Основні нормативно-правові акти за листопад 2024 року

Головна цитата

Основні нормативно-правові акти за листопад 2024 року

Основні нормативно-правові акти за листопад 2024 року

 ОСНОВНІ НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ АКТИ 

за листопад 2024 року

1. Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку проведення загальної мобілізації"

(Закон України від 29 жовтня 2024 р. № 4025-IX, чинність з 10.11.2024)

Затвердити Указ Президента України від 28 жовтня 2024 року № 741/2024 "Про продовження строку проведення загальної мобілізації" (продовжено з 10 листопада 2024 року строк проведення загальної мобілізації на 90 діб).

2. Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні"

(Закон України від 29 жовтня 2024 р. № 4024-IX, чинність з 07.11.2024)

Затвердити Указ Президента України від 28 жовтня 2024 року № 740/2024 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" (продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 10 листопада 2024 року строком на 90 діб).

3. Про Державний бюджет України на 2025 рік

(Закон України від 19 листопада 2024 р. № 4059-IX, чинність з 01.01.2025)

Установлено з 1 січня 2025 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення:

дітей віком до 6 років - 2563 гривні;

дітей віком від 6 до 18 років - 3196 гривень;

працездатних осіб - 3028 гривень;

працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні;

працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, - 2102 гривні;

працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень;

осіб, які втратили працездатність, - 2361 гривня;

осіб, які втратили працездатність, який застосовується для визначення розміру доплати за проживання на територіях радіоактивного забруднення, в тому числі за рішеннями суду, - 1600 гривень.

Установлено з 1 січня 2025 року мінімальну заробітну плату:

у місячному розмірі - 8000 гривень;

у погодинному розмірі - 48 гривень.

Розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму, зазначеного в абзаці дев’ятому статті 7 цього Закону.

4. Про внесення змін до Закону України "Про судовий збір" у зв’язку з Рішенням Конституційного Суду України від 13 травня 2024 року № 6-р(II)/2024 щодо забезпечення принципу обов’язковості судового рішення

(Закон України від 31 жовтня 2024 р. № 4056-IX, чинність з 14.11.2024)

Внесено до Закону України "Про судовий збір" такі зміни:

частину другу статті 3 доповнено в такій редакції:

"2. Судовий збір не справляється за подання:

19) апеляційної та касаційної скарг на ухвалу суду, постановлену за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, або приватного виконавця під час виконання судового рішення";

5. Рішення Конституційного суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду про відповідність Конституції України (конституційність) частини четвертої статті 75 Сімейного кодексу України від 29 жовтня 2024 року у справі № 1-1/2023(72/23)

Суб’єкт права на конституційне подання - Верховний Суд - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням визнати такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину четверту статті 75 Сімейного кодексу України (далі - Кодекс), згідно з якою „один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом“.

Автор клопотання твердить, що „призначення особі з інвалідністю відповідної пенсії або іншої соціальної виплати не може залежати від виплат, які здійснює один із подружжя на утримання іншого, який є особою з інвалідністю. Факт призначення державою пенсії по інвалідності не може впливати на факт призначення судом аліментів на утримання одного з подружжя або ж виключати його. Потреби непрацездатної людини, як правило, не обмежені тими звичайними потребами, які має здорова людина, тому спричиняють додаткові витрати на лікування, оздоровлення, харчування, що зумовлено іншим, відмінним способом життя такої людини“.

Верховний Суд вважає, що оспорювані приписи Кодексу не відповідають вимогам статей 3, 8, 48 Конституції України.

Держава зобов’язана створити ефективну систему соціального захисту різних категорій осіб, яка сприяла б узгодженню рівня їхнього життя з реалізацією права на достатній життєвий рівень для них та їхніх сімей шляхом надання відповідного соціального забезпечення; заходи соціального захисту мають втілювати ідеї соціальної солідарності та справедливості, бути спрямовані на охорону і захист особи при настанні можливих соціальних ризиків (абзац четвертий підпункту 2.3 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2018 року № 5-р/2018).

Конституційний Суд України вважає, що держава, виконуючи конституційний обов’язок щодо утвердження соціальних прав, має не лише створити систему соціального захисту, а й забезпечити її належне функціонування. Ця система повинна гарантувати охорону, зокрема, сім’ї, дитинства, материнства і батьківства. Конституційний Суд України в Рішенні від 22 березня 2023 року № 3-р(II)/2023 виснував, що „приписи статей 1, 3, 21, 28, 46, 48 Конституції України у їх взаємозв’язку вказують на позитивний обов’язок держави забезпечувати безумовний захист людської гідності та мінімальний соціальний захист людини, визначений приписами частини третьої статті 46 Конституції України“ (перше речення абзацу четвертого підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини).

Законодавець, перенісши до статті 75 Кодексу умови та інші критерії із площини публічного права в площину приватного права, не забезпечив дієвих механізмів для отримання нужденним членом подружжя матеріальної допомоги від іншого з подружжя для забезпечення належного рівня життя, що свідчить про невідповідність частини четвертої статті 75 Кодексу статтям 8, 46, 48 Конституції України.

Визнати такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину четверту статті 75 Сімейного кодексу України.

6. Рішення Конституційного суду України у справі за конституційною скаргою Первинної профспілкової організації Всеукраїнської профспілки працівників науки, виробництва та фінансів ПАТ „АрселорМіттал Кривий Ріг“ щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих приписів статті 7 Закону України „Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)“ (щодо права на судовий захист під час розв'язання колективного трудового спору) (Справа № 3-120/2021(273/21) від 13 листопада 2024 року

Застосовуючи в цій справі конституційне конформне тлумачення окремих приписів статті 7 Закону для перевірки їх на відповідність Основному Закону України, Конституційний Суд України констатує, що цими приписами встановлено обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору, і вони не містять заборони на звернення до суду в разі, коли колективний трудовий спір (конфлікт), що є юридичним спором, не було розв'язано в досудовому порядку, тобто примирною комісією та/або трудовим арбітражем.

Визнано окремі приписи статті 7 Закону України „Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)“ від 3 березня 1998 року № 137/98-ВР, а саме: «розгляд колективного трудового спору (конфлікту) здійснюється з питань, передбачених: пунктами „а“ і „б“ статті 2 цього Закону, - примирною комісією, а в разі неприйняття рішення у строки, встановлені статтею 9 цього Закону, - трудовим арбітражем», такими, що відповідають Конституції України (є конституційними).

7. Рішення Європейського суду з прав людини Справа «Андрушко проти України» (Заява № 45252/14) від 20 червня 2024 року

Ця справа стосується відмови національних судів задовольнити позов заявника щодо компенсації витрат, понесених на придбання форми під час проходження військової служби. Заявник скаржився на порушення пункту 1 статті 6 і статті 13 Конвенції, а також статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

11 грудня 2013 року заявник, який на той момент проходив службу у Збройних Силах України, звернувся до свого командира із заявою щодо отримання грошової компенсації за різні предмети військової форми, які не були йому надані під час служби. Оскільки компенсація не була виплачена, заявник подав адміністративний позов проти військової частини, в якій він проходив військову службу. Згідно з твердженнями Уряду 14 грудня 2013 року заявника звільнили з військової служби.

24 грудня 2013 року Чернігівський окружний адміністративний суд (далі - суд першої інстанції) задовольнив позов заявника у повному обсязі. Посилаючись на статтю 9-1 Закону України № 2011-XII «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) та пункт 20 Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою № 1444 Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року (далі - Положення № 1444), а також дві довідки, складені колишньою військовою частиною заявника 23 грудня 2013 року, в яких вказувалася сума, належна заявнику, суд першої інстанції зобов’язав військову частину сплатити заявнику загалом 9 589,73 українських гривень (на той момент еквівалент приблизно 850,58 євро) як компенсацію витрат на форму.

25 лютого 2014 року Київський апеляційний адміністративний суд (далі - апеляційний суд) скасував постанову суду першої інстанції та ухвалив рішення не на користь заявника. Апеляційний суд зазначив, inter alia, що заявник як військовослужбовець, який проходив військову службу, не міг посилатися на пункт 27 Положення № 1444 і тому не мав права на відповідну компенсацію.

22 квітня 2014 року ВАСУ відмовив заявнику у допуску до провадження Верховного Суду України.

ОЦІНКА СУДУ

Заявник скаржився за пунктом 1 статті 6 і за статтею 13 Конвенції на те, що як апеляційний суд, так і ВАСУ не навели достатнього обґрунтування у своїх рішеннях. Крім того, він стверджував, що апеляційний суд проігнорував його конкретний аргумент щодо права на відшкодування як військовослужбовця, який проходив службу.

Уряд стверджував, що національні суди, у тому числі ВАСУ, належним чином розглянули аргументи заявника та ухвалили обґрунтовані рішення. Стосовно розгляду касаційної скарги заявника Уряд зазначив, що ВАСУ додатково посилався у своїй ухвалі на постанову Верховного Суду України у подібній справі.

У цій справі заявник стверджував в українських судах, що згідно з національним законодавством він, як військовослужбовець, який проходив службу, мав право на компенсацію витрат на форму.

Однак, розглядаючи справу заявника, апеляційний суд жодним чином не відреагував на цей аргумент.

Ніщо не свідчить про те, що основне питання, порушене заявником, було надалі розглянуто ВАСУ, який відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою. У зв’язку з цим Суд не може погодитися з твердженням Уряду, що ухвала ВАСУ стала більш обґрунтованою завдяки включенню посилання на постанову Верховного Суду України в аналогічній справі (див. пункт 10).

З огляду на наведене Суд вважає, що як апеляційний суд, так і ВАСУ не виконали свого обов’язку навести обґрунтування для своїх рішень і не розглянули відповідні та важливі аргументи, висунуті заявником. Це спонукає Суд дійти висновку, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції.

Суд постановляє, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції.

8. Рішення Європейського суду з прав людини справа «Крот проти України» (Заява № 38112/14) від 27 червня 2017 року

Справа стосується стверджуваного тривалого та несправедливого кримінального провадження щодо заявника за обвинуваченням у вчиненні вбивства. Він скаржився на порушення пункту 1 та підпункту «с» пункту 3 статті 6 Конвенції. Зокрема, він стверджував про порушення його права на доступ до захисника.

Заявник стверджував, що підписані ним документи та надані показання були результатом «психологічного та фізичного тиску» працівників міліції.

11 квітня 2008 року заявник найняв захисника, пана К., але 16 квітня 2008 року відмовився від його послуг, зазначивши, що не довіряв йому.

14 квітня 2008 року заявника допитали у присутності його захисника К. і він, головним чином, підтвердив виклад подій, наданий ним у день затримання.

30 травня 2008 року заявник найняв нового захисника пана В.Л. Згодом заявник заперечував, що наніс ножові поранення потерпілому.

10 липня 2008 року розслідування було завершено, а справу направлено на розгляд до суду.

15 червня 2009 року і повторно 11 квітня 2011 року суди першої інстанції визнали заявника винним.

17 лютого 2010 року та повторно 18 серпня 2011 року Апеляційний суд Київської області скасовував вироки та направляв справу на додаткове досудове розслідування.

19 грудня 2012 року Обухівський районний суд втретє визнав заявника винним і обрав йому покарання у виді позбавлення волі на строк дев’ять років.

Заявник та його захисники подали апеляційну скаргу, стверджуючи, зокрема, що в оцінці доказів були наявні помилки і протягом тривалого часу під час досудового розслідування заявник не був представлений захисником, якому довіряв.

23 травня 2013 року апеляційний суд і 14 листопада 2013 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ залишали вирок суду першої інстанції без змін.

Уряд заперечив проти скарги заявника, вказавши, зокрема, на той факт, що заявник правомірно відмовився від свого права на захисника.

Заявник стверджував, що свої первинні показання він надав у результаті тиску, застосованого до нього працівниками міліції. Ці твердження не були підтримані будь-якими доказами.

Заявник відмовився від свого права на правову допомогу після того, як йому були належним чином роз’яснені його право зберігати мовчання і право на правову допомогу. Немає підстав сумніватися в дійсності цієї відмови.

Окрім зізнавальних показань заявника, існували інші серйозні докази, зокрема показання свідків, які прямо викривали заявника (див. пункт 10).

Заявник мав повну можливість подати свої зауваження у справі та оскаржити докази щодо нього у судах трьох інстанцій.

Стосовно твердження заявника, що національні суди помилилися під час своєї оцінки доказів і національного законодавства, та помилково визнали його винним, Суд нагадує, що до його функції не належить розгляд помилок у питаннях факту або права, як стверджувалося, допущених національним судом, крім випадків коли, і тією мірою якою вони призвели до порушення прав і свобод, гарантованих Конвенцією. Оцінюючи, чи було провадження справедливим, Суд не діє як суд четвертої інстанції, який вирішує, чи були докази отримані незаконно з точки зору національного законодавства, а також не вирішує питання щодо їхньої допустимості чи вини заявника (див. рішення у справі «Муртазалієва проти Росії» [ВП] (Murtazaliyeva v. Russia) [GC], заява № 36658/05, пункт 149, від 18 грудня 2018 року).

Розглянувши провадження в цілому, Суд не вбачає підстав для висновку, що воно було несправедливим.

Отже, не було порушено пункт 1 та підпункт «с» пункту 3 статті 6 Конвенції.

Заявник також висунув скаргу на тривалість провадження, яка охоплюється усталеною практикою Суду. Ця частина заяви не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції або неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, вона має бути визнана прийнятною.

Беручи до уваги відповідні принципи, наведені в рішенні у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції» [ВП] (Pelissier and Sassi v. France) [GC], заява № 25444/94, пункт 67, ЄСПЛ 1999-II), Суд зазначає, зокрема, що відносна простота справи заявника та неодноразовий її повторний розгляд (див. пункт 9) - це аспект, який, як неодноразово встановлював Суд, може свідчити про серйозні недоліки в національній судовій системі. Важливо й те, що заявник перебував під вартою протягом усього провадження,  яке тривало п’ять років і понад сім місяців у трьох інстанціях.

Розглянувши всі наявні в нього матеріали та враховуючи наведені міркування, а також його висновки в керівній справі «Меріт проти України» (Merit v. Ukraine), заява № 66561/01, пункти 70-76, від 30 березня 2004 року), Суд вважає, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції у зв’язку з надмірною тривалістю провадження

9. Рішення Європейського суду з прав людини справа «Падагуц проти України» (Заява № 62818/16) від 27 червня 2024 року

Справа стосується скарги заявника, висунутої по суті за пунктом 4 статті 5 Конвенції, на порушення процесуальних гарантій під час провадження щодо продовження строку тримання його під вартою під час досудового розслідування.

З 04 березня 2015 року заявника тримали під вартою за підозрою у розбої та вбивстві, вчинених за попередньою змовою групою осіб.

23 липня 2016 року міський суд провів засідання, під час якого продовжив строк тримання заявника під вартою до 21 вересня 2016 року. Міський суд зазначив у своїй ухвалі, що заявник відмовився брати участь в засіданні у режимі відеоконференції, а його захисник відмовився з’явитися у судове засідання, хоча був належним чином повідомлений про дату та час розгляду справи. Міський суд постановив свою ухвалу після того, як заслухав аргументи прокурора на користь тримання заявника під вартою. Суд посилався на тяжкість пред’явлених заявнику обвинувачень, у тому числі обвинувачення у вчиненні злочину, за який передбачалося можливе обрання заявнику покарання у виді довічного позбавлення волі. Міський суд також зазначив - без обґрунтування вимоги - що застосування альтернативних, менш суворих, запобіжних заходів не перешкодило б заявникові переховуватися від суду та впливати на свідків, обвинувачених та інших учасників провадження. Ухвала міського суду оскарженню не підлягала.

Уряд стверджував, що скарга заявника була явно необґрунтованою, і запропонував Суду визнати її неприйнятною. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції або неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.

Заявник підтримав свою скаргу. Він зазначив, що: заперечував проти проведення засідання у режимі відеоконференції без участі його захисника; його захисник не був повідомлений про дату та час проведення засідання; участь захисника у провадженні була обов’язковою з огляду на тяжкість злочинів, у вчиненні яких обвинувачувався заявник; і приміщення слідчого ізолятора, де він тримався під вартою, не мало обладнання для забезпечення його участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Уряд стверджував, що міський суд забезпечив заявнику гарантії за пунктом 4 статті 5 Конвенції. Заявнику була надана можливість взяти участь у судовому засіданні, але він відмовився, не навівши пояснень. Уряд також стверджував, що захисник заявника не з’явився до міського суду 23 липня 2016 року без будь-яких пояснень, і суд першої інстанції вирішив провести засідання за відсутності захисника у зв’язку з необхідністю розглянути питання про тримання заявника під вартою з огляду на тяжкість пред’явлених йому обвинувачень.

Суд бере до уваги згоду сторін стосовно того, що пред’явлені заявнику обвинувачення були тяжкими і могли призвести до обрання заявнику покарання у виді довічного позбавлення волі. З огляду на цей факт органи державної влади були зобов’язані надати заявнику захисника під час провадження стосовно продовження строку тримання його під вартою, як того вимагає частина перша статті 52 Кримінального процесуального кодексу України, яка передбачає обов’язкову участь захисника в кримінальному провадженні щодо особливо тяжких злочинів.

У зв’язку з цим Суд зауважує, що відмова заявника взяти участь у засіданні 23 липня 2016 року не звільняла органи державної влади від їхніх зобов’язань за пунктом 4 статті 5 Конвенції забезпечити участь захисника заявника у згаданому засіданні.

Насамкінець Суд зауважує, що рішення про проведення засідання стосовно продовження строку тримання заявника під вартою було ухвалено в останній день дії попередньої ухвали суду про тримання його під вартою. Згідно з твердженнями заявника це було зроблено у суботу, неробочий день в Україні. Ці обставини, а також той факт, що засідання відбулося менше ніж через п’ять годин після того, як воно було призначено, а Уряд не навів додаткових пояснень щодо цього, викликають сумніви, чи забезпечив міський суд, щоб сторони провадження були належним чином повідомлені про час проведення засідання, або чи була відсутність захисника заявника у засіданні його свідомою неявкою.

Постановляє, що було порушено пункт 4 статті 5 Конвенції у зв’язку з неповідомленням органами державної влади захисника заявника про засідання 23 липня 2016 року щодо продовження строку тримання заявника під вартою.

10. Рішення Європейського суду з прав людини Справа «С.В.М. проти України» (Заява № 40106/15) від 12 вересня 2024 року

Справа стосується, як стверджувалося, незаконного та невиправданого розголошення інформації про погашену судимість заявника у довідці про несудимість. Заявник посилався на статті 8 і 14 Конвенції та статтю 1 Протоколу № 12 до Конвенції.

20 лютого 2012 року Управління інформаційно-аналітичного забезпечення ГУМВС України у Львівській області за його заявою надало заявнику довідку про несудимість, в якій було зазначено:

«Згідно статті 89 Кримінального кодексу України [С.В.М.], ... вважається таким, що не має судимості ...».

Заявник звернувся із заявою про вилучення посилання на статтю 89 Кримінального кодексу України (далі - КК України), яка регулювала умови, відповідно до яких судимість особи могла бути погашена. Він стверджував, що довідка була йому потрібна у зв’язку з пошуком роботи, і доводив, що посилання на статтю 89 робило очевидним для будь-кого, хто переглянув би довідку, що він мав судимість. У зв’язку з цим він перебував у невигідному становищі на ринку праці.

ГУМВС України у Львівській області відмовило йому, посилаючись на наказ від 23 серпня 2002 року № 823/188, виданий спільно Міністерством внутрішніх справ України та Державним департаментом України з питань виконання покарань. Пункт 9.9 цього наказу передбачав, зокрема, що довідки про несудимість мали видаватися «із урахуванням вимог статті ... 89 ... [КК України]».

Заявник подав позов проти ГУМВС України у Львівській області, вимагаючи ухвалення рішення, яке б зобов’язало працівників міліції змінити текст довідки. Він стверджував, що відповідна довідка містила конфіденційну інформацію, розголошення якої в контексті пошуку ним роботи було непотрібним і ставило його в несправедливо невигідне становище порівняно з особами, які ніколи не мали судимості.

06 липня 2012 року Львівський окружний адміністративний суд відмовив у задоволенні позову заявника, постановивши, зокрема, що працівники міліції діяли відповідно до пункту 9.9 наказу № 823/188. Суд також зазначив, що оскільки заявник сам просив видати йому довідку про несудимість, і вона була вручена йому особисто, працівникам міліції не можна було дорікнути в розголошенні його персональних даних третім особам усупереч Закону «Про захист персональних даних» або будь-якого іншого законодавчого акту, і заявник не мав права вимагати внесення будь-яких змін до тексту. Ця частина постанови, зокрема, передбачала:

«Чинним законодавством … не передбачено ні права позивача вимагати приховування у довідці про несудимість факту погашення судимості через посилання на статтю 89 [КК України], ні обов’язку відповідача … не вказувати в її тексті статті 89 відповідного Кодексу …».

14 травня 2015 року Львівський апеляційний адміністративний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу заявника, підтримавши висновки та обґрунтування суду нижчої інстанції.

16 червня 2015 року Вищий адміністративний суд України відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою заявника.

Уряд посилався на невичерпання національних засобів юридичного захисту. Він стверджував, що заявник міг оскаржити зберігання відомостей про його судимість в інформаційно-аналітичній системі МВС України або ініціювати антидискримінаційне провадження проти будь-якого потенційного роботодавця, який би відмовився взяти його на роботу у зв’язку з його попередньою судимістю.

Суд вважає, що заявник належним чином виклав у національних судах суть своєї скарги, яка стосувалася конкретного формулювання у відповідній довідці про несудимість.

Суд також зазначає, що сторони не заперечували, що спосіб, у який була сформульована довідка про несудимість, давав читачеві зрозуміти, що заявник раніше був засуджений за кримінальне правопорушення. Беручи до уваги принципи, розроблені у відповідній практиці, Суд вважає, що розголошення інформації про попередню судимість заявника у довідці про несудимість являло собою обробку конфіденційних персональних даних стосовно нього та становило втручання в його право на повагу до приватного життя, захищене статтею 8 Конвенції.

Однак у цій справі Уряд нічого не вказав про існування такої законної мети чи необхідності оскаржуваного втручання. Своєю чергою Суд зазначає, що довідка, яку просив заявник для використання у зв’язку з пошуком ним роботи, була сформульована у такий спосіб, що вона розголошувала наявність у нього попередньої судимості, але не містила жодних деталей, які могли б стосуватися процесу прийняття рішень, пов’язаних із працевлаштуванням, наприклад характер, вид або дату злочину. З наявних матеріалів Суд не може зрозуміти, яким чином розголошення цієї конкретної інформації у запитуваних довідках, які могли бути необхідними у різних ситуаціях, коли погашена судимість заявника не мала очевидного значення, переслідувало будь-яку із законних цілей, перелічених у пункті 2 статті 8 Конвенції, задовольняло будь-яку нагальну потребу суспільства або встановлювало справедливий баланс між правами заявника за статтею 8 Конвенції та інтересами будь-якої третьої сторони знати про його попередню судимість, яка відповідно до вимог національного законодавства вже була погашена (див., для порівняння, згадане рішення у справі «П.T. проти Республіки Молдова» (P.T. v. the Republic of Moldova), пункти 29-32).

Отже, було порушено статтю 8 Конвенції щодо заявника.

11. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту інтересів власників земельних часток (паїв), а також застосування адміністративної процедури у сфері земельних відносин

(Закон України від 08 жовтня 2024 р. № 3993-IX, чинність з 08.11.2024)

У Земельному кодексі України:

розділ I доповнено главою 3-1 такого змісту:

"Глава 3-1 Особливості адміністративної процедури у сфері земельних відносин

Стаття 17-2. Особливості адміністративного провадження адміністративних справ у сфері земельних відносин

1. Подання заяв, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами у сфері земельних відносин, до органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб здійснюється лише у письмовій формі шляхом особистого звернення, надсилання поштовим відправленням або подання в електронній формі.

Органи державної влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи здійснюють розгляд заяв у порядку, передбаченому Законом України "Про адміністративну процедуру", з урахуванням особливостей, встановлених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами у сфері земельних відносин.

2. Оскарження рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у сфері земельних відносин здійснюється лише в судовому порядку, якщо інше не передбачено цим Кодексом, Законом України "Про адміністративну процедуру", іншими нормативно-правовими актами у зазначеній сфері.

3. Рішення органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування у сфері земельних відносин, їх посадових осіб, на підставі яких виникають речові права на земельні ділянки, надається дозвіл (згода) на розроблення документації із землеустрою або відмова в його (її) наданні, надається погодження або відмова у погодженні документації із землеустрою, вносяться відомості до Державного земельного кадастру (зміни до таких відомостей), надаються такі відомості (відмова в їх наданні), можуть бути визнані недійсними, протиправними виключно за рішенням суду, крім випадків, коли скасування протиправних рішень в позасудовому порядку передбачено законодавчими актами у сфері земельних відносин, а також Законом України "Про адміністративну процедуру". Визнання нікчемними власних рішень органами державної влади, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування допускається в порядку, передбаченому Законом України "Про адміністративну процедуру".

4. Предметна та територіальна компетенція органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування у сфері земельних відносин, їх посадових осіб визначається виключно цим Кодексом або іншими нормативно-правовими актами у зазначеній сфері. Врегулювання спорів між адміністративними органами щодо компетенції у сфері земельних відносин шляхом погодження прийняття узгодженого рішення зазначеними органами або органами вищого рівня, а також надання адміністративної взаємодопомоги при здійсненні зазначеними органами повноважень у сфері земельних відносин допускається у порядку, передбаченому Законом України "Про адміністративну процедуру".

5. У разі якщо вирішення порушених у заяві у сфері земельних відносин питань, зазначених у частині третій цієї статті, не належить до компетенції адміністративного органу, його посадової особи, що її отримав, зазначений орган, посадова особа приймає рішення про відмову в її задоволенні, про що письмово повідомляє заявника. Надсилання заяви за належністю або залишення її без розгляду допускається у порядку, передбаченому Законом України "Про адміністративну процедуру".

6. Правомірний адміністративний акт, зазначений у частині третій цієї статті, може бути відкликаний в порядку, передбаченому Законом України "Про адміністративну процедуру".

7. Обчислення строків в адміністративних провадженнях у сфері земельних відносин здійснюється в порядку, визначеному Законом України "Про адміністративну процедуру", якщо цим Кодексом або іншим нормативно-правовим актом у сфері земельних відносин не встановлено інше. Погодження та прийняття адміністративного акта у сфері земельних відносин в автоматичному режимі здійснюються виключно у випадках, передбачених цим Кодексом або іншими нормативно-правовими актами в зазначеній сфері.

8. У разі якщо відповідно до цього Кодексу документація із землеустрою підлягає погодженню, отримання розробником документації висновку про її погодження у порядку, визначеному цим Кодексом, є обов’язковим.

9. Мотивування (обґрунтування) адміністративного акта у сфері земельних відносин є обов’язковим лише у разі, якщо таким актом:

прийнято рішення про використання земельної ділянки, що перебуває у користуванні на правах оренди, емфітевзису, суперфіцію, для розміщення об’єктів, визначених частиною першою статті 7 Закону України "Про відчуження земельних ділянок, інших об’єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності";

розірвано договір оренди земельної ділянки державної, комунальної власності, емфітевзису, суперфіцію щодо такої земельної ділянки, за умови що відповідно до закону або згідно з договором сторона договору, якою є адміністративний орган, має право розірвати договір в односторонньому порядку;

в інших випадках, визначених цим Кодексом, Законом України "Про адміністративну процедуру" та іншими нормативно-правовими актами у сфері земельних відносин.

10. Адміністративний акт у сфері земельних відносин набирає чинності з моменту його прийняття, якщо інше не передбачено цим Кодексом, Законом України "Про адміністративну процедуру" та іншими законодавчими актами у сфері земельних відносин, і має бути доведений до відома тих, кого він стосується.

11. Адміністративний акт у сфері земельних відносин:

що є підставою для виникнення речових прав на земельну ділянку, - не втрачає чинності після державної реєстрації відповідного речового права і продовжує діяти протягом усього часу існування такого права;

яким надається дозвіл (згода) на розроблення документації із землеустрою, надається погодження такої документації, - не втрачає чинності після затвердження відповідної документації і продовжує діяти протягом усього часу реалізації заходів із землеустрою, передбачених такою документацією;

яким вносяться відомості до Державного земельного кадастру про об’єкт такого кадастру, - діє протягом усього часу існування відповідного об’єкта.

12. Подання скарги на адміністративний акт у сфері земельних відносин за клопотанням скаржника в порядку, визначеному Законом України "Про адміністративну процедуру", не зупиняє дію адміністративного акта, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом, іншим законодавчим актом у зазначеній сфері";

статтю 99 доповнено пунктом "ж-3" такого змісту:

Власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів:

"ж-3) право розміщення (без здійснення капітального будівництва) об’єктів рекреаційної інфраструктури, а також інженерної інфраструктури, необхідної для їх функціонування та обслуговування";

статтю 100 доповнено частиною п’ятою такого змісту:

Порядок встановлення земельних сервітутів

"5. Встановлення земельних сервітутів, визначених пунктом "ж-3" частини першої статті 99 цього Кодексу, здійснюється за договором між сервітуарієм та власником земельної ділянки за погодженням із землекористувачем, а у разі встановлення земельних сервітутів за договором із землекористувачем - за погодженням із власником земельної ділянки. Встановлення таких земельних сервітутів на підставі рішення суду не допускається";

у статті 186: частину сьому доповнено абзацом другим такого змісту:

"У разі якщо протягом десяти робочих днів з дня одержання технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель в результаті проведення державної інвентаризації земель землекористувач, який має право постійного користування земельною ділянкою і належить до підприємств, установ та організацій, що перебувають у державній власності, не надав свої висновки про її погодження або про відмову в погодженні з обов’язковим посиланням на визначені цією статтею підстави відмови, така технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель вважається погодженою ним";

У Законі України "Про землеустрій":

статтю 29 доповнено частиною шостою такого змісту:

"До документації із землеустрою, що розробляється з метою внесення до Державного земельного кадастру відомостей про сформовану земельну ділянку, додається копія документа, на підставі якого набуто право власності, користування такою земельною ділянкою (за наявності)";

у статті 57: після частини першої доповнено новою частиною такого змісту:

"Підставою для проведення інвентаризації земель (у разі якщо об’єктом інвентаризації земель є виключно меліоративна мережа та/або складові частини меліоративної мережі) є:

а) договір між розробником документації із землеустрою та організацією водокористувачів;

б) договір між розробником документації із землеустрою та органами, що здійснюють управління відповідними меліоративними мережами та/або складовими частинами меліоративних мереж, що знаходяться у державній або комунальній власності (до створення організації водокористувачів);

в) договір між розробником документації із землеустрою та власниками відповідних меліоративних мереж та/або складових частин меліоративних мереж, що перебувають у приватній власності".

У Законі України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)":

доповнено статтею 5-1 такого змісту:

"Стаття 5-1. Особливості адміністративного провадження в адміністративних справах щодо виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)

Вчинення процедурних дій, прийняття процедурних рішень щодо виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) здійснюється у порядку, встановленому Законом України "Про адміністративну процедуру", з урахуванням особливостей, визначених цим Законом та статтею 17-2 Земельного кодексу України";

12. Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 р. № 975 і від 28 лютого 2022 р. № 168

(Постанова Кабінету Міністрів України від 1 листопада 2024 р. № 1273, чинність з 12.11.2024)

У постанові Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 р. № 975:

пункт 3 після абзацу другого доповнено новим абзацом такого змісту:

Днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є:

“у разі коли військовослужбовець, військовозобов’язаний та резервіст, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, зник безвісти за особливих обставин або його в судовому порядку визнано безвісно відсутнім та у подальшому рішенням суду оголошено померлим, - дата набрання законної сили рішенням суду про оголошення військовослужбовця, військовозобов’язаного та резервіста, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, померлим;”.

13. Деякі питання бронювання військовозобов’язаних на період мобілізації та на воєнний час

(Постанова Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2024 р. № 1347, чинності не набрало)

Установлено, що:

1) відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, які були надані військовозобов’язаним рішеннями Міністерства економіки до набрання чинності цією постановою, є чинними протягом строку, на який вони надані, але не довше ніж до 28 лютого 2025 р.;

2) відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, які були надані військовозобов’язаним засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг до набрання чинності цією постановою, є чинними протягом строку, на який вони надані, але не довше ніж до 28 лютого 2025 р.;

3) анулювання відстрочок, зазначених у підпункті 1 цього пункту, здійснюється у разі:

закінчення строку їх дії;

завершення підприємством, установою, організацією виробництва товарів, виконання робіт і надання послуг для забезпечення потреб Збройних Сил, інших військових формувань;

позбавлення підприємства, установи та організації статусу критично важливого для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період органом, який прийняв рішення про визначення таких підприємства, установи та організації критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період;

ліквідації органу державної влади, іншого державного органу, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації;

звільнення військовозобов’язаного з органу державної влади, іншого державного органу, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації (крім звільнення з посади з подальшим призначенням на іншу посаду в межах одного органу державної влади, іншого державного органу, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації);

тимчасового припинення дії трудового договору військовозобов’язаного з підприємством, установою, організацією;

обґрунтованого подання керівника органу державної влади, іншого державного органу, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації;

надання відстрочки з інших причин, визначених статтею 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”;

припинення укладеного договору (контракту) або закінчення строку призначення - для працівників спеціалізованих установ ООН, міжнародних судових органів, міжнародних та неурядових організацій та установ, членом, учасником або спостерігачем у яких є Україна відповідно до укладених міжнародних договорів України;

невиконання оператором протимінної діяльності протягом шести місяців робіт з розмінування (гуманітарного розмінування) за сертифікованим процесом (процесами) на основі інформації, поданої Центром протимінної діяльності.

У випадках, зазначених в абзацах третьому - одинадцятому цього підпункту, анулювання відстрочки здійснюється за рішенням Міністерства економіки на підставі обґрунтованого подання органу державної влади, іншого державного органу, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації. Відповідно до зазначеного рішення органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації у п’ятиденний строк з дня його прийняття вилучають у військовозобов’язаного витяг з наказу Міністерства економіки про бронювання військовозобов’язаного та надсилають його територіальному центру комплектування та соціальної підтримки, в якому військовозобов’язаний перебуває на військовому обліку (відповідному підрозділу Центрального управління та/або регіональному органу Служби безпеки, відповідному підрозділу Служби зовнішньої розвідки, відповідному підрозділу розвідувального органу Міністерства оборони).

Міністерство економіки надсилає рішення про анулювання відстрочки органам державної влади, іншим державним органам, зазначеним у абзаці дванадцятому цього підпункту, а також Міністерству цифрової трансформації та Міністерству оборони (Службі безпеки, Службі зовнішньої розвідки, розвідувальному органу Міністерства оборони).

Надана військовозобов’язаному рішенням Міністерства економіки відстрочка, строк дії якої не закінчився, вважається анульованою з дня прийняття Міністерством економіки іншого рішення про бронювання такого військовозобов’язаного.

5) строк дії рішень щодо визнання підприємств, установ, організацій критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, а також критично важливими для забезпечення потреб Збройних Сил, інших військових формувань в особливий період, які є чинними станом на дату набрання чинності цією постановою, але строк дії яких закінчується до 30 листопада 2024 р. (включно), продовжується до 31 грудня 2024 року;

6) рішення щодо визнання підприємств, установ, організацій критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, а також критично важливими для забезпечення потреб Збройних Сил, інших військових формувань в особливий період, які є чинними станом на 1 грудня 2024 р., зберігають свою чинність протягом строку, на який вони прийняті, але не довше ніж до 28 лютого 2025 року.

7. Центральним органам виконавчої влади, іншим державним органам, органам державного управління, юрисдикція яких поширюється на всю територію України, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям (військовим адміністраціям у разі їх утворення) забезпечити:

у десятиденний строк з дня набрання чинності цією постановою встановлення критеріїв, за якими здійснюється визначення підприємства, установи, організації, які мають важливе значення для галузі національної економіки чи забезпечення потреб територіальної громади, зазначених у підпункті 4 пункту 2 Критеріїв та порядку, за якими здійснюється визначення підприємств, установ та організацій, які є критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, а також критично важливими для забезпечення потреб Збройних Сил, інших військових формувань в особливий період, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 2023 р. № 76 “Деякі питання реалізації положень Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” щодо бронювання військовозобов’язаних на період мобілізації та на воєнний час”, - із змінами, внесеними цією постановою;

у тримісячний строк перегляд прийнятих рішень про визначення підприємства, установи, організації критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період.

Цей Порядок визначає механізм бронювання під час воєнного стану засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (далі - Портал Дія) військовозобов’язаних, які пропонуються до бронювання на період мобілізації та на воєнний час, які працюють або проходять службу.

У цьому Порядку терміни вживаються у значенні, наведеному в Законах України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”, “Про військовий обов’язок і військову службу”, інших законах та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актах.

Бронюванню підлягають всі військовозобов’язані:

• які займають посади державної служби категорії “А”;

• які займають посади штатних працівників патронатних служб державних органів, юрисдикція яких поширюється на всю територію України;

• які займають посади керівників обласних, районних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій (військових адміністрацій у разі їх утворення);

• які займають посади державної служби категорії “Б”, але на яких тимчасово покладено виконання обов’язків за вакантною посадою державної служби категорії “А”;

• які займають посади голів обласних, районних, районних у місті (у разі утворення) рад, сільських, селищних, міських голів;

• кінцеві бенефіціарні власники критично важливих підприємств, критично важливих установ, які не є їх працівниками;

• члени наглядових рад суб’єктів господарювання, які мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави і вартість активів яких за даними останньої фінансової звітності або річний розмір чистого доходу яких перевищує 200 млн. гривень, а також особливо важливих для економіки підприємств, вартість активів яких за даними останньої фінансової звітності перевищує 2 млрд. гривень або річний розмір чистого доходу яких перевищує 1,5 млрд. гривень;

• працівники критично важливих підприємств, критично важливих установ, які визначені Мінстратегпромом критично важливими для функціонування економіки в особливий період, у сфері оборонно-промислового комплексу;

• працівники спеціалізованих установ ООН, закордонних дипломатичних установ в Україні, представництв міжнародних організацій, які є критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період;

• працівники спеціалізованих установ ООН, міжнародних судових органів, міжнародних та неурядових організацій та установ, членом, учасником або спостерігачем у яких є Україна відповідно до укладених міжнародних договорів України;

• працівники критично важливих установ, до складу яких входять штатні збірні команди олімпійських, неолімпійських видів спорту та спорту осіб з інвалідністю, перелік яких затверджується Мінмолодьспортом;

• працівники критично важливих установ паливно-енергетичного комплексу та їх підрядних організацій, які здійснюють будівництво, ремонт, відновлення, виготовлення та/або поставку обладнання, надають послуги, проводять інші інженерно-технічні заходи, спрямовані на безперебійне функціонування об’єднаної енергетичної системи та газотранспортної системи України в особливий період, які визначені Міненерго критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період;

• працівники, які працюють на підприємстві, що виконує функції технічного адміністратора Єдиного державного вебпорталу електронних послуг, а також технічні працівники постачальника електронних комунікаційних послуг, постачальників електронних комунікаційних мереж, що взаємоз’єднані з мережами інших держав, визначених Мінцифри критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, у сфері цифровізації, перелік яких затверджується Мінцифри, включені наказом керівника підприємства до складу аварійно-відновлювальних бригад підприємств, що забезпечують роботу електронних комунікаційних мереж у період знеструмлень та виконують відновлювальні аварійні роботи мереж електронних комунікацій на території Дніпропетровської, Донецької, Запорізької, Київської, Луганської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Сумської, Харківської, Херсонської, Чернігівської областей, м. Києва.

Не підлягають бронюванню військовозобов’язані, які займають посади на критично важливому підприємстві, в критично важливій установі, нарахована заробітна плата яких в кожному місяці останнього звітного періоду (кварталу) нижче за розмір мінімальної заробітної плати по країні, помноженої на коефіцієнт 2,5 (крім державних і комунальних підприємств, установ і організацій, господарських товариств, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі або перебувають у комунальній власності, та господарських товариств, більше 50 відсотків акцій (часток) яких належать господарським товариствам, частка держави або комунальної власності в яких становить 100 відсотків).

Мінекономіки вносить до Єдиного переліку державні органи та органи, зазначені в абзаці третьому пункту 1 цього Порядку. Відповідний державний орган, який прийняв рішення про визначення підприємств, установ, організацій критично важливими підприємствами, критично важливими установами, вносить до Єдиного переліку такі критично важливі підприємства та критично важливі установи.

Включення державного органу, критично важливого підприємства, критично важливої установи до Єдиного переліку здійснюється на підставі поданого Мінекономіки або державним органом повідомлення про включення до Єдиного переліку (далі - повідомлення), яке формується засобами Порталу Дія у довільній формі, придатній для сприйняття його змісту.

Бронювання військовозобов’язаних, зазначених у пункті 1 цього Порядку, здійснюється засобами Порталу Дія за списками, які формуються керівником державного органу, критично важливого підприємства, критично важливої установи або уповноваженою ним особою.

У разі відсутності у критично важливого підприємства, критично важливої установи коду згідно з ЄДРПОУ або технічної можливості формування списку засобами Порталу Дія критично важливе підприємство, критично важлива установа подають список до відповідного державного органу, який прийняв рішення про визначення їх критично важливим підприємством, критично важливою установою.

Державний орган, який прийняв рішення про визначення підприємства, установи, організації критично важливим підприємством, критично важливою установою, подає список засобами Порталу Дія шляхом підключення до робочих місць після проходження уповноваженою особою державного органу ідентифікації та автентифікації з використанням кваліфікованого електронного підпису або удосконаленого електронного підпису.

Протягом 72 годин з моменту формування списку засобами Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів переведення військовозобов’язаного на спеціальний військовий облік на строк дії відстрочки здійснюється автоматично у разі, коли військовозобов’язаний:

перебуває на військовому обліку;

перебуває у трудових відносинах з державним органом, критично важливим підприємством, критично важливою установою;

займає посаду на критично важливому підприємстві, в критично важливій установі, за якою йому нараховано заробітну плату за кожний місяць останнього звітного періоду (квартал) не нижче за розмір мінімальної заробітної плати по країні, помноженої на коефіцієнт 2,5 (крім державних і комунальних підприємств, установ і організацій, господарських товариств, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі або перебувають у комунальній власності, та господарських товариств, більше 50 відсотків акцій (часток) яких належать господарським товариствам, частка держави або комунальної власності в яких становить 100 відсотків);

уточнив персональні дані, зазначені у пункті 2 розділу II “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України від 11 квітня 2024 р. № 3633-IX “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку”;

не перебуває у розшуку.

14. Про внесення зміни до глави XII "Прикінцеві положення" Закону України "Про військовий обов’язок і військову службу" щодо умов продовження військової служби під час дії воєнного стану окремим категоріям військовослужбовців

(Закон України від 21 листопада 2024 р. № 4087-IX, чинність з 29.11.2024)

Главу XII "Прикінцеві положення" Закону України "Про військовий обов’язок і військову службу" доповнено пунктом 7-2 такого змісту:

"7-2. Установлено, що:

1) військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини чи місця проходження служби або дезертирували до набрання чинності Законом України "Про внесення зміни до глави XII "Прикінцеві положення" Закону України "Про військовий обов’язок і військову службу" щодо умов продовження військової служби під час дії воєнного стану окремим категоріям військовослужбовців" від 21 листопада 2024 року № 4087-IX і військову службу яких призупинено та які добровільно прибули не пізніше 1 січня 2025 року до відповідних військових частин (місць проходження військової служби), визначених центральними органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво Збройними Силами України та іншими військовими формуваннями, і висловили готовність продовжити військову службу, командир (начальник) військової частини не пізніше 72 годин з дня їх прибуття до військової частини чи місця проходження служби продовжує відповідно військову службу, дію контракту, а також поновлює виплату грошового і здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення. З моменту продовження військової служби таким військовослужбовцям поновлюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством України;

2) у день продовження військової служби військовослужбовцям, зазначеним у підпункті 1 цього пункту, командир (начальник) військової частини інформує у письмовій формі про таке продовження орган досудового розслідування та відповідний орган управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України;

3) факт відкриття кримінального провадження щодо кримінального правопорушення, передбаченого статтями 407 і 408 Кримінального кодексу України, стосовно військовослужбовця, зазначеного у підпункті 1 цього пункту, не є підставою для відмови у продовженні йому військової служби та дії контракту;

4) військовослужбовцям, зазначеним у підпункті 1 цього пункту, з дня прийняття командиром (начальником) військової частини рішення про призупинення військової служби до дня її продовження виплата недоотриманого грошового, здійснення недоотриманого продовольчого, речового, інших видів забезпечення та поширення пільг і соціальних гарантій, встановлених законодавством України для військовослужбовців, не здійснюються".

15. Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення процедур проведення медико-соціальної експертизи

(Закон України від 29 жовтня 2024 р. № 4056-IX, чинність з 20 .11.2024)

У Законі України "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні"

у статті 7:

частину другу викладено в такій редакції:

"Документи особи з обмеженнями повсякденного функціонування направляються для проходження медико-соціальної експертизи з метою підтвердження стійкого обмеження життєдіяльності та встановлення статусу "особа з інвалідністю" або "дитина з інвалідністю" у разі виявлення мультидисциплінарною реабілітаційною командою ознак стійкого обмеження життєдіяльності, що зазначається в індивідуальному реабілітаційному плані";

після частини другої доповнено чотирма новими частинами такого змісту:

"Медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії першого, другого та інших рівнів відповідно до розподілу, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Рішення медико-соціальної експертної комісії з мотивувальною частиною (обґрунтуванням такого рішення) надається особі.

Максимальні строки прийняття рішення за результатами медико-соціальної експертизи визначаються Кабінетом Міністрів України.

Перелік підстав, за яких засідання медико-соціальної експертної комісії проводяться в дистанційному форматі або організовуються виїзні засідання медико-соціальної експертної комісії, або рішення медико-соціальної експертної комісії приймаються заочно, визначається Кабінетом Міністрів України".

доповнено частинами такого змісту:

"Під час проведення експертизи на засіданні медико-соціальної експертної комісії за заявою особи може бути присутній її адвокат, законний представник або представник за довіреністю та/або лікар або фахівець з реабілітації у сфері охорони здоров’я, участь якого особа забезпечує самостійно.       Заява в довільній формі має містити дані адвоката, законного представника або представника за довіреністю, а також добровільну згоду особи на розголошення її медичної інформації.

Особа, її адвокат, законний представник або представник за довіреністю має право самостійно здійснювати відео-, аудіофіксацію засідання медико-соціальної експертної комісії щодо такої особи з використанням технічних засобів.

Запис може бути долучений до матеріалів, що подаються у разі оскарження прийнятого рішення.

Особа, її адвокат, законний представник або представник за довіреністю має право за допомогою власних технічних засобів здійснювати фотофіксацію документів, що формуються медико-соціальною експертною комісією в рамках розгляду справи особи.

У разі незгоди з рішенням медико-соціальної експертної комісії першого рівня особа має право подати протягом одного місяця після одержання висновку письмову скаргу до медико-соціальної експертної комісії другого рівня. Медико-соціальна експертна комісія першого рівня, яка проводила експертизу, у триденний строк після надходження відповідної скарги надсилає всі наявні документи на розгляд до медико-соціальної експертної комісії другого рівня, яка протягом одного місяця з дня подання зазначених документів проводить повторний огляд особи і приймає відповідне рішення.

Рішення медико-соціальної експертної комісії другого рівня може бути оскаржено протягом одного місяця до органу, визначеного центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

Рішення медико-соціальної експертної комісії може бути скасовано в рамках оскарження медико-соціальною експертною комісією вищого рівня.

Рішення медико-соціальної експертної комісії може бути оскаржено до суду в установленому законодавством порядку.

Порядок оскарження рішення медико-соціальної експертної комісії визначається Положенням про медико-соціальну експертизу, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Порядок, підстави та строки позбавлення голови і членів медико-соціальної експертної комісії членства в комісіях будь-якого рівня та права виконувати відповідні функції (проводити медико-соціальну експертизу) визначаються Положенням про медико-соціальну експертизу, що затверджується Кабінетом Міністрів України".

16. Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 р. № 1317

(Постанова Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2024 р. № 1276, чинність з 12.11.2024)

У Положенні про медико-соціальну експертизу, затвердженому зазначеною постановою:

у пункті 13: після абзацу дев’ятого доповнено пункт новими абзацами такого змісту:

Центральна медико-соціальна експертна комісія МОЗ:

…“на виконання постанови слідчого, прокурора, ухвали слідчого судді або за запитом правоохоронних органів/органів спеціального призначення з правоохоронними функціями відповідно до абзацу четвертого пункту 13 цього Положення проводить перевірку обґрунтованості рішень та/або переогляд шляхом проведення медико-соціальної експертизи стосовно відповідної особи, зазначеної у запиті, постанові слідчого, прокурора, ухвалі слідчого судді, і приймає відповідні рішення. Медико-соціальна експертиза проводиться на підставі медичних документів, сформованих за результатами повного медичного обстеження та проведених необхідних досліджень на базі державної установи “Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров’я України” або Науково-дослідного інституту реабілітації осіб з інвалідністю навчально-наукового лікувального комплексу Вінницького національного медичного університету імені М.І. Пирогова. За результатом переогляду Центральна медико-соціальна експертна комісія МОЗ приймає рішення щодо скасування, підтвердження, зміни попереднього висновку або формування нового висновку. У разі відмови особи, зазначеної у запиті, постанові слідчого, прокурора, ухвалі слідчого судді, від повного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень та/або неприбуття такої особи, крім випадків наявності виключних підстав, до державної установи “Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров’я України” або Науково-дослідного інституту реабілітації осіб з інвалідністю навчально-наукового лікувального комплексу Вінницького національного медичного університету імені М.І. Пирогова приймається рішення про скасування попереднього рішення комісії. Виключними підставами для перенесення строку проведення повного медичного обстеження є відрядження, тимчасова непрацездатність або мобілізація до Збройних Сил;

забезпечує здійснення обміну інформацією з питань, пов’язаних з організацією проведення медико-соціальної експертизи, відповідно до наказу МОЗ про покладення обов’язків Центральної медико-соціальної експертної комісії МОЗ на підприємство, установу або організацію, що належить до сфери управління МОЗ;”.

17. Про внесення змін до Порядку подання заяв про відшкодування збитків, втрат чи шкоди, що завдані агресією Російської Федерації проти України, до Реєстру збитків, завданих агресією Російської Федерації проти України, засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг

(Постанова Кабінету Міністрів України від 22 листопада 2024 р. № 1325, чинність з 23.11.2024)

Цей Порядок визначає механізм подання заяв про відшкодування збитків, втрат чи шкоди, що завдані агресією Російської Федерації проти України (далі - заява), до Реєстру збитків, завданих агресією Російської Федерації проти України (далі - Реєстр збитків), створеного відповідно до Резолюції CM/Res(2023)3 Комітету Міністрів Ради Європи від 12 травня 2023 р. “Про встановлення Розширеної часткової угоди про Реєстр збитків, завданих агресією Російської Федерації проти України”, до якої Україна приєдналася відповідно до Закону України “Про приєднання України до Розширеної часткової угоди про Реєстр збитків, завданих агресією Російської Федерації проти України”, засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (далі - Портал Дія).

Заяви можна подати у таких категоріях (за технічної можливості):

1) пошкодження або знищення об’єктів житлового нерухомого майна;

2) вимушене внутрішнє переміщення;

3) смерть близького члена сім’ї;

4) зникнення безвісти близького члена сім’ї.

Для подання заяви заявник:

1) створює особистий електронний кабінет користувача на Порталі Дія та проходить процедуру електронної ідентифікації та автентифікації, зокрема з використанням інтегрованої системи електронної ідентифікації, кваліфікованого електронного підпису та/або печатки, або удосконаленого електронного підпису та/або печатки, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, та/або печатки, а також інших засобів електронної ідентифікації, які дають змогу однозначно встановлювати особу;

2) вносить відомості для формування заяви засобами Порталу Дія.

Заява подається щодо кожного пошкодженого або знищеного об’єкта житлового нерухомого майна окремо.

Заяву може подавати власник (співвласник) пошкодженого або знищеного внаслідок агресії Російської Федерації проти України об’єкта житлового нерухомого майна.

Заява щодо пошкодженого або знищеного об’єкта житлового нерухомого майна, що перебуває у спільній власності, подається кожним із співвласників окремо стосовно належної йому частки власності, при цьому згода інших співвласників не вимагається.

Заяву щодо зникнення безвісти близького члена сім’ї може подати кожен близький член сім’ї окремо.

Щодо кожного зниклого безвісти близького члена сім’ї подається окрема заява.

Заяву щодо зникнення безвісти близького члена сім’ї можуть подати інші члени сім’ї, додавши докази, що дають можливість встановити наявність законного інтересу для подання заяви, шляхом надання документів та інформації, які підтверджують наявність близьких стосунків та елементів залежності, які відрізняються від звичайної спорідненості із зниклою безвісти особою (рішення суду, свідоцтва про право на спадщину, заповіти, документи про спільне проживання, фінансові документи (спільні банківські рахунки, спільні виписки з кредитних карток, іпотечні договори, банківські гарантії, спільні рахунки, докази спільних витрат), кореспонденцію, адресовану обом особам за однією адресою (листи, посилки, офіційні документи), фотографії, відео, медичні та страхові записи (зазначення як контактних осіб на випадок надзвичайних ситуацій, бенефіціарів або осіб, що перебувають на утриманні), документи, що підтверджують право на отримання пенсії або допомоги у зв’язку з втратою годувальника, тощо).

18. Про затвердження Порядку повернення (заміни) непридатних та небезпечних харчових продуктів

(Постанова Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2024 р. № 1347, чинності не набрала)

Споживач у разі придбання непридатного чи небезпечного харчового продукту звертається в усній або письмовій формі за його вибором до суб’єкта господарювання за місцем придбання такого продукту з вимогою про:

заміну такого харчового продукту на придатний безпечний аналогічний продукт; або

повернення сплачених коштів за такий продукт.

Споживач під час звернення з вимогою про заміну непридатного чи небезпечного харчового продукту або повернення сплачених коштів за відповідний продукт пред’являє розрахунковий документ, передбачений Законом України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг”, та надає непридатний чи небезпечний харчовий продукт.

Порядок повернення непридатного чи небезпечного харчового продукту, придбаного споживачем поза торговельним чи офісним приміщенням або дистанційно, визначає суб’єкт господарювання.

19. Про внесення до деяких постанов Кабінету Міністрів України змін щодо особливостей врахування доходів отримувачів житлових субсидій і пільг на оплату житлово-комунальних послуг, придбання твердого та рідкого пічного побутового палива і скрапленого газу, які використовують альтернативні джерела енергії

(Постанова Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2024 р. № 1285, чинність з 13.11.2024)

у підпункті 4 пункту 14:  доповнено підпункт абзацом такого змісту:

“Житлові субсидії призначаються у разі купівлі, зокрема у кредит, генеруючих установок, що виробляють електричну енергію з енергії сонячного випромінювання та/або енергії вітру, та їх комплектувальних виробів, а також з урахуванням положень Порядку надання фінансової державної підтримки фізичним особам, які встановлюють у власних домогосподарствах генеруючі установки, що виробляють електричну енергію з альтернативних джерел енергії, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 червня 2024 р. № 673. Разовий платіж, що випливає з правочинів, за якими передбачено набуття майнових прав на таке майно, не повинен перевищувати 150 тис. гривень.”;

20. Про внесення змін до деяких нормативно-правових актів у сфері державної реєстрації актів цивільного стану

(Наказ Міністерства юстиції України від 17.10.2024  № 2993/5, чинність з 05.12.2024)

пункт 19 розділу IV викладено в такій редакції:

«19. Під час досудового розслідування та/або судового провадження копії актових записів цивільного стану видаються на підставі ухвали суду, слідчого судді чи у випадку, передбаченому частиною першою статті 615 Кримінального процесуального кодексу України, на підставі постанови керівника органу прокуратури.

Копії актових записів цивільного стану видаються органам Державного бюро розслідувань, Національного антикорупційного бюро України, Бюро економічної безпеки України, Служби безпеки України (крім випадків, передбачених абзацом першим цього пункту), а також нотаріусам на підставі письмового запиту, оформленого відповідно до вимог законодавства, що містить обґрунтування його направлення із зазначенням мети отримання таких копій та посилання на відповідні норми закону, що надають право збирати, зберігати та/або використовувати конфіденційну інформацію про фізичну особу.».

21. Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у період дії воєнного стану

(Закон України від 10 жовтня 2024 р. № 4015-IX, чинність з 01.12.2024)

Статтю 137 доповнено пунктом 137.12 такого змісту:

"137.12. Платники податку, які здійснюють роздрібну торгівлю пальним, зобов’язані сплачувати авансові внески з податку на прибуток підприємств за кожне місце роздрібної торгівлі пальним, інформація щодо якого внесена до Єдиного реєстру ліцензіатів та місць обігу пального станом на перше число поточного місяця. Авансові внески та податок на прибуток підприємств, що підлягає сплаті до бюджету платниками податку, які здійснюють роздрібну торгівлю пальним, визначаються у порядку, передбаченому пунктом 141.14 статті 141 цього Кодексу".

Абзаци п’ятий - сьомий пункту 173.4 статті 173 викладено в такій редакції:

"Нотаріус щомісяця в порядку, встановленому цим розділом для податкового розрахунку, подає до контролюючого органу за місцем розташування державної нотаріальної контори або робочого місця приватного нотаріуса інформацію, в якій зазначає відомості про посвідчені ним протягом звітного місяця договори купівлі-продажу (міни) між фізичними особами, включаючи інформацію, яку передбачає податковий розрахунок, подання якого передбачено підпунктом "б" пункту 176.2 статті 176 цього Кодексу, в тому числі ціну (вартість) таких договорів та суму сплаченого податку у розрізі кожного договору;

суб’єкт господарювання, який надає послуги з укладення біржових угод або бере участь в їх укладенні за наявності оціночної вартості такого рухомого майна та документа про сплату податку сторонами договору, щомісяця в порядку, встановленому цим розділом, подає до контролюючого органу податковий розрахунок, подання якого передбачено підпунктом "б" пункту 176.2 статті 176 цього Кодексу, в якому зазначає інформацію про такі угоди, включаючи інформацію про суму доходу та суму сплаченого до бюджету податку.

Органи, у присутності посадових осіб яких між фізичними особами здійснюються укладення та оформлення договорів купівлі-продажу (міни, поставки), а також інших договорів, здійснюють у встановленому законом порядку реєстрацію таких транспортних засобів за наявності оціночної або середньоринкової вартості такого рухомого майна та документа про сплату податку сторонами договору, обчисленого в установленому цим Кодексом порядку, та щомісяця в порядку, встановленому цим розділом, подають до контролюючого органу податковий розрахунок, подання якого передбачено підпунктом "б" пункту 176.2 статті 176 цього Кодексу, в якому зазначають інформацію про такі договори (угоди), включаючи інформацію про суму доходу та суму сплаченого до бюджету податку".

у підрозділі 4: доповнено пунктами 70 і 71 такого змісту:

"70. Установити, що за результатами податкового (звітного) 2024 року базова (основна) ставка податку на прибуток підприємств для цілей оподаткування прибутку банків, а також для застосування щодо банків положень пункту 57.1-1 статті 57 цього Кодексу становить 50 відсотків.

Сума податку на прибуток підприємств за 2024 рік за ставкою 50 відсотків визначається за звітний період - 2024 рік у податковій декларації з податку на прибуток підприємств за такий податковий (звітний) рік. Нарахування та сплата грошового зобов’язання з податку на прибуток підприємств за попередні податкові (звітні) періоди 2024 року (квартал, півріччя та три квартали) за базовою (основною) ставкою, що діяла до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у період дії воєнного стану", не є порушенням правил нарахування та сплати грошового зобов’язання з податку на прибуток підприємств.

За результатами податкового (звітного) 2024 року банки не застосовують положення, передбачені підпунктом 140.4.4 пункту 140.4 статті 140 цього Кодексу, та не зменшують фінансовий результат до оподаткування на суму від’ємного значення об’єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років.

У разі застосування за попередні податкові (звітні) періоди 2024 року положень, передбачених підпунктом 140.4.4 пункту 140.4 статті 140 цього Кодексу, та/або сплати авансових внесків з податку на прибуток підприємств, передбачених пунктом 57.1-1 статті 57 цього Кодексу за ставкою 25 відсотків, банки у складі податкової декларації з податку на прибуток підприємств за 2024 рік відображають уточнені показники (суми від’ємного значення об’єкта оподаткування минулих податкових (звітних) періодів, у тому числі за період з 1 січня 2024 року, суми авансових внесків з податку на прибуток підприємств при виплаті дивідендів за ставкою 50 відсотків), що містяться у поданих ними раніше податкових деклараціях з податку на прибуток підприємств. У разі відображення уточнених показників з підстав, визначених цим пунктом, санкції, передбачені статтею 50 цього Кодексу, не застосовуються. У разі виникнення додаткового грошового зобов’язання, яке виникає внаслідок передбаченого цим пунктом уточнення показників, таке грошове зобов’язання підлягає сплаті у строки, встановлені для сплати податкового зобов’язання за результатами 2024 року.

Сума від’ємного значення об’єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років, не врахована у зменшення об’єкта оподаткування податком на прибуток підприємств, у тому числі отриманого з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року, зменшує фінансовий результат до оподаткування майбутніх податкових (звітних) періодів починаючи з 1 січня 2025 року в порядку, визначеному підпунктом 140.4.4 пункту 140.4 статті 140 цього Кодексу.

22. Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" щодо уточнення деяких норм закону

(Закон України від 08 жовтня 2024 р. № 4000-IX, чинність з 20.11.2024)

Статтю 18 викладено в такій редакції:

"Стаття 18. Документ, що підтверджує статус осіб, на яких поширюється чинність цього Закону

Електронне посвідчення ветерана (далі - е-посвідчення ветерана) - документ, що підтверджує статус осіб, зазначених у статтях 6-10-1, 16-1 цього Закону, та формується автоматично (крім випадків, встановлених частиною восьмою, дев’ятою або десятою цієї статті) після встановлення статусу у формі електронного відображення інформації, що містить відомості про особу, зазначену у статтях 6-10-1, 16-1 цього Закону, разом з унікальним електронним ідентифікатором (QR-кодом, штрих-кодом, цифровим кодом), який забезпечує перехід за посиланням на відповідний підтверджувальний запис у Реєстрі. Невід’ємною частиною е-посвідчення ветерана є відцифрований образ обличчя, що міститься в Реєстрі або відображається в е-паспорті/е-паспорті для виїзду за кордон, за згодою особи.

Е-посвідчення ветерана формується безоплатно на ім’я особи, якій встановлено статус, із застосуванням засобів Реєстру.

Е-посвідчення ветерана пред’являється особами, зазначеними у статтях 6-10-1, 16-1 цього Закону, без вимог до додаткового пред’явлення посвідчення.

Е-посвідчення ветерана формується засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг, зокрема через його мобільний застосунок.

Для формування е-посвідчення ветерана використовуються відомості, передані до Єдиного державного вебпорталу електронних послуг відповідно до вимог законодавства з Реєстру та інформаційних (автоматизованих), інформаційно-комунікаційних, електронних комунікаційних і довідкових систем, реєстрів та банків даних, держателями (адміністраторами) яких є органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Порядок формування та відображення е-посвідчення ветерана, його перевірка органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами визначається Кабінетом Міністрів України. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, юридичні та фізичні особи зобов’язані забезпечити перевірку е-посвідчення ветерана, що пред’являється громадянином України.

Особам, зазначеним у статтях 6-10-1, 16-1 цього Закону, видаються нагрудні знаки та за бажанням - посвідчення ветерана. Порядок виготовлення та видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Ветеранам війни, постраждалим учасникам Революції Гідності, які мають право на одночасне отримання е-посвідчення учасника бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасника війни та постраждалого учасника Революції Гідності, формується лише одне е-посвідчення за їх вибором.

Учасникам бойових дій, особам з інвалідністю внаслідок війни, учасникам війни та постраждалим учасникам Революції Гідності, які одночасно є членами сім’ї загиблого (померлого) ветерана війни та/або члена сім’ї загиблого (померлого) Захисника і Захисниці України, за їх вибором формується лише одне е-посвідчення, у якому відображається інформація про встановлення іншого правового статусу.

Особам, які мають право на одночасне отримання посвідчення члена сім’ї загиблого (померлого) ветерана війни та члена сім’ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці України, формується лише одне е-посвідчення за їх вибором та за бажанням вручаються посвідчення в установленому порядку.

Е-посвідчення ветерана та посвідчення ветерана мають однакову юридичну силу та використовуються на території України для підтвердження відповідного статусу, отримання пільг, гарантій та компенсацій".

23. Про внесення зміни до пункту 6 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" щодо грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх

(Закон України від 08 жовтня 2024 р. № 3995-IX, чинність з 01.02.2024)

Пункт 6 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" викладено в такій редакції:

"6. За військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігається виплата грошового забезпечення.

Військовослужбовець має право скласти у письмовій довільній формі особисте розпорядження на випадок захоплення його в полон або заручником, інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти про виплату належного йому грошового забезпечення особі (особам) за його вибором, визначивши розмір частки таких осіб у відсотках (далі - особисте розпорядження на випадок полону).

Порядок підтвердження справжності підпису військовослужбовця на особистому розпорядженні на випадок полону, оформлення та зберігання такого розпорядження та його скасування здійснюються у порядку, передбаченому пунктом 4 статті 16 цього Закону.

У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону грошове забезпечення виплачується дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовця аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови що ці права не були поновлені). Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 50 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.

У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзаці четвертому цього пункту, грошове забезпечення виплачується повнолітнім дітям, рідним братам (сестрам), законним представником яких є військовослужбовець. Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 20 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.

Виплата грошового забезпечення особі (особам), визначеній (визначеним) в особистому розпорядженні на випадок полону, та особам, передбаченим цим пунктом, здійснюється до повного з’ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців у нейтральних державах або зникнення безвісти, їх звільнення з полону або визнання судом безвісно відсутніми чи оголошення судом померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини.

Грошове забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, підлягає індексації відповідно до закону. Порядок та умови перерахунку розміру грошового забезпечення таких військовослужбовців встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзацах четвертому - п’ятому цього пункту, належні та не виплачені військовослужбовцям, захопленим у полон або заручниками, а також інтернованим у нейтральних державах або зниклим безвісти, суми грошового забезпечення після оголошення їх судом померлими включаються до складу спадщини.

Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.

За військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігаються передбачені законом інші види забезпечення".

24. Про внесення змін до деяких законів України щодо підвищення безпечності та якості харчових продуктів

(Закон України від 04 вересня 2024 р. № 3947-IX, чинність з 07.11.2025)

У Законі України "Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів"

статтю 20 доповнено частиною дев’ятою такого змісту:

"9. Оператори ринку, які постачають харчові продукти, не призначені для кінцевого споживача або не призначені для постачання до закладів роздрібної торгівлі, у тому числі електронної торгівлі, повинні надавати іншим операторам ринку інформацію про вміст трансжирних кислот, які не є трансжирними кислотами, що природно містяться у жирах тваринного походження, якщо їх вміст у харчовому продукті перевищує 2 грами на 100 грамів загальної кількості всіх жирів, що містяться в харчовому продукті";

У Законі України "Про інформацію для споживачів щодо харчових продуктів"

статтю 11 доповнено частинами десятою і одинадцятою такого змісту:

"10. Заборонено використання для харчових продуктів назв "шоколад", "білий шоколад", "молочний шоколад", "родинний молочний шоколад", "шоколад "a la taza" та "шоколад "familiar a la taza", якщо в таких продуктах містяться тваринні жири, крім молочного жиру.

11. Заборонено використання для харчових продуктів назв "шоколад", "білий шоколад", "молочний шоколад", "родинний молочний шоколад", "шоколад "a la taza" та "шоколад "familiar a la taza", якщо в таких продуктах містяться рослинні жири, крім тих, що відповідають вимогам та зазначені у відповідному переліку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері безпечності та окремих показників якості харчових продуктів.

Положення цієї частини щодо рослинних жирів не застосовуються до начинок, наповнювачів, добавлень, оздоблювальних/декоруючих елементів та інших інгредієнтів таких харчових продуктів, як шоколад, білий шоколад, молочний шоколад, родинний молочний шоколад, шоколад "a la taza" та шоколад "familiar a la taza";

статтю 12 доповнено частиною восьмою такого змісту:

"8. У маркуванні харчових продуктів, що містять рафіновані олії рослинного походження, у переліку інгредієнтів зазначається: напис "олія" з обов’язковим зазначенням назви рослини, з якої вона походить, або напис "рослинні олії" з обов’язковим зазначенням назв рослин, з яких вони походять. У переліку інгредієнтів рафіновані жири рослинного походження позначаються написом "рослинний жир (рослинні жири)" з обов’язковим зазначенням назв рослин, з яких вони походять. За наявності у складі харчового продукту гідрогенізованих жирів чи олій у маркуванні такого продукту обов’язково зазначається "повністю гідрогенізований (повністю гідрогенізована)" або "частково гідрогенізований (частково гідрогенізована).

© 2025 Unba.org.ua Всі права захищені
"Національна Асоціація Адвокатів України". Передрук та інше використання матеріалів, що розміщені на даному веб-сайті дозволяється за умови посилання на джерело. Інтернет-видання та засоби масової інформації можуть використовувати матеріали сайту, розміщувати відео з офіційного веб-сайту Національної Асоціації Адвокатів України на власних веб-сторінках, за умови гіперпосилання на офіційний веб-сайт Національної Асоціації Адвокатів України. Заборонено передрук та використання матеріалів, у яких міститься посилання на інші інтернет-видання та засоби масової інформації. Матеріали позначені міткою "Реклама", публікуються на правах реклами.