 

 

 

 

 

 

7. Про внесення змін до Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів

 

(Постанова Кабінету Міністрів України від 17 лютого 2021 р. № 115, чинність з 19 лютого 2021 року).

 

Основні положення:

 

Суб’єкти господарювання, які виявили бажання взяти участь у державній реєстрації нових транспортних засобів, подають особисто або через уповноваженого представника чи надсилають поштою до Головного сервісного центру МВС у паперовій або електронній формі на адресу електронної пошти Головного сервісного центру МВС заяву. Заява, наведена в додатку 7, складена в електронній формі, та додані до неї документи оформляються згідно з вимогами законодавства у сфері електронних документів.


Головний сервісний центр МВС розглядає подану заяву у строк до 20 робочих днів з моменту її надходження та за результатами розгляду укладає із суб’єктом господарювання відповідний договір або повертає її заявнику.

 


Головний сервісний центр МВС повертає заяву не пізніше ніж через п’ять робочих днів у визначений суб’єктом господарювання спосіб за наявності хоча б однієї з таких підстав:

невідповідність суб’єкта господарювання вимогам, установленим абзацом другим пункту 3 цього Порядку;


подання документів не в повному обсязі та/або виявлення в них недостовірних відомостей, що встановлено під час їх розгляду.

 

Суб’єкт господарювання має право усунути недоліки та надіслати відповідну заяву повторно.

 

 

 

 

 

 

8. Про внесення змін до Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами

 

(Постанова Кабінету Міністрів України від 17 лютого 2021 р. № 121, чинність з 23 лютого 2021 року).

 

Основні положення:

 

Функціональні можливості електронного кабінету водія та Порталу Дія, у тому числі з використанням мобільного додатка, дають можливість замовити послугу з:

обміну посвідчення водія, виданого особі вперше, після закінчення строку його дії - за умови вчинення особою протягом двох років з дня видачі такого посвідчення не більше двох адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху та невчинення нею кримінального правопорушення, передбаченого статтею 286 Кримінального кодексу України;


обміну посвідчення водія в разі непридатності його для подальшого користування;


обміну посвідчення водія в разі зміни персональних даних власника;


отримання посвідчення водія замість втраченого або викраденого.

 

 

Для обміну посвідчення водія або отримання його після втрати чи викрадення особа подає через електронний кабінет водія або через Портал Дія, у тому числі з використанням мобільного додатка, заяву в електронній формі, зразок якої затверджується МВС.


У разі формування та подання заяви в електронній формі з використанням програмних засобів Порталу Дія, у тому числі з використанням мобільного додатка, заповнення форм (полів) заяви здійснюється автоматично, у тому числі з урахуванням відомостей, отриманих у порядку електронної інформаційної взаємодії з єдиною інформаційною системою МВС.


За умови подання заяви через Портал Дія, у тому числі з використанням мобільного додатка, особа підтверджує наявність медичної довідки встановленого зразка, дійсної на дату подання заяви, підтверджує відсутність обмежень, за яких не дозволяється керувати транспортним засобом, та зазначає відомості про групу крові та резус-фактор особи, що містяться у медичній довідці.


Оформлення заяви завершується накладенням кваліфікованого електронного підпису особи або електронного підпису особи та кваліфікованої електронної печатки технічного адміністратора Порталу Дія відповідно до Законів України “Про електронні довірчі послуги” та “Про електронні документи та електронний документообіг”.

 


В обміні або видачі посвідчення водія замість втраченого чи викраденого надається відмова через електронний кабінет водія у разі, коли:

 

в Єдиному державному реєстрі МВС відсутній відцифрований образ обличчя водія;


у поданих особою документах або в Єдиному державному демографічному реєстрі відсутні відомості щодо реєстрації місця її проживання;


до електронної заяви особа не прикріпила або прикріпила не в повному обсязі чи у формі, непридатній для візуалізації та сприйняття людиною змісту, документи, визначені цим пунктом, внаслідок їх низької якості;


під час перевірки інформації про особу за відповідними реєстрами та базами даних виявлено її невідповідність інформації, що міститься у документах, що додаються до електронної заяви;


установлено факт тимчасового обмеження особи у праві керування транспортними засобами;


під час отримання посвідчення водія відсутній оригінал медичної довідки встановленого зразка, електрона копія (фотокопія) оригіналу якої була додана до заяви. У такому разі кошти, сплачені за обмін або видачу посвідчення водія замість втраченого чи викраденого, не повертаються.

 

Обмін посвідчення водія провадиться за умови здачі посвідчення водія, що обмінюється.

 

 

 

 

 

 

9. Про затвердження Правил розрахунку небанківськими фінансовими установами України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит

 

(Постанова Правління Правління Національного банку України від 11.02.2021  № 16, чинність з 13 лютого 2021 року).

 

Основні положення:

 

Правила встановлюють методику розрахунку загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договорами про споживчий кредит для небанківських фінансових установ України, які відповідно до законів України мають право надавати споживчі кредити (далі – кредитодавець).

 


Відповідно до Правил кредитодавець:

 

розраховує загальну вартість кредиту для споживача у грошовому виразі згідно з методикою розрахунку загальної вартості кредиту для споживача, наведеною в додатку 1 до цих Правил;


надає споживачу детальний перелік складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, – за кількістю днів, щомісяця, щокварталу) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб за кожним платіжним періодом за формою, наведеною в таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит у додатку 2 до цих Правил;


має право не надавати споживачу графік платежів у разі кредитування у вигляді кредитної лінії;


розраховує реальну річну процентну ставку за договором про споживчий кредит (далі – реальна річна процентна ставка) у процентах згідно з методикою розрахунку реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, наведеною в додатку 3 до цих Правил;


обчислює реальну річну процентну ставку, базуючись на припущенні, що договір про споживчий кредит залишається дійсним протягом строку дії, передбаченого умовами договору про споживчий кредит, та що кредитодавець і споживач виконають свої обов’язки на умовах та у строки, визначені в договорі;


має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги кредитодавця залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дають змогу змінювати процентну ставку та/або інші платежі за послуги кредитодавця, уключені до загальних витрат за споживчим кредитом, і такі зміни не можуть бути визначені на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки;


зазначає реальну річну процентну ставку та загальну вартість кредиту в колонках 17 і 18 рядка «Усього» (відповідно) таблиці, наведеної в додатку 2 до цих Правил.

 

Небанківські фінансові установи України, які відповідно до законів України мають право надавати споживчі кредити, протягом трьох місяців із дня набрання чинності цією постановою мають привести свою діяльність у відповідність до вимог Правил.

 

 

 

 

 

Рада адвокатів Тернопільської області

Інші публікації автора

Надішліть файл із текстом публікації у форматі *.doc, фотографію за тематикою у розмірі 640х400 та Ваше фото.

Оберіть файл