Основні нормативно-правові акти, практика ЄСПЛ та КСУ за липень 2026 року

Головна цитата

Основні нормативно-правові акти, практика ЄСПЛ та КСУ за липень 2026 року

Основні нормативно-правові акти, практика ЄСПЛ та КСУ за липень 2026 року

ОСНОВНІ НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ АКТИ, СУДОВА ПРАКТИКА ЄСПЛ та КСУ за липень 2026 року

1. Рішення Європейського суду з прав людини (Справа «Мартиновський проти України» (Заява № 69358/13) від 2 лютого 2026 року)

ПРЕДМЕТ СПРАВИ

Заява стосувалася тимчасового зупинення права заявника на зайняття адвокатською діяльністю строком на шість місяців. Заявник, адвокат із Севастополя, був обраний представником до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури України, однак не був присутній на її першому засіданні 07 грудня 2012 року. Після скарги іншого адвоката дисциплінарні органи адвокатури визнали, що його неявка порушила Правила адвокатської етики, та зупинили його право на зайняття адвокатською діяльністю.

Заявник стверджував, що не був належним чином повідомлений про засідання, що скаргу розглядав неуповноважений орган, а також що Правила адвокатської етики були опубліковані вже після подій, які стали підставою для притягнення його до відповідальності. Він безуспішно оскаржував рішення в органах адвокатського самоврядування та судах. Остаточне рішення Верховного Суду було ухвалене 09 грудня 2021 року.

ОЦІНКА СУДУ. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 8 КОНВЕНЦІЇ

Заявник скаржився, що тимчасове зупинення права на зайняття адвокатською діяльністю порушило його право на повагу до приватного життя та негативно вплинуло на його професійну репутацію і кар’єру.

Суд нагадав, що стаття 8 Конвенції може застосовуватися до професійної діяльності лише тоді, коли наслідки оскаржуваного заходу є достатньо серйозними та істотно впливають на приватне життя особи. Для цього заявник повинен довести реальний матеріальний або моральний вплив такого заходу.

Суд встановив, що зупинення права було тимчасовим і тривало лише шість місяців. Заявник не довів, що саме це рішення призвело до суттєвого погіршення його професійного становища або втрати доходів. Після застосування дисциплінарного заходу він продовжував працювати у юридичній сфері, очолював державну установу, створив правозахисну організацію та отримував винагороду за професійну діяльність.

На думку Суду, заявник не надав достатніх доказів того, що наслідки дисциплінарного стягнення досягли рівня серйозності, необхідного для застосування статті 8 Конвенції. Тому ця стаття не підлягала застосуванню, а скарга була визнана несумісною з положеннями Конвенції. З цієї ж причини була відхилена і скарга за статтею 13 Конвенції.

СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

Заявник стверджував, що його скарги на дисциплінарні рішення не мали зупиняючої дії, а тому він був позбавлений ефективного судового захисту. Суд зазначив, що застосований до нього захід не спричинив незворотних наслідків, які вимагали б існування засобу захисту із зупиняючою дією. Тому ця частина заяви була визнана явно необґрунтованою.

Окремо заявник скаржився на надмірну тривалість провадження. Суд врахував, що судовий розгляд тривав з жовтня 2016 року до грудня 2021 року. Справа не була складною, а національні органи допустили значні затримки, зокрема після поновлення провадження у 2018 році. Уряд не навів переконливих причин, які могли б виправдати таку тривалість розгляду.

Суд дійшов висновку, що загальна тривалість провадження не відповідала вимозі «розумного строку», гарантованій пунктом 1 статті 6 Конвенції, і встановив порушення цього положення.

Щодо інших доводів заявника, зокрема про незаконність передачі справи до КДКА Закарпатської області, розгляд справи за його відсутності, неповідомлення про засідання та незаконне застосування змін до Регламенту, Суд зазначив, що ці питання були розглянуті національними судами. Суди надали належне обґрунтування своїх висновків, а ознак свавілля Суд не виявив. У цій частині скарги були відхилені як явно необґрунтовані.

ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

Заявник вимагав 4 500 євро відшкодування моральної шкоди. Суд визнав, що самого факту встановлення порушення пункту 1 статті 6 Конвенції достатньо для справедливої сатисфакції. Тому у присудженні грошової компенсації було відмовлено.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

Суд визнав прийнятною лише скаргу щодо надмірної тривалості провадження за пунктом 1 статті 6 Конвенції, а решту скарг — неприйнятними.

Суд постановив, що у справі було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції у зв’язку з недотриманням вимоги розгляду справи упродовж розумного строку.

Також Суд постановив, що саме встановлення порушення становить достатню справедливу сатисфакцію будь-якої моральної шкоди, завданої заявнику, та відхилив решту вимог щодо відшкодування.

2. Рішення Європейського суду з прав людини (Справа «Петрик проти України» (Заява № 11103/18) від 12 березня 2026 року)

ПРЕДМЕТ СПРАВИ

Справа стосується смерті сина заявника, П.С., під час проходження військової служби. Заявник стверджував, що держава не виконала своїх зобов’язань за статтею 2 Конвенції щодо захисту життя та проведення ефективного розслідування обставин його смерті.

I. ПОДІЇ, ЩО ПЕРЕДУВАЛИ СПРАВІ

У березні 2014 року П.С., якому було 26 років, призвали на військову службу під час мобілізації. Він був одружений та мав двох дітей, а в армії займався ремонтом транспортних засобів.

18 лютого 2015 року під час короткої відпустки він повідомив родині, що незабаром завершить службу та повернеться додому. За словами заявника, П.С. будував плани на майбутнє і не виявляв ознак депресії. Також заявник стверджував, що чув телефонну розмову між сином та його начальниками, під час якої один із них погрожував П.С.

22 лютого 2015 року заявник востаннє розмовляв із сином телефоном. П.С. повідомив, що щойно повернувся із зони бойових дій і дуже втомився. Пізніше він більше не виходив на зв’язок.

II. СМЕРТЬ П.С. ТА ПОВ’ЯЗАНЕ КРИМІНАЛЬНЕ ПРОВАДЖЕННЯ

Увечері 22 лютого 2015 року П.С. отримав смертельне вогнепальне поранення голови. За показаннями військовослужбовців, після гри в доміно він залишив бліндаж, а через декілька хвилин пролунав постріл з боку вантажівки, закріпленої за ним. Його знайшли в кабіні автомобіля із вогнепальним пораненням голови та автоматом між ногами. Кабіна була замкнена зсередини. П.С. ще був живий, однак помер дорогою до лікарні.

Свідки переважно не помічали нічого незвичайного в його поведінці. Водночас декілька осіб зазначили, що незадовго до смерті він був засмучений, роздратований та розмовляв по телефону на підвищених тонах.

23 лютого 2015 року було відкрито два окремі кримінальні провадження: одне — за фактом порушення правил поводження зі зброєю, друге — за фактом можливого вбивства. Розслідування у першому провадженні було закрито через відсутність події злочину. Друге провадження неодноразово закривалося з тих самих підстав, але відповідні постанови скасовувалися як незаконні та необґрунтовані. На момент розгляду справи Судом розслідування тривало.

Суд встановив численні недоліки розслідування. Було втрачено або знищено важливі речові докази, зокрема фрагмент кістки, гільзу, біологічні зразки та інші матеріали. Вантажівку і зброю повернули до військової частини без належних експертиз. Телефон П.С. тривалий час не досліджувався, а спроби отримати зміст SMS-повідомлень були здійснені лише через багато років, коли інформацію вже було знищено. Свідка, яка спілкувалася з П.С. напередодні смерті та була адресатом його повідомлень, допитали лише у 2024 році. Попри численні експертизи, встановити, чи міг П.С. технічно завдати собі смертельного поранення самостійно, не вдалося. Посмертну психіатричну експертизу провели лише через дев’ять років після події.

III. ІНШІ ВІДПОВІДНІ ФАКТИ

У 2016 році родина П.С. звернулася за отриманням одноразової державної допомоги. Спочатку їм було відмовлено, однак у 2019 році суди встановили, що службове розслідування було проведене неналежним чином, і зобов’язали виплатити допомогу. Кожен із членів родини отримав по 182 700 грн.

Крім того, у 2020 році суд присудив кожному члену родини по 10 000 грн моральної шкоди через незаконні дії та бездіяльність військових органів, які перешкоджали отриманню належних виплат.

ОЦІНКА СУДУ. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 2 КОНВЕНЦІЇ

Заявник стверджував, що його сина було вбито, а держава не забезпечила належного захисту його життя та не провела ефективного розслідування. Також він наголошував, що обставини смерті особи, яка перебувала під контролем держави під час військової служби, так і не були належно з’ясовані.

Уряд заперечував ці доводи, посилаючись на наявність механізмів запобігання самогубствам у війську та на те, що органи влади вживали заходів для встановлення причин смерті, розглядаючи різні версії події.

Суд зазначив, що розслідування тривало понад дев’ять з половиною років і досі не було завершене. Основною причиною такої тривалості стали численні затримки, бездіяльність та неналежна організація слідства. Багато важливих слідчих дій було проведено лише через дев’ять років після смерті П.С., що істотно знизило можливість встановити істину. Крім того, розслідування супроводжувалося втратою доказів та іншими суттєвими недоліками.

Суд дійшов висновку, що органи державної влади не провели ефективного розслідування смерті П.С., а тому було порушено процесуальний аспект статті 2 Конвенції.

Щодо матеріального аспекту статті 2 Конвенції Суд зазначив, що через серйозні недоліки розслідування не можна вважати достовірними його результати та пояснення причин смерті П.С. Відтак держава не виконала свій обов’язок надати переконливе та задовільне пояснення смерті особи, яка перебувала під її опікою під час військової служби. Тому Суд встановив також порушення матеріального аспекту статті 2 Конвенції.

ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

Заявник вимагав відшкодування моральної шкоди та компенсації витрат. Суд присудив йому 20 000 євро моральної шкоди, 650 євро компенсації витрат, понесених на національному рівні, та 2 000 євро компенсації витрат, понесених під час провадження у Суді, а також можливі податки на ці суми.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

Суд визнав заяву прийнятною, встановив порушення процесуального та матеріального аспектів статті 2 Конвенції, зобов’язав державу виплатити заявнику присуджені суми протягом трьох місяців та відхилив решту вимог щодо справедливої сатисфакції.

3. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційною скаргою Гудиренка Сергія Володимировича щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 307, частин першої, другої статті 309 Кримінального процесуального кодексу України (щодо гарантій апеляційного оскарження для захисту майнових прав на стадії досудового розслідування) 21 липня 2026 року у справі № 3-221/2023(409/23)

Суть справи

Під час досудового розслідування у Гудиренка С.В. під час обшуку було вилучено грошові кошти. Згодом постанову про визнання цих коштів речовими доказами скасували, тому він вимагав їх повернення. Однак слідчий суддя відмовив у задоволенні його скарги на бездіяльність слідчого щодо неповернення майна.

Коли заявник намагався оскаржити цю ухвалу, апеляційний суд відмовив у відкритті провадження, а Верховний Суд підтвердив, що КПК України не передбачає апеляційного перегляду таких ухвал слідчого судді.

Позиція заявника

Заявник стверджував, що положення ч. 3 ст. 307 та чч. 1, 2 ст. 309 КПК України порушують:

• право власності;

• право на судовий захист;

• право на апеляційний перегляд судового рішення.

На його думку, особа фактично позбавлена можливості захистити свої майнові права, якщо слідчий або прокурор не повертають тимчасово вилучене майно.

Правові позиції Конституційного Суду

КСУ зазначив, що:

• права людини та їх гарантії визначають зміст діяльності держави;

• право приватної власності є непорушним;

• кожному гарантується судовий захист і право оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність органів влади;

• право на апеляційний перегляд є однією з основних засад судочинства.

Суд також підкреслив, що держава повинна забезпечувати ефективні механізми захисту права власності та доступу до правосуддя. Ці гарантії випливають не лише з Конституції України, а й з міжнародних стандартів захисту прав людини, зокрема Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики ЄСПЛ.

Оцінка оспорюваних норм

КСУ визнав, що Конституція не вимагає безумовного апеляційного перегляду кожного процесуального рішення у кримінальному провадженні. Законодавець може встановлювати певні обмеження, якщо вони:

• мають легітимну мету;

• є пропорційними;

• не порушують сутність права на судовий захист.

Разом із тим Суд наголосив, що Верховна Рада не може довільно визначати перелік ухвал слідчого судді, які підлягають або не підлягають апеляційному оскарженню. Потрібно забезпечити баланс між ефективністю кримінального провадження та захистом прав людини.

Чому КСУ визнав норми неконституційними

Тимчасове вилучення майна є істотним втручанням у право власності особи. При цьому досудове розслідування може тривати значний час, а особа фактично позбавлена можливості домогтися перегляду рішення слідчого судді про відмову в поверненні майна.

Оспорювані норми КПК не дозволяли оскаржити таку ухвалу в апеляційному порядку, що істотно послаблювало судовий контроль за втручанням держави у майнові права особи та не забезпечувало ефективного судового захисту.

Висновок КСУ

Конституційний Суд дійшов висновку: визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), частину третю статті 307, частини першу, другу статті 309 Кримінального процесуального кодексу України в тім, що вони не визначають права на апеляційне оскарження під час досудового розслідування ухвали слідчого судді про відмову в задоволенні скарги на бездіяльність слідчого чи прокурора, яка полягає у неповерненні відповідно до статті 169 цього кодексу тимчасово вилученого майна.

4. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційною скаргою Дудіна Романа Володимировича щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу п’ятого частини п’ятої статті 182 Кримінального процесуального кодексу України (про забезпечення альтернативності застави триманню під вартою) 21 липня 2026 року у справі № 3-176/2025(355/25)

Предмет конституційної скарги

Дудін Р.В. просив перевірити на відповідність статтям 24, 29 та 62 Конституції України абзац п’ятий частини п’ятої статті 182 КПК України, за яким у виключних випадках, якщо застава у встановлених межах не здатна забезпечити виконання обов’язків особою, підозрюваною чи обвинуваченою у тяжкому або особливо тяжкому злочині, суд може визначити заставу понад 80 або 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Обставини справи та позиції учасників

Дудіна Р.В. обвинувачено у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 111, частиною четвертою статті 402 та частиною п’ятою статті 407 КК України. З 12 вересня 2022 року до 13 листопада 2024 року він перебував під вартою без визначення застави.

14 листопада 2024 року Київський апеляційний суд визначив заставу у розмірі 1700 прожиткових мінімумів — 5 147 600 грн. Надалі суди продовжували тримання під вартою із цим розміром застави. 18 листопада 2025 року Київський апеляційний суд визначив заставу у розмірі 1400 прожиткових мінімумів — 4 239 200 грн.

На думку Дудіна Р.В., відсутність критеріїв та верхньої межі застави дає можливість для суб’єктивного визначення її розміру, що порушує принцип рівності, право на свободу та презумпцію невинуватості. Надмірний розмір застави, на його думку, фактично перетворює її на безальтернативне тримання під вартою.

Голова Верховної Ради України вказав, що розмір застави має визначатися з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового і сімейного стану, даних про особу та ризиків, а застава не може бути непомірною. Президент України вважав оспорювану норму конституційною, оскільки вона спрямована на баланс між ефективністю кримінального провадження та правом на свободу, а КПК забороняє визначати завідомо непомірну заставу.

Конституційні засади

Вирішуючи справу, Конституційний Суд України виходив із принципів поваги до прав і свобод людини, права на свободу та особисту недоторканність, верховенства права та рівноправності, закріплених у статтях 3, 8, 21, 24 і 29 Конституції України.

Суть інституту застави

Застава є запобіжним заходом і може застосовуватися як самостійно, так і як альтернатива триманню під вартою. Її застосування можливе за наявності обґрунтованої підозри та відповідних ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, з урахуванням обставин, визначених статтею 178 КПК України.

Свобода має перевагу над її обмеженням

Конституційний Суд України наголосив на принципі in dubio pro libertate — свобода має перевагу над її обмеженням. Право на свободу та особисту недоторканність є одним із основоположних прав, а його обмеження допускається лише за конституційних гарантій, принципів правовладдя, справедливості, рівності та домірності, на підставі вмотивованого судового рішення.

Тримання під вартою має бути винятковим заходом, а законодавство повинно забезпечувати можливість застосування більш м’якого запобіжного заходу. Застава є засобом мінімізації втручання у право на свободу і повинна становити реальну альтернативу триманню під вартою.

Вимоги до застави

Застава повинна бути достатньою для мотивації особи виконувати процесуальні обов’язки, але не настільки великою, щоб фактично унеможливити її внесення. Вона не є покаранням, «викупом» особи чи компенсацією шкоди, а є процесуальною гарантією її явки та виконання покладених обов’язків.

Міжнародні стандарти

Такий підхід відповідає статті 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Тримання під вартою не повинно бути загальним правилом, а суди мають перевіряти можливість застосування альтернативних заходів, зокрема застави

ЄСПЛ у справах Toshev v. Bulgaria, S., V. and A. v. Denmark, Mangouras v. Spain та інших наголошував, що розмір застави має бути обґрунтованим, враховувати майновий стан, активи, соціальні зв’язки особи та забезпечувати реальну можливість звільнення. Надмірна застава, яку особа фактично не може сплатити, може порушувати пункт 3 статті 5 Конвенції.

Оцінка оспорюваної норм

Абзац п’ятий частини п’ятої статті 182 КПК України дозволяє у виключних випадках перевищити встановлені межі застави. Це має здійснюватися з урахуванням усіх обставин, визначених частиною четвертою статті 182 КПК України, та ризиків за статтею 177 КПК України, із належним обґрунтуванням судового рішення.

Заборона непомірної застави та індивідуальний підхід

Частина четверта статті 182 КПК України прямо встановлює, що розмір застави повинен гарантувати виконання процесуальних обов’язків і не може бути завідомо непомірним.

Розмір застави визначається з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану, інших даних про особу і ризиків. Ці вимоги поширюються також на виключні випадки, коли встановлені законом межі застави перевищуються.

Ухвала про застосування застави може бути оскаржена в апеляційному порядку. Отже, оспорювана норма у взаємозв’язку з іншими положеннями КПК України встановлює необхідні параметри для індивідуального визначення справедливого та домірного розміру застави.

Відсутність верхньої межі застави

Законодавець не встановив максимальної межі застави у виключних випадках. Конституційний Суд України зазначив, що через значну майнову диференціацію суспільства будь-яка фіксована максимальна сума може виявитися недостатньою для забезпечення стримувальної функції застави.

Тому відсутність верхньої межі сама по собі не суперечить статті 29 Конституції України, оскільки застава все одно не може бути завідомо непомірною та має визначатися індивідуально.

Принцип рівності

Різниця у правовому регулюванні не є дискримінацією, якщо вона має легітимну мету, об’єктивне та розумне обґрунтування і забезпечує справедливий баланс між конституційними цінностями.

Під час визначення застави майновий стан особи має враховуватися, але не може бути єдиним критерієм. Суд повинен оцінювати його разом з іншими обставинами та ризиками, щоб застава мала стримувальний характер для кожної особи незалежно від її доходів.

Таке індивідуальне визначення не повинно перетворювати заставу на майновий привілей для заможних осіб або фактичний бар’єр для незаможних.

Отже, абзац п’ятий частини п’ятої статті 182 КПК України у взаємозв’язку з частиною четвертою цієї статті є виправданим і не суперечить статтям 21 та 24 Конституції України.

Практика застосування та вимоги до судів

Конституційний Суд України звернув увагу на непослідовність судової практики щодо застосування застави.

З урахуванням практики ЄСПЛ, зокрема у справах Istomina v. Ukraine та Plachkov v. Ukraine, суд, визначаючи заставу у виключному розмірі, повинен ретельно обґрунтувати її суму та підтвердити, чому вона перевищує встановлені межі.

Щоб застава не перетворювалася на прихований спосіб тримання під вартою, суд має оцінити фінансову спроможність особи, її легальні доходи й доступні активи, сімейний стан, осіб на утриманні, соціальні та закордонні зв’язки, а також інші обставини та ризики. Сам розмір завданої шкоди не може бути єдиною підставою для визначення застави.

Судове рішення повинно містити детальну мотивацію кожного складника розміру застави, посилання на підтвердження фінансового стану особи та пояснення, чому саме така сума є достатньою для запобігання відповідним ризикам. Сумніви й припущення мають тлумачитися на користь особи, яку підозрюють чи обвинувачують

Саме дотримання цих вимог забезпечує реальну альтернативність застави триманню під вартою та сумісність оспорюваної норми зі статтею 29 Конституції України.

Висновок Конституційного Суду України

Конституційний Суд України дійшов висновку, що абзац п’ятий частини п’ятої статті 182 КПК України не суперечить першому реченню статті 21, частинам першій і другій статті 24, частинам першій і другій статті 29 Конституції України.

Водночас його застосування можливе лише за умови дотримання конституційних принципів, Конвенції, практики ЄСПЛ та вимог щодо реальної альтернативності застави триманню під вартою.

Резолютивна частина

1. Визнати таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), абзац п’ятий частини п’ятої статті 182 Кримінального процесуального кодексу України.

2. Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим, остаточним і таким, що не може бути оскаржено.

5. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційною скаргою Генієвського Євгена Анатолійовича щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу другого частини першої статті 616 Кримінального процесуального кодексу України  від 15 липня 2026 року у справі № 3-125/2025(244/25)

Обставини справи

Генієвський Євген Анатолійович звернувся до Конституційного Суду України з конституційною скаргою щодо відповідності Конституції України абзацу другого частини першої статті 616 Кримінального процесуального кодексу України. Оспорюваний припис передбачав, що питання про скасування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для продовження та/або проходження військової служби може бути ініційоване перед слідчим суддею або судом лише прокурором.

Позиція заявника

Заявник вважав, що оспорюване положення обмежує його конституційні права, зокрема право на свободу та особисту недоторканність, право на судовий захист і право на захист, оскільки позбавляє підозрюваного чи обвинуваченого можливості безпосередньо ініціювати перед судом питання про скасування тримання під вартою.

Правова позиція Конституційного Суду

Конституційний Суд України зазначив, що право на свободу та особисту недоторканність є фундаментальним конституційним правом, яке потребує посилених гарантій від свавільного позбавлення свободи. Особа, до якої застосовано тримання під вартою, має право ініціювати новий судовий розгляд питання про зміну чи скасування такого запобіжного заходу, зокрема у разі зміни обставин.

Суд наголосив, що саме суд має виключну функцію здійснення правосуддя та перевірки обґрунтованості втручання у право особи на свободу і особисту недоторканність. Прокурор у кримінальному провадженні реалізує функцію обвинувачення, тому його дискреція не може визначати, чи матиме особа доступ до судового контролю за подальшим позбавленням свободи.

Конституційний Суд визнав, що встановлений статтею 616 КПК України механізм, за яким суд може розглянути питання про скасування тримання під вартою для проходження військової служби лише за ініціативою прокурора, істотно обмежує реальний та ефективний доступ особи до судового контролю. Це суперечить принципам верховенства права, рівності учасників процесу, змагальності та забезпечення права на захист.

Водночас Суд зазначив, що навіть в умовах воєнного стану права, гарантовані статтями 29, 55 і 63 Конституції України, не можуть бути обмежені. Законодавець не може змінювати конституційно визначену роль суду та функціональне розмежування повноважень учасників кримінального провадження так, щоб це спотворювало їх конституційну сутність.

Висновки Суду

Конституційний Суд України визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), абзац другий частини першої статті 616 Кримінального процесуального кодексу України.

6. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційною скаргою Самборської Тетяни Леонідівни щодо відповідності Конституції України (конституційності) статті 309, пункту 2 частини другої статті 428 Кримінального процесуального кодексу України (щодо забезпечення права на ознайомлення з матеріалами кримінального провадження) від 15 липня 2026 року у справі № 3-21/2025(38/25)

Обставини справи

Самборська Тетяна Леонідівна звернулася до Конституційного Суду України щодо відповідності Конституції України статті 309 та пункту 2 частини другої статті 428 Кримінального процесуального кодексу України. У кримінальному провадженні щодо неї слідчий звернувся до слідчого судді з клопотанням установити стороні захисту строк для ознайомлення з матеріалами досудового розслідування. Після встановлення такого строку заявниця намагалася оскаржити відповідну ухвалу в апеляційному та касаційному порядку, однак їй було відмовлено у відкритті проваджень.

Позиція заявника

Заявниця вважала, що відсутність можливості оскаржити в апеляційному порядку ухвалу слідчого судді про встановлення строку для ознайомлення з матеріалами досудового розслідування, а також можливість відмови у відкритті касаційного провадження порушують її право на судовий захист і право на захист у кримінальному провадженні.

Правова позиція Конституційного Суду

Конституційний Суд України зазначив, що Конституція гарантує право на апеляційний перегляд справи по суті, але не встановлює такого самого безумовного права щодо апеляційного оскарження окремих процесуальних ухвал. Водночас законодавець не може довільно визначати, які ухвали слідчого судді можуть бути оскаржені. Заборона апеляційного оскарження допустима лише за наявності легітимної мети, зокрема забезпечення належного перебігу кримінального процесу, дотримання розумних строків та запобігання зловживанню процесуальними правами, і за умови її пропорційності та необмеження сутності права на судовий захист.

Суд наголосив, що відсутність апеляційного оскарження допустима, якщо ухвала не спричиняє незворотного або істотного втручання у конституційні права особи, яке неможливо своєчасно усунути без апеляційного перегляду, або якщо існують інші ефективні засоби юридичного захисту.

Ухвала про встановлення строку для ознайомлення з матеріалами досудового розслідування не вирішує справу по суті. Її обмеження в апеляційному оскарженні спрямоване на запобігання затягуванню кримінального провадження та є пропорційним. Водночас достатній час для ознайомлення з матеріалами кримінального провадження є необхідною умовою реалізації права на захист.

Щодо пункту 2 частини другої статті 428 КПК України Суд зазначив, що касаційне оскарження забезпечується лише у випадках, визначених законом. Цей припис є процесуальним фільтром, спрямованим на процесуальну економію та ефективне здійснення правосуддя. Його застосування для відмови у відкритті касаційного провадження за скаргою на ухвалу апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження відповідає Конституції України.

Висновки Суду

Конституційний Суд України визнав конституційною статтю 309 КПК України в частині, в якій вона не передбачає апеляційного оскарження ухвали слідчого судді про встановлення строку для ознайомлення з матеріалами досудового розслідування.

Також Суд визнав конституційним пункт 2 частини другої статті 428 КПК України як підставу для відмови у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на ухвалу апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження.

7. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційною скаргою Приходька Віктора Валерійовича щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу першого пункту 13-1 розділу XV „Прикінцеві положення“ Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування“ від 9 липня 2003 року № 1058-IV у редакції Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій“ від 3 жовтня 2017 року № 2148-VIII (щодо конституційних меж зворотної дії закону в часі) від 24 червня 2026 року (справа № 3-92/2023(177/23)

Обставини справи

До Конституційного Суду України звернувся Приходько Віктор Валерійович із конституційною скаргою щодо відповідності Конституції України абзацу першого пункту 13-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Заявник оскаржував абзац перший пункту 13-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», який був введений Законом № 2148-VIII від 03.10.2017.

Ця норма передбачала, що з 1 жовтня 2017 року пенсії, призначені за спеціальними законами (зокрема, законами «Про прокуратуру», «Про державну службу», «Про статус народного депутата України», «Про наукову і науково-технічну діяльність», а також окремим категоріям суддів), під час роботи на відповідних посадах виплачуються не в спеціальному розмірі, а в розмірі, визначеному Законом «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Суб’єкт конституційної скарги був колишнім прокурором і отримував пенсію за вислугу років, призначену за спеціальним законодавством. Він вважав, що застосування нових правил «з 1 жовтня 2017 року» фактично надало закону зворотну дію, оскільки Закон № 2148 був опублікований і набрав чинності пізніше. Саме тому він просив перевірити конституційність цього формулювання.

Позиція заявника

Заявник стверджував, що застосування оспорюваного припису «з 1 жовтня 2017 року» порушує конституційний принцип незворотності дії законів у часі та призводить до втручання у вже набуті права на пенсійне забезпечення. На його думку, законодавець не може поширювати нове правове регулювання на правовідносини, які виникли та були завершені до набрання законом чинності.

Правова позиція Конституційного Суду

Конституційний Суд України наголосив, що принцип незворотності дії законів у часі є складовою принципу верховенства права та гарантує юридичну визначеність і стабільність правового становища особи. Закон може поширюватися лише на правовідносини, які виникли після набрання ним чинності, якщо інше прямо не випливає з Конституції України.

Суд зазначив, що надання закону зворотної дії допускається лише у випадках, коли це покращує становище особи або прямо передбачене Конституцією. Водночас законодавець не вправі шляхом ретроспективного регулювання погіршувати правове становище особи чи змінювати наслідки вже реалізованих прав. Оспорюваний припис фактично поширював нове правове регулювання на період до набрання законом чинності, що виходить за межі конституційно допустимої зворотної дії закону в часі. Таке регулювання не відповідало вимогам юридичної визначеності та правової передбачуваності.

Висновки Суду

Конституційний Суд України визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окремий припис абзацу першого пункту 13-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», а саме слова «з 1 жовтня 2017 року». Суд дійшов висновку, що цей припис порушує конституційні межі зворотної дії закону в часі та принцип юридичної визначеності. Визнаний неконституційним припис утрачає чинність із дня ухвалення Рішення.

8. Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку проведення загальної мобілізації"

(Закон України від 14 липня 2026 р. № 4929-IX, чинність з 02.08.2026)

Строк проведення загальної мобілізації продовжено на 90 діб — з 2 серпня до 31 жовтня 2026 року.

9. Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні"

(Закон України від 14 липня 2026 р. № 4928-IX, чинність з 27.07.2026)

Строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 2 серпня 2026 року строком на 90 діб — до 31 жовтня 2026 року.

10. Про затвердження Змін до Положення про Єдиний реєстр досудових розслідувань, порядок його формування та ведення, затвердженого наказом Генерального прокурора від 30.06.2020 № 298 (в редакції наказу від 17.08.2023 № 231 зі змінами)

(Наказ Офісу Генерального прокурора від 10 липня 2026 року № 182, чинність з 13.07.2026)

У розділі II: у главі 4: у пункті 8: доповнено абзацом другим такого змісту:

«При реєстрації кримінальних правопорушень, досудове розслідування яких здійснюється на виконання рішень Європейського суду з прав людини  (далі – ЄСПЛ) або заяв Міністерства юстиції України щодо проведення розслідування з метою встановлення винних осіб, унаслідок рішень, дій чи бездіяльності яких ЄСПЛ у своїх рішеннях констатував порушення державою Україна Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та з Державного бюджету України було здійснено виплату відповідного відшкодування, обов’язково зазначається підстава початку досудового розслідування шляхом заповнення поля «Досудове розслідування розпочато на виконання рішення ЄСПЛ.»;

пункт 13 доповнено абзацом другим такого змісту:

«У кримінальних провадженнях проти встановленого порядку несення військової служби щодо військових кримінальних правопорушень, передбачених статтями 407–409 КК України, додатково підлягають обов’язковому відображенню дані про прізвище, ім’я, по батькові, дату народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків військовослужбовця, дії якого підпадають під ознаки кримінального правопорушення, а також номер військової частини, в якій така особа проходить (проходила) військову службу у складі Збройних Сил України та в інших військових формуваннях відповідно до Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу».»;

пункт 22 доповнено абзацами четвертим, п’ятим такого змісту:

«До кримінальних правопорушень, у яких встановлено особу неповнолітнього (малолітнього), належать правопорушення, в яких на момент внесення відомостей до Реєстру встановлено, що конкретна особа вчинила дії, які мають ознаки кримінального правопорушення, та вона є неповнолітньою (малолітньою).

Під реалізацією Програми відновного правосуддя слід розуміти участь неповнолітнього у пілотному проєкті «Програма відновного правосуддя за участю неповнолітніх, які є підозрюваними, обвинуваченими у вчиненні кримінального правопорушення», Порядок реалізації якого затверджений наказом Міністерства юстиції України, Міністерства внутрішніх справ України, Офісу Генерального прокурора від 22.07.2024 № 2176/5/501/176.»;

доповнено пунктом 15 такого змісту:

«15. Облік інформації про знищення наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів здійснюється упродовж 48 годин після складання акта про їх знищення за формою, визначеною законодавством.».

11. Про внесення змін до наказу Міністерства юстиції України від 16 квітня 2019 року № 1203/5

(Наказ Міністерства юстиції України від 09.07.2026  № 1837/5, чинність з 14.07.2026)

Звернення стягнення на кошти / електронні гроші боржника, що знаходяться на рахунках / електронних гаманцях у банках або інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, емітентах електронних грошей (далі — надавачі платіжних послуг), здійснюється за допомогою автоматизованої системи виконавчого провадження (далі — АСВП) шляхом електронної інформаційної взаємодії державних або приватних виконавців (далі — виконавці) і надавачів платіжних послуг.

Виконавець за допомогою АСВП створює запит на отримання інформації стосовно рахунків / електронних гаманців боржника (далі — запит), який має відповідати вимогам, установленим Правилами зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці, затвердженими постановою Правління Національного банку України від 14 липня 2006 року № 267, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 03 серпня 2006 року за № 935/12809, та/або Правилами зберігання, захисту, використання та розкриття таємниці надавача платіжних послуг, затвердженими постановою Правління Національного банку України від 14 липня 2022 року № 147.

Інформаційні системи надавачів платіжних послуг (далі — ІСНПП) за допомогою прикладного програмного інтерфейсу один раз на годину протягом робочого часу запитують інформацію про наявність запитів для їх виконання.

Не пізніше ніж за годину робочого часу після отримання запиту в ІСНПП формується повідомлення, у якому зазначається інформація про наявність рахунків / електронних гаманців у боржника, а в разі їх наявності — номери рахунків / електронних гаманців, їх вид і залишок коштів / електронних грошей на них. Зазначене повідомлення невідкладно відправляється до АСВП.

Після отримання постанови про арешт коштів / електронних грошей ІСНПП невідкладно:

формує повідомлення про прийняття постанови про арешт коштів / електронних грошей до виконання надавачем платіжних послуг і відправляє його до АСВП;

інформує відповідальну особу надавача платіжних послуг про необхідність виконання відповідних процедур.

Відповідальна особа надавача платіжних послуг виконує постанови про арешт коштів / електронних грошей у порядку їх надходження.

Виконавець за допомогою АСВП виносить постанову про зняття арешту з коштів / електронних грошей, постанову про скасування постанови про арешт коштів / електронних грошей, постанову про закінчення виконавчого провадження, постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», постанову про скасування заходів примусового виконання на підставі частини четвертої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» (далі — постанови), на які накладається кваліфікований електронний підпис виконавця.

Повідомлення про погашення заборгованості за виконавчим провадженням відповідно до статті 39-1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі — повідомлення про погашення заборгованості) формується АСВП автоматично та є підставою для зняття надавачем платіжних послуг арешту з коштів / електронних грошей боржника.

12. Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів

(Постанова Кабінету Міністрів України від 1 липня 2026 р. № 852, чинність з 30.07.2026)

Доповнено перелік розділом такого змісту:

“Стягнення заборгованості за договором факторингу з регресом, укладеним відповідно до Закону України “Про факторинг”

14. Документи, що підтверджують невиконання клієнтом вимоги фактора за відступленим правом грошової вимоги за договором факторингу з регресом.

Для одержання виконавчого напису подаються:

а) оригінал договору факторингу з регресом;

б) оригінал правочину про відступлення фактору права грошової вимоги (у разі, коли такий правочин оформлено у вигляді окремого документа);

в) платіжна інструкція, яка містить відомості щодо перерахування фактором коштів клієнту за договором факторингу з регресом;

г) оригінал або засвідчена фактором копія вимоги про сплату частини або повної вартості права грошової вимоги за відступленим правом грошової вимоги за договором факторингу з регресом, що була надіслана на адресу клієнта, зазначену в договорі з відміткою фактора про несплату вартості грошової вимоги, що містить суму заборгованості;

ґ) оригінал або засвідчена фактором копія повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення або поштового відправлення з оголошеною цінністю, яким надіслано вимогу, зазначену в підпункті “г” цього пункту, з відміткою про вручення адресату, або

оригінал чи засвідчена фактором копія рекомендованого поштового відправлення або поштового відправлення з оголошеною цінністю, яким надіслано вимогу, зазначену в підпункті “г” цього пункту, з позначкою про відмову адресата від одержання такого відправлення, або

засвідчені фактором паперові копії електронного листа, яким за допомогою засобів інформаційної, комунікаційної або інформаційно-комунікаційної систем, що забезпечують обмін електронними документами, надіслано вимогу, зазначену в підпункті “г” цього пункту, та електронного службового повідомлення відповідної системи, яким підтверджується доставка відповідного електронного листа за адресою електронної пошти адресата (у разі, коли договором факторингу з регресом передбачено можливість обміну електронними документами).”.

13. Про внесення змін до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов’язаних та резервістів

(Постанова Кабінету Міністрів України від 10 червня 2026 р. № 812, чинність з 27.06.2026)

У пункті 34:

абзац другий замінено абзацами такого змісту:

З метою ведення персонального військового обліку державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації здійснюють:

“перевірку у громадян України під час прийняття на роботу (навчання) наявності військово-облікового документа (в електронній формі або в паперовій формі) та відповідності відомостей, зазначених у такому документі, відомостям, що містяться в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов’язаних та резервістів, на основі військово-облікового документа в електронній формі, сформованого засобами Державного вебпорталу електронних публічних послуг у сфері національної безпеки і оборони (далі - Портал) або засобами Порталу Дія, зокрема з використанням мобільного додатка Порталу Дія (Дія), не раніше ніж за 72 години до дати прийняття на роботу (навчання), крім військовозобов’язаних та резервістів СБУ, розвідувальних органів, стосовно яких перевірка відповідності відомостей, зазначених у військово-обліковому документі в паперовій формі, відомостям, що містяться в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов’язаних та резервістів, не здійснюється.

За наявності технічної можливості така перевірка відомостей щодо громадян України, крім військовозобов’язаних та резервістів СБУ, розвідувальних органів, може проводитися з використанням функціоналу електронного кабінету ведення персонального обліку призовників, військовозобов’язаних та резервістів (далі - кабінет персонального обліку). Прийняття на роботу (навчання), взяття на персональний військовий облік призовників, військовозобов’язаних та резервістів здійснюється тільки після взяття їх на військовий облік у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, органах СБУ, відповідних підрозділах розвідувальних органів. Під час воєнного стану зарахування на навчання до закладів освіти громадян, які підлягають військовому обліку та перебувають на тимчасово окупованій території або вибули з тимчасово окупованої території та територій активних бойових дій за кордон, здійснюється з відстроченням взяття їх на військовий облік і оформленням військово-облікових документів у семиденний строк з дати припинення чи скасування воєнного стану;”.

абзац п’ятий викладено в такій редакції:

“подання у семиденний строк з дня видання наказу про прийняття на роботу (навчання), звільнення з роботи, завершення навчання (відрахування із закладу освіти) до відповідних районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів повідомлень про зміну облікових даних призовників, військовозобов’язаних та резервістів (додаток 4). За наявності технічної можливості подання повідомлень про зміну облікових даних призовників, військовозобов’язаних та резервістів здійснюється засобами Порталу Дія (додаток 28-1) або через кабінет персонального обліку. Повідомлення про зміну облікових даних призовників, військовозобов’язаних та резервістів, подане засобами Порталу Дія або через кабінет персонального обліку, додатково в паперовій формі не подається;”;

абзац дванадцятий замінено абзацами такого змісту:

“періодичне звіряння даних списків (не рідше одного разу на рік) персонального військового обліку із відомостями у військово-облікових документах призовників, військовозобов’язаних та резервістів, сформованих засобами Порталу або засобами Порталу Дія на дату звіряння, або із відомостями, що зазначені у військово-облікових документах в паперовій формі.

Не рідше одного разу на рік проводиться звіряння даних списків персонального військового обліку з обліковими відомостями (документами) відповідних районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів;”.

доповнено Порядок додатком 28-1 такого змісту:

Ці Правила визначають вимоги та процедури звіряння і актуалізації даних, що містяться у списках персонального військового обліку призовників, військовозобов’язаних та резервістів, які працюють у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях, з даними, що містяться у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов’язаних та резервістів (далі - Реєстр), а також порядок подання повідомлень про зміну облікових даних в електронній формі з використанням засобів Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (далі - Портал Дія).

Відповідальна особа/керівник державного органу, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації або уповноважена особа формує повідомлення про отримання відомостей про призовників, військовозобов’язаних та резервістів, які перебувають у трудових відносинах з державним органом, органом місцевого самоврядування, підприємством, установою, організацією, що наявні в Реєстрі, зокрема про:

реквізити паспорта громадянина України;

прізвище, власне ім’я, по батькові (за наявності);

реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію (за наявності) та номер паспорта громадянина України (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомили про це відповідному контролюючому органу і мають відмітку в паспорті громадянина України);

дату народження;

відомості про перебування на спеціальному військовому обліку або відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, дату закінчення строку їх дії;

причини та дату звернення щодо доставлення громадян, які вчинили адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210 і 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, до обласного, районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки для складення протоколів про адміністративні правопорушення, крім випадків, передбачених статтею 258 Кодексу України про адміністративні правопорушення;

категорію військового обліку;

військове звання (крім призовників);

окремий номер запису в Реєстрі;

військово-облікову спеціальність (крім призовників);

адресу задекларованого/зареєстрованого місця проживання;

адресу фактичного місця проживання (за наявності);

найменування районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, в яких на військовому обліку перебувають призовники, військовозобов’язані та резервісти, що перебувають у трудових відносинах;

відомості про проходження військової служби (за наявності);

відомості про наявність мобілізаційного розпорядження, дату його видачі (за наявності);

відомості про посаду;

реквізити наказу про прийняття на роботу за зазначеною посадою.

14. Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб

(Закон України від 01 липня 2026 р. № 4924-IX, чинність з 22.10.2026)

Внутрішньо переміщена особа - громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яка була змушена покинути своє місце проживання внаслідок або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини або надзвичайних ситуацій та перемістилася у межах території України;

Місце проживання внутрішньо переміщеної особи - адреса, за якою особа фактично проживає після переміщення з території, на якій виникли обставини, що спричинили її внутрішнє переміщення відповідно до цього Закону, і яку така особа використовує для реалізації своїх прав і свобод;

Облік внутрішньо переміщених осіб здійснюється районними, районними у містах Києві та Севастополі державними адміністраціями, виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання внутрішньо переміщеної особи.

Місце проживання внутрішньо переміщеної особи не може бути у населеному пункті, дату завершення тимчасової окупації якого не визначено.

Дитина, яка народилася у батьків, обидва чи один з яких є внутрішньо переміщеною особою, після переміщення батьків чи одного з них не вважається внутрішньо переміщеною особою в розумінні цього Закону. Держава забезпечує підтримку внутрішньо переміщених осіб з урахуванням факту народження дитини (дітей) після внутрішнього переміщення таких осіб.

Підставами для відмови у взятті на облік внутрішньо переміщеної особи є:

1) відсутність обставин, що спричинили внутрішнє переміщення, передбачених частиною третьою цієї статті;

2) наявність в органів державної влади доказів, що підтверджують подання особою завідомо неправдивих відомостей, які є підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи;

3) відсутність підтвердження факту проживання особи на території, з якої здійснено внутрішнє переміщення;

4) набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо внутрішньо переміщеної особи за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого розділом I "Кримінальні правопорушення проти основ національної безпеки України" Особливої частини або статтею 436-2 Кримінального кодексу України.

Зняття з обліку внутрішньо переміщеної особи здійснюється за її заявою:

1) про зняття з обліку як внутрішньо переміщеної особи;

2) про повернення до покинутого місця проживання;

3) у зв’язку з виїздом за кордон на постійне проживання.

Зняття з обліку внутрішньо переміщеної особи здійснюється районною, районною у місті Києві або Севастополі державною адміністрацією, виконавчим органом сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі утворення) ради без отримання заяви від такої особи, якщо:

1) особа не повідомила у строк, передбачений частиною першою статті 9 цього Закону, про добровільне повернення до покинутого місця проживання;

2) особа виїхала за кордон на постійне проживання або з інших причин відсутня на території України більше 90 днів поспіль чи більше 180 днів сукупно протягом року, крім випадків перебування за межами України понад зазначені строки з обґрунтованих причин, перелік яких і граничні строки перебування визначаються Кабінетом Міністрів України;

3) щодо особи набрав законної сили обвинувальний вирок суду за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого розділом I "Кримінальні правопорушення проти основ національної безпеки України" Особливої частини або статтею 436-2 Кримінального кодексу України;

4) особа подала завідомо недостовірні відомості, які стали підставою для взяття її на облік як внутрішньо переміщену особу;

5) відновлено умови для безпечного, добровільного та гідного повернення до покинутого місця проживання;

6) особа померла або оголошена померлою.

Внутрішньо переміщена особа має право на отримання відповідно до законодавства страхових виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, за місцем проживання внутрішньо переміщеної особи.

Внутрішньо переміщена особа має право на отримання соціальних послуг відповідно до Закону України "Про соціальні послуги".

Внутрішньо переміщені особи мають право на безоплатну правничу допомогу відповідно до Закону України "Про безоплатну правничу допомогу".

Внутрішньо переміщеним особам державна цільова підтримка для здобуття професійної, фахової передвищої та вищої освіти надається відповідно до законів України та в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

15. Про внесення змін до Порядку ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України

(Постанова Кабінету Міністрів України від 15 липня 2026 р. № 947, чинність з 16.07.2026)

Пункт 2 доповнено абзацом такого змісту:

“заява у сфері державної реєстрації актів цивільного стану — заява про державну реєстрацію актів цивільного стану, про внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та припинення їх дії, про повторну видачу свідоцтва про державну реєстрацію акта цивільного стану, про надання витягу з Реєстру.”.

Доповнено Порядок пунктами 3-1, 3-2 та 13-2 такого змісту:

“3-1. Реєстр забезпечує електронну інформаційну взаємодію з Порталом Дія з метою подання у випадках, передбачених законодавством, заяв у сфері державної реєстрації актів цивільного стану в електронній формі, а також з метою формування електронних відображень актових записів засобами Порталу Дія.

…

3-2. Заява у сфері державної реєстрації актів цивільного стану в електронній формі (далі — заява в електронній формі) формується заявником засобами Порталу Дія (у разі наявності технічної можливості) після проходження ним електронної ідентифікації та автентифікації, зокрема, з використанням інтегрованої системи електронної ідентифікації, кваліфікованих електронних підписів чи печаток або удосконалених електронних підписів чи печаток, що базуються на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису чи печатки, інших засобів електронної ідентифікації, зокрема з використанням паролів, отриманих у смс-повідомленнях, які є дійсними для одного сеансу автентифікації.

Формування заяви в електронній формі припиняється засобами Порталу Дія у разі:

коли зазначені в заяві відомості надані не в повному обсязі та/або не пройшли арифметичний та/або формато-логічний контроль;

відсутності сплати державного мита, плати за видачу витягу з Реєстру та плати за надання платних послуг відділом державної реєстрації актів цивільного стану;

відсутності в Реєстрі актового запису цивільного стану, щодо якого подається заява в електронній формі.

Сформована заява в електронній формі з накладеним на неї кваліфікованим електронним підписом або удосконаленим електронним підписом, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, заявника блокується для редагування та передається засобами Порталу Дія до Реєстру для її розгляду відділом державної реєстрації актів цивільного стану відповідно до законодавства.”;

“13-2. Фізична особа має право на отримання витягу з Реєстру шляхом подання відповідної заяви в електронній формі щодо відомостей про себе чи про народження дитини, батьком або матір’ю якої вона є, за умови наявності відомостей про реєстраційний номер облікової картки платника податків такої фізичної особи, що звертається за отриманням витягу з Реєстру, у відповідному актовому записі цивільного стану.

Подання заявником заяви про отримання витягу з Реєстру в електронній формі засвідчує бажання такого заявника отримати платну послугу з доставки та вручення повторно виданих свідоцтв та інших документів про державну реєстрацію актів цивільного стану фізичній особі за місцем її проживання (перебування) та не потребує подання відповідної письмової заяви.

Доставка витягу з Реєстру здійснюється в межах території України на поштову адресу, зазначену у заяві про отримання витягу з Реєстру, крім адміністративно-територіальних одиниць, що належать до територій активних бойових дій або тимчасово окупованих Російською Федерацією територій, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Мінрозвитку, для яких не визначена дата завершення бойових дій або тимчасової окупації.”.

16. Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо врегулювання окремих питань зайнятості населення у зв’язку з прийняттям Закону України “Про адміністративну процедуру”

(Постанова Кабінету Міністрів України від 15 липня 2026 р. № 923, чинність з 16.07.2026)

У Порядку здійснення заходів сприяння зайнятості, повернення коштів, спрямованих на фінансування таких заходів, у разі порушення гарантій зайнятості для внутрішньо переміщених осіб, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2015 р. № 696:

пункт 11 після абзацу дванадцятого доповнено новими абзацами такого змісту:

Роботодавець або уповноважена ним особа, який/яка працевлаштував/працевлаштувала зареєстрованого безробітного з числа внутрішньо переміщених осіб за направленням центру зайнятості на умовах строкового трудового договору, для отримання компенсації протягом двох місяців з дня працевлаштування подає центру зайнятості заяву про компенсацію витрат на оплату праці (далі - заява) довільної форми та копії трудового договору між ним і працівником та розпорядчого акта про прийняття на роботу, завірені в установленому порядку.

“Центр зайнятості у разі подання заяви з порушенням встановлених абзацом першим цього пункту вимог приймає рішення про залишення заяви без руху та надсилає роботодавцю відповідне письмове повідомлення протягом трьох робочих днів з дня отримання заяви, а у разі особистого звернення роботодавця або уповноваженої ним особи із такою заявою - негайно (за можливості) вручає під розписку зазначене повідомлення особі, яка подала заяву, безпосередньо в центрі зайнятості.

У повідомленні про залишення заяви без руху зазначаються виявлені недоліки з посиланням на порушені вимоги законодавства, спосіб та строк усунення недоліків, а також способи, порядок та строки оскарження рішення про залишення заяви без руху. Строк усунення виявлених недоліків не може бути меншим ніж три робочі дні з дня отримання роботодавцем повідомлення про залишення заяви без руху. За клопотанням роботодавця центр зайнятості може продовжити такий строк до п’яти робочих днів.

Необґрунтоване залишення заяви без руху не допускається.

У разі усунення виявлених недоліків у строк, встановлений центром зайнятості, заява вважається поданою в день її первинного подання. При цьому строк розгляду заяви продовжується на строк залишення заяви без руху.

Не допускається повторне залишення без руху заяви, в якій усунуто виявлені недоліки, зазначені в повідомленні про залишення заяви без руху.

17. Деякі питання визнання особи постраждалою від сексуального насильства, пов’язаного із збройною агресією Російської Федерації проти України, та призначення і виплати такій особі невідкладної грошової виплати

(Постанова Кабінету Міністрів України від 4 червня 2026 р. № 811, чинність з 27.09.2026)

ПОЛОЖЕННЯ про Комісію з розгляду питань, пов’язаних з визнанням особи постраждалою від сексуального насильства, пов’язаного із збройною агресією Російської Федерації проти України

Це Положення визначає порядок утворення та функціонування Комісії з розгляду питань, пов’язаних з визнанням особи постраждалою від сексуального насильства, пов’язаного із збройною агресією Російської Федерації проти України (далі - Комісія).

Комісія для виконання визначеного для неї завдання:

1) за поданням обласних, Київської міської держадміністрацій (військових адміністрацій) формує перелік відповідальних фахівців (за областями) з числа працівників центрів допомоги врятованим, центрів захисту дитини, спеціалізованих служб підтримки постраждалих осіб, підприємств, установ та організацій, фізичних осіб, що здійснюють приватну практику у сфері надання консультаційних послуг, соціально-психологічної допомоги постраждалим особам, для супроводу постраждалих осіб, проведення співбесіди з особою, яка подала до Комісії заяву про визнання її постраждалою особою (далі - заява), та надання допомоги в отриманні постраждалою особою додаткових документів, що можуть підтвердити обставини та факти, які свідчать про те, що особа є постраждалою (далі - відповідальні фахівці);

2) здійснює розгляд заяв, документів і матеріалів щодо визнання особи постраждалою;

3) приймає рішення про визнання або відмову у визнанні особи постраждалою.

Комісія для виконання визначеного завдання має право:

1) залучати до участі у своїй роботі представників центральних і місцевих органів виконавчої влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, громадських об’єднань, у тому числі асоціацій постраждалих осіб, представників іноземних неурядових організацій, міжнародних організацій, наукових та інших установ, а також окремих фахівців (за їх згодою), що провадять діяльність у сфері захисту прав людини, зокрема забезпечення права на репарацію, документування військових злочинів, інших порушень прав людини та міжнародного гуманітарного права, та/або опікуються постраждалими особами;

2) отримувати безоплатно від центральних і місцевих органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, а також від юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми інформацію, документи і матеріали, необхідні для виконання визначеного завдання;

3) отримувати безоплатно інформацію з наявних державних та єдиних реєстрів, інших інформаційних баз, що перебувають у власності держави або юридичних осіб, в обсязі, необхідному для виконання визначеного завдання;

4) за відсутності доступу до наявних державних і єдиних реєстрів, інших інформаційних баз, що перебувають у власності держави або юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, отримувати інформацію за запитами, надісланими в електронній формі захищеними каналами зв’язку, в паперовій або електронній формі в обсязі, необхідному для виконання визначеного завдання;

5) залучати представників, зазначених у підпункті 1 цього пункту, до проведення аналізу отриманої за результатами співбесіди з особою, яка подала до Комісії заяву, інформації про наявність/відсутність підстав для визнання особи постраждалою (далі - залучені фахівці).

…

ПОРЯДОК подання заяви про визнання особи постраждалою від сексуального насильства, пов’язаного із збройною агресією Російської Федерації проти України

Цей Порядок визначає механізм подання заяви про визнання особи постраждалою від сексуального насильства, пов’язаного із збройною агресією Російської Федерації проти України (далі - постраждала особа), та переліку документів до зазначеної заяви.

Заява подається до Комісії постраждалою особою особисто або одним із її батьків, іншим законним представником шляхом надсилання на поштову адресу (листом з оголошеною цінністю) або на адресу електронної пошти, створеної Мінсоцполітики. Кореспонденція, що надходить на адресу електронної пошти, вилучається щодня.

Для визнання постраждалою особою дитини, зокрема народженої внаслідок сексуального насильства, пов’язаного із збройною агресією Російської Федерації проти України, віком до 14 років заява подається до Комісії одним з її батьків або іншим законним представником.

Дитина, якій виповнилося 14 років, має право подати заяву самостійно.

До заяви додаються:

копія документа, що посвідчує особу;

копія свідоцтва про народження дитини або витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження - у разі подання заяви законним представником дитини віком до 14 років;

копія документа, що посвідчує особу законного представника, та документ, що засвідчує повноваження особи як законного представника (відповідні рішення суду, рішення районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті (у разі її утворення), селищної, сільської ради про встановлення опіки, піклування), - у разі, коли заяву подає законний представник;

документи і матеріали або їх копії, що можуть підтвердити обставини та факти, які свідчать про те, що особа є постраждалою (зокрема довідки, медичні довідки, витяги з журналів обліку) (за наявності);

інформована згода постраждалої особи/її законного представника (у разі, коли постраждалою особою є дитина чи обмежено дієздатна або недієздатна особа) згідно з додатком 4 до Порядку розгляду питань, пов’язаних з визнанням осіб постраждалими від сексуального насильства, пов’язаного із збройною агресією Російської Федерації проти України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 червня 2026 р. № 811 “Деякі питання визнання особи постраждалою від сексуального насильства, пов’язаного із збройною агресією Російської Федерації проти України, та призначення і виплати такій особі невідкладної грошової виплати”;

довідка з реквізитами рахунка, відкритого в банку на ім’я одержувача невідкладної грошової виплати або його законного представника (не подається у разі отримання постраждалою особою виплати, зазначеної в абзаці четвертому пункту 3 Порядку розгляду питань, пов’язаних з визнанням осіб постраждалими від сексуального насильства, пов’язаного із збройною агресією Російської Федерації проти України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 червня 2026 р. № 811).

ПОРЯДОК розгляду питань, пов’язаних з визнанням осіб постраждалими від сексуального насильства, пов’язаного із збройною агресією Російської Федерації проти України

…

Комісія приймає рішення про відмову у визнанні заявника постраждалою особою, у разі коли за результатами розгляду справи визначено хоча б один з таких фактів:

1) інформація, надана заявником, не відповідає інформації, отриманій під час проведення її перевірки секретаріатом Комісії, зокрема з’ясування, що заявником свідомо подано недійсні (крім документів, що стали недійсними у зв’язку із закінченням строку їх дії), підроблені документи або повідомлено про себе неправдиві відомості щодо обставин, які впливають на визнання його постраждалою особою;

2) елементи вчиненого стосовно заявника діяння не відповідають передбаченому Законом визначенню сексуального насильства, пов’язаного із збройною агресією Російської Федерації проти України;

3) набрання законної сили обвинувальним вироком суду України, міжнародної судової установи, юрисдикція якої визнана Україною, щодо особи, стосовно якої після 20 лютого 2014 р. органами досудового розслідування України здійснювалося кримінальне провадження за злочини проти основ національної безпеки України, громадської безпеки, миру, безпеки людства і міжнародного правопорядку, у сфері недоторканності державних кордонів та за інші кримінальні правопорушення, вчинені під час збройної агресії Російської Федерації на тимчасово окупованих територіях України або пов’язані із збройною агресією Російської Федерації проти України.

У разі прийняття рішення про визнання заявника постраждалою особою секретаріат Комісії:

разом із повідомленням про прийняте рішення, у разі коли особа постраждала після 24 лютого 2022 р., інформує заявника про можливість подання фізичними особами заяв про відшкодування збитків, втрат чи шкоди, що завдані внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, до Реєстру збитків, завданих агресією Російської Федерації проти України, засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг;

забезпечує подання необхідних документів до Мінсоцполітики для здійснення невідкладної грошової виплати, крім випадку отримання заявником виплати, зазначеної в абзаці четвертому пункту 3 цього Порядку.

…

© 2026 Unba.org.ua Всі права захищені
"Національна Асоціація Адвокатів України". Передрук та інше використання матеріалів, що розміщені на даному веб-сайті дозволяється за умови посилання на джерело. Інтернет-видання та засоби масової інформації можуть використовувати матеріали сайту, розміщувати відео з офіційного веб-сайту Національної Асоціації Адвокатів України на власних веб-сторінках, за умови гіперпосилання на офіційний веб-сайт Національної Асоціації Адвокатів України. Заборонено передрук та використання матеріалів, у яких міститься посилання на інші інтернет-видання та засоби масової інформації. Матеріали позначені міткою "Реклама", публікуються на правах реклами.