Основні нормативно-правові акти (судова практика) за травень 2024 року

Головна цитата

Основні нормативно-правові акти (судова практика) за травень 2024 року

Основні нормативно-правові акти (судова практика) за травень 2024 року

ОСНОВНІ НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ АКТИ (СУДОВА ПРАКТИКА) за травень 2024 року

1. Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку проведення загальної мобілізації"

(Закон України №3685-IX від 08.05.2024, чинність з 14.05.2024)

продовжено з 14 травня 2024 року строк проведення загальної мобілізації на 90 діб.

2. Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні"

(Закон України №3684-IX від 08.05.2024, чинність з 10.05.2024)

продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 14 травня 2024 року строком на 90 діб.

3. Про продовження строків дії відстрочок від призову на військову службу під час мобілізації

(Постанова Кабінету Міністрів України від 07 травня 2024 р. № 516)

Установлено, що строки дії відстрочок від призову на військову службу під час мобілізації, наданих військовозобов’язаним відповідними рішеннями Міністерства економіки згідно із постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 2023 р. № 76 “Деякі питання реалізації положень Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” щодо бронювання військовозобов’язаних на період мобілізації та на воєнний час”, які не закінчилися на день прийняття цієї постанови, продовжуються автоматично на три місяці.

4. Рішення Європейського суду з прав людини Справа «Сото Тревіно проти України» (Заява №12498/21)

ПРЕДМЕТ СПРАВИ

Справа стосується, як стверджувалося, надмірної тривалості провадження, у межах якого заявник намагався повернути свою доньку з України, де вона проживала зі своєю матір’ю з червня 2018 року без згоди заявника, до Мексики, країни постійного проживання дитини, відповідно до Гаазької конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 25 жовтня 1980 року (далі - Гаазька конвенція), і стверджуваного невиконання органами державної влади України ухвали національного суду щодо графіка спілкування з дитиною під час розгляду справи. Заявник скаржився на порушення статті 8 Конвенції.

У грудні 2018 року заявник звернувся до органів державної влади України із заявою про повернення його доньки. За цією заявою у травні 2019 року головне територіальне управління юстиції у Запорізький області, діючи від його імені, звернулося до Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя (який 10 січня 2020 року відмовив у задоволенні заяви, посилаючись, зокрема, на статтю 13 Гаазької конвенції та встановивши, головним чином, що дитина повністю прижилася в Україні, мешкаючи зі своєю матір’ю. Зрештою, після декількох переглядів справи ухвалами від 29 квітня та 06 жовтня 2021 року апеляційний суд та Верховний Суд відповідно залишили без змін рішення суду першої інстанції від 10 січня 2020 року.

Під час судового провадження 01 липня 2019 року суд першої інстанції постановив ухвалу про забезпечення позову, якою, серед іншого, зобов’язав матір дозволяти заявнику бачитися з дитиною щодня у період з 9 год. 00 хв. до 14 год. 00 хв. Також матір зобов’язали до закінчення провадження не змінювати місцеперебування дитини, яке було за адресою зареєстрованого місця проживання матері.

Мати дитини відмовилася виконувати відповідну ухвалу про забезпечення позову і перешкоджала спілкуванню заявника з дитиною. Його заяви від 05 грудня 2019 року та 18 червня 2020 року про примусове виконання ухвали були залишені без задоволення

Було відмовлено у відкритті виконавчого провадження, оскільки в ухвалі не було зазначено дати набрання нею законної сили.

З 14 липня 2020 року дитина та її мати більше не проживали за адресою зареєстрованого місця проживання матері та їхнє місцеперебування було невідоме.

16 жовтня 2020 року працівники поліції винесли постанову про закриття кримінального провадження, зазначивши, що близькі родичі матері дитини не змогли надати інформацію про місцезнаходження дитини чи її матері.

20 листопада 2020 року Хортицький районний суд скасував постанову поліції від 16 жовтня 2020 року на тій підставі, що працівники поліції всебічно не розглянули всі відповідні обставини.

ОЦІНКА СУДУ

II. СТВЕРДЖУВАНА НАДМІРНА ТРИВАЛІСТЬ ПРОВАДЖЕННЯ

Уряд стверджував, що заявник був відповідальний за більшість затримок, оскільки він або його представники чи перекладач не з’явилися у два засідання: одне у квітні 2020 року та інше у березні 2021 року. Крім того, чотири засідання були відкладені у 2019 році за процесуальними клопотаннями сторін.

Суд зазначає, що провадження на національному рівні щодо повернення на той момент однорічної дитини заявника тривало понад два роки та десять місяців, що значно перевищило шеститижневий строк, встановлений статтею 11 Гаазької конвенції, і супроводжувалося затримками, відповідальність за які, головним чином, несли органи державної влади.

Хоча заявник справді міг частково вплинути на загальну тривалість провадження, його дії не призвели до значних затримок.

Отже, Суд вважає, що було порушено статтю 8 Конвенції, оскільки органи державної влади не розглянули справу оперативно, як вимагається щодо цього виду спорів (див. згадане рішення у справі «Віленчик проти України».

III. СТВЕРДЖУВАНЕ НЕВИКОНАННЯ УХВАЛИ ПРО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПОЗОВУ ЩОДО ГРАФІКА СПІЛКУВАННЯ ВІД 01 ЛИПНЯ 2019 РОКУ

Посилаючись на статтю 8 Конвенції, заявник скаржився, що органи державної влади не забезпечили виконання графіку спілкування, визначеного в ухвалі суду першої інстанції від 01 липня 2019 року, залишеній без змін постановою апеляційного суду від 19 листопада 2019 року.

Суд вказує, що органи державної влади не надали заявнику жодної допомоги в його спробах забезпечити дотримання відповідного графіку спілкування. Його заяви про примусове виконання ухвали були повернуті без виконання виконавчою службою на суто формальних підставах, головним чином, через недолік у тексті ухвали, за який заявник не міг нести відповідальність і який, як вбачається, не мав би створити об’єктивну перешкоду для виконання ухвали (див. пункт 4).

Спроби органів державної влади знайти матір і дитину після того, як вони змінили місцеперебування у липні 2020 року, обмежилися опитуванням родичів матері та переглядом її публікацій у соціальних мережах. Ці спроби вбачаються поверховими та абсолютно неефективними, враховуючи, що на той момент мати жила в Україні доволі відкрито, спілкувалася з органами державної влади та судами, а також брала участь у телевізійній програмі. Ухвала Хортицького районного суду від 20 листопада 2020 року підтверджує цей висновок (див. пункт 5).

Загалом, неналежне ставлення органів державної влади до звернень заявника про допомогу у виконанні ухвали про встановлення графіку спілкування у період з 05 грудня 2019 року - дати його першого звернення до виконавчої служби - по 29 квітня 2021 року (див. пункти 4 і 20), що було значним періодом часу, враховуючи, що ухвала стосувалася доступу заявника до його дуже маленької дитини, порушувало право заявника на вжиття заходів з метою його возз’єднання з дитиною та суперечило зобов’язанню органів державної влади сприяти такому возз’єднанню (див. згадане рішення у справі «Вишняков проти України» (Vyshnyakov v. Ukraine), пункти 36 і 45-47).

Отже, було порушено статтю 8 Конвенції у зв’язку з невиконанням ухвали Орджонікідзевського районного суду від 01 липня 2019 року.

5. Рішення Європейського суду з прав людини від 28 березня 2024 року Справа «Діденко проти України» (Заява № 5800/22)

Заявник скаржився на порушення принципу рівності сторін у зв’язку з неврученням йому національними судами апеляційної скарги відповідача або неповідомленням його будь-яким іншим чином про апеляційну скаргу, подану у його справі. Він посилався на пункт 1 статті 6 Конвенції.

Суд нагадує, що загальна концепція справедливого судового розгляду, яка охоплює фундаментальний принцип змагальності процесу (див. рішення у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії» (Ruiz-Mateos v. Spain), від 23 червня 1993 року, пункт 63, Серія А № 262), вимагає, щоб особу, щодо якої порушено провадження, було поінформовано про цей факт (див. рішення у справі «Діліпак та Каракайя проти Туреччини» (Dilipak and Karakaya v. Turkey), заяви № 7942/05 та № 24838/05, пункт 77, від 04 березня 2014 року). Принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною (див. рішення у справах «Авотіньш проти Латвії» [ВП] (<...>) [GC], заява № 17502/07, пункт 119, ЄСПЛ 2016, та «Домбо Бехеєр Б.В. проти Нідерландів» (Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands), від 27 жовтня 1993 року, пункт 33, Серія А № 274). Кожній стороні має бути забезпечена можливість ознайомитися із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, у тому числі із апеляційною скаргою іншої сторони, та надати власні зауваження з цього приводу. Під загрозою стоїть упевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, inter alia, на усвідомленні того, що вони мали змогу висловити свою позицію щодо кожного документа в матеріалах справи (див. рішення у справі «Беер проти Австрії» (Beer v. Austria), заява № 30428/96, пункти 17 та 18, від 06 лютого 2001 року).

Тому на національні суди може покладатися обов’язок з’ясувати, чи були судові повістки або інші документи завчасно отримані сторонами та у разі потреби зафіксувати таку інформацію у тексті рішення (див. рішення у справі «Ганкін та інші проти Росії» (Gankin and Others v. Russia), заява № 2430/06 та інші заяви, пункт 36, від 31 травня 2016 року). У разі невручення стороні належним чином судових документів, вона може бути позбавлена можливості захищати себе у провадженні (див. рішення у справі «Заводнік проти Словенії» (Zavodnik v. Slovenia), заява № 53723/13, пункт 70, від 21 травня 2015 року, з подальшими посиланнями).

Розглянувши всі надані матеріали, та за відсутності будь-яких доказів належного інформування заявника Суд не вбачає жодних фактів або аргументів, здатних переконати його дійти іншого висновку щодо прийнятності та суті цієї скарги. З огляду на свою практику з цього питання Суд вважає, що національний суд, розглянувши подану у справі заявника апеляційну скаргу та не вживши спроб встановити, чи була вона вручена заявнику або чи був заявник повідомлений про апеляційну скаргу будь-яким іншим чином, позбавив його можливості надати зауваження щодо поданої у його справі апеляційної скарги та не виконав свого зобов’язання щодо дотримання закріпленого у статті 6 Конвенції принципу рівності сторін.

Отже, ці скарги є прийнятними та свідчать про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

6. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційною скаргою Лопушанського Володимира Михайловича щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини другої статті 3, підпункту 9 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» від 13 травня 2024 року у справі № 3-187/2023(351/23)

Лопушанський В.М. звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), частину другу статті 3, підпункт 9 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» від 8 липня 2011 року № 3674-VI зі змінами (далі - Закон).

… Конституційний Суд України дійшов висновку, що предметом конституційного контролю в цій справі є частина друга статті 3, підпункт 9 пункту 1 частини другої статті 4 Закону в частині обов’язку позивача (стягувача у виконавчому провадженні) сплачувати судовий збір за подання до суду апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду, постановлену за результатами розгляду скарги на рішення, дію або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення.

… Конституційний Суд України вказував, що виконання судового рішення охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); „обов’язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов’язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов’язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов’язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання“ [абзац восьмий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019].

Судовий контроль за виконанням судового рішення є щонайпершим елементом у юридичному механізмі забезпечення виконання судового рішення; держава для забезпечення виконання судового рішення має насамперед запровадити дієвий, а не ілюзорний юридичний механізм здійснення судового контролю за виконанням судового рішення, який дасть змогу особі, на користь якої ухвалено судове рішення, домогтися його виконання, щоб реально захистити та поновити права, свободи та інтереси [абзаци третій, четвертий підпункту 6.2 пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 1 березня 2023 року № 2-р(II)/2023].

Невиконання державою такого обов’язку суперечить приписам пункту 9 частини другої статті 129, частин першої, другої статті 129-1 Конституції України та призводить до порушення права особи на судовий захист, нівелює дієвість судочинства, що є несумісним із принципом верховенства права, що його встановлено частиною першою статті 8 Конституції України…

Для належного та своєчасного виконання судових рішень у цивільних справах суд повинен здійснювати контроль за їх виконанням, про що детально зазначено в розділі VI „Процесуальні питання, пов’язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)“ ЦПК України, у якому визначено повноваження суду з контролю за виконанням судових рішень, а також у розділі VII „Судовий контроль за виконанням судових рішень“ ЦПК України, що регулює питання оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця.

Судовий контроль, метою якого є забезпечення своєчасного захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, на стадії виконавчого провадження, окрім розв’язання судом низки процесуальних питань, охоплює також і контроль, під час якого оцінюють законність дій виконавця та ухвалених ним рішень, тобто він спрямований на недопущення зловживань з боку державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця. Брак визначених на законодавчому рівні належних і дієвих національних юридичних механізмів, які засновані на основних засадах судочинства й здатні забезпечити судовий захист, поновлення порушених прав і свобод кожної особи, може призвести до невиконання державою позитивного обов’язку виконати судове рішення (як невіддільного складника права кожного на судовий захист) з огляду на ускладнення або унеможливлення такого процесу, обов’язковості судових рішень, які набрали законної сили, чим спричинить порушення права особи на доступ до суду, знівелює дієвість судочинства, що є несумісним із принципом верховенства права, що його встановлено частиною першою статті 8 Конституції України.

Визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), частину другу статті 3, підпункт 9 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» від 8 липня 2011 року № 3674-VI.

7. Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо удосконалення відповідальності за порушення правил військового обліку та законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію

(Закон України №3696-IX від 09.05.2024, чинність з 19.05.2024)

у статті 38: частину першу викладено в такій редакції:

"Адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через два місяці з дня його виявлення, крім справ про адміністративні правопорушення, зазначених у частині сьомій цієї статті, та за винятком випадків, коли справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу підвідомчі суду (судді)";

після частини шостої доповнено новою частиною такого змісту:

"Адміністративне стягнення за вчинення в особливий період правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення".

статті 210 і 210-1 викладено в такій редакції:

"Стаття 210. Порушення призовниками, військовозобов’язаними, резервістами правил військового обліку

Порушення призовниками, військовозобов’язаними, резервістами правил військового обліку -

тягне за собою накладення штрафу від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, -

тягне за собою накладення штрафу від трьохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період -

тягне за собою накладення штрафу від однієї тисячі до однієї тисячі п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Примітка. Положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов’язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.

Стаття 210-1. Порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію

Порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію -

тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об’єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, -

тягне за собою накладення штрафу на громадян від п’ятисот до семисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об’єднань - від однієї тисячі п’ятисот до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період –

тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об’єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян";

статтю 258 після частини четвертої доповнено новою частиною такого змісту:

"Протокол не складається у разі вчинення в особливий період адміністративних правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, розгляд яких віднесено до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України (у частині правопорушень, вчинених військовозобов’язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України), якщо особа не з’явилася без поважних причин або не повідомила причину неприбуття на виклик територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце виклику, та за наявності у територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України підтвердних документів про отримання особою виклику".

8. Про внесення змін до Кримінального, Кримінального процесуального кодексів України та інших законодавчих актів України щодо запровадження інституту умовно-дострокового звільнення осіб від відбування покарання для безпосередньої їх участі в обороні країни, захисті її незалежності та територіальної цілісності

(Закон України №3687-IX від 08.05.2024, чинність з 19.05.2024)

Кримінальний кодекс України доповнено статтями 81-1 і 336-2 такого змісту:

"Стаття 81-1. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання для проходження військової служби

1. Під час проведення мобілізації та/або дії воєнного стану до осіб, які відбувають покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, судом може бути застосовано умовно-дострокове звільнення для проходження ними військової служби за контрактом.

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, передбачене цією статтею, не застосовується до осіб, засуджених за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України, засуджених за вчинення умисного вбивства двох або більше осіб, або вчиненого з особливою жорстокістю, або поєднаного із зґвалтуванням або сексуальним насильством, або особливо тяжких корупційних кримінальних правопорушень чи засуджених за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених статтями 152-156-1, 258-258-6, частиною четвертою статті 286-1, статтею 348 цього Кодексу, а також до засуджених службових осіб, які згідно з підпунктом 1 пункту 3 примітки до статті 368 цього Кодексу займали особливо відповідальне становище.

У разі застосування судом умовно-дострокового звільнення на підставі, визначеній цією статтею, така особа звільняється умовно-достроково від відбування лише основного покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк.

2. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання для проходження військової служби за контрактом може бути застосовано судом, якщо засуджений виявив бажання проходити військову службу за контрактом та відповідає вимогам проходження військової служби за контрактом, визначеним статтею 21-5 Закону України "Про військовий обов’язок і військову службу".

При ухваленні рішення про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання для проходження військової служби за контрактом суд покладає на особу, звільнену від відбування покарання, обов’язок невідкладно, але не пізніше 24 годин після набрання законної сили судовим рішенням про умовно-дострокове звільнення особи від відбування покарання для проходження військової служби за контрактом, прибути у супроводі Національної гвардії України до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки для укладення контракту та проходження військової служби.

3. У разі вчинення особою, до якої було застосовано умовно-дострокове звільнення від відбування покарання для проходження військової служби за контрактом, протягом невідбутої частини покарання нового кримінального правопорушення суд призначає такій особі покарання за правилами, передбаченими статтями 71 і 72 цього Кодексу";

"Стаття 336-2. Ухилення від прийняття на військову службу за контрактом

1. Ухилення від прийняття на військову службу за контрактом особою, яку під час проведення мобілізації та/або дії воєнного стану звільнено умовно-достроково від відбування покарання для проходження військової служби, -

карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років".

У Кримінальному процесуальному кодексі України:

частину дев’яту статті 336 викладено в такій редакції:

"9. Якщо особа, яка братиме участь у судовому провадженні дистанційно, тримається в установі попереднього ув’язнення або установі виконання покарань, дії, передбачені абзацом другим частини сьомої цієї статті, здійснюються службовою особою такої установи.

Особа, яка тримається в установі попереднього ув’язнення або установі виконання покарань, може брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні такої установи за допомогою її технічних засобів та з використанням власного кваліфікованого електронного підпису.

У разі відсутності власного кваліфікованого електронного підпису участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції здійснюється з використанням електронного кабінету установи або кабінету її службової особи.

Технічну можливість участі у відеоконференції, належну якість зображення та звуку, інформаційну безпеку тощо забезпечує така установа";

статтю 376 після частини п’ятої доповнено новою частиною такого змісту:

"6. Ухвала суду про умовно-дострокове звільнення особи від відбування покарання на підставі, визначеній статтею 81-1 Кримінального кодексу України, або про відмову в умовно-достроковому звільненні невідкладно, але не пізніше 24 годин після її проголошення, надсилається до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, а також до органу або установи виконання покарань".

у статті 539:

частину першу доповнено абзацом четвертим такого змісту:

"Питання про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання для проходження військової служби вирішуються судом за клопотанням (поданням) органу або установи виконання покарань";

частину п’яту доповнено абзацом четвертим такого змісту:

"Судове засідання щодо розгляду клопотання (подання) про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання для проходження військової служби проводиться за участю прокурора, засудженого та представника установи виконання покарань";

частину сьому після абзацу першого доповнено новим абзацом такого змісту:

"У разі набрання законної сили ухвалою суду про відмову в задоволенні клопотання (подання) про умовно-дострокове звільнення засудженого від відбування покарання для проходження військової служби розгляд повторного клопотання (подання) органу або установи виконання покарань з цього самого питання та стосовно тієї самої засудженої особи може мати місце не раніш як через три місяці з дня винесення ухвали суду про відмову".

у Законі України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей":

статтю 10-1 доповнено пунктом 24 такого змісту:

"24. Військовослужбовцям із числа осіб, яких умовно-достроково звільнено від відбування покарання на підставі, визначеній статтею 81-1 Кримінального кодексу України, та які проходять військову службу за контрактом, щорічна основна відпустка не надається, але може надаватися відпустка за сімейними обставинами та з інших поважних причин тривалістю не більше 10 календарних днів.

Військовослужбовцю на підставі висновку військово-лікарської комісії надається відпустка для лікування у зв’язку з хворобою або відпустка для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Відпустка надається виключно за місцем перебування військовослужбовця в закладах охорони здоров’я";

9. Про внесення змін до наказу Міністерства юстиції України, Міністерства внутрішніх справ України, Офісу Генерального прокурора від 07 лютого 2023 року №493/5/67/32

(Наказ Міністерства юстиції України, Міністерства внутрішніх справ, Офісу Генерального прокурора №1337/5/289/101 від 06.05.2024, чинність з 22.05.2024)

Пункт 2 наказу Міністерства юстиції України, Міністерства внутрішніх справ України, Офісу Генерального прокурора від 07 лютого 2023 року № 493/5/67/32 «Про запровадження та реалізацію пілотного проєкту щодо залучення психологів до кримінальних проваджень за участю малолітніх, неповнолітніх осіб через регіональні / міжрегіональні центри з надання безоплатної правничої допомоги», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07 лютого 2023 року за № 247/39303, викладено у такій редакції:

«2. Визначити, що з 01 вересня 2024 року пілотний проєкт щодо залучення психологів до кримінальних проваджень за участю малолітніх, неповнолітніх осіб через регіональні/міжрегіональні центри з надання безоплатної правничої допомоги діє на всій території України, на яку поширюється юрисдикція органів державної влади України.».

      Внесено до Порядку реалізації пілотного проєкту щодо залучення психологів до кримінальних проваджень за участю малолітніх, неповнолітніх осіб через регіональні/міжрегіональні центри з надання безоплатної правничої допомоги, затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Міністерства внутрішніх справ України, Офісу Генерального прокурора від 07 лютого 2023 року № 493/5/67/32, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07 лютого 2023 року за № 247/39303, такі зміни:

пункт 7 після абзацу першого доповнено абзацом другим такого змісту:

«Центр повинен забезпечити ознайомлення психолога, який залучається відповідно до цього Порядку, із запитом про залучення психолога та із положеннями статті 387 Кримінального кодексу України, якою передбачена кримінальна відповідальність за розголошення без дозволу прокурора, слідчого даних досудового розслідування.».

10. Про затвердження Порядку надання військовослужбовцям додаткової відпустки за знищену ворожу техніку

(Постанова Кабінету Міністрів України від 21 травня 2024 р. № 585, чинність з 25.05.2024)

Цей Порядок визначає механізм та тривалість надання військовослужбовцям Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями, Служби зовнішньої розвідки, розвідувального органу Міноборони (далі - військовослужбовці) додаткової відпустки за знищену ворожу техніку (далі - відпустка).

Загальна тривалість відпустки не повинна перевищувати 15 календарних днів на рік.

Відпустка може надаватися військовослужбовцям протягом календарного року із збереженням грошового забезпечення без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та у зворотному напрямку, але не більше двох діб в один кінець, за умови одночасної відсутності не більш як 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців відповідного підрозділу.

За бажанням військовослужбовця така відпустка може надаватись одночасно з наданням щорічної основної відпустки (або частини щорічної основної відпустки).

Невикористані у поточному календарному році дні відпустки на наступний календарний рік не переносяться.

Підтвердженням знищення ворожої техніки є:

1) журнал бойових дій (журнал ведення оперативної обстановки);

2) рапорт (донесення) командира підрозділу, групи (військової частини) за підпорядкованістю, що виконував (виконувала) завдання, в якому детально зазначаються обставини, місце (координати), дата, час, спосіб знищення, тип знищеної техніки;

3) донесення (доповідь, рапорт) командирів суміжних (розвідувальних) підрозділів, які за результатами візуального спостереження підтверджують знищення техніки;

4) дані відеофіксації, технічних засобів розвідки (спостереження), відеозапис відображення повітряної обстановки бойових машин протиповітряної оборони під час бойової роботи.

Рішення про визнання ворожої техніки такою, що знищена, приймається на підставі обов’язкового підтвердження, зазначеним у підпункті 4 пункту 8 цього Порядку способом та додатково одним із способів, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 8 цього Порядку, з яких можливо зробити висновок про її знищення, і оформляється розпорядчим документом (наказом) керівника органу військового управління (начальника підрозділу, органу, закладу чи установи СБУ), в складі якого підрозділ виконує завдання згідно з бойовим наказом (розпорядженням).

У розпорядчому документі (наказі) про підтвердження знищення техніки зазначаються обставини, місце, дата, час, спосіб знищення техніки, тип техніки, конкретні особи підрозділу, екіпажу та прирівняного до них підрозділу з урахуванням їх особистого внеску (або окрема особа у разі самостійного виконання завдання), які (яка) виконували (виконувала) завдання із знищення ворожої техніки.

Розпорядчий документ (наказ) про підтвердження знищення ворожої техніки приймає керівник органу військового управління (начальник підрозділу, органу, закладу чи установи СБУ), якому підпорядковується військовослужбовець (підпорядковуються військовослужбовці), у випадку підпорядкування військовослужбовців різним керівникам органів військового управління (начальникам підрозділів, органів, закладів чи установ СБУ), - в зоні відповідальності якого знищено техніку.

Розпорядчий документ (наказ) керівника органу військового управління (начальника підрозділу, органу, закладу чи установи СБУ) про підтвердження знищення ворожої техніки є підставою для видання наказу про надання відпустки.

11. Про затвердження Порядку та строків передачі військовослужбовцем оригіналу особистого розпорядження командиру військової частини, командиру/керівнику підрозділу органу (служби, військового формування) для зберігання в особовій справі

(Постанова Кабінету Міністрів України від 14 травня 2024 р. № 550, чинність з 17.05.2024)

Цей Порядок визначає механізм та строки передачі військовослужбовцем, військовозобов’язаним або резервістом, який призваний на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, оригіналу особистого розпорядження командиру військової частини, командиру/керівнику підрозділу органу (служби, військового формування), складеного на випадок своєї загибелі (смерті), про виплату одноразової грошової допомоги особі (особам) за його вибором.

Справжність підпису військовослужбовця Збройних Сил, військовозобов’язаного або резервіста, який призваний на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, на особистому розпорядженні засвідчує командир військової частини або нотаріус.

Оригінал особистого розпорядження передається військовослужбовцем, військовозобов’язаним або резервістом, який призваний на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, командиру військової частини, командиру/керівнику підрозділу органу (служби, військового формування) в день засвідчення на ньому справжності підпису або в десятиденний строк з дня засвідчення підпису (у разі засвідчення справжності підпису на особистому розпорядженні нотаріусом), про що робиться відповідний запис на копії особистого розпорядження.

У разі скасування особистого розпорядження або складення нового особистого розпорядження військовослужбовець, військовозобов’язаний або резервіст, який призваний на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, подає командиру військової частини, командиру/керівнику підрозділу органу (служби, військового формування) за місцем проходження служби відповідний рапорт або нове особисте розпорядження, складене з урахуванням вимог пункту 3 цього Порядку.

12. Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 27 травня 2022 р. № 634

(Постанова Кабінету Міністрів України №512 від 07 травня 2024 року, чинність з 08.05.2024)

У пункті 1:

підпункт 1 викладено в такій редакції:

“1) фізичним особам та фізичним особам - підприємцям, призваним або прийнятим на військову службу після введення воєнного стану до його припинення чи скасування, не здійснюється нарахування плати за оренду державного та комунального майна за період з 1 числа місяця, в якому їх було призвано або прийнято на військову службу, по 1 число місяця, що настає через три місяці після дати закінчення проходження ними військової служби.

Факт призову або прийняття на військову службу та факт закінчення проходження військової служби підтверджується шляхом надсилання орендарем відповідного повідомлення, до якого додана копія військово-облікового або іншого документа, виданого компетентним органом, що дає змогу встановити дату початку та/або закінчення проходження ним військової служби.

Зазначене повідомлення надсилається орендодавцю за договором оренди державного чи комунального майна у паперовій або електронній формі…

Доповнено постанову пунктом 13-2 такого змісту:

“13-2. На період воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення чи скасування:

комунальні підприємства, які повністю або частково фінансуються за рахунок місцевого бюджету, утворені органами місцевого самоврядування, юрисдикція яких поширюється на визначені території, для яких не визначена дата завершення бойових дій або тимчасової окупації, мають право на отримання в оренду державного майна без проведення аукціону з метою облаштування гуртожитків для тимчасового проживання внутрішньо переміщених (евакуйованих) осіб, житло яких знищено або пошкоджено внаслідок збройної агресії Російської Федерації;

місячна орендна плата за державне майно, яке використовується для облаштування гуртожитків для тимчасового проживання внутрішньо переміщених (евакуйованих) осіб, житло яких знищено або пошкоджено внаслідок збройної агресії Російської Федерації, органами місцевого самоврядування, юрисдикція яких поширюється на визначені території, для яких не визначена дата завершення бойових дій або тимчасової окупації, та утвореними ними комунальними підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково фінансуються за рахунок місцевого бюджету, становить 1 гривню за 1 кв. метр площі об’єкта оренди.

З метою отримання державного майна без проведення аукціону комунальне підприємство, визначене абзацом другим цього пункту, подає орендодавцю державного майна заяву, копію статуту (положення) та копію документа, що підтверджує заснування комунального підприємства органом місцевого самоврядування, юрисдикція якого поширюється на визначені території, для яких не визначена дата завершення бойових дій або тимчасової окупації.”.

13. Про внесення змін до Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності

(Постанова Кабінету Міністрів України від 3 травня 2024 р. № 501, чинність з 07.05.2024)

Пункт 4 викладено в такій редакції:

“4. Лікарсько-консультативна комісія закладу охорони здоров’я направляє осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, на огляд комісії згідно з цим Положенням.

Для проходження медико-соціальної експертизи особа, що звертається для встановлення інвалідності, повинна подати такі документи:

паспорт громадянина України та витяг з реєстру територіальної громади (у разі пред’явлення паспорта громадянина України у формі пластикової картки (ID картки), довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи - для внутрішньо переміщеної особи (за наявності);

довідку про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (для фізичних осіб, які через релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідному контролюючому органу і мають відповідну відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою);

військовий квиток (тимчасове посвідчення військовозобов’язаного) чи посвідчення про приписку до призовної дільниці або довідку територіального центру комплектування та соціальної підтримки про перебування на військовому обліку (за наявності) - для чоловіків віком від 18 до 60 років;

паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, - для іноземців та осіб без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах;

довідку про перебування осіб у місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України або інтернування в нейтральних державах, видану відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 20 січня 2023 р. № 55 “Про затвердження Порядку оформлення довідок про перебування осіб у місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України або інтернування в нейтральних державах”, або рішення Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, що діє відповідно до Положення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2022 р. № 1281 “Деякі питання виконання Закону України “Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей”  - для осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України або інтернування в нейтральних державах.

Лікарсько-консультативні комісії подають до комісії медичні документи, зокрема такі, що свідчать про втрату працездатності або ступінь порушення функцій організму особи, а саме:

направлення на огляд комісії за формою, затвердженою МОЗ;

медичні документи, що стосуються захворювання чи стану здоров’я, відповідно до якого особу направлено на огляд комісії:

- у разі надання медичної допомоги в умовах стаціонару, що пов’язано з діагнозом або станом здоров’я, відповідно до якого особу направлено на огляд комісії, - виписку з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого за формою, затвердженою МОЗ, в обсязі лише тих даних, на підставі яких встановлено ступінь важкості захворювання або діагноз, який розглядатиметься комісією;

- у разі надання медичної допомоги в амбулаторних умовах, що пов’язано з діагнозом або станом здоров’я, відповідно до якого особу направлено на огляд комісії, - виписку з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого за формою, затвердженою МОЗ, за останній рік із закладу (закладів) охорони здоров’я, де проводилося лікування або обстеження, та/або оригінали консультативних висновків лікарів та/або діагностичних досліджень за останній рік щодо діагнозу або стану здоров’я, який розглядатиметься комісією;

результати лабораторних, інструментальних, променевих та інших обстежень, що підтверджують діагнози або стани здоров’я та ступінь їх важкості (подаються до усіх направлень на огляд комісії);

план медичної та професійної реабілітації (за наявності);

копію індивідуального реабілітаційного плану (за наявності);

документи, зазначені в пунктах 11 і 13 цього Положення (за наявності);

документи, що підтверджують причинний зв’язок інвалідності, зазначені в пунктах 9, 10, 12, 14-18, 19-1 - 19-5 цього Положення (за наявності);

постанову військово-лікарської комісії, оформлену як довідка військово-лікарської комісії, свідоцтво про хворобу або витяг з протоколу засідання штатної військово-лікарської комісії за формою, затвердженою Міноборони, для діючих військовослужбовців або осіб, звільнених з військової служби (за наявності). Документи, зазначені в цьому абзаці, можуть бути подані у формі паперових копій електронних документів, засвідчених відповідно до пункту 3 Порядку здійснення в особливий період обміну медичними та іншими документами військовослужбовців між закладами охорони здоров’я державної та комунальної власності, державними установами Національної академії медичних наук, в яких військовослужбовці перебували (перебувають) на лікуванні, та військовими частинами, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2023 р. № 901 (Офіційний вісник України, 2023 р., № 83, ст. 4763) (за наявності);

документи або інформацію, що підтверджують безперервну тимчасову непрацездатність протягом чотирьох місяців з дня її настання чи у зв’язку з одним і тим самим захворюванням протягом п’яти місяців з перервою за останні 12 місяців, а у разі захворювання на туберкульоз - протягом 10 місяців з дня настання непрацездатності (за наявності):

- інформацію про медичний (медичні) висновок (висновки) про тимчасову непрацездатність в Реєстрі медичних висновків в електронній системі охорони здоров’я, сформований (сформовані) відповідно до Порядку формування медичних висновків про тимчасову непрацездатність в Реєстрі медичних висновків в електронній системі охорони здоров’я, який затверджено МОЗ; та/або

- листки непрацездатності, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, у паперовій формі, видані відповідно до Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої МОЗ.

Комісія приймає документи осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, за наявності у них стійкого чи необоротного характеру захворювання, а також у разі безперервної тимчасової непрацездатності не пізніше ніж через чотири місяці з дня її настання чи у зв’язку з одним і тим самим захворюванням протягом п’яти місяців з перервою за останні 12 місяців, а у разі захворювання на туберкульоз - протягом 10 місяців з дня настання непрацездатності.”.

У пункті 12 слова “документів, виданих військово-лікувальними закладами, а також інших документів” заміно словами “постанови військово-лікарської комісії, оформленої як довідка військово-лікарської комісії, свідоцтво про хворобу або витяг з протоколу засідання штатної військово-лікарської комісії за формою, затвердженою Міноборони”.

Пункт 13 викладено в такій редакції:

“13. Ступінь втрати працездатності військовослужбовців і військовозобов’язаних у період проходження ними служби (зборів) встановлюється у відсотках на підставі постанови військово-лікарської комісії, оформленої як довідка військово-лікарської комісії, свідоцтво про хворобу або витяг з протоколу засідання штатної військово-лікарської комісії за формою, затвердженою Міноборони, та направлення командира військової частини чи територіального центру комплектування та соціальної підтримки на встановлення ступеня втрати працездатності. Копії документів, зазначених у цьому пункті, можуть бути подані в паперовій формі. Копія такого документа завіряється уповноваженою особою відповідно до Порядку здійснення в особливий період обміну медичними та іншими документами військовослужбовців між закладами охорони здоров’я державної та комунальної власності, державними установами Національної академії медичних наук, в яких військовослужбовці перебували (перебувають) на лікуванні, та військовими частинами, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2023 р. № 901.

Ступінь втрати працездатності військовослужбовця або військовозобов’язаного встановлюється комісією після закінчення його лікування.

Ступінь втрати працездатності військовослужбовця або військовозобов’язаного встановлюється з дня проведення військово-лікарською комісією його огляду, але не пізніше дати звільнення такого військовослужбовця або військовозобов’язаного з військової служби.”.

14. Про внесення до деяких постанов Кабінету Міністрів України змін щодо окремих питань діяльності структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій та виконавчих органів місцевих рад, на які покладено функції з питань ветеранської політики

(Постанова Кабінету Міністрів України від 3 травня 2024 р. № 493, чинність з 07.05.2024)

У Положенні про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни

у пункті 7: абзац другий замінено абзацами такого змісту:

“Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни”, “Посвідчення учасника війни” і відповідні нагрудні знаки, “Посвідчення члена сім’ї загиблого”, “Посвідчення члена сім’ї загиблого Захисника чи Захисниці України” видаються структурними підрозділами районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчими органами міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад, на які покладено функції з питань ветеранської політики (далі - місцеві структурні підрозділи з питань ветеранської політики), за задекларованим/зареєстрованим місцем проживання (перебування) або адресою фактичного місця проживання (для внутрішньо переміщених осіб) особи.

У Порядку та умовах виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час надання волонтерської допомоги в районі проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв’язку з військовою агресією Російської Федерації та/або іншої країни проти України, бойових дій та збройних конфліктів.

пункт 14 викладено в такій редакції:

“14. Для отримання одноразової грошової допомоги особа, зазначена в рішенні міжвідомчої комісії, подає місцевому структурному підрозділу заяву про перерахування коштів для виплати одноразової грошової допомоги в паперовій або електронній формі із зазначенням рахунка в установі банку.

Заява може подаватися через центр надання адміністративних послуг. Заяви приймаються адміністраторами центру надання адміністративних послуг виключно із формуванням електронної справи і надсилаються місцевому структурному підрозділу не пізніше ніж протягом наступного робочого дня після її формування. Заяви в паперовій формі передаються місцевому структурному підрозділу не рідше ніж один раз на два тижні.

Місцеві структурні підрозділи (центри надання адміністративних послуг) можуть забезпечувати складення заяви в електронній формі, друк і надання заявникові для перевірки та підписання.

Одноразова грошова допомога виплачується особі шляхом її перерахування місцевим структурним підрозділом на рахунок в установі банку, зазначений особою, не пізніше ніж через три робочих дні після надходження коштів на рахунок місцевого структурного підрозділу.

У разі коли після виплати одноразової грошової допомоги за її одержанням звертаються інші члени сім’ї, батьки, утриманці загиблого (померлого) волонтера, питання щодо розподілу суми одноразової грошової допомоги вирішується за взаємною згодою таких осіб або в судовому порядку.”;

15. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо регулювання праці домашніх працівників

(Закон України від 25 квітня 2024 р. № 3680-IX, чинність з 24.08.2024)

Внесено зміни до таких законодавчих актів України:

 У Кодексі законів про працю України:

у статті 7 слова "за трудовими договорами, додаткові" замінити словами "за трудовими договорами, у тому числі домашніх працівників, додаткові";

частину першу статті 24 доповнено пунктом 6-3 такого змісту:

Трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим:

"6-3) при укладенні трудового договору з домашнім працівником";

у статті 41:

частину першу доповнити пунктом 3-1 такого змісту:

Додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця з окремими категоріями працівників за певних умов

"3-1) вчинення домашнім працівником винних дій, які завдали або могли завдати шкоди життю чи здоров’ю члена домогосподарства";

частину першу статті 43-1 доповнено абзацом дванадцятим такого змісту:

Розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця без попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника)

"звільнення домашнього працівника";

Доповнено главою XI-А такого змісту:

"Глава XI-А

ПРАЦЯ ДОМАШНІХ ПРАЦІВНИКІВ

Стаття 173-2. Домашні працівники та домашня праця

Домашній працівник - це фізична особа, яка виконує домашню працю у межах трудових відносин з роботодавцем.

Домашня праця - це робота, яка виконується для домогосподарства за трудовим договором.

Не вважається домашньою працею робота для домогосподарства, яка здійснюється особою нерегулярно та не більше 40 годин на місяць.

Для цілей цієї глави:

домогосподарством визнається сукупність осіб, які спільно проживають в одному жилому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об’єднують та витрачають кошти. Такі особи можуть перебувати у родинних стосунках чи стосунках свояцтва, не перебувати у будь-яких із таких стосунків або перебувати і в родинних стосунках, і в стосунках свояцтва. Домогосподарство може складатися з однієї особи;

роботодавцем є фізична особа, яка є одним із членів домогосподарства та з якою домашній працівник уклав трудовий договір.

Не допускається прийняття на роботу домашнім працівником особи, яка не досягла 16-річного віку.

Стаття 173-3. Правовий статус домашніх працівників та особливості його регулювання

З урахуванням специфіки домашньої праці та особливостей умов праці, передбачених цим Кодексом, домашні працівники користуються всіма трудовими правами та гарантіями, передбаченими законодавством про працю, у тому числі на безпечні та здорові умови праці.

З домашніми працівниками укладається трудовий договір, який є основним документом, що засвідчує виникнення, зміну та припинення трудових відносин та визначає права та обов’язки сторін, а також є підставою для допуску домашнього працівника до роботи після здійснення роботодавцем повідомлення центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, про прийняття домашнього працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Трудовий договір укладається в письмовій формі у двох примірниках, що мають однакову юридичну силу і зберігаються у кожної із сторін.

Трудовий договір, укладений з домашнім працівником, обов’язково має містити:

1) прізвище, ім’я, по батькові та адреси роботодавця і домашнього працівника;

2) місце роботи;

3) дату початку дії трудового договору, а в разі укладення строкового трудового договору - строк дії договору;

4) опис виду і характеру роботи у формі, достатній для розуміння особою без спеціальних фахових знань обсягу своїх трудових обов’язків;

5) умови оплати праці (її розмір, періодичність, строки виплати, спосіб розрахунку, оплата роботи в нічний та надурочний час, у вихідні, святкові та неробочі дні);

6) тривалість робочого часу і часу відпочинку, порядок залучення до надурочних робіт, роботи у вихідні, святкові та неробочі дні;

7) умови надання щорічної оплачуваної відпустки;

8) способи обміну інформацією.

Трудовий договір, укладений з домашнім працівником, може передбачати додаткові, крім передбачених законодавством, права, гарантії, соціально-побутові пільги та взаємні зобов’язання сторін.

Протягом строку дії трудового договору до нього можуть бути внесені зміни за згодою сторін. Зміни до трудового договору вносяться в письмовій формі.

Сторони самостійно вирішують питання щодо необхідності ведення первинної облікової документації та трудової книжки домашнього працівника.

Загальнообов’язкове державне соціальне страхування домашніх працівників здійснюється на засадах добровільності.

Домашнім працівникам, які є неповнолітніми особами, тривалість роботи встановлюється з урахуванням часу, необхідного для здобуття ними загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої або вищої освіти.

Стаття 173-4. Додаткові права, обов’язки, гарантії та умови праці домашніх працівників, які проживають у житлі домогосподарства

У трудовому договорі, укладеному з домашнім працівником, може бути передбачено платне чи безоплатне надання роботодавцем житла домашньому працівнику в користування.

Надане домашньому працівникові жиле приміщення має відповідати вимогам законодавства.

У разі платного надання житла в користування домашньому працівникові такі відносини регулюються актами цивільного законодавства. Роботодавець не має права самостійно проводити відрахування із заробітної плати домашнього працівника в рахунок плати за користування таким житлом.

Домашньому працівнику має бути забезпечена повага до його честі та гідності, невтручання в його особисте життя.

Домашній працівник, який проживає в житлі домогосподарства, у тому числі на безоплатній основі, самостійно визначає місце для проведення часу відпочинку у вільний від роботи час або у період відпустки.

Вимога роботодавця про передачу на зберігання будь-якого документа домашнього працівника, у тому числі паспорта, є незаконною.

Не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення інформації про домогосподарство без згоди роботодавця, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини.

Стаття 173-5. Робочий час та час відпочинку домашніх працівників

На домашніх працівників поширюються положення щодо тривалості робочого часу та часу відпочинку, передбачені цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених цією статтею.

Якщо у зв’язку із специфікою домашньої праці не може бути додержана передбачена законом щоденна або щотижнева тривалість робочого часу, допускається запровадження підсумованого обліку робочого часу, з тим щоб тривалість робочого часу за місячний обліковий період не перевищувала нормального числа робочих годин.

Домашній працівник самостійно веде облік свого робочого часу у зручній для нього формі та погоджує його з роботодавцем у строки, визначені трудовим договором.

Залучення домашнього працівника до надурочних робіт здійснюється згідно з умовами трудового договору і не може перевищувати граничні норми застосування надурочних робіт, визначені законом. Можливість виконання роботи у вихідні, святкові та неробочі дні передбачається трудовим договором.

Робочий день домашнього працівника може бути поділений на частини, з тим щоб загальна тривалість робочого часу не перевищувала його щоденної нормальної тривалості, при цьому домашній працівник може на власний розсуд розпоряджатися вільним від роботи часом.

Трудовий договір, укладений з домашнім працівником, може передбачати періоди очікування, які вважаються годинами роботи, під час яких домашній працівник не може розпоряджатися своїм часом на власний розсуд у зв’язку з необхідністю бути готовим до виконання за дорученням роботодавця передбачених договором трудових обов’язків.

Умови і розмір оплати періодів очікування або порядок надання іншого вільного від роботи часу із збереженням заробітної плати визначаються трудовим договором. При цьому розмір такої оплати не може бути меншим за розмір встановленого законом мінімального рівня оплати праці.

Тривалість періодів очікування, компенсація за які здійснюється шляхом оплати, не може перевищувати 10 відсотків тривалості робочого часу, визначеної трудовим договором.

На домашніх працівників не поширюються вимоги про обов’язковість погодження чи отримання дозволу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) підприємства, установи, організації при запровадженні підсумованого обліку робочого часу (стаття 61) та при залученні до надурочних робіт (стаття 64), роботи у вихідні, святкові та неробочі дні (стаття 71).

Час здійснення домашнім працівником супроводу члена домогосподарства під час відпочинку включається в робочий час.

Стаття 173-6. Особливості припинення трудового договору з домашнім працівником

Трудовий договір, укладений з домашнім працівником, може бути припинений з ініціативи однієї із сторін.

Про розірвання трудового договору на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу роботодавець повідомляє домашнього працівника не менше ніж за 14 днів, якщо інше не передбачено трудовим договором.

Трудовий договір розривається з ініціативи роботодавця шляхом підписання додаткової угоди про розірвання трудового договору або в односторонньому порядку шляхом надсилання домашньому працівнику у спосіб, визначений трудовим договором, або рекомендованим листом з описом вкладення повідомлення про розірвання трудового договору.

У разі надсилання домашньому працівнику повідомлення про розірвання трудового договору засобами поштового зв’язку такий трудовий договір вважається розірваним з наступного робочого дня після дати вручення домашньому працівнику поштового відправлення.

Розірвання трудового договору з ініціативи домашнього працівника здійснюється у строки та на умовах, передбачених статтями 38, 39 цього Кодексу, якщо інше не визначено трудовим договором.

Домашній працівник має право негайно в односторонньому порядку розірвати трудовий договір з роботодавцем у разі вчинення стосовно нього членом домогосподарства винних дій, які посягають на честь чи гідність домашнього працівника, або втручання в його особисте життя.

Про факт та підстави припинення трудового договору, укладеного з домашнім працівником, роботодавець письмово повідомляє центральний орган виконавчої влади, який реалізує державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, протягом трьох днів з дня звільнення домашнього працівника.

Домашній працівник може вимагати від роботодавця внесення до трудового договору окремого запису про припинення такого трудового договору.

Стаття 173-7. Особливості здійснення контролю за додержанням законодавства про працю стосовно домашніх працівників

Посадова особа центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, має право проводити в домогосподарстві роз’яснювальну роботу про найбільш ефективні способи додержання законодавства про працю, моніторинг стану його додержання, у тому числі щодо оформлення трудових відносин.

На запит центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, фізична особа зобов’язана надати інформацію про виконання фізичними особами домашньої праці в її домогосподарстві.

У разі наявності обґрунтованих підстав вважати, що домогосподарство використовує працю інших фізичних осіб, посадовій особі центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, забезпечується можливість проведення конфіденційної розмови з фізичною особою, яка виконує домашню працю в цьому домогосподарстві";

частину другу статті 233 доповнено другим реченням такого змісту: "Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права".

16. Про внесення зміни до Кодексу законів про працю України щодо трудових відносин при передачі суб’єкта господарювання

(Закон України від 25 квітня 2024 р. № 3677-IX, чинність з 15.05.2024)

Кодекс законів про працю України доповнено статтею 36-1 такого змісту:

"Стаття 36-1. Трудові відносини при передачі суб’єкта господарювання

Передача суб’єкта господарювання у розумінні цього Кодексу - це зміна власника підприємства, установи, організації, їх реорганізація (злиття, приєднання, поділ, перетворення), виділ, а також зміна власника/користувача майна або його частини, за яким стоїть організована група ресурсів, що використовуються роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), із збереженням виду економічної діяльності, що провадився відчужувачем.

Відчужувачем є будь-яка юридична особа чи роботодавець - фізична особа, яка передає суб’єкт господарювання. Набувачем є будь-яка юридична особа чи роботодавець - фізична особа, яка внаслідок передачі отримує суб’єкт господарювання, за яким стоїть організована група ресурсів, продовжує той самий вид економічної діяльності, що і відчужувач, та стає учасником існуючих трудових відносин.

У разі передачі суб’єкта господарювання трудові відносини працівників продовжуються із набувачем. Права і обов’язки за трудовими договорами, що існували між працівниками і відчужувачем, переходять до набувача.

У разі передачі суб’єкта господарювання статус і функції виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника), а в разі відсутності первинної профспілкової організації - вільно обраних та уповноважених представників (представника) працівників зберігаються і підлягають виконанню на тих самих умовах, які існували до переходу прав і обов’язків від відчужувача, з яким у працівників укладені трудові договори, до набувача.

Відчужувач та набувач зобов’язані не пізніше ніж за 10 робочих днів до здійснення передачі суб’єкта господарювання поінформувати письмово або за допомогою технічних засобів електронних комунікацій виборний орган первинної профспілкової організації (профспілкового представника), а в разі відсутності первинної профспілкової організації - вільно обраних та уповноважених представників (представника) працівників, а в разі їх відсутності - працівників про:

1) дату або орієнтовну дату передачі суб’єкта господарювання;

2) причини передачі суб’єкта господарювання;

3) правові, економічні та соціальні наслідки передачі суб’єкта господарювання для працівників;

4) будь-які заходи, передбачені стосовно працівників.

Виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник), а в разі відсутності первинної профспілкової організації - вільно обрані та уповноважені представники (представник) працівників протягом п’яти робочих днів з дня отримання інформації, зазначеної в частині п’ятій цієї статті, мають право ініціювати консультації з відчужувачем та/або набувачем щодо причин прийняття рішення про передачу суб’єкта господарювання та його правових, економічних та соціальних наслідків для працівників, а також щодо заходів, які планується запровадити для уникнення таких наслідків чи їх пом’якшення. Консультації проводяться протягом п’яти робочих днів з дня їх ініціювання. За результатами консультацій складається протокол або інший документ за домовленістю сторін.

Відсутність ініціювання консультацій не впливає на здійснення зазначених у цій статті заходів, пов’язаних із передачею суб’єкта господарювання.

Про зміни істотних умов праці, спричинених передачею суб’єкта господарювання, працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

У разі звільнення працівника через зміну істотних умов трудового договору на шкоду працівникові роботодавець вважається таким, що несе відповідальність за завершення трудового договору або трудових відносин".

17. Про внесення змін до Порядку забезпечення доступу осіб, уповноважених на здійснення реєстраційних дій, до Єдиних та Державних реєстрів, створення та забезпечення функціонування яких належить до компетенції Міністерства юстиції України

(Наказ Міністерства юстиції  України від 22.04.2024  № 1173/5, чинність з 03.05.2024)

Внесено до пункту 9 Порядку забезпечення доступу осіб, уповноважених на здійснення реєстраційних дій, до Єдиних та Державних реєстрів, створення та забезпечення функціонування яких належить до компетенції Міністерства юстиції України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 2015 року № 2586/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 грудня 2015 року за № 1568/28013, такі зміни:

після абзацу третього доповнено абзацом четвертим такого змісту:

«У разі скасування/анулювання Міністерством юстиції України рішення територіального органу Міністерства юстиції України про тимчасове блокування доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та/або Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань доступ до реєстрів надається адміністратором реєстрів не пізніше наступного робочого дня після отримання від Міністерства юстиції України повідомлення про скасування/анулювання відповідного рішення.».

18. Про внесення змін до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" щодо забезпечення прозорості місцевого самоврядування

(Закон України від 22.02.2024  №3590-IX, чинність з 15.05.2024)

Внесено до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" такі зміни:

У статті 46: частину п’ятнадцяту викладено в такій редакції:

"15. Порядок проведення першої сесії ради, порядок обрання голови та заступника (заступників) голови районної у місті, районної, обласної ради, секретаря сільської, селищної, міської ради, скликання чергової та позачергової сесій ради, призначення пленарних засідань ради, підготовки і розгляду питань на пленарних засіданнях, прийняття рішень ради про затвердження порядку денного сесії та з інших процедурних питань, а також порядок роботи сесії визначаються регламентом ради з урахуванням вимог Конституції України, цього Закону, законів України "Про статус депутатів місцевих рад", "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" та інших законів. До прийняття регламенту ради чергового скликання застосовується регламент ради, що діяв у попередньому скликанні";

доповнено частинами вісімнадцятою і дев’ятнадцятою такого змісту:

"18. Пленарне засідання ради транслюється в мережі Інтернет у режимі реального часу, крім випадків розгляду питань, що містять інформацію з обмеженим доступом відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації".

Пленарне засідання ради підлягає відеофіксації з подальшим зберіганням відеозапису засідання не менше п’яти років. Відеозапис пленарного засідання ради оприлюднюється в частині, що транслюється відповідно до цього Закону, невідкладно після закінчення засідання, але не пізніше наступного дня після проведення засідання, на офіційному веб-сайті ради чи в інший спосіб із забезпеченням відкритого доступу до відеозапису.

19. Під час сесії ради депутати, посадові особи місцевого самоврядування, інші доповідачі зобов’язані використовувати державну мову відповідно до вимог Закону України "Про забезпечення функціонування української мови як державної".

Частини дев’яту і десяту статті 47 викладено в такій редакції:

"9. Засідання постійної комісії скликається в міру необхідності і є повноважним, якщо в ньому бере участь більше половини депутатів від загального складу комісії.

Засідання постійної комісії транслюється в мережі Інтернет у режимі реального часу та підлягає відеофіксації з подальшим зберіганням та оприлюдненням відеозапису засідання на умовах і в порядку, визначених частиною вісімнадцятою статті 46 цього Закону.

10. За результатами вивчення і розгляду питань постійні комісії готують висновки і рекомендації. Висновки і рекомендації постійної комісії приймаються відкритим поіменним голосуванням більшістю голосів від загального складу комісії і підписуються головою комісії, а в разі його відсутності - заступником голови або секретарем комісії. Протоколи засідань комісії, в яких зазначаються результати поіменного голосування, підписуються головою і секретарем комісії. Проекти порядку денного засідань постійної комісії ради, висновки і рекомендації постійної комісії, протоколи її засідань є відкритими та оприлюднюються і надаються на запит відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації".

Статтю 60 доповнено частиною десятою такого змісту:

"10. Публічна інформація у формі відкритих даних щодо об’єктів права власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об’єктів їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад, оприлюднюється та регулярно оновлюється, в тому числі за результатами інвентаризації, що проводиться згідно із законодавством, на єдиному державному веб-порталі відкритих даних та на офіційних веб-сайтах органів місцевого самоврядування відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації".

19. Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період

(Постанова Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 р. № 560)

Керівники підприємств, установ, організацій з отриманням розпорядження відповідного голови (начальника) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації) або відповідного керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки про проведення заходів мобілізації чи виклик резервістів та військовозобов’язаних районного (міського) територіального центру комплектування:

видають наказ керівника підприємства (установи, організації) про проведення оповіщення резервістів та військовозобов’язаних, у якому зазначаються підстава та мета видання, перелік осіб, які підлягають оповіщенню, дата, час та місце їх прибуття, способи доставки до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, який надіслав розпорядження, відповідальні особи за здійснення оповіщення, порядок здійснення контролю за оповіщенням та прибуттям військовозобов’язаних, інші питання;

організовують через відповідальних осіб здійснення оповіщення у робочий час працівників підприємства (установи, організації) шляхом вручення повісток під їх особистий підпис;

здійснюють на підприємстві (в установі, організації) інформаційне забезпечення призову резервістів та військовозобов’язаних на військову службу під час мобілізації;

повідомляють письмово у триденний строк районному (міському) територіальному центру комплектування та соціальної підтримки про результати оповіщення та виконання резервістами та військовозобов’язаними вимог законодавства;

забезпечують прибуття резервістів та військовозобов’язаних шляхом їх перевезення від підприємства (установи, організації) до пунктів збору районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки або військових частин чи звільнення їх від виконання обов’язків з урахуванням часу, необхідного для прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, та у разі потреби часу на зворотній шлях;

невідкладно інформують відповідний районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки про працівників, які відмовилися від отримання повісток, та працівників, які написали заяви про звільнення.

Керівники органів охорони державного кордону (крім авіаційної частини) або його структурних підрозділів з набранням чинності Указом Президента України про оголошення (продовження) мобілізації та/або з отриманням розпорядження про проведення заходів мобілізації відповідного голови (начальника) обласної, Київської та Севастопольської міської, районної держадміністрації (військової адміністрації):

організовують проведення представниками органів охорони державного кордону або їх структурних підрозділів перевірок в осіб чоловічої статі віком від 18 до 60 років військово-облікового документа (військово-облікового документа в електронній формі) разом з документом, що посвідчує особу, у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон України;

відмовляють у перетині державного кордону (на виїзд з України) на пунктах пропуску через державний кордон України особам чоловічої статі віком від 18 до 60 років:

у разі відсутності у таких осіб військово-облікового документа (військово-облікового документа в електронній формі);

якщо в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов’язаних та резервістів містяться відомості про подання такої особи щодо розшуку в Національну поліцію;

викликають поліцейського для здійснення адміністративного затримання особи та її доставлення до найближчого територіального центру комплектування та соціальної підтримки у разі наявності в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов’язаних та резервістів відомостей про подання такої особи щодо розшуку в Національну поліцію.

У разі відмови від отримання повістки поліцейський, який входить складу групи оповіщення, проводить адміністративне затримання та доставлення громадянина до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки на підставі статей 261 і 262 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Перевірка військово-облікового документа (військово-облікового документа в електронній формі) у громадян чоловічої статі віком від 18 до 60 років може здійснюватися:

у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон України - представниками органів охорони державного кордону або їх структурних підрозділів Держприкордонслужби;

за місцем проживання, роботи, навчання, у громадських місцях, громадських будинках та спорудах, місцях масового скупчення людей, на пунктах пропуску (блок-постах) - уповноваженими представниками територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки або поліцейськими.

За наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов’язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім’я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов’язаного підлягає обов’язковій реєстрації.

У разі позитивного рішення військовозобов’язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.

У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов’язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.

Для продовження строку дії відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов’язаний з виданням Указу Президента України про продовження строку проведення мобілізації подає (надсилає) на розгляд комісії заяву у паперовій або електронній формі, зокрема, у разі технічної реалізації засобами електронного кабінету призовника, військовозобов’язаного, резервіста.

Військовозобов’язані, які здійснюють догляд (постійний догляд) за особами, зазначеними у пунктах 9, 13, 14 частини першої статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”, та які не мають права на призначення компенсації (допомоги, надбавки) на догляд за ними, для розгляду питання надання їм відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації звертаються до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу за місцем свого перебування на військовому обліку із заявою у паперовій або електронній формі, зокрема, у разі технічної реалізації засобами електронного кабінету призовника, військовозобов’язаного, резервіста, до якої додається письмова заява особи, яка потребує догляду чи постійного догляду, довільної форми із зазначенням реєстраційного номера облікової картки платника податків, про підтвердження відсутності інших осіб, які не є військовозобов’язаними та відповідно до закону зобов’язані її утримувати (чоловік/дружина, працездатні діти), чи інших працездатних членів сім’ї, які зобов’язані та можуть здійснювати постійний догляд.

Здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України “Про освіту”, а також докторанти та особи, зараховані на навчання до інтернатури для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, надають до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки довідку про здобувача освіти, сформовану в Єдиній державній електронній базі з питань освіти за формою, визначеною у додатку 9, та документи (нотаріально засвідчені копії документів), що підтверджують зарахування на навчання до інтернатури згідно з додатком 5.

У разі ухвалення комісією рішення про відмову у наданні відстрочки військовозобов’язаний, який підлягає призову на військову службу під час мобілізації, направляється на медичний огляд для визначення придатності до військової служби.

Військовозобов’язані, у яких строк дії відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не завершився, на медичний огляд не направляються, крім випадків, коли військовозобов’язані приймаються на військову службу за контрактом.

Не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов’язані:

до досягнення 25-річного віку, які пройшли базову загальновійськову підготовку відповідно до статті 10-1 Закону України “Про військовий обов’язок і військову службу” чи базову військову службу. Такі особи до досягнення 25-річного віку не направляються на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду;

з числа громадян, які проходили військову службу та були звільнені із служби у запас у зв’язку із звільненням з полону.

Особи, які не проходили медичний огляд або в яких закінчився строк дії рішення (постанови) про придатність до військової служби, направляються на військово-лікарську комісію.

ПЕРЕЛІК
документів, що подаються військовозобов’язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”

Категорія осіб, які мають право на відстрочку відповідно до статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”

Документи, що підтверджують право на відстрочку

1. Частина перша статті 23 Закону

1) заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, і перебувають на спеціальному військовому обліку

клопотання керівника органу щодо оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації військовозобов’язаних, та витяг із наказу Мінекономіки про бронювання військовозобов’язаних

2) визнані в установленому порядку особами з інвалідністю або відповідно до висновку військово-лікарської комісії тимчасово непридатними до військової служби за станом здоров’я на строк 6-12 місяців (з наступним проходженням військово-лікарської комісії)

довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, визначеною МОЗ, або посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або пенсійне посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно, постанова військово-лікарської комісії територіального центру комплектування та соціальної підтримки

3) жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці

свідоцтво про народження дітей (трьох і більше) із зазначенням батьківства військовозобов’язаного та один із документів: свідоцтво про реєстрацію шлюбу з матір’ю (батьком) дітей (трьох і більше) або рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком (матір’ю), або рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання з тим із батьків, який є військовозобов’язаним, або письмовий договір між батьками про те, з ким будуть проживати діти та участь другого з батьків у їх вихованні, або рішення суду про встановлення факту перебування дитини на утриманні військовозобов’язаного відповідно до положень статті 315 Цивільного процесуального кодексу України, а також договір про сплату аліментів на дитину

4) жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої (таких) дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України

свідоцтво про народження дитини (дітей) із зазначенням батьківства військовозобов’язаного та один із документів: свідоцтво про смерть одного з батьків або рішення суду про оголошення одного із батьків померлим, або рішення суду про позбавлення одного з батьків батьківських прав, або рішення суду про визнання одного із батьків безвісти відсутнім, або вирок суду, за яким особа відбуває покарання у місцях позбавлення волі, або документи, які підтверджують, що особа самостійно виховує та утримує дитину (рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини або витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України)

5) жінки та чоловіки, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, які виховують дитину з інвалідністю віком до 18 років

для підтвердження інвалідності дитини - медичний висновок про дитину з інвалідністю віком до 18 років за формою, затвердженою МОЗ, або індивідуальна програма реабілітації дитини з інвалідністю, видана лікарсько-консультативною комісією лікувально-профілактичного закладу;
для підтвердження родинних стосунків з батьками (для рідних батьків) - свідоцтво про народження дитини із зазначенням батьківства військовозобов’язаного;
для підтвердження повноважень опікуна, піклувальника - рішення районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної ради об’єднаної територіальної громади або рішення суду про встановлення опіки, піклування та свідоцтво про народження дитини; для усиновителів - рішення суду про усиновлення та свідоцтво про народження дитини із зазначенням батьківства військовозобов’язаного;

для прийомних батьків - рішення районної, районної у м. Києві держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті ради про влаштування дитини до прийомної сім’ї або договір про влаштування дітей на спільне проживання та виховання у прийомній сім’ї за формою, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2002 р. № 565 (Офіційний вісник України, 2002 р., № 18, ст. 826), та свідоцтво про народження дитини; для батьків-вихователів - рішення районної, районної у м. Києві держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті ради про влаштування дитини до дитячого будинку сімейного типу або договір про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу за формою, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2002 р. № 564 (Офіційний вісник України, 2002 р., № 18, ст. 825), та свідоцтво про народження дитини

6) жінки та чоловіки, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, які виховують дитину, хвору на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитину, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров’я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, але якій не встановлено інвалідність

для підтвердження захворювання дитини - довідка про захворювання дитини на тяжке перинатальне ураження нервової системи, тяжку вроджену ваду розвитку, рідкісне (орфанне) захворювання, онкологічне, онкогематологічне захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкий психічний розлад, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гостре або хронічне захворювання нирок IV ступеня, про те, що дитина отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги (форма первинної облікової документації № 080-3/о);
для підтвердження виховання дитини - довідка про отримання державної допомоги на дитину, хвору на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, на дитину, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, яким не встановлено інвалідність, видана структурним підрозділом з питань соціального захисту населення районної, районної у м. Києві держадміністрації (військової адміністрації) адміністрації, виконавчим органом міської, районної у місті (у разі її утворення) ради, центром з нарахування та здійснення соціальних виплат (незалежно від того, кого призначено отримувачем допомоги);
для підтвердження родинних стосунків з батьками (для рідних батьків) - свідоцтво про народження дитини із зазначенням батьківства військовозобов’язаного;
для підтвердження повноважень опікуна, піклувальника - рішення районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної ради об’єднаної територіальної громади або рішення суду про встановлення опіки, піклування, свідоцтво про народження дитини;
для усиновителів - рішення суду про усиновлення; свідоцтво про народження дитини із зазначенням батьківства військовозобов’язаного;
для прийомних батьків - рішення районної, районної у м. Києві держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті ради про влаштування дитини до прийомної сім’ї або договір про влаштування дітей на спільне проживання та виховання у прийомній сім’ї за формою, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2002 р. № 565, свідоцтво про народження дитини;
для батьків-вихователів - рішення районної, районної у м. Києві держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті ради про влаштування дитини до дитячого будинку сімейного типу або договір про організацію діяльності дитячого будинку сімейного за формою, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2002 р. № 564, свідоцтво про народження дитини

7) жінки та чоловіки, на утриманні яких перебуває повнолітня дитина, яка є особою з інвалідністю I чи II групи

для підтвердження інвалідності дитини - довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, визначеною МОЗ, або посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або пенсійне посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України “Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю”, “Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю”, в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики;
для підтвердження родинних стосунків - свідоцтво про народження дитини із зазначенням батьківства військовозобов’язаного

8) усиновлювачі, на утриманні яких перебуває дитина (діти), яка (які) до моменту усиновлення була (були) дитиною-сиротою (дітьми-сиротами) або дитиною (дітьми), позбавленою (позбавленими) батьківського піклування, віком до 18 років, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, патронатні вихователі, на утриманні яких перебуває (перебувають) дитина-сирота (діти-сироти) або дитина (діти), позбавлена (позбавлені) батьківського піклування, віком до 18 років

для підтвердження статусу дитини - витяг із рішення районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської чи районної в місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної рад об’єднаної територіальної громади про надання дитині (дітям) статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування;
для патронатних вихователів - рішення районної, районної у м. Києві держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті ради про влаштування дитини до сім’ї патронатного вихователя та свідоцтво про народження дитини;
для опікунів, піклувальників - рішення районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної ради об’єднаної територіальної громади або рішення суду про встановлення опіки, піклування та свідоцтво про народження дитини;
для усиновлювачів - рішення суду про усиновлення та свідоцтво про народження дитини;
для прийомних батьків - рішення районної, районної у м. Києві держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті ради про влаштування дитини до прийомної сім’ї або договір про влаштування дітей на спільне проживання та виховання у прийомній сім’ї за формою, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2002 р. № 565, свідоцтво про народження дитини;
для батьків-вихователів - рішення районної, районної у м. Києві держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті ради про влаштування дитини до дитячого будинку сімейного типу або договір про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу за формою, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2002 р. № 564, свідоцтво про народження дитини

9) зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною та/або своїми батьком чи матір’ю (батьком чи матір’ю дружини (чоловіка), якщо вона сама потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров’я, померла (загинула), визнана зниклою безвісти або безвісно відсутньою, оголошена померлою, і батько чи мати дружини не має інших працездатних членів сім’ї, які зобов’язані та можуть здійснювати за ними догляд), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров’я потребують постійного догляду

для особи, яка зайнята доглядом, - документи, що підтверджують родинні зв’язки (свідоцтво про шлюб або свідоцтво про народження дитини, або свідоцтво про народження особи, яка здійснює догляд, та свідоцтво про народження дружини (чоловіка), документи, що підтверджують неможливість здійснення догляду іншим працездатним членом сім’ї, який зобов’язаний здійснювати догляд (висновок медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров’я про потребу іншого працездатного члена сім’ї в постійному догляді, довідка про смерть такого члена сім’ї, або рішення суду про визнання його безвісно відсутнім, або рішення суду про оголошення померлим, або витяг з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин), документи про отримання компенсації (допомоги, надбавки) на догляд, або акт про встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду) (додаток 8), у якому зазначаються відомості про наявність (відсутність) інших працездатних членів сім’ї, які могли б здійснювати такий догляд;
для особи, яка потребує догляду, - довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров’я про потребу в постійному догляді

10) опікуни особи, визнаної судом недієздатною

рішення суду про визнання особи недієздатною та рішення суду про призначення опікуна

11) які мають дружину (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи

свідоцтво про шлюб та один із документів, що підтверджує інвалідність дружини (чоловіка): довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або пенсійне посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України “Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю”, “Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю”, в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики

12) які мають дружину (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленою внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів або за наявності у особи з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів

свідоцтво про шлюб та один із документів, що підтверджує інвалідність дружини (чоловіка): довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, визначеною МОЗ, або посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або пенсійне посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України “Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю”, “Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю”, в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики та документ, що підтверджує наявність у дружини (чоловіка) захворювання та/або причину інвалідності

13) які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов’язаними та відповідно до закону зобов’язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов’язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов’язаних за вибором такої особи з інвалідністю

для особи, яка зайнята доглядом, - документи, що підтверджують родинні зв’язки, та один із документів що підтверджує неможливість інших осіб, які не є військовозобов’язаними та які зобов’язані за законом утримувати одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, здійснювати догляд за ними: інвалідність такої особи, її потребу у постійному догляді, перебування під арештом (крім домашнього арешту), відбування покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі, документи про отримання компенсації (допомоги, надбавки) на догляд або акт про встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду) (додаток 8), у якому зазначаються відомості про відсутність інших осіб, які могли б здійснювати такий догляд;
для особи, яка потребує догляду, - один із документів, що підтверджує інвалідність особи, яка потребує догляду: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або пенсійне посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України “Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю”, “Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю”, в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики

14) члени сім’ї другого ступеня споріднення особи з інвалідністю I або II групи, зайняті постійним доглядом за нею (не більше одного та за умови відсутності членів сім’ї першого ступеня споріднення або якщо члени сім’ї першого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров’я). У разі відсутності членів сім’ї першого та другого ступеня споріднення норма цього підпункту поширюється на членів сім’ї третього ступеня споріднення особи з інвалідністю I або II групи

для особи, яка зайнята доглядом, - документи, що підтверджують родинні зв’язки другого ступеня споріднення (рідні брати та сестри, баба та дід з боку матері і з боку батька, онуки), один із документів, що підтверджує неможливість військовозобов’язаної особи першого ступеня споріднення (батьки, її чоловік або дружина, діти такої особи, у тому числі усиновлені) здійснювати догляд за особами з інвалідністю I або II групи: інвалідність такої особи, її потребу у постійному догляді, перебування під арештом (крім домашнього арешту), відбування покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі, та документи про отримання компенсації (допомоги, надбавки) на догляд, або акт про встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду) (додаток 8), в якому зазначаються відомості про відсутність інших осіб, які могли б здійснювати такий догляд;
для особи, яка потребує догляду, - один із документів, що підтверджує інвалідність особи, яка потребує догляду: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або пенсійне посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України “Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю”, “Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю”, в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики та висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров’я про потребу в постійному догляді

15) жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років і чоловіка (дружину), який (яка) проходить військову службу за одним із видів військової служби, визначених частиною шостою статті 2 Закону України “Про військовий обов’язок і військову службу”

свідоцтво про шлюб, свідоцтво про народження дитини, довідка про проходження військової служби чоловіком (дружиною)

16) керівники міністерств та їх заступники, керівники державних органів, органів державного управління, юрисдикція яких поширюється на всю територію України

довідка про займану посаду, витяг із наказу про призначення на посаду

17) народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим

довідка про підтвердження статусу народного депутата України діючого скликання, видана Апаратом Верховної Ради України, депутата Верховної Ради Автономної Республіки Крим

18) судді, судді Конституційного Суду України, члени Вищої ради правосуддя, члени Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, керівник служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя, його заступник, дисциплінарні інспектори Вищої ради правосуддя

довідка про займану посаду, витяг із наказу про призначення на посаду

19) Уповноважений Верховної Ради України з прав людини

довідка про займану посаду, завірена в установленому порядку

20) Голова та інші члени Рахункової палати

довідка про займану посаду, завірена в установленому порядку

21) працівники органів військового управління (органів управління), військових частин (підрозділів) Міноборони, Збройних Сил, Держспецтрансслужби, Держспецзв’язку, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Національної гвардії, Держприкордонслужби, Управління державної охорони, апарату МВС та експерти установ експертної служби МВС

довідка про займану посаду, завірена в установленому порядку

22) дипломатичні службовці, які займають дипломатичні посади, МЗС, а також особи, які мають дипломатичний ранг Надзвичайний і Повноважний Посол

довідка про займану посаду, витяг із наказу про призначення на посаду, документ, що підтверджує присвоєння особі дипломатичного рангу Надзвичайний і Повноважний Посол

23) державні службовці, які готують висновки до проектів нормативно-правових актів, проводять їх фахову, наукову, юридичну експертизу та/або експертизу прийнятих нормативно-правових актів, державні службовці, які безпосередньо виконують функції із забезпечення кібербезпеки, кіберзахисту та безпеки інформаційних технологій, роботи з розроблення програмного забезпечення, адміністрування баз даних, впровадження та підтримки новітніх інформаційно-комунікаційних технологій в органах, що забезпечують діяльність Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України

довідка про займану посаду, витяг із наказу (розпорядження) про призначення на посаду, завірені державним секретарем міністерства, Державним секретарем Кабінету Міністрів України, уповноваженою особою Офісу Президента України, Апарату Верховної Ради України

24) інші військовозобов’язані або окремі категорії громадян у передбачених законом випадках

2. Частина третя статті 23 Закону

1) здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти, у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України “Про освіту”, а також докторанти та особи, зараховані на навчання до інтернатури

довідка про здобувача освіти, сформована в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, або довідка закладу освіти про зарахування на навчання до інтернатури та довідка закладу охорони здоров’я про місце роботи на посаді лікаря-інтерна

2) наукові і науково-педагогічні працівники закладів вищої та фахової передвищої освіти, наукових установ та організацій, які мають науковий ступінь, і педагогічні працівники закладів фахової передвищої освіти, професійної (професійно-технічної) освіти, закладів загальної середньої освіти за умови, що вони працюють відповідно у закладах вищої чи фахової передвищої освіти, наукових установах та організаціях, закладах професійної (професійно-технічної) чи загальної середньої освіти за основним місцем роботи не менш як на 0,75 ставки

довідка закладу освіти або наукової установи (організації) про займану посаду за основним місцем роботи та розмір частки ставки під час оплати праці, диплом про науковий ступінь

3) жінки та чоловіки, чиї близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час проведення антитерористичної операції, з числа:

військовослужбовців або працівників утворених відповідно до законів України військових формувань, що захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, які загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення;

документи, що підтверджують родинні зв’язки (у тому числі посвідчення члена сім’ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці або посвідчення члена сім’ї загиблого (померлого) ветерана війни, в якому проставляється відмітка про норму Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, на підставі якої особі надано статус, або витяг із Єдиного державного реєстру ветеранів війни), військовий квиток, витяг із наказу про проходження військової служби, витяг із наказу про виключення із списків особового складу у зв’язку із смертю, повідомлення про смерть за формою, затвердженою Міноборони, висновок судово-медичної експертизи (крім випадків, коли особа пропала безвісти), який підтверджує загибель (смерть) особи під час участі в антитерористичній операції, рішення суду про визнання особи, зниклою безвісти за особливих обставин

працівників підприємств, установ, організацій, які залучалися до забезпечення проведення антитерористичної операції та загинули або пропали безвісти під час забезпечення проведення антитерористичної операції безпосередньо в районах та у період її проведення;

документи, що підтверджують родинні зв’язки (у тому числі посвідчення члена сім’ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці або витяг із Єдиного державного реєстру ветеранів війни), витяг із наказу Антитерористичного центру при СБУ про залучення до забезпечення проведення антитерористичної операції, висновок судово-медичної експертизи (крім випадків, коли особа пропала безвісти), які підтверджують загибель (смерть) особи під час участі у забезпеченні антитерористичної операції, рішення суду про визнання особи, зниклою безвісти за особливих обставин

осіб, які загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення у складі добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, за умови, що в подальшому такі добровольчі формування були включені до складу утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів;

витяг із наказу Антитерористичного центру при СБУ про залучення до безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, документи, що підтверджують родинні зв’язки (у тому числі посвідчення члена сім’ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці або посвідчення члена сім’ї загиблого (померлого) ветерана війни, в якому проставляється відмітка про норму Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, на підставі якої особі надано статус, або витяг із Єдиного державного реєстру ветеранів війни), рішення суду про визнання особи безвісно відсутньою або рішення суду про оголошення особи померлою у порядку, визначеному Цивільним кодексом України, витяг із Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, у порядку, визначеному Законом України “Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин”, повідомлення командира військової частини щодо визнання військовослужбовця безвісно відсутнім, або витяг із відповідного наказу командира військової частини у порядку, визначеному Порядком виплати грошового забезпечення сім’ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 р. № 884 (Офіційний вісник України, 2016 р., № 97, ст. 3162)

осіб, які загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах її проведення у складі добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, але в подальшому такі добровольчі формування не були включені до складу утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів і виконували завдання антитерористичної операції у взаємодії з утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами

витяг із наказу Антитерористичного центру при СБУ про залучення до безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, документи, що підтверджують родинні зв’язки (у тому числі посвідчення члена сім’ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці або посвідчення члена сім’ї загиблого (померлого) ветерана війни, в якому проставляється відмітка про норму Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, на підставі якої особі надано статус, або витяг із Єдиного державного реєстру ветеранів війни), рішення суду про визнання особи безвісно відсутньою або рішення суду про оголошення особи померлою у порядку, визначеному Цивільним кодексом України, витяг із Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, у порядку, визначеному Законом України “Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин”

4) жінки та чоловіки, чиї близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час воєнного стану

документи, що підтверджують родинні зв’язки (у тому числі посвідчення члена сім’ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці або посвідчення члена сім’ї загиблого (померлого) ветерана війни, в якому проставляється відмітка про норму Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, на підставі якої особі надано статус, або витяг із Єдиного державного реєстру ветеранів війни), рішення суду про визнання особи зниклою безвісти за особливих обставин, документи, які підтверджують факт загибелі (смерті) під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях або забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час воєнного стану

5) члени сімей (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, рідний (повнорідний) брат чи сестра) осіб, яким посмертно присвоєно звання Герой України за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народові, виявлені під час Революції Гідності (листопад 2013 р. - лютий 2014 р.)

документи, що підтверджують родинні зв’язки, посвідчення, що підтверджує присвоєння звання Героя України за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народові, виявлені під час Революції Гідності (листопад 2013 р. - лютий 2014 р.)

© 2024 Unba.org.ua Всі права захищені
"Національна Асоціація Адвокатів України". Передрук та інше використання матеріалів, що розміщені на даному веб-сайті дозволяється за умови посилання на джерело. Інтернет-видання та засоби масової інформації можуть використовувати матеріали сайту, розміщувати відео з офіційного веб-сайту Національної Асоціації Адвокатів України на власних веб-сторінках, за умови гіперпосилання на офіційний веб-сайт Національної Асоціації Адвокатів України. Заборонено передрук та використання матеріалів, у яких міститься посилання на інші інтернет-видання та засоби масової інформації. Матеріали позначені міткою "Реклама", публікуються на правах реклами.