Основні нормативно-правові акти за липень 2022 року.

ОСНОВНІ НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ АКТИ за липень 2022 року

 

 

1.Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо перегляду окремих пільг з оподаткування

 

(Закон України № 2325-IX від 21.06.2022 року, чинність з 01.07.2022 року).

 

Основні зміни:

 

Платниками єдиного податку третьої групи не можуть бути суб’єкти господарювання, які здійснюють виробництво, експорт, імпорт, продаж підакцизних товарів (крім роздрібного продажу паливно-мастильних матеріалів в ємностях до 20 літрів, роздрібної торгівлі підакцизними товарами);

 виключено положення що платники єдиного податку третьої групи, які використовують особливості оподаткування, встановлені цим пунктом, звільняються від сплати ПДВ при ввезені товарів на митну територію України (п. 9.5. підрозділу 8 розділу ХХ);

 

виключено пункти 69.23-69.25 підрозділу Х розділу ХХ, наступного змісту:
підпунктом 1 пункту 293.3 статті 293 цього Кодексу;

 

б) Тимчасово, з 1 квітня 2022 року на період дії воєнного стану на території України звільняються від оподаткування податком на додану вартість, акцизним податком операції з ввезення фізичними особами на митну територію України автомобілів легкових, кузовів до них, причепів та напівпричепів, мотоциклів, транспортних засобів, призначених для перевезення 10 осіб i більше, транспортних засобів для перевезення вантажів у митному режимі імпорту.

 

- Податкові органи здійснюють контроль за дотриманням платниками податків вимог законодавства щодо встановлених державою фіксованих цін, граничних цін та граничних рівнів торговельної надбавки (націнки) шляхом проведення фактичних перевірок.

 

Фактична перевірка проводиться за наявності хоча б однієї з таких підстав:

 

отримання у встановленому законодавством порядку від державних органів або органів місцевого самоврядування інформації, що свідчить про можливі порушення платником податків законодавства про ціни і ціноутворення;

 

отримання письмового звернення покупця (споживача), оформленого відповідно до закону, про порушення платником податків установленого порядку формування, встановлення та застосування державних регульованих цін.

 

 

Під час проведення фактичної перевірки податкові органи мають право отримувати від суб’єктів господарювання документи та/або інформацію, які підтверджують вартість придбання товару, що є предметом перевірки.

 

У разі виявлення порушень законодавства про ціни і ціноутворення за результатами проведення фактичної перевірки такі порушення зазначаються в окремому акті про результати фактичної перевірки, який надсилається до органу, уповноваженого приймати рішення про застосування адміністративно-господарських санкцій за порушення вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін.

 

У разі якщо платник податків не погоджується з виявленими під час фактичної перевірки порушеннями законодавства про ціни і ціноутворення, він надсилає свої зауваження до органу, уповноваженого приймати рішення про застосування адміністративно-господарських санкцій за порушення вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін.

 

 

 

 

 

 

2. Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо особливостей оподаткування військовим збором грошового забезпечення військовослужбовців та інших осіб, які беруть безпосередню участь у бойових діях в умовах воєнного стану

 

(Закон України № 2308-IX від 19.06.2022 року, чинність з 09.07.2022 року).

 

Повний текст змін:

 

Підпункт 1.7 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України  після абзацу другого доповнено новим абзацом такого змісту:

 

«У період дії правового режиму воєнного стану не підлягають оподаткуванню військовим збором доходи у вигляді грошового забезпечення працівників правоохоронних органів, військовослужбовців та працівників Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, осіб рядового, начальницького складу, військовослужбовців, працівників Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та інших осіб на період їх безпосередньої участі в здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації».

 

 

 

 

 

 

3. Про внесення змін до деяких законів України щодо охорони здоров'я населення від шкідливого впливу тютюну", які передбачають заборону куріння тютюнових виробів для нагрівання у визначених місцях нарівні з сигаретами, кальянами та електронними сигаретами 

 

(Закон України від 16.12.2021 року №1978-IХ, чинність з 11.07.2022 року).

 

 

Основні положення:

 

Куріння заборонено у приміщеннях та на території закладів охорони здоров'я, спортивних та фізкультурно-оздоровчих споруд, навчальних закладів, ресторанного господарства, культури органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій усіх форм власності, гуртожитках, аеропортах, дитячих майданчиках, вокзалах, станціях, зупинках громадського транспорту, ліфтах, таксофонах, у місцях загального користування житлових будинків, підземних переходах, транспорті загального користування, в тому числі таксі.

 

У таких місцях та закладах повинен розміщуватися знак про заборону куріння. Нерозміщення такої інформації суб'єктами господарювання передбачатиме штраф у розмірі 1 000 грн.

 

За розміщення попільничок (для закладів ресторанного господарства), кальяну чи куріння, вживання, використання тютюнових виробів, електронних сигарет, пристроїв для споживання тютюнових виробів без їх згоряння, кальянів у заборонених місцях передбачено штраф: для суб'єктів господарювання (крім закладів ресторанного господарства) - у розмірі 1 000 грн, а в разі повторного протягом року порушення - 10 000 грн; для закладів ресторанного господарства - 3 000 грн, а в разі повторного порушення - 15 000 грн.

 

 

 

 

 

 

4. Про внесення змін до статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" щодо розширення переліку осіб, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації.

 

  (Закон України від 29.07.2022 року № 2491-IX, чинність з 19.08.2022 року).

 

 

У статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» частину третю доповнено абзацом дев’ятим, в зв’язку з чим призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають  жінки та чоловіки, чиї близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, дід, баба або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану";

 

 

 

 

 

 

5. Про внесення змін до Кримінального, Кримінального процесуального кодексів України та інших законодавчих актів України щодо врегулювання процедури обміну осіб як військовополонених

 

 (Закон України від 28.07.2022 року №2472-IX, чинність з 19.08.2022 року).

 

 

Кримінальний кодекс України  доповнено статтею 84-1 такого змісту:

 

"Стаття 84-1. Звільнення від відбування покарання у зв’язку з прийняттям уповноваженим органом рішення про передачу засудженого для обміну як військовополоненого

 

1. Звільняється від відбування покарання засуджений, стосовно якого уповноваженим органом прийнято рішення про його передачу для обміну як військовополоненого та яким надано письмову згоду на проведення такого обміну.

 

2. Якщо обмін такого засудженого не відбувся, суд за клопотанням прокурора приймає рішення про направлення засудженого, звільненого від відбування покарання у зв'язку з його передачею для обміну як військовополоненого, для подальшого відбування призначеного раніше покарання.

 

3. У разі вчинення особою, яку було звільнено судом від відбування покарання у зв’язку з прийняттям уповноваженим органом рішення про її передачу для обміну як військовополоненого та такий обмін відбувся, протягом невідбутої частини покарання нового кримінального правопорушення суд призначає їй покарання за правилами, передбаченими статтями 71 і 72 цього Кодексу".

 

 

 

 У Кримінальному процесуальному кодексі України:

1) частину першу статті 3 (значення термінів) доповнено пунктом 28 такого змісту:

 

"28) особа, стосовно якої уповноваженим органом прийнято рішення про обмін як військовополоненого, - будь-яка особа, яка має процесуальний статус підозрюваного, обвинуваченого, засудженого та яка включена відповідним уповноваженим органом до списку для обміну як військовополонений";

 

2) статтю 176 доповнено частиною сьомою такого змісту:

"7. За клопотанням прокурора запобіжний захід може бути скасовано слідчим суддею, судом у випадках і в порядку, передбачених цим Кодексом";

 

 

3) доповнено статтею 201-1 такого змісту:

"Стаття 201-1. Скасування запобіжного заходу

 

1. Прокурор має право звернутися в порядку, передбаченому статтями 184 та 132 цього Кодексу, до слідчого судді, суду з клопотанням про скасування запобіжного заходу у зв’язку з прийняттям уповноваженим органом рішення про передачу підозрюваного, обвинуваченого для обміну як військовополоненого.

 

2. До клопотання прокурора про скасування запобіжного заходу обов’язково додаються матеріали, що підтверджують прийняття уповноваженим органом рішення про передачу підозрюваного, обвинуваченого для обміну як військовополоненого, та письмова згода підозрюваного, обвинуваченого на проведення обміну як військовополоненого.

 

3. Копія клопотання та доданих до нього матеріалів надається підозрюваному, обвинуваченому не пізніше ніж за три години до початку розгляду клопотання.

 

4. Клопотання прокурора про скасування запобіжного заходу розглядається слідчим суддею, судом в день його надходження до суду за обов’язкової участі прокурора.

 

5. Слідчий суддя, суд, перевіривши обставини, що підтверджують прийняття уповноваженим органом рішення про передачу підозрюваного, обвинуваченого для обміну як військовополоненого та надання підозрюваним, обвинуваченим згоди на такий обмін, виносить ухвалу про скасування запобіжного заходу та передачу особи під нагляд уповноваженого органу для організації та проведення її обміну як військовополоненого";

 

 

 

4) статтю 202 доповнено частиною шостою такого змісту:

 

"6. У разі постановлення слідчим суддею, судом ухвали про скасування запобіжного заходу в порядку, передбаченому статтею 201-1 цього Кодексу, підозрюваний, обвинувачений повинен бути негайно звільнений та переданий під нагляд уповноваженого органу, якщо в уповноваженої службової особи місця ув’язнення, під вартою в якому він перебуває, відсутнє інше судове рішення, що набрало законної сили і прямо передбачає тримання цього підозрюваного, обвинуваченого під вартою.

Подальше тримання та заходи щодо поводження із звільненим з-під варти підозрюваним, обвинуваченим здійснюються відповідно до порядку, встановленого Кабінетом Міністрів України для військовополонених";

 

 

5) частину першу статті 203 після слів "закриття кримінального провадження" доповнено словами "або винесення ухвали про скасування запобіжного заходу":

Ухвала про застосування запобіжного заходу припиняє свою дію після закінчення строку дії ухвали про обрання запобіжного заходу, ухвалення виправдувального вироку чи закриття кримінального провадження або винесення ухвали про скасування запобіжного заходу в порядку, передбаченому цим Кодексом.

 

 

6) у статті 225:

а) назву викладено в такій редакції:

 

"Стаття 225. Допит під час досудового розслідування в судовому засіданні;

б) у частині першій:

 

абзац перший викладено в такій редакції:

"1. У виняткових випадках, пов’язаних із необхідністю отримання показань під час досудового розслідування, якщо через існування небезпеки для життя і здоров’я особи, її тяжкої хвороби, наявності інших обставин, що можуть унеможливити її допит в суді або вплинути на повноту чи достовірність показань, сторона кримінального провадження, представник юридичної особи, стосовно якої здійснюється провадження, мають право звернутися до слідчого судді із клопотанням провести допит такої особи в судовому засіданні, в тому числі одночасний допит двох чи більше вже допитаних осіб.

 

У цьому випадку допит здійснюється у судовому засіданні в місці розташування суду або перебування хворої особи в присутності сторін кримінального провадження з дотриманням правил проведення допиту під час судового розгляду";

 

 

після абзацу першого доповнено новим абзацом такого змісту:

"У порядку, визначеному цієї статтею, може бути допитаний свідок, потерпілий, а також особа, стосовно якої уповноваженим органом прийнято рішення про обмін як військовополоненого".

 

 

7) частину першу статті 280 доповнено пунктом 5 такого змісту:

"5) уповноваженим органом прийнято рішення про передачу підозрюваного для обміну як військовополоненого та підозрюваним надано письмову згоду на проведення такого обміну. Рішення про зупинення досудового розслідування з цієї підстави оскарженню не підлягає";

 

 

8) у першому реченні частини першої статті 282 слова "воєнний стан" замінено словами "воєнний стан, обмін підозрюваного як військовополоненого проведено або такий обмін не відбувся":

 

«Зупинене досудове розслідування відновлюється постановою слідчого, прокурора, якщо підстави для його зупинення перестали існувати (підозрюваний видужав, його місцезнаходження встановлено, завершено проведення процесуальних дій у межах міжнародного співробітництва, припинено чи скасовано воєнний стан, обмін підозрюваного як військовополоненого проведено або такий обмін не відбувся), або наявна можливість подальшого проведення досудового розслідування за таких умов, а також у разі потреби проведення слідчих (розшукових) чи інших процесуальних дій.

Копія постанови про відновлення досудового розслідування невідкладно надається, а у випадку неможливості надання надсилається у триденний строк стороні захисту, потерпілому, представнику юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження».

 

 

9) частину другу статті 297-1 після абзацу першого доповнено новим абзацом такого змісту:

"Спеціальне досудове розслідування здійснюється на підставі ухвали слідчого судді у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого підозрюваним, стосовно якого уповноваженим органом прийнято рішення про передачу його для обміну як військовополоненого та такий обмін відбувся".

У зв’язку з цим абзац другий вважати абзацом третім;

 

 

 

10) у статті 297-2:

абзац перший частини другої викладено в такій редакції:

 

"2. У клопотанні про здійснення спеціального досудового розслідування з підстав, передбачених цим Кодексом, крім передбачених абзацом другим частини другої статті 297-1 цього Кодексу, зазначаються";

 

 

доповнено частиною третьою такого змісту:

 

"3. У клопотанні про здійснення спеціального досудового розслідування з підстави, передбаченої абзацом другим частини другої статті 297-1 цього Кодексу, зазначаються:

1) короткий виклад обставин кримінального правопорушення, у зв’язку з яким подається клопотання;

2) правова кваліфікація кримінального правопорушення із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність;

3) виклад обставин, що дають підстави підозрювати особу у вчиненні кримінального правопорушення, і посилання на такі обставини;

4) матеріали, що підтверджують прийняття уповноваженим органом рішення про передачу підозрюваного для обміну як військовополоненого та факт обміну;

5) перелік свідків, яких слідчий, прокурор вважає за необхідне допитати під час розгляду клопотання";

 

 

12) частину першу статті 297-5 доповнено абзацами другим і третім такого змісту:

"Повістки про виклик підозрюваного у разі здійснення спеціального досудового розслідування у зв'язку з прийняттям уповноваженим органом рішення про передачу підозрюваного для обміну як військовополоненого публікуються в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора.

З моменту опублікування повістки про виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора підозрюваний вважається належним чином ознайомленим з її змістом";

 

 

13) у частині третій статті 323:

після абзацу першого доповнено новим абзацом такого змісту:

 

"Судовий розгляд у кримінальному провадженні щодо злочинів, зазначених у частині другій статті 297-1 цього Кодексу, може здійснюватися за відсутності обвинуваченого (in absentia), якщо стосовно нього уповноваженим органом прийнято рішення про передачу його для обміну як військовополоненого та такий обмін відбувся".

У зв’язку з цим абзаци другий - шостий вважати відповідно абзацами третім - сьомим;

після абзацу шостого доповнити двома новими абзацами такого змісту:

 

"Повістки про виклик обвинуваченого у разі здійснення спеціального досудового розслідування у зв'язку з прийняттям уповноваженим органом рішення про передачу обвинуваченого для обміну як військовополоненого публікуються в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження згідно з положеннями статті 297-5 цього Кодексу та на офіційному веб-сайті суду, а процесуальні документи, що підлягають врученню обвинуваченому, надсилаються захиснику.

З моменту опублікування повістки про виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті суду обвинувачений вважається належним чином ознайомленим з її змістом".

 

 

14) статтю 335 доповнено частиною другою такого змісту:

"2. У разі якщо уповноваженим органом прийнято рішення про передачу обвинуваченого для обміну як військовополоненого та обвинуваченим надано письмову згоду на такий обмін, суд зупиняє судове провадження стосовно такого обвинуваченого до моменту проведення такого обміну або до отримання від уповноваженого органу інформації про те, що такий обмін не відбувся. У такому разі суд продовжує судове провадження стосовно інших обвинувачених, якщо воно здійснюється стосовно декількох осіб.

Рішення про зупинення судового провадження із зазначеної підстави оскарженню не підлягає";

 

 

15) частину першу статті 537 доповнено пунктом 13-4 такого змісту:

Під час виконання вироків суд, визначений частиною другою статті 539 цього Кодексу, має право вирішувати такі питання:

"13-4) про звільнення від відбування покарання у зв’язку з прийняттям рішення про передачу особи для обміну як військовополоненого";

 

 

16) у статті 539:

частину першу доповнено абзацом третім такого змісту:

"Питання щодо звільнення від відбування покарання у зв’язку з прийняттям уповноваженим органом рішення про передачу особи для обміну як військовополоненого вирішується судом за клопотанням прокурора";

частину третю доповнити абзацом другим такого змісту:

"Клопотання про звільнення від відбування покарання у зв’язку з прийняттям рішення про передачу особи для обміну як військовополоненого розглядається судом у день його надходження до суду суддею одноособово згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318-380 цього Кодексу, з урахуванням положень цього розділу";

частину п’яту доповнити абзацом третім такого змісту:

"Судове засідання щодо розгляду клопотання про звільнення від відбування покарання у зв’язку з прийняттям рішення про передачу особи для обміну як військовополоненого проводиться за участі прокурора".

 

 

 У Кримінально-виконавчому кодексі України:

2) статтю 154 доповнено частиною одинадцятою такого змісту:

 

"11. Засуджені, стосовно яких уповноваженим органом прийнято рішення про їх передачу для обміну як військовополонених, звільняються від відбування покарання негайно після отримання органом або установою виконання покарань відповідного рішення суду.

Такі особи передаються під нагляд представникам уповноваженого органу, що відповідає за поводження з військовополоненими, для організації та проведення їх обміну як військовополонених. Подальше тримання та заходи щодо поводження із засудженим, звільненим від відбування покарання, здійснюються відповідно до порядку, встановленого Кабінетом Міністрів України для військовополонених".

 

 

 Статтю 20 Закону України «Про попереднє ув’язнення» доповнено частиною десятою такого змісту:

 

"Начальник установи попереднього ув’язнення зобов’язаний звільнити з-під варти особу, стосовно якої уповноваженим органом прийнято рішення про обмін як військовополоненого, у день отримання ухвали слідчого судді, суду про скасування запобіжного заходу. Така особа передається під нагляд представникам уповноваженого органу, що відповідає за поводження з військовополоненими, для організації та проведення її обміну як військовополоненого".

 

 

 

 

 

 

6. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо застосування до засуджених та осіб, які тримаються під вартою, заходів примусового годування

 

(Закон України від 19.07.2022 року № 2428-IX, чинність з 09.02.2023 року).

 

Внесено зміни до Кримінально-виконавчого кодексу України, зокрема встановлено:

 

«До засудженого, який заявив про відмову від прийняття їжі, може бути застосовано примусове годування на підставі ухвали суду, прийнятої за висновком лікаря про те, що такому засудженому загрожує значне погіршення стану здоров’я та існує очевидна загроза його життю, що підтверджується відповідними медичними документами, які містять результати лабораторних, інструментальних та інших необхідних досліджень. Застосування примусового годування без ухвали суду забороняється.

 

Примусове годування має на меті гуманне ставлення до особи засудженого, його прав, честі і гідності та не допускає будь-якого приниження чи тортур стосовно такого засудженого».

 

Законом встановлено порядок призначення та види примусового годування.

 

 

 

 

 

 

7. Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо застосування до засуджених та осіб, які тримаються під вартою, заходів примусового годування 

 

(Закон України вцід 19.07.2022 року № 2429-IX, чинність з 09.02.2023 року).

 

 

Параграф 1 глави 18 доповнено статтею 206-1 такого змісту:

 

"Стаття 206-1. Ухвала слідчого судді, суду про примусове годування підозрюваного, обвинуваченого, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою

 

1. До підозрюваного, обвинуваченого, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою і який заявив про відмову від прийняття їжі, може бути застосовано примусове годування на підставі ухвали слідчого судді, суду. Застосування примусового годування без ухвали слідчого судді, суду забороняється.

 

2. Клопотання про примусове годування підозрюваного, обвинуваченого, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, та матеріали, якими таке клопотання обґрунтовується, подаються прокурором на підставі відомостей, отриманих від установи попереднього ув’язнення, закладу охорони здоров’я, до місцевого суду, у межах територіальної юрисдикції якого утримується підозрюваний, обвинувачений. Зазначене клопотання повинно містити стислий виклад обставин, що передували відмові від прийняття їжі та голодуванню.

До клопотання обов’язково додається висновок лікаря про те, що підозрюваному, обвинуваченому, який заявив про відмову від прийняття їжі, загрожує значне погіршення стану здоров’я та існує очевидна загроза його життю, що підтверджується відповідними медичними документами, які містять результати лабораторних, інструментальних та інших необхідних досліджень.

 

3. Клопотання про примусове годування підозрюваного, обвинуваченого розглядається слідчим суддею, судом невідкладно, але не пізніше 24 годин з моменту надходження такого клопотання до суду.

 

Про час і місце розгляду клопотання повідомляються прокурор, особа, стосовно якої вирішується питання про примусове годування, її захисник, керівництво відповідної установи попереднього ув’язнення, закладу охорони здоров’я, а в разі вирішення питання про примусове годування неповнолітнього підозрюваного, обвинуваченого – також батько або матір, усиновлювач або законний представник та відповідні служби у справах дітей.

 

Неприбуття в судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про місце та час розгляду клопотання, не перешкоджає проведенню розгляду, крім випадків, якщо участь таких осіб визнана слідчим суддею, судом обов’язковою або якщо особа повідомила про поважні причини неприбуття.

 

Розгляд клопотання про примусове годування підозрюваного, обвинуваченого може бути проведений у режимі відеоконференції.

За клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, стосовно якого вирішується питання про примусове годування, або його захисника слідчий суддя, суд уповноважений викликати іншого лікаря для встановлення стану здоров’я підозрюваного, обвинуваченого та існування очевидної загрози його життю, спричиненої відмовою від прийняття їжі, та забезпечити лікарю можливість ознайомитися з матеріалами, якими обґрунтовується необхідність примусового годування. У такому разі слідчий суддя, суд відкладає розгляд клопотання на строк, необхідний для явки лікаря, але не більше ніж на 24 години.

 

За результатами розгляду клопотання слідчий суддя, суд постановляє ухвалу про примусове годування підозрюваного, обвинуваченого, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, або про відмову від примусового годування, якщо прокурор не доведе наявність обставин, передбачених частиною другою цієї статті. Така ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку прокурором, підозрюваним, обвинуваченим чи його захисником. Подання апеляційної скарги зупиняє набрання ухвалою законної сили, але не зупиняє її виконання.

 

Строк дії ухвали про примусове годування підозрюваного, обвинуваченого, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, не може перевищувати 30 днів.

У разі необхідності строк примусового годування може бути продовжений слідчим суддею, судом за клопотанням прокурора та за наявності обставин, передбачених частиною другою цієї статті".

 

 

 

 

 

 

8. Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо додаткових способів інформування про судові справи та проведення зборів суддів в умовах воєнного чи надзвичайного стану 

 

(Закон України від 27.07.2022 року  №2461-IX, чинність з 19.08.2022 року).

 

 

Частина 1 статті 11 викладена в такій редакції:

"1. Судові рішення, судові засідання та інформація щодо справ, які розглядаються судом, є відкритими, крім випадків, установлених законом. Ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа має право на вільний доступ до судового рішення в порядку, встановленому законом.

 

Додатковим способом інформування про суд, який розглядає справу, сторони спору та предмет позову, місце, дату і час судового засідання, може бути надання інформації з використанням Єдиного державного веб-порталу електронних послуг, у тому числі з використанням мобільного застосунку Порталу Дія.

 

Програмними засобами Єдиного державного веб-порталу електронних послуг, у тому числі мобільного застосунку Порталу Дія, може бути також забезпечено додаткове інформування сторін спору, авторизованих через Єдиний державний веб-портал електронних послуг або через мобільний застосунок Порталу Дія, шляхом відображення в електронній формі судового рішення у справі, виконавчого документа";

 

2) частина перша статті 55 доповнена абзацом другим такого змісту:

"У період дії надзвичайного чи воєнного стану і за умови зміни територіальної підсудності судових справ, що розглядаються у відповідному суді, в порядку, передбаченому частиною сьомою статті 147 цього Закону (у разі стихійного лиха, надзвичайної ситуації, воєнного стану), суддя суду, територіальна підсудність справ якого змінюється, може бути без його згоди відряджений для здійснення правосуддя до суду, якому визначається територіальна підсудність справ, що перебували у провадженні суду, в якому працює суддя, а в разі відсутності вакансій у цьому суді - до іншого суду того самого рівня і спеціалізації";

 

 

3) частина перша статті 128 викладена в такій редакції:

"1. Збори суддів - зібрання суддів відповідного суду, на якому вони обговорюють питання внутрішньої діяльності цього суду та приймають колективні рішення з обговорюваних питань.

Під час дії воєнного чи надзвичайного стану, а також під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), збори суддів можуть проводитися дистанційно, у режимі відеоконференції, з дотриманням вимог цього Закону. Під час проведення зборів суддів дистанційно, у режимі відеоконференції, не можуть розглядатися питання, для прийняття рішень щодо яких цим Законом встановлено необхідність проведення таємного голосування".

 

 

 

 

 

9. Про внесення зміни до частини третьої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України щодо забезпечення позову у виді зупинення наказу або розпорядження командира (начальника) під час воєнного стану чи в бойовій обстановці 

 

(Закон України від 08.07.2022 року №2359-IX, чинність з 27.07.2022 року).

 

Частину 3 статті 151 Кодексу доповнено пунктом 10 такого змісту:

 

Не допускається забезпечення позову шляхом:

«10) зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці».

 

 

 

 

 

 

10. Про внесення зміни до пункту 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» щодо зупинення виконання рішень про стягнення з фізичної особи заборгованості за житлово-комунальні послуги у період дії воєнного стану 

 

(Закон України від 27.07.2022 року № 2456-IX, набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, але не раніше дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо діяльності приватних виконавців та примусового виконання судових рішень, рішень інших органів (посадових осіб) у період дії воєнного стану")

 

Абзац дванадцятий пункту 10-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України «Про виконавче провадження» викладено в такій редакції:

 

"Зупиняється у період дії воєнного стану вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях з виконання рішень (крім рішень за позовами фізичних осіб про стягнення заробітної плати, грошового забезпечення військовослужбовців), боржниками за якими є підприємства оборонно-промислового комплексу, визначені в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, органи військового управління, з’єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, установи та організації, які входять до складу Збройних Сил України, рішень про стягнення з фізичної особи заборгованості за житлово-комунальні послуги в територіальних громадах, розташованих у районах проведення воєнних (бойових) дій, або які перебувають чи перебували у тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) відповідно до переліку, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, або якщо стягнення за житлово-комунальні послуги здійснюється щодо нерухомого майна, яке є місцем постійного проживання такої фізичної особи і було знищено або пошкоджено внаслідок воєнних (бойових) дій".

 

 

 

 

 

 

11. Про внесення змін до Закону України «Про запобігання корупції» щодо особливостей застосування законодавства у сфері запобігання корупції в умовах воєнного стану 

 

(Закон України від 08.07.2022 року № 2381-IX, чинність з 03.08.2022 року).

 

 

Розділ XIII "Прикінцеві положення" Закону України «Про запобігання корупції» доповнено пунктами 2-3-2-10 такого змісту:

 

"2-3. Установити, що тимчасово, з дня введення воєнного стану Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", на період до припинення або скасування воєнного стану, а також протягом одного місяця з дня його припинення чи скасування вимога щодо відповідності подарунків загальновизнаним уявленням про гостинність та обмеження щодо вартості подарунків, встановлені частиною другою статті 23 цього Закону, не поширюються на вчинення таких дій у зазначений у цьому абзаці період:

 

1) одержання грошових коштів, у повному обсязі використаних (за наявності підтвердження використання одержаних грошових коштів у повному обсязі на одну або декілька із зазначених цілей) виключно для таких цілей:

здійснення переказів на спеціальні рахунки, відкриті Національним банком України для підтримки Збройних Сил України та/або для гуманітарної допомоги особам, які постраждали внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України;

здійснення у встановленому законодавством порядку благодійних пожертв на користь Збройних Сил України;

здійснення у встановленому законодавством порядку благодійних пожертв для підтримки і захисту осіб, які постраждали внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України;

здійснення витрат на придбання та доставку товарів з подальшою їх передачею у власність Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, утвореним відповідно до законів України, добровольчим формуванням територіальних громад, розвідувальним органам, правоохоронним органам;

здійснення витрат на придбання та доставку товарів, оплату робіт чи послуг, наданих як гуманітарна допомога особам, які постраждали внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України;

 

2) одержання безоплатно або за ціною, нижчою за мінімальну ринкову ціну, товарів з подальшою їх передачею у власність Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, утвореним відповідно до законів України, добровольчим формуванням територіальних громад, розвідувальним органам, правоохоронним органам (за наявності підтвердження передачі таких товарів у повному обсязі);

 

3) одержання безоплатно або за ціною, нижчою за мінімальну ринкову ціну, товарів, наданих як благодійна пожертва чи гуманітарна допомога особам, які постраждали внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України (за наявності підтвердження надання таких товарів у повному обсязі на зазначені цілі);

 

4) одержання безоплатно або за ціною, нижчою за мінімальну ринкову ціну, особами, які фактично проживають на тимчасово окупованих територіях України чи на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, або особами, які були змушені залишити місце свого фактичного проживання внаслідок тимчасової окупації (загрози тимчасової окупації), ведення (загрози ведення) бойових дій:

послуг із проживання чи розміщення;

транспортних послуг чи послуг із перевезення у зв’язку із зміною місця фактичного проживання та/або з поверненням до місця проживання;

медичних послуг;

лікарських засобів;

товарів, робіт або послуг, визнаних гуманітарною допомогою (за винятком транспортних засобів, інших самохідних машин і механізмів, крім легкових автомобілів, спеціально обладнаних для перевезення осіб з інвалідністю та переданих особам з інвалідністю).

 

2-4. Установити, що в декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, звітний період якої повністю або частково припадає на період дії воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", відомості, які мають бути зазначені відповідно до пунктів 7, 10 частини першої статті 46 цього Закону, не зазначаються щодо об’єктів декларування, передбачених пунктом 2-3 цього розділу, а також щодо матеріальної допомоги, передбаченої законодавством іноземної держави (крім держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором), виплаченої за рахунок коштів іноземної держави (крім держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором) або міжнародної організації.

 

2-5. Установити, що в разі одержання доходу, придбання майна, здійснення видатків, передбачених пунктом 2-3 цього розділу, повідомлення про суттєві зміни у майновому стані не подається.

 

2-6. Установити, що в разі відкриття суб’єктом декларування або членом його сім’ї валютного рахунку в установі банку-нерезидента повідомлення про відкриття валютного рахунку може не подаватися, якщо такий рахунок був відкритий під час дії воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", використовувався виключно для отримання матеріальної допомоги, передбаченої законодавством іноземної держави (крім держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором), виплаченої за рахунок коштів іноземної держави (крім держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором) або міжнародної організації, та закритий протягом одного місяця з дня припинення чи скасування воєнного стану.

 

2-7. Установити, що суб’єкт декларування зобов’язаний подати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, кінцевий строк подання якої припадає на період дії воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", протягом дев’яноста календарних днів з дня його припинення чи скасування.

 

Установити, що суб’єкт декларування, який відповідно до частини четвертої статті 52 цього Закону зобов’язаний подати повідомлення про суттєві зміни у майновому стані, підстави для подання якого виникли у період дії воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", зобов’язаний подати таке повідомлення протягом дев’яноста календарних днів з дня його припинення чи скасування.

 

Установити, що суб’єкт декларування, який відповідно до частини першої статті 52 цього Закону зобов’язаний подати повідомлення про відкриття валютного рахунку в установі банку-нерезидента, підстави для подання якого виникли у період дії воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", зобов’язаний подати таке повідомлення протягом дев’яноста календарних днів з дня припинення чи скасування воєнного стану.

 

2-8. Установити, що на період дії воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", обмеження, встановлене пунктом 1 частини першої статті 25 цього Закону, не поширюється на державних службовців (крім державних службовців категорії "А"), посадових осіб місцевого самоврядування (крім посадових осіб, посади яких віднесені до першої - третьої категорій), якщо такі особи перебувають у відпустці без збереження заробітної плати або у разі простою, за умови що трудові договори (контракти), цивільно-правові договори про надання послуг або правочини у сфері підприємницької діяльності укладаються з юридичними особами приватного права або фізичними особами - підприємцями, стосовно яких такі державні службовці та посадові особи місцевого самоврядування протягом останнього року не здійснювали повноваження з контролю, нагляду або підготовки чи прийняття відповідних рішень щодо діяльності цих юридичних осіб або фізичних осіб - підприємців. Такі особи зобов’язані припинити зайняття іншою оплачуваною (крім викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту) чи підприємницькою діяльністю відповідно до частини другої статті 25 цього Закону протягом 15 робочих днів з дня припинення простою або закінчення відпустки.

 

2-9. Установити, що на період дії воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", перебіг строків, визначених частиною другою статті 25, частиною першою статті 36 цього Закону, зупиняється до дня припинення чи скасування воєнного стану для осіб, які не мають можливості здійснити визначені дії у встановлені строки у зв’язку з виконанням завдань в інтересах оборони України, безпосередньою участю у веденні воєнних (бойових) дій, виконанням інших завдань в інтересах національної безпеки і оборони. Такі особи виконують відповідні обов’язки у такі строки:

обов’язки, передбачені частиною другою статті 25 цього Закону, - протягом 15 робочих днів з дня припинення чи скасування воєнного стану;

обов’язки, передбачені частиною першою статті 36 цього Закону, - протягом 60 календарних днів з дня припинення чи скасування воєнного стану.

 

2-10. Установити, що на період дії воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", Національне агентство з питань запобігання корупції має право одержувати благодійні пожертви (у тому числі гуманітарну допомогу) у вигляді товарів (майна) від проектів міжнародної технічної допомоги".

 

 

 

 

 

 

12. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо особливостей провадження у справах про встановлення факту народження або смерті особи в умовах воєнного чи надзвичайного стану та на тимчасово окупованих територіях

 

(Закон України від 01.07.2022 року № 2345-IX, чинність з 07.08.2022 року).

 

Основні положення:

 

 

У Цивільному процесуальному кодексі України  статтю 317 викладено в такій редакції:

 

Стаття 317. Особливості провадження у справах про встановлення факту народження або смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України

 

1. Заява про встановлення факту народження особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана батьками або одним з них, їхніми представниками, членами сім’ї, опікуном, піклувальником, особою, яка утримує та виховує дитину, або іншими законними представниками дитини до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.

 

Заява про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім’ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов’язки чи законні інтереси) до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.

 

2. Справи про встановлення факту народження або смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, розглядаються невідкладно з дня надходження відповідної заяви до суду.

 

3. У рішенні про встановлення факту народження особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, мають бути зазначені встановлені судом дані про дату і місце народження особи, про її батьків.

 

4. Ухвалене судом рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, підлягає негайному виконанню.

 

Рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути оскаржено в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Оскарження рішення не зупиняє його виконання.

 

5. Копія судового рішення видається учасникам справи негайно після його ухвалення або невідкладно надсилається судом до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для державної реєстрації народження або смерті особи";

 

 

2) пункт 8 частини першої статті 430 викладено в такій редакції:

 

"8) встановлення факту народження або смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства".

 

Пункт 21 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» (звільнення від сплати судового збору) викладено в такій редакції:

"21) заявники - у справах за заявами про встановлення факту народження або смерті, поданих у зв’язку із воєнним станом, надзвичайним станом, збройною агресією, збройним конфліктом, тимчасовою окупацією території України, надзвичайними ситуаціями природного чи техногенного характеру".

 

 

 

 

 

13. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання трудових відносин з нефіксованим робочим часом 

 

(Закон України від 18.07.2022 року № 2421-IX, чинність з 10.08.2022 року).

 

Кодекс законів про працю України доповнено статтею 21-1:

 

 

« Трудовий договір з нефіксованим робочим часом

 

Трудовий договір з нефіксованим робочим часом - це особливий вид трудового договору, умовами якого не встановлено конкретний час виконання роботи, обов’язок працівника виконувати яку виникає виключно у разі надання роботодавцем передбаченої цим трудовим договором роботи без гарантування того, що така робота буде надаватися постійно, але з дотриманням умов оплати праці, передбачених цією статтею.

 

Роботодавець самостійно визначає необхідність та час залучення працівника до роботи, обсяг роботи та в передбачений трудовим договором строк погоджує з працівником режим роботи та тривалість робочого часу, необхідного для виконання відповідної роботи. При цьому повинні дотримуватися вимоги законодавства щодо тривалості робочого часу та часу відпочинку.

 

Кількість трудових договорів з нефіксованим робочим часом у одного роботодавця не може перевищувати 10 відсотків загальної кількості трудових договорів, стороною яких є цей роботодавець.

 

Роботодавець (роботодавець - фізична особа), який використовує працю менше ніж 10 працівників, може укладати не більше одного трудового договору з нефіксованим робочим часом.

 

 

Трудовий договір з нефіксованим робочим часом повинен містити, зокрема, інформацію про:

спосіб та мінімальний строк повідомлення працівника про початок виконання роботи, який повинен бути достатнім для своєчасного початку виконання працівником своїх обов’язків;

спосіб та максимальний строк повідомлення від працівника про готовність приступити до роботи або про відмову від її виконання у випадках, передбачених частиною восьмою цієї статті;

інтервали, під час яких від працівника можуть вимагати працювати (базові години та дні).

 

Примірна форма трудового договору з нефіксованим робочим часом затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері трудових відносин.

 

Кількість базових годин, під час яких від працівника можуть вимагати працювати, не може перевищувати 40 годин на тиждень, а кількість базових днів не може перевищувати 6 днів на тиждень.

 

Працівник має право відмовитися від виконання роботи, якщо роботодавець вимагає виконання роботи поза межами базових днів та годин або якщо йому було повідомлено про наявність роботи із порушенням мінімальних строків, визначених трудовим договором з нефіксованим робочим часом.

 

Відмова працівника від виконання роботи у базові дні та години є підставою для притягнення його до дисциплінарної відповідальності, крім випадків відмови у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю чи виконанням державних або громадських обов’язків, а також повідомленням роботодавцем працівнику про наявність роботи із порушенням мінімальних строків, визначених трудовим договором з нефіксованим робочим часом.

 

Заробітна плата виплачується працівникові, який виконує роботу на підставі трудового договору з нефіксованим робочим часом, за фактично відпрацьований час.

 

За відрядної системи оплати праці заробітна плата виплачується працівникові за фактично виконану роботу за встановленими у трудовому договорі з нефіксованим робочим часом відрядними розцінками.

 

Мінімальна тривалість робочого часу працівника, який виконує роботу на підставі трудового договору з нефіксованим робочим часом, протягом календарного місяця становить 32 години. Якщо працівник протягом календарного місяця виконував роботу менше 32 годин, йому повинна бути виплачена заробітна плата не менше ніж за 32 години робочого часу відповідно до умов оплати праці, визначених трудовим договором.

 

У разі ненадання роботодавцем роботи працівникові, який виконує роботу на підставі трудового договору з нефіксованим робочим часом, заробітна плата за відрядної системи оплати праці протягом календарного місяця повинна бути виплачена працівникові у розмірі, не меншому за розмір заробітної плати працівника відповідної кваліфікації, оплата праці якого здійснюється за погодинною системою, - за 32 години робочого часу.

 

У разі згоди працівника на залучення до роботи поза межами базових днів або годин його робота оплачується у розмірі, не меншому ніж передбачено умовами трудового договору, а у разі перевищення нормальної тривалості робочого часу - в порядку, передбаченому статтею 106 цього Кодексу.

 

Роботодавець не може забороняти або перешкоджати працівникові, який виконує роботу на підставі трудового договору з нефіксованим робочим часом, виконувати роботу за трудовими договорами з іншими роботодавцями. Виконання роботи на умовах нефіксованого робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників.

 

У трудовому договорі з нефіксованим робочим часом можуть встановлюватися додаткові підстави для його припинення, які повинні бути пов'язані із здібностями чи поведінкою працівника або іншими причинами економічного, технологічного, структурного чи аналогічного характеру.

 

Працівник, який відпрацював на умовах трудового договору з нефіксованим робочим часом понад 12 місяців, має право звертатися до роботодавця з вимогою укладення строкового або безстрокового трудового договору на умовах загальновстановленого у роботодавця графіка роботи з відповідною оплатою праці.

 

За результатами розгляду зазначеної вимоги роботодавець зобов’язаний протягом 15 календарних днів з дня звернення працівника укласти з ним такий строковий або безстроковий трудовий договір або надати йому в письмовій формі обґрунтовану відповідь про відмову укласти такий трудовий договір.

 

У разі відмови роботодавця укласти такий строковий або безстроковий трудовий договір працівник має право повторно звертатися з відповідною вимогою протягом усього строку дії трудового договору з нефіксованим робочим часом, але не раніше ніж через 90 днів з дня отримання відповіді роботодавця на попередню його вимогу";

 

 

Абзаци дев’ятий і десятий частини 2 статті 265  замінено трьома новими абзацами такого змісту:

 

"перевищення встановленої статтею 21-1 цього Кодексу допустимої кількості трудових договорів з нефіксованим робочим часом або ведення недостовірного обліку робочого часу працівника, який працює за трудовим договором з нефіксованим робочим часом, стосовно фактично виконуваної ним роботи - у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення;

 

порушення інших вимог законодавства про працю, крім передбачених абзацами другим - дев’ятим цієї частини, - у розмірі мінімальної заробітної плати за кожне таке порушення;

 

вчинення порушення, передбаченого абзацом десятим цієї частини, повторно протягом року з дня виявлення порушення - у двократному розмірі мінімальної заробітної плати за кожне таке порушення".

 

 

Частину восьму статті 265 викладено в такій редакції:

"Штрафи, зазначені в абзаці другому частини другої цієї статті, можуть бути накладені центральним органом виконавчої влади, зазначеним у частині четвертій цієї статті, без здійснення заходу державного нагляду (контролю) на підставі рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу або за трудовим договором з нефіксованим робочим часом у разі фактичного виконання роботи протягом усього робочого часу, установленого на підприємстві, в установі, організації".

 

 

 

 

 

 

14. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення регулювання трудових відносин у сфері малого і середнього підприємництва та зменшення адміністративного навантаження на підприємницьку діяльність 

 

(Закон України від 19.07.2022 року № 2434-IX, чинність з 19.08.2022 року).

 

 

Стаття 9 Кодекс законів про працю України викладена в такій редакції:

 

«Недійсність умов трудових договорів, які погіршують становище працівників

 

Умови трудових договорів, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

Забороняється примушення працівника до укладення трудового договору, який містить умови, щодо яких між працівником та роботодавцем не досягнуто взаємної згоди";

 

 

3) статтю 21 доповнено частинами четвертою і п’ятою такого змісту:

 

"В умовах спрощеного режиму регулювання трудових відносин, визначеного главою III-Б цього Кодексу, трудовий договір є основним засобом регулювання трудових відносин працівників та роботодавців (власників приватних підприємств), у яких кількість працівників або рівень оплати праці відповідає критеріям, встановленим статтею 49-5 цього Кодексу.

У разі застосування спрощеного режиму регулювання трудових відносин, за взаємною згодою сторін, у трудовому договорі можуть визначатися додаткові права, обов’язки і відповідальність сторін, умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови припинення або дострокового розірвання договору";

 

 

Кодекс законів про працю України доповнено главою III-Б такого змісту:

 

"ГЛАВА III-Б СПРОЩЕНИЙ РЕЖИМ РЕГУЛЮВАННЯ ТРУДОВИХ ВІДНОСИН

 

Стаття 49-5. Особливості застосування спрощеного режиму регулювання трудових відносин

 

Спрощений режим регулювання трудових відносин (далі - спрощений режим) застосовується до трудових відносин, що виникають:

 

між працівником та роботодавцем, який є суб’єктом малого або середнього підприємництва відповідно до закону з середньою кількістю працівників за звітний період (календарний рік) не більше 250 осіб;

 

або між роботодавцем та працівником, розмір заробітної плати якого за місяць становить понад вісім розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом.

 

 

Спрощений режим може на добровільних засадах застосовуватися у відносинах між працівниками та роботодавцями, які мають право на його використання.

 

Для цілей застосування цієї статті середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) визначається за даними відповідної статистичної звітності, в якій зазначається відповідний показник.

 

Спрощений режим може застосовуватися у відносинах між працівниками та роботодавцями виключно на добровільних засадах. Такий режим передбачає можливість встановлення індивідуальних умов праці працівника безпосередньо у трудовому договорі.

 

Вимоги щодо ведення документації з кадрових питань, прийняття локальних нормативних актів та організаційно-розпорядчої документації, в тому числі щодо режиму робочого часу та часу відпочинку, відпусток, а також інших документів з питань, що врегульовані трудовим договором, не поширюються на роботодавців, які застосовують спрощений режим.

 

Обов’язок щодо ведення обліку трудової діяльності працівника в електронній формі, подання звітності стосовно персоналу до державних органів покладається на роботодавця.

 

В умовах спрощеного режиму та за умови, що це не суперечить іншим положенням цього Кодексу, сторони трудового договору можуть з урахуванням положень глави III цього Кодексу на власний розсуд за взаємною згодою врегулювати свої відносини в частині виникнення і припинення трудових відносин, системи оплати праці, норм праці, розміру заробітної плати з урахуванням встановленої законом мінімальної заробітної плати, надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат, норм робочого часу та відпочинку з додержанням нормальної тривалості робочого часу на тиждень, тривалості щотижневого безперервного відпочинку та інших прав і гарантій, визначених цим Кодексом.

 

 

В умовах спрощеного режиму щорічні оплачувані відпустки та відпустки без збереження заробітної плати надаються працівникам відповідно до порядку та умов, визначених статтями 79, 84, 115 цього Кодексу, з урахуванням таких особливостей:

 

1) на прохання працівника щорічна відпустка може бути поділена на частини будь-якої тривалості або надана повної тривалості з урахуванням встановлених цим Кодексом норм тривалості щорічних відпусток;

 

2) за сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати за згодою сторін на термін більший ніж 15 календарних днів на рік, якщо така умова передбачена трудовим договором;

 

3) заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується до початку відпустки, якщо інше не передбачено трудовим або колективним договором.

 

Положення цієї глави не поширюються на трудові відносини, що виникають між працівниками та роботодавцями, які є юридичними особами публічного права.

Трудові відносини між працівниками та роботодавцями в умовах спрощеного режиму, які не врегульовані положеннями цієї глави та/або умовами трудового договору, регулюються відповідними положеннями цього Кодексу.

 

 

Стаття 49-6. Трудовий договір в умовах спрощеного режиму регулювання трудових відносин

Регулювання трудових відносин працівників і роботодавців, на яких поширюється спрощений режим, здійснюється трудовим договором.

 

За взаємною згодою працівника та роботодавця може укладатися безстроковий або строковий трудовий договір. Строковий трудовий договір укладається на визначений строк або на час виконання певної роботи.

У разі якщо строковим трудовим договором не визначено умов його поновлення, такий трудовий договір вважається припиненим у визначений в договорі строк або після завершення виконання робіт.

 

 

Істотними умовами трудового договору є:

1) місце роботи (із зазначенням структурного підрозділу) або іншого місця роботи, якщо виконання своїх обов’язків працівником здійснюється на умовах дистанційної роботи;

2) дата набрання чинності трудовим договором, а у разі укладення трудового договору на визначений строк - строк дії договору;

3) обов’язки працівника;

4) умови оплати праці (у тому числі розмір тарифної ставки або окладу (посадового окладу), доплати, премії, надбавки, заохочувальні і компенсаційні виплати, оплата роботи в нічний та надурочний час, у святкові, неробочі та вихідні дні);

5) режим роботи, тривалість робочого часу і відпочинку, роботи в нічний та надурочний час;

6) тривалість основної щорічної відпустки, порядок її надання відповідно до законодавства, надання щорічних додаткових відпусток (розміри їх оплати);

7) гарантії і компенсації за роботу із шкідливими та/або небезпечними умовами праці, у разі наявності на робочому місці працівника відповідних умов, із зазначенням їх характеристик;

8) умови праці;

9) строки повідомлення про розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця;

10) порядок та форма обміну інформацією між роботодавцем і працівником;

11) порядок та строки повідомлення працівника про зміну істотних умов праці (у разі їх погіршення). Про зміну істотних умов праці працівник повинен бути повідомлений не пізніше строку, визначеного статтею 32 цього Кодексу;

12) умови та порядок внесення інших змін до трудового договору, а також порядок та форма інформування про зміну трудового договору;

13) умови нерозголошення комерційної таємниці, забезпечення захисту інтелектуальної власності і використання об’єктів авторського права (у разі їх використання або створення у процесі трудової діяльності) та відповідальність за їх порушення;

14) умови виникнення та порядок врегулювання конфлікту інтересів;

15) компенсаційна виплата працівнику у разі розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця;

16) відповідальність роботодавця за порушення строків виплати заробітної плати, що передбачає визначення у трудовому договорі розміру компенсації (у процентному відношенні до розміру заробітної плати (тарифної ставки або окладу (посадового окладу), яка сплачується роботодавцем працівнику за кожний день затримки виплати заробітної плати.

 

 

Трудовий договір за домовленістю між працівником та роботодавцем може передбачати підстави і порядок залучення працівника до роботи у надурочний і нічний час, у святкові, неробочі і вихідні дні із зазначенням розміру оплати за таку роботу. При цьому розмір такої оплати не може бути меншим від розміру, визначеного статтями 72, 106, 107, 108 цього Кодексу.

Залучення працівника до роботи в надурочний час на умовах і в порядку, визначених трудовим договором, здійснюється без дозволу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) підприємства.

 

У разі погіршення істотних умов праці роботодавець зобов’язаний повідомити працівника у спосіб, визначений трудовим договором, не пізніше ніж за два місяці. Необхідність повідомлення працівника про зміну істотних умов праці, що не пов’язана з їх погіршенням, визначається за домовленістю сторін при укладенні трудового договору.

 

У трудовому договорі зазначається інформація про умови праці, наявність/відсутність на робочому місці працівника небезпечних і шкідливих виробничих факторів, можливі наслідки їх впливу на здоров’я, а також визначаються встановлені законом права працівника на пільги і компенсації за роботу в шкідливих умовах. Працівник вважається поінформованим про умови праці та наявність/відсутність на його робочому місці небезпечних факторів з моменту підписання ним трудового договору.

 

Трудовий договір укладається в письмовій формі державною мовою у двох примірниках (по одному примірнику для кожної із сторін).

 

За згодою між працівником і роботодавцем трудовий договір може бути укладений у формі електронного документа відповідно до Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг".

 

В умовах воєнного стану положення трудового договору застосовуються в тій частині, що не суперечать законодавству щодо регулювання трудових відносин в умовах воєнного стану, якщо інше не встановлено домовленістю сторін.

 

 

Стаття 49-7. Строки виплати заробітної плати в умовах спрощеного режиму регулювання трудових відносин

В умовах спрощеного режиму заробітна плата виплачується працівникові у строки, визначені трудовим договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.

 

 

Стаття 49-8. Припинення трудового договору в умовах спрощеного режиму регулювання трудових відносин

 

Припинення трудового договору, розірвання трудового договору з ініціативи працівника або роботодавця здійснюються з підстав та у порядку, що встановлені цим Кодексом, з урахуванням особливостей, визначених цією главою.

 

Розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця з підстав, не передбачених цим Кодексом, здійснюється з обґрунтуванням (зазначенням) причин такого розірвання та з наданням працівнику компенсаційної виплати в розмірі та у порядку, визначених трудовим договором, але не менше:

1) половини мінімальної заробітної плати - якщо сума періодів роботи працівника у цього роботодавця становить не більше 30 днів;

2) мінімальної заробітної плати - якщо сума періодів роботи працівника у цього роботодавця становить понад 30 днів;

3) трьох мінімальних заробітних плат - якщо сума періодів роботи працівника у цього роботодавця становить понад один рік;

4) п’яти мінімальних заробітних плат - якщо сума періодів роботи працівника у цього роботодавця становить понад два роки.

 

 

У цілях цієї статті застосовується розмір мінімальної заробітної плати, встановлений законом на день розірвання трудового договору.

 

Трудовий договір розривається за ініціативою роботодавця шляхом підписання додаткової угоди про розірвання трудового договору або в односторонньому порядку шляхом надсилання працівнику у спосіб, визначений трудовим договором, або рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення офіційного повідомлення про розірвання трудового договору.

 

У разі надсилання працівнику повідомлення про розірвання трудового договору засобами поштового зв’язку трудовий договір вважається розірваним з наступного робочого дня після дати вручення працівнику офіційного повідомлення роботодавця про розірвання трудового договору або через сім календарних днів з дня надходження поштового відправлення роботодавця у поштове відділення за адресою працівника.

 

В умовах спрощеного режиму норми статті 43 цього Кодексу не застосовуються, крім випадків звільнення працівників підприємств, установ або організацій, обраних до профспілкових органів.

 

Працівник і роботодавець за їх згодою можуть визначати у трудовому договорі також інші, крім встановлених цим Кодексом, підстави припинення або розірвання трудового договору";

 

 

 

 

 

 

15. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин 

 

(Закон України від 01.07.2022 року № 2352-IX, чинність з 19.07.2022 року).

 

Основні положення:

 

Ознайомлення працівників з наказами (розпорядженнями), повідомленнями, іншими документами роботодавця щодо їхніх прав та обов’язків допускається з використанням визначених у трудовому договорі засобів електронних комунікаційних мереж з накладенням удосконаленого електронного підпису або кваліфікованого електронного підпису. У трудовому договорі за згодою сторін можуть передбачатися альтернативні способи ознайомлення працівника, крім інформації, визначеної пунктом 4 частини першої цієї статті, що доводиться до відома працівників.

 

врегульовано порядок призупинення трудових відносин на період дії воєнного стану; скасовано обмеження тривалості щорічної основної відпустки протягом воєнного стану; запроваджено відпустку без збереження зарплати для працівника, який виїхав з України або є внутрішньо переміщеною особою; скасовано норму про збереження за працівниками, призваними на військову службу, середнього заробітку.

 

 

Також Законом додано нові нові підстави для звільнення працівника та процедура їх застосування, а саме:

 

"8-1) смерть роботодавця - фізичної особи або набрання законної сили рішенням суду про визнання такої фізичної особи безвісно відсутньою чи про оголошення її померлою;

 

8-2) смерть працівника, визнання його судом безвісно відсутнім або оголошення померлим;

 

8-3) відсутність працівника на роботі та інформації про причини такої відсутності понад чотири місяці поспіль";

 

 

після частини другої доповнити двома новими частинами такого змісту:

 

"Для припинення трудового договору з підстав, передбачених пунктом 8-1 частини першої цієї статті, працівник подає в електронній або паперовій формі до будь-якого районного, міськрайонного, міського центру зайнятості, філії регіонального центру зайнятості заяву про припинення трудового договору з викладенням відповідної інформації та копії документів, що підтверджують обставини, зазначені у пункті 8-1 частини першої цієї статті (за наявності). Датою припинення трудового договору вважається день подання відповідної заяви. Районний, міськрайонний, міський центр зайнятості, філія регіонального центру зайнятості за місцем звернення працівника у день припинення трудового договору повідомляє про це:

центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню;

центральний орган виконавчої влади, який реалізує державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

 

Порядок припинення трудового договору з підстав, передбачених пунктом 8-1 частини першої цієї статті, встановлюється Кабінетом Міністрів України".

 

Частину першу ст. 41 (додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця) доповнити пунктом 6 такого змісту: «6) неможливості забезпечення працівника роботою, визначеною трудовим договором, у зв’язку із знищенням (відсутністю) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій"

 

 

 Частина перша статті 47 викладена в такій редакції:

 

"Роботодавець зобов’язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника".

 

"Вивільнення працівників відповідно до пункту 6 частини першої статті 41 цього Кодексу (неможливість забезпечити працівника роботою) здійснюється в такому порядку:

про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 10 календарних днів;

не пізніше ніж за 10 календарних днів до запланованого вивільнення працівників первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини вивільнення, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про строки проведення звільнення. У разі якщо вивільнення працівників є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", роботодавець за 10 календарних днів до проведення звільнення повідомляє державну службу зайнятості про заплановане вивільнення працівників, а також протягом п’яти календарних днів проводить консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведення їх кількості до мінімуму або пом’якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень".

 

 

п. 2 частини 1 статті 82 викладено в такій редакції: До стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (стаття 75 цього Кодексу), зараховуються:

 

2) час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно із законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (у тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу), крім випадків, коли за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігалися місце роботи і посада на підприємстві на час призову».

 

 

 текст статті 117 викласти в такій редакції:

 

"У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

 

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті";

 

 

Внесено зміни до статті 119 (за працівниками призваними на військову службу): слова "зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток" замінити словами "зберігаються місце роботи і посада".

 

 

Внесено зміни до статті 233: « Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів

 

Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

 

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

 

Пропущений строк може бути поновлено, якщо з моменту вручення наказу про звільнення минуло не більше року.

 

 

 

Частини першу - третю і шосту статті 6 Закон "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" від 15 березня 2022 року № 2136-IX викладено в такій редакції:

 

"1. Нормальна тривалість робочого часу у період дії воєнного стану може бути збільшена до 60 годин на тиждень для працівників, зайнятих на об’єктах критичної інфраструктури (в оборонній сфері, сфері забезпечення життєдіяльності населення тощо).

 

2. Для працівників, зайнятих на об’єктах критичної інфраструктури (в оборонній сфері, сфері забезпечення життєдіяльності населення тощо), яким відповідно до законодавства встановлюється скорочена тривалість робочого часу, тривалість робочого часу у період дії воєнного стану не може перевищувати 40 годин на тиждень.

 

3. П’ятиденний або шестиденний робочий тиждень встановлюється роботодавцем".

 

 

Стаття 13 викладена в такій редакції:

 

"1. Призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв’язку із збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов’язки, передбачені трудовим договором.

 

Призупинення дії трудового договору може здійснюватися за ініціативи однієї із сторін на строк не більше ніж період дії воєнного стану. У разі прийняття рішення про скасування призупинення дії трудового договору до припинення або скасування воєнного стану роботодавець повинен за 10 календарних днів до відновлення дії трудового договору повідомити працівника про необхідність стати до роботи.

 

Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.

 

Призупинення дії трудового договору не може бути прихованим покаранням і не застосовується до керівників та заступників керівників державних органів, а також посадових осіб місцевого самоврядування, які обіймають виборні посади.

 

 

2. Призупинення дії трудового договору оформлюється наказом (розпорядженням) роботодавця, в якому, зокрема, зазначається інформація про причини призупинення, у тому числі про неможливість обох сторін виконувати свої обов’язки та спосіб обміну інформацією, строк призупинення дії трудового договору, кількість, категорії і прізвища, ім’я, по батькові (за наявності), реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті) відповідних працівників, умови відновлення дії трудового договору.

 

Наказ (розпорядження) про призупинення дії трудового договору, укладеного з посадовими особами державних органів та органів місцевого самоврядування, роботодавець подає для погодження до військової адміністрації, яка здійснює свої повноваження на відповідній території (військові адміністрації населених пунктів та районні військові адміністрації, а за їх відсутності - обласні).

 

3. У разі незгоди працівника (працівників) із наказом (розпорядженням) роботодавця про призупинення дії трудового договору працівником або профспілкою за дорученням працівника (працівників) відповідний наказ (розпорядження) може бути оскаржений до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, або його територіального органу, який, вивчивши зміст наказу (розпорядження) та підстави для його видання, за погодженням з військовою адміністрацією може внести роботодавцеві припис про скасування відповідного наказу (розпорядження) або про усунення порушення законодавства про працю іншим шляхом, що є обов’язковим до виконання роботодавцем протягом 14 календарних днів з дня отримання такого припису.

Приписи у разі оскарження наказу (розпорядження) про призупинення дії трудового договору, укладеного з посадовими особами, зазначеними в абзаці другому частини другої цієї статті, можуть бути внесені роботодавцеві за погодженням з військовою адміністрацією.

Припис центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, або його територіального органу може бути оскаржений роботодавцем протягом 10 календарних днів у судовому порядку.

 

4. Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України";

 

 

8) доповнено статтями 15 і 16 такого змісту:

 

"Стаття 15. Відшкодування працівникам та роботодавцям пов’язаних із трудовими відносинами грошових сум, втрачених внаслідок збройної агресії проти України

 

1. Відшкодування працівникам та роботодавцям пов’язаних із трудовими відносинами грошових сум, втрачених внаслідок збройної агресії проти України, здійснюється за рахунок коштів держави-агресора, а також коштів, отриманих з/від відповідних фондів на відновлення України, у тому числі міжнародних, міжнародної технічної та/або поворотної чи безповоротної фінансової допомоги, інших джерел, передбачених законодавством.

 

2. Порядок визначення і відшкодування працівникам та роботодавцям пов’язаних із трудовими відносинами грошових сум, втрачених внаслідок збройної агресії проти України, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

 

 

Стаття 16. Державний нагляд (контроль) за додержанням законодавства про працю у період дії воєнного стану

 

1. У період дії воєнного стану центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, та його територіальні органи можуть здійснювати за заявою працівника або профспілки позапланові заходи державного нагляду (контролю) за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання та фізичними особами, які використовують найману працю, в частині додержання вимог цього Закону, а також з питань виявлення неоформлених трудових відносин та законності припинення трудових договорів.

 

2. Позапланові заходи державного нагляду (контролю) здійснюються у порядку, встановленому Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

 

3. Позапланові заходи державного нагляду (контролю) у період дії воєнного стану здійснюються:

за наявності підстав, визначених абзацами п’ятим, восьмим, дев’ятим, десятим частини першої статті 6 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності";

за зверненням Київської міської військової адміністрації або обласної військової адміністрації;

у зв’язку з невиконанням суб’єктом господарювання приписів про усунення порушень вимог законодавства, виданих після 1 травня 2022 року.

У період дії воєнного стану у разі виконання в повному обсязі та у встановлений строк приписів про усунення порушень, виявлених під час здійснення позапланових заходів державного нагляду (контролю), штрафи, передбачені статтею 265 Кодексу законів про працю України, не застосовуються";

 

 

 

 

 

 

16. Про щомісячну грошову виплату деяким категоріям громадян 

 

(Закон України від 27.07.2022 року №2454-IX, чинність з 01.01.2023 року).

 

Цей Закон спрямований на створення належних умов для життєзабезпечення деяких категорій громадян з числа осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, та членів сімей загиблих (померлих) громадян з числа осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, шляхом встановлення їм щомісячної грошової виплати.

 

 

2. Основними завданнями цього Закону є:

1) належне вшанування деяких категорій громадян з числа осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною;

2) забезпечення гідних умов життя деяких категорій громадян з числа осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною;

3) державна підтримка членів сімей загиблих (померлих) громадян з числа осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною.

 

До деяких категорій громадян з числа осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, належать особи, які брали безпосередню участь у захисті суверенітету та територіальної цілісності України та:

1) яким, починаючи з 2014 року, присвоєно звання Герой України з врученням ордену "Золота Зірка";

2) яких, починаючи з 2014 року, нагороджено орденом Богдана Хмельницького трьох ступенів;

3) яких, починаючи з 2014 року, нагороджено орденом "За мужність" трьох ступенів;

4) яких, починаючи з 2014 року, нагороджено орденом княгині Ольги трьох ступенів.

 

Порядок призначення і виплати щомісячної грошової виплати та перелік документів, необхідних для її призначення, встановлюються Кабінетом Міністрів України.

 

Розмір щомісячної грошової виплати

1. Щомісячна грошова виплата виплачується з дня звернення за її призначенням:

1) особам, зазначеним у пункті 1 частини другої статті 2 цього  Закону, - у розмірі трьох мінімальних заробітних плат, встановлених на 1 січня календарного року (із розрахунку на місяць);

2) особам, зазначеним у пункті 2 частини другої статті 2 цього  Закону, - у розмірі двох мінімальних заробітних плат, встановлених на 1 січня календарного року (із розрахунку на місяць);

3) особам, зазначеним у пунктах 3 і 4 частини другої статті 2 цього Закону, - у розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня календарного року (із розрахунку на місяць);

4) членам сімей, зазначеним у частині третій статті 2 цього Закону, - у розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня календарного року (із розрахунку на місяць).

 

 

Законом №2454-ІХ внесено зміни до:

 

1) Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"»

 

частину другу статті 11 виклдено в такій редакції:

"Особами, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, вважаються також особи, які брали безпосередню участь у захисті суверенітету та територіальної цілісності України та яким, починаючи з 2014 року, присвоєно звання Герой України з врученням ордену "Золота Зірка", яких, починаючи з 2014 року, нагороджено орденом Богдана Хмельницького трьох ступенів,  "За мужність" трьох ступенів, княгині Ольги трьох ступенів";

 

доповнити статтею 15-1 такого змісту:

 

"Стаття 15-1. Інші виплати учасникам бойових дій, особам з інвалідністю внаслідок війни, учасникам війни, сім’ям загиблих (померлих) ветеранів війни, Захисників і Захисниць України, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною

 

Особам, які мають право на отримання підвищення та/або надбавки до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та щомісячної грошової виплати, передбаченої Законом України "Про щомісячну грошову виплату деяким категоріям громадян", виплата проводиться за однією з підстав за вибором особи";

 

 

2) Закон України "Про жертви нацистських переслідувань" доповнено статтею 6-6 такого змісту:

 

"Стаття 6-6. Інші грошові виплати жертвам нацистських переслідувань

Особам, які мають право на отримання підвищення та/або надбавки до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та щомісячної грошової виплати, передбаченої Законом України  "Про щомісячну грошову виплату деяким категоріям громадян", виплата проводиться за однією з підстав за вибором особи";

 

3)  Закон України "Про пенсії за особливі заслуги перед Україною"  доповнено статтею 14-1 такого змісту:

 

"Стаття 14-1. Особам, які мають право на отримання пенсії за особливі заслуги, передбаченої цим Законом, та щомісячної грошової виплати, передбаченої Законом України "Про щомісячну грошову виплату деяким категоріям громадян", виплата проводиться за однією з підстав за вибором особи".

 

 

 

 

 

 

17. Про встановлення додаткових правових та соціальних гарантій для громадян Республіки Польща, які перебувають на території України 

 

(Закон України від 28.07.2022 року № 2471-IX, чинність з 16.09.2022 року).

 

    У цьому Законі закладені додаткові соціальні, трудові та інші гарантії для громадян Республіки Польща, які перебувають на території України (право перебувати на території України на законних підставах протягом 18 місяців із дня набрання чинності цим Законом, право на: працевлаштування без дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства; державну реєстрацію як платників податків та отримання реєстраційного номера облікової картки платника податків відповідно до законодавства України (заявку на отримання реєстраційного номера облікової картки платника податків від імені малолітніх/неповнолітніх дітей подають їхні батьки та інші законні представники; соціальний захист, що включає право на забезпечення у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин відповідно до законодавства та міжнародних договорів України; провадження господарської діяльності на тих самих умовах, що i громадяни України; здобуття освіти на тих самих умовах, що і громадяни України, у тому числі за рахунок коштів державного або місцевого бюджету; соціальні виплати (державну допомогу) згідно із законодавством України. отримання допомоги з Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на тих самих умовах, що i громадяни України; безоплатну медичну допомогу в державних і комунальних закладах охорони здоров’я на тих самих умовах, що і громадяни України)

 

 

 

 

 

 

18. Про внесення змін до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» 

 

(Закон України від 19.07.2022 року № 2435-IX, чинність з 10.08.2022 року).

 

Частина 3 статті 3 викладена в такій редакції: «Підприємства, які відповідно до цього Закону належать до мікропідприємств (крім підприємств, що становлять суспільний інтерес) та не зареєстровані платниками податку на додану вартість, можуть узагальнювати інформацію в регістрах бухгалтерського обліку без застосування подвійного запису"

 

 

Ч астина друга статті 9 після абзацу сьомого доповнена двома новими абзацами такого змісту:

"Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо).

Первинні документи, створені автоматично в електронній формі програмним забезпеченням інформаційно-комунікаційної системи, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови наявності накладеного електронного підпису чи печатки з дотриманням вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг".

 

 

Частину першу статті 12 викладено в такій редакції:

"1. Підприємства, які контролюють інші підприємства (материнські підприємства), крім фінансових звітів про власні господарські операції, складають та подають консолідовану фінансову звітність групи відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів.

 

Для цілей цього Закону групи поділяються на малі, середні або великі.

 

Малими групами вважаються групи, показники річної консолідованої фінансової звітності яких на дату складання річної консолідованої фінансової звітності відповідають щонайменше двом із таких критеріїв:

балансова вартість активів - до 4 мільйонів євро включно;

чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) - до 8 мільйонів євро включно;

середня кількість працівників - до 50 осіб включно.

 

Середніми групами вважаються групи, які не відповідають критеріям для малих груп та показники річної консолідованої фінансової звітності яких на дату складання річної консолідованої фінансової звітності відповідають щонайменше двом із таких критеріїв:

балансова вартість активів - до 20 мільйонів євро включно;

чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) - до 40 мільйонів євро включно;

середня кількість працівників - до 250 осіб включно.

 

Великими групами вважаються групи, показники річної консолідованої фінансової звітності яких на дату складання річної консолідованої фінансової звітності відповідають щонайменше двом із таких критеріїв:

балансова вартість активів - понад 20 мільйонів євро;

чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) - понад 40 мільйонів євро;

середня кількість працівників - понад 250 осіб.

 

Для визначення відповідності критеріям, встановленим у євро, застосовується офіційний курс гривні до іноземних валют (середній за період), розрахований на підставі офіційних валютних курсів Національного банку України, що встановлювалися для євро протягом відповідного року.

 

Якщо на дату складання річної консолідованої фінансової звітності група, показники річної консолідованої фінансової звітності якої протягом двох років поспіль (за звітний рік та рік, що передує звітному) не відповідають критеріям групи, до якої вона віднесена, така група відноситься до відповідної групи, критеріям якої відповідають показники річної консолідованої фінансової звітності за результатами звітного періоду".

 

Частину третю статті 14 викладено в такій редакції:

"3. Підприємства, що становлять суспільний інтерес (крім великих підприємств, які не є емітентами цінних паперів), публічні акціонерні товариства, суб’єкти природних монополій на загальнодержавному ринку та суб’єкти господарювання, які здійснюють діяльність у видобувних галузях, зобов’язані не пізніше ніж до 30 квітня року, що настає за звітним періодом, оприлюднювати річну фінансову звітність та річну консолідовану фінансову звітність разом з відповідними аудиторськими звітами, звітом про управління, консолідованим звітом про управління, звітом про платежі на користь держави, консолідованим звітом про платежі на користь держави на своїй веб-сторінці або своєму веб-сайті (у повному обсязі).

 

Великі підприємства, які не є емітентами цінних паперів, та середні підприємства зобов’язані не пізніше ніж до 1 червня року, що настає за звітним періодом, оприлюднювати річну фінансову звітність та річну консолідовану фінансову звітність разом з відповідними аудиторськими звітами, звітом про управління, консолідованим звітом про управління, звітом про платежі на користь держави, консолідованим звітом про платежі на користь держави на своїй веб-сторінці або своєму веб-сайті (у повному обсязі).

 

Інші фінансові установи та недержавні пенсійні фонди, що належать до мікропідприємств та малих підприємств, зобов’язані не пізніше ніж до 1 червня року, що настає за звітним періодом, оприлюднювати річну фінансову звітність та річну консолідовану фінансову звітність разом з відповідними аудиторськими звітами, звітом про управління, консолідованим звітом про управління на своїй веб-сторінці або своєму веб-сайті (у повному обсязі).

 

Малі підприємства, що є суб’єктами господарювання державного сектору економіки, зобов’язані не пізніше ніж до 1 червня року, що настає за звітним періодом, оприлюднювати річну фінансову звітність разом з відповідним аудиторським звітом (якщо обов’язковий аудит фінансової звітності проводився на вимогу законодавства) на своїй веб-сторінці або своєму веб-сайті (у повному обсязі).

 

Малі та середні групи (крім груп, у складі яких є підприємства, що становлять суспільний інтерес) звільняються від обов’язкового складання та подання консолідованої фінансової звітності та консолідованого звіту про управління.

 

Материнські підприємства великої групи, які не належать до категорії великих підприємств (крім суб’єктів інвестиційної діяльності, які не складають консолідовану фінансову звітність відповідно до міжнародних стандартів), зобов’язані не пізніше ніж до 1 червня року, що настає за звітним періодом, оприлюднювати річну консолідовану фінансову звітність, складену за міжнародними стандартами, разом з аудиторським звітом, консолідованим звітом про управління, консолідованим звітом про платежі на користь держави на своїй веб-сторінці або своєму веб-сайті (у повному обсязі).

 

Материнські підприємства, які одночасно є дочірніми підприємствами та відповідно до вимог національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів не подають консолідовану фінансову звітність, зобов’язані не пізніше ніж до 1 червня року, що настає за звітним періодом, оприлюднювати на своїй веб-сторінці або своєму веб-сайті (у повному обсязі) річну консолідовану фінансову звітність свого материнського підприємства разом з аудиторським звітом та консолідованим звітом про управління.

 

Підприємство зобов’язане забезпечувати доступність фінансової звітності та консолідованої фінансової звітності для ознайомлення юридичних та фізичних осіб за своїм місцезнаходженням".

 

 

 

 

 

 

19. Про внесення змін до Закону України «Про захист інтересів суб’єктів подання звітності та інших документів у період дії воєнного стану або стану війни» щодо звільнення від відповідальності за порушення строків оприлюднення фінансової звітності у період дії воєнного стану або стану війни 

 

(Закон України від 19.07.2022 № 2436-IX, чинність з 10.08.2022 року).

 

Пункт 1 Закону України "Про захист інтересів суб’єктів подання звітності та інших документів у період дії воєнного стану або стану війни" від 3 березня 2022 року № 2115-IX доповнено підпунктами 4-1 і 4-2 такого змісту:

 

"4-1) у період дії воєнного стану або стану війни, а також протягом трьох місяців після його припинення чи скасування особи, відповідальні за своєчасне і у повному обсязі подання та оприлюднення фінансової звітності, звільняються від відповідальності за порушення строків оприлюднення річної фінансової звітності та річної консолідованої фінансової звітності разом з відповідними аудиторськими звітами, звітом про управління, консолідованим звітом про управління, звітом про платежі на користь держави та консолідованим звітом про платежі на користь держави, складення та оприлюднення яких передбачено законодавством;

 

4-2) юридичні особи, які відповідно до законодавства зобов’язані оприлюднити річну фінансову звітність та річну консолідовану фінансову звітність разом з відповідними звітами, визначеними підпунктом 4-1 цього пункту, оприлюднюють таку звітність у повному обсязі згідно із законодавством протягом трьох місяців після припинення чи скасування воєнного стану або стану війни за весь період неоприлюднення".

 

 

 

 

 

 

20. Про внесення змін до Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" щодо уточнення деяких положень та сприяння залученню інвестицій у процесі приватизації 

 

(Закон України від 27.07.2022 року № 2466-IX, чинність з 17.08.2022 року).

 

 

Пункти 12 та 28 частини 1 статті 1 викладено в новій редакції (визначення термінів):

 

"12) електронна торгова система (ЕТС) - дворівнева інформаційно-телекомунікаційна система, що включає центральну базу даних та електронні майданчики, які взаємодіють з центральною базою даних через інтерфейс програмування додатків такої центральної бази даних. ЕТС забезпечує можливість створення, розміщення, оприлюднення та обміну інформацією і документами в електронному вигляді, необхідними для проведення аукціону в електронній формі";

 

"28) центральна база даних - сукупність технічних та програмних засобів у складі інтерфейсів програмування додатків, модулів аукціонів, допоміжних програмних сервісів та баз даних, що забезпечують можливість проведення аукціону в електронній формі та гарантують рівний доступ до інформації учасникам такого аукціону. Поточна версія програмного коду всіх складових центральної бази даних є відкритою та загальнодоступною"

Доповнена частина 2статті 4 «приватизації не підлягають казенні підприємства та об’єкти, необхідні для виконання державою своїх основних функцій, для забезпечення обороноздатності держави, та об’єкти права власності Українського народу, майно, що становить матеріальну основу суверенітету України, зокрема»:

"підприємства з виготовлення та ремонту всіх видів зброї, що перебуває на озброєнні Збройних Сил України, інших утворених відповідно до закону військових формувань, Служби безпеки України".

 

 

 

 

 

 

21. Про акціонерні товариства  

 

(Закон України від 27.07.2022 року № 2465-IX, чинність з 01.01.2023 року).

 

Визначає порядок створення, діяльності, припинення та виділу акціонерних товариств, їх правовий статус, права та обов'язки акціонерів.

 

Запроваджує механізм проведення загальних зборів із застосуванням електронного голосування, а також приводить низку норм у відповідність до законодавства ЄС.

 

Типи АТ: публічні та приватні.

 

Мождивість створення АТ з одним акціонером.

Можливісь створення однорівневої або дворівневої системи управління АТ:

 

однорівнева: загальні збори та рада директорів (кількість акціонерів до 10 може бути директор).
дворівнева: загальні збори, наглядова рада, виконавчий орган (одноособовий або колегіальний).

 

Акціонери товариства можуть відчужувати належні їм акції без згоди інших акціонерів.

 

 

 

 

 

 

22. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення надання медичної допомоги 

 

  (Закон України від 01.07.2022 року №2347-IX, чинність з 19.07.2022 року).

 

 Частина третя статті 1206 Цивільного кодексу України  викладена в такій редакції:

 

"3. Якщо лікування проводилося закладом охорони здоров’я, що є у державній власності, у власності Автономної Республіки Крим або територіальної громади, спільній власності територіальних громад, кошти на відшкодування витрат на лікування зараховуються до відповідного бюджету, за рахунок якого таке лікування фінансувалося. Якщо лікування проводилося закладом охорони здоров’я, який за відповідні надані медичні послуги отримує кошти згідно з договором про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій, такі кошти зараховуються до Державного бюджету України".

 

 

Внесено зміни в Основи законодавства України про охорону здоров’я, зокрема:

визначення терміна "заклад охорони здоров’я" викладено в такій редакції:

 

"заклад охорони здоров’я - юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, що забезпечує медичне обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників і фахівців з реабілітації";

 

Доповнено поняттями:

"госпітальний округ - територія, у межах якої забезпечено надання якісної, комплексної, безперервної і орієнтованої на пацієнтів медичної та реабілітаційної допомоги шляхом організації спроможної мережі закладів охорони здоров’я";

 

"загальний заклад охорони здоров’я - багатопрофільний лікарняний заклад, що надає медичну та реабілітаційну допомогу населенню територіальної громади або декількох громад та забезпечує базові напрями стаціонарної медичної допомоги відповідно до переліку, визначеного Кабінетом Міністрів України, стабілізацію стану пацієнта та його маршрутизацію до кластерних та надкластерних закладів охорони здоров’я";

 

"кластерний заклад охорони здоров’я - багатопрофільний лікарняний заклад, спроможний забезпечити на території госпітального кластера потребу населення в медичній та реабілітаційній допомозі при найбільш поширених захворюваннях і станах за напрямами стаціонарної медичної допомоги відповідно до переліку, визначеного Кабінетом Міністрів України";

 

"надкластерний заклад охорони здоров’я - багатопрофільний лікарняний заклад, у якого наявні ресурси та технології, орієнтовані на надання медичної допомоги у найбільш складних та/або рідкісних випадках захворювань населенню всього госпітального округу за напрямами стаціонарної медичної допомоги відповідно до переліку, визначеного Кабінетом Міністрів України";

 

 

Частина 2 статті 8 викладено в такій редакції:

 

"Кожен громадянин має право на безоплатне отримання у державних та комунальних закладах охорони здоров’я медичної допомоги, до якої належать:

екстрена медична допомога;

первинна медична допомога;

спеціалізована медична допомога;

паліативна допомога";

 

 

після частини другої доповнити новою частиною такого змісту:

"Держава визнає право кожного громадянина на отримання реабілітаційної допомоги під час надання медичної допомоги. Порядок надання реабілітаційної допомоги під час надання медичної допомоги встановлюється законодавством".

 

 

Частини четверта і п’ята статті 16 викладено в новій редакції:

"З метою забезпечення територіальної доступності якісної медичної та реабілітаційної допомоги населенню визначається госпітальний округ. Госпітальний округ поділяється на госпітальні кластери, в межах яких організовано комплексний доступ населення до стаціонарної медичної допомоги. Межі госпітальних округів та госпітальних кластерів, порядок їх визначення та функціонування, а також порядок визначення кластерних, надкластерних та інших видів закладів охорони здоров’я, що входять до спроможної мережі закладів охорони здоров’я госпітального округу, визначаються Кабінетом Міністрів України на основі потреб населення у медичній допомозі та забезпеченні комплексного надання медичної та реабілітаційної допомоги.

 

Органи місцевого самоврядування здійснюють планування розвитку мережі закладів охорони здоров’я комунальної форми власності, приймають рішення про створення, припинення, реорганізацію чи перепрофілювання закладів охорони здоров’я з урахуванням затвердженого у встановленому порядку плану розвитку госпітального округу";

 

 

Стаття 18 доповнена новою частиною (десятою) такого змісту

Заклади охорони здоров’я державної та комунальної форм власності можуть надавати послуги з медичного обслуговування, які не покриваються програмою медичних гарантій з медичного обслуговування населення, а також в інших випадках, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України, за плату від юридичних і фізичних осіб. Плата за такі послуги з медичного обслуговування встановлюється закладами охорони здоров’я самостійно"

 

На період встановлення карантину, запровадження надзвичайної ситуації, надзвичайного або воєнного стану до надання медичної допомоги можуть залучатися в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, фармацевтичні працівники, здобувачі вищої освіти 4-6 років навчання за спеціальностями галузі знань 22 "Охорона здоров’я", молодші спеціалісти з медичною освітою, лікарі-інтерни, а також лікарі-спеціалісти без вимог щодо атестації на присвоєння чи підтвердження кваліфікаційної категорії.

 

 

Частини четверта - шоста статті 34 викладено в такій редакції:

 

"Лікар має право відмовитися від подальшого ведення пацієнта, якщо останній не виконує медичних приписів або правил внутрішнього розпорядку закладу охорони здоров’я, за умови, що це не загрожуватиме життю пацієнта і здоров’ю населення.

 

Лікар не несе відповідальності за здоров’я особи в разі відмови останньої від медичних приписів або порушення пацієнтом встановленого для нього режиму.

 

Граничні нормативи навантаження медичних працівників затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я";

 

 

9) частину першу статті 35-1 викласти в такій редакції:

 

"Первинна медична допомога - це медична допомога, що передбачає надання консультації, проведення діагностики та лікування найбільш поширених хвороб, травм, отруєнь, патологічних, фізіологічних (під час вагітності) станів, здійснення профілактичних заходів; направлення відповідно до медичних показань пацієнта, який не потребує екстреної медичної допомоги, для надання йому спеціалізованої медичної допомоги; надання невідкладної медичної допомоги у разі розладу фізичного чи психічного здоров’я пацієнта, який не потребує екстреної, спеціалізованої медичної допомоги";

 

 

10) статтю 35-2 викласти в такій редакції:

 

"Стаття 35-2. Спеціалізована медична допомога

Спеціалізована медична допомога - медична допомога, що надається в амбулаторних або стаціонарних умовах лікарями відповідної спеціалізації (крім лікарів загальної практики - сімейних лікарів) у плановому порядку або в екстрених випадках і передбачає надання консультації, проведення діагностики, лікування та профілактики хвороб, травм, отруєнь, патологічних і фізіологічних (під час вагітності та пологів) станів, у тому  числі із застосуванням високотехнологічного обладнання та/або високоспеціалізованих медичних процедур високої складності; направлення пацієнта відповідно до медичних показань для надання спеціалізованої медичної допомоги з іншої спеціалізації.

Надання спеціалізованої медичної допомоги забезпечують заклади охорони здоров’я в стаціонарних та амбулаторних умовах.

 

Спеціалізовану медичну допомогу також можуть надавати лікарі, що провадять господарську діяльність з медичної практики як фізичні особи - підприємці.

 

Лікуючим лікарем з надання спеціалізованої медичної допомоги є лікар закладу охорони здоров’я, у якому надається така допомога, або лікар, що провадить господарську діяльність з медичної практики як фізична особа - підприємець, які отримали підготовку за відповідною спеціальністю (крім спеціальності "загальна практика - сімейна медицина").

 

У закладах охорони здоров’я з метою забезпечення освітнього процесу спеціалізовану медичну допомогу можуть надавати науково-педагогічні працівники закладів вищої (післядипломної) освіти, які здійснюють підготовку кадрів у сфері охорони здоров’я, за умови, що вони мають сертифікат лікаря-спеціаліста та отримали погодження керівника закладу охорони здоров’я на надання медичної допомоги пацієнту. Такі науково-педагогічні працівники також можуть бути лікуючим лікарем з надання спеціалізованої медичної допомоги.

 

Лікуючого лікаря з надання спеціалізованої медичної допомоги в закладі охорони здоров’я, що забезпечує надання такої допомоги, визначає керівник цього закладу або уповноважена на прийняття відповідних рішень особа. Порядок визначення лікуючого лікаря встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

 

Спеціалізована медична допомога надається безоплатно в закладах охорони здоров’я, що забезпечують надання такої допомоги, з якими головний розпорядник бюджетних коштів уклав договір про медичне обслуговування населення (у межах, визначених договором).

 

Спеціалізована медична допомога надається відповідно до медичних показань за направленням лікуючого лікаря з надання первинної медичної допомоги або лікуючого лікаря закладу охорони здоров’я, що забезпечує надання спеціалізованої медичної допомоги.

 

Без направлення спеціалізована медична допомога відповідно до медичних показань надається безоплатно закладами охорони здоров’я, з якими укладено договори про медичне обслуговування населення, пацієнтам, які звернулися до акушера-гінеколога, стоматолога, педіатра, та пацієнтам із хронічними захворюваннями, які перебувають на диспансерному обліку в цьому закладі охорони здоров’я.

 

Без направлення спеціалізована медична допомога відповідно до медичних показань також надається безоплатно в закладах охорони здоров’я, що забезпечують надання спеціалізованої допомоги, пацієнтам, які перебувають у невідкладному стані.

 

Порядок направлення пацієнтів відповідно до медичних показань до закладів охорони здоров’я, що забезпечують надання спеціалізованої медичної допомоги, а також порядок надання такої допомоги визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я";

 

 

"Стаття 35-4. Паліативна допомога

 

Паліативна допомога - це комплекс заходів, спрямованих на покращення якості життя пацієнтів усіх вікових категорій та членів їхніх родин, які зіткнулися з проблемами, пов’язаними із захворюваннями, що загрожують життю. Такий комплекс передбачає заходи щодо запобігання та полегшення страждань пацієнта через ранню ідентифікацію та оцінку симптомів, полегшення болю та подолання інших фізичних, психосоціальних і духовних проблем.

 

Паліативна допомога надається безоплатно за направленням лікуючого лікаря у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я.

 

Паліативна допомога за видами поділяється на загальну та спеціалізовану паліативну допомогу.

 

Порядок, зміст та обсяги надання паліативної допомоги, розрахунок потреби в кількості служб паліативної допомоги для її надання, перелік відповідних медичних показань визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я";

 

 

 

13) назву і частину першу статті 36 викладено в такій редакції:

 

"Стаття 36. Направлення громадян України на лікування за кордон

Громадяни України можуть направлятися для лікування за кордон у разі необхідності надання того чи іншого виду медичної допомоги, надання якої неможливо забезпечити в закладах охорони здоров’я України".

 

 

 

 

 

 

23. Про лікарські засоби  

 

(Закон України від 28.07.2022 року № 2469-IX, набирає чинності з дня його опублікування та вводиться в дію через 30 місяців після завершення воєнного стану).

 

Закон регулює правовідносини у сфері лікарських засобів, пов’язані із створенням, фармацевтичною розробкою, доклінічними дослідженнями, клінічними дослідженнями (випробуваннями), державною реєстрацією лікарських засобів, виробництвом, виготовленням (виробництвом) в умовах аптеки, призначенням, застосуванням, імпортом, оптовою та роздрібною торгівлею, дистанційною торгівлею, контролем якості лікарських засобів, здійсненням фармаконагляду, а також визначає права та обов’язки юридичних і фізичних осіб, повноваження органів державної влади і посадових осіб у відповідній сфері.

Метою цього Закону є забезпечення охорони здоров’я населення України шляхом забезпечення доступу до ефективних, якісних, сучасних і безпечних лікарських засобів, а також імплементація окремих положень законодавства Європейського Союзу щодо лікарських засобів для застосування людиною.

Визначає порядок створення, реєстрації, маркування та обігу лікарських засобів та нагляду.

 

 

 

 

 

 

24. Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання простроченої заборгованості у період дії воєнного стану в Україні 

 

(Закон України від 27.07.2022 року №2459-IX, чинність з 19.08.2022 року).

 

I. Внесено такі зміни:

 

до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»:

 

«Військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову, а військовослужбовцям під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов’язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об’єктів житлового фонду (житлового будинку, квартири, майбутнього об’єкта нерухомості, об’єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля».

 

 

до Закону України "Про споживче кредитування":

 

розділ IV "Прикінцеві та перехідні положення" доповнено пунктом 6-2 такого змісту:

 

"6-2. Під час врегулювання простроченої заборгованості у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування кредитодавець, новий кредитор, колекторська компанія, фізичні та юридичні особи, залучені на договірних засадах кредитодавцем, новим кредитором, колекторською компанією до безпосередньої взаємодії із споживачем, його близькими особами, представником, спадкоємцем, поручителем або майновим поручителем, третіми особами, взаємодія з якими передбачена договором про споживчий кредит та які надали згоду на таку взаємодію, додатково зобов’язані дотримуватися таких вимог щодо етичної поведінки:

 

1) не взаємодіяти за власною ініціативою із споживачем, який у передбачений цим пунктом спосіб повідомив про свою належність до захищеної категорії або щодо належності якого до захищеної категорії у передбачений цим пунктом спосіб повідомили близькі особи такого споживача, його представники, спадкоємці, поручителі, майнові поручителі або треті особи, взаємодія з якими передбачена договором про споживчий кредит та які надали згоду на таку взаємодію.

 

Для цілей цього пункту захищеними категоріями є:

а) військовослужбовці Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України;

б) військовослужбовці, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювання, пов’язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов’язаного з проходженням військової служби;

в) члени сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти;

г) особи, які перебувають у полоні, особи, з якими втрачено зв’язок, особи, зниклі безвісти;

 

 

2) не взаємодіяти за власною ініціативою з близькими особами споживача, який належить до захищеної категорії, його представником, крім представника, який не є близькою особою такого споживача, третіми особами, взаємодія з якими передбачена договором про споживчий кредит такого споживача та які надали згоду на таку взаємодію.

 

Споживач, який належить до захищеної категорії та має бажання на період дії воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування припинити взаємодію з особами, зазначеними в абзаці першому цього пункту, його близькі особи, представники, спадкоємці, поручителі або майнові поручителі повідомляють кредитодавця або нового кредитора про таке волевиявлення та про належність споживача до захищеної категорії за допомогою будь-якого засобу комунікації, реквізити якого розміщено на веб-сайті такого кредитодавця або нового кредитора, з наданням копій підтвердних документів про належність споживача до захищеної категорії.

Кредитодавець та новий кредитор зобов’язані розмістити на головній сторінці свого веб-сайту адресу електронної пошти, місцезнаходження та номер телефону (гарячої лінії, контакт-центру), за якими приймаються повідомлення споживачів та інших зазначених у цьому пункті осіб про належність особи до захищеної категорії.

 

Для цілей цього пункту підтвердними документами про належність споживача до захищеної категорії є:

 

для військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, - підписана командиром (начальником, керівником) або особою, яка його заміщує, відповідного структурного підрозділу, в якому проходить службу такий військовослужбовець, або керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки, який здійснив заходи щодо призову споживача на військову службу, скріплена гербовою печаткою довідка за формою, встановленою додатком № 2 до цього Закону. Допускається складення довідки рукописним способом;

 

для військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювання, пов’язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов’язаного з проходженням військової служби, - посвідчення інваліда війни;

 

для членів сімей військовослужбовців, які загинули чи померли, - посвідчення члена сім’ї загиблого;

 

для осіб, які перебувають у полоні, осіб, з якими втрачено зв’язок, осіб, зниклих безвісти, для членів сімей військовослужбовців, які зникли безвісти, - інформація, надана державним підприємством, яке виконує функції Національного інформаційного бюро, про те, що особа утримується в полоні або перебуває у заручниках держави-агресора, або включена до реєстру як така, з якою втрачено зв’язок, або зникла безвісти.

 

 

Кредитодавець або новий кредитор невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після отримання повідомлення про бажання споживача припинити взаємодію та про його належність до захищеної категорії з копіями підтвердних документів про належність споживача до захищеної категорії, повідомляє про це колекторську компанію, фізичних та юридичних осіб, залучених на договірних засадах кредитодавцем, новим кредитором, колекторською компанією до безпосередньої взаємодії із споживачем, його близькими особами, представником, спадкоємцем, поручителем або майновим поручителем, третіми особами, взаємодія з якими передбачена договором про споживчий кредит та які надали згоду на таку взаємодію.

 

Кредитодавець, новий кредитор, колекторська компанія, фізичні та юридичні особи, залучені на договірних засадах кредитодавцем, новим кредитором, колекторською компанією до безпосередньої взаємодії із споживачем, його близькими особами, представником, спадкоємцем, поручителем або майновим поручителем, третіми особами, взаємодія з якими передбачена договором про споживчий кредит та які надали згоду на таку взаємодію, припиняють взаємодію з особами, зазначеними у абзацах другому - восьмому цього пункту, невідкладно після отримання ними такого повідомлення.

 

Споживач, який втратив належність до захищеної категорії, зобов’язаний повідомити про це кредитодавця, нового кредитора протягом 30 календарних днів з дня втрати належності.

Кредитодавець, новий кредитор має право звернутися за підтвердженням інформації щодо належності споживача до захищеної категорії до центрального органу виконавчої влади, у підпорядкуванні якого перебуває структурний підрозділ, у якому проходить службу такий споживач, територіального центру комплектування та соціальної підтримки, який здійснив заходи щодо призову споживача на військову службу, державного підприємства, яке виконує функції Національного інформаційного бюро, - щодо інформації, що особа утримується в полоні або перебуває у заручниках держави-агресора, або включена до реєстру як така, з якою втрачено зв’язок, або зникла безвісти. Відповідь на такий запит кредитодавця, нового кредитора надається протягом 30 календарних днів з дня його отримання.

 

Після отримання повідомлення споживача про втрату належності до захищеної категорії або відповіді на запит із зазначенням, що споживач не належить до захищеної категорії, кредитодавець, новий кредитор, колекторська компанія, фізичні та юридичні особи, залучені на договірних засадах кредитодавцем, новим кредитором, колекторською компанією до безпосередньої взаємодії із споживачем, його близькими особами, представником, спадкоємцем, поручителем або майновим поручителем, третіми особами, взаємодія з якими передбачена договором про споживчий кредит та які надали згоду на таку взаємодію, мають право відновити взаємодію за власною ініціативою із таким споживачем, його близькими особами, представником споживача, третіми особами, взаємодія з якими передбачена договором про споживчий кредит такого споживача та які надали згоду на таку взаємодію";

 

 

3. Частину третю статті 9 Закону України "Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні" від 5 листопада 2021 року №1871-IX доповнено абзацом другим такого змісту:

 

"У разі перебування житла в іпотеці, довірчій власності як способу забезпечення виконання зобов’язань для реєстрації місця проживання (перебування) подається письмова згода відповідного іпотекодержателя або довірчого власника".

 

 

 

 

 

 

25. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо особливостей діяльності фінансового сектору у зв’язку із введенням воєнного стану  в Україні 

 

(Закон України від 27.07.2022 року № 2463-IX, чинність з 17.08.2022 року).

 

   Внесено зміни до Закону України "Про кредитні спілки" (врегульовано діяльність кредитних спілок на час воєнного стану),  Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", Закону України "Про захист інтересів суб’єктів подання звітності та інших документів у період дії воєнного стану або стану війни»,

 

 

 

 

 

 

26. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння процесам релокації підприємств в умовах воєнного стану та економічного відновлення держави 

 

(Закон України від 27.07.2022 року № 2468-IX, чинність з 19.08.2022 року).

 

Основні зміни:

 

 

У Законі України «Про нотаріат»:

1) пункт 8-1 частини першої статті 49 доповнено абзацом другим такого змісту:

 

"Внесення до Єдиного реєстру боржників державного або комунального підприємства не є підставою для відмови у посвідченні договору купівлі-продажу, укладеного у процесі приватизації єдиного майнового комплексу державного або комунального підприємства";

 

 

2) статтю 55 після частини третьої доповнено новою частиною такого змісту:

 

"Наявність заборони відчуження або накладеного виконавцем у процесі виконавчого провадження арешту державного або комунального майна, крім арешту, накладеного у кримінальному провадженні, відсутність згоди кредитора на продаж державного або комунального майна, що перебуває в заставі (іпотеці), не є підставою для відмови в нотаріальному посвідченні договору купівлі-продажу, що укладається у процесі приватизації єдиного майнового комплексу державного або комунального підприємства, до складу якого входить таке майно.

При цьому згода кредитора на укладення такого договору не вимагається".

 

 

 

 

 

 

27. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо засад державної регіональної політики та політики відновлення регіонів і територій 

 

(Закон України від 09.07.2022 року № 2389-IX, чинність з 27.07.2022 року).

 

 

 

 

 

28. Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення механізму регулювання викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря 

 

(Закон України від 09.07.2022 року № 2393-IX, чинність з 27.07.2022 року).

 

      Законом встановлено основні вимоги для отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами та процедури видання дозволу, підстав та порядку відмови, зупинення та анулювання дозволу на викиди. Так, дозвіл на викиди видаватимуть за умов дотримання нормативів допустимих викидів забруднюючих речовин стаціонарних джерел, дотримання вимог до технологічних процесів у частині обмеження викидів забруднюючих речовин. Суб'єкт, який отримав дозвіл, має щороку подавати звіт про дотримання умов дозволу на викиди та виконання заходів по контролю за дотриманням встановлених гранично допустимих викидів.

 

       Також Законом визначено, що шкода, завдана порушенням законодавства про охорону атмосферного повітря, підлягає відшкодуванню в повному обсязі. Методика розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища.

 

 

 

 

 

 

29. Про внесення змін до деяких законів України щодо створення умов для запровадження комплексної термомодернізації будівель  

 

(Закон України від 09.07.2022 року № 2392-IX, чинність з 03.08.2022 року).

 

Статтю 30 Закону України "Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку" доповнено пунктом:

 

"3-1. Установити, що тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування, рішення про здійснення будівельних робіт щодо відновлення (ремонту та/або реконструкції) пошкодженого внаслідок воєнних дій багатоквартирного будинку (квартир, нежитлових приміщень, спільного майна багатоквартирного будинку), якщо фінансування таких робіт здійснюється за рахунок грантової (безповоротної) грошової допомоги Фонду енергоефективності, приймається загальними зборами об’єднання співвласників багатоквартирного будинку більшістю голосів співвласників".

Внесено зміни до Законів України «Про місцеве самоврядування в України», «Про рекламу», "Про Фонд енергоефективності", "Про енергетичну ефективність будівель".

 

 

 

 

 

 

30. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо уточнення повноважень суб’єктів забезпечення цивільного захисту та імплементації норм міжнародного гуманітарного права у сфері цивільного захисту  

 

(Закон України від 09.07.2022 №  2394-IX, чинність з 03.08.2022 року).

 

Внесено зміни до Кодексу цивільного захисту України, в тому числі, доповнено статтею 36-1 . (Повноваження щодо організації та забезпечення цивільного захисту).

 

 

 

 

 

 

31. Про ратифікацію Протоколу про право, що застосовується до зобов’язань про утримання 

 

(Закон України від 01.07.2022 року №2339-IX, чинність з 24.07.2022 року).

 

Ратифіковано Протокол про право, що застосовується до зобов’язань про утримання, учинений 23 листопада 2007 року у м. Гаазі

 

Основні положення Протоколу про право, що застосовується до зобов’язань про утримання:

 

Протокол визначає право, що застосовується до зобов’язань про утримання, які виникають з сімейних відносин. Протокол застосовується навіть якщо право, яке застосовується, є правом недоговірної держави.

 

Зобов’язання про утримання регулюються правом держави звичайного місця проживання кредитора, якщо цим Протоколом не передбачено інше.

 

Положення Протоколоу застосовуються щодо зобов’язань про утримання:

a) батьками - їхніх дітей;

b) іншими, ніж батьки, особами - осіб, які не досягли 21 року, за винятком зобов’язань, що виникають з відносин, згаданих у статті 5; і

c) дітьми - їхніх батьків.

Право, що застосовується до зобов’язань про утримання, визначає серед іншого:

a) чи може кредитор вимагати утримання, в якому розмірі і від кого;

b) розмір утримання, яке кредитор може вимагати за минулий час;

c) підставу обчислення розміру утримання та індексації;

d) хто має право пред’явити вимогу про утримання, за винятком питань, що стосуються процесуальної правоздатності і представництва у провадженні;

e) строк позовної давності;

f) обсяг зобов’язань боржника за зобов’язанням про утримання у разі, коли державний орган звертається про стягнення виплат, які належать кредитору замість утримання.

 

 

 

 

 

32. Про ратифікацію Європейської конвенції про скасування легалізації документів, складених дипломатичними агентами чи консульськими посадовими особами

 

(Закон України від 01.07.2022 року №2340-IX, чинність з 19.07.2022 року).

 

 

Ратифіковано Європейську конвенцію про скасування легалізації документів, складених дипломатичними агентами чи консульськими посадовими особами.

 

 

Основні положення Конвенції:

 

Для цілей цієї Конвенції легалізація означає лише формальну процедуру, що використовується для засвідчення справжності підпису на документах, статусу, в якому перебувала особа, що підписала документ, та, у відповідних випадках, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ.

 

Ця Конвенція застосовується до документів, які складені дипломатичними агентами чи консульськими посадовими особами Договірної Сторони, що діють у межах своїх офіційних повноважень та на виконання своїх функцій на території будь-якої держави, і які були пред’явлені:

a) або на території іншої Договірної Сторони, або

b) дипломатичним агентам чи консульським посадовим особам іншої Договірної Сторони, які виконують свої функції на території держави, що не є Стороною цієї Конвенції.

 

2. Ця Конвенція також застосовується до посвідчувальних написів, зокрема до тих, що фіксують існування документа або факту на певну дату, та до засвідчення справжності підписів, що здійснюються дипломатичними агентами чи консульськими посадовими особами стосовно документів, які не зазначені у пункті 1.

Кожна Договірна Сторона звільняє від легалізації документи, до яких застосовується ця Конвенція.

 

 

 

 

 

 

33. Про ратифікацію Конвенції про визнання та виконання іноземних судових рішень у цивільних або комерційних справах  

 

(Закон України від 01.07.2022 року №2342-IX, чинність з 28.07.2022 року).

 

 

Ратифіковано Конвенцію про визнання та виконання іноземних судових рішень у цивільних або комерційних справах.

 

Основні положення Конвенції:

 

Ця Конвенція застосовується до визнання та виконання судових рішень у цивільних або комерційних справах.

При цьому вона не поширюється на податкові, митні чи адміністративні справи. Ця Конвенція застосовується до визнання та виконання в одній Договірній Державі судового рішення, ухваленого судом іншої Договірної Держави.

Визначено категорії справ до яких не застосовується Конвенція.

 

Ця Конвенція не застосовується до арбітражів та пов’язаних проваджень.

 

Судове рішення, ухвалене судом Договірної Держави (Держави ухвалення) визнається та виконується в іншій Договірній Державі (запитуваній Державі) відповідно до положень цього Розділу. У визнанні та виконанні може бути відмовлено лише на підставах, визначених цією Конвенцією.

 

Жодного перегляду судового рішення по суті у запитуваній Державі не допускається. Можливий лише такий розгляд, який є необхідним для застосування положень цієї Конвенції.

 

Судове рішення визнається, лише якщо воно набрало законної сили у Державі ухвалення та виконується, лише якщо воно є таким, що підляга виконанню в Державі ухвалення. Визнання або виконання може бути відкладено чи у ньому може бути відмовлено, якщо судове рішення, зазначене у пункті 3, є предметом перегляду в Державі ухвалення або якщо не закінчився строк, протягом якого рішення може бути переглянуте у загальному порядку. Відмова не перешкоджає подальшому зверненню з метою визнання або виконання судового рішення.

Судове рішення, постановлене щодо речових прав на нерухоме майно, визнається і виконується, якщо та лише у випадку, коли майно знаходиться у Державі ухвалення рішення.

 

 

У визнанні або виконанні судового рішення може бути відмовлено, якщо:

 

документ, на підставі якого порушено провадження або еквівалентний документ, який містить виклад основних елементів позову -

 

не був вручений відповідачу завчасно та у такий спосіб, щоб надати йому можливість організувати свій захист, за винятком випадків, коли відповідач з’явився до суду та надав пояснення у справі і не оскаржив факт неналежного вручення у суді ухвалення рішення, за умови, що законодавство держави ухвалення дозволяло оскаржити вручення, або
був вручений відповідачу у запитуваній Державі у спосіб, що є несумісним з основоположними принципами запитуваної Держави стосовно вручення документів;

 

судове рішення було отримане внаслідок обману;

визнання або виконання було б очевидно несумісним з публічним порядком запитуваної Держави, включаючи ситуації, коли конкретне провадження, за результатами якого ухвалене судове рішення, було несумісним з основоположними принципами процесуальної справедливості цієї Держави, та ситуації, пов’язані з порушенням безпеки або суверенітету цієї Держави;

провадження в суді ухвалення суперечило угоді або визначенню у документі про створення трасту, згідно з якими спірні питання мали вирішуватися у суді Держави, іншої ніж Держава ухвалення;

судове рішення є несумісним з судовим рішенням, ухваленим судом запитуваної Держави у спорі між тими самими сторонами; або
судове рішення є несумісним з судовим рішенням, ухваленим раніше судом іншої Держави між тими самими сторонами з того самого предмету, за умови, що раніше ухвалене судове рішення відповідає умовам, необхідним для його визнання у запитуваній Державі.

 

 

 Визнання чи виконання може бути відкладено або у ньому може бути відмовлено, якщо провадження між тими самими сторонами і з того самого предмету тривають у суді запитуваної Держави, коли –

до суду запитуваної Держави позов було подано раніше, ніж до суду ухвалення; та
існує тісний зв’язок між спором та запитуваною Державою.

 

Мирові угоди (transactions judiciaires), затверджені судом Договірної Держави або укладені під час провадження у суді Договірної Держави і які є такими, що підлягають виконанню у такий самий спосіб, що й судове рішення в Державі ухвалення, виконуються відповідно до цієї Конвенції у такий самий спосіб, що й судове рішення.

 

Сторона, яка звертається з клопотанням про визнання або виконання, надає:

повну і засвідчену копію судового рішення;

якщо судове рішення було ухвалене заочно - оригінал або засвідчену копію документа, який підтверджує, що документ, на підставі якого було порушено провадження, або еквівалентний документ були вручені стороні, яка не з’явилася;

будь-які документи, необхідні для підтвердження того, що судове рішення набрало законної сили або, у відповідних випадках, є таким, що підлягає виконанню у Державі ухвалення;

у випадку, зазначеному у статті 11, - довідку суду (у тому числі посадової особи суду) Держави ухвалення про те, що мирова угода або її частина підлягають виконанню у такий самий спосіб, що й судове рішення у Державі ухвалення.

 

 

Якщо положення судового рішення не дозволяють запитуваному суду перевірити дотримання умов, викладених у цьому Розділі, такий суд може вимагати надання будь-яких необхідних документів. Клопотання про визнання або виконання може супроводжуватись документом щодо судового рішення, виданим судом (у тому числі посадовою особою суду) Держави ухвалення, у формі, рекомендованій та опублікованій Гаазькою конференцією з міжнародного приватного права.

 

Якщо документи, зазначені у цій статті, не складені офіційною мовою запитуваної Держави, вони супроводжуються засвідченим перекладом офіційною мовою, за винятком випадку, коли законодавство запитуваної Держави передбачає інше.

 

 

 

 

Рада адвокатів Тернопільської області