Основні нормативно-правові акти за лютий 2025 року

Основні нормативно-правові акти за лютий 2025 року

ПЕРЕЛІК ОСНОВНИХ НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ АКТІВ

ЗА ЛЮТИЙ 2025 РОКУ

 

 

1. Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку проведення загальної мобілізації»

(Закон України від 15 січня 2025 р. № 4221-IX, чинність з 08.02.2026)

 

Затверджено Указ Президента України від 14 січня 2025 року № 27/2025 «Про продовження строку проведення загальної мобілізації» - продовжено з 8 лютого 2025 року строк проведення загальної мобілізації на 90 діб.

 

 

 

2. Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні»

(Закон України від 15 січня 2025 р. № 4220-IX, чинність з 06.02.2026)

 

Затверджено Указ Президента України від 14 січня 2025 року № 26/2025 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» - продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 8 лютого 2025 року строком на 90 діб.

 

 

 

3. Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист"

(Закон України від 12 лютого 2025 р. № 4235-IX, чинність з 15.02.2025)

 

Пункт 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист" викладено в такій редакції:

 

"2. Установити, що громадяни України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом (крім осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю), з дня набрання чинності цим Законом зобов’язані до 5 червня 2025 року пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби. Такі громадяни зобов’язані самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов’язані та резервісти Служби безпеки України - до Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України, військовозобов’язані та резервісти розвідувальних органів України - до відповідного підрозділу розвідувальних органів України) або через електронний кабінет призовника, військовозобов’язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду".

 

 

4. Про внесення змін до деяких нормативно-правових актів Міністерства юстиції України

(Наказ Міністерства юстиції України від 27.12.2024  № 3782/5, чинність з 27.01.2025)

 

Внесено до Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 28 серпня 2018 року № 2823/5, такі зміни:

 

після абзацу тридцять четвертого доповнено абзацом тридцять п’ятим такого змісту:

«При відсутності у засудженого паспорта він має право звернутися до адміністрації установи виконання покарань з письмовою заявою про сприяння в його одержанні. За такою заявою адміністрація установи виконання покарань зобов’язана сприяти засудженому в одержанні паспорта.».

 

у додатку 6 до цих Правил:

після абзацу двадцять четвертого доповнено абзацами двадцять п’ятим, двадцять шостим такого змісту:

«триматися в належних умовах;

звертатися до Комісії з розгляду скарг на неналежні умови тримання в установах для попереднього ув’язнення та установах виконання покарань щодо встановлення факту та/або строку тримання в неналежних умовах з метою поновлення порушених прав та у разі незгоди з рішенням Комісії оскаржувати його в судовому порядку;».

 

 

 

5. Про внесення змін до деяких нормативно-правових актів Міністерства юстиції України

(Наказ Міністерства юстиції України від 09 січня 2025 р. № 4196-ХІ, чинність з 28.08.2026)

 

Внесено до Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 14 червня 2019 року № 1769/5, такі зміни:

 

главу 5 розділу IV доповнено новим пунктом 7 такого змісту:

«7. Персонал СІЗО має право проходити на територію СІЗО з мобільними телефонами та користуватися ними для виконання службових обов’язків. Список персоналу СІЗО, якому дозволено проходити на територію СІЗО з мобільними телефонами та користуватися ними для виконання службових обов’язків, затверджується наказом начальника СІЗО або особи, яка виконує його обов’язки. Копія цього наказу зберігається у чатового контрольно-пропускного пункту та чергового помічника.»;

 

після розділу XI доповнено розділом XII такого змісту:

«XII. Пенсійне забезпечення ув’язнених і засуджених

1. Ув’язнені мають право на загальних підставах на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв’язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених законодавством про пенсійне забезпечення.

2. Ув’язнений, який під час перебування в СІЗО набув право на пенсію, надає адміністрації СІЗО заяву про забезпечення необхідних умов для оформлення та призначення йому пенсії за місцезнаходженням СІЗО, у тому числі щодо виклику представників Пенсійного фонду України з метою подання у встановленому порядку необхідних документів безпосередньо ув’язненим або його представником, за нотаріальним дорученням.

Персонал СІЗО не пізніше трьох діб з дня одержання заяви ув’язненого надсилає її супровідним листом до територіального органу Пенсійного фонду України.

3. Адміністрація СІЗО з письмового дозволу слідчого або суду, які здійснюють кримінальне провадження, забезпечує зустріч ув’язненого з представником Пенсійного фонду України та всебічно сприяє належному оформленню і поданню ув’язненим відповідних документів або забезпечує умови для оформлення і подання необхідних документів через представника ув’язненого.

4. Оформлення, призначення та отримання пенсії засудженими здійснюються відповідно до КВК та законодавства про пенсійне забезпечення.».

 

 

 

6. Про внесення змін до порядків, затверджених постановами Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 559 і від 16 серпня 2024 р. № 932

(Постанова Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2025 р. № 163, чинність з 15.02.2025)

 

пункт 5 доповнено підпунктом 12 такого змісту:

Перелік відомостей про громадян України чоловічої статі віком від 16 до 25 років, які підлягають взяттю на військовий облік, формується в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов’язаних та резервістів з такої інформації:

12) відомості про встановлення, зміну групи інвалідності (зокрема групу інвалідності, причину та строк, на який встановлено інвалідність, а також відомості, внесені відповідно до пунктів 4, 8, 8-1 і 18 цього Порядку)

 

пункт 8 викладено в такій редакції:

Громадяни, визнані в установленому порядку особами з інвалідністю (далі - особи з інвалідністю), або громадяни, які мають тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, отримали тяжку травму, потребують трансплантації органа, потребують паліативної допомоги, але яким не встановлено інвалідність, за власним бажанням (у відповідних випадках від їхнього імені їхні батьки (усиновлювачі), опікуни, піклувальники та інші законні представники) подають на розгляд військово-лікарської комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки документ, що підтверджує наявність відповідного стану (захворювання), виданий в установленому порядку за формою первинної облікової документації № 080-3/о, або документи, що підтверджують інвалідність (для дітей з інвалідністю - медичний висновок про дитину з інвалідністю віком до 18 років за формою, затвердженою МОЗ , або його дублікат, виданий закладом охорони здоров’я, чи посвідчення або інший документ, що підтверджує призначення на таку дитину соціальної допомоги відповідно до Законів України “Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю”; для повнолітніх осіб з інвалідністю - довідку до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, або пенсійне посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України “Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю”, “Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю”, в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідку для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики). Замість оригіналів зазначених документів можуть бути подані їх копії за умови пред’явлення оригіналів таких документів (крім подання дубліката медичного висновку про дитину з інвалідністю віком до 18 років). Копії документів (крім медичних документів) можуть бути засвідчені власним підписом особи, яка їх подає. Оригінали документів після звіряння з їх копіями повертаються особі, яка подає такі документи. Постанова військово-лікарської комісії приймається без присутності особи та без проведення медичного огляду на основі поданих документів та/або даних, наявних в електронній системі охорони здоров’я, доступ до яких отримано відповідно до законодавства, та інших інформаційних систем, реєстрів та баз (банків) даних відповідно до статті 14 Закону України “Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов’язаних та резервістів”.”

 

доповнено Порядок пунктом 8-1 такого змісту:

“8-1. Відомості про наявність інвалідності можуть вноситися до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів шляхом електронної інформаційної взаємодії між інформаційно- комунікаційними системами за запитом особи з інвалідністю через електронний кабінет призовника, військовозобов’язаного, резервіста.

За наявності технічної можливості обмін відомостями про встановлення, зміну групи інвалідності (зокрема групу інвалідності, причину та строк, на який встановлено інвалідність) здійснюється в порядку електронної інформаційної взаємодії між Єдиною інформаційною системою соціальної сфери та Єдиним державним реєстром призовників, військовозобов’язаних та резервістів.

Особи, щодо яких шляхом електронної інформаційної взаємодії отримана інформація про наявну інвалідність, не підлягають направленню на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду, зокрема з метою взяття на військовий облік громадян України чоловічої статі.”;

 

доповнено Порядок пунктом 11-1 такого змісту:

“11-1. Стосовно громадян України чоловічої статі віком від 25 до 60 років, які звернулися до відокремленого підрозділу до 24 квітня 2024 р. (включно) для оформлення паспорта громадянина України, паспорта громадянина України для виїзду за кордон та їх не отримали, ДМС одноразово формує перелік відомостей, зазначених у підпунктах 1-11 пункту 5 цього Порядку, та передає їх Міноборони для внесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів в установленому законодавством порядку з використанням засобів захисту інформації, що мають сертифікат відповідності або позитивний експертний висновок за результатами державної експертизи у сфері захисту інформації, та з дотриманням вимог законодавства про захист персональних даних.

На підставі відомостей, отриманих Міноборони відповідно до абзацу першого цього пункту, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки здійснюється взяття зазначених осіб на військовий облік з формуванням військово-облікового документа в електронній формі.

Взяття на військовий облік громадян України, зазначених в абзаці першому цього пункту, здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки за зареєстрованим/ задекларованим їх місцем проживання, а у разі, коли місце проживання не зареєстровано/не задекларовано, - територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, визначеними Генеральним штабом Збройних Сил.

Взяття на військовий облік зазначених осіб проводиться без направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду.”;

 

 

 

7. Про внесення змін до порядків, затверджених постановами Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2006 р. № 1567 і від 19 травня 2023 р. № 513, та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України

(Постанова Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2025 р. № 141, чинність з 18.05.2025)

 

Цей Порядок визначає процедуру проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) щодо дотримання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт (далі - рейдова перевірка).

 

Рейдова перевірка проводиться на підставі направлення на рейдову перевірку (у паперовій або електронній формі (за наявності технічної можливості) із зазначенням посадових осіб за формою згідно з додатком 1 (далі - направлення), що складається та підписується керівником або заступником керівника Укртрансбезпеки або її територіального органу.

 

Під час проведення рейдової перевірки посадові особи мають право:

використовувати спеціалізовані автомобілі, на яких розміщений напис “Укртрансбезпека”;

використовувати спеціальне обладнання, призначене для перевірки дотримання водіями норм режиму праці та відпочинку, встановлених законодавством України та Європейською угодою щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР);

використовувати спеціальне обладнання, призначене для здійснення габаритно-вагового контролю транспортних засобів та їх блокування;

використовувати засоби фото- і відеофіксації процесу перевірки, зокрема в автоматичному режимі;

використовувати пристрої для копіювання, сканування інформації, що свідчить про правопорушення;

здійснювати опитування водія та пасажирів про обставини вчинення адміністративного правопорушення, свідками якого вони були або могли бути;

здійснювати супроводження автомобільного транспортного засобу, що має ознаки порушення нормативів вагових або габаритних параметрів, до найближчого місця зважування (на відстань не більш як 50 кілометрів) для здійснення габаритно-вагового контролю, а також заборони подальшого руху такого автомобільного транспортного засобу.

 

У разі виявлення в ході рейдової перевірки транспортного засобу порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою, яка провела перевірку, складається акт проведення рейдової перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом за формою згідно з додатком 2 (далі - акт проведення перевірки).

 

Копія акта проведення перевірки, акта про перевищення транспортним засобом нормативних габаритних параметрів, акта про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів видається водію транспортного засобу (за винятком відмови від їх отримання), про що посадова особа робить в актах відповідні записи, а у разі відмови водія транспортного засобу від отримання, копія акта проведення перевірки надсилається автомобільному перевізнику або уповноваженій ним особі.

 

Справа про порушення розглядається у присутності автомобільного перевізника або уповноваженої ним особи.

Про час і місце розгляду справи про порушення автомобільному перевізнику або його уповноваженій особі повідомляється не пізніше ніж за сім календарних днів до дня розгляду особисто під підпис чи шляхом надсилання повідомлення засобами поштового зв’язку (рекомендованим листом з повідомленням про вручення) або на адресу електронної пошти (за наявності) з урахуванням вимог Закону України “Про адміністративну процедуру”.

У разі неявки автомобільного перевізника або його уповноваженої особи справа про порушення розглядається без їх участі.

 

Постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу, постанова про закриття справи про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт та припис виносяться у паперовій або електронній формі (за наявності технічної можливості). Постанова чи припис, складені в електронній формі, роздруковуються, зокрема у вигляді стрічки, за допомогою спеціальних технічних пристроїв із зазначенням відомостей, передбачених формами постанови та припису

Адміністративно-господарський штраф повинен бути перерахований автомобільним перевізником на зазначений у постанові про застосування адміністративно-господарського штрафу рахунок не пізніше ніж протягом 15 календарних днів після набрання нею чинності.

 

 

 

8. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення права осіб з інвалідністю на працю

(Закон України від 15 січня 2025 р. № 4219-IX, чинність з 01.01.2026)

 

доповнено статтею 18-2 такого змісту:

"Стаття 18-2. Платниками внеску є роботодавці, у яких середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу у календарному кварталі становить вісім і більше працівників та які в цьому кварталі не виконали обов’язок щодо нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, встановленого цією статтею.

 

Не є платниками внеску:

роботодавці, у яких середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу у календарному кварталі становить менше восьми працівників;

роботодавці, у яких середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу у календарному кварталі становить вісім і більше працівників та які в цьому кварталі виконали обов’язок щодо нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, встановленого цією статтею;

дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав.

Розмір внеску обраховується платником шляхом визначення результату добутку таких показників:

40 відсотків середньомісячної заробітної плати (винагороди) у відповідному календарному кварталі, розрахованої на одного працівника; кількість місяців у кварталі;

різниця між встановленим нормативом робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю і середньообліковою кількістю штатних працівників - осіб з інвалідністю за квартал, які працевлаштовані роботодавцем з урахуванням вимог, визначених цією статтею щодо розміру оплати праці.

 

Розмір внеску розраховується з показників кварталу, за який він сплачується.

Для цілей розрахунку внеску середньомісячна заробітна плата (винагорода) обчислюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю встановлюється у кількості:

одного робочого місця з розрахунку нормальної тривалості робочого часу або якщо за рахунок заходів розумного пристосування тривалість робочого часу є скороченою або неповною, за умови нарахування за цей час заробітної плати, розмір якої перевищує розмір мінімальної заробітної плати, - для платників внеску, у яких середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за квартал становить від 8 до 25 працівників;

4 відсотки середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу за квартал з розрахунку нормальної тривалості робочого часу або якщо за рахунок заходів розумного пристосування тривалість робочого часу є скороченою або неповною, за умови нарахування за цей час заробітної плати, розмір якої перевищує розмір мінімальної заробітної плати, - для платників внеску, у яких середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за квартал становить більше 25 працівників;

2 відсотки середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу за квартал з розрахунку нормальної тривалості робочого часу або якщо за рахунок заходів розумного пристосування тривалість робочого часу є скороченою або неповною, за умови нарахування за цей час заробітної плати, розмір якої перевищує розмір мінімальної заробітної плати, - для платників внеску закладів охорони здоров’я, реабілітаційних закладів та надавачів соціальних послуг; державних, комунальних та недержавних підприємств, установ, організацій, основним видом діяльності яких є реабілітація осіб з інвалідністю, навчання таких осіб або догляд за ними.

 

Роботодавці самостійно розраховують показник нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, встановлений цією статтею, з округленням його до цілого значення згідно з математичними правилами округлення.

У межах зазначеного нормативу робочих місць також здійснюється працевлаштування осіб з інвалідністю, які страждають на психічні розлади, відповідно до Закону України "Про психіатричну допомогу".

До виконання зазначеного нормативу робочих місць зараховується працевлаштування роботодавцем відповідної кількості осіб з інвалідністю, розмір оплати праці кожної з яких перевищує розмір мінімальної заробітної плати у розрахунку за повністю відпрацьований календарний місяць. У разі недотримання роботодавцем вимоги щодо розміру оплати праці працівника, який є особою з інвалідністю, такий роботодавець не має право враховувати цю працюючу особу з інвалідністю у виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Роботодавець у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, має право зарахувати до виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю забезпечення роботою осіб з інвалідністю першої групи незалежно від причин її встановлення або осіб з інвалідністю другої групи з порушенням зору або психічними розладами у розрахунку одна працююча особа з інвалідністю за двох штатних працівників (два робочих місця визначеного нормативу).

Виконання роботодавцем обов’язку щодо нормативу, встановленого цією статтею, може здійснюватися також шляхом працевлаштування особи з інвалідністю на умовах стажування, передбаченого Законом України "Про зайнятість населення", та проведеного в порядку, визначеному цим Законом.

Для виконання роботодавцем нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до цього Закону враховується виключно стажування, під час якого особа з інвалідністю, яка проходить стажування, отримує заробітну плату в розмірі, що перевищує розмір мінімальної заробітної плати.

У разі виявлення за результатами проведення заходів державного контролю за виконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю випадку безпідставного зарахування працюючої особи з інвалідністю до нормативу відповідно до цієї статті роботодавець зобов’язаний самостійно нарахувати і сплатити внесок за весь період такого зарахування.

При здійсненні розрахунку нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю до середньооблікової кількості осіб штатного облікового складу не включаються штатні одиниці, що відносяться до робіт, професій з важкими, шкідливими чи небезпечними умовами праці, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України.

 

Роботодавці/платники внеску мають право:

безоплатно отримувати від Пенсійного фонду України та його територіальних органів в межах їхньої компетенції інформацію, необхідну для виконання обов’язків, покладених на роботодавця щодо нарахування, обчислення та сплати внеску;

безоплатно отримувати від Пенсійного фонду України та його територіальних органів у межах їхньої компетенції консультації та роз’яснення щодо прав і обов’язків роботодавця/платника внеску, порядку сплати внеску;

оскаржувати у встановленому законом порядку рішення Пенсійного фонду України та його територіальних органів та дії, бездіяльність його посадових осіб.

 

Роботодавці/платники внеску зобов’язані:

своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати внесок до територіального органу Пенсійного фонду України за основним місцем обліку платника внеску;

вести первинні облікові документи для визначення кількісного складу працівників, документи, пов’язані з нарахуванням та виплатою заробітної плати (винагороди), документи про нарахування, обчислення та сплату внеску і зберігати такі документи в порядку, передбаченому законодавством;

допускати посадових осіб Пенсійного фонду України та його територіальних органів до проведення перевірки правильності нарахування, обчислення та сплати внеску за наявності направлення та/або наказу про проведення перевірки та наявності посвідчень осіб, надавати їм передбачені законодавством документи та пояснення з питань, що виникають у процесі перевірки;

подавати звітність про нарахування, обчислення та сплату внеску в розмірах, визначених відповідно до цього Закону, до територіального органу Пенсійного фонду України за основним місцем обліку платника внеску у строки та в порядку, встановлені цим Законом. Форма, за якою подається звітність про нарахування, обчислення та сплату внеску, встановлюється Пенсійним фондом України за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення;

у випадках, передбачених цим Законом і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, стати на облік у територіальному органі Пенсійного фонду України як платник внеску;

виконувати інші вимоги, передбачені цим Законом.

 

Передача платниками внеску своїх обов’язків з його сплати третім особам заборонена.

 

У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності роботодавця - фізичної особи - підприємця така фізична особа користується правами, виконує обов’язки та несе відповідальність, передбачені для платника внеску, у частині діяльності, що здійснювалася нею як фізичною особою - підприємцем.

 

Адміністрування внеску здійснює Пенсійний фонд України, до завдань якого належить забезпечення збору внеску, ведення обліку надходжень від його сплати та здійснення контролю за сплатою внеску.

Пенсійний фонд України відповідно до покладених на нього завдань:

аналізує та спільно з державною установою, що реалізує заходи соціального захисту та забезпечення соціальними послугами осіб з інвалідністю, прогнозує надходження коштів від сплати внеску;

забезпечує збір та ведення обліку надходжень від сплати внеску;

здійснює контроль за додержанням законодавства про збір та ведення обліку внеску, правильністю нарахування, обчислення, повнотою і своєчасністю сплати внеску;

за погодженням із державною установою, що реалізує заходи соціального захисту та забезпечення соціальними послугами осіб з інвалідністю, встановлює форми, строки, порядок прийняття та обробки звітності, зокрема в електронній формі, від платників внеску щодо нарахування внеску;

взаємодіє у встановленому законодавством порядку із центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, міністерствами, іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, об’єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, державною установою, що реалізує заходи соціального захисту та забезпечення соціальними послугами осіб з інвалідністю;

здійснює інші функції, передбачені законодавством.

 

Пенсійний фонд України та його територіальні органи мають право:

отримувати безоплатно від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування і фізичних осіб - підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату внеску, а також інші відомості, необхідні для виконання Пенсійним фондом України та його територіальними органами функцій, передбачених цим Законом;

проводити на підприємствах, в установах і організаціях, у фізичних осіб - підприємців перевірку бухгалтерських книг, звітів, кошторисів та інших документів про нарахування, обчислення та сплату внеску одночасно з перевіркою нарахування та обчислення єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування або перевіркою достовірності поданих відомостей про застрахованих осіб, умови їх праці в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Планові та позапланові перевірки проводяться територіальними органами Пенсійного фонду України за місцезнаходженням платника внеску, а в разі відсутності у платника внеску приміщення така перевірка може бути проведена у приміщенні територіального органу Пенсійного фонду України;

вимагати від керівників та інших посадових осіб підприємств, установ і організацій, а також від фізичних осіб - підприємців усунення виявлених порушень законодавства про сплату внеску;

вилучати у встановленому законодавством порядку у підприємств, установ і організацій, фізичних осіб - підприємців копії документів, що підтверджують заниження розміру заробітної плати (доходу) та інших виплат, на які нараховується внесок;

застосовувати фінансові санкції, передбачені цим Законом;

стягувати з платників внеску несплачені суми внеску;

у разі виявлення фактів порушення порядку нарахування, обчислення і сплати внеску звертатися у встановленому законом порядку до відповідних правоохоронних органів;

здійснювати інші функції, передбачені законодавством.

…

Із коштами, акумульованими на рахунках, що визначені частиною двадцять восьмою цієї статті, здійснюються такі операції:

перерахування на рахунок, відкритий у центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для акумулювання внеску;

повернення платникам внеску надміру або помилково сплачених сум;

повернення безпідставно стягнених сум внеску.

Суми внеску обчислюються роботодавцями за звітний квартал.

Базовий звітний період дорівнює календарному кварталу.

Роботодавці подають звітність про нарахування і сплату внеску у строки, встановлені законом для подання звітності із сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, та сплачують внесок протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем граничного строку подання такої звітності.

 

Днем сплати внеску вважається:

у разі перерахування сум внеску з рахунку платника внеску на рахунок, відкритий у центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для зарахування внеску, - день списання банком або небанківським надавачем платіжних послуг суми платежу з рахунку платника внеску незалежно від часу її зарахування на зазначений рахунок;

у разі сплати внеску готівкою - день прийняття до виконання банком, небанківським надавачем платіжних послуг або іншим учасником платіжної системи документа на переказ готівки разом із сумою коштів у готівковій формі.

Суми помилково сплаченого внеску повертаються платникам внеску у порядку та строки, визначені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

…

доповнено статтею 19-1 такого змісту:

"Стаття 19-1. Роботодавці набувають статусу підприємства/підприємця трудової інтеграції осіб з інвалідністю шляхом повідомлення територіальних органів Пенсійного фонду України в порядку та за формою, визначеними Пенсійним фондом України за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, та державною установою, що реалізує заходи соціального захисту та забезпечення соціальними послугами осіб з інвалідністю, якщо відповідають таким критеріям:

рівень зайнятості осіб з інвалідністю становить не менше 50 відсотків середньооблікової кількості осіб штатного облікового складу за місяць, або

рівень зайнятості осіб з інвалідністю першої чи другої групи становить не менше 30 відсотків середньооблікової кількості осіб штатного облікового складу за місяць;

приміщення та робочі місця відповідають вимогам охорони та безпеки праці;

приміщення та робочі місця є доступними для осіб з інвалідністю завдяки їх розумному пристосуванню, зокрема облаштуванню доступних санітарно-гігієнічних, побутових приміщень загального користування;

забезпечення осіб з інвалідністю у разі потреби соціальною послугою персонального асистента, соціальною послугою соціального супроводу на робочому місці;

розмір заробітної плати осіб з інвалідністю перевищує розмір мінімальної заробітної плати, за умови виконання місячної норми праці.

У разі змін, що призвели до зменшення обсягу або неможливості відповідати критеріям, передбаченим частиною першою цієї статті, підприємства/підприємці трудової інтеграції осіб з інвалідністю повідомляють територіальні органи Пенсійного фонду України в порядку та за формою, визначеними Пенсійним фондом України за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, та державною установою, що реалізує заходи соціального захисту та забезпечення соціальними послугами осіб з інвалідністю, про втрату статусу підприємства/підприємця трудової інтеграції осіб з інвалідністю не пізніше ніж до 20 числа місяця, наступного за місяцем, у якому відбулися відповідні зміни.

Статус підприємства/підприємця трудової інтеграції осіб з інвалідністю вважається втраченим з місяця, наступного за місяцем, в якому підприємство зобов’язане було подати відповідне повідомлення, якщо воно не відкликане роботодавцем.

…

доповнено статтями 20-1 такого змісту:

"Стаття 20-1. У разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати внеску, передбаченого статтею 18-2 цього Закону, до платника внеску застосовуються фінансові санкції.

У разі самостійного виявлення платниками внеску несплачених або несвоєчасно сплачених сум внеску такі платники зобов’язані обчислити такі внески і сплатити їх з нарахуванням пені у порядку та розмірах, визначених цією статтею.

Суми внеску, несвоєчасно нараховані та/або не сплачені у строки, встановлені цим Законом (далі - недоїмка), стягуються з нарахуванням пені та із застосуванням штрафів.

Територіальний орган Пенсійного фонду України у порядку, за формою та у строки, встановлені Пенсійним фондом України, надсилає платникам внеску через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України в електронній, а платникам внеску, у яких кількість працівників не перевищує вісім осіб, - за їхнім вибором у паперовій формі вимогу про сплату недоїмки.

Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Платник внеску зобов’язаний протягом 10 календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки, штрафів та нарахованої пені.

У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник внеску узгоджує її з територіальним органом Пенсійного фонду України шляхом оскарження вимоги про сплату недоїмки в порядку адміністративного оскарження відповідно до Закону України "Про адміністративну процедуру" або судовому порядку.

Скарга на вимогу про сплату недоїмки подається до територіального органу Пенсійного фонду України, який прийняв вимогу про сплату недоїмки, у письмовій формі протягом 10 календарних днів, що настають за днем її надходження платнику внеску.

Територіальний орган Пенсійного фонду України, який розглядає скаргу платника внеску, зобов’язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів з дня отримання скарги на адресу платника внеску поштою з повідомленням про вручення або надати платнику внеску під розписку. Керівник територіального органу Пенсійного фонду України (його заступник або уповноважена особа) може прийняти рішення про подовження строку розгляду скарги платника внеску понад встановлений строк, але не більше 60 календарних днів, та у письмовій формі повідомити про це платника внеску до закінчення 20-денного строку. Якщо вмотивоване рішення за скаргою платнику внеску не надсилається протягом 20-денного строку або протягом строку, подовженого за рішенням керівника територіального органу Пенсійного фонду України (його заступника або уповноваженої особи), така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника внеску з дня, наступного за останнім днем закінчення строків.

Порядок узгодження суми недоїмки встановлюється Пенсійним фондом України.

У разі якщо згоди з територіальним органом Пенсійного фонду України не досягнуто, платник внеску зобов’язаний сплатити суми недоїмки, штрафів та нарахованої пені протягом 10 календарних днів з дня надходження рішення відповідного територіального органу Пенсійного фонду України або оскаржити вимогу до Пенсійного фонду України чи в судовому порядку.

У разі якщо платник внеску протягом 10 календарних днів з дня отримання вимоги не сплатив зазначені в ній суми недоїмки, штрафів, нарахованої пені, не узгодив вимогу з територіальним органом Пенсійного фонду України в порядку адміністративного оскарження або судовому порядку чи не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом 10 календарних днів з дня отримання узгодженої вимоги, територіальний орган Пенсійного фонду України надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби узгоджену вимогу про сплату недоїмки в електронній формі.

…

На суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу.

Територіальний орган Пенсійного фонду України накладає на платника внеску штрафи у таких розмірах:

за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) внеску - у розмірі 7 відсотків своєчасно не сплачених сум;

за донарахування територіальним органом Пенсійного фонду України або платником несвоєчасно нарахованого внеску - у розмірі 10 відсотків зазначеної суми за кожний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого внеску;

за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності про нарахування внеску - у розмірі 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Пеня, передбачена цією статтею, нараховується з першого календарного дня, що настає за днем закінчення строку внесення відповідного платежу, до дня його фактичної сплати (перерахування) включно.

У разі оскарження платником внеску вимоги про сплату недоїмки нарахування пені зупиняється з дня подання скарги до територіального органу Пенсійного фонду України або позову до суду.

Про нарахування пені та застосування штрафів, передбачених цією статтею, посадова особа територіального органу Пенсійного фонду України у порядку, встановленому Пенсійним фондом України, приймає рішення, яке протягом трьох робочих днів надсилається платнику внеску.

Суми пені та штрафів, передбачених цією статтею, підлягають сплаті платником внеску протягом 10 робочих днів з дня надходження відповідного рішення.

Зазначені суми зараховуються на рахунки, відкриті у центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для зарахування внеску. Платник внеску у визначений цією частиною строк має право оскаржити таке рішення в адміністративному порядку або до суду з одночасним обов’язковим письмовим повідомленням про це територіального органу Пенсійного фонду України, яким прийнято таке рішення.

Оскарження рішення територіального органу Пенсійного фонду України про застосування фінансових санкцій зупиняє перебіг строку їх сплати до винесення Пенсійним фондом України або судом рішення у справі. Строк сплати фінансових санкцій також зупиняється до ухвалення судом рішення у разі оскарження платником внеску вимоги про сплату недоїмки, якщо застосування фінансових санкцій пов’язано з виникненням або несвоєчасною сплатою суми недоїмки.

Дія положень цієї статті щодо порядку, строків та процедури оскарження вимоги про сплату недоїмки поширюється також на процедуру оскарження рішень територіального органу Пенсійного фонду України про нарахування пені та/або застосування штрафів.

Рішення територіального органу Пенсійного фонду України про нарахування пені та/або застосування штрафів, передбачених цією статтею, є виконавчим документом.

У разі якщо платник внеску не сплатив зазначені в рішенні територіального органу Пенсійного фонду України про нарахування пені та/або застосування штрафів суми протягом 10 календарних днів з дня надходження відповідного рішення, а також не повідомив у зазначений строк територіальний орган Пенсійного фонду України про оскарження рішення, таке рішення надсилається в порядку, встановленому законом, до органу державної виконавчої служби.

Суми штрафів та нарахованої пені за порушення порядку та строків нарахування, обчислення і сплати внеску стягуються в такому самому порядку, що і суми недоїмки.

Суми штрафів та нарахованої пені включаються до вимоги про сплату недоїмки, якщо їх застосування пов’язано з виникненням та сплатою недоїмки.

Строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.

Провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється в порядку, встановленому Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Від імені Пенсійного фонду України розглядати справи про адміністративні правопорушення, застосовувати фінансові санкції мають право Голова правління Пенсійного фонду України, його заступники, керівники територіальних органів Пенсійного фонду України, їх заступники (інші посадові особи, визначені відповідно до наказу керівника відповідного органу).

 

 

9. Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об’єднань юридичних осіб

(Закон України від 09 січня 2025 р. № 4196-ХІ, чинність з 28.08.2026)

 

перехідний період - трирічний строк, що починається з дня введення в дію цього Закону;

підприємство - юридична особа, яка на день введення в дію цього Закону зареєстрована в організаційно-правовій формі державного підприємства (державного комерційного підприємства, державного некомерційного підприємства, казенного підприємства), комунального підприємства (комунального комерційного підприємства, комунального некомерційного підприємства), спільного комунального підприємства, приватного підприємства, дочірнього підприємства, іноземного підприємства, підприємства об’єднання громадян (релігійної організації, профспілки), підприємства споживчої кооперації.

 

Право господарського відання є речовим правом суб’єкта підприємництва, що володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим суб’єктом управління об’єктами державної власності, уповноваженим органом місцевого самоврядування), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника (уповноваженого суб’єкта управління об’єктами державної власності, уповноваженого органу місцевого самоврядування) у випадках, передбачених законом та установчими документами.

 

Право оперативного управління є речовим правом суб’єкта господарювання, що володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим суб’єктом управління об’єктами державної власності, уповноваженим органом місцевого самоврядування) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених законом та власником майна (уповноваженим суб’єктом управління об’єктами державної власності, уповноваженим органом місцевого самоврядування).

 

Спори, що виникають при укладенні договорів за державним замовленням або договорів, укладення яких є обов’язковим відповідно до закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду, якщо це передбачено за домовленістю сторін або якщо сторони зобов’язані укласти певний договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

День набрання законної сили рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного договору, якщо інше не визначено рішенням суду.

 

 

у Кодексі України з процедур банкрутства:

 

розділ I книги першої доповнено статтею 9-1 такого змісту:

 

"Стаття 9-1. Відповідальність за порушення законодавства про банкрутство

1. У випадках, передбачених цим Кодексом, боржник, його засновники (учасники, акціонери), власник майна (орган, уповноважений управляти майном), а також інші особи несуть цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність за порушення вимог законодавства про банкрутство, зокрема фіктивне банкрутство, приховування банкрутства або умисне доведення до банкрутства, незаконні дії у разі банкрутства.

2. Фіктивним банкрутством визнається завідомо неправдива заява боржника про нездатність виконати зобов’язання перед кредиторами. Встановивши факт фіктивного банкрутства, тобто фактичну платоспроможність боржника, суд закриває провадження у справі. У такому разі боржник зобов’язаний відшкодувати кредиторам збитки, завдані затримкою виконання грошових зобов’язань, а відповідна особа боржника несе адміністративну відповідальність, передбачену законом.

3. Доведенням до банкрутства визнається стійка неплатоспроможність боржника, викликана умисними діями (бездіяльністю) керівника (органів управління), власника майна (органу, уповноваженого управляти майном), а також інших осіб, якщо це завдало матеріальної шкоди інтересам держави, суспільства або інтересам кредиторів і господарським судом боржника визнано банкрутом.

4. Приховуванням банкрутства визнається умисне невиконання керівником (органом управління) боржника передбаченого цим Кодексом обов’язку у визначений строк звернутися до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство у разі стійкої фінансової неспроможності боржника і відкриття господарським судом провадження у справі про банкрутство за заявою кредитора";

 

у статті 60:

доповнено абзацами такого змісту:

"Суб’єктами господарювання комунального сектору економіки є юридичні особи, єдиним учасником (засновником) яких є територіальна громада, а також юридичні особи, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать територіальній громаді або частка територіальної громади становить величину, що забезпечує органам місцевого самоврядування право вирішального впливу на діяльність таких юридичних осіб.

Річна фінансова звітність (у тому числі консолідована) господарського товариства, у статутному капіталі якого більше 50 відсотків акцій (часток) належать територіальній громаді, може підлягати обов’язковій перевірці незалежним аудитором у порядку, визначеному відповідною місцевою радою. Критерії віднесення господарських товариств до таких, фінансова звітність яких підлягає обов’язковій перевірці незалежним аудитором, визначаються відповідною місцевою радою";

 

частину шосту доповнено абзацами такого змісту:

"Відчуження та передача в оренду комунального майна, а також майна господарських товариств, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать територіальній громаді або іншій юридичній особі, єдиним учасником (засновником) якої є територіальна громада, майна юридичних осіб інших організаційно-правових форм, єдиним учасником (засновником) яких є територіальна громада, здійснюються на конкурентних засадах шляхом проведення електронних аукціонів (публічних торгів) в електронній торговій системі, крім випадків та з урахуванням особливостей, визначених законом.

 

доповнено статтями 60-1-60-3 такого змісту:

 

"Стаття 60-1. Особливості користування комунальним майном

1. Право особистого безоплатного володіння і користування комунальним майном (узуфрукт комунального майна) є речовим правом на комунальне майно для узуфруктаріїв - органів місцевого самоврядування, комунальних організацій (установ, закладів), комунальних некомерційних товариств та інших юридичних осіб, які не мають на меті одержання прибутку та єдиним учасником (засновником) яких є територіальна громада.

Об’єкти права комунальної власності, що не підлягають приватизації, передаються у володіння та користування юридичній особі, єдиним учасником (засновником) якої є територіальна громада, господарському товариству, у статутному капіталі якого більше 50 відсотків акцій (часток) належать територіальній громаді або іншій юридичній особі, єдиним учасником (засновником) якої є територіальна громада, на праві узуфрукта комунального майна.

2. Узуфрукт комунального майна встановлюється уповноваженим органом місцевого самоврядування на будь-які види рухомого або нерухомого майна (крім земельних ділянок), що перебуває у власності територіальної громади, строком на п’ять років або безстроково.

Рішенням уповноваженого органу місцевого самоврядування, яким встановлений узуфрукт комунального майна, можуть бути передбачені додаткові умови володіння і користування комунальним майном.

3. Крім права володіння і користування комунальним майном, узуфруктарію належить право отримання плодів, продукції і доходів від користування таким майном. Узуфруктарій за попередньою письмовою згодою уповноваженого органу місцевого самоврядування може покращувати майно, щодо якого встановлений узуфрукт комунального майна, без права на вилучення таких покращень.

4. Узуфруктарій зобов’язаний використовувати комунальне майно згідно з цільовим призначенням, визначеним уповноваженим органом місцевого самоврядування, утримувати передане на праві узуфрукта комунальне майно в належному стані, за власний рахунок проводити його поточний ремонт, а за попередньою письмовою згодою уповноваженого органу місцевого самоврядування - капітальний ремонт.

Узуфруктарій також несе витрати, пов’язані з утриманням, користуванням та обслуговуванням майна, щодо якого встановлений узуфрукт комунального майна.

5. Узуфруктарій не може відчужувати майно, передане йому на праві узуфрукта комунального майна, передавати його у довірчу власність або довірче управління, вносити його до статутного капіталу юридичних осіб, виділяти його для спільної діяльності, а також не може вчиняти щодо такого майна інші дії, наслідком яких може бути його відчуження або зміна цільового призначення, крім випадку передання такого майна в оренду у порядку, встановленому законом.

6. Узуфруктарій має право вживати заходів для відшкодування шкоди, завданої власником або третьою особою майну, щодо якого встановлено узуфрукт комунального майна.

7. Узуфрукт комунального майна припиняється у разі:

1) припинення узуфруктарія в результаті його ліквідації;

2) загибелі або припинення існування майна, щодо якого встановлений узуфрукт комунального майна;

3) закінчення строку, на який було встановлено узуфрукт комунального майна;

4) погіршення стану майна, щодо якого встановлено узуфрукт комунального майна, внаслідок чого воно стає непридатним для використання за призначенням;

5) прийняття уповноваженим органом місцевого самоврядування рішення про припинення узуфрукта комунального майна, встановленого безстроково;

6) поєднання в одній особі особи узуфруктарія і власника комунального майна;

7) припинення узуфрукта комунального майна за рішенням суду.

 

Стаття 60-2. Особливості діяльності комунальних унітарних підприємств

1. Комунальне унітарне підприємство створюється уповноваженим органом місцевого самоврядування у розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і належить до сфери його управління.

Комунальні унітарні підприємства створюються як комунальні комерційні підприємства або комунальні некомерційні підприємства.

2. Орган місцевого самоврядування, до сфери управління якого належить комунальне унітарне підприємство, є представником власника - відповідної територіальної громади і виконує його повноваження у межах, визначених законом.

3. Майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і передається такому підприємству на праві узуфрукта комунального майна або на іншому речовому праві на чуже майно, передбаченому законом.

4. Статутний капітал комунального унітарного підприємства утворюється органом, до сфери управління якого воно належить. Розмір статутного капіталу комунального унітарного підприємства визначається відповідною місцевою радою.

Статутний капітал комунального унітарного підприємства підлягає сплаті до закінчення першого року з дня державної реєстрації такого підприємства.

5. Найменування комунального унітарного підприємства повинно містити загальну назву "комунальне підприємство" та зазначення органу місцевого самоврядування, до сфери управління якого воно належить.

6. Комунальне унітарне підприємство не несе відповідальності за зобов’язаннями власника та органу місцевого самоврядування, до сфери управління якого воно належить.

…

 

 

10. Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання питання реалізації права на отримання громадянства України другим із подружжя громадянина України, який бере (брав) участь у захисті територіальної цілісності та недоторканності України, а також щодо деяких інших питань, пов’язаних із громадянством, імміграцією та правовим статусом іноземців та осіб без громадянства

(Закон України від 08 січня 2025 р. № 4191-IX, чинність з 05.08.2025)

 

Внесено зміни до таких законів України:

 

1. У Законі України "Про громадянство України":

статтю 1 після абзацу тридцять першого доповнено новим абзацом такого змісту:

 

"декларація про відмову від іноземного громадянства для другого із подружжя громадянина України - документ, що засвідчує відмову від громадянства іноземної держави іноземцем, який є другим із подружжя громадянина України, який в установленому законодавством України порядку проходить військову службу у Збройних Силах України, інших утворених відповідно до законів України військових формуваннях, Службі безпеки України, Державній службі спеціального зв’язку та захисту інформації України, Національній гвардії України, Державній прикордонній службі України, Управлінні державної охорони України, Державній спеціальній службі транспорту, правоохоронних органах спеціального призначення або розвідувальних органах України чи який в установленому законодавством України порядку проходив військову службу у Збройних Силах України, інших утворених відповідно до законів України військових формуваннях, Службі безпеки України, Державній службі спеціального зв’язку та захисту інформації України, Національній гвардії України, Державній прикордонній службі України, Управлінні державної охорони України, Державній спеціальній службі транспорту, правоохоронних органах спеціального призначення або розвідувальних органах України та загинув (помер) при виконанні (у зв’язку з виконанням) службових обов’язків або був звільнений з військової служби з підстав, передбачених пунктами "а", "б", "в" частини другої, пунктами "а", "б", "в", "є" частини третьої, підпунктами "б", "в", "г", "е" пункту 1 та підпунктами "а", "б", "г", "д", "е" пункту 2 частини четвертої, підпунктами "а", "б", "в", "ґ", "п" пункту 2, підпунктами "а", "б", "г", "д" пункту 3 частини п’ятої, підпунктами "а", "б", "г", "і" пункту 2, підпунктами "а", "б", "г", "ґ" пункту 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов’язок і військову службу".

 

частину шосту статті 8 доповнено пунктом 7 такого змісту:

Для оформлення набуття громадянства України замість зобов’язання припинити іноземне громадянство (підданство) може бути подано:

"7) іноземцем, який є другим із подружжя громадянина України, який в установленому законодавством України порядку проходить військову службу у Збройних Силах України, інших утворених відповідно до законів України військових формуваннях, Службі безпеки України, Державній службі спеціального зв’язку та захисту інформації України, Національній гвардії України, Державній прикордонній службі України, Управлінні державної охорони України, Державній спеціальній службі транспорту, правоохоронних органах спеціального призначення або розвідувальних органах України чи який в установленому законодавством України порядку проходив військову службу у Збройних Силах України, інших утворених відповідно до законів України військових формуваннях, Службі безпеки України, Державній службі спеціального зв’язку та захисту інформації України, Національній гвардії України, Державній прикордонній службі України, Управлінні державної охорони України, Державній спеціальній службі транспорту, правоохоронних органах спеціального призначення або розвідувальних органах України та загинув (помер) при виконанні (у зв’язку з виконанням) службових обов’язків або був звільнений з військової служби з підстав, передбачених пунктами "а", "б", "в" частини другої, пунктами "а", "б", "в", "є" частини третьої, підпунктами "б", "в", "г", "е" пункту 1 та підпунктами "а", "б", "г", "д", "е" пункту 2 частини четвертої, підпунктами "а", "б", "в", "ґ", "п" пункту 2, підпунктами "а", "б", "г", "д" пункту 3 частини п’ятої, підпунктами "а", "б", "г", "і" пункту 2, підпунктами "а", "б", "г", "ґ" пункту 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов’язок і військову службу", - декларації.

 

 

 

11. Рішення Європейського суду з прав людини справа «Сергієнко проти України» (Заява № 72678/16) від 07 листопада 2024 року

 

Заява стосується стверджуваного жорстокого поводження із заявником під час його затримання та непроведення ефективного розслідування у зв’язку з цим питанням усупереч статті 3 Конвенції, а також тривалості розгляду його скарги на рішення суду, яким було санкціоновано тримання його під вартою, у порушення пункту 4 статті 5 Конвенції.

17 червня 2016 року було затримано заявника, співобвинуваченого в межах великого розслідування Національного антикорупційного бюро України (далі — НАБУ) за фактом заволодіння чужим майном та фіктивного підприємництва, вчинених злочинною організацією. Надалі за ухвалою суду до нього було застосовано тримання під вартою.

3. 26 вересня 2016 року Солом’янський районний суд міста Києва ухвалив змінити запобіжний захід заявника на цілодобовий домашній арешт. 29 вересня 2016 року Солом’янський районний суд обрав йому запобіжний захід у виді тримання під вартою в межах нового розслідування. 03 жовтня 2016 року заявник оскаржив цю ухвалу. Апеляційний суд розглянув апеляційну скаргу заявника та залишив її без задоволення.

Під час затримання 27 вересня 2016 року заявник отримав забої грудної клітини, рук і носа. За скаргами заявника та його родичів й ухвалою суду від 28 вересня 2016 року та за дорученням органів прокуратури НАБУ порушило кримінальне провадження за фактом стверджуваного жорстокого поводження із заявником за декількома напрямками розслідування.

Згідно з висновками цього розслідування жорстокого поводження слідчий НАБУ зупинив автомобіль поліції. Під час конфронтації слідчий та працівники конвою поліції пересадили заявника зі службового автомобіля поліції до свого власного автомобіля. Вони відповіли на опір заявника, знерухомивши його руки і ноги та застосувавши кайданки.

У період з 03 листопада 2016 року по 23 березня 2017 року всі напрями розслідування були закриті. Було встановлено, що дії працівників НАБУ були правомірними. 23 березня 2017 року слідчий НАБУ виніс декілька постанов, однією з яких закрив провадження за фактом стверджуваного жорстокого поводження із заявником у зв’язку з відсутністю в діях складу кримінального правопорушення. Заявник оскаржив цю постанову. 13 квітня 2017 року Солом’янський районний суд повернув його скаргу як таку, що була подана після закінчення встановленого законом строку.

 

Уряд стверджував, що заявник не вичерпав національні засоби юридичного захисту, оскільки він належним чином не оскаржив постанову слідчого НАБУ від 23 березня 2017 року про закриття кримінального провадження за фактом стверджуваного жорстокого поводження. На думку Уряду, заявник міг повторно подати скаргу до Шевченківського районного суду та вимагати поновлення строку; він також міг подати цивільний позов про відшкодування шкоди. Щодо суті цих скарг Уряд стверджував, що тілесні ушкодження, отримані заявником під час затримання, були результатом агресії з боку заявника та його родичів щодо працівників НАБУ та опору їхнім законним діям. Ці події були належним чином розглянуті органами державної влади, і заявник не оскаржив висновки відповідного розслідування.

 

Якщо фізична особа висуває небезпідставну скаргу на піддання її поводженню, яке порушує статтю 3 Конвенції, під час перебування під контролем працівників поліції або інших подібних представників держави, це положення за своєю суттю вимагає проведення ефективного офіційного розслідування. Таке розслідування має бути здатним призвести до встановлення та покарання винних осіб, а також відповідати вимогам оперативності, ретельності, незалежності та громадського контролю (див., наприклад, рішення у справі «Ель-Масрі проти колишньої Югославської Республіки Македонія» [ВП] (El-Masri v. the former Yugoslav Republic of Macedonia) [GC], заява № 39630/09, пункти 182–185, ЄСПЛ 2012).

З огляду на обставини цієї справи (див. пункт 5) та відсутність спору між сторонами щодо характеру та тяжкості тілесних ушкоджень, отриманих заявником під час перебування під контролем працівників правоохоронних органів, Суд вважає, що, таким чином, його скарга була небезпідставною для цілі виникнення у держави процесуального обов’язку провести ефективне розслідування цього питання на національному рівні.

Суд також зазначає, що хоча Уряд посилався на постанови слідчого НАБУ про закриття кримінального провадження за фактом стверджуваного жорстокого поводження із заявником, він не надав Суду копії відповідних постанов і не надав жодних пояснень щодо їхньої відсутності. З цього випливає, що Уряд не спростував твердження заявника, що він був потерпілим від жорстокого поводження працівників правоохоронних органів.

 

Суд, постановляє, що було порушено процесуальний аспект статті 3 Конвенції.

 

 

 

12. Рішення Європейського суду з прав людини справа «Чередниченко проти України» (Заява № 33630/17) від 07 листопада 2024 року

 

Справа стосується тривалого тримання заявника під вартою в психіатричній лікарні після пред’явлення йому обвинувачення у скоєнні вбивства та, зокрема, шістнадцятиденного періоду, який не охоплювався рішенням суду. Заявник посилався на пункти 1 і 4 статті 5 та статті 6 і 13 Конвенції.

Заявник, який страждав на шизофренію, перебував у психіатричній лікарні в примусовому порядку з 2011 року, коли було встановлено, що він вчинив убивство у стані недієздатності. Суди періодично переглядали питання тримання його у лікарні та продовжували строк його примусового стаціонарного лікування.

Ухвалою Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 11 квітня 2016 року строк примусового стаціонарного лікування заявника було знову продовжено.

На підставі статті 95 Кримінального кодексу України та статті 19 Закону України «Про психіатричну допомогу», які передбачали, що перегляди питання примусового стаціонарного лікування мали проводитися щонайменше кожні шість місяців, заявник вважав, що його примусове стаціонарне лікування, продовжене ухвалою від 11 квітня 2016 року, закінчилося 11 жовтня 2016 року.

29 вересня 2016 року психіатрична лікарня звернулася до національного суду із заявою про подальше продовження строку примусового стаціонарного лікування заявника. Її заява ґрунтувалася на нещодавніх результатах огляду заявника психіатричною медичною комісією, яка вказала, що заявник потребував подальшого психіатричного лікування.

20 жовтня 2016 року захисник заявника подав клопотання habeas corpus до національного суду, в якому вимагав негайного звільнення заявника. Як вбачається, жодного судового рішення у відповідь на це клопотання ухвалено не було.

27 жовтня 2016 року Красногвардійський районний суд міста Дніпропетровська задовольнив заяву лікарні про продовження строку стаціонарного лікування заявника.

Захисник заявника подав апеляційну скаргу, стверджуючи, що лікарня не виписала заявника 11 жовтня 2016 року, коли закінчився строк дії попередньої ухвали про його психіатричне лікування. 07 грудня 2016 року Апеляційний суд Дніпропетровської області залишив без змін ухвалу суду першої інстанції, зазначивши, що тримання заявника було законним, оскільки заява про продовження строку його тримання була подана до спливу шестимісячного терміну. 03 березня 2017 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ повернув касаційну скаргу, подану захисником заявника, на підставі недотримання захисником процесуальних вимог.

Беручи до уваги положення національного законодавства (див. пункти 3 і 4), Суд погоджується із заявником, що строк дії ухвали про його примусове стаціонарне лікування, продовжений 11 квітня 2016 року, автоматично закінчився через шість місяців, а саме, 11 жовтня 2016 року. Суд також зазначає, що з цієї дати і до постановлення ухвали національним судом 27 жовтня 2016 року не було судового рішення, яке б санкціонувало подальше тримання заявника у психіатричній лікарні у примусовому порядку. Тому тримання заявника в лікарні протягом цього періоду було несумісним із процедурою, передбаченою національним законодавством (див. рішення у справах «Сторк проти Німеччини» (Storck v. Germany), заява № 61603/00, пункт 112, ЄСПЛ 2005-V, та «Д.Р. проти Литви» (D.R. v. Lithuania), заява № 691/15, пункт 71, від 26 червня 2018 року).

З цього випливає, що було порушено пункт 1 статті 5 Конвенції.