Основні нормативно-правові акти та практика ЄСПЛ (КСУ) за квітень 2026 року

Головна цитата

Основні нормативно-правові акти та практика ЄСПЛ (КСУ) за квітень 2026 року

Основні нормативно-правові акти та практика ЄСПЛ (КСУ) за квітень 2026 року

ОСНОВНІ НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ АКТИ, ПРАКТИКА ЄСПЛ (КСУ) за квітень 2026 року

1. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційною скаргою Червінського Романа Григоровича щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини п’ятої статті 615 Кримінального процесуального кодексу України від 01.04.2026 (справа № 3-162/2024(327/24)

Конституційний Суд України у рішенні від 1 квітня 2026 року розглянув питання конституційності частини п’ятої статті 615 Кримінального процесуального кодексу України, яка діяла в умовах воєнного стану. Ця норма передбачала, що якщо підготовче судове засідання неможливо провести, то запобіжний захід у вигляді тримання під вартою автоматично вважається продовженим до моменту вирішення цього питання судом, але не більш як на два місяці.

Із конституційною скаргою звернувся Роман Червінський, який вказував, що така процедура фактично дозволяє утримувати особу під вартою без нового вмотивованого рішення суду, без перевірки ризиків та без належного судового контролю. На його думку, це порушує право людини на свободу, принцип верховенства права, право на захист та право на справедливий суд.

Досліджуючи справу, Конституційний Суд насамперед виходив із того, що право на свободу та особисту недоторканність є однією з найвищих конституційних цінностей. Конституція України прямо встановлює, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду та лише у порядку, визначеному законом. Суд наголосив, що навіть в умовах воєнного стану держава не звільняється від обов’язку забезпечувати ефективний судовий контроль за позбавленням людини свободи.

Конституційний Суд окремо підкреслив, що право на свободу не є абсолютним і може бути обмежене, однак таке обмеження повинно відповідати принципу верховенства права, бути законним, обґрунтованим, пропорційним та не мати ознак свавілля. Саме тому будь-яке продовження тримання особи під вартою потребує судової оцінки конкретних обставин: наявності ризиків, обґрунтованості підозри чи обвинувачення, а також неможливості застосування більш м’якого запобіжного заходу.

Суд звернув увагу, що загальні положення КПК України передбачають чіткий порядок продовження строку тримання під вартою. Прокурор повинен подати відповідне клопотання, а суд — до завершення строку попередньої ухвали перевірити обґрунтованість подальшого обмеження свободи. Водночас оспорювана норма статті 615 КПК дозволяла продовжувати тримання під вартою не через доведеність ризиків чи необхідність такого заходу, а виключно через сам факт неможливості провести підготовче судове засідання.

Конституційний Суд дійшов висновку, що така конструкція фактично підміняє судовий контроль автоматичним продовженням запобіжного заходу. Суд підкреслив, що неможливість проведення засідання сама по собі не може бути достатньою підставою для подальшого тримання людини під вартою, оскільки це створює ризик свавільного позбавлення свободи.

Окрему увагу Конституційний Суд приділив питанню юридичної визначеності. У нормі не було конкретизовано, які саме обставини слід вважати «неможливістю проведення підготовчого судового засідання». Закон не містив ані чіткого переліку таких обставин, ані критеріїв їх оцінки. Через це суди отримували надто широкий розсуд у застосуванні цієї норми, що робило її непередбачуваною для учасників кримінального провадження.

Суд зазначив, що принцип юридичної визначеності як складова верховенства права вимагає, аби норми, які обмежують фундаментальні права людини, були чіткими, зрозумілими та передбачуваними. Особа повинна мати можливість розуміти, за яких умов її свободу можуть обмежити та які наслідки матиме застосування відповідної норми. У випадку із частиною п’ятою статті 615 КПК такі гарантії були відсутні.

Конституційний Суд також врахував практику Європейський суд з прав людини, відповідно до якої навіть в умовах надзвичайного чи воєнного стану право на свободу продовжує діяти, а будь-яке тримання під вартою повинно залишатися під ефективним судовим контролем. ЄСПЛ неодноразово наголошував, що позбавлення свободи без чіткої правової підстави та без належного судового перегляду є несумісним із принципом верховенства права.

Разом із цим Конституційний Суд визнав, що запровадження спеціальних процедур у кримінальному провадженні під час воєнного стану саме по собі має легітимну мету. Держава може встановлювати особливі механізми для забезпечення функціонування правосуддя в умовах війни, повітряних тривог, бойових дій чи інших надзвичайних обставин. Однак навіть у таких умовах законодавець не має права створювати механізми, які нівелюють конституційні гарантії прав людини.

Суд підкреслив, що законодавець мав би передбачити інший механізм реагування на ситуації, коли суд не може своєчасно провести засідання. Наприклад, забезпечити можливість розгляду питання іншим судом або іншим складом суду, а також гарантувати невідкладний судовий контроль одразу після усунення обставин, які перешкоджали проведенню засідання. Натомість автоматичне двомісячне продовження тримання під вартою без аналізу підстав для цього є надмірним втручанням у права людини.

У підсумку Конституційний Суд України визнав частину п’яту статті 615 КПК України неконституційною, оскільки вона суперечить принципу верховенства права, праву на свободу та особисту недоторканність, а також праву на судовий захист, гарантованим Конституцією України.

Водночас Суд відтермінував втрату чинності цієї норми на три місяці з дня ухвалення рішення, щоб Верховна Рада України мала можливість привести законодавство у відповідність до Конституції та встановити такий механізм продовження тримання під вартою, який забезпечуватиме реальний і своєчасний судовий контроль навіть в умовах воєнного стану.

2. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення порядку вчинення правочинів в інтересах малолітніх та неповнолітніх осіб

(Закон України від 25 березня 2026 р. № 4824-ІХ, чинність з 25.05.2026)

У Сімейному кодексі України:

у статті 177:

абзац перший частини першої викладено в такій редакції:

"1. Батьки (усиновлювачі) або опікун управляють майном, належним малолітній дитині, без спеціального на те повноваження. Батьки (усиновлювачі) або опікун зобов’язані дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах";

доповнено абзацом сьомим такого змісту:

Батьки (усиновлювачі) або опікун малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування: вчиняти правочини щодо:

"Правочин, за яким малолітня дитина набуває у власність майно безоплатно, у тому числі нерухоме майно, користувачем якого вона є, вчиняється без надання дозволу органу опіки та піклування";

частини третю і шосту викладено в такій редакції:

"3. Батьки (усиновлювачі) або піклувальник мають право дати згоду на вчинення неповнолітньою дитиною правочинів, передбачених частиною другою цієї статті, лише з дозволу органу опіки та піклування.

Правочин, за яким неповнолітня дитина набуває у власність майно безоплатно, у тому числі нерухоме майно, користувачем якого вона є, вчиняється без надання дозволу органу опіки та піклування";

"6. При вчиненні одним із батьків правочину щодо майна малолітньої дитини вважається, що він діє за згодою другого з батьків. Другий з батьків має право звернутися до суду з вимогою про визнання правочину недійсним як вчиненого без його згоди, якщо цей правочин виходить за межі дрібного побутового.

На вчинення одним із батьків правочинів, передбачених частиною другою цієї статті, має бути письмова нотаріально посвідчена згода другого з батьків.

Якщо один із батьків (усиновлювачів) захоплений у полон або заручники, інтернований у нейтральні держави або зник безвісти за особливих обставин, визнаний безвісно відсутнім, проживає окремо від дитини протягом не менше шести місяців поспіль та не бере участі у вихованні та утриманні дитини або якщо місце його проживання невідоме, правочини, зазначені у частині другій цієї статті, можуть бути вчинені без його згоди".

У Цивільному кодексі України:

статтю 31 після частини першої доповнено трьома новими частинами такого змісту:

"2. Батьки (усиновлювачі) вчиняють від імені малолітньої особи інші правочини спільно або одним із них за згодою другого з батьків (усиновлювачів).

При вчиненні одним із батьків (усиновлювачів) правочину щодо майна малолітньої особи вважається, що він діє за згодою другого з батьків (усиновлювачів). Другий з батьків (усиновлювачів) має право звернутися до суду з вимогою про визнання правочину недійсним як вчиненого без його згоди, якщо цей правочин виходить за межі дрібного побутового.

3. Батьки (усиновлювачі) або опікун вчиняють від імені малолітньої особи правочини, передбачені частиною другою статті 177 Сімейного кодексу України, з дозволу органу опіки та піклування.

На вчинення одним із батьків (усиновлювачів) малолітньої особи правочину, передбаченого частиною другою статті 177 Сімейного кодексу України, має бути нотаріально посвідчена згода другого з батьків (усиновлювачів) та дозвіл органу опіки та піклування.

Якщо один із батьків (усиновлювачів) захоплений у полон або заручники, інтернований у нейтральні держави або зник безвісти за особливих обставин, визнаний безвісно відсутнім, проживає окремо від дитини протягом не менше шести місяців поспіль та не бере участі у вихованні та утриманні дитини або якщо місце його проживання невідоме, правочини, передбачені частиною другою статті 177 Сімейного кодексу України, можуть бути вчинені без його згоди.

4. Правочин, за яким малолітня особа набуває у власність майно безоплатно, у тому числі нерухоме майно, користувачем якого вона є, вчиняється без надання дозволу органу опіки та піклування".

у статті 32:

частини другу і третю викладено в такій редакції:

"2. Неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників.

На вчинення неповнолітньою особою правочину, передбаченого частиною другою статті 177 Сімейного кодексу України, має бути нотаріально посвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника та дозвіл органу опіки та піклування.

Правочин, за яким неповнолітня особа набуває у власність майно безоплатно, у тому числі нерухоме майно, користувачем якого вона є, вчиняється без надання дозволу органу опіки та піклування.

3. Неповнолітня особа може розпоряджатися грошовими коштами, що внесені повністю або частково іншими особами у фінансову установу на її ім’я, з дозволу органу опіки та піклування та за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника";

Пункт 2 частини першої статті 14 Закону України "Про безоплатну правничу допомогу" викладено в такій редакції:

Право на безоплатну вторинну правничу допомогу згідно з цим Законом та іншими законами мають такі категорії фізичних осіб:

"2) діти та особи з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, - на всі види правничих послуг, передбачених частиною другою статті 13 цього Закону".

3. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку виконання судових рішень, рішень інших органів та цифровізації окремих етапів виконавчого провадження

(Закон України від 7 квітня 2026 р. № 4833-IX, чинність з 23.10.2026)

У Цивільному процесуальному кодексі України:

статтю 163 доповнено частинами шостою і сьомою такого змісту:

Форма і зміст заяви про видачу судового наказу

"6. Якщо заявником є юридична особа, у заяві зазначаються реквізити рахунку заявника в банку, небанківському надавачі платіжних послуг.

Якщо заявником є фізична особа або фізична особа - підприємець, у заяві зазначаються реквізити рахунку заявника в банку, небанківському надавачі платіжних послуг або інформація про відсутність такого рахунку. За відсутності рахунку заявник зазначає у заяві бажаний спосіб отримання грошових коштів у разі задоволення заяви.

7. У разі зазначення в заяві реквізитів рахунку заявника в банку, небанківському надавачі платіжних послуг до заяви додається документ, що підтверджує наявність такого рахунку";

статтю 175 доповнено частиною сьомою такого змісту:

"7. У разі пред’явлення юридичною особою позову про стягнення грошових коштів у позовній заяві зазначаються реквізити рахунку позивача в банку, небанківському надавачі платіжних послуг.

У разі пред’явлення фізичною особою або фізичною особою - підприємцем позову про стягнення грошових коштів у позовній заяві зазначаються реквізити рахунку позивача в банку, небанківському надавачі платіжних послуг або інформація про його відсутність. За відсутності рахунку позивач зазначає у позовній заяві бажаний спосіб отримання грошових коштів у разі задоволення позову";

У Господарському процесуальному кодексі України:

статтю 150 доповнено частинами шостою і сьомою такого змісту:

"6. Якщо заявником є юридична особа, у заяві зазначаються реквізити рахунку заявника в банку, небанківському надавачі платіжних послуг.

Якщо заявником є фізична особа або фізична особа - підприємець, у заяві зазначаються реквізити рахунку заявника в банку, небанківському надавачі платіжних послуг або інформація про відсутність такого рахунку. За відсутності рахунку заявник зазначає у заяві бажаний спосіб отримання грошових коштів у разі задоволення заяви.

7. У разі зазначення в заяві реквізитів рахунку заявника в банку, небанківському надавачі платіжних послуг до заяви додається документ, що підтверджує наявність такого рахунку";

статтю 162 доповнено частиною сьомою такого змісту:

"7. У разі пред’явлення юридичною особою позову про стягнення грошових коштів у позовній заяві зазначаються реквізити рахунку позивача в банку, небанківському надавачі платіжних послуг.

У разі пред’явлення фізичною особою або фізичною особою - підприємцем позову про стягнення грошових коштів у позовній заяві зазначаються реквізити рахунку позивача в банку, небанківському надавачі платіжних послуг або інформація про його відсутність. За відсутності рахунку позивач зазначає у позовній заяві бажаний спосіб отримання грошових коштів у разі задоволення позову";

статтю 164 доповнено частиною сьомою такого змісту:

"7. У разі зазначення в позовній заяві реквізитів рахунку позивача в банку, небанківському надавачі платіжних послуг до заяви додається документ, що підтверджує наявність такого рахунку".

У статті 34 Закону України "Про дорожній рух":

частини п’яту і шосту замінено чотирма новими частинами такого змісту:

"Для автоматизованого обліку транспортних засобів, що використовуються на вулично-дорожній мережі загального користування і підлягають державній або відомчій реєстрації, та відомостей про їх власників і належних користувачів ведеться Єдиний державний реєстр транспортних засобів, держателем якого є Міністерство внутрішніх справ України.

Під час здійснення перереєстрації, зняття з обліку транспортного засобу проводиться перевірка щодо наявності/відсутності відомостей про власника транспортного засобу в Єдиному реєстрі боржників у порядку, визначеному Міністерством юстиції України та Міністерством внутрішніх справ України.

У разі наявності відомостей про власника транспортного засобу в Єдиному реєстрі боржників територіальні органи Міністерства внутрішніх справ України відмовляють у вчиненні реєстраційної дії, про що не пізніше наступного робочого дня повідомляють зазначений у Єдиному реєстрі боржників орган державної виконавчої служби або приватного виконавця із наданням відомостей про такий транспортний засіб.

Територіальні органи Міністерства внутрішніх справ України, органи, що здійснюють відомчу реєстрацію транспортних засобів, не відмовляють у вчиненні реєстраційної дії щодо транспортного засобу, відомості про власника якого містяться в Єдиному реєстрі боржників, у разі:

1) якщо перереєстрація транспортного засобу не пов’язана з його відчуженням;

2) придбання транспортного засобу або його отримання в рахунок погашення боргу в порядку, визначеному статтею 61 Закону України "Про виконавче провадження";

3) придбання транспортного засобу в порядку, визначеному статтею 30 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень";

4) безоплатної передачі конфіскованого за рішенням суду транспортного засобу;

5) відчуження Фондом гарантування вкладів фізичних осіб відповідно до процедур, передбачених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", транспортного засобу, який набуто у власність у результаті відшкодування шкоди (збитків) за вимогами Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, передбаченими частиною п’ятою статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", для задоволення вимог кредиторів неплатоспроможного банку або банку, щодо якого прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку".

У Законі України "Про нотаріат":

частину п’яту статті 38 викладено в такій редакції:

"За вчинення нотаріальних дій за кордоном за зверненням осіб щодо засвідчення вірності перекладу з іноземної мови на українську мову медичних документів, необхідних для направлення на проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, а також документів, пов’язаних з лікуванням за кордоном осіб із складових сил безпеки та сил оборони, постраждалих у зв’язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, та/або засвідчення справжності підпису перекладача на перекладі таких документів з іноземної мови на українську мову консульський збір не справляється";

у пункті 8-1 частини першої статті 49:

абзац перший викладено в такій редакції:

Нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо:

"8-1) відомості про особу, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії щодо відчуження або передачі в заставу (іпотеку) належного їй майна, внесені до Єдиного реєстру боржників";

доповнено новими абзацами такого змісту:

"Внесення до Єдиного реєстру боржників Фонду гарантування вкладів фізичних осіб не є підставою для відмови у посвідченні договору купівлі-продажу, що укладається у процесі реалізації Фондом гарантування вкладів фізичних осіб майна, набутого у власність у результаті відшкодування шкоди (збитків) за його вимогами, передбаченими частиною п’ятою статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", для задоволення вимог кредиторів неплатоспроможного банку або банку, щодо якого прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Наявність відомостей про особу, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії щодо відчуження або передачі в заставу (іпотеку) належного їй майна, в Єдиному реєстрі боржників не є підставою для відмови у вчиненні такої нотаріальної дії також у інших випадках, передбачених статтею 9 Закону України "Про виконавче провадження";

частину третю статті 55 викладено в такій редакції:

"Договори про відчуження або заставу (іпотеку) нерухомого майна, об’єкта незавершеного будівництва, майбутнього об’єкта нерухомості, транспортного засобу посвідчуються за відсутності заборони відчуження та/або арешту відповідного майна, а також за відсутності відомостей про особу власника відповідного майна в Єдиному реєстрі боржників, крім випадків, передбачених законом".

У Законі України "Про банки і банківську діяльність":

частину першу і перше речення частини другої статті 59 викладено в такій редакції:

"Арешт на майно банку (крім коштів, що знаходяться на кореспондентських рахунках банку), арешт на кошти (у тому числі електронні гроші) та інші цінності юридичних або фізичних осіб, що знаходяться в банку, здійснюються виключно за постановою державного виконавця, приватного виконавця або за рішенням суду про стягнення коштів (у тому числі електронних грошей) або про накладення арешту в порядку, встановленому законом. Зняття арешту з майна та коштів (у тому числі електронних грошей) здійснюється за постановою державного виконавця, приватного виконавця, за рішенням суду, а також за повідомленням про погашення заборгованості за виконавчим провадженням відповідно до статті 39-1 Закону України "Про виконавче провадження" не пізніше наступного дня з дня надходження таких документів.

Зупинення видаткових операцій за рахунками/електронними гаманцями юридичних або фізичних осіб здійснюється в разі накладення арешту відповідно до частини першої цієї статті, а також в інших випадках, передбачених договором, Законом України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", іншими законами України та/або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку";

пункт 6 частини першої статті 62 викладено в такій редакції:

"6) органам державної виконавчої служби, приватним виконавцям - на їхні запити з питань виконання рішень судів та рішень, що підлягають примусовому виконанню відповідно до Закону України "Про виконавче провадження", - щодо банківських рахунків/електронних гаманців клієнтів та операцій, проведених на користь чи за дорученням клієнта, а саме відомості на конкретно визначену дату або за конкретний проміжок часу та стосовно конкретної юридичної або фізичної особи, фізичної особи - підприємця про: наявність рахунків/електронних гаманців, номери рахунків/електронних гаманців, вид рахунків, строк дії договору банківського вкладу, залишок коштів/електронних грошей на рахунках/електронних гаманцях, операції списання з рахунків/електронних гаманців та/або зарахування на рахунки/електронні гаманці, призначення платежу, а також щодо договорів боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком, інформації про розмір заборгованості за основним зобов’язанням клієнта, забезпеченим заставою (іпотекою), якщо банк є заставодержателем (іпотекодержателем) за таким зобов’язанням".

Частину першу статті 13 Закону України "Про іпотеку" викладено в такій редакції:

"Предмет іпотеки може бути переданий в наступну іпотеку за згодою попередніх іпотекодержателів, якщо інше не встановлено попереднім іпотечним договором, цим Законом або Законом України "Про виконавче провадження". Попередня іпотека має вищий пріоритет над наступними іпотеками. Наступна іпотека, предметом якої є декілька об’єктів, що належать різним особам і є предметом попередньої іпотеки, допускається за згодою власників (власників спеціального майнового права) усіх об’єктів нерухомого майна, об’єктів незавершеного будівництва, майбутніх об’єктів нерухомості, переданих у спільну іпотеку".

У Законі України "Про депозитарну систему України":

статтю 5 доповнено частиною десятою такого змісту:

"10. У разі відкриття або закриття рахунку в цінних паперах депонента депозитарна установа зобов’язана провести перевірку щодо наявності чи відсутності відомостей про таку особу в Єдиному реєстрі боржників.

У разі відкриття або закриття рахунку в цінних паперах особі, відомості про яку внесено до Єдиного реєстру боржників, депозитарна установа зобов’язана у день відкриття або закриття рахунку повідомити про це зазначений у Єдиному реєстрі боржників орган державної виконавчої служби або приватного виконавця";

у статті 7:

частину першу викладено в такій редакції:

"1. Арешт на цінні папери або інше обмеження прав на цінні папери конкретного власника (далі - обмеження стосовно конкретного власника) накладається (встановлюється) та скасовується (знімається) у порядку, встановленому цією статтею, на підставі судового рішення або рішення уповноваженого законом органу чи його посадової особи, державного або приватного виконавця.

У разі встановлення або зняття обмеження стосовно конкретного власника суд або уповноважений законом орган чи його посадова особа, державний або приватний виконавець зобов’язані подати відповідне рішення депозитарній установі, в якій відкрито рахунок у цінних паперах, або такому власнику, або номінальному утримувачу, на рахунках якого обліковуються права на належні власнику цінні папери";

…

Законі України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень":

у пункті 4 частини третьої статті 10:

доповнено новим абзацом такого змісту:

"Електронна інформаційна взаємодія між Державним реєстром прав та Єдиним реєстром боржників здійснюється в порядку, визначеному Міністерством юстиції України";

у статті 24:

у частині першій:

пункт 12 викладено в такій редакції:

Підстави для відмови в державній реєстрації прав:

"12) заяву про державну реєстрацію права власності або спеціального майнового права подано щодо нерухомого майна, об’єкта незавершеного будівництва, майбутнього об’єкта нерухомості, що відповідно до поданих для такої реєстрації документів відчужено власником такого майна чи власником спеціального майнового права на таке майно, відомості про якого внесено до Єдиного реєстру боржників";

доповнено пунктом 12-1 такого змісту:

"12-1) заяву про державну реєстрацію іпотеки подано щодо нерухомого майна, об’єкта незавершеного будівництва, майбутнього об’єкта нерухомості, власником якого або власником спеціального майнового права на яке є особа, відомості про яку внесено до Єдиного реєстру боржників";

доповнено частиною шостою такого змісту:

"6. Відмова в державній реєстрації прав з підстави, зазначеної у пункті 12 частини першої цієї статті, не застосовується у разі:

1) державної реєстрації права власності або спеціального майнового права на нерухоме майно, об’єкт незавершеного будівництва, майбутній об’єкт нерухомості іпотекодержателем - фінансовою установою або покупцем (якщо стягнення на предмет іпотеки звернено шляхом його продажу іпотекодержателем третій особі) у порядку, визначеному статтями 33-38 Закону України "Про іпотеку", за умови що відомості про особу іпотекодавця внесено до Єдиного реєстру боржників після державної реєстрації іпотеки;

2) звернення заявника із заявою про державну реєстрацію права власності щодо майна, яке набуто у власність Фондом гарантування вкладів фізичних осіб у результаті відшкодування шкоди (збитків) за вимогами Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, передбаченими частиною п’ятою статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", та відчужено ним відповідно до процедур, передбачених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

У Законі України "Про виконавче провадження":

у статті 4:

частину третю викладено в такій редакції:

"3. Виконавчий документ підписується уповноваженою посадовою особою із зазначенням її прізвища та ініціалів і скріплюється печаткою. Скріплення виконавчого документа печаткою із зображенням Державного Герба України є обов’язковим, якщо орган (посадова особа), що видав виконавчий документ, згідно із законом зобов’язаний мати таку печатку.

Виконавчий документ може бути виданий у формі електронного документа, на який накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги". У разі видачі виконавчого документа у формі електронного документа, який одночасно є рішенням, інформація про дату набрання ним законної сили може зазначатися в окремому електронному документі, що вважається невід’ємною частиною виконавчого документа.

Особливості пред’явлення до примусового виконання виконавчих документів, виданих у формі електронного документа, визначаються Міністерством юстиції України";

у частині четвертій:

пункт 6 викладено в такій редакції:

Виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред’явлення, якщо:

"6) виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав виконавчий документ, заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону або заяву про поновлення виконавчого провадження відповідно до статті 37-1 цього Закону";

після абзацу тринадцятого доповнено новим абзацом такого змісту:

"13) виконавчий документ, щодо якого подано заяву про примусове виконання, перебуває на виконанні в органі державної виконавчої служби, у приватного виконавця".

…

статтю 9 викладено в такій редакції:

(доповнено частину 3 абзацом такого змісту)

У вчиненні дії щодо майна, що належить боржнику, відомості про якого внесені до Єдиного реєстру боржників, не відмовляється у разі:

1) якщо таке майно реалізовано (передано стягувачу) в порядку, передбаченому статтею 61 цього Закону;

2) безоплатної передачі конфіскованого за рішенням суду майна;

3) вчинення правочину, що передбачає набуття права власності на майно іпотекодержателем, заставодержателем або третьою особою за правочином, що укладається іпотекодержателем/заставодержателем у зв’язку із зверненням стягнення на предмет обтяження, за умови що відомості про іпотекодавця/заставодавця внесені до Єдиного реєстру боржників після державної реєстрації іпотеки/застави;

4) відчуження Фондом гарантування вкладів фізичних осіб відповідно до процедур, передбачених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", майна, яке набуто у власність у результаті відшкодування шкоди (збитків) за вимогами Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, передбаченими частиною п’ятою статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", для задоволення вимог кредиторів неплатоспроможного банку або банку, щодо якого прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

…

Укладення правочину щодо майна боржника у разі наявності відомостей про такого боржника в Єдиному реєстрі боржників, що призвів до неможливості задовольнити вимоги стягувача за рахунок майна, є підставою для визнання такого правочину недійсним, крім випадків продажу майна, що входить до складу єдиного майнового комплексу державного або комунального підприємства, внесеного до Єдиного реєстру боржників, у процесі його приватизації, а також випадків, передбачених пунктами 1-3 цієї частини.

4. Банки, інші фінансові установи, небанківські надавачі платіжних послуг, емітенти електронних грошей у разі відкриття або закриття рахунку/електронного гаманця фізичній або юридичній особі, відомості про яку внесено до Єдиного реєстру боржників, у тому числі через відокремлені підрозділи банку, інших фінансових установ, небанківських надавачів платіжних послуг, емітентів електронних грошей, зобов’язані у день відкриття або закриття рахунку/електронного гаманця повідомити про це зазначений у Єдиному реєстрі боржників орган державної виконавчої служби або приватного виконавця. Порядок надання такої інформації та форма повідомлення встановлюються Національним банком України за погодженням із Міністерством юстиції України.

Депозитарні установи у разі відкриття або закриття рахунку у цінних паперах фізичній або юридичній особі, відомості про яку внесено до Єдиного реєстру боржників, зобов’язані у день відкриття або закриття рахунку повідомити про це зазначений у Єдиному реєстрі боржників орган державної виконавчої служби або приватного виконавця. Порядок надання такої інформації та форма повідомлення встановлюються Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку за погодженням із Міністерством юстиції України.

Виконавець не пізніше наступного робочого дня після отримання повідомлення зобов’язаний прийняти рішення про накладення арешту на майно та/або кошти/електронні гроші, що знаходяться на рахунках/електронних гаманцях боржника в банках, інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, емітентах електронних грошей, у порядку, визначеному статтею 56 цього Закону, крім випадків, передбачених цим Законом, або якщо на таке майно уже накладено арешт з тих самих підстав.

5. Відомості про боржника вносяться до Єдиного реєстру боржників одночасно з винесенням постанови про:

1) відкриття виконавчого провадження;

2) поновлення виконавчого провадження відповідно до статті 37-1 цього Закону у разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої статті 37 цього Закону;

3) відновлення виконавчого провадження;

4) скасування постанов або інших документів, що були підставою для виключення відомостей з Єдиного реєстру боржників;

5) накладення на боржника штрафу за рішенням немайнового характеру;

6) внесення відомостей про боржника до Єдиного реєстру боржників за рішенням про стягнення періодичних платежів (аліментів).

…

частину другу статті 24 викладено в такій редакції:

"2. Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування, роботи боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника (крім коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, електронних гаманцях в емітентах електронних грошей боржника - резидента України).

Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України";

у статті 26:

частину сьому викладено в такій редакції:

"7. У разі якщо в заяві стягувача зазначено рахунки боржника у банках, інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, електронні гаманці в емітентах електронних грошей, рахунки у цінних паперах у депозитарних установах, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження накладає арешт на кошти/електронні гроші/цінні папери боржника, що існують в електронній формі.

У разі якщо в заяві стягувача зазначено конкретне майно боржника, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження проводить перевірку наявності в електронних державних базах даних та реєстрах права власності або іншого майнового права боржника на таке майно та звертає на нього стягнення у строки та порядку, передбачені цим Законом";

Доповнено статтями 37-1 і 39-1 такого змісту:

"Стаття 37-1. Поновлення виконавчого провадження

1. Виконавче провадження, у якому винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 37 цього Закону, підлягає поновленню:

1) за заявою стягувача про поновлення виконавчого провадження;

2) за заявою боржника про поновлення виконавчого провадження;

3) за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді;

4) за заявою/повідомленням суду.

Заява про поновлення виконавчого провадження подається до органу державної виконавчої служби або приватному виконавцю з урахуванням вимог статті 24 цього Закону.

Про поновлення виконавчого провадження виконавець виносить постанову не пізніше наступного робочого дня після отримання відповідної заяви, в якій зазначає про обов’язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника відповідно до частини п’ятої статті 26 цього Закону.

2. Виконавець відмовляє у поновленні виконавчого провадження у випадках, передбачених частиною четвертою статті 4 цього Закону.

Про відмову в поновленні виконавчого провадження виконавець виносить постанову протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього заяви, передбаченої частиною першою цієї статті.

3. У разі поновлення виконавчого провадження на підставі заяви боржника стягувач має пред’явити виконавчий документ до виконання у десятиденний строк з дня отримання постанови про поновлення виконавчого провадження.

Непред’явлення стягувачем виконавчого документа не перешкоджає здійсненню подальших виконавчих дій у порядку, визначеному цим Законом.

4. Після поновлення виконавчого провадження виконавець здійснює подальші виконавчі дії в порядку, визначеному цим Законом";

"Стаття 39-1. Наслідки погашення заборгованості за виконавчим провадженням

1. Під час примусового виконання рішень, сума стягнення за якими не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом про Державний бюджет України на 1 січня поточного календарного року, у разі стягнення (сплати) на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, приватного виконавця коштів в обсязі, достатньому для задоволення вимог стягувача, виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця, які підлягають стягненню під час виконання такого рішення, автоматизована система виконавчого провадження формує повідомлення про погашення заборгованості за виконавчим провадженням, що є підставою для виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників та зняття арешту з коштів/електронних грошей боржника, а також цінних паперів, що існують в електронній формі.

Порядок формування автоматизованою системою виконавчого провадження повідомлення, передбаченого цією статтею, встановлює Міністерство юстиції України.

2. Повідомлення про погашення заборгованості за виконавчим провадженням у день його формування надсилається банку або іншій фінансовій установі, небанківському надавачу платіжних послуг, емітенту електронних грошей, депозитарній установі для зняття арешту з коштів/електронних грошей, цінних паперів боржника, що існують в електронній формі.

Банк або інша фінансова установа, небанківський надавач платіжних послуг, емітент електронних грошей, депозитарна установа здійснює зняття арешту не пізніше наступного дня з дня отримання повідомлення про погашення заборгованості за виконавчим провадженням.

3. За порушення вимог цієї статті винні особи несуть відповідальність у порядку, встановленому законом";

частину першу статті 41 викладено в такій редакції:

"1. У разі визнання судом постанови виконавця про закінчення виконавчого провадження або про повернення виконавчого документа стягувачу незаконною чи скасування постанови у встановленому законом порядку, а також у разі надходження рішення про скасування заходів забезпечення позову, заяви стягувача про відновлення виконавчого провадження за рішенням про встановлення побачення з дитиною виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня після одержання виконавцем відповідного рішення";

статтю 48 викладено в такій редакції:

"Стаття 48. Порядок звернення стягнення на кошти та інше майно боржника

1. Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів/електронних грошей з рахунків/електронних гаманців) та примусовій реалізації (пред’явленні електронних грошей до погашення в обмін на кошти, що перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, приватного виконавця).

2. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти/електронні гроші та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках/електронних гаманцях та на зберіганні у банках або інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, емітентах електронних грошей.

3. Звернення стягнення на кошти/електронні гроші боржника, що знаходяться на рахунках/електронних гаманцях у банках або інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, емітентах електронних грошей, передбачає отримання інформації про рахунки/електронні гаманці боржника та накладення виконавцем арешту на кошти/електронні гроші шляхом винесення постанови про арешт коштів/електронних грошей боржника, списання коштів з рахунків боржника/списання електронних грошей з електронних гаманців боржника (пред’явлення електронних грошей до погашення в обмін на кошти, що перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, приватного виконавця).

Звернення стягнення на кошти/електронні гроші боржника, що знаходяться на рахунках/електронних гаманцях у банках або інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, емітентах електронних грошей, здійснюється за допомогою автоматизованої системи виконавчого провадження шляхом інформаційної взаємодії виконавців і банків, небанківських надавачів платіжних послуг, емітентів електронних грошей у порядку, визначеному Міністерством юстиції України, за погодженням із Національним банком України.

4. Розміщення коштів боржника на вкладних (депозитних) рахунках не перешкоджає зверненню стягнення на них.

Звернення стягнення на кошти боржника на вкладних (депозитних) рахунках або майнові права на них, що знаходяться у заставі, здійснюється з урахуванням вимог статті 51 цього Закону.

Після отримання банком постанови про арешт коштів боржника, розміщених на вкладних (депозитних) рахунках, не допускається продовження строку дії договору банківського строкового вкладу.

Виконавець, який виніс постанову про арешт коштів боржника, розміщених на вкладному (депозитному) рахунку за договором банківського строкового вкладу, не пізніше ніж на наступний робочий день після закінчення строку дії такого договору зобов’язаний надіслати банку платіжну інструкцію на примусове списання (стягнення) коштів у сумі, необхідній для виконання рішення за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця.

Банк здійснює перерахування коштів на рахунок виконавця у сумі, зазначеній у платіжній інструкції на примусове списання (стягнення) коштів, а залишок коштів (за наявності) повертає боржнику в порядку, визначеному договором…

7. У разі відсутності у боржника коштів/електронних грошей та інших цінностей, що знаходяться на рахунках/електронних гаманцях та на зберіганні у банках або інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, емітентах електронних грошей, в обсязі, достатньому для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, готівкові кошти, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна, які необхідно реалізувати в першу чергу. Рішення щодо першочергової реалізації запропонованого боржником майна остаточно приймає виконавець.

…

9. У разі якщо сума, що підлягає стягненню за виконавчим провадженням, не перевищує 50 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом про Державний бюджет України на 1 січня поточного календарного року, звернення стягнення на єдине житло боржника та земельну ділянку, на якій розташоване таке житло, не здійснюється, крім випадків:

1) якщо таке майно є предметом застави (іпотеки) за виконавчим документом про звернення стягнення на заставлене майно;

2) відшкодування збитків та шкоди, завданих кримінальним правопорушенням, каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю.

10. Перевірка майнового стану боржника проводиться у десятиденний строк з дня відкриття (поновлення) виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться не менше одного разу на два тижні - щодо виявлення рахунків, електронних гаманців боржника, не менше одного разу на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника";

у статті 61:

частину першу доповнено новим абзацом такого змісту:

"Під час примусової реалізації майна боржника орган державної виконавчої служби, приватний виконавець не є продавцем такого майна, а виступає замовником електронного аукціону або аукціону за фіксованою ціною";

після абзацу третього доповнено новим абзацом такого змісту:

"Нереалізоване майно, що перебуває в заставі (іпотеці), звернення стягнення на яке здійснюється відповідно до пункту 2 частини першої статті 51 цього Закону, виставляється на повторний електронний аукціон за ціною, не меншою ніж сума заборгованості боржника перед заставодержателем, авансового внеску стягувача на організацію та проведення виконавчих дій, витрат виконавчого провадження".

розділ VII доповнено статтею 62-1 такого змісту:

"Стаття 62-1. Виконання рішення про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно (кошти/електронні гроші) боржника

1. Рішення про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно (кошти/електронні гроші) боржника виконується виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів/електронних грошей) боржника. Виконавець у день відкриття виконавчого провадження зобов’язаний винести постанову про арешт майна (коштів/електронних грошей) боржника та здійснити заходи щодо внесення відомостей про арешт такого майна (коштів/електронних грошей) до відповідного реєстру (відповідних реєстрів) у встановленому законодавством порядку.

2. Рішення про забезпечення позову шляхом накладення арешту на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, виконується виконавцем шляхом винесення постанови про опис та арешт майна в порядку, визначеному статтею 56 цього Закону.

У разі знищення майна, що підлягає арешту відповідно до рішення про забезпечення позову, або встановлення факту відсутності такого майна виконавець складає акт про неможливість виконання рішення, що є підставою для закінчення виконавчого провадження.

3. Рішення про забезпечення позову шляхом накладення арешту на кошти/електронні гроші боржника виконується у порядку, визначеному статтями 48 і 56 цього Закону.

4. Після накладення арешту на майно (кошти/електронні гроші) боржника виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження відповідно до пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону.

5. При виконанні рішення про забезпечення позову забороняється вживати заходів щодо стягнення коштів/електронних грошей та/або звернення стягнення на майно боржника, крім накладення арешту.

6. У разі надходження до виконавця судового рішення про скасування заходів забезпечення позову виконавець відновлює виконавче провадження, відкрите на підставі рішення про забезпечення позову, вживає заходів щодо скасування заходів забезпечення позову та закінчує виконавче провадження відповідно до пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону";

частину другу статті 71 доповнено новим абзацом такого змісту:

"У разі якщо розмір заборгованості боржника перевищує суму відповідних платежів за три місяці, виконавець зобов’язаний винести постанову про внесення відомостей про боржника до Єдиного реєстру боржників";

частину першу статті 74 викладено в такій редакції:

"1. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення, у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у встановленому законом порядку";

розділ XIII "Прикінцеві та перехідні положення" доповнено пунктами 10-9-10-14 такого змісту:

"10-9. Відомості про боржників за виконавчими провадженнями, що були відкриті до 5 січня 2017 року (день введення в дію статей 8 і 9 цього Закону) та перебувають на виконанні на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку виконання судових рішень, рішень інших органів та цифровізації окремих етапів виконавчого провадження", підлягають внесенню до Єдиного реєстру боржників у порядку, встановленому Міністерством юстиції України.

10-10. До запровадження взаємодії Єдиного реєстру боржників з державними електронними базами даних і реєстрами державні органи, органи місцевого самоврядування, нотаріуси, інші суб’єкти при здійсненні ними владних управлінських функцій відповідно до законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, проводять перевірку відомостей про власника майна в Єдиному реєстрі боржників на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України шляхом пошуку та формування довідки.

4. Про внесення змін до Порядку надання інформації Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку на запити органів державної виконавчої служби та приватних виконавців

(Рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку 25.03.2026  № 17/21/4025/К03, чинність з 14.04.2026)

Цей Порядок визначає загальні правила надання Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку (далі — Комісія) органам державної виконавчої служби та приватним виконавцям інформації про власників пакетів (5 відсотків і більше) голосуючих акцій акціонерних товариств.

Запити органів державної виконавчої служби та приватних виконавців і відповіді Комісії на них надсилаються в межах електронної інформаційної взаємодії, визначеної пунктом 3 цього Порядку.

За наявності технічних підстав, що унеможливлюють інформаційну взаємодію в електронному вигляді згідно з цим Порядком, органи державної виконавчої служби та приватні виконавці використовують онлайн-сервіс пошуку інформації про власників пакетів (5 відсотків і більше) голосуючих акцій акціонерних товариств, розміщений на офіційному вебсайті Комісії.

Інформація, що передається, обробляється з урахуванням вимог законодавства про захист персональних даних та використовується виконавцями виключно з метою примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», і не може бути передана третій стороні, якщо інше не передбачено законом.

5. Про особливості нарахування плати за житлово-комунальні послуги та інших платежів, передбачених законодавством, у зв’язку з пошкодженням або знищенням об’єктів нерухомого майна

(Закон України від 25 березня 2026 р. № 4825-ІХ, чинність з 15.04.2026)

Цей Закон визначає правові та організаційні засади здійснення нарахування та оплати житлово-комунальних послуг та інших платежів, передбачених законодавством, у зв’язку з пошкодженням або знищенням об’єктів нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України.

У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:

1) знищений об’єкт нерухомого майна - об’єкт нерухомого майна, який став непридатним для використання за цільовим призначенням внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, відновлення якого є неможливим чи економічно недоцільним;

2) об’єкт нерухомого майна - будівля, будинок і споруда, комплекс будинків і споруд, житлове, нежитлове приміщення, окремі частини спільного майна багатоквартирного будинку, інше нерухоме майно, в яких надаються або надавалися житлово-комунальні послуги;

3) пошкоджений об’єкт нерухомого майна - об’єкт нерухомого майна, пошкоджений внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, який може бути відновлений та відновлення якого є економічно доцільним.

У разі визнання за результатами обстежень об’єкта нерухомого майна, яке належить власнику (власникам), таким, що є знищеним або пошкодженим та не підлягає подальшій експлуатації, повідомлення про результати обстеження (далі - повідомлення) надсилаються виконавчим органом сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі створення) ради, військовою адміністрацією населеного пункту (у разі утворення) не пізніше 30 робочих днів з дати знищення/пошкодження об’єкта нерухомого майна власнику (власникам) такого об’єкта нерухомого майна, територіальному органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань надання житлових субсидій та пільг на оплату житлово-комунальних послуг, виконавцю комунальних послуг, управителю багатоквартирного будинку, об’єднанню співвласників багатоквартирного будинку, житлово-будівельному (житловому) кооперативу.

Таке повідомлення містить, зокрема, інформацію про факт та дату пошкодження/знищення об’єкта нерухомого майна і є підставою для:

припинення/призупинення надання житлово-комунальних послуг;

припинення нарахування плати за житлово-комунальні послуги у разі знищення об’єкта нерухомого майна та інших платежів, передбачених договором про надання відповідної послуги;

призупинення нарахування плати за комунальні послуги, а також здійснення перерахунку нарахованої плати з дня пошкодження об’єкта нерухомого майна, зазначеного в документі, складеному за результатами обстеження такого об’єкта відповідно до законодавства;

призупинення нарахування або перерахунку плати за житлову послугу за рішенням зборів співвласників;

припинення/призупинення надання житлових субсидій та пільг на оплату житлово-комунальних послуг та інших платежів, передбачених договором про надання відповідної послуги, з дня припинення нарахування плати або призупинення нарахування плати за відповідні житлово-комунальні послуги.

6. Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку проведення загальної мобілізації»

(Закон України від 28 квітня 2026 р. № 4858-IX, чинність з 04.05.2026)

Затверджено Указ Президента України від 27 квітня 2026 року № 343/2026 "Про продовження строку проведення загальної мобілізації" - мобілізацію продовжено до 2 серпня 2026 року

7. Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні»

(Закон України від 28 квітня 2026 р. № 4857-IX, чинність з 01.05.2026)

Затверджено Указ Президента України від 27 квітня 2026 року № 342/2026 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" - воєнний стан в Україні було продовжено строком на 90 діб — до 05 години 30 хвилин 2 серпня 2026 року

8. Про внесення змін до Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" щодо підтвердження страхового стажу

(Закон України від 9 квітня 2026 р. № 4851-IX, чинність з 02.08.2026)

Внесено до Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" такі зміни:

У статті 44:

частину першу викладено в такій редакції:

"1. Призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.

Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання в електронній або паперовій формі заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.

Не потребують документального підтвердження відомості, необхідні для призначення (перерахунку) особі пенсії, за наявності відповідної інформації в публічних електронних реєстрах (інформаційно-комунікаційних системах). Витребування документального підтвердження таких відомостей в особи забороняється.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення";

абзац другий частини другої викладено в такій редакції:

"У разі відсутності в публічних електронних реєстрах (інформаційно-комунікаційних системах) відомостей, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії (у тому числі за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку), територіальний орган Пенсійного фонду інформує особу, у тому числі через її особистий електронний кабінет на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду, про відсутність таких відомостей та необхідність їх подання (за наявності). Документи, необхідні для призначення (перерахунку) пенсії, можуть бути подані до територіального органу Пенсійного фонду або через особистий електронний кабінет на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду".

У статті 64:

частину другу доповнено пунктами 13-1 і 13-2 такого змісту:

Виконавча дирекція Пенсійного фонду зобов'язана:

"13-1) надавати допомогу особам у витребуванні документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії. У разі відмови в призначенні (перерахунку) пенсії у зв’язку з відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою статті 26 цього Закону, інформувати особу про порядок підтвердження страхового стажу (стажу роботи), у тому числі шляхом встановлення періоду перебування у трудових відносинах у судовому порядку;

13-2) отримувати та використовувати відомості з публічних електронних реєстрів (інформаційно-комунікаційних систем), що містять відомості про трудову діяльність, заробітну плату, сплату єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та інші дані, необхідні для призначення (перерахунку) особі пенсії, інших соціальних виплат, у порядку електронної інформаційної взаємодії.

Електронна інформаційна взаємодія, у тому числі надання відповідних відомостей з публічних електронних реєстрів (інформаційно-комунікаційних систем), здійснюється з дотриманням вимог законів України "Про публічні електронні реєстри", "Про захист інформації в інформаційно-комунікаційних системах" та "Про захист персональних даних".

Електронна інформаційна взаємодія здійснюється засобами системи електронної взаємодії електронних ресурсів у порядку та обсягах, визначених спільно держателями відповідних публічних електронних реєстрів (інформаційно-комунікаційних систем).

У разі відсутності технічної можливості передачі даних засобами системи електронної взаємодії електронних ресурсів електронна інформаційна взаємодія може здійснюватися з використанням інших інформаційно-комунікаційних систем із дотриманням вимог щодо захисту інформації відповідно до Закону України "Про захист інформації в інформаційно-комунікаційних системах".

У розділі XV "Прикінцеві положення":

пункт 3-1 доповнено підпунктом 6 такого змісту:

До страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди:

"6) роботи на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, за які не сплачено страхові внески (єдиний внесок), за наявності у страхувальника заборгованості із сплати страхових внесків (єдиного внеску) і за умови наявності поданої ним за такі періоди звітності, що підтверджує нарахування страхових внесків (єдиного внеску) в сумі не менше мінімального страхового внеску відповідно до законодавства";

доповнено пунктом 3-2 такого змісту:

"3-2. У разі відсутності в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування відомостей про трудову діяльність особи в електронній формі основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження системи персоніфікованого обліку, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки, а також у разі якщо в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються:

дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування;

наявні в особи документи, виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, документи, що підтверджують банківські транзакції щодо нарахування (виплати) заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, що містять відомості про періоди роботи;

інші документи, видані за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами;

показання не менше двох свідків, які знали заявника по спільній з ним роботі, у випадках та порядку, визначених Кабінетом Міністрів України;

рішення суду про встановлення періоду перебування у трудових відносинах та характеру виконуваної роботи.

Порядок підтвердження стажу роботи за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній затверджується Кабінетом Міністрів України".

9. Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань підготовки громадян України до національного супротиву

(Закон України від 25.03.2026  № 4826-ІХ, чинність з 12.04.2026)

Частину четверту статті 19 Закону України «Про державну службу» викладено в такій редакції:

"4. На державну службу не може вперше вступити особа чоловічої статі віком до 60 років, яка не пройшла військову службу або службу у військовому резерві, або службу в органах, на які покладено функції із забезпечення національної безпеки і оборони держави, або військову підготовку за програмою підготовки офіцерів запасу, крім осіб, визнаних за станом здоров’я непридатними до військової служби".

У Законі України "Про основи національного спротиву":

у частині першій статті 1:

пункти 1 і 8 викладено в такій редакції:

"1) доброволець територіальної оборони - громадянин України або іноземець чи особа без громадянства, який перебуває в Україні на законних підставах протягом останніх п’яти років та на добровільній основі зарахований до добровольчого формування територіальної громади";

"8) національний спротив - комплекс заходів, які організовуються та здійснюються шляхом максимально широкого залучення громадян України до дій, спрямованих на забезпечення воєнної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності держави, стримування і відсічі агресії";

доповнено пунктами 9-1 і 9-2 такого змісту:

"9-1) підрозділ національного спротиву - орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим, структурний підрозділ обласної, Київської, Севастопольської міської державної адміністрації або відповідної військово-цивільної чи військової адміністрації (в разі її утворення), до компетенції яких належить здійснення діяльності у сфері національного спротиву;

9-2) спеціально-бойова діяльність - вид діяльності підрозділів Сил спеціальних операцій Збройних Сил України, що полягає у підготовці та проведенні організаційних і спеціально-бойових заходів з метою виконання покладених завдань та реалізації визначених законом повноважень у сфері руху опору";

доповнено статтями 6-1 і 6-2 такого змісту:

"Стаття 6-1. Порядок функціонування центрів підготовки громадян до національного спротиву

1. Центри підготовки громадян до національного спротиву утворюються для проведення навчальних заходів, спрямованих на формування у громадян України національно-патріотичної свідомості та громадянської стійкості, готовності та здатності виконання конституційного обов’язку щодо захисту Вітчизни, незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України.

2. Центри підготовки громадян до національного спротиву утворюються та функціонують як республіканський Автономної Республіки Крим, обласний, Київський та Севастопольський міські центри.

3. Центри підготовки громадян до національного спротиву утворюються (реорганізуються) та ліквідуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами.

4. Для розміщення центрів підготовки громадян до національного спротиву та їх філій в межах відповідних адміністративно-територіальних одиниць використовується інфраструктура органів державної влади та органів місцевого самоврядування, інших установ та організацій.

5. Орган, що є засновником центру підготовки громадян до національного спротиву (далі - орган-засновник), зобов’язаний забезпечити його фінансування в обсязі витрат, необхідних для його повноцінного функціонування та розвитку:

1) оплати праці та виплати нарахувань на заробітну плату;

2) матеріально-технічного оснащення;

3) утримання або оренди приміщень та оплати комунальних послуг і страхування майна;

4) закупівлі, експлуатації (використання), обслуговування та зберігання зброї, макетів, навчальної зброї, тренажерних комплексів, навчального медичного обладнання, засобів цивільного захисту та інших предметів, необхідних для проведення тренувань і навчань.

…

7. Центри підготовки громадян до національного спротиву можуть укладати з юридичними особами, фізичними особами - підприємцями, які здійснюють господарську діяльність з функціонування стрілецьких тирів, стрільбищ та мисливсько-спортивних стендів та є функціонуючими об’єктами дозвільної системи органів внутрішніх справ, договори про надання послуг у сфері підготовки громадян України до національного спротиву та планувати заходи підготовки з використанням їх об’єктів матеріально-технічної бази. Такі юридичні особи, фізичні особи - підприємці, за умови наявності чинного договору, передбаченого цією частиною, мають право на використання, придбання, перевезення та зберігання для цих потреб вогнепальної зброї та боєприпасів до неї, що передбачені програмою підготовки громадян України до національного спротиву в порядку, визначеному Міністерством внутрішніх справ України.

У разі припинення діяльності, закриття об’єкта дозвільної системи органів внутрішніх справ, розірвання договору про надання послуг у сфері підготовки громадян України до національного спротиву або припинення його дії зазначені у цій частині юридичні особи, фізичні особи - підприємці втрачають право на використання та зберігання вогнепальної зброї воєнних зразків, що не має іншого цільового призначення (зокрема не призначена для спорту, полювання), і боєприпасів до неї та зобов’язані здати її до Національної поліції України або відчужити її суб’єкту господарювання, який має законодавче право на використання такої зброї у встановленому законодавством порядку. Вогнепальна зброя, призначена для спорту та полювання, і боєприпаси до неї зберігаються та використовуються відповідно до законодавства…

10. Фінансування діяльності центрів підготовки громадян до національного спротиву здійснюється за рахунок коштів відповідних місцевих бюджетів та Державного бюджету України.

Центри підготовки громадян до національного спротиву можуть отримувати додаткове фінансування з інших джерел, не заборонених законодавством.

Стаття 6-2. Підготовка здобувачів освіти до національного спротиву

1. Підготовка здобувачів освіти до національного спротиву проводиться з метою набуття громадянами України готовності та здатності виконання конституційного обов’язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, військово-патріотичного виховання громадян України, підготовки населення до умов життєдіяльності в районах ведення воєнних (бойових) дій.

2. Підготовка здобувачів освіти до національного спротиву проводиться у закладах освіти всіх форм власності, крім закладів фахової передвищої військової освіти, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які здійснюють на певних рівнях освіти підготовку курсантів для подальшої служби на посадах офіцерського, сержантського і старшинського складу з метою задоволення потреб Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, центральних органів виконавчої влади із спеціальним статусом, Служби безпеки України, розвідувальних органів України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону…

5. Продовження підготовки здобувачів освіти до національного спротиву реалізується шляхом вивчення навчальної дисципліни "Основи національного спротиву"…

Здобувачі освіти, які є особами з інвалідністю або які частково втратили працездатність без встановлення інвалідності, за їх заявою та згідно з підтвердними документами закладів охорони здоров’я звільняються від практичних занять навчальної дисципліни "Основи національного спротиву", що наносять шкоду їх фізичному стану або стану здоров’я.

Результати вивчення такими здобувачами освіти навчальної дисципліни "Основи національного спротиву" визначаються результатами підсумкового контролю за складовими дисципліни, які вони опанували виходячи з власного віровчення та стану здоров’я.

8. Від вивчення навчальної дисципліни "Основи національного спротиву" у закладах освіти всіх форм власності звільняються здобувачі освіти, які:

проходили військову службу;

успішно вивчили цю навчальну дисципліну під час попереднього здобуття фахової передвищої або вищої освіти;

мають документ про проходження базової загальновійськової підготовки та здобуття військово-облікової спеціальності;

здобувають освіту за формою, відмінною від денної або дуальної форми здобуття освіти;

проживають на тимчасово окупованій території України.

Зазначені здобувачі освіти мають можливість особистого вибору додаткових освітніх компонентів освітньої програми в обсязі, передбаченому для вивчення цієї навчальної дисципліни.

9. Неуспішне складання підсумкового контролю або відмова здобувача освіти від вивчення навчальної дисципліни "Основи національного спротиву", крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, є підставою для відрахування здобувачів освіти із закладу освіти";

10. Про основні засади державного нагляду (контролю)

(Закон України від 8 квітня 2026 р. № 4840-IX, чинності не набрало)

Цей Закон визначає правові та організаційні засади державного нагляду (контролю), основні принципи і порядок його здійснення, повноваження органів державного нагляду (контролю), відповідальність їхніх посадових осіб, а також права, обов’язки та відповідальність суб’єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю).

аудит стану діяльності суб’єкта господарювання - аналіз поточного стану діяльності суб’єкта господарювання у певній галузі господарської діяльності, що проводиться за його заявою органом державного нагляду (контролю) або суб’єктом аудиту з метою виявлення, попередження та усунення недоліків у діяльності такого суб’єкта господарювання, та уникнення порушень вимог законодавства, без застосування санкцій та/або інших заходів реагування;

державний нагляд (контроль) - діяльність визначених законом органів виконавчої влади, їх територіальних органів (у разі їх утворення), органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, державних соціальних страхових фондів (далі - органи державного нагляду (контролю) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та відстеження усунення порушень вимог законодавства, ліцензійних умов, допущених суб’єктами господарювання, попередження порушень вимог законодавства, що можуть бути допущені суб’єктами господарювання під час провадження господарської діяльності, та забезпечення захисту інтересів суспільства, життя і здоров’я людини, навколишнього природного середовища;

заходи державного нагляду (контролю) - планові та/або позапланові заходи, які здійснюються органом державного нагляду (контролю) або його посадовими особами у формі перевірки, ревізії, огляду, обстеження, інспекційного відвідування та в інших формах, визначених законом;

місцезнаходження суб’єкта господарювання - адреса, зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, та/або фактичне місце провадження господарської діяльності, та/або місце перебування рухомого об’єкта або місце розташування нерухомого об’єкта (приміщення, будівля, споруда, земельна ділянка, територія), у рамках (межах) якого провадиться господарська діяльність, та/або адреса відокремленого підрозділу суб’єкта господарювання чи офісу, в якому суб’єкт господарювання здійснює управління господарською діяльністю та облік її результатів, та/або адреса відокремленого підрозділу іноземної юридичної особи, у тому числі постійного представництва, зареєстрованого на території України відповідно до законодавства;

Дія цього Закону не поширюється на відносини, які виникають під час здійснення заходів валютного нагляду, податкового контролю, митного контролю, державного експортного контролю, контролю за дотриманням бюджетного законодавства, державного нагляду на ринках фінансових послуг та на платіжному ринку, державного нагляду на організованих товарних ринках, державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції, державного нагляду за дотриманням вимог ядерної та радіаційної безпеки, державного ринкового нагляду та контролю нехарчової продукції, нагляду у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, контролю за професійною діяльністю нотаріусів, приватних виконавців, арбітражних керуючих, атестованих судових експертів, державного нагляду (контролю) у сфері медіа, заходів контролю, які здійснюються Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, контролю за діяльністю суб’єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг, крім основних принципів державного нагляду (контролю), встановлених статтею 3 та положеннями частин першої і другої статті 23 цього Закону, якщо їх виконання не суперечить вимогам законів у відповідних сферах та виконанню міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Планові заходи державного нагляду (контролю) здійснюються відповідно до річних планів, що затверджуються органами державного нагляду (контролю) не пізніше 1 грудня року, що передує плановому.

Підставами для здійснення позапланових заходів державного нагляду (контролю) є:

подання суб’єктом господарювання письмової заяви до відповідного органу державного нагляду (контролю) про здійснення заходу державного нагляду (контролю) за  ого бажанням;

виявлення та підтвердження недостовірності даних, зазначених суб’єктом господарювання у документі обов’язкової звітності або документі, яким суб’єкт господарювання повідомляє про свою відповідність вимогам законодавства (декларації), крім випадків, якщо суб’єкт господарювання протягом одного місяця з дня первинного подання документа обов’язкової звітності повторно подав такий документ з уточненими достовірними даними або якщо недостовірність даних є результатом очевидної описки чи арифметичної помилки, яка не впливає на зміст поданого документа. У разі виявлення органом державного нагляду (контролю) недостовірних даних у зазначених документах такий орган упродовж десяти робочих днів зобов’язаний повідомити суб’єкта господарювання про необхідність виправлення таких даних у строк, що не перевищує п’яти робочих днів з дня отримання такого повідомлення. Невиправлення недостовірних даних у встановлений строк є підставою для здійснення позапланового заходу державного нагляду (контролю);

необхідність перевірки виконання суб’єктом господарювання приписів або інших розпорядчих документів щодо усунення порушень вимог законодавства, виданих органом державного нагляду (контролю) за результатами здійснення попереднього заходу державного нагляду (контролю). Такий позаплановий захід здійснюється не раніше останнього дня, зазначеного у приписі або в іншому розпорядчому документі щодо усунення порушень вимог законодавства, та не пізніше ніж через два місяці з такого дня;

виявлення в документах, що подаються суб’єктом господарювання до органу державного нагляду (контролю) згідно із Законом України "Про ліцензування видів господарської діяльності", інформації, що свідчить про недотримання таким суб’єктом господарювання ліцензійних умов, - з метою перевірки додержання ліцензіатом ліцензійних умов у відповідній частині;

виявлення в державних інформаційних ресурсах у паперовій або електронній формі інформації, що не узгоджується з інформацією, яка подається суб’єктом господарювання до органу державного нагляду (контролю) відповідно до вимог закону;

неподання суб’єктом господарювання документів обов’язкової звітності за два звітні періоди підряд без надання письмових пояснень про причини, що перешкоджали поданню таких документів;

настання аварії, пожежі, смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку або професійного захворювання, що було пов’язано з діяльністю суб’єкта господарювання;

наявність рішення суду щодо зобов’язання відповідного органу державного нагляду (контролю) здійснити позаплановий захід державного нагляду (контролю);

повідомлення органу державної влади про ознаки порушень вимог законодавства, виявлені у суб’єкта господарювання посадовими особами такого органу під час виконання ними своїх повноважень, у разі якщо право на таке повідомлення передбачено законом;

звернення посадових осіб органу місцевого самоврядування про порушення суб’єктом господарювання вимог законодавства, у разі якщо право на таке звернення передбачено законом;

обґрунтоване звернення фізичної особи (фізичних осіб) про порушення, що завдало або може завдати шкоди правам, законним інтересам, життю чи здоров’ю людини, навколишньому природному середовищу чи безпеці держави, або юридичної особи про порушення, що завдало шкоди її правам та законним інтересам.

Суб’єкт господарювання під час здійснення заходів державного нагляду (контролю) має право:

бути поінформованим посадовою або службовою особою органу державного нагляду (контролю) про свої права та обов’язки;

вимагати від посадової або службової особи органу державного нагляду (контролю) додержання вимог законодавства;

перевіряти наявність у посадової або службової особи органу державного нагляду (контролю) службового посвідчення та посвідчення (направлення) на здійснення планового чи позапланового заходу державного нагляду (контролю), а у разі проведення позапланових заходів - погодження відповідного центрального органу виконавчої влади, якщо таке погодження передбачено законом, та одержувати копії такого посвідчення (направлення) та погодження;

бути присутнім під час здійснення заходу державного нагляду (контролю), залучати під час здійснення такого заходу третіх осіб. У разі своєї відсутності під час здійснення заходу державного нагляду (контролю) має право забезпечувати присутність уповноваженої ним особи, яка представлятиме його інтереси під час здійснення заходу державного нагляду (контролю), у тому числі підписувати акт, складений за результатами здійснення планового чи позапланового заходу державного нагляду (контролю);

вимагати нерозголошення інформації, що становить комерційну таємницю або є його конфіденційною інформацією;

одержувати та ознайомлюватися з актами органу державного нагляду (контролю), що стосуються відповідних заходів державного нагляду (контролю);

надавати органу державного нагляду (контролю) шляхом надсилання в паперовій формі рекомендованим листом засобами поштового зв’язку та/або за допомогою електронної комунікації з використанням кваліфікованого електронного підпису (зокрема через особистий електронний кабінет в інтегрованій інформаційно-комунікаційній системі державного нагляду (контролю) свої пояснення, зауваження або заперечення до актів, складених за результатами здійснення планових або позапланових заходів державного нагляду (контролю);

оскаржувати в установленому законом порядку неправомірні дії чи бездіяльність органу державного нагляду (контролю) та його посадових або службових осіб;

брати участь у засіданні відповідної Ради з питань державного нагляду (контролю), якщо питання, що розглядаються, стосуються такого суб’єкта господарювання;

отримувати консультативну допомогу від органу державного нагляду (контролю) з метою запобігання порушенням вимог законодавства під час здійснення заходів державного нагляду (контролю);

звертатися із заявою щодо проведення аудиту стану його господарської діяльності до суб’єктів аудиту у відповідній сфері державного нагляду (контролю) або до органу державного нагляду (контролю) відповідно до статті 24 цього Закону;

вносити до інтегрованої інформаційно-комунікаційної системи державного нагляду (контролю) відомості, зокрема номер телефону та адресу електронної пошти, які вважатимуться офіційними каналами комунікації і використовуватимуться для обміну інформацією та документами між суб’єктом господарювання та органом державного нагляду (контролю);

звертатися до органу державного нагляду (контролю) із заявою про перегляд ступеня ризику від провадження господарської діяльності у певній сфері господарської діяльності з відповідним обґрунтуванням;

не надавати посадовій або службовій особі органу державного нагляду (контролю) під час здійснення позапланових заходів державного нагляду (контролю) відповідей, пояснень та матеріалів щодо інших питань, ніж ті, необхідність перевірки яких стала підставою для здійснення таких заходів;

не допускати посадову або службову особу органу державного нагляду (контролю) до здійснення заходів державного нагляду (контролю), якщо:

відсутні визначені законом підстави для здійснення заходу державного нагляду (контролю);

заходи державного нагляду (контролю) здійснюються з порушенням передбачених законом вимог щодо періодичності здійснення таких заходів;

посадова або службова особа органу державного нагляду (контролю) не надала копії документів, визначених цим Законом, або надані документи не відповідають вимогам цього Закону;

суб’єкт господарювання не включений у поточному періоді в річний план здійснення заходів державного нагляду (контролю) відповідного органу державного нагляду (контролю) (щодо планових заходів державного нагляду (контролю);

тривалість планових заходів державного нагляду (контролю) перевищує граничну тривалість, встановлену частиною дев’ятою статті 6 цього Закону, або тривалість позапланових заходів державного нагляду (контролю) перевищує граничну тривалість, встановлену частиною сьомою статті 7 цього Закону;

орган державного нагляду (контролю) здійснює повторні позапланові заходи державного нагляду (контролю) за тим самим фактом (фактами), що був (були) підставою для вже здійснених позапланових заходів державного нагляду (контролю), крім перевірки приписів або інших розпорядчих документів відповідно до абзацу четвертого частини першої статті 7 цього Закону;

орган державного нагляду (контролю) не затвердив та не оприлюднив на своєму офіційному вебсайті уніфіковану форму акта, що складається за результатами здійснення планових чи позапланових заходів державного нагляду (контролю), з переліком питань залежно від ступеня ризику від провадження господарської діяльності;

посадова або службова особа органу державного нагляду (контролю) не надала копію погодження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у відповідній сфері державного нагляду (контролю), або відповідного державного колегіального органу на здійснення позапланових заходів державного нагляду (контролю), або спеціально уповноваженого органу з питань державного нагляду (контролю), якщо таке погодження передбачено законом;

вимагати припинення здійснення заходів державного нагляду (контролю) у разі:

перевищення посадовою або службовою особою органу державного нагляду (контролю) визначеного цим Законом максимального строку здійснення таких заходів;

використання посадовою або службовою особою органу державного нагляду (контролю) неуніфікованих форм актів, складених за результатами здійснення планових чи позапланових заходів державного нагляду (контролю);

з’ясування посадовими особами під час здійснення позапланового заходу державного нагляду (контролю) питань, інших ніж ті, що становлять предмет здійснення заходу державного нагляду (контролю);

має інші права, передбачені Законом України "Про адміністративну процедуру".

Суб’єкт господарювання під час здійснення заходів державного нагляду (контролю) зобов’язаний:

за умови наявності законних підстав для здійснення державного нагляду (контролю) не створювати перешкод та допускати посадову особу органу державного нагляду (контролю) на територію та до приміщень (об’єктів) для здійснення заходів державного нагляду (контролю), за умови дотримання нею порядку здійснення державного нагляду (контролю), передбаченого цим Законом;

у разі своєї відсутності під час здійснення заходів державного нагляду (контролю) забезпечити присутність уповноваженої ним особи, яка представлятиме його інтереси під час здійснення заходів державного нагляду (контролю), зокрема підписуватиме акти, складені за результатами здійснення планових чи позапланових заходів державного нагляду (контролю);

виконувати законні вимоги органу державного нагляду (контролю) щодо усунення виявлених порушень вимог законодавства;

надавати документи, довідки, відомості, зразки продукції, пояснення в обсязі, який він вважає необхідним, матеріали з питань, що виникають під час здійснення заходів державного нагляду (контролю), або їх копії чи витяги з них відповідно до закону;

одержувати примірник акта та/або припису, та/або іншого розпорядчого документа органу державного нагляду (контролю), складених за результатами здійснення планових чи позапланових заходів державного нагляду (контролю);

у разі відбору контрольних зразків продукції зберігати їх в умовах, що забезпечують збереження їхньої якості та цілісності.

Суб’єкт господарювання за порушення вимог законодавства несе адміністративну, адміністративно-господарську, цивільну та фінансову відповідальність.

У разі виконання у повному обсязі та у встановлений строк припису або іншого розпорядчого документа органу державного нагляду (контролю) щодо усунення порушень вимог законодавства, виявлених під час здійснення заходів державного нагляду (контролю), санкції та/або інші заходи реагування до суб’єкта господарювання, його посадових осіб не застосовуються, крім визначених законами випадків виявлення під час здійснення заходів державного нагляду (контролю) порушень, що призвели до негативного впливу на життя і здоров’я людини, навколишнє природне середовище чи безпеку держави.

Невиконання припису або іншого розпорядчого документа щодо усунення порушень вимог законодавства, виявлених під час здійснення заходів державного нагляду (контролю), створення перешкод посадовим особам органу державного нагляду (контролю), а також вчинення порушень, що призвели до негативного впливу на життя і здоров’я людини, навколишнє природне середовище чи безпеку держави, тягне за собою застосування санкцій та/або інших заходів впливу до суб’єкта господарювання, його посадових осіб.

У разі якщо суб’єкт господарювання не сплатив штраф за застосованою до нього штрафною санкцією за результатами здійснених заходів державного нагляду (контролю) протягом 15 календарних днів з дня вручення (направлення) припису або іншого розпорядчого документа в порядку, передбаченому частиною п’ятою статті 11 цього Закону, якщо припис або інші розпорядчі документи не були оскаржені до органу державного нагляду (контролю) та/або в судовому порядку або розпорядчі документи залишені в силі за результатами їх оскарження, сума такої штрафної санкції стягується в судовому порядку.

Суб’єкт господарювання (посадові особи суб’єкта господарювання - юридичної особи, фізична особа - підприємець), уповноважені ним особи не несуть відповідальності за відмову від надання пояснень щодо діяльності суб’єкта господарювання.

11. Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо вдосконалення здійснення державного архітектурно-будівельного контролю

(Постанова Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2026 р. № 485, чинність з 11.04.2026)

У Порядку накладення штрафів за правопорушення у сфері містобудівної діяльності, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1995 р. № 244

у пункті 15:

доповнено пункт після абзацу першого новим абзацом такого змісту:

“Передача протоколу про правопорушення у сфері містобудівної діяльності та інших матеріалів посадовій особі органу державного архітектурно-будівельного контролю, уповноваженій розглядати справу про правопорушення у сфері містобудівної діяльності, здійснюється у порядку, визначеному керівником органу державного архітектурно-будівельного контролю.”.

у пункті 20:

доповнено пункт абзацами такого змісту:

“Посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю, яка здійснює розгляд справи про правопорушення у сфері містобудівної діяльності, зобов’язана заявити самовідвід за наявності підстав, визначених частиною першою статті 23 Закону України “Про адміністративну процедуру”. Суб’єкт містобудування, якому стало відомо про наявність таких підстав, має право подати відповідному органу державного архітектурно-будівельного контролю клопотання про відвід посадової особи цього органу.

Рішення про відвід (самовідвід) посадової особи органу державного архітектурно-будівельного контролю приймає керівник відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю.

Рішення про відвід не приймається, якщо визначити іншу уповноважену на розгляд справи посадову особу неможливо. У такому разі розгляд та вирішення справи здійснюються під зовнішнім контролем відповідно до Закону України “Про запобігання корупції”.

Рішення про відвід та визначення іншої уповноваженої на розгляд справи посадової особи органу державного архітектурно-будівельного контролю чи про відмову у відводі з відповідним обґрунтуванням приймається в порядку та строки, визначені статтями 23, 24 Закону України “Про адміністративну процедуру”. Відповідне рішення зберігається у матеріалах справи.”;

пункт 23 викладено в такій редакції:

“23. Постанова про накладення штрафу та постанова про закриття справи складаються з урахуванням вимог статті 71 Закону України “Про адміністративну процедуру”.\

У постанові про накладення штрафу та постанові про закриття справи зазначаються:

посада, прізвище, власне ім’я, по батькові (за наявності) особи, яка винесла постанову;

дата розгляду справи;

відомості про суб’єкта містобудування, щодо якого розглядається справа (для фізичних осіб - підприємців: прізвище, власне ім’я, по батькові (за наявності), дата та місце народження, задеклароване/зареєстроване місце проживання (перебування), місце роботи, посада, відомості про документ, що посвідчує особу (назва, серія (за наявності), номер, дата видачі, орган, що його видав), реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія (за наявності) та номер паспорта громадянина України (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття такого номера); для юридичних осіб: найменування, місцезнаходження, код згідно з ЄДРПОУ, посада, прізвище, власне ім’я, по батькові (за наявності) керівника);

фактичні обставини, встановлені під час розгляду справи;

зміст документів та відомості, враховані під час розгляду справи;

посилання на докази або інші матеріали справи, на яких ґрунтуються висновки органу державного архітектурно-будівельного контролю;

посилання на акт, у якому зазначені виявлені під час заходу державного архітектурно-будівельного контролю порушення;

детальна правова оцінка обставин, виявлених органом державного архітектурно-будівельного контролю, та чітке зазначення висновків, зроблених на підставі такої правової оцінки виявлених обставин, з посиланням на нормативно-правовий акт, нормативний акт (із зазначенням абзацу, підпункту, пункту, частини статті, статті);

положення Закону, яке передбачає відповідальність за відповідне правопорушення;

прийняте у справі рішення.

У постанові зазначаються інформація про спосіб, порядок і строк оскарження рішення.

Постанова підписується уповноваженою посадовою особою органу державного архітектурно-будівельного контролю, яка розглянула справу, та скріплюється печаткою.

Постанова оголошується негайно після закінчення розгляду справи.”.

У Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2011 р. № 553

доповнено Порядок пунктами 1-2-1-5 такого змісту:

“1-2. Для цілей цього Порядку здійснення заходів державного архітектурно-будівельного контролю є адміністративним провадженням відповідно до Закону України “Про адміністративну процедуру”.

Процедурними рішеннями, які приймаються під час здійснення заходів державного архітектурно-будівельного контролю, є, зокрема:

висновок комісії щодо розгляду звернень у сфері містобудівної діяльності (далі - комісія), крім випадків, коли такий висновок не містить рекомендацій органу державного архітектурно-будівельного контролю щодо чіткого переліку питань, які підлягають перевірці, або обґрунтованості позапланової перевірки, а також необхідності її проведення на підставі звернення;

наказ про здійснення заходів державного архітектурно-будівельного контролю;

направлення на здійснення заходу державного архітектурно-будівельного контролю;

залучення до участі в адміністративному провадженні іншого учасника та/або особи, яка сприяє розгляду справи;

зупинення/відновлення здійснення заходів державного архітектурно-будівельного контролю;

відвід/самовідвід посадових осіб державного архітектурно-будівельного контролю, а також відвід особи, яка сприяє розгляду справи;

продовження строку усунення виявлених порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм і правил за клопотанням суб’єкта містобудування або відмова в продовженні такого строку;

акт перевірки (у разі виявлення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм і правил);

акт про недопущення до проведення планового/позапланового заходу державного архітектурно-будівельного контролю (далі - акт про недопущення);

протокол про вчинення правопорушень (далі - протокол);

приписи та вимоги, передбачені пунктом 11 цього Порядку.

Процедурними діями, які виконуються під час державного архітектурно-будівельного контролю, є, зокрема, огляд об’єкта будівництва, фіксування процесу проведення перевірки з використанням фото- та/або аудіо- та/або відеотехніки, зокрема з використанням Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва.

1-3. Посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю, яка здійснює заходи державного архітектурно-будівельного контролю, зобов’язана заявити самовідвід за наявності підстав, визначених частиною першою статті 23 Закону України “Про адміністративну процедуру”. Суб’єкт містобудівної діяльності, щодо якого здійснюються заходи державного архітектурно-будівельного контролю та якому стало відомо про наявність таких підстав, має право подати відповідному органу державного архітектурно-будівельного контролю клопотання про відвід посадової особи державного архітектурно-будівельного контролю, яка здійснює заходи державного архітектурно-будівельного контролю.

Рішення про відвід (самовідвід) посадової особи державного архітектурно-будівельного контролю, яка здійснює заходи державного архітектурно-будівельного контролю, чи про відмову у відводі з відповідним обґрунтуванням приймає керівник відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю невідкладно.

Одночасно з прийняттям рішення про відвід (самовідвід) посадової особи державного архітектурно-будівельного контролю керівник відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю приймає рішення про визначення іншої уповноваженої посадової особи для продовження здійснення заходів державного архітектурно-будівельного контролю.

Про визначення іншої уповноваженої посадової особи для продовження здійснення заходів державного архітектурно-будівельного контролю повідомляється суб’єкту містобудування шляхом вручення копії направлення з відповідними змінами.

1-4. Здійснення заходів державного архітектурно-будівельного контролю зупиняється у разі смерті або оголошення в установленому законом порядку померлою фізичної особи, яка була учасником адміністративного провадження (якщо правовідносини допускають правонаступництво, - до встановлення правонаступника).

Здійснення заходів державного архітектурно-будівельного контролю зупиняється у разі призначення інженерно-технічної або іншого виду експертизи - до одержання її результатів.

Орган державного архітектурно-будівельного контролю відновлює адміністративне провадження за власною ініціативою або за заявою (клопотанням) замовника після припинення обставин, що спричинили зупинення адміністративного провадження.

1-5. Адміністративне провадження закривається у випадках, передбачених статтею 65 Закону України “Про адміністративну процедуру”.”;

пункти 7 і 7-1 викладено в такій редакції:

“7. Позаплановою перевіркою вважається перевірка, що не передбачена планом роботи органу державного архітектурно-будівельного контролю.

…

Звернення подаються до органу державного архітектурно-будівельного контролю у письмовій (паперовій або електронній) формі.

Орган державного архітектурно-будівельного контролю протягом п’яти робочих днів з дня надходження звернення здійснює його попередній розгляд на предмет пересилання такого звернення за належністю відповідному органу державного архітектурно-будівельного контролю.

У зверненні зазначаються:

прізвище, власне ім’я, по батькові (за наявності) фізичної особи або найменування юридичної особи, яка подала звернення, номер її телефону (за наявності), адреса задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), місцезнаходження юридичної особи, адреса електронної пошти (за наявності) для листування;

прізвище, власне ім’я, по батькові (за наявності) або найменування суб’єкта (суб’єктів) містобудування, стосовно якого (яких) подається звернення (за наявності такої інформації);

відомості про наявність порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм і правил (зокрема обґрунтування наявності загрози, що має негативний вплив на права, законні інтереси, життя та здоров’я заявника, захист навколишнього природного середовища);

відомості щодо адреси та/або кадастрового номера земельної ділянки об’єкта будівництва;

відомості щодо рішення суду про наявність підстав для проведення позапланового заходу (за наявності);

вимога про здійснення заходів державного архітектурно-будівельного контролю;

дата складення звернення та підпис особи, яка подає звернення, або її представника (у разі подання звернення представником до нього додається документ, який підтверджує повноваження такої особи).

Якщо текст звернення викладено іншою мовою, ніж державна, заявник додає його переклад на державну мову.

У разі порушення встановлених вимог звернення залишається без руху.

У повідомленні про залишення звернення без руху зазначаються виявлені недоліки з посиланням на порушені вимоги законодавства, спосіб та строк усунення недоліків, а також способи, порядок та строки оскарження рішення про залишення заяви без руху.

Орган державного архітектурно-будівельного контролю встановлює строк, достатній для усунення заявником виявлених недоліків, але не більше ніж 10 робочих днів з дня отримання повідомлення. За клопотанням особи, яка подала звернення, орган державного архітектурно-будівельного контролю може продовжити строк усунення виявлених недоліків, але не більше ніж на 10 робочих днів.

Звернення вважається поданим у день його первинного подання, а строк розгляду звернення продовжується на строк залишення такого звернення без руху у разі усунення заявником виявлених у зверненні недоліків у строк, встановлений органом державного архітектурно-будівельного контролю.

У разі коли заявником не усунуто виявлені недоліки в установлений строк, таке звернення повертається заявнику.

Повернення звернення не позбавляє заявника права на повторне звернення в установленому порядку.

Не підлягають розгляду звернення:

від одного і того ж заявника щодо проведення позапланової перевірки за тим самим фактом (фактами), за якими було прийнято рішення комісії, оформлене відповідним висновком, та за відсутності додаткових істотних фактів (обставин), які можуть вплинути на прийняття рішення про необхідність проведення позапланової перевірки;

щодо проведення повторної позапланової перевірки за тим самим фактом (фактами), що був (були) підставою для раніше проведеної позапланової перевірки об’єкта будівництва чи суб’єкта містобудування;

в яких порушено питання, яке станом на день подання звернення до органу державного архітектурно-будівельного контролю розглядається судом або щодо якого ухвалено судове рішення про відмову в задоволенні вимог заявника, крім випадків зміни істотних для вирішення справи обставин (умов);

в яких вжито ненормативну лексику та/або образливі висловлювання.

Такі звернення не підлягають розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення.

Рішення про відмову у прийнятті звернення до розгляду приймає керівник органу державного архітектурно-будівельного контролю, про що невідкладно, але не пізніше наступного робочого дня з дня прийняття рішення повідомляє особі, яка подала звернення, у спосіб, зазначений заявником, або на його поштову адресу.

Під час проведення позапланової перевірки підлягають контролю виключно питання, які стали підставою для проведення такої перевірки.

Строк проведення позапланової перевірки не може перевищувати 10 робочих днів без урахування строку зупинення проведення перевірки.

Повторне проведення позапланової перевірки за тим самим фактом (фактами), що був (були) підставою для раніше проведеної позапланової перевірки об’єкта будівництва чи суб’єкта містобудування, забороняється, крім випадків перевірки виконання суб’єктом містобудування вимог приписів органів державного архітектурно-будівельного контролю.

Про проведення позапланової перевірки суб’єкту містобудування, щодо якого здійснюватиметься державний архітектурно-будівельний контроль, у спосіб, визначений пунктом 24 цього Порядку, надсилається повідомлення не пізніше ніж за три дні до її початку, крім випадків здійснення державного архітектурно-будівельного контролю щодо об’єктів самочинного будівництва.

У повідомленні про проведення позапланової перевірки обов’язково зазначається:

дата початку та дата закінчення заходу державного архітектурно-будівельного контролю;

найменування юридичної особи або прізвище, ім’я та по батькові (за наявності) фізичної особи - підприємця, фізичної особи, щодо діяльності яких здійснюється захід державного архітектурно-будівельного контролю

найменування органу державного архітектурно-будівельного контролю;

дата та час, коли суб’єкт містобудування має забезпечити свою присутність чи уповноваженого представника за місцем проведення перевірки, доступ органу державного архітектурно-будівельного контролю до об’єкта будівництва, наявність документів, які необхідні для перевірки в межах здійснення державного архітектурно-будівельного контролю;

про можливість призначення інженерно-технічної або іншого виду експертизи за клопотанням суб’єкта містобудування (у разі необхідності);

порядок ознайомлення з матеріалами перевірки, а також способи подання суб’єктом містобудування пояснень та зауважень, строк їх подання.

Під час проведення позапланової перевірки посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю зобов’язана пред’явити службове посвідчення та надати копію направлення для проведення позапланової перевірки.

7-1. З метою розгляду отриманих звернень при органі державного архітектурно-будівельного контролю утворюється комісія.

Якщо під час попереднього розгляду звернення посадовою особою органу державного архітектурно-будівельного контролю не виявлено підстав для залишення його без руху, без розгляду чи підстав для пересилання за належністю, звернення передається на розгляд комісії невідкладно.

Якщо під час попереднього розгляду звернення посадовою особою органу державного архітектурно-будівельного контролю не виявлено підстав для залишення його без руху, без розгляду чи підстав для пересилання за належністю, проте до нього додані копії документів, які підтверджують встановлення в ході судового розгляду факту (фактів) про наявність порушень закону в рішеннях, діях або бездіяльності суб’єкта містобудування, або наявність факту (фактів) про порушення, що спричинило шкоду життю, здоров’ю людини, розгляд звернення здійснюється одноособово керівником органу державного архітектурно-будівельного контролю без колегіального розгляду. За результатами розгляду керівником органу державного архітектурно-будівельного контролю видається наказ про проведення позапланової перевірки.

Розгляд звернень комісією здійснюється колегіально.

Керівник органу державного архітектурно-будівельного контролю затверджує порядок роботи комісії та її склад.

До складу комісії входять посадові особи органу державного архітектурно-будівельного контролю. Кількісний склад комісії становить не менше трьох осіб. У разі утворення комісії в органах державного архітектурно-будівельного контролю, які утворені як структурні підрозділи Київської та Севастопольської міських держадміністрацій та як виконавчий орган сільської, селищної, міської ради, до складу такої комісії можуть бути включені представники відповідного органу з питань містобудування та архітектури.

Засідання комісії є правоможним, якщо на ньому присутні не менше трьох осіб її складу.”;

доповнено Порядок пунктами 7-2 і 7-3 такого змісту:

“7-2. Розгляд звернення здійснюється у строк не більше ніж 30 календарних днів після надходження звернення та може бути одноразово продовжений, але не більше ніж на 15 календарних днів.

Орган державного архітектурно-будівельного контролю не пізніше ніж за чотири дні до дня розгляду звернення повідомляє заявнику, замовнику, а також іншим суб’єктам містобудування, які зазначені у зверненні та діяльність яких підлягає контролю (далі - інші суб’єкти містобудування), про дату, час і місце засідання комісії шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті зазначеного органу та додатково за допомогою засобів електронних комунікацій (якщо номер телефону зазначено у зверненні, доданих до нього документах) або з використанням електронної пошти (якщо адресу електронної пошти зазначено у зверненні, доданих до нього документах), або через електронний кабінет (за наявності).

Заявник, суб’єкт містобудування та/або їх представники мають право брати участь у засіданні комісії дистанційно у режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів, про що повідомляють комісії за допомогою засобів електронних комунікацій, передбачених абзацом другим цього пункту, у строк не пізніше ніж за три дні до дня розгляду звернення з обов’язковим зазначенням адреси електронної пошти та наданням копій документів, які посвідчують особу.

У разі участі заявника, суб’єкта містобудування та/або їх представників у засіданні комісії дистанційно в режимі відеоконференції секретар комісії не пізніше ніж за один день до дня розгляду звернення надсилає таким особам посилання, за яким вони можуть приєднатися до відеоконференції, на адресу електронної пошти або через електронний кабінет (за наявності).

Заявник, замовник, інші суб’єкти містобудування та/або їх представники мають право надавати пояснення та подавати додаткові матеріали з питань, зазначених у зверненні, з обов’язковим відображенням відповідної інформації у протоколі, який оформлюється згідно з вимогами, встановленими статтею 68 Закону України “Про адміністративну процедуру”.

У разі неявки заявника розгляд заяви переноситься на іншу дату, про що заявнику та суб’єкту містобудування повідомляється у спосіб, визначений абзацом другим цього пункту. У разі повторної неявки заявника, зокрема непідключення до відеоконференції, вимога заявника про здійснення заходів державного архітектурно-будівельного контролю не підлягає задоволенню, крім випадків встановлення за результатами розгляду заяви обставин, що свідчать про наявність реальної загрози, що має негативний вплив на життя та здоров’я людини, захист навколишнього природного середовища та забезпечення безпеки держави, а також на виконання міжнародних зобов’язань України.

У разі неявки замовника, інших суб’єктів містобудування та/або їх представників після їх повідомлення у спосіб, визначений абзацом другим цього пункту, звернення розглядається без їх участі.

7-3. За результатами розгляду звернення комісія шляхом голосування приймає рішення, що оформлюється відповідним висновком.

Рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало не менш як половина присутніх членів комісії. У разі рівного розподілу голосів голос голови комісії або особи, яка виконує його обов’язки, є вирішальним.

Висновок комісії повинен обов’язково містити:

дату та місце проведення засідання комісії;

склад комісії, що здійснювала розгляд звернення;

реквізити та суть звернення, розгляд якого здійснюється комісією;

відомості про наявність чи відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги заявника, зазначені у зверненні, і заперечення суб’єкта містобудування, та інших обставин, які мають значення для об’єктивного розгляду звернення;

рекомендації органу державного архітектурно-будівельного контролю щодо проведення перевірки та чіткий перелік питань, які підлягають перевірці, або відсутності підстав проведення перевірки на підставі звернення;

обґрунтування прийнятого рішення;

результати голосування (“за” чи “проти”);

підписи членів комісії, що здійснювали розгляд звернення.

З урахуванням рекомендацій про проведення перевірки, наведених у висновку комісії, протягом п’яти робочих днів з дня оформлення такого висновку або з дня надходження у випадках, передбачених законодавством, відповідного рішення центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері архітектурно-будівельного контролю та нагляду, видається наказ за підписом керівника або уповноваженого заступника керівника органу державного архітектурно-будівельного контролю про проведення позапланової перевірки.

Висновки комісії не пізніше 10 робочих днів з дня прийняття комісією відповідного рішення оприлюднюються на офіційному веб-сайті органу державного архітектурно-будівельного контролю та Єдиному державному веб-порталі відкритих даних з урахуванням вимог Закону України “Про захист персональних даних”.”;

пункт 9 викладено в такій редакції:

“9. Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється у присутності суб’єктів містобудування або їх представників, які будують або збудували об’єкт будівництва, крім випадків, визначених цим Порядком.

Під час здійснення державного архітектурно-будівельного контролю фіксування процесу проведення перевірки здійснюється з використанням фото- та/або аудіо- та/або відеотехніки, зокрема з використанням Електронної системи.

У разі виявлення факту самочинного будівництва орган державного архітектурно-будівельного контролю проводить перевірку із залученням представників органів Національної поліції (за необхідності) і органів місцевого самоврядування та вживає заходів для встановлення відомостей про суб’єкта містобудування, який будує чи збудував об’єкт самочинного будівництва (зокрема його прізвище, власне ім’я, по батькові (за наявності), реєстраційний номер облікової картки платника податків (за наявності), номер та серія паспорта (за наявності) громадянина України - для фізичної особи або найменування та ідентифікаційний код згідно з ЄДРПОУ - для юридичної особи).

Якщо під час здійснення заходів державного архітектурно-будівельного контролю неможливо встановити суб’єкта містобудування, який будує чи збудував об’єкт самочинного будівництва, орган державного архітектурно-будівельного контролю надсилає звернення до органу (підрозділу) Національної поліції для встановлення особи суб’єкта містобудування, до якого залучає матеріали такої перевірки.

Органи Національної поліції у строк до 30 календарних днів з дня надходження звернення про встановлення суб’єкта містобудування вживають передбачені законом заходи для встановлення такої особи, про результати повідомляють органу державного архітектурно-будівельного контролю.

Після отримання повідомлення органу Національної поліції про результати встановлення суб’єкта містобудування, який будує чи збудував об’єкт самочинного будівництва, посадові особи органів державного архітектурно-будівельного контролю долучають його до матеріалів перевірки, складають протокол та відповідні приписи.

Відомості органу Національної поліції про результати встановлення суб’єкта містобудування, який будує чи збудував об’єкт самочинного будівництва, долучаються до акта, який складається за результатами перевірки.

У випадку, коли суб’єкти містобудування або їх представники, які будують або збудували об’єкт будівництва та були повідомлені у спосіб, визначений пунктом 24 цього Порядку, про дату і час проведення перевірки, не прибули на об’єкт будівництва, перевірка проводиться без їх участі у разі можливості її проведення та із залученням представників органів місцевого самоврядування.

У такому разі суб’єкт містобудування зобов’язаний забезпечити (організувати) проведення перевірки шляхом надання посадовим особам органу державного архітектурно-будівельного контролю доступу до об’єкта будівництва та інформації і документів, необхідних для здійснення державного архітектурно-будівельного контролю.

Якщо під час проведення перевірки суб’єктом містобудування не надано (не забезпечено надання) документів, необхідних для проведення перевірки, посадові особи органів державного архітектурно-будівельного контролю вимагають від суб’єкта містобудування надання відповідних документів шляхом вручення йому або його представнику вимоги про надання документів та/або відомостей, необхідних для проведення перевірки (далі - вимога документів/відомостей). У разі неможливості вручення такої вимоги вона надсилається суб’єкту містобудування у спосіб, визначений пунктом 24 цього Порядку.

У разі неможливості проведення перевірки через недопуск суб’єктом містобудування, щодо якого здійснюється державний архітектурно-будівельний контроль, посадових осіб органу державного архітектурно-будівельного контролю до місця проведення перевірки, ненадання або незабезпечення надання документів, необхідних для здійснення заходів державного архітектурно-будівельного контролю, відсутності на об’єкті будівництва суб’єкта містобудування, якому у визначений цим Порядком строк було надіслано повідомлення про проведення планової або позапланової перевірки, або його уповноваженої особи складається акт про недопущення, протокол та видаються відповідні приписи.

Акт про недопущення підписується посадовою особою органу державного архітектурно-будівельного контролю та надсилається суб’єкту містобудування, щодо якого здійснюється державний архітектурно-будівельний контроль у спосіб, визначений пунктом 24 цього Порядку.

Під час перевірки виконання суб’єктом містобудування вимог припису про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм і правил, стосовно допуску посадових осіб органів державного архітектурно-будівельного контролю на об’єкт будівництва для здійснення заходів державного архітектурно-будівельного контролю та надання відповідних документів перевірці підлягають питання, які були предметом перевірки, проведення якої було унеможливлено через недопуск суб’єктом містобудування, щодо якого здійснюється державний архітектурно-будівельний контроль, посадових осіб органів державного архітектурно-будівельного контролю до місця проведення такої перевірки.

У випадках, передбачених цим пунктом, орган державного архітектурно-будівельного контролю не пізніше ніж за три календарних дні до дати здійснення відповідних заходів державного архітектурно-будівельного контролю за допомогою засобів поштового зв’язку або за допомогою засобів електронних комунікацій повідомляє органу місцевого самоврядування та органу Національної поліції за місцезнаходженням об’єкта будівництва із зазначенням місця, дати та часу проведення перевірки, обґрунтування необхідності їх залучення. У разі неприбуття для участі під час проведення перевірки представників органів місцевого самоврядування та/або органів Національної поліції перевірка проводиться без їх участі.

У разі неможливості прибуття органи місцевого самоврядування письмово інформують про це орган державного архітектурно-будівельного контролю у строк, визначений цим органом у повідомленні, але не пізніше ніж за один календарний день до дати здійснення відповідних заходів державного архітектурно-будівельного контролю.”;

доповнено Порядок пунктом 10-1 такого змісту:

“10-1. Для надання оцінки дій суб’єктів містобудування під час виконання підготовчих та будівельних робіт, що потребує спеціальних знань, керівник органу державного архітектурно-будівельного контролю має право прийняти обґрунтоване рішення про призначення інженерно-технічної або іншого виду експертизи з визначенням експерта чи експертної установи та переліку питань експертизи з одночасним зупиненням заходу державного архітектурно-будівельного контролю.

Строки здійснення заходу державного архітектурно-будівельного контролю, визначені цим Порядком, відновлюються у день одержання органом державного архітектурно-будівельного контролю результатів експертизи.”;

пункт 17 викладено в такій редакції:

“17. У разі виявлення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм і правил, крім акта перевірки або акта про недопущення, складається протокол, видається припис про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм і правил та/або припис про зупинення підготовчих, та/або будівельних робіт та/або припис про заборону експлуатації закінчених будівництвом об’єктів, не прийнятих в експлуатацію (далі - припис).

Припис видається протягом п’яти робочих днів з дня закінчення здійснення заходів державного архітектурно-будівельного контролю або з моменту встановлення суб’єкта містобудування, який будує чи збудував об’єкт самочинного будівництва.

У разі виявлення кількох порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм і правил видаються окремі приписи щодо кожного виявленого правопорушення.

У приписі обов’язково встановлюється строк для усунення виявлених порушень згідно з додатком.

Перевірка виконання вимог припису проводиться протягом одного місяця з дня закінчення встановленого строку для усунення виявлених порушень.”;

пункт 20 викладено в такій редакції:

“20. Протокол складається у двох примірниках, один з яких надається під підпис суб’єкту містобудування, що притягається до відповідальності за правопорушення у сфері містобудівної діяльності (у разі його присутності).

Протокол підписується особою, яка його склала, та суб’єктом містобудування, який притягається до відповідальності за правопорушення у сфері містобудівної діяльності.

У разі відмови суб’єкта містобудування від підписання протоколу в ньому робиться запис про таку відмову, який засвідчується підписом посадової особи органу державного архітектурно-будівельного контролю, яка склала протокол, та підписами свідків (за їх наявності).

У разі відсутності суб’єкта містобудування під час складання протоколу у ньому робиться відповідна відмітка.

У випадку, передбаченому абзацом шостим пункту 9 цього Порядку, протокол складається не пізніше 24 годин після надходження відомостей з Національної поліції щодо виявлення суб’єкта містобудування у двох примірниках, один з яких надсилається такому суб’єкту.

У разі відсутності суб’єкта містобудування під час складання протоколу або відмови від його отримання протокол надсилається у спосіб, визначений пунктом 24 цього Порядку.

Протокол разом з усіма матеріалами перевірки протягом трьох днів з дня його складення подається посадовій особі органу державного архітектурно-будівельного контролю, до повноважень якої належить розгляд справ про правопорушення у сфері містобудівної діяльності.”;

пункт 24 викладено в такій редакції:

“24. Акт перевірки, припис, протокол, постанова про накладення штрафу, вимога документів/відомостей та інші документи, складені під час або за результатами здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, надсилаються суб’єкту містобудування через електронний кабінет або за допомогою засобів електронних комунікацій, та/або поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення, про що робиться запис у відповідному документі.

Акт про недопущення, повідомлення про проведення позапланової перевірки за клопотанням суб’єкта містобудування вручаються йому (керівнику або уповноваженому представнику суб’єкта містобудування) під підпис.

Датою отримання документів, надісланих поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення, є дата їх отримання адресатом, зазначена оператором.

Датою отримання документів, надісланих за допомогою електронного кабінету, є день отримання органом державного архітектурно-будівельного контролю інформації з Електронної системи про доставку документів до електронного кабінету користувача Електронної системи.

Датою отримання документів, надісланих за допомогою засобів електронних комунікацій, є дата відправлення такого документа, зазначена в оператора електронних комунікацій.

У разі коли доставка документа відбулася у неробочий час робочого дня або у неробочий день, датою отримання електронного документа/ відомостей користувачем електронного кабінету вважається наступний робочий день. Якщо доставка відбулася у вихідний чи святковий день, датою отримання електронного документа/відомостей користувачем електронного кабінету вважається перший робочий день, що настає за вихідним або святковим днем.

Адресою для листування суб’єкта містобудування (юридичної особи, фізичної особи - підприємця) є місцезнаходження суб’єкта містобудування, визначене в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Належним підтвердженням факту надіслання документів поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення є одержаний від оператора поштового зв’язку документ з інформацією про відправлення та розрахунковий документ за надані послуги.”;

12. Рішення Європейського суду з прав людини (Справа «Могила та інші проти України» (Заява № 1129/18 та 2 інші заяви) від 26 лютого 2026 року

ПРОЦЕДУРА

Справа була розглянута Європейський суд з прав людини за трьома заявами проти України, поданими відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Суд об’єднав ці заяви в одне провадження через схожість предмета спору. Усі заявники скаржилися на порушення права на доступ до суду, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції.

Уряд України був повідомлений про подані заяви та мав можливість надати свої зауваження. Після розгляду матеріалів справи Суд ухвалив рішення 26 лютого 2026 року.

ФАКТИ

Справа стосувалася трьох різних ситуацій, у яких заявники фактично були позбавлені можливості реалізувати право на судовий захист.

Щодо Вадима Миколайовича Могила Суд встановив, що його адміністративний позов про оскарження відмови міської ради надати земельну ділянку протягом багатьох років не був розглянутий по суті через суперечливі рішення національних судів щодо юрисдикції спору. Спочатку Вищий адміністративний суд України підтвердив, що справа має розглядатися адміністративним судом, однак пізніше той самий суд дійшов протилежного висновку і закрив провадження, вказавши, що спір належить до цивільної юрисдикції. У результаті позов заявника так і не був розглянутий по суті, а особа фактично втратила доступ до суду.

Щодо Петра Івановича Стеценко Суд встановив, що національні суди відмовили йому у звільненні або відстроченні сплати судового збору, незважаючи на надані офіційні документи про вкрай низький рівень доходів сім’ї. Апеляційний суд обмежився формальним твердженням про відсутність належних доказів скрутного матеріального становища, не надавши жодного детального обґрунтування. Через неможливість сплатити судовий збір заявник був фактично позбавлений можливості продовжити судовий розгляд своєї справи.

Щодо ТОВ «ФІРМА СВІТЛАНА» Суд встановив, що господарські суди відмовили підприємству у звільненні або відстроченні сплати судового збору виключно з тієї причини, що закон допускав таку можливість лише для фізичних осіб. Попри надані фінансові документи, які підтверджували відсутність доходів та активів, суди повернули позовну заяву та апеляційну скаргу через несплату збору. Верховний Суд підтримав такий підхід. Унаслідок цього підприємство також було позбавлене можливості домогтися розгляду справи по суті.

ПРАВО

Суд нагадав, що право на доступ до суду є складовою права на справедливий суд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції. Це право не є абсолютним, і держава може встановлювати певні процесуальні обмеження, однак такі обмеження не повинні настільки звужувати доступ до правосуддя, щоб фактично знищувати саму суть цього права.

Європейський суд також послався на свою усталену практику, зокрема рішення у справах Golder v. the United Kingdom, Kreuz v. Poland, Tserkva Sela Sosulivka v. Ukraine та інших, у яких уже наголошувалося, що надмірні процесуальні перепони або суперечлива поведінка судів можуть порушувати право особи на ефективний доступ до правосуддя.

I. ОБ’ЄДНАННЯ ЗАЯВ

Суд дійшов висновку, що всі три заяви стосуються схожих питань щодо обмеження доступу до суду. З огляду на спільний предмет спору та однакову правову проблему, заяви були об’єднані в одне провадження для спільного розгляду.

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

Європейський суд зазначив, що в усіх трьох випадках заявники зіткнулися з такими процесуальними перешкодами, які фактично позбавили їх можливості домогтися розгляду своїх справ судом.

У справі Могили проблема полягала у суперечливих рішеннях національних судів щодо належної юрисдикції. Через багаторічне «перекидання» справи між судами різної спеціалізації заявник не зміг отримати вирішення спору по суті. Суд підкреслив, що саме держава повинна організувати судову систему таким чином, щоб особа не страждала через помилки або непослідовність судів у визначенні юрисдикції.

У справі Стеценка Суд встановив, що національні суди надто формально підійшли до оцінки його матеріального становища. Незважаючи на офіційні підтвердження низьких доходів, суди не надали належної оцінки доказам та фактично позбавили заявника можливості продовжити судовий процес через несплату порівняно невеликого судового збору.

У справі ТОВ «ФІРМА СВІТЛАНА» ЄСПЛ визнав, що автоматичне застосування правила про неможливість звільнення юридичних осіб від судового збору без оцінки реального фінансового стану підприємства також становило непропорційне обмеження доступу до суду. Суд наголосив, що навіть щодо юридичних осіб держава повинна забезпечувати справедливий баланс між інтересами належного функціонування судової системи та правом на ефективний доступ до правосуддя.

У результаті Суд дійшов висновку, що встановлені обмеження у всіх трьох справах підірвали саму суть права заявників на доступ до суду. Тому було констатовано порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

III. ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ ЗА УСТАЛЕНОЮ ПРАКТИКОЮ

У заяві Вадим Миколайович Могила також були заявлені інші скарги за Конвенцією. Суд зазначив, що ці скарги порушують питання, які вже неодноразово розглядалися у попередній практиці ЄСПЛ.

Після аналізу матеріалів справи Суд дійшов висновку, що відповідні скарги є прийнятними та також свідчать про порушення Конвенції з підстав, аналогічних тим, які вже були встановлені в інших рішеннях Суду.

IV. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

Розглянувши вимоги заявників щодо справедливої сатисфакції, Європейський суд вирішив присудити їм компенсацію відповідно до своєї усталеної практики. Суд постановив, що Україна повинна виплатити заявникам визначені суми упродовж трьох місяців з моменту набуття рішенням остаточного статусу.   

Також Суд встановив, що у разі прострочення виплат на присуджені суми нараховуватиметься пеня у вигляді простого відсотка відповідно до граничної позичкової ставки Європейського центрального банку з додаванням трьох відсоткових пунктів.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

Європейський суд з прав людини:

Об’єднав подані заяви в одне провадження.

Визнав заяви прийнятними.

Постановив, що у справах було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції у зв’язку з обмеженням права заявників на доступ до суду.

Визнав наявність інших порушень Конвенції щодо додаткових скарг, поданих у справі Могили.

Зобов’язав Україну виплатити заявникам компенсацію у визначених Судом розмірах протягом трьох місяців, а у випадку прострочення — сплатити додаткові відсотки.

13. Рішення Європейського суду з прав людини (Справа «Арбузов проти України» (Заява № 22737/16) від 19 лютого 2025 року

ПРЕДМЕТ СПРАВИ

Справа стосувалася розгляду національними судами цивільного позову Сергій Геннадійович Арбузов про захист честі, гідності та ділової репутації проти Служба безпеки України.

Заявник стверджував, що СБУ поширила на своєму офіційному вебсайті пресреліз, у якому його було названо особою, причетною до фінансування подій 02 травня 2014 року в місті Одесі, що призвели до масових заворушень та загибелі людей. На думку заявника, така інформація була неправдивою та завдала шкоди його честі, гідності та діловій репутації.

I. ПОДІЇ, ЩО ПЕРЕДУВАЛИ СПРАВІ

Сергій Геннадійович Арбузов за часів президентства Віктор Янукович обіймав декілька високих державних посад, останньою з яких була посада Першого віце-прем’єр-міністра України. Після подій Майдану та зміни влади 27 лютого 2014 року його було звільнено.

02 травня 2014 року в Одесі відбулися масштабні сутички між проросійськими активістами та прихильниками єдності України. Подальша пожежа у Будинку профспілок призвела до загибелі 48 осіб.

Заявник стверджував, що вже 03 травня 2014 року Служба безпеки України опублікувала на своєму офіційному вебсайті пресреліз під назвою «Щодо провокацій, які відбулися 2 травня в м. Одеса». У ньому заявник та інший колишній посадовець, О.К., були прямо названі особами, які фінансували події в Одесі та були причетні до дестабілізації ситуації на півдні України.

II. ПРОВАДЖЕННЯ ПРО ЗАХИСТ ЧЕСТІ, ГІДНОСТІ ТА ДІЛОВОЇ РЕПУТАЦІЇ, ІНІЦІЙОВАНЕ О.К.

У травні 2014 року О.К. звернувся до суду з позовом до Служба безпеки України про захист честі, гідності та ділової репутації у зв’язку з тим самим пресрелізом та інформацією, поширеною під час брифінгу СБУ.

06 серпня 2014 року Шевченківський районний суд міста Києва встановив факт публікації оскаржуваного пресрелізу на вебсайті СБУ, визнав інформацію щодо О.К. такою, що порушує його честь, гідність та ділову репутацію, та зобов’язав СБУ її спростувати. Під час розгляду справи СБУ не заперечувала факту публікації, однак стверджувала, що поширена інформація є оціночними судженнями.

Надалі рішення суду першої інстанції було залишено без змін Апеляційним судом міста Києва та Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Таким чином, факт поширення СБУ відповідної інформації був остаточно встановлений у межах іншого судового провадження.

III. ПРОВАДЖЕННЯ ПРО ЗАХИСТ ЧЕСТІ, ГІДНОСТІ ТА ДІЛОВОЇ РЕПУТАЦІЇ, ІНІЦІЙОВАНЕ ЗАЯВНИКОМ

У червні 2014 року Сергій Геннадійович Арбузов подав аналогічний позов до Служба безпеки України, вимагаючи визнати поширену інформацію недостовірною та такою, що порушує його честь, гідність і ділову репутацію, а також зобов’язати СБУ її спростувати. Крім того, заявник просив стягнути символічну моральну шкоду у розмірі однієї гривні.

СБУ заперечувала проти позову та стверджувала, що заявник не довів факту публікації пресрелізу. При цьому СБУ прямо не підтвердила і не спростувала факт його розміщення на офіційному сайті.

Після первинної відмови у задоволенні позову заявник подав апеляційну скаргу та надав висновок експертного дослідження. У цьому висновку підтверджувалося, що пресреліз був опублікований на офіційному вебсайті СБУ. До матеріалів також було долучено цифрову копію публікації, технічні дані про домен та інформацію про те, що адміністратор сайту мав можливість розміщувати відповідний контент.

01 грудня 2014 року Апеляційний суд міста Києва задовольнив позов заявника, визнав поширену інформацію такою, що порушує його честь, гідність та ділову репутацію, та зобов’язав її спростувати.

Однак 08 липня 2015 року Вищий спеціалізований суд України скасував це рішення, вказавши, що апеляційний суд не розглянув питання про необхідність залучення судового експерта для підтвердження факту публікації пресрелізу.

Під час нового апеляційного розгляду заявник посилався на остаточні рішення у справі О.К., в яких уже був встановлений факт публікації цього ж пресрелізу СБУ. Він також посилався на частину третю статті 61 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до якої факти, встановлені в іншій справі за участю тих самих осіб, не потребували повторного доказування.

13 жовтня 2015 року Апеляційний суд міста Києва відмовив у задоволенні позову заявника. Суд зазначив, що неможливо перевірити факт публікації, оскільки пресреліз більше не був доступний в Інтернеті, а СБУ повідомила про відсутність архіву попередніх публікацій. Суд також вказав, що заявник не просив призначити судову експертизу. Водночас суд відмовився врахувати рішення у справі О.К., вважаючи, що вони стосувалися іншої особи та не мали обов’язкової сили у справі заявника. Висновок експерта щодо технічної можливості публікації інформації адміністратором сайту суд визнав припущенням.

Касаційна скарга заявника була відхилена Вищим спеціалізованим судом України як необґрунтована, а Верховний Суд України відмовив у перегляді справи.

ОЦІНКА СУДУ

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник скаржився на несправедливість провадження, оскільки національні суди не надали належної оцінки ключовим доказам та аргументам у його справі.

Уряд України стверджував, що заявник не вичерпав національні засоби юридичного захисту, оскільки не просив призначити судову експертизу та не звертався з окремими позовами проти медіа, які поширили відповідну інформацію. Суд вирішив долучити це заперечення до розгляду справи по суті.

ЄСПЛ наголосив, що хоча він не є «судом четвертої інстанції», однак має перевіряти, чи не були висновки національних судів свавільними або явно необґрунтованими. Суд також підкреслив, що національні суди зобов’язані належним чином мотивувати свої рішення та реагувати на доводи, які мають вирішальне значення для справи.

Суд звернув увагу, що після повторного апеляційного розгляду пресреліз уже не був доступний в Інтернеті, а СБУ не підтвердила і не спростувала факт його розміщення та заявила про відсутність архівних записів. За таких обставин поданий заявником експертний висновок міг мати вирішальне значення для встановлення факту публікації. Проте Апеляційний суд міста Києва фактично не надав оцінки висновкам експерта щодо самого факту розміщення пресрелізу, цифровій копії вебсторінки та даним про належність домену СБУ.

ЄСПЛ також зазначив, що у паралельній справі О.К. сама СБУ визнала факт публікації цього пресрелізу, а національні суди вже встановили ці обставини. Однак у справі заявника національні суди відмовилися враховувати ці рішення лише з формальних підстав, не надавши відповіді на доводи заявника щодо застосування статті 61 ЦПК України.

Суд не погодився з доводами Уряду про необхідність додаткової судової експертизи або подання окремих позовів проти медіа, оскільки це не усувало основного недоліку — неналежного розгляду судами вирішальних аргументів заявника. У зв’язку з цим ЄСПЛ відхилив заперечення Уряду щодо невичерпання національних засобів юридичного захисту.

У результаті Суд дійшов висновку, що національні суди не виконали свого обов’язку належним чином дослідити та оцінити ключові докази й аргументи заявника, що становило порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

II. ІНШІ СКАРГИ

Заявник також посилався на статтю 13 Конвенції та, по суті, на статтю 8 Конвенції, скаржачись на нездатність національних судів захистити його честь і репутацію. Однак він не навів додаткових аргументів та не підтримав ці скарги після повідомлення Уряду про заяву.

У зв’язку з цим ЄСПЛ визнав цю частину заяви явно необґрунтованою та відхилив її як неприйнятну.

ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

Сергій Геннадійович Арбузов вимагав 100 000 євро відшкодування моральної шкоди, а також компенсацію судових та інших витрат, понесених під час провадження в національних судах і ЄСПЛ.

Суд дійшов висновку, що саме встановлення порушення пункту 1 статті 6 Конвенції становить достатню справедливу сатисфакцію моральної шкоди.

Щодо компенсації судових витрат Суд зазначив, що подані документи були недостатньо деталізованими, не містили інформації про кількість відпрацьованих годин, погодинну ставку та складність виконаних робіт, а також не були підписані заявником. За таких обставин Суд відмовив у задоволенні вимоги про компенсацію витрат.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

Європейський суд з прав людини:

Долучив до розгляду справи по суті заперечення Уряду щодо невичерпання національних засобів юридичного захисту та відхилив його.

Визнав прийнятною скаргу за пунктом 1 статті 6 Конвенції, а решту скарг — неприйнятними.

Постановив, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції.

Визнав, що встановлення самого факту порушення є достатньою справедливою сатисфакцією моральної шкоди заявника.

Відхилив решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.

14. Рішення Європейського суду з прав людини (Справа «Бабенко проти України» (Заява № 40453/16)) від 27 листопада 2026 року

ПРЕДМЕТ СПРАВИ

Справа стосувалася скарг Юрій Юрійович Бабенко на жорстоке поводження з боку працівників міліції після затримання, неефективність розслідування його скарг на таке поводження, надмірну тривалість кримінального провадження щодо нього та відсутність ефективних засобів юридичного захисту у зв’язку з цими скаргами. Заявник посилався на статті 3, 6 і 13 Конвенції.

I. КРИМІНАЛЬНЕ ПРОВАДЖЕННЯ ЩОДО ЗАЯВНИКА

08 травня 2007 року Юрій Юрійович Бабенко та іншу особу було затримано працівниками міліції Нововодолазького РВ ГУ МВС України в Харківській області за підозрою у вчиненні грабежу.

11 травня 2007 року Нововодолазький районний суд Харківської області обрав заявнику запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. У 2008 році цей запобіжний захід було змінено на підписку про невиїзд.

У грудні 2010 року суд повторно постановив взяти заявника під варту через його неявку до суду, після чого його було оголошено в розшук. 31 липня 2011 року заявника повторно затримали.

24 квітня 2013 року районний суд визнав заявника винним та призначив покарання у виді шести років позбавлення волі. 17 червня 2014 року Апеляційний суд Харківської області скасував цей вирок та направив справу на новий розгляд.

31 липня 2015 року Валківський районний суд Харківської області знову призначив заявнику покарання у виді шести років позбавлення волі, а 25 лютого 2016 року Апеляційний суд Харківської області залишив вирок без змін і звільнив заявника у зв’язку з повним відбуттям покарання.

Надалі Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ відмовив у витребуванні справи для касаційного перегляду.

II. РОЗСЛІДУВАННЯ ТВЕРДЖЕНЬ ЗАЯВНИКА ПРО ЖОРСТОКЕ ПОВОДЖЕННЯ

Заявник стверджував, що після затримання 08 травня 2007 року працівники міліції його побили з метою змусити свідчити проти себе. За його словами, внаслідок побиття у нього були кровотеча та численні синці на обличчі й тілі.

11 травня 2007 року лікар зафіксував у заявника велику гематому на стегні, однак інших тілесних ушкоджень не виявив. Після повторного затримання у 2011 році лікар також не виявив у нього тілесних ушкоджень.

17 квітня 2013 року під час судового засідання заявник повідомив про жорстоке поводження у відділі міліції та зазначив, що залишив краплі крові на матеріалах кримінальної справи як доказ побиття. Суд доручив прокуратурі провести розслідування цих тверджень.

Після цього скаргу було зареєстровано в Єдиному реєстрі досудових розслідувань. Під час допиту заявник просив надати йому безоплатну правову допомогу, провести експертизу матеріалів справи зі слідами крові та здійснити одночасні допити працівників міліції. У задоволенні цих клопотань було відмовлено.

Упродовж 2013–2016 років прокуратура неодноразово закривала кримінальне провадження за скаргами заявника, однак ці постанови неодноразово скасовувалися судами або прокурорами через неповноту розслідування. Суди звертали увагу, що не були проведені всі необхідні слідчі дії, зокрема не досліджувалися плями крові на матеріалах кримінальної справи.

У грудні 2014 року медичний експерт встановив наявність у заявника кількох рубців, які були класифіковані як легкі тілесні ушкодження, однак точний час їх виникнення визначити було неможливо.

22 квітня 2016 року прокуратура остаточно закрила кримінальне провадження у зв’язку з відсутністю складу кримінального правопорушення. Заявник не оскаржив цю постанову.

ОЦІНКА СУДУ

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ

Європейський суд з прав людини вирішив розглядати скарги заявника виключно за статтею 3 Конвенції, яка забороняє катування та нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження. Суд визнав ці скарги прийнятними.

ЄСПЛ нагадав свою практику, відповідно до якої держава зобов’язана забезпечити оперативне, ретельне та ефективне розслідування тверджень про жорстоке поводження з боку правоохоронців. Суд також зазначив, що проблема неналежного розслідування таких скарг в Україні вже визнавалася системною у справі Kaverzin v. Ukraine.

Оцінюючи обставини цієї справи, Суд звернув увагу, що хоча скарга заявника була офіційно зареєстрована та певні слідчі дії проводилися, розслідування тривало приблизно три роки та супроводжувалося численними закриттями провадження і його повторними поверненнями на додаткове розслідування через неповноту.

ЄСПЛ дійшов висновку, що органи державної влади не забезпечили оперативного та ретельного розслідування тверджень заявника про жорстоке поводження. Тому було встановлено порушення процесуального аспекту статті 3 Конвенції.

Водночас Суд зазначив, що наявні матеріали не дозволяють встановити «поза розумним сумнівом», що заявник дійсно зазнав поводження, забороненого статтею 3 Конвенції. У зв’язку з цим Суд не встановив порушення матеріального аспекту статті 3 Конвенції.

II. ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ ЗА УСТАЛЕНОЮ ПРАКТИКОЮ

Заявник також скаржився на надмірну тривалість кримінального провадження та відсутність ефективних засобів юридичного захисту щодо цього.

Суд встановив, що кримінальне провадження, за винятком періоду, коли заявник переховувався, тривало майже дев’ять років у судах трьох інстанцій. З огляду на свою усталену практику, зокрема рішення у справі Nechay v. Ukraine, ЄСПЛ дійшов висновку, що у справі заявника було порушено пункт 1 статті 6 та статтю 13 Конвенції.

ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

Юрій Юрійович Бабенко вимагав 10 000 євро відшкодування моральної шкоди.

Суд, керуючись принципом справедливості, присудив заявнику 4 000 євро компенсації моральної шкоди.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

Європейський суд з прав людини:

Визнав заяву прийнятною.

Постановив, що було порушено процесуальний аспект статті 3 Конвенції.

Постановив, що матеріальний аспект статті 3 Конвенції порушений не був.

Визнав порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції у зв’язку з надмірною тривалістю кримінального провадження та відсутністю ефективних засобів юридичного захисту.

Зобов’язав державу-відповідача виплатити заявнику 4 000 євро моральної шкоди протягом трьох місяців, а у разі прострочення — сплатити додаткові відсотки.

Відхилив решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.

15. Рішення Європейського суду з прав людини (Справа «Романенко проти України» (Заява № 54825/18) від 06 листопада 2025 року

ПРЕДМЕТ СПРАВИ

Справа стосувалася скарг Олександр Анатолійович Романенко на жорстоке поводження з боку працівників міліції, неефективність розслідування цих тверджень та надмірну тривалість кримінального провадження щодо нього. Заявник посилався на статтю 3 та пункт 1 статті 6 Конвенції.

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ЖОРСТОКЕ ПОВОДЖЕННЯ ІЗ ЗАЯВНИКОМ

А. Версія Уряду

За версією Уряду, 16 вересня 2010 року працівники міліції М. та Ш. зупинили заявника на автовокзалі у місті Кривий Ріг для перевірки документів, оскільки підозрювали його у стані алкогольного або наркотичного сп’яніння.

Заявника доставили до опорного пункту міліції, де у його сумці було виявлено наркотичні засоби та пістолет без дозвільних документів. Під час подальшої сутички між заявником і працівниками міліції виникла бійка, у ході якої заявник застрелив працівника міліції М., а працівник Ш. отримав тяжкі тілесні ушкодження. Після цього заявника затримали цивільні особи, які перебували у приміщенні опорного пункту. Сам заявник отримав легкі тілесні ушкодження.

В. Версія заявника

Олександр Анатолійович Романенко стверджував, що працівник міліції Ш. примусив його пройти до опорного пункту міліції, відмовившись повернути документи. У приміщенні міліції Ш. почав грубо обшукувати заявника, а після протестів ударив його та дістав пістолет.

Між заявником і Ш. виникла сутичка, під час якої заявник дістав зі своєї сумки шумовий пістолет. Інший працівник міліції, М., також долучився до конфлікту, під час якого пролунали постріли. Після цього заявник вийшов із приміщення та здався працівникам міліції.

Заявник також стверджував, що після затримання його доставили до лікарні, де працівники міліції наказали лікарю класифікувати тілесні ушкодження як «легкі».

II. РОЗСЛІДУВАННЯ СТВЕРДЖУВАНОГО ЖОРСТОКОГО ПОВОДЖЕННЯ ІЗ ЗАЯВНИКОМ

16 вересня 2010 року після затримання заявник пройшов судово-медичне обстеження. У нього були зафіксовані численні садна голови, обличчя, тіла та кінцівок, отримані кількома годинами раніше та класифіковані як легкі тілесні ушкодження. Під час огляду заявник пояснив, що чинив опір затриманню та впав на землю під час події.

Наступного дня працівники міліції провели службове розслідування, за результатами якого дії працівників міліції М. і Ш. були визнані законними.

01 лютого 2011 року слідчий прокуратури Дніпропетровської області відмовив у порушенні кримінальної справи щодо стверджуваного жорстокого поводження, дійшовши висновку, що тілесні ушкодження заявника були наслідком законної сутички з працівниками міліції.

30 жовтня 2014 року Кіровський районний суд міста Дніпропетровська зобов’язав органи державної влади провести розслідування тверджень заявника про жорстоке поводження. Однак жодної інформації про результати розслідування тривалий час не надавалося.

У 2019 році органи досудового розслідування встановили, що відомостей про результати розслідування фактично не існувало, а прокурор, якому було доручено виконання постанови суду, був звільнений ще у 2016 році.

31 серпня 2020 року після поновлення розслідування провадження було знову закрито у зв’язку з відсутністю доказів зловживання службовими повноваженнями з боку працівників міліції. Під час ухвалення цього рішення слідчий переважно спирався на висновки суду у кримінальній справі заявника.

III. КРИМІНАЛЬНЕ ПРОВАДЖЕННЯ ЩОДО ЗАЯВНИКА

16 вересня 2010 року щодо Олександр Анатолійович Романенко було порушено кримінальну справу за фактами вбивства працівника міліції, незаконного зберігання зброї та наркотичних засобів.

03 березня 2011 року обвинувальний акт був переданий до суду. Під час судового розгляду заявник неодноразово просив змінити запобіжний захід, однак суд відмовляв, посилаючись на тяжкість обвинувачень, ризик втечі та можливість впливу на свідків.

23 лютого 2017 року суд першої інстанції визнав заявника винним та призначив покарання у виді п’ятнадцяти років позбавлення волі. Суд встановив, що заявник, перебуваючи під впливом наркотичних засобів, під час перебування в опорному пункті міліції дістав зі своєї сумки пістолет та вистрілив у працівника міліції М., а потім під час бійки стріляв і в працівника Ш.

10 січня 2018 року Апеляційний суд Дніпропетровської області змінив вирок і призначив заявнику довічне позбавлення волі. 05 червня 2018 року Верховний Суд залишив це покарання без змін.

Національні суди всіх інстанцій визнали твердження заявника про жорстоке поводження необґрунтованими та такими, що були спрямовані на уникнення відповідальності за вчинене вбивство.

ОЦІНКА СУДУ

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ

Європейський суд з прав людини визнав прийнятними скарги заявника щодо жорстокого поводження та неефективності розслідування. Заперечення Уряду щодо невичерпання національних засобів юридичного захисту Суд долучив до розгляду справи по суті.

А. Стверджуване жорстоке поводження

Суд зазначив, що всі сторони погоджувалися щодо факту серйозного інциденту в опорному пункті міліції, який супроводжувався перестрілкою та бійкою між заявником і працівниками міліції.

ЄСПЛ врахував, що заявник не заперечував правильність фіксації своїх тілесних ушкоджень судово-медичним експертом, а лише стверджував, що вони були неправильно класифіковані як легкі. Суд також врахував пояснення заявника, надані під час медичного огляду, та висновки національних судів про те, що заявник перебував під впливом наркотичних засобів і сам спровокував подію.

За таких обставин Суд дійшов висновку, що застосування фізичної сили працівниками міліції було необхідним у зв’язку з поведінкою заявника та не було надмірним. У зв’язку з цим Суд не встановив порушення матеріального аспекту статті 3 Конвенції.

В. Ефективність розслідування

Суд встановив, що початкове розслідування проводилося у формі дослідчої перевірки та ґрунтувалося переважно на поясненнях працівників міліції. Заявника не допитували, а матеріали справи не свідчили про те, що його було належним чином повідомлено про результати перевірки.

ЄСПЛ нагадав свою практику, відповідно до якої процедура дослідчої перевірки не відповідає стандартам ефективного розслідування за статтею 3 Конвенції.

Суд також звернув увагу, що після постанови суду від 30 жовтня 2014 року фактичне розслідування не проводилося щонайменше до листопада 2019 року, очевидно через недбалість органів досудового розслідування. Подальше провадження також не було ретельним, оскільки ґрунтувалося переважно на висновках суду у кримінальній справі заявника без проведення повноцінного самостійного розслідування.

У зв’язку з цим Суд дійшов висновку, що розслідування тверджень заявника про жорстоке поводження не відповідало вимогам ефективності, тому було порушено процесуальний аспект статті 3 Конвенції.

II. ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ ЗА УСТАЛЕНОЮ ПРАКТИКОЮ

Заявник також скаржився на надмірну тривалість кримінального провадження, яке тривало з вересня 2010 року до червня 2018 року, тобто сім років і дев’ять місяців у трьох інстанціях.

Суд встановив, що розгляд справи у суді першої інстанції тривав майже шість років, а Уряд не надав переконливого пояснення такої тривалості. Посилаючись на свою усталену практику, зокрема рішення у справі Nechay v. Ukraine, ЄСПЛ дійшов висновку про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

III. ІНШІ СКАРГИ

Заявник також посилався на порушення пунктів 1 і 2 статті 6 Конвенції, стверджуючи про небезсторонність суду першої інстанції та порушення принципу презумпції невинуватості.

Суд дійшов висновку, що ці скарги або не відповідали критеріям прийнятності, або не свідчили про порушення Конвенції. Тому ця частина заяви була визнана неприйнятною.

ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

Олександр Анатолійович Романенко вимагав 16 000 євро відшкодування моральної шкоди та 2 000 євро компенсації судових витрат.

Суд присудив заявнику 2 300 євро моральної шкоди та 800 євро компенсації судових та інших витрат, а також додатково суму можливих податків.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

Європейський суд з прав людини:

Долучив заперечення Уряду щодо невичерпання національних засобів юридичного захисту до розгляду по суті та відхилив його.

Визнав прийнятними скарги за статтею 3 Конвенції та пунктом 1 статті 6 Конвенції, а решту скарг — неприйнятними.

Постановив, що матеріальний аспект статті 3 Конвенції порушений не був.

Постановив, що було порушено процесуальний аспект статті 3 Конвенції.

Встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у зв’язку з надмірною тривалістю кримінального провадження.

Зобов’язав державу-відповідача виплатити заявнику 2 300 євро моральної шкоди та 800 євро компенсації судових витрат протягом трьох місяців, а в разі прострочення — сплатити додаткові відсотки.

Відхилив решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.

16. Рішення Європейського суду з прав людини (Справа «Одаренко проти України» (Заява № 23906/15) від 23 жовтня 2025 року

ПРЕДМЕТ СПРАВИ

Справа стосувалася скарг заявниці на жорстоке поводження з боку працівників міліції під час незадокументованого тримання під вартою, неефективність розслідування цих тверджень, а також використання у кримінальному провадженні її зізнавальних показань, які, за її словами, були отримані під тиском. Заявниця посилалася на статтю 3 та пункт 1 статті 6 Конвенції.

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ

01 серпня 2013 року у місті Хмельницькому були виявлені тіла жінки та її шестирічного сина. У зв’язку з цим було розпочато кримінальне провадження за фактом подвійного вбивства. Після затримання співмешканця заявниці Т. працівники міліції 11 серпня 2013 року затримали і саму заявницю. За її твердженнями, до 13 серпня 2013 року вона фактично утримувалася у відділі міліції без офіційного оформлення затримання, де її позбавляли сну та їжі, а також били з метою отримання зізнання у вчиненні злочину. Під тиском вона надала зізнавальні показання.

13 серпня 2013 року судово-медичний експерт зафіксував у заявниці численні крововиливи та садна на різних частинах тіла. Частина ушкоджень, за висновком експерта, була отримана незадовго до обстеження. Того ж дня заявниця взяла участь у слідчому експерименті за участю призначеного державою захисника та детально повторила свої зізнавальні показання. Лише ввечері 13 серпня 2013 року було офіційно оформлено протокол її затримання.

У подальшому заявниця та її співмешканець скаржилися на жорстоке поводження працівників міліції. Проте прокуратура закрила кримінальне провадження, дійшовши висновку, що тілесні ушкодження були отримані до офіційного затримання, а працівники міліції не вчиняли правопорушень. Національні суди підтримали ці висновки, не надавши оцінки твердженням про незадокументоване тримання під вартою.

Суд зазначив, що заявниця отримала тілесні ушкодження достатньої тяжкості для застосування статті 3 Конвенції. Він встановив, що органи влади були обізнані про її скарги на жорстоке поводження, однак ефективного розслідування не провели. Розслідування ґрунтувалося переважно на поясненнях працівників міліції, а питання фактичної дати затримання та походження тілесних ушкоджень належним чином не досліджувалися.

ЄСПЛ звернув увагу на показання працівника міліції, який підтвердив затримання заявниці ще 11 серпня 2013 року, а також на інші матеріали справи, що свідчили про її фактичне перебування під контролем правоохоронців до офіційного оформлення затримання. Суд дійшов висновку, що заявниця de facto утримувалася під вартою з 11 по 13 серпня 2013 року, а частину тілесних ушкоджень вона отримала саме в цей період.

Оскільки держава не надала переконливого пояснення походження цих ушкоджень, Суд визнав доведеним факт жорстокого поводження із заявницею, яке було кваліфіковано як нелюдське та таке, що принижує гідність. У зв’язку з цим Суд встановив порушення як матеріального, так і процесуального аспектів статті 3 Конвенції.

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

24 вересня 2014 року Хмельницький міськрайонний суд визнав заявницю та Т. винними у вчиненні подвійного вбивства та розбійного нападу й призначив їм покарання у виді довічного позбавлення волі. Вирок ґрунтувався, зокрема, на показаннях заявниці, наданих під час слідчого експерименту, а також на висновках експертиз і показаннях свідків. Апеляційний суд та Вищий спеціалізований суд України залишили вирок без змін.

Заявниця стверджувала, що її показання були отримані під тиском після жорстокого поводження та не могли використовуватися як докази. Суд повторив свою практику, відповідно до якої використання показань, отриманих внаслідок жорстокого поводження, робить кримінальне провадження несправедливим незалежно від доказової сили таких показань чи їхнього значення для обвинувального вироку.

ЄСПЛ встановив, що первинні зізнавальні показання заявниця надала після незадокументованого тримання під вартою та жорстокого поводження. Надалі, залишаючись під контролем працівників міліції, вона повторила ці показання під час слідчого експерименту. Національні суди використали їх як доказ вини, не надавши належної оцінки твердженням про примус.

Суд дійшов висновку, що повторення заявницею зізнавальних показань під час слідчого експерименту також було скомпрометоване попереднім жорстоким поводженням. Невиключення цих доказів із матеріалів справи призвело до несправедливості кримінального провадження в цілому. У зв’язку з цим Суд встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

Заявниця вимагала 50 000 євро як відшкодування моральної шкоди та 2 400 євро компенсації судових витрат. Суд присудив їй 10 000 євро моральної шкоди та 1 500 євро компенсації судових та інших витрат, які мали бути сплачені безпосередньо на рахунок її представника. Також Суд визначив, що у разі прострочення виплати на присуджені суми нараховуватиметься простий відсоток відповідно до ставки Європейського центрального банку.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

Суд визнав заяву прийнятною, встановив порушення матеріального та процесуального аспектів статті 3 Конвенції, а також порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у зв’язку з використанням у кримінальному провадженні показань, отриманих після жорстокого поводження.

Суд присудив заявниці відшкодування моральної шкоди та компенсацію судових витрат.

17. Рішення Європейського суду з прав людини (Справа «Король та інші проти України» (Заява № 82560/17 та 6 інших заяв – див. перелік у додатку) від 09 жовтня 2025 року

ПРОЦЕДУРА

У справі «Король та інші проти України» Європейський суд з прав людини Суд розглянув сім заяв, поданих проти України на підставі статті 34 Конвенції. Усі заяви були повідомлені Уряду України та об’єднані в одне провадження з огляду на схожість предмета спору.

ФАКТИ

Заявники скаржилися на обмеження доступу до суду внаслідок надмірного процесуального формалізму та фінансових перешкод. Частині заявників було відмовлено у звільненні чи зменшенні судового збору попри надані докази скрутного матеріального становища. Інші заявники не змогли домогтися розгляду справ по суті через суперечливі висновки судів щодо належного відповідача або через суворе застосування процесуальних вимог.

В окремих справах національні суди відмовляли у відкритті касаційного провадження або залишали позови без розгляду, що фактично позбавляло заявників ефективного доступу до правосуддя.

ПРАВО

I. ОБ’ЄДНАННЯ ЗАЯВ

Суд зазначив, що всі заяви стосуються схожих питань щодо права на доступ до суду, тому визнав доцільним розглянути їх спільно в одному рішенні.

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

ЄСПЛ нагадав, що право на доступ до суду є складовою права на справедливий судовий розгляд. Хоча це право може обмежуватися, такі обмеження не повинні звужувати його настільки, щоб була порушена сама сутність права.

Суд встановив, що у справах заявників національні суди застосували процесуальні та фінансові обмеження непропорційно й надмірно формально. Зокрема, заявникам відмовляли у звільненні від судового збору без належного аналізу їхнього матеріального становища, а також створювали ситуації правової невизначеності щодо належного відповідача або порядку судового захисту.

ЄСПЛ дійшов висновку, що такі дії фактично позбавили заявників можливості ефективного судового розгляду їхніх вимог, чим було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції.

III. ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ ЗА УСТАЛЕНОЮ ПРАКТИКОЮ

Щодо однієї із заяв Суд також розглянув інші скарги, які вже охоплювалися його усталеною практикою. Після аналізу матеріалів справи ЄСПЛ встановив, що ці скарги також свідчать про порушення Конвенції.

IV. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

Суд, врахувавши власну практику та обставини справи, постановив присудити заявникам компенсації, визначені у додатку до рішення.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

Суд об’єднав заяви, визнав їх прийнятними та встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у зв’язку з обмеженням права заявників на доступ до суду.

Також Суд встановив інші порушення Конвенції щодо окремої заяви та постановив виплатити заявникам відповідні суми справедливої сатисфакції у встановлений строк.

18. Про внесення змін до Порядку реалізації експериментального проекту із запровадження комплексної електронної публічної послуги з надання державної підтримки військовослужбовцям, особам, звільненим з військової служби, та членам їх сімей

(Постанова Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2026 р. № 479, чинність з 15.04.2026)

У пункті 8:

абзац дев’ятий викладено в такій редакції:

“Надання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни заявнику, інвалідність якого встановлена рішенням медико-соціальної експертної комісії за результатом медико-соціальної експертизи, проведеної до 1 червня 2024 р., не входить до складу комплексної послуги та здійснюється окремо відповідно до Порядку надання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни особам, які отримали інвалідність внаслідок травми (поранення, контузії, каліцтва) або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх проведення, під час безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв’язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2015 р. № 685.”.

Пункт 9 викладено в такій редакції:

“9. Призначення заявнику одноразової грошової допомоги у разі інвалідності внаслідок травми (поранення, контузії, каліцтва) або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв’язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, деяких категорій осіб відповідно до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” здійснюється на підставі заяви, яка містить відомості, передбачені пунктом 7 цього Порядку, та інформацію про:

наявність у заявника статусу особи з інвалідністю внаслідок війни;

групу інвалідності, яку встановлено;

дату, з якої встановлено інвалідність;

причини інвалідності;

встановлення інвалідності безстроково (у разі її встановлення безстроково);

дату повторного огляду або оцінювання (крім осіб, яким інвалідність встановлено безстроково).

У разі відсутності в Єдиній інформаційній системі соціальної сфери відомостей про групу інвалідності та дату її встановлення, до заяви додається електронна копія (фотокопія) оригіналу відповідного рішення у паперовій формі, яким встановлено інвалідність.

Для перерахування коштів для виплати одноразової грошової допомоги заявник зазначає номер поточного рахунка заявника, на який повинні бути зараховані кошти.”.

19. Про внесення змін до Порядку реалізації експериментального проекту із запровадження комплексної електронної публічної послуги з надання державної підтримки військовослужбовцям, особам, звільненим з військової служби, та членам їх сімей

(Постанова Кабінету Міністрів України від 8 квітня 2026 р. № 467, чинність з 11.04.2026)

Абзац п’ятий пункту 57 викладено в редакції:

“Питання надання відстрочок від призову на військову службу під час мобілізації особам, які мають право на відстрочку відповідно до статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”, зазначеним у підпунктах 1, 16-23 пункту 1 та пункті 5 додатка 5, комісією не розглядаються.”.

Абзац перший пункту 58 викладено в редакції:

“58. За наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов’язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 та пункту 5 додатка 5, військовозобов’язаних СБУ чи розвідувальних органів) особисто через центри надання адміністративних послуг подають на ім’я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу за місцем перебування на військовому обліку заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період. Заява повинна містити такі обов’язкові відомості про військовозобов’язаного:”.

Доповнено Порядок пунктом 66-1 такого змісту:

“66-1. Не підлягають призову на військову службу під час мобілізації протягом 12 місяців з дня звільнення з військової служби військовозобов’язані та резервісти з числа громадян віком від 18 до 25 років, які під час дії воєнного стану були прийняті на військову службу за контрактом строком на один рік та звільнені з військової служби з підстав, визначених підпунктом “а” пункту 2, підпунктом “ж” пункту 3 частини п’ятої статті 26 Закону України “Про військовий обов’язок і військову службу”. Такі особи у зазначений період можуть бути призвані на військову службу за їх згодою.

Військовозобов’язані чи резервісти (крім військовозобов’язаних чи резервістів СБУ та розвідувальних органів), зазначені в абзаці першому цього пункту, особисто подають на ім’я керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу за місцем перебування на військовому обліку заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період. Заява повинна містити обов’язкові відомості, зазначені в абзацах другому - сьомому пункту 58 цього Порядку. До заяви додається документ, зазначений у пункті 5 додатка 5.   

Заява військовозобов’язаного чи резервіста підлягає обов’язковій реєстрації відповідним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки або його відділом не пізніше ніж протягом одного робочого дня з дня її отримання.

Відомості про таку відстрочку вносяться відповідним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів протягом трьох робочих днів з дня отримання заяви та документа, зазначеного у пункті 5 додатка 5.

Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період з підстави, визначеної абзацом першим цього пункту, військовозобов’язаним чи резервістам СБУ та розвідувальних органів надається (оформлюється) на підставі документа, зазначеного у пункті 5 додатка 5, з урахуванням особливостей, визначених абзацом восьмим пункту 58 цього Порядку.”.

 Додаток 5 до Порядку доповнено пунктом 5 такого змісту:

20. Деякі питання розрахунку та виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю

(Постанова Кабінету Міністрів України від 1 квітня 2026 р. № 490, чинність з 16.04.2026)

Затверджено:

Порядок зарахування роботодавцем до виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю забезпечення роботою осіб з інвалідністю першої групи незалежно від причин її встановлення або осіб з інвалідністю другої групи з порушенням зору або психічними розладами;

Цей Порядок визначає механізм зарахування роботодавцем до виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, встановленого частиною шостою статті 18-2 Закону України “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні”, забезпечення роботою осіб з інвалідністю першої групи незалежно від причин її встановлення або осіб з інвалідністю другої групи з порушенням зору або психічними розладами.

До виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (далі - норматив) зараховується одна працевлаштована особа з інвалідністю у розрахунку за двох штатних працівників (два робочих місця визначеного нормативу) (далі - подвійне зарахування) за умови, що така особа є:

особою з інвалідністю першої групи незалежно від причин її встановлення;

особою з інвалідністю другої групи з порушенням зору за наявності хвороби згідно з додатком

особою з інвалідністю другої групи з психічними розладами за наявності хвороби згідно з додатком.

Подвійне зарахування застосовується за умови відсутності в особи з інвалідністю протипоказань, визначених переліком медичних психіатричних протипоказань щодо виконання окремих видів діяльності (робіт, професій, служби), що можуть становити безпосередню небезпеку для особи або оточуючих, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 10 травня 2022 р. № 577.

Роботодавець має право застосувати подвійне зарахування у разі, коли:

особа з інвалідністю, визначена пунктом 3 цього Порядку, працює на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах найманої праці чи служби (незалежно від виду служби та органу проходження такої служби), передбачених законодавством (крім осіб, які виконують роботу або надають послуги на умовах цивільно-правового договору), або проходить стажування та отримує заробітну плату в розмірі, що перевищує розмір мінімальної заробітної плати, на підставі договору про стажування;

розмір оплати праці особи з інвалідністю, визначеної пунктом 3 цього Порядку, за повністю відпрацьований календарний місяць перевищує встановлений законом розмір мінімальної заробітної плати при нормальній тривалості робочого часу або у разі, коли за рахунок заходів розумного пристосування тривалість робочого часу є скороченою або неповною.

У разі недотримання вимог, визначених цим пунктом, працевлаштування особи з інвалідністю, визначеної пунктом 3 цього Порядку, не може бути зараховано до виконання нормативу у відповідному обліковому періоді.

У разі втрати працевлаштованою особою, визначеною у пункті 3 цього Порядку, статусу особи з інвалідністю або зміни статусу на такий, який не дає право на подвійне зарахування, роботодавець втрачає право на подвійне зарахування до виконання нормативу щодо такої особи з наступного кварталу після кварталу, в якому роботодавцю стало відомо про зміну/втрату такого статусу.

Підставою для застосування роботодавцем подвійного зарахування є:

1) для осіб з інвалідністю першої групи незалежно від причин її встановлення - один з документів, в якому зазначено про встановлення особі першої групи інвалідності, а саме:

виписка з акта огляду медико-соціальною експертною комісією/довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією (видана до 1 січня 2025 р.);

витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи;

індивідуальна програма реабілітації особи з інвалідністю;

посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни;

посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (для категорії 1 серії А);

посвідчення учасника ліквідації ядерних аварій (для категорії 1 серії Я);

посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для категорії 1 серії Б);

посвідчення потерпілого від радіаційного опромінення (для категорії 1 серії Я);

пенсійне посвідчення;

посвідчення особи, яка одержує державну соціальну допомогу відповідно до Законів України “Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю” та “Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю”;

довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу;

2) для осіб з інвалідністю другої групи з порушенням зору або психічними розладами - один з документів, в якому зазначено про встановлення особі другої групи інвалідності та основного діагнозу, яким підтверджується порушення зору або наявність психічних розладів, визначених переліком хвороб відповідно до національного класифікатора НК 025:2021 “Класифікатор хвороб та споріднених проблем охорони здоров’я”, затвердженого Мінекономіки, які надають право на зарахування роботодавцем до виконання нормативу однієї працевлаштованої особи з інвалідністю другої групи з порушеннями зору або психічними розладами у розрахунку за двох штатних працівників, згідно з додатком, а саме:

виписка з акта огляду медико-соціальною експертною комісією/довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією (видана до 1 січня 2025 р.);

витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи;

індивідуальна програма реабілітації особи з інвалідністю.

21. Про встановлення вимог щодо рівня володіння англійською мовою особами, які претендують на зайняття окремих посад

(Постанова Кабінету Міністрів України від 1 квітня 2026 р. № 425, чинності не набрав)

Установлено, що:

особи, які претендують на зайняття посад, визначених пунктом 8 частини першої статті 3 Закону України “Про застосування англійської мови в Україні”, повинні володіти рівнем мовленнєвої компетенції з англійської мови за шкалою рекомендацій Ради Європи з мовної освіти (CEFR) не нижче В1;

*керівників, членів виконавчого органу, членів наглядової ради (ради директорів) та інших посадових осіб державних підприємств, господарських товариств, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі;

особи, які претендують на зайняття посад поліцейських середнього і вищого складу Національної поліції, посад начальницького складу інших правоохоронних органів, посад начальницького складу служби цивільного захисту, перелік яких встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2024 р. № 1488 “Про затвердження переліку посад поліцейських середнього і вищого складу Національної поліції, посад начальницького складу інших правоохоронних органів, посад начальницького складу служби цивільного захисту, претенденти на зайняття яких зобов’язані володіти англійською мовою”, повинні володіти рівнем мовленнєвої компетенції з англійської мови за шкалою рекомендацій Ради Європи з мовної освіти (CEFR) не нижче А2;

особи, які претендують на зайняття посад, визначених пунктами 9 і 10 частини першої статті 3 Закону України “Про застосування англійської мови в Україні”, повинні володіти рівнем мовленнєвої компетенції з англійської мови за шкалою рекомендацій Ради Європи з мовної освіти (CEFR) не нижче В2.

*9) керівників державних наукових установ;

10) керівників закладів вищої освіти;

Ця постанова набирає чинності через чотири роки з дня припинення або скасування воєнного стану в Україні.

22. Про встановлення вимог щодо рівня володіння англійською мовою особами, які претендують на зайняття посад державної служби категорії “А”, голів місцевих державних адміністрацій, їх перших заступників та заступників

(Постанова Кабінету Міністрів України від 1 квітня 2026 р. № 415, чинності не набрало)

Установлено, що особи, які претендують на зайняття посад державної служби категорії “А”, голів місцевих державних адміністрацій, їх перших заступників та заступників, повинні володіти рівнем мовленнєвої компетенції з англійської мови за шкалою рекомендацій Ради Європи з мовної освіти (CEFR) не нижче B1.

Ця постанова набирає чинності через два роки з дня припинення або скасування воєнного стану в Україні.

23. Про внесення змін до Порядку організації діяльності служб супроводу військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, поліцейських та членів їх сімей

(Постанова Кабінету Міністрів України від 1 квітня 2026 р. № 423, чинність з 10.04.2026)

Доповнено Порядок пунктом 6-1 такого змісту:

“6-1. Керівники закладів охорони здоров’я незалежно від форм власності, крім закладів охорони здоров’я, що входять до складових сектору безпеки і оборони, на лікуванні (реабілітації) в яких перебувають військовослужбовці, особи рядового і начальницького складу служби цивільного захисту та поліцейські:

забезпечують налагодження та підтримання комунікації фахівців із супроводу ветеранів війни та демобілізованих осіб, працевлаштованих у закладі охорони здоров’я, із службами супроводу;

забезпечують допуск та супроводження (за потреби) представників служб супроводу до військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту та поліцейських, які перебувають на лікуванні (реабілітації), а також сприяють виконанню завдань, покладених на служби супроводу.

Допуск представників військових частин до закладів охорони здоров’я здійснюється на підставі паспорта громадянина України, військово-облікового документа або службового посвідчення, а також направлення на виконання завдань у закладі охорони здоров’я за формою згідно з додатком.

Направлення на виконання завдань у закладі охорони здоров’я може бути надіслане відповідним командиром (начальником) військової частини (органу (підрозділу) через систему електронної взаємодії органів виконавчої влади”.

24. Про затвердження Порядку здійснення заходів щодо сприяння працевлаштуванню осіб дорослого віку “Досвід має значення”

(Постанова Кабінету Міністрів України від 1 квітня 2026 р. № 420, чинність з 10.04.2026)

Цей Порядок визначає механізм здійснення заходів щодо сприяння працевлаштуванню осіб дорослого віку.

У цьому Порядку терміни вживаються в такому значенні:

коротка співбесіда - спілкування з роботодавцем/уповноваженою роботодавцем особою з метою оперативного оцінювання відповідності особи кваліфікаційним вимогам, перевірки ключових компетентностей орієнтовно тривалістю до 15 хвилин;

особа дорослого віку - особа віком від 50 років;

набуття практичних навичок - форма професійного розвитку, що передбачає безпосередню участь особи дорослого віку у виробничій діяльності юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми протягом 10 робочих днів з метою валідації практичних навичок та оцінки професійної придатності;

регіональні центри зайнятості - обласні та Київський міський центри зайнятості;

сприяння працевлаштуванню - комплекс заходів, спрямованих на створення умов для реалізації права на працю осіб дорослого віку, розвиток навичок самопрезентації, підготовку до ефективної взаємодії з роботодавцем/уповноваженою роботодавцем особою під час коротких співбесід.

Для забезпечення сприяння працевлаштуванню осіб дорослого віку Державний центр зайнятості розміщує на своєму офіційному веб-сайті оголошення про проведення заходів щодо сприяння працевлаштуванню осіб дорослого віку, спосіб подання заявки для участі у таких заходах, проводить інформаційно-роз’яснювальну роботу, спрямовану на інформування населення та роботодавців про умови та порядок і строки проведення заходів щодо сприяння працевлаштуванню осіб дорослого віку.

Особа дорослого віку подає до регіонального центру зайнятості або заповнює в електронній формі за посиланням, розміщеним на офіційному веб-сайті Державного центру зайнятості, заявку, в якій зазначаються:

прізвище, власне ім’я, по батькові (за наявності);

адреса задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) або фактичного місця проживання для внутрішньо переміщених осіб;

реєстраційний номер облікової картки платника податків (за наявності) або серію (за наявності) та номер паспорта громадянина України (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідному контролюючому органу і мають відмітку в паспорті громадянина України);

контактні дані (номер телефону та адреса електронної пошти) та бажаний спосіб комунікації;

професія/спеціальність;

ключові та професійні компетентності;

бажана сфера зайнятості.

Регіональні центри зайнятості:

здійснюють взаємодію з роботодавцем/уповноваженою роботодавцем особою щодо виявлення вакантних посад (робочих місць);

формують базу даних про вакансії у відповідному регіоні;

проводять підбір кандидатур з числа осіб дорослого віку, які відповідають кадровим потребам роботодавця;

організовують навчання ключовим компетентностям строком до трьох місяців;

проводять кар’єрні консультації;

забезпечують проведення коротких співбесід;

організовують процес набуття особами дорослого віку практичних навичок на підприємствах протягом 10 робочих днів.

Роботодавець/уповноважена роботодавцем особа надає регіональному центру зайнятості інформацію про працевлаштування особи дорослого віку або відмову в її працевлаштуванні із зазначенням причини такої відмови за результатами проведених коротких співбесід за формою, розміщеною на офіційному веб-сайті Державного центру зайнятості.

Особа дорослого віку, яка отримала відмову у працевлаштуванні за результатами проведених коротких співбесід, може повторно пройти коротку співбесіду відповідно до цього Порядку.

У разі отримання особою дорослого віку відмови у працевлаштуванні кар’єрний радник регіонального центру зайнятості з урахуванням обраного особою способу комунікації надає інформаційну та консультаційну підтримку такій особі щодо інших заходів у працевлаштуванні відповідно до Закону України “Про зайнятість населення”.

25. Про затвердження Порядку проведення розслідувань на ринках капіталу та організованих товарних ринках

(Рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку 25.03.2026  № 15/21/4020/К03, чинність з 01.07.2026)

Ініціювання розслідування може відбуватися у зв’язку з:

1) виконанням НКЦПФР повноважень, пов’язаних із наглядомна ринках капіталу та організованих товарних ринках;

2) проведенням інспекційна ринках капіталу та організованих товарних ринках;

3) отриманням інформації про фактичні або потенційні порушення вимог профільного законодавства чи самостійного виявлення інформації, що може свідчити про вчинення такого порушення;

4) отриманням запиту від регулятора - підписанта Меморандуму IOSCO у рамках міжнародного співробітництва.

Особа, щодо якої проводяться дії, має право:

1) отримувати правничу допомогу;

2) надавати пояснення з питань, пов’язаних з предметом розслідування, в тому числі у процесі проведення опитування;

3) збирати і надавати уповноваженому на проведення розслідування докази, які підлягають обов’язковому долученню до матеріалів розслідування;

4) заявляти уповноваженому на проведення розслідування клопотання про проведення дій, передбачених частиною сьомою статті 34 Закону;

5) брати участь у проведенні дій, передбачених частиною сьомою статті 34 Закону, зокрема, звертатися із запитаннями до уповноваженого на проведення розслідування, подавати зауваження та / або заперечення щодо порядку проведення таких дій, які підлягають обов’язковому занесенню до документа, що фіксує проведення дії;

6) ознайомлюватися з матеріалами розслідування, виготовляти з них копії (крім документів, що містять інформацію з обмеженим доступом);

7) оскаржувати в судовому порядку постанову про проведення розслідування, постанову про попереднє зупинення виконання договорів на ринках капіталу та організованих товарних ринках;

8) звертатися до суду з клопотанням про повне або часткове скасування арешту, накладеного на її майно, чи про повне або часткове скасування зупинення виконання договорів на ринках капіталу та організованих товарних ринках;

9) здійснювати інші права, визначені законом.

З метою забезпечення доказів уповноважений на проведення розслідування за письмовим погодженням з Головою НКЦПФР може звертатися до адміністративного суду в порядку, визначеному статтею 289-6 Кодексу адміністративного судочинства України, із заявою про накладення  арешту на майно, зокрема фінансові інструменти та кошти.

Арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому Кодексом адміністративного судочинства України порядку, позбавлення за ухвалою суду права на розпорядження та користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом вчинення порушення профільного законодавства.

Уповноважений на проведення розслідування отримує доступ до приміщення учасника ринків капіталу (крім інвестора у фінансові інструменти, який не є інституційним інвестором, не належить до інших категорій учасників ринків капіталу, не є професійним учасником організованих товарних ринків) або професійного учасника організованих товарних ринків на підставі винесеної таким уповноваженим відповідної постанови.

Уповноважений на проведення розслідування отримує право на доступ до приміщення учасника ринків капіталу або професійного учасника організованих товарних ринків не менш як через три робочі дні з дня, наступного за днем надання такої постанови такому учаснику (професійному учаснику) офіційним каналом зв’язку.

У разі наявності рішення адміністративного суду, доступ може здійснюватися без попереднього повідомлення відповідної особи відповідно до умов, визначених таким судовим рішенням.

Доступ до приміщень фізичних та юридичних осіб (крім приміщень, що належать на праві власності чи праві користування адвокатам, адвокатським бюро або адвокатським об’єднанням) здійснюється за умови пред’явлення таких документів:

1) постанови НКЦПФР про проведення розслідування;

2) постанови уповноваженого на проведення розслідування або рішення адміністративного суду;

3) службового посвідчення уповноваженої особи (кожного з учасників дій - у разі їх залучення).

У разі відмови у наданні доступу або вчинення дій, що перешкоджають доступу уповноваженого на проведення розслідування до приміщень, у яких відповідно до постанови уповноваженого на проведення розслідування та/або рішення адміністративного суду має проводитись розслідування, уповноважений на проведення розслідування здійснює документальне фіксування зазначеного факту шляхом складання акта про перешкоджання у доступі до приміщень, у яких має проводитися розслідування.

Після оформлення акта про перешкоджання у доступі до приміщень, у яких має проводитися розслідування, та за наявності відповідного рішення адміністративного суду, уповноважений на проведення розслідування має право звернутися до територіального органу Національної поліції України із заявою про вчинення дій, що перешкоджають виконанню законних повноважень представника державного органу.

Зупиненням виконання договорів на ринках капіталу та організованих товарних ринках є тимчасова, до скасування у встановленому порядку, заборона вчинення дій, які сторони договору - учасники ринків капіталу або учасники товарних спот-ринків зобов’язалися вчинити на виконання таких договорів.

Якщо у процесі проведення розслідування встановлено ознаки вчинення кримінального правопорушення у сфері ринків капіталу та організованих товарних ринків, уповноважений на проведення розслідування виносить постанову про направлення повідомлення про вчинення кримінального правопорушення відповідним правоохоронним органам та направляє таке повідомлення з копіями матеріалів розслідування.

У разі якщо за таким повідомленням розпочато кримінальне провадження, Уповноважений на проведення розслідування за письмовим погодженням з Головою НКЦПФР виносить постанову про зупинення проведення розслідування на період кримінального провадження, крім випадків, коли ознаки кримінального правопорушення встановлені одночасно з ознаками порушення профільного законодавства.

У разі зупинення проведення розслідування відповідно до пункту 105 цього Порядку перебіг строку розслідування зупиняється з дня винесення відповідної постанови про зупинення проведення розслідування.

Строк проведення розслідування відновлюється з моменту прийняття постанови про відновлення проведення розслідування, яка виноситься уповноваженим на проведення розслідування за письмовим погодженням з Головою НКЦПФР - якщо кримінальне провадження, у зв’язку з яким проведення розслідування зупинялось, закрито за відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення або ухвалення судом виправдувального вироку.

Уповноважений на проведення розслідування протягом 10 робочих днів з дня отримання інформації у кримінальному провадженні складає проєкт постанови про закриття розслідування у випадках:

1) якщо у кримінальному провадженні, у зв’язку з яким зупинено строк проведення розслідування, ухвалено судове рішення, у якому суд вирішив обвинувачення по суті;

2) якщо кримінальне провадження, у зв’язку з яким зупинено строк проведення розслідування, закрито з інших підстав, передбачених статтею 284 Кримінального процесуального кодексу України.

У разі, якщо у процесі проведення розслідування встановлено ознаки вчинення правопорушення, притягнення до відповідальності за вчинення якого не належить до повноважень НКЦПФР, уповноважений на проведення розслідування має право винести одну або декілька таких постанов:

1) про направлення повідомлення про вчинення кримінального правопорушення відповідним правоохоронним органам та направляє таке повідомлення з копіями матеріалів розслідування (з наслідками, передбаченими розділом про зупинення перебігу строку на проведення розслідування);

2) про направлення копій матеріалів розслідування до Національного банку України, інших державних органів, органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування відповідно до їхньої компетенції;

3) про направлення копій матеріалів розслідування до регулятора - підписанта Меморандуму IOSCO у рамках міжнародного співробітництва.

За результатами проведення розслідування з підстав порушення вимог профільного законодавства уповноважений на проведення розслідування складає проєкт однієї з таких постанов:

1) про завершення розслідування та передачу матеріалів розслідування на зберігання

2) про завершення розслідування та передачу матеріалів розслідування уповноваженому на супроводження справ про порушення профільного законодавства;

3) про завершення розслідування у зв’язку із закриттям кримінального провадження з підстав, передбачених статтею 284 Кримінального процесуального кодексу України, або ухвалення іншого судового рішення з вирішенням обвинувачення по суті та передачу матеріалів розслідування на зберігання.

© 2026 Unba.org.ua Всі права захищені
"Національна Асоціація Адвокатів України". Передрук та інше використання матеріалів, що розміщені на даному веб-сайті дозволяється за умови посилання на джерело. Інтернет-видання та засоби масової інформації можуть використовувати матеріали сайту, розміщувати відео з офіційного веб-сайту Національної Асоціації Адвокатів України на власних веб-сторінках, за умови гіперпосилання на офіційний веб-сайт Національної Асоціації Адвокатів України. Заборонено передрук та використання матеріалів, у яких міститься посилання на інші інтернет-видання та засоби масової інформації. Матеріали позначені міткою "Реклама", публікуються на правах реклами.