Основні нормативно-правові акти, практика КСУ, ЄСПЛ за вересень 2026 року

Головна цитата

Основні нормативно-правові акти, практика КСУ, ЄСПЛ за вересень 2026 року

Основні нормативно-правові акти, практика КСУ, ЄСПЛ за вересень 2026 року

ОСНОВНІ НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ АКТИ, ПРАКТИКА КСУ, ЄСПЛ за вересень 2026 року

1. Про внесення змін до Порядку реалізації експериментального проекту щодо проведення державної реєстрації розірвання шлюбу в електронній формі

(Постанова Кабінету Міністрів України від 17.09.2026 № 1141, чинність з 23.09.2026)

У пункті 7: в абзаці другому слова “та плата за доставку і вручення свідоцтв про розірвання шлюбу” замінено словами “, плата за надання платних послуг з державної реєстрації розірвання шлюбу в електронній формі, доставки та вручення повторно виданих свідоцтв та інших документів про державну реєстрацію актів цивільного стану фізичній особі за місцем її проживання (перебування)”;

Державне мито, плата за надання платних послуг з державної реєстрації розірвання шлюбу в електронній формі, доставки та вручення повторно виданих свідоцтв та інших документів про державну реєстрацію актів цивільного стану фізичній особі за місцем її проживання (перебування) вноситься засобами мобільного додатка Порталу Дія (Дія) заявником, що ініціює формування заяви, у розмірі, визначеному законодавством.

в абзаці третьому слова “внесенням плати за доставку і вручення свідоцтв про розірвання шлюбу” замінено словами “внесенням плати за надання платних послуг з державної реєстрації розірвання шлюбу в електронній формі, доставки та вручення повторно виданих свідоцтв та інших документів про державну реєстрацію актів цивільного стану фізичній особі за місцем її проживання (перебування)”.

Бажання заявника провести державну реєстрацію розірвання шлюбу в електронній формі підтверджується сплатою державного мита і внесенням плати за надання платних послуг з державної реєстрації розірвання шлюбу в електронній формі, доставки та вручення повторно виданих свідоцтв та інших документів про державну реєстрацію актів цивільного стану фізичній особі за місцем її проживання (перебування) та не потребує подання відповідної письмової заяви.

2. Про внесення змін до Порядку і умов укладення договорів з адвокатами, які надають безоплатну вторинну правничу допомогу

(Постанова Кабінету Міністрів України від 17.09.2026 № 1139, чинність з 22.09.2026)

У пункті 4-1: абзац четвертий викладено в такій редакції:

Договір укладається з адвокатом за умови:

“дотримання вимог порядку підвищення професійного рівня адвокатів України щодо отримання обов’язкових залікових годин за навчання з питань Правил адвокатської етики та з питань надання безоплатної правничої допомоги за останній завершений звітний рік, а також участі у заходах з підвищення професійного рівня, організованих Координаційним центром з надання правничої допомоги або центром, протягом поточного або попереднього бюджетного періоду (крім адвокатів, з якими договір укладається вперше);”;

доповнено пункт абзацом такого змісту:

“відсутності протягом року рішень комісій з оцінювання якості, повноти та своєчасності надання адвокатами безоплатної правничої допомоги, якими встановлено порушення адвокатами стандартів якості надання безоплатної вторинної правничої допомоги та внесено пропозиції центру виключити адвоката з Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правничу допомогу, та/або розірвати з ним договір.”.

У додатку 2 до Порядку і умов (Примірному договорі) з адвокатом, який надає безоплатну вторинну правничу допомогу):

у пункті 5: доповнено пункт підпунктом 5-1 такого змісту:

Адвокат зобов’язується:

“5-1) завчасно повідомляти про неможливість прибуття для участі у проведенні процесуальних дій за участю підозрюваного, обвинуваченого із зазначенням причин слідчому, прокурору, слідчому судді, суду, а також центру;”;

підпункт 8 викладено в такій редакції:

“8) негайно, але не пізніше трьох календарних днів з дня виникнення таких обставин, повідомляти центру про:

конфлікт інтересів під час надання безоплатної вторинної правничої допомоги;

наявність підстав для припинення надання безоплатної вторинної правничої допомоги чи заміни адвоката, зокрема зупинення або припинення права на зайняття адвокатською діяльністю;

застосування до нього дисциплінарного стягнення;

плановану тривалу відсутність;

зміну прізвища, власного імені, по батькові (за наявності) адвоката;

зміну номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та найменування органу, який прийняв рішення про його видачу;

зміну адреси місця проживання, зміну місця здійснення адвокатської діяльності, засобів зв’язку (номера телефону, адреси електронної пошти тощо);

зміну банківських реквізитів;”;

пункти 9 і 10 викладено в такій редакції:

“9. У разі невиконання або неналежного виконання адвокатом умов договору адвокат може бути виключений з Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правничу допомогу, в установленому законодавством порядку.

10. Сума договору визначається як сукупна вартість послуг, наданих адвокатом суб’єктам права на безоплатну вторинну правничу допомогу у визначений час і відповідному місці за окремими договорами про оплату послуг адвоката за надання безоплатної вторинної правничої допомоги та договорами про відшкодування витрат, пов’язаних з наданням безоплатної вторинної правничої допомоги, та залежить від обсягу фактично наданої безоплатної вторинної правничої допомоги.”;

доповнено додаток пунктами 17 і 18 такого змісту:

“17. Сторони зобов’язуються не вчиняти корупційні або пов’язані з корупцією правопорушення, інші порушення вимог Закону України “Про запобігання корупції”.

18. Сторони підтвердили, що для укладення цього договору адвокатом подано центру такі документи:

скановані копії паспорта, реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідному контролюючому органу і мають відмітку в паспорті), свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, витяг з Єдиного реєстру адвокатів України, що підтверджує наявність робочого місця адвоката (основного або додаткового) у регіоні, в якому надається безоплатна вторинна правнича допомога за договором, а також сертифікатів про підвищення професійного рівня, засвідчені підписом адвоката із зазначенням дати;

для адвоката, який здійснює адвокатську діяльність в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об’єднання, — виписка/витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань із зазначенням КВЕД 69.10 Діяльність у сфері права; довіреність (від керівника АО), банківські реквізити (р/р:UA*************2600**********);

для адвоката, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально як фізична особа, що провадить незалежну професійну діяльність, — довідка про взяття на облік платника податків, відомості щодо якого не підлягають включенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань (34-ОПП); банківські реквізити адвоката, який провадить незалежну професійну діяльність (р/р:UA*************2621**********).”.

3. Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за створення електронно-комунікаційних шахрайських організованих груп (шахрайських кол-центрів) та залучення до участі в них

(Закон України від 16.09.2026 № 4986-ІХ, чинність з 18.09.2026)

Кримінальний кодекс України доповнено статтею 255-4 такого змісту:

"Стаття 255-4. Створення, керівництво електронно-комунікаційною шахрайською організованою групою або участь у ній

1. Створення електронно-комунікаційної шахрайської організованої групи або керівництво такою організованою групою чи її структурною частиною –

караються позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна.

2. Участь в електронно-комунікаційній шахрайській організованій групі особи, яка усвідомлювала протиправний характер діяльності такої організованої групи, –

карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років з конфіскацією майна або без такої.

3. Надання засобів, послуг, інформації та інше сприяння діяльності електронно-комунікаційної шахрайської організованої групи особою, яка усвідомлювала протиправний характер діяльності такої організованої групи, але не є її учасником, –

караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років з конфіскацією майна або без такої.

4. Умисне залучення іншої особи до участі в електронно-комунікаційній шахрайській організованій групі або до сприяння її діяльності шляхом пропонування роботи, винагороди, надання послуг чи в інший спосіб, а так само поширення інформації з метою такого залучення, вчинені особою, яка усвідомлювала протиправний характер діяльності такої організованої групи, –

караються позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років з конфіскацією майна або без такої.

5. Дії, передбачені частиною четвертою цієї статті, вчинені повторно, –

караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років з конфіскацією майна.

6. Дії, передбачені частиною першою, другою, третьою або четвертою цієї статті, вчинені службовою особою з використанням службового становища, –

караються позбавленням волі на строк від восьми до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.

7. Звільняється від кримінальної відповідальності за діяння, передбачені частинами другою і третьою цієї статті, особа, крім особи, яка створила електронно-комунікаційну шахрайську організовану групу або керувала такою організованою групою чи її структурною частиною, яка до повідомлення їй про підозру у вчиненні цього кримінального правопорушення добровільно повідомила правоохоронний орган про створення або діяльність такої організованої групи та активно сприяла викриттю осіб, які її створили, керували нею або брали участь у її діяльності, чи припиненню діяльності такої організованої групи.

Примітка. 1. Під електронно-комунікаційною шахрайською організованою групою у цій статті слід розуміти об’єднання трьох або більше осіб, попередньо організованих для систематичного заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою з використанням електронних комунікацій, учасники якого діють відповідно до узгодженого плану та розподілу функцій.

2. Діяльність електронно-комунікаційної шахрайської організованої групи, крім іншого, може включати збирання, зберігання, обробку або використання персональних даних, інформації, що становить банківську таємницю, реквізитів платіжних інструментів, індивідуальної облікової інформації, кодів автентифікації чи іншої інформації, що використовується для вчинення шахрайства.".

4. Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 4 вересня 2026 р. № 1092

(Постанова Кабінету Міністрів України від 15 вересня 2026 р. № 1128, чинність з 18.09.2026)

у підпункті 2:

абзац другий викладено в такій редакції:

у разі встановлення жовтого рівня загрози суб’єкти господарювання незалежно від форми власності:

“можуть провадити діяльність в приміщеннях, будівлях, спорудах чи на територіях, де наявні захисні споруди, тимчасове або постійне укриття для персоналу та відвідувачів, або у приміщеннях, будівлях чи спорудах, які є спорудами подвійного призначення або у складі яких наявний безпечний простір;”;

після абзацу третього доповнено новими абзацами такого змісту:

“Суб’єкти господарювання облаштовують безпечний простір у приміщеннях, будівлях чи спорудах, які не належать до споруд подвійного призначення або у складі яких відсутній безпечний простір.

Безпечний простір — найбільш захищені зони у визначених балансоутримувачами приміщеннях, будівлях чи спорудах, які облаштовуються в межах реалізованих об’ємно-планувальних рішень у спосіб, що дає можливість захистити персонал та відвідувачів суб’єкта господарювання від побічної дії звичайних засобів ураження та максимального надлишкового тиску вибуху (в кілопаскалях), визначеного Міністерством оборони разом з Генеральним штабом Збройних Сил, на підставі проведених такими балансоутримувачами розрахунків. Про наявність безпечного простору балансоутримувач або суб’єкти господарювання незалежно від форми власності декларують шляхом інформування відвідувачів та персонал.

Балансоутримувач і суб’єкти господарювання інформують персонал та відвідувачів про наявність укриття та безпечного простору шляхом розміщення на входах до приміщень, будівель, споруд чи територій, їх зовнішніх стінах (огорожах) табличок з написом “Об’єкт забезпечений укриттям”, або “Об’єкт забезпечений безпечним простором”, або “Об’єкт не забезпечений укриттям” розміром 100 × 60 сантиметрів, а також визначають порядок дій персоналу в разі сигналу “Повітряна тривога”.

При оголошенні сигналу “Повітряна тривога” суб’єкт господарювання (балансоутримувач) зобов’язаний забезпечити доведення такого сигналу до персоналу та відвідувачів.”.

5. Про затвердження Порядку надсилання повідомлення про виявлені порушення, вимоги про компенсацію суми страхової виплати за листком непрацездатності, сформованим на підставі необґрунтованого медичного висновку про тимчасову непрацездатність

(Постанова Правління пенсійного фонду України від 04.08.2026  № 31-1, чинність з 11.09.2026)

Цим Порядком визначено механізм надсилання територіальним органом Пенсійного фонду України закладу охорони здоров’я або фізичній особі — підприємцю, яка отримала ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, лікар яких сформував необґрунтований медичний висновок про тимчасову непрацездатність, або лікарю, який провадить господарську діяльність з медичної практики як фізична особа — підприємець та сформував необґрунтований медичний висновок про тимчасову непрацездатність (далі — суб’єкти господарювання), повідомлення про виявлені порушення та вимоги про компенсацію суми страхової виплати за листком непрацездатності, сформованим на підставі необґрунтованого медичного висновку про тимчасову непрацездатність (далі — вимога про компенсацію).

Вимога про компенсацію за формою згідно з додатком 2 до цього Порядку надсилається суб’єкту господарювання у разі призначення та здійснення страхової виплати за листком непрацездатності, сформованим на підставі необґрунтованого медичного висновку про тимчасову непрацездатність, протягом п’яти календарних днів з дня встановлення факту формування необґрунтованого медичного висновку про тимчасову непрацездатність за результатами перевірки обґрунтованості видачі та продовження листків непрацездатності.

Вимога про компенсацію може бути оскаржена в порядку адміністративного оскарження з дотриманням вимог частини четвертої статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (далі — Закон).

У разі якщо суб’єкт господарювання, який одержав вимогу про компенсацію і протягом десяти календарних днів з дня надходження такої вимоги не сплатив суму компенсації, зазначену у цій вимозі, або не оскаржив її до територіального органу Пенсійного фонду України в порядку, визначеному частиною четвертою статті 28 Закону, та/або в судовому порядку, відповідний територіальний орган Пенсійного фонду України подає вимогу про компенсацію до органу державної виконавчої служби для примусового виконання.

На несвоєчасно сплачену компенсацію суми страхової виплати згідно з частиною п’ятою статті 28 Закону нараховується пеня в розмірі 0,1 відсотка суми коштів, що підлягає компенсації, розрахована за кожний день прострочення платежу, починаючи з дня закінчення строку, визначеного у пункті 5 цього Порядку, до дня сплати включно. Нарахована пеня включається до вимоги про компенсацію та стягується у тому ж порядку, що і компенсація суми страхової виплати.

Датою доведення до відома суб’єкта господарювання повідомлення про виявлені порушення, вимоги про компенсацію є:

у разі надсилання документа в електронній формі — дата його відкриття в електронному кабінеті суб’єкта господарювання на вебпорталі. Інформація про дату і час розміщення та відкриття документа зазначається у сформованій з дотриманням вимог Законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» квитанції про розміщення документа в електронному кабінеті на вебпорталі за формою згідно з додатком 3 до цього Порядку, що відправляється територіальному органу Пенсійного фонду України з електронного кабінету суб’єкта господарювання автоматично;

у разі надсилання документа в паперовій формі — дата вручення, вказана в повідомленні про вручення поштового відправлення. Якщо дата отримання документа, надісланого поштою, не зафіксована, він вважається отриманим суб’єктом господарювання на п’ятий календарний день з дня відправлення, крім випадків, якщо є інформація, що документ не надійшов або надійшов пізніше.

6. Про затвердження Змін до Положення про порядок учинення нотаріальних дій в дипломатичних представництвах та консульських установах України

(Наказ Міністерства юстиції України та Міністерства закордонних справ України від 04.08.2026  № 2037/5/402, чинність з 29.08.2026)

У пункті 1.3 глави 1:

підпункт 1 викладено в такій редакції:

Консулами вчиняються такі види нотаріальних дій:

«1) посвідчують правочини (договори, заповіти, довіреності тощо), крім іпотечних договорів, договорів про відчуження та заставу житлових будинків, квартир, дач, садових будинків, гаражів, земельних ділянок, об’єктів незавершеного будівництва та майбутніх об’єктів нерухомості, іншого нерухомого майна, що знаходиться в Україні;»;

У пункті 2.14 глави 2: доповнено пункт новим абзацом сьомим такого змісту:

«У разі відсутності необхідних посвідчувальних написів чи свідоцтв, які б відповідали вчинюваній нотаріальній дії, консул може застосовувати ту з форм, яка найбільше відповідає цій нотаріальній дії, із застосуванням окремих елементів інших посвідчувальних написів та свідоцтв, або поєднувати декілька форм.».

У главі 3: у пункті 3.1: підпункт 3.1.4 викладено в такій редакції:

«3.1.4. Надання консулу для вчинення нотаріальної дії дозволу органу опіки та піклування є обов’язковим у випадках, передбачених законом.

Дозвіл органу опіки та піклування надається у формі, встановленій Порядком провадження органами опіки та піклування діяльності, пов’язаної із захистом прав дитини, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866.

Правочини від імені малолітніх осіб, а також від імені фізичних осіб, визнаних у судовому порядку недієздатними, вчиняють батьки (усиновлювачі) або опікуни.

Вчинення одним із батьків (усиновлювачів) правочинів, передбачених частиною другою статті 177 Сімейного кодексу України, здійснюється за наявності нотаріально посвідченої згоди другого з батьків (усиновлювачів).

Вчинення неповнолітньою особою правочинів, передбачених частиною другою статті 177 Сімейного кодексу України, здійснюється за наявності нотаріально посвідченої згоди батьків (усиновлювачів) або піклувальника.

Якщо один із батьків (усиновлювачів) захоплений у полон або заручники, інтернований у нейтральні держави або зник безвісти за особливих обставин, визнаний безвісно відсутнім, проживає окремо від дитини протягом не менше шести місяців поспіль та не бере участі у вихованні та утриманні дитини або якщо місце його проживання невідоме, правочини, передбачені частиною другою статті 177 Сімейного кодексу України, можуть бути вчинені без його згоди.

Консул не приймає для посвідчення правочин, що укладається від імені малолітньої дитини представником батьків (усиновлювачів) або одного з них.

Вчинення особою, цивільна дієздатність якої обмежена, правочинів, передбачених статтями 32 та 37 Цивільного кодексу України, здійснюється за наявності нотаріально посвідченої згоди піклувальника.

Правочин, за яким малолітня / неповнолітня особа набуває у власність майно безоплатно, у тому числі нерухоме майно, користувачем якого вона є, вчиняється без надання дозволу органу опіки та піклування.

Опікун не має права укладати, а піклувальник давати згоду на укладення договорів між підопічним та своєю дружиною (своїм чоловіком) або своїми близькими родичами, крім передавання майна підопічному у власність за договором дарування або в безоплатне користування на підставі договору позички.»;

у підпункті 3.1.6 абзац перший замінено абзацами першим — п’ятим такого змісту:

«3.1.6. Консул при посвідченні правочинів, вчиненні інших нотаріальних дій за участю уповноваженого представника:

встановлює його особу відповідно до вимог статті 43 Закону, а також перевіряє його дієздатність та обсяг наданих йому повноважень;

перевіряє відсутність факту смерті довірителя — фізичної особи за відомостями Державного реєстру актів цивільного стану громадян шляхом безпосереднього доступу до нього;

перевіряє відсутність факту припинення довірителя — юридичної особи, зареєстрованої відповідно до законодавства України, за відомостями Єдиного державного реєстру шляхом безпосереднього доступу до нього.

Консул, що має доступ до Єдиного реєстру довіреностей через інформаційну мережу Міністерства юстиції України або через Міністерство закордонних справ України, зобов’язаний перевірити за допомогою Єдиного реєстру довіреностей дійсність довіреності. Витяг з Єдиного реєстру довіреностей додається до примірника правочину, що залишається у справах консула.».

у підпункті 3.1.7 абзац другий замінено абзацами другим, третім такого змісту:

«При посвідченні правочинів щодо розпорядження спільним майном подружжя (крім правочинів щодо відчуження / іпотеки нерухомого майна), якщо документ, що посвідчує право власності, оформлений на ім’я одного з подружжя або державну реєстрацію права власності проведено на ім’я одного з подружжя, консулу надається нотаріально посвідчена згода другого з подружжя.

Якщо у згоді на розпорядження спільним майном подружжя зазначено прізвище, власне ім’я, по батькові (за наявності) фізичної особи, найменування юридичної особи, на користь якої надається згода, або умови такого розпорядження, консул при посвідченні відповідного правочину зобов’язаний перевірити додержання вимог та/або умов, зазначених у такій згоді.».

доповнено главу пунктом 3.20 такого змісту:

«3.20. Посвідчення згоди на вчинення правочинів

3.20.1. Консул посвідчує згоду на вчинення правочинів за усним зверненням заінтересованої особи.

3.20.2. Консул посвідчує згоду на вчинення правочинів фізичних осіб з повною цивільною дієздатністю.

3.20.3. У згоді на вчинення правочинів мають бути чітко визначені дії, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків, на які надається згода.

3.20.4. У згоді на вчинення правочинів мають бути зазначені місце і дата її складання (підписання), прізвище, власне ім’я, по батькові (за наявності), число, місяць та рік народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків (за наявності), серія (за наявності) та номер паспорта, унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі (за наявності), задеклароване / зареєстроване місце проживання (перебування) особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, та прізвище, власне ім’я, по батькові (за наявності), реєстраційний номер облікової картки платника податків (за наявності), унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі (за наявності) особи, якій така згода надається.

7. Про внесення змін до Порядку надання часткової компенсації вартості майна суб’єктів господарювання, знищеного чи пошкодженого внаслідок збройної агресії Російської Федерації, а також часткової компенсації страхових премій за договорами страхування від воєнних ризиків

(Постанова Кабінету Міністрів України від 17.09.2026 № 1157, чинність з 22.09.2026)

У пункті 3:

абзац третій замінено абзацами такого змісту:

Терміни, що вживаються в цьому Порядку, мають таке значення:

“2) майно суб’єкта господарювання (далі — майно) — майно, що належить суб’єкту господарювання на праві власності. До такого виду майна належать:

виробниче обладнання;

будівлі та споруди (виробничі, адміністративні, складські), окремі приміщення, що є частиною будівель (офіси, цехи);

інженерні мережі (комунікації);

ємності/резервуари для зберігання пального;

пальне, що належить суб’єкту господарювання — платнику акцизного податку, що має статус розпорядника акцизного складу, у тому числі пересувного;

автомобільні транспортні засоби, що призначені для перевезення та/або зберігання пального та мають статус акцизного складу пересувного;

сільськогосподарська техніка;

вантажні автомобілі та причепи (напівпричепи та причепи-розпуски) з дозволеною максимальною масою понад 7500 кілограмів.”.

доповнено пункт після абзацу чотирнадцятого новим абзацом такого змісту:

“2-3) сільськогосподарська техніка — трактори, самохідні шасі, самохідні сільскогосподарські, дорожньо-будівельні, меліоративні машини та інші механізми, що підлягають відомчій реєстрації відповідно до Порядку відомчої реєстрації та зняття з обліку тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.07.2009 № 694;”.

Пункт 4 доповнено підпунктами 9 і 10 такого змісту:

Отримувачами компенсації за пошкодження/знищення майна та/або компенсації страхових премій не можуть бути суб’єкти господарювання:

“9) які протягом останніх трьох років притягувалися до відповідальності за вчинення антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів торгів (тендерів), відповідно до пункту 4 частини другої статті 6 Закону України “Про захист економічної конкуренції”;

10) до яких застосовано заходи кримінально-правового характеру у зв’язку з вчиненням корупційного правопорушення та/або кінцеві бенефіціарні власники яких притягнуті до кримінальної відповідальності за вчинення корупційного правопорушення, відомості про що містяться в Єдиному державному реєстрі осіб, які вчинили корупційні або пов’язані з корупцією правопорушення.”.

Пункт 9 доповнено абзацом такого змісту:

“У разі відмови у виплаті компенсації за пошкодження/знищення майна суб’єкту господарювання, якого включено до програми з компенсації за пошкодження/знищення майна до початку застосування вимог підпунктів 9 та 10 пункту 4 цього Порядку, у зв’язку з його невідповідністю вимогам зазначених підпунктів Агентство повертає такому суб’єкту господарювання всі сплачені ним внески протягом 10 робочих днів з дня прийняття рішення про відмову у виплаті компенсації.”.

У пункті 12:

підпункт 1 викладено в такій редакції:

“1) копії документів, що підтверджують право власності на майно, а саме:

щодо нерухомого майна — копія документа, що підтверджує право власності на об’єкт нерухомого майна (крім випадків, якщо право власності на відповідний об’єкт нерухомого майна зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно);

щодо рухомого майна — копії документів щодо набуття права власності на майно суб’єктом господарювання, зокрема договорів купівлі-продажу, поставки, міни, дарування тощо, свідоцтв про право на спадщину.

Додатково суб’єкт господарювання може надати свідоцтво про державну реєстрацію автомобільного транспортного засобу чи сільськогосподарської техніки, акт приймання-передачі, акт введення в експлуатацію, бухгалтерські довідки, товарно-транспортні накладні та акцизні накладні на пальне тощо;”;

доповнено пункт абзацом такого змісту:

“Для виду майна “пальне” суб’єктом господарювання не надаються копії документів, передбачені підпунктом 1 цього пункту.”.

У пункті 19:

доповнено пункт підпунктами 5—7 такого змісту:

До заяви про компенсацію незалежно від категорії пошкодженого/знищеного майна суб’єктом господарювання додаються такі документи:

“5) копії документів, що підтверджують право власності на майно, а саме:

щодо нерухомого майна — копія документа, що підтверджує право власності на об’єкт нерухомого майна (крім випадків, якщо право власності на відповідний об’єкт нерухомого майна зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно);

щодо рухомого майна — копії документів щодо набуття права власності на майно суб’єктом господарювання, зокрема договорів купівлі-продажу, поставки, міни, дарування тощо, свідоцтв про право на спадщину. Додатково суб’єкт господарювання може надати свідоцтво про державну реєстрацію автомобільного транспортного засобу чи сільськогосподарської техніки, акт приймання-передачі, акт введення в експлуатацію, бухгалтерські довідки, товарно-транспортні накладні та акцизні накладні на пальне тощо;

6) документи, що підтверджують настання воєнного ризику (витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань, а також акти ДСНС або довідки Національної поліції/СБУ);

7) звіт про оцінку майна, акт оцінки майна або висновок судового експерта, які повинні містити інформацію про розмір прямого (реального) збитку, складені з дотриманням вимог пункту 22 цього Порядку, і за наявності рецензії на звіт про оцінку майна або акт оцінки майна.”.

У пункті 29:

доповнено пункт абзацами такого змісту:

“Відповідність суб’єкта господарювання вимогам підпунктів 9 і 10 пункту 4 цього Порядку перевіряється Агентством на підставі відомостей, що містяться в державних реєстрах, інформаційно-комунікаційних системах та інших офіційних інформаційних ресурсах, зокрема Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань, відомостей, оприлюднених Антимонопольним комітетом, та Єдиному державному реєстрі осіб, які вчинили корупційні або пов’язані з корупцією правопорушення.

Документи на підтвердження відомостей, доступ до яких Агентство має через державні реєстри, інформаційно-комунікаційні системи та інші офіційні інформаційні ресурси, від суб’єкта господарювання не вимагаються.”.

Пункт 39 доповнено абзацами такого змісту:

“Письмове повідомлення страховика про включення (участь) суб’єкта господарювання до програми з компенсації страхових премій складається страховиком за формою, затвердженою Агентством, що повинна містити, зокрема, але не виключно, запевнення страховика, що договір страхування відповідає усім умовам, передбаченим пунктом 33 цього Порядку, а суб’єкт господарювання має страховий інтерес щодо застрахованого майна та що він не належить до суб’єктів господарювання, зазначених у пункті 4 цього Порядку.

Затверджена Агентством форма письмового повідомлення страховика про включення (участь) суб’єкта господарювання до програми з компенсації страхових премій розміщується на його офіційному веб-сайті.”.

8. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційною скаргою Матвійчук Олександри В’ячеславівни щодо відповідності Конституції України (конституційності) статті 188-40 Кодексу України про адміністративні правопорушення, статті 22 Закону України „Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини“ від 10 вересня 2026 року у справі № 3-165/2024(335/24)

Обставини справи

Голова громадської організації «Центр громадянських свобод» О. Матвійчук не надала відповіді на запит Секретаріату Уповноваженого щодо розгляду звернень громадянина. За невиконання законних вимог представника Уповноваженого її притягнули до адміністративної відповідальності за ст. 188-40 КУпАП і оштрафували на 1700 грн. Апеляційний суд залишив постанову без змін.

О. Матвійчук звернулася до КСУ, вважаючи, що поширення контролю Уповноваженого на громадські організації порушує їхню свободу об’єднання, оскільки парламентський контроль має стосуватися передусім суб’єктів владних повноважень.

Правова позиція КСУ

Повноваження Уповноваженого. Відповідно до ст. 101 Конституції України Уповноважений здійснює парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини. Для реалізації цих повноважень законодавець установив обов’язок співпрацювати з Уповноваженим і надавати необхідну допомогу (ст. 22 відповідного Закону), а за невиконання його законних вимог передбачив адміністративну відповідальність (ст. 188-40 КУпАП). Законними є лише вимоги, висунуті в межах повноважень, визначених Конституцією та законами.

Свобода об’єднання. Громадські об’єднання діють на засадах добровільності та самоврядності. Держава не повинна безпідставно втручатися в їхню діяльність. Будь-які обмеження свободи об’єднання мають бути встановлені законом, переслідувати легітимну мету та бути необхідними й пропорційними.

Громадські об’єднання з публічним характером діяльності. До них належать об’єднання, які отримують фінансування з державного чи місцевих бюджетів та/або виконують делеговані владні повноваження, зокрема надають державні послуги. Законодавець може покладати на такі об’єднання обов’язок відповідати на звернення громадян, а Уповноважений може контролювати його виконання.

Межі обов’язку відповідати на звернення. Стаття 40 Конституції України зобов’язує розглядати звернення та надавати обґрунтовану відповідь органи державної влади, органи місцевого самоврядування та їхніх посадових і службових осіб. Закон «Про звернення громадян» розширив коло адресатів, включивши до нього, зокрема, громадські об’єднання.

Однак покладення на всі громадські об’єднання такого самого обов’язку, як на органи влади, є необґрунтованим. Обов’язок відповідати на звернення може поширюватися на громадські об’єднання з публічним характером діяльності.

Контроль Уповноваженого за об’єднаннями, які не здійснюють публічно-владних повноважень і не фінансуються з державного чи місцевих бюджетів, є невиправданим і може обмежувати свободу їхньої діяльності.

Висновок Суду

КСУ не встановив підстав для визнання статті 188-40 КУпАП і статті 22 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» неконституційними.

Водночас Суд наголосив, що контроль Уповноваженого за розглядом звернень громадян громадськими об’єднаннями має враховувати публічний характер їхньої діяльності. Сам факт існування громадського об’єднання не виправдовує поширення на нього такого самого контролю, як на органи влади.

Резолютивна частина

КСУ визнав статтю 188-40 КУпАП і статтю 22 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» такими, що відповідають Конституції України.

9. Рішення Конституційного суду України у справі за конституційною скаргою Лопушанського Володимира Михайловича щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу сьомого підпункту 1, підпункту 5 пункту 3, пункту 5 частини другої статті 4 Закону України „Про судовий збір“ (справа про судовий збір у справах про адміністративні правопорушення) від 09 вересня 2026 року у справі №3-148/2025(288/25)

Справа про судовий збір у справах про адміністративні правопорушення

Обставини справи

Заявник оскаржив постанову поліції про накладення штрафу 340 грн за адміністративне правопорушення. Суд залишив позов без руху через несплату судового збору в розмірі 605,60 грн, а згодом повернув його. Апеляційну скаргу також повернули через несплату збору в розмірі 3028 грн.

Заявник вважав, що вимога сплачувати судовий збір за оскарження постанови про адміністративне правопорушення порушує його право на судовий захист, гарантоване статтею 55 Конституції України.

Правова позиція КСУ

Право на доступ до суду. Стаття 55 Конституції України гарантує право оскаржувати в суді рішення, дії та бездіяльність органів державної влади. Судовий збір допустимий лише за умови, що його розмір і порядок сплати не створюють надмірних перешкод для доступу до правосуддя.

Особливість оскарження адміністративних стягнень. Особа звертається до суду не з власної ініціативи у звичайному спорі, а для захисту від владного примусу держави. Тому судовий розгляд такої справи є реалізацією конституційного обов’язку держави забезпечити судовий захист, а не звичайною публічною послугою, за яку обов’язково стягується збір.

Судовий збір має встановлюватися законом. Визначення об’єктів, ставок, порядку сплати та пільг щодо судового збору належить до виключної компетенції Верховної Ради України відповідно до пункту 14 частини першої статті 92 Конституції України. Верховний Суд не може самостійно встановлювати обов’язок сплати збору, якого закон прямо не передбачає.

Тлумачення Закону «Про судовий збір». Пункт 5 частини другої статті 4 Закону передбачає сплату збору лише у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення. Розміри ставок судового збору, найменування документів і дій, за які справляється судовий збір, визначені у статті 4 Закону. Аналіз частини другої цієї статті Закону свідчить про те, що законодавець визначив п’ять категорій випадків, коли справляється судовий збір у встановлених розмірах, а саме:

– за подання до суду позовної заяви та інших заяв процесуального характеру (пункт 1);

– за подання до господарського суду (пункт 2);

– за подання до господарського суду у справах про банкрутство (неплатоспроможність) (пункт 2-1);

– за подання до адміністративного суду (пункт 3);

– за видачу судами документів (пункт 4);

– у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення (пункт 5).

Отже, у сфері адміністративної відповідальності Закон прямо встановлює лише один спеціальний випадок справляння судового збору – у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення. Пункт 5 частини другої статті 4 Закону не містить припису, який визначав би ставку судового збору за подання заяви про оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення.

Загальні ставки збору за подання позовів до адміністративного суду та апеляційних скарг не можна автоматично поширювати на ці справи. Отже, за оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення судовий збір не сплачується на підставі оспорюваних норм.

Оцінка позиції Верховного Суду. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у справі № 543/775/17 дійшла висновку про необхідність сплати судового збору за оскарження постанов про адміністративні правопорушення. КСУ наголосив, що визначення такого обов’язку належить законодавцеві, а суди зобов’язані застосовувати норми права відповідно до Конституції України.

Висновок Суду

КСУ визнав оспорювані положення конституційними, оскільки вони допускають конституційно узгоджене тлумачення, за яким не передбачають сплати судового збору за оскарження постанов про накладення адміністративного стягнення.

Визнано конституційними абзац сьомий підпункту 1 та підпункт 5 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір».

10. Рішення Європейського суду з прав людини від 30.04.2026 у справі «Скляренко проти України» (Заява № 18277/18)

ПРЕДМЕТ СПРАВИ

Заява «Скляренко проти України» (№ 18277/18), рішення від 30 квітня 2026 року.

Заявник, працівник Київського СІЗО № 13, стверджував, що 1 січня 2017 року зазнав нападу з боку затриманих, унаслідок якого отримав черепно-мозкову травму. Він скаржився на неналежне забезпечення безпеки та неефективне й тривале розслідування події.

І. СЛУЖБОВЕ РОЗСЛІДУВАННЯ ВИПАДКУ

3 січня 2017 року начальник СІЗО створив комісію для службового розслідування. Було встановлено, що затриманий П. залишив камеру та двічі вдарив заявника по голові. Комісія дійшла висновку, що заявник, інші працівники та їхній керівник порушили посадові інструкції, зокрема заявник перебував на роботі у стані алкогольного сп’яніння. До працівників застосували дисциплінарні стягнення та провели позаплановий інструктаж.

ІІ. РОЗСЛІДУВАННЯ, ПРОВЕДЕНЕ ПОЛІЦІЄЮ ТА МІНІСТЕРСТВОМ ЮСТИЦІЇ

2 січня 2017 року поліція розпочала кримінальне провадження за статтею 345 КК України. Проводилися допити свідків, огляд місця події та судово-медичні експертизи. У листопаді 2017 року Управління з виконання кримінальних покарань розпочало окреме провадження за статтею 127 КК України.

У липні 2019 року провадження об’єднали, а розслідування надалі неодноразово передавали між підрозділами. Протягом тривалих періодів слідчі дії не проводилися, а органи переважно намагалися встановити місцезнаходження свідків. У грудні 2022 року провадження за статтею 127 КК України закрили через відсутність попередньої змови. Станом на лютий 2024 року розслідування за статтею 345 КК України тривало, жодній особі обвинувачення не висунули.

ОЦІНКА СУДУ

Суд розглянув скарги заявника за матеріальним і процесуальним аспектами статті 3 Конвенції.

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО АСПЕКТУ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ

А. Прийнятність

Уряд стверджував, що заявник зловживав правом на індивідуальну заяву, приховавши інформацію про надання йому медичної допомоги, а його скарга була передчасною через незавершене розслідування.

Суд відхилив заперечення щодо зловживання правом, оскільки заявник надав документи про перебіг національного розслідування. Інші заперечення Суд розглянув під час оцінки суті справи. Скаргу визнано прийнятною.

В. Суть

Розслідування розпочали наступного дня після нападу, однак воно тривало близько восьми років і не призвело до висунення обвинувачення будь-якій особі.

Після вересня 2018 року органи розслідування тривалий час не вживали суттєвих заходів для встановлення обставин події та винних осіб, обмежуючись переважно спробами розшукати свідків, яких раніше вже допитували. Хоча заявник неодноразово не з’являвся на виклики, органи мали його попередні показання, зізнання П. та свідчення очевидців.

Суд дійшов висновку, що відповідальність за затягування розслідування насамперед несуть національні органи влади. Вони не виконали обов’язку провести ефективне розслідування, тому було порушено процесуальний аспект статті 3 Конвенції.

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ МАТЕРІАЛЬНОГО АСПЕКТУ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ

Заявник стверджував, що держава не забезпечила його безпеку через недостатню кількість персоналу та неналежну організацію роботи СІЗО.

Суд зазначив, що заявник сам повідомляв про присутність інших працівників під час події, а службове розслідування встановило порушення ним посадових обов’язків і перебування на роботі у стані алкогольного сп’яніння. Доказів того, що напад стався з вини держави або що заявникові не надали належної медичної допомоги, він не надав.

Отже, скаргу за матеріальним аспектом статті 3 Конвенції Суд визнав явно необґрунтованою та відхилив.

ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

Заявник не подав вимоги про справедливу сатисфакцію, тому Суд не присудив йому жодної суми.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Оголосив прийнятною скаргу на непроведення ефективного розслідування, а решту скарг — неприйнятними.

2. Постановив, що було порушено процесуальний аспект статті 3 Конвенції.

11. Рішення Європейського суду з прав людини від 30.04.2026 у справі «Левченко проти України» (Заява № 58785/15)

ПРЕДМЕТ СПРАВИ

Справа «Левченко проти України» (заява № 58785/15), рішення від 30 квітня 2026 року.

Справа стосувалася вилучення автомобіля заявника в межах кримінального провадження щодо третіх осіб та тривалого обмеження його права власності.

4 квітня 2014 року заявник придбав автомобіль, який згодом виявився проданим на підставі підробленої довіреності. 28 травня 2015 року автомобіль вилучили, а 30 червня 2015 року наклали на нього арешт без повідомлення заявника. У грудні 2016 року автомобіль передали заявнику на зберігання, а 4 листопада 2019 року арешт скасували. 17 червня 2020 року кримінальне провадження закрили, оскільки підозрюваних не вдалося встановити.

ОЦІНКА СУДУ

Заявник скаржився на свавільне та непропорційне вилучення автомобіля. Суд розглянув скаргу за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

I. ПРИЙНЯТНІСТЬ

Уряд стверджував, що заявник не вичерпав національні засоби юридичного захисту, оскільки не звернувся з позовом про відшкодування моральної шкоди.

Суд відхилив це заперечення, оскільки Уряд не довів, що такий засіб був ефективним і доступним для заявника, який не був підозрюваним чи обвинуваченим у кримінальному провадженні. Заяву визнано прийнятною.

II. СУТЬ

Суд зазначив, що вилучення автомобіля становило втручання у право заявника на мирне володіння майном. Таке втручання має бути законним, переслідувати легітимну мету та бути пропорційним.

Вилучення автомобіля мало законну мету — забезпечення належного відправлення правосуддя. Водночас національні суди належно не розглянули довід заявника про порушення вимог частини п’ятої статті 171 КПК України, яка передбачала необхідність звернутися з клопотанням про арешт вилученого майна не пізніше наступного робочого дня або негайно повернути його.

Обмеження права власності тривало понад чотири роки та п’ять місяців. Протягом перших півтора року автомобіль перебував на майданчику поліції, а заявник не міг ним користуватися. Після передачі автомобіля йому на зберігання він міг ним користуватися, але не міг розпоряджатися. При цьому автомобіль знецінювався, а розслідування понад три роки фактично не проводилося.

Суд визнав втручання непропорційним і постановив, що було порушено статтю 1 Першого протоколу до Конвенції.

ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

Заявник вимагав 10 000 євро відшкодування моральної шкоди та 2 348 євро компенсації судових та інших витрат.

Суд присудив заявнику:

- 3 000 євро — відшкодування моральної шкоди;

- 2 348 євро — компенсацію судових та інших витрат.

Зазначені суми підлягали сплаті протягом трьох місяців із можливим нарахуванням податків. У разі прострочення на суми нараховуються відсотки за ставкою граничної позичкової ставки ЄЦБ плюс три відсоткові пункти.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Оголосив заяву прийнятною.

2. Постановив, що було порушено статтю 1 Першого протоколу до Конвенції.

3. Зобов’язав Україну сплатити заявнику 3 000 євро моральної шкоди та 2 348 євро судових та інших витрат.

4. Відхилив решту вимог щодо справедливої сатисфакції.

12. Рішення Європейського суду з прав людини від 16.04.2026 у справі «Тишковець проти України» (Заява № 20661/23)

ПРОЦЕДУРА

Заяву проти України подано до ЄСПЛ 6 травня 2023 року. Заявницю представляла юрист О. Преображенська. Уряд України було повідомлено про заяву.

ФАКТИ

Людмилу Анатоліївну Тишковець, 1974 року народження, Київський міський суд засудив до довічного позбавлення волі 3 липня 2001 року.

ПРАВО

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ

Заявниця скаржилася на довічне позбавлення волі без реальної перспективи звільнення.

ЄСПЛ наголосив, що довічне ув’язнення має бути скоротним як юридично, так і фактично, тобто передбачати реальну можливість звільнення та перегляду покарання з урахуванням, зокрема, реабілітації засудженого.

Суд уже встановлював аналогічне порушення у справі «Петухов проти України (№ 2)». У справі «Медвідь проти України» він зазначив, що ситуація невизначеності щодо дострокового звільнення тривала до 3 березня 2023 року, коли повноцінно запрацював новий механізм умовно-дострокового звільнення.

ЄСПЛ не знайшов підстав для іншого висновку. Скарги щодо періоду до 3 березня 2023 року були прийнятними та свідчили про порушення статті 3 Конвенції — від дати остаточного вироку до цієї дати. Скарги щодо періоду після 3 березня 2023 року визнано явно необґрунтованими, оскільки новий механізм забезпечив реальну можливість перегляду довічного покарання за визначених умов.

II. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

ЄСПЛ постановив, що саме встановлення порушення є достатньою справедливою сатисфакцією за можливу моральну шкоду. Окремої грошової компенсації не присуджено.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Оголосив прийнятними скарги щодо неможливості скоротити довічне покарання за період від остаточного вироку до 3 березня 2023 року, а решту скарг — неприйнятними.

2. Постановив, що за зазначений період було порушено статтю 3 Конвенції.

3. Визнав встановлення порушення достатньою справедливою сатисфакцією за можливу моральну шкоду.

13. Рішення Європейського суду з прав людини від 09 квітня 2026 року у справі«Кісь та Левчук проти України» (Заява № 910/18)

ПРЕДМЕТ СПРАВИ

Справа «Кісь та Левчук проти України» (заява № 910/18) стосувалася неефективного розслідування нападу на заявників — одностатеву пару, які брали участь у соціальному експерименті щодо толерантності до одностатевих пар.

15 липня 2015 року в центрі Києва група молодих людей обприскала заявників перцевим газом і побила їх ногами. Охоронці втрутилися, тому напад тривав лише кілька секунд.

Заявники звернулися до правоохоронних органів, стверджуючи, що напад був пов’язаний із їхньою сексуальною орієнтацією. Проте розслідування неодноразово закривали, нападників не встановили, а провадження тривало понад десять років.

ОЦІНКА СУДУ

СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 8 У ПОЄДНАННІ ЗІ СТАТТЕЮ 14 КОНВЕНЦІЇ

ЄСПЛ визнав скаргу прийнятною та відхилив заперечення Уряду щодо невичерпання національних засобів юридичного захисту. Основний обов’язок щодо ефективного розслідування лежав на державних органах, а заявники достатньо співпрацювали зі слідством.

Суд зазначив, що обставини нападу давали підстави припускати можливий мотив упередження через сексуальну орієнтацію заявників. Тому розслідування мало забезпечити встановлення нападників і належну перевірку можливого дискримінаційного мотиву.

ЄСПЛ установив низку недоліків: провадження неодноразово передчасно закривали, належних заходів для встановлення нападників не вживали майже рік, можливі записи камер відеоспостереження належно не перевірили, а розслідування затягнулося більш ніж на десять років. Унаслідок цього строки давності щодо відповідних злочинів спливли, що поставило під загрозу можливість притягнення винних до відповідальності.

Водночас Суд не встановив, що сама початкова кваліфікація нападу як хуліганства, а не дискримінаційного правопорушення, істотно перешкодила ефективному розслідуванню.

ЄСПЛ дійшов висновку, що органи державної влади не провели ефективного розслідування нападу, чим порушили статтю 8 у поєднанні зі статтею 14 Конвенції.

ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

Суд присудив кожному заявнику по 1 600 євро відшкодування моральної шкоди.

Другому заявнику додатково присуджено 2 500 євро компенсації судових та інших витрат, які мають бути сплачені безпосередньо на банківський рахунок їхньої представниці.

Виплати мають бути здійснені протягом трьох місяців. Після спливу цього строку на суми нараховуватимуться прості відсотки за граничною позичковою ставкою Європейського центрального банку плюс три відсоткові пункти.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Оголосив заяву прийнятною.

2. Постановив, що було порушено статтю 8 у поєднанні зі статтею 14 Конвенції.

3. Зобов’язав Україну виплатити кожному заявнику по 1 600 євро моральної шкоди, а другому заявнику — додатково 2 500 євро судових та інших витрат, із передбаченими рішенням податками та відсотками.

4. Відхилив решту вимог заявників щодо справедливої сатисфакції.

14. Рішення Європейського суду з прав людини від 09 квітня 2026 року у справі «Федерація профспілкових організацій Чернігівської області» проти України» (Заява № 40633/15)

ПРОЦЕДУРА

Справа стосується скарги Федерації профспілкових організацій Чернігівської області за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції у зв’язку з позбавленням її права власності на майно. У рішенні від 09 січня 2025 року ЄСПЛ встановив порушення цієї статті. Питання справедливої сатисфакції було відкладено для подальшого розгляду.

ПРАВО

Відповідно до статті 41 Конвенції, якщо внутрішнє право передбачає лише часткове відшкодування наслідків порушення, Суд за необхідності надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.

I. НОВІ ОБСТАВИНИ ТА ЗМІНЕНІ ЗАУВАЖЕННЯ СТОРІН

Організація-заявниця вимагала компенсацію матеріальної та моральної шкоди, а також судових та інших витрат. Вона зазначила, що відмовиться від вимоги про матеріальну шкоду, якщо Верховний Суд відновить її право власності на майно.

15 жовтня 2025 року Верховний Суд задовольнив заяву про перегляд справи, скасував попередні рішення та відмовив у задоволенні позову прокурора, відновивши право власності організації-заявниці.

Уряд вважав вимоги про матеріальну шкоду врегульованими, а вимоги про моральну шкоду та судові витрати — надмірними й необґрунтованими.

II. ОЦІНКА СУДУ

А. Шкода

Оскільки право власності організації-заявниці було відновлено, а вона відмовилася від вимоги про компенсацію матеріальної шкоди за цієї умови, Суд не присудив відшкодування за цим пунктом.

Водночас Суд визнав можливість компенсації моральної шкоди юридичній особі, враховуючи, зокрема, репутаційні втрати, невизначеність у прийнятті рішень та порушення управлінської діяльності. З огляду на обставини справи Суд присудив 3 000 євро моральної шкоди.

В. Судові та інші витрати

Суд присудив організації-заявниці 2 500 євро витрат на правову допомогу під час провадження в ЄСПЛ, 1 000 євро витрат на представництво у Верховному Суді та 660 євро за підготовку звіту про оцінку майна.

Загальна сума компенсації судових та інших витрат становить 4 160 євро.

С. Пеня

У разі прострочення виплати на присуджені суми нараховується простий відсоток за граничною позичковою ставкою Європейського центрального банку, чинною в період несплати, із додаванням трьох відсоткових пунктів.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Постановляє, що держава-відповідач протягом трьох місяців має сплатити організації-заявниці:

- 3 000 євро — відшкодування моральної шкоди;

- 4 160 євро — компенсацію судових та інших витрат.

   До зазначених сум додаються податки, якщо вони підлягають нарахуванню. Суми конвертуються в національну валюту за курсом на день платежу.

2. Постановляє, що після закінчення тримісячного строку до повної виплати нараховується пеня за ставкою ЄЦБ із додаванням трьох відсоткових пунктів.

3. Відхиляє решту вимог організації-заявниці щодо справедливої сатисфакції.

15. Рішення Європейського суду з прав людини від 09 квітня 2026 року у справі «Ричка проти України» (Заява № 56119/14)

ПРЕДМЕТ СПРАВИ

Справа стосується скарги Михайла Рички на порушення принципу рівності сторін у кримінальному провадженні. У 2011 році його засудили до довічного позбавлення волі за два умисні вбивства. Під час розгляду касаційної скарги 22 травня 2014 року заявник був відсутній, тоді як прокурор брав участь у засіданні та просив залишити скаргу без задоволення.

ОЦІНКА СУДУ

СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

Суд відхилив заперечення Уряду щодо невичерпання національних засобів юридичного захисту, оскільки не було доведено ефективності запропонованого засобу.

Заявник передав через адміністрацію СІЗО клопотання про участь у касаційному засіданні, яке було направлено до Вищого спеціалізованого суду України. Хоча Суд не зміг встановити, чи отримав суд це клопотання, він визнав, що заявник належним чином повідомив про бажання бути присутнім.

Принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представити свою позицію без суттєво невигідного становища порівняно з опонентом. Оскільки прокурор був присутній у засіданні та виклав свої доводи, заявникові також мала бути надана можливість усно відповісти на них.

Отже, Суд встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

Заявник вимагав 35 000 євро відшкодування матеріальної шкоди, 60 000 євро моральної шкоди та 2 350 євро судових та інших витрат.

Суд відхилив вимогу про матеріальну шкоду через відсутність причинно-наслідкового зв’язку з установленим порушенням. Він визнав, що саме встановлення порушення є достатньою справедливою сатисфакцією моральної шкоди, а вимогу про компенсацію судових та інших витрат відхилив, зокрема з огляду на надану заявникові правову допомогу.

Таким чином, грошову компенсацію заявникові не присуджено.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Долучає до розгляду по суті та відхиляє заперечення Уряду щодо невичерпання національних засобів юридичного захисту.

2. Оголошує заяву прийнятною.

3. Постановляє, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції.

4. Постановляє, що встановлення порушення саме собою становить достатню справедливу сатисфакцію моральної шкоди.

5. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.

© 2026 Unba.org.ua Всі права захищені
"Національна Асоціація Адвокатів України". Передрук та інше використання матеріалів, що розміщені на даному веб-сайті дозволяється за умови посилання на джерело. Інтернет-видання та засоби масової інформації можуть використовувати матеріали сайту, розміщувати відео з офіційного веб-сайту Національної Асоціації Адвокатів України на власних веб-сторінках, за умови гіперпосилання на офіційний веб-сайт Національної Асоціації Адвокатів України. Заборонено передрук та використання матеріалів, у яких міститься посилання на інші інтернет-видання та засоби масової інформації. Матеріали позначені міткою "Реклама", публікуються на правах реклами.