Основні нормативно-правові акти за липень 2025 року

Головна цитата

Основні нормативно-правові акти за липень 2025 року

Основні нормативно-правові акти за липень 2025 року

ПЕРЕЛІК ОСНОВНИХ НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ АКТІВ

ЗА ЛИПЕНЬ  2025 РОКУ

1. Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку проведення загальної мобілізації"

(Закон України від 15 липня 2025 р. № 4525-IX, чинність з 07.08.2025)

Затверджено Указ Президента України від 14 липня 2025 року № 479/2025 "Про продовження строку проведення загальної мобілізації" -  продовжено з 7 серпня 2025 року строк проведення загальної мобілізації на 90 діб.

2. Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні"

(Закон України від 15 липня 2025 р. № 4524-IX, чинність з 26.07.2025)

Затверджено Указ Президента України від 14 липня 2025 року № 478/2025 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" - воєнний стан в Україні продовжують з 05:30 7 серпня 2025 року строком на 90 діб, — до 05:29 5 листопада 2025 року.

3. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення порядку розподілу судових витрат та судового збору

(Закон України від 18червня 2025 р. № 4508-IX, чинність з 16.07.2025)

у Господарському процесуальному кодексі України:

частину другу статті 221 викладено в такій редакції:

"2. У випадку, визначеному частиною першою цієї статті, суд вирішує питання про судові витрати без повідомлення учасників справи. Якщо суд вважатиме за необхідне, для вирішення питання про судові витрати він може призначити судове засідання, яке проводиться не пізніше п’ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог";

частину третю статті 244 викладено в такій редакції:

"3. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи";

у Цивільному процесуальному кодексі України:

статтю 136 доповнено частиною п’ятою такого змісту:

"5. Особа, яка заявляє клопотання про відстрочення або розстрочення судових витрат, зменшення їх розміру або звільнення від їх сплати, зобов’язана одночасно надати докази, які підтверджують наявність обставин, якими обґрунтоване таке клопотання";

частину другу статті 246 викладено в такій редакції:

"2. У випадку, визначеному частиною першою цієї статті, суд вирішує питання про судові витрати без повідомлення учасників справи. Якщо суд вважатиме за необхідне, для вирішення питання про судові витрати він може призначити судове засідання, яке проводиться не пізніше двадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог";

частину третю статті 270 викладено в такій редакції:

"3. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи";

у Законі України "Про судовий збір":

абзаци другий і третій частини першої статті 3 викладено в такій редакції:

"за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством та Кодексом України з процедур банкрутства;

за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення, заяви про перегляд судового рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом";

підпункти 6 і 7 пункту 1 викладено в такій редакції:

"6) апеляційної скарги на рішення суду; заяви про приєднання до апеляційної скарги на рішення суду; апеляційної скарги на судовий наказ, заяви про перегляд судового рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами, яка подана:

юридичною особою - 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги від розміру оспорюваної суми

фізичною особою або фізичною особою – підприємцем - 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги від розміру оспорюваної суми, але не більше 8 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб за позовними заявами майнового характеру, а у справах, в яких предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав (крім права власності на майно), відшкодування шкоди здоров’ю (крім моральної шкоди), - не більше 3 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб

7) касаційної скарги на рішення суду; заяви про приєднання до касаційної скарги на рішення суду, яка подана:

юридичною особою- 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги від розміру оспорюваної суми

фізичною особою або фізичною особою – підприємцем - 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги від розміру оспорюваної суми, але не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб за позовними заявами майнового характеру, а у справах, в яких предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав (крім права власності на майно), відшкодування шкоди здоров’ю (крім моральної шкоди), - не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб";

доповнено пунктом 2-1 такого змісту:

"2-1. За подання до господарського суду у справі про банкрутство (неплатоспроможність):

1) заяви кредитора про відкриття провадження у справі про банкрутство - 10 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб

2) заяви кредиторів, які звертаються з грошовими вимогами до боржника після офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), а також після офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом - 2 розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб

3) позовної заяви майнового характеру в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність)

- 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб

4) позовної заяви немайнового характеру в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб

5) заяви про покладення солідарної відповідальності на органи управління боржника; заяви ліквідатора, кредитора про субсидіарну відповідальність за доведення до банкрутства - 2 розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб

6) апеляційної скарги на ухвалу суду про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність); про результати розгляду грошових вимог кредиторів; рішення суду в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) - 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги від розміру оспорюваної суми

7) апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду у справі про банкрутство (неплатоспроможність) - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб

8) апеляційної і касаційної скарги на постанову суду про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури (погашення боргів боржника) - 2 розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб

9) касаційної скарги на ухвали суду про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність);

про результати розгляду грошових вимог кредиторів; рішення суду в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) - 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги від розміру оспорюваної суми";

пункт 15 частини першої статті 5 викладено в такій редакції:

Від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються:

"15) фізичні особи (крім суб’єктів підприємницької діяльності) - кредитори, які звертаються з грошовими вимогами до боржника щодо виплати заборгованості із заробітної плати, зобов’язань внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров’ю громадян, виплати авторської винагороди та аліментів, - після офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), а також після офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом";

статтю 8 викладено в такій редакції:

"Стаття 8. Відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати

1. Враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі, за таких умов:

1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу за попередній календарний рік фізичної особи, яка подає позовну заяву, іншу заяву, скаргу, апеляційну чи касаційну скаргу; або

2) особами, які подають позовну заяву, іншу заяву, скаргу, апеляційну чи касаційну скаргу, є:

а) військовослужбовці;

б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;

в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю;

г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім’ї;

ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або

3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров’ю; або

4) заявником (позивачем) у межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) є юридична або фізична особа, у тому числі фізична особа - підприємець, яка перебуває у судових процедурах розпорядження майном, санації або реструктуризації боргів, за клопотанням арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, керуючого реструктуризацією) або боржника.

2. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

3. При визначенні майнового стану особи для цілей цієї статті суд може враховувати інформацію про розмір доходів за попередній календарний рік, перебування на утриманні непрацездатних членів сім’ї, наявність у власності нерухомого, рухомого майна та/або іншого цінного майна, а також інші обставини, які мають значення для оцінки майнового стану особи".

4. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення права на безоплатну правничу допомогу

(Закон України від 15 липня 2025 р. № 4490-IX, чинність з 07.08.2025)

У Законі України "Про безоплатну правничу допомогу":

частину першу статті 14 доповнено пунктом 28-1 такого змісту:

Право на безоплатну вторинну правничу допомогу згідно з цим Законом та іншими законами мають такі категорії фізичних осіб:

"28-1) близькі родичі та члени сім’ї особи, зниклої безвісти за особливих обставин, - на правничі послуги, передбачені пунктами 2 і 3 частини другої статті 13 цього Закону, з питань, пов’язаних із захистом їхніх прав чи інтересів та/або прав чи інтересів особи, зниклої безвісти за особливих обставин, визначених Законом України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин";

частину першу статті 19 викладено в такій редакції:

"1. У разі звернення особи, яка належить до однієї з категорій фізичних осіб, визначених пунктами 1, 2, 9-29 частини першої статті 14 цього Закону, або її законного представника, патронатного вихователя / представника про надання безоплатної вторинної правничої допомоги центр з надання безоплатної правничої допомоги протягом 10 робочих днів з дня надходження звернення та документів, що підтверджують належність такої особи до відповідної категорії, приймає рішення про надання безоплатної вторинної правничої допомоги і надсилає такій особі або її законному представнику, патронатному вихователю / представнику копію зазначеного рішення, крім випадку, передбаченого абзацом другим цієї частини.

У разі отримання від адміністрації установи виконання покарань звернення особи з числа осіб, визначених пунктом 9 частини першої статті 14 цього Закону, про надання безоплатної вторинної правничої допомоги для здійснення представництва інтересів відповідної особи під час засідання дисциплінарної комісії центр з надання безоплатної правничої допомоги зобов’язаний невідкладно прийняти рішення про надання безоплатної вторинної правничої допомоги".

Статтю 6 Закону України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин" доповнено частиною шостою такого змісту:

"6. Близькі родичі та члени сім’ї особи, зниклої безвісти за особливих обставин, мають право на безоплатну правничу допомогу відповідно до Закону України "Про безоплатну правничу допомогу".

У Кримінально-виконавчому кодексі України:

абзац шостий частини другої статті 8 викладено в такій редакції:

"Якщо такі побачення заплановано здійснити у вихідні, святкові, неробочі дні, особи, визначені абзацом першим цієї частини, повинні не пізніш як за 24 години до візиту письмово повідомити про це адміністрацію установи виконання покарань, адміністрацію закладу охорони здоров’я, в якому на лікуванні перебуває засуджений, крім випадків, передбачених частиною п’ятнадцятою статті 134 цього Кодексу";

частину п’ятнадцяту статті 134 викладено в такій редакції:

"15. При накладенні стягнення на засудженого адміністрація колонії невідкладно, але не пізніше 24 годин з моменту накладення стягнення, забезпечує засудженому можливість у встановленому порядку в обраний ним спосіб повідомити про це близьких родичів, адвоката або інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правничої допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи";

абзац перший частини п’ятої статті 135 викладено в такій редакції:

"5. Особа, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, має право користуватися за власним вибором під час підготовки до засідання дисциплінарної комісії послугами адвоката або іншого фахівця в галузі права, який представлятиме її інтереси під час засідання зазначеної комісії. Якщо особа, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, не має доступу до адвоката або іншого фахівця в галузі права, адміністрація установи виконання покарань невідкладно, але не пізніше 24 годин з моменту отримання відповідного звернення такої особи або її близьких родичів, надає особі, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, можливість звернутися за отриманням безоплатної правничої допомоги до суб’єктів надання такої допомоги. У такому разі дисциплінарна комісія зупиняє дисциплінарне провадження до моменту отримання копії рішення про надання безоплатної вторинної правничої допомоги. Зупинення дисциплінарного провадження зупиняє перебіг строку накладення стягнення";

5. Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України, Кримінального процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо підвищення відповідальності за корупційні або пов’язані з корупцією правопорушення

(Закон України від 17червня 2025 р. № 4496-IX, чинність з 17.07.2025)

Внесено зміни до таких законодавчих актів України:

В абзаці третьому примітки до статті 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення слова і цифри "від 100 до 500" замінено словами і цифрами "від 150 до 750".

Відповідальність за цією статтею за подання завідомо недостовірних відомостей у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, стосовно майна або іншого об’єкта декларування, що має вартість, настає у випадку, якщо такі відомості відрізняються від достовірних на суму від 150 до 750 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

У Кримінальному кодексі України

 у статті 366-2:

у частині першій:в абзаці першому слова і цифри "від 500 до 2000" замінено словами і цифрами "від 750 до 2500";

Умисне внесення суб’єктом декларування завідомо недостовірних відомостей до декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбаченої Законом України "Про запобігання корупції", якщо такі відомості відрізняються від достовірних на суму від 750 до 2500 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, -

в абзаці другому слова "від трьох тисяч до чотирьох тисяч" замінено словами "від чотирьох тисяч до шести тисяч";

Набуття особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, активів, вартість яких більше ніж на три тисячі прожиткових мінімумів для працездатних осіб перевищує її законні доходи,

у частині другій:

в абзаці першому цифри "2000" замінено цифрами "2500";

в абзаці другому слова "від чотирьох тисяч до п’яти тисяч" замінено словами"від шести тисяч до восьми тисяч";

Умисне внесення суб’єктом декларування завідомо недостовірних відомостей до декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбаченої Законом України "Про запобігання корупції", якщо такі відомості відрізняються від достовірних на суму понад 2500 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, -

карається штрафом від шести тисяч до восьми тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від ста п’ятдесяти до двохсот сорока годин, або обмеженням волі на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

у статті 368-5:

в абзаці першому частини першої слова "на шість тисяч п’ятсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян" замінено словами"на три тисячі прожиткових мінімумів для працездатних осіб";

пункт 1 примітки після слів і цифри "зазначені у пункті 1" доповнено словами і цифрою "та у підпункті "ґ" пункту 2".

Набуття особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, активів, вартість яких більше ніж на три тисячі прожиткових мінімумів для працездатних осіб перевищує її законні доходи, -

Примітка. 1. Особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, є особи, зазначені у пункті 1 та у підпункті "ґ" пункту 2 частини першої статті 3 Закону України "Про запобігання корупції".

У Кримінальному процесуальному кодексі України

у розділі XI "Перехідні положення":

пункт 20-9 доповнено абзацом другим такого змісту:

"Досудове розслідування кримінальних правопорушень, відомості щодо яких внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань та які перебувають у провадженні Національного антикорупційного бюро України або Бюро економічної безпеки України станом на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України, Кримінального процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо підвищення відповідальності за корупційні або пов’язані з корупцією правопорушення", продовжують здійснювати детективи Національного антикорупційного бюро України або Бюро економічної безпеки України відповідно до вимог цього Кодексу";

доповнено пунктом 20-10 такого змісту:

"20-10. Судове провадження стосовно обвинуваченого у вчиненні тяжкого та/або особливо тяжкого корупційного кримінального правопорушення, який призваний для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятий на військову службу за контрактом, може зупинятися судом за клопотанням сторони кримінального провадження або за власною ініціативою виключно у разі встановлення судом обставин, що свідчать про неможливість участі такої особи у судовому провадженні, у тому числі у режимі дистанційного судового провадження (відеоконференції), у зв’язку із безпосередньою участю такої особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України.

Обставини, що свідчать про неможливість участі у судовому провадженні особи, зазначеної в абзаці першому цього пункту, встановлюються судом на підставі документів та інших відомостей, що свідчать про безпосередню участь такої особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України.

Судове провадження, яке раніше було зупинене на підставі статті 335 цього Кодексу, може бути відновлено судом за клопотанням сторони кримінального провадження або за власною ініціативою у разі встановлення факту, що особа, зазначена в абзаці першому цього пункту, перестала приймати безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, та може брати участь у судовому провадженні, у тому числі у режимі дистанційного судового провадження (відеоконференції)".

II. Прикінцеві положення

Внесено зміни до таких законодавчих актів України:

частину другу статті 4 Закону України "Про військовий обов’язок і військову службу" доповнено абзацом другим такого змісту:

"Збройні Сили України та інші військові формування не можуть комплектуватися особами, які обвинувачуються у вчиненні тяжкого та/або особливо тяжкого корупційного кримінального правопорушення та кримінальне провадження стосовно яких перебуває на стадії судового провадження";

статтю 59 Закону України "Про запобігання корупції" доповнено частиною четвертою такого змісту:

"4. Строк зберігання відомостей в Єдиному державному реєстрі осіб, які вчинили корупційні або пов’язані з корупцією правопорушення, становить:

1) відомостей про притягнення до цивільно-правової відповідальності фізичної особи за вчинення корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень - один рік;

2) відомостей про накладення адміністративного стягнення на фізичну особу за вчинення корупційного або пов’язаного з корупцією правопорушення - один рік;

3) відомостей про притягнення до кримінальної відповідальності фізичної особи за вчинення корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень - до погашення або зняття судимості з особи;

4) відомостей про юридичних осіб, до яких застосовано заходи кримінально-правового характеру у зв’язку з вчиненням корупційного правопорушення, - п’ять років.

Після закінчення строків, визначених цією частиною, відомості про особу в Єдиному державному реєстрі осіб, які вчинили корупційні або пов’язані з корупцією правопорушення, підлягають виключенню".

6. Про внесення зміни до статті 438 Кримінального кодексу України щодо встановлення відповідальності за незаконне переміщення, депортацію, невиправдану затримку репатріації дитини, вербування та використання дитини у військових цілях

(Закон України від 17червня 2025 р. № 4499-IX, чинність з 17.07.2025)

Абзац перший частини першої статті 438 Кримінального кодексу України після слів "заборонених міжнародним правом" доповнено словами "незаконне переміщення або депортація дитини, невиправдана затримка репатріації дитини, вербування або використання дитини для участі у збройному конфлікті, воєнних (бойових) діях".

Жорстоке поводження з військовополоненими або цивільним населенням, вигнання цивільного населення для примусових робіт, розграбування національних цінностей на окупованій території, застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом, незаконне переміщення або депортація дитини, невиправдана затримка репатріації дитини, вербування або використання дитини для участі у збройному конфлікті, воєнних (бойових) діях, інші порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також віддання наказу про вчинення таких дій –

7. Про внесення зміни до статті 438 Кримінального кодексу України щодо встановлення відповідальності за незаконне переміщення, депортацію, невиправдану затримку репатріації дитини, вербування та використання дитини у військових цілях

(Закон України від 17червня 2025 р. № 4498-IX, чинність з 31.08.2025)

Абзац сьомий пункту 4 статті 16-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" викладено в такій редакції:

До членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, належать:

"інші утриманці загиблої (померлої) особи, які мають право на пенсію в разі втрати годувальника відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

8. Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо особливостей досудового розслідування кримінальних правопорушень, пов’язаних із зникненням осіб безвісти за особливих обставин під час дії воєнного стану

(Закон України №4555-IX від 22.07.2025, чинність з 23.07.2025)

Пункт 9 частини першої статті 3 викладено в такій редакції:

"9) керівник органу прокуратури - Генеральний прокурор (особа, яка виконує його обов’язки), керівник обласної прокуратури, керівник окружної прокуратури та їх перші заступники і заступники, які діють у межах своїх повноважень".

У статті 36:

пункт 2 частини другої викладено в такій редакції:

"2) мати повний доступ до матеріалів, документів та інших відомостей, що стосуються досудового розслідування.

Генеральний прокурор (особа, яка виконує його обов’язки) для здійснення своїх повноважень має право надавати письмову вказівку керівнику органу досудового розслідування, яка є обов’язкова для виконання, щодо надання йому матеріалів досудового розслідування із встановленням строку та способу її виконання.

Після отримання доступу до матеріалів досудового розслідування Генеральний прокурор (особа, яка виконує його обов’язки) має право доручити іншому прокурору здійснити перевірку додержання законів під час проведення досудового розслідування";

абзаци третій частини п’ятої викладено в такій редакції:

Право доручати у разі неефективного досудового розслідування або за наявності об’єктивних обставин, що унеможливлюють функціонування відповідного органу досудового розслідування чи здійснення ним досудового розслідування в умовах воєнного стану, іншому органу досудового розслідування здійснення досудового розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до підслідності Національного антикорупційного бюро України, а також доручати Національному антикорупційному бюро України розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до підслідності інших органів досудового розслідування, має Генеральний прокурор (особа, яка виконує його обов’язки)".

У статті 37:

доповнено частиною четвертою такого змісту:

"4. У випадках, передбачених частинами другою і третьою цієї статті, повноваження прокурора, покладені на першого заступника Генерального прокурора, заступника Генерального прокурора - керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, заступників Генерального прокурора, можуть бути покладені на іншого прокурора органів прокуратури виключно рішенням Генерального прокурора (особи, яка виконує його обов’язки)".

Частину четверту статті 40 викладено в такій редакції:

"4. Слідчий зобов’язаний виконувати доручення та вказівки прокурора, які надаються у письмовій формі. Невиконання слідчим законних вказівок та доручень прокурора, наданих у порядку, передбаченому цим Кодексом, тягне за собою передбачену законом відповідальність та є підставою для відсторонення слідчого від проведення досудового розслідування керівником органу досудового розслідування".

У статті 216:

пункт 3 частини п’ятої викладено в такій редакції:

"3) кримінальне правопорушення, передбачене статтею 369, частиною першою статті 369-2 Кримінального кодексу України, вчинено щодо службової особи, визначеної у частині четвертій статті 18 Кримінального кодексу України або у пункті 1 цієї частини.

Генеральний прокурор (особа, яка виконує його обов’язки) своєю постановою може віднести кримінальне провадження у кримінальних правопорушеннях, передбачених абзацом першим цієї частини, до підслідності детективів Національного антикорупційного бюро України, якщо відповідним кримінальним правопорушенням було заподіяно або могло бути заподіяно тяжкі наслідки охоронюваним законом свободам та інтересам фізичної або юридичної особи, а також державним чи суспільним інтересам. Під тяжкими наслідками слід розуміти заподіяння шкоди життєво важливим інтересам суспільства та держави, зокрема державному суверенітету, територіальній цілісності України, реалізації конституційних прав, свобод і обов’язків трьох і більше осіб.

Детективи Національного антикорупційного бюро України з метою попередження, виявлення, припинення та розкриття кримінальних правопорушень, які віднесені цією статтею до його підслідності, за рішенням Директора Національного антикорупційного бюро України та за погодженням із Генеральним прокурором (особою, яка виконує його обов’язки) можуть також розслідувати кримінальні правопорушення, які віднесені до підслідності слідчих інших органів.

У разі встановлення підрозділом внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України кримінальних правопорушень, передбачених статтями 354, 364-370 Кримінального кодексу України, які були вчинені службовою особою Національного антикорупційного бюро України (крім Директора Національного антикорупційного бюро України, його першого заступника та заступника), ";

доповнено частиною дванадцятою такого змісту:

"12. Спори про підслідність вирішує керівник органу прокуратури вищого рівня. Спір про підслідність у кримінальному провадженні, яке може належати до підслідності Національного антикорупційного бюро України, Бюро економічної безпеки України, вирішує Генеральний прокурор (особа, яка виконує його обов’язки)".

Перше речення частини третьої статті 233 викладено в такій редакції: "3. Слідчий, дізнавач, прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням життя людей, запобіганням безпосередній загрозі їхньому здоров’ю, статевій свободі чи особистій безпеці або з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 112, 115-119, 121, 122, 124, 127, 129, 135, 136, 146, 147, 149, 152-156-1, 258, 258-1, 259 Кримінального кодексу України, або у разі необхідності невідкладного вилучення чи збереження доказів, що стосуються таких злочинів".

Частину п’яту статті 284 викладено в такій редакції:

"5. Рішення прокурора про закриття кримінального провадження щодо підозрюваного не є перешкодою для продовження досудового розслідування щодо відповідного кримінального правопорушення.

У передбачених цією статтею випадках прийняття прокурором рішення про закриття кримінального провадження учасники кримінального провадження мають право заявити відповідне клопотання безпосередньо Генеральному прокурору (особі, яка виконує його обов’язки), якщо досудове розслідування у кримінальному провадженні здійснюється щодо кримінальних правопорушень, вчинених:

Президентом України, повноваження якого припинено, Прем’єр-міністром України, членом Кабінету Міністрів України, першим заступником та заступником міністра, членом Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Антимонопольного комітету України, Головою Державного комітету телебачення і радіомовлення України, Головою Фонду державного майна України, його першим заступником та заступником, членом Центральної виборчої комісії, народним депутатом України, Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, Директором Національного антикорупційного бюро України, його першим заступником і заступником, Директором Бюро економічної безпеки України, його першим заступником і заступником, Директором Державного бюро розслідувань, його першим заступником і заступником, першим заступником та заступником Генерального прокурора, заступником Генерального прокурора - керівником Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, Головою Національного банку України, його першим заступником та заступником, Головою Національного агентства з питань запобігання корупції, його заступником, Секретарем Ради національної безпеки і оборони України, його першим заступником та заступником, Постійним Представником Президента України в Автономній Республіці Крим, його першим заступником та заступником, радником або помічником Президента України, керівником постійно діючого допоміжного органу, утвореного Президентом України, його заступниками, радником або помічником Голови Верховної Ради України, Прем’єр-міністра України;

особою, посада якої належить до категорії "А";

депутатом Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатом обласної ради, міської ради міст Києва та Севастополя, посадовою особою місцевого самоврядування, посаду якої віднесено до першої та другої категорій посад;

суддею, суддею Конституційного Суду України, присяжним (під час виконання ним обов’язків у суді), Головою, заступником Голови, членом, інспектором Вищої ради правосуддя, Головою, заступником Голови, членом, інспектором Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;

прокурорами органів прокуратури, зазначеними у пунктах 2-19 частини першої статті 15 Закону України "Про прокуратуру";

особою вищого начальницького складу державної кримінально-виконавчої служби, органів та підрозділів цивільного захисту, вищого складу Національної поліції, посадовою особою митної служби, якій присвоєно спеціальне звання державного радника митної служби III рангу і вище, посадовою особою органів державної податкової служби, якій присвоєно спеціальне звання державного радника податкової служби III рангу і вище;

військовослужбовцем вищого офіцерського складу Збройних Сил України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Національної гвардії України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України;

керівником суб’єкта великого підприємництва, у статутному капіталі якого частка державної або комунальної власності перевищує 50 відсотків.

За результатами розгляду клопотання Генеральний прокурор (особа, яка виконує його обов’язки) виносить постанову про закриття кримінального провадження щодо особи або відмовляє у задоволенні клопотання".

Пункт 3 частини третьої статті 294 викладено в такій редакції:

Якщо з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину досудове розслідування (досудове слідство) неможливо закінчити у строк, зазначений у пункті 4 частини третьої статті 219 цього Кодексу, такий строк може бути продовжений у межах строків, встановлених пунктами 2 і 3 частини четвертої статті 219 цього Кодексу:

"3) до дванадцяти місяців - слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим із Генеральним прокурором (особою, яка виконує його обов’язки)".

У частині першій статті 480:

пункт 9 викладено в такій редакції:

Особливий порядок кримінального провадження застосовується стосовно

"9) Директора Національного антикорупційного бюро України, його першого заступника та заступників, працівників Національного антикорупційного бюро України";

доповнено пунктами 11-15 такого змісту:

"11) керівника постійно діючого допоміжного органу, утвореного Президентом України, його заступника;

12) Прем’єр-міністра України, члена Кабінету Міністрів України, першого заступника та заступника міністра;

13) державного службовця, посада якого належить до категорії "А";

14) Директора Державного бюро розслідувань, його першого заступника та заступника;

15) Директора Бюро економічної безпеки України, його першого заступника та заступника".

Частину першу статті 615 доповнено абзацом п’ятнадцятим такого змісту:

"Під час дії воєнного стану за клопотанням потерпілого, який є близьким родичем чи членом сім’ї особи, яка зникла безвісти за особливих обставин, прокурор своєю вмотивованою постановою може визначити місце проведення досудового розслідування кримінальних правопорушень, передбачених статтями 115, 146-1, 438 і 442-1 Кримінального кодексу України, пов’язаних із зникненням особи безвісти за особливих обставин у зв’язку із збройним конфліктом, воєнними діями, тимчасовою окупацією частини території України, за місцем проживання (перебування) потерпілого, який є близьким родичем чи членом сім’ї особи, зниклої безвісти за таких обставин".

II. Прикінцеві положення

Внесено до Закону України "Про прокуратуру" такі зміни:

у статті 8-1:

частину другу статті 41 доповнено пунктом 3 такого змісту:

Повноваження прокурора на адміністративній посаді припиняються в разі

"3) ліквідації органу прокуратури, реорганізації, зміни структури або штатної чисельності прокурорів органу прокуратури щодо цієї посади";

у статті 51:

у частині першій:

доповнити пунктом 9-1 такого змісту:

Прокурор звільняється з посади у разі:

"9-1) незгоди на призначення на вакантну або тимчасово вакантну посаду чи на переведення на такі посади до іншого органу прокуратури у випадках ліквідації, реорганізації, зміни структури або штатної чисельності прокурорів органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду";

статтю 60 викладено в такій редакції:

"Стаття 60. Звільнення прокурора з посади у разі незгоди на призначення на вакантну або тимчасово вакантну посаду чи на переведення на такі посади до іншого органу прокуратури у випадках ліквідації, реорганізації, зміни структури або штатної чисельності прокурорів органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду

1. Прокурор звільняється з посади особою, уповноваженою цим Законом приймати рішення про звільнення прокурора, за поданням відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, у випадках ліквідації, реорганізації, зміни структури або штатної чисельності прокурорів органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, якщо:

1) прокурор не надав згоду на призначення на вакантну або тимчасово вакантну посаду чи переведення на такі посади до іншого органу прокуратури протягом тридцяти днів з дати повідомлення його про наявність вакантних посад;

2) прокурор неуспішно пройшов конкурс на переведення до органу прокуратури вищого рівня у разі подання ним відповідної заяви протягом тридцяти днів.

2. При розгляді питання про звільнення прокурора з підстав, зазначених у частині першій цієї статті, відповідний орган, що здійснює дисциплінарне провадження, забезпечує дотримання гарантій особи щодо участі у засіданні та залучення представника, надання пояснень, висловлення заперечень, клопотань та відводів, отримання копії відповідного рішення. Повторна неявка прокурора на засідання, незалежно від причини, не перешкоджає розгляду питання за його відсутності";

розділ XIII "Перехідні положення" доповнено пунктом 5-4 такого змісту:

"5-4. У період дії воєнного стану:

1) прокурором Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури може бути призначено прокурора прокуратури нижчого рівня в порядку переведення без проведення конкурсу, передбаченого статтею 38 цього Закону, а також особу, яка не обіймала посаду прокурора на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо особливостей досудового розслідування кримінальних правопорушень, пов’язаних із зникненням осіб безвісти за особливих обставин під час дії воєнного стану".

Така особа має відповідати вимогам до кандидата на посаду прокурора прокуратури відповідного рівня, передбаченим статтею 27 цього Закону;

2) призначення на посаду прокурора Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури здійснюється на підставі поданої заяви;

3) особи, які не обіймають посаду прокурора, подають документи, передбачені статтею 30 цього Закону;

4) призначення на посаду прокурора осіб, які не обіймають посаду прокурора, здійснюється після проведення спеціальної перевірки у порядку, встановленому Законом України "Про запобігання корупції".

9. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення повноважень Національного антикорупційного бюро України та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури

(Закон України №4560-IX від 31.07.2025, чинність з 01.08.2025)

У Кримінальному процесуальному кодексі України:

пункт 9 частини першої статті 3 викладено в такій редакції:

"9) керівник органу прокуратури - Генеральний прокурор, заступник Генерального прокурора - керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (для прокурорів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури), керівник обласної прокуратури, керівник окружної прокуратури та їх перші заступники і заступники, які діють у межах своїх повноважень";

у статті 36:

пункт 2 частини другої викладено в такій редакції:

"2) мати повний доступ до матеріалів, документів та інших відомостей, що стосуються досудового розслідування.

Генеральний прокурор (особа, яка виконує його обов’язки) для здійснення своїх повноважень має право надавати письмову вказівку керівнику органу досудового розслідування (окрім підрозділів детективів та підрозділу внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України), яка є обов’язкова для виконання, щодо надання йому матеріалів досудового розслідування із встановленням строку та способу її виконання";

у частину четверту включено абзац третій такого змісту:

"Заступник Генерального прокурора - керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (особа, яка виконує його обов’язки), його перший заступник та заступник мають право доповнити, змінити або відмовитися від апеляційної чи касаційної скарги, заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, внесених ними, керівниками, заступниками керівників підрозділів чи прокурорами Спеціалізованої антикорупційної прокуратури";

абзаци другий і третій частини п’ятої викладено в такій редакції:

"Право доручати у разі неефективного досудового розслідування або за наявності об’єктивних обставин, що унеможливлюють функціонування відповідного органу досудового розслідування чи здійснення ним досудового розслідування в умовах воєнного стану, іншому органу досудового розслідування здійснення досудового розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до підслідності Бюро економічної безпеки України, а також доручати Бюро економічної безпеки України розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до підслідності інших органів досудового розслідування, має Генеральний прокурор (особа, яка виконує його обов’язки).

Забороняється доручати здійснення досудового розслідування кримінального правопорушення, віднесеного до підслідності Національного антикорупційного бюро України, іншому органу досудового розслідування, крім випадків наявності об’єктивних обставин, що унеможливлюють функціонування Національного антикорупційного бюро України чи здійснення ним досудового розслідування в умовах воєнного стану. Право доручати здійснення досудового розслідування іншому органу за наявності об’єктивних обставин, що унеможливлюють функціонування Національного антикорупційного бюро України чи здійснення ним досудового розслідування в умовах воєнного стану, має заступник Генерального прокурора - керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури або Генеральний прокурор (особа, яка виконує його обов’язки)";

частину третю статті 39 викладено в такій редакції:

"3. Керівник органу досудового розслідування зобов’язаний виконувати доручення та вказівки прокурора, які даються у письмовій формі. Невиконання керівником органу досудового розслідування законних вказівок та доручень прокурора, наданих у порядку, передбаченому цим Кодексом, тягне за собою передбачену законом відповідальність, а також є підставою для прийняття рішення, визначеного частиною п’ятою статті 36 цього Кодексу, окрім кримінальних проваджень, досудове розслідування у яких здійснюється детективами Національного антикорупційного бюро України";

частину четверту статті 40 викладено в такій редакції:

"4. Слідчий зобов’язаний виконувати доручення та вказівки прокурора, які надаються у письмовій формі. Невиконання слідчим законних вказівок та доручень прокурора, наданих у порядку, передбаченому цим Кодексом, тягне за собою передбачену законом відповідальність та є підставою для відсторонення слідчого від проведення досудового розслідування керівником органу досудового розслідування. Детектив Національного антикорупційного бюро України зобов’язаний виконувати доручення та вказівки тільки прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, які надаються у письмовій формі. Невиконання детективом законних вказівок та доручень прокурора, наданих у порядку, передбаченому цим Кодексом, тягне за собою передбачену законом відповідальність та є підставою для відсторонення детектива від проведення досудового розслідування керівником органу досудового розслідування";

частину першу статті 41 викладено в такій редакції:

"1. Оперативні підрозділи органів Національної поліції України, органів безпеки, Національного антикорупційного бюро України, органів Державного бюро розслідувань, органів Бюро економічної безпеки України, органів Державної прикордонної служби України, органів, установ виконання покарань та слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України здійснюють слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії в кримінальному провадженні за письмовим дорученням слідчого, дізнавача, прокурора, а підрозділ детективів, оперативно-технічний підрозділ та підрозділ внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України - за письмовим дорученням детектива або прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури";

у статтю 218 включено частину п’яту такого змісту:

"5. Спори про підслідність вирішує керівник органу прокуратури вищого рівня.

Спір про підслідність у кримінальному провадженні, яке може належати до підслідності Національного антикорупційного бюро України, вирішує Генеральний прокурор або заступник Генерального прокурора - керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (особа, яка виконує його обов’язки).

Спір про підслідність у кримінальному провадженні, яке може належати до підслідності Бюро економічної безпеки України, вирішує Генеральний прокурор (особа, яка виконує його обов’язки)";

пункт 3 частини третьої статті 294 викладено в такій редакції:

Якщо з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину досудове розслідування (досудове слідство) неможливо закінчити у строк, зазначений у пункті 4 частини третьої статті 219 цього Кодексу, такий строк може бути продовжений у межах строків, встановлених пунктами 2 і 3 частини четвертої статті 219 цього Кодексу:

"3) до дванадцяти місяців - слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим із Генеральним прокурором чи його заступниками";

пункти 4-6 частини другої статті 470 викладено в такій редакції:

"4) у кримінальному провадженні щодо кримінальних проступків або нетяжкого злочину, досудове розслідування якого здійснюється детективами Національного антикорупційного бюро України або яке було направлено до суду прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, - за погодженням із заступником Генерального прокурора - керівником Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (особою, яка виконує його обов’язки) або його першим заступником чи заступником, керівником підрозділу Спеціалізованої антикорупційної прокуратури;

5) у кримінальному провадженні щодо тяжкого злочину, досудове розслідування якого здійснюється детективами Національного антикорупційного бюро України або яке було направлено до суду прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, - за погодженням із заступником Генерального прокурора - керівником Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (особою, яка виконує його обов’язки) або його першим заступником чи заступником;

6) у кримінальному провадженні щодо особливо тяжкого злочину, досудове розслідування якого здійснюється детективами Національного антикорупційного бюро України або яке було направлено до суду прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, - за погодженням із заступником Генерального прокурора - керівником Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (особою, яка виконує його обов’язки)";

10. Рішення Європейського суду з прав людини Справа «Білий проти України» (Заява № 59945/18) від 13 лютого 2025 року

ПРЕДМЕТ СПРАВИ

Суть справи полягала у скаргах заявника на порушення статті 3 Європейської конвенції з прав людини. Він стверджував, що зазнав жорстокого поводження з боку працівників поліції під час перебування під вартою в приміщенні суду, де його охороняли співробітники конвою. Зокрема, йшлося про побиття, застосування сльозогінного газу та травму голови, яка потребувала медичного втручання. Також заявник вказував на неефективність розслідування цих подій на національному рівні, що, на його думку, свідчило про системні проблеми в захисті від жорстокого поводження.

ОЦІНКА СУДУ

Суд визнав заяву прийнятною, відкинувши аргументи Уряду про невичерпання національних засобів захисту. Заявник неодноразово подавав скарги, клопотання, а також вимагав проведення слідчих дій, проте не отримав належної реакції з боку органів розслідування. Суд дійшов висновку, що розслідування було поверховим і формальним — заявнику не надали статусу потерпілого, не перевірили його версію подій, а всі рішення про закриття справи спиралися виключно на показання працівників конвою.

Крім того, Суд наголосив, що перебуваючи під контролем держави, заявник зазнав серйозного тілесного ушкодження, для якого не було надано правдоподібного пояснення. Отже, держава несе відповідальність не лише за неефективне розслідування, але і за саме жорстоке поводження. Це означає порушення як процесуального, так і матеріального аспектів статті 3 Конвенції.

ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

Заявник вимагав компенсацію за моральну шкоду в розмірі 20 000 євро та 5 600 євро за судові витрати. Суд частково задовольнив його вимоги, присудивши 15 000 євро моральної шкоди та 1 000 євро компенсації судових витрат. Ці суми підлягають оподаткуванню, а сума за витрати має бути виплачена безпосередньо на рахунок його представника, згідно з практикою Суду.

РІШЕННЯ Суд одноголосно постановив, що:Заява є прийнятною для розгляду. Було порушено процесуальний аспект статті 3 Конвенції. Було порушено матеріальний аспект статті 3 Конвенції.

11. Рішення Європейського суду з прав людини Справа «Снопов проти України» (Заява № 60716/10) від 27 лютого 2025 року

ПРЕДМЕТ СПРАВИ

Справу порушив громадянин, який скаржився на несправедливий розгляд адміністративної справи в апеляційному суді Автономної Республіки Крим. Йшлося про те, що заявника спочатку було виправдано судом першої інстанції за обвинуваченням у керуванні автомобілем у стані алкогольного сп’яніння, однак згодом апеляційний суд — на підставі протесту прокурора — скасував це рішення і визнав його винним, призначивши рік позбавлення права керування транспортними засобами. Протест був поданий із запізненням, однак апеляційний суд поновив строки без обґрунтування. Заявник стверджував, що про апеляційне провадження його не було належно поінформовано, а отже, він не зміг взяти участь у процесі та захистити свої інтереси. Усе це, на його думку, порушило його право на справедливий судовий розгляд, гарантований статтею 6 Конвенції.

ОЦІНКА СУДУ

Суд розпочав з визнання справи прийнятною, зазначивши, що наявні матеріали дозволяють зробити висновки по суті навіть за відсутності повного доступу Уряду до національної справи — через ситуацію в Криму. Суд визнав, що заявник не був повідомлений про протест прокурора та засідання апеляційного суду. Суд також зауважив, що засідання відбулося без його участі, не було протоколу, а рішення не містило жодного аналізу того, чи було дотримано вимоги щодо повідомлення сторін.

ЄСПЛ підкреслив, що апеляційний суд фактично переглянув питання про вину, а отже, мав дотримуватись принципів рівності сторін і змагальності, які вимагають надання обвинуваченому можливості бути заслуханим. Цього не було забезпечено. Також Суд звернув увагу, що заявник оскаржував це порушення вже під час касаційного провадження, одразу після того, як дізнався про рішення.

З огляду на ці обставини Суд дійшов висновку, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції. Щодо інших доводів заявника, Суд вирішив не розглядати їх окремо, оскільки порушення вже було встановлено в контексті основної скарги.

ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

Заявник просив відшкодувати йому 3 000 євро моральної шкоди. Уряд заперечував, вважаючи цю суму завищеною. Втім, Європейський суд, враховуючи характер і серйозність порушення, визнав цю вимогу обґрунтованою та присудив заявникові повну суму — 3 000 євро, а також зазначив, що ця сума підлягає оподаткуванню відповідно до національного законодавства.

РІШЕННЯ СУДУ - Європейський суд з прав людини ухвалив одноголосне рішення, яким: Визнав заяву прийнятною. Встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції через відсутність рівності сторін у провадженні.

12. Про факторинг

(Закон України від 03червня 2025 р. № 4466-IX, чинність з 30.07.2025)

Базовий договір - укладений між клієнтом і боржником договір купівлі-продажу, поставки або найму (оренди) майна, передання майнових прав інтелектуальної власності, договір на виконання робіт, підряду або договір про надання послуг (крім договору про надання фінансових послуг іншого, ніж договір факторингу), на підставі якого виникає право грошової вимоги;

Договір факторингу укладається виключно в письмовій формі з дотриманням вимог Цивільного кодексу України щодо форми правочину, на підставі якого здійснюється заміна кредитора в зобов’язанні, та частини першої статті 9 Закону України "Про фінансові послуги та фінансові компанії".

Умови будь-яких договорів, що забороняють або обмежують право клієнта в зобов’язанні за базовим договором відступати право грошової вимоги на підставі договору факторингу, включаючи умови про встановлення штрафних санкцій за таке відступлення, є нікчемними.

Реєстр відступлень права грошової вимоги за договорами факторингу

1. Реєстр відступлень права грошової вимоги за договорами факторингу (далі - Реєстр) - це інформаційно-комунікаційна система, що включає:

1) публічний електронний реєстр, призначений для реєстрації відступлення прав грошової вимоги за договорами факторингу, оприлюднення в режимі реального часу інформації про зареєстровані відступлення прав грошової вимоги;

2) електронну систему факторингу, що забезпечує реєстрацію осіб, автоматичне розміщення, отримання і передавання інформації та документів в електронній формі під час відносин, що виникають на підставі договору факторингу, користування сервісами з автоматичним обміном інформацією, доступ до якої здійснюється за допомогою мережі Інтернет.

Зустрічні вимоги боржника

1. Якщо фактор пред’явив боржнику вимогу сплатити грошову суму для виконання грошової вимоги, боржник має право висунути заперечення проти вимоги фактора та пред’явити до заліку свої грошові вимоги, що ґрунтуються на умовах базового договору, безпосередньо пов’язаних з грошовою вимогою, що відступлена фактору за договором факторингу та якої стосується висунута боржнику вимога, і виникли в боржника до дня, коли він одержав повідомлення про відступлення грошової вимоги.

2. Якщо на момент настання строку виконання боржником відступленої грошової вимоги відповідно до умов базового договору відбулися зміни розміру грошового зобов’язання за первинним документом, за яким було відступлено право такої грошової вимоги, боржник має підтвердити такі зміни документально та здійснити оплату вказаного грошового зобов’язання  у розмірі, що підтверджується первинними документами, з урахуванням вимог базового договору, що є чинними на момент здійснення боржником оплати на користь фактора.

…

Внесення змін до базового договору

1. Зміни, внесені до базового договору за згодою клієнта та боржника до моменту отримання боржником повідомлення про відступлення права грошової вимоги за цим базовим договором, що впливають на права фактора, є дійсними для фактора.

2. Зміни, внесені до базового договору за згодою клієнта та боржника після отримання боржником повідомлення про відступлення права грошової вимоги за цим базовим договором, що впливають на права фактора, є нікчемними, крім випадків, коли фактор надав згоду на внесення таких змін.

Повернення коштів, сплачених за відступленою грошовою вимогою

1. Боржник не має права вимагати від фактора повернення коштів, сплачених за відступленою грошовою вимогою, в разі порушення клієнтом своїх обов’язків за базовим договором, навіть якщо боржник має право вимагати повернення таких коштів від клієнта.

2. Положення цієї статті не обмежує права боржника вимагати від клієнта виконання зобов’язання за базовим договором.

Порядок стягнення заборгованості за договором факторингу з регресом

1. Фактор має право звернутися до клієнта з вимогою про сплату частини або повної вартості права грошової вимоги за відступленим правом грошової вимоги за договором факторингу з регресом.

2. Клієнт після отримання вимоги, передбаченої частиною першою цієї статті, зобов’язаний сплатити фактору суму, визначену відповідно до умов договору факторингу з регресом (але не більше вартості права грошової вимоги за базовим договором), а фактор зобов’язаний відступити клієнту право грошової вимоги.

3. Якщо боржника не було письмово повідомлено про відступлення фактором відповідно до частини другої цієї статті права грошової вимоги клієнту, сплата ним грошової вимоги фактору є належним виконанням свого обов’язку за базовим договором.

4. Фактор, який отримав від боржника оплату на виконання грошової вимоги, відступленої фактором клієнту відповідно до частини другої цієї статті, повинен перерахувати отримані кошти клієнту. Фактор має право провести зарахування зустрічних однорідних вимог щодо перерахування таких коштів із зобов’язанням клієнта здійснити оплату, передбачену частиною другою цієї статті.

Зворотне відступлення

1. Клієнт має право звернутися до фактора, а фактор має право звернутися до клієнта з вимогою про зворотне відступлення права вимоги у випадках та в порядку, визначених договором факторингу.

2. Клієнт після направлення ним фактору (отримання ним від фактора) вимоги про зворотне відступлення права грошової вимоги зобов’язаний сплатити фактору суму, визначену відповідно до умов договору факторингу (але не більше суми грошової вимоги за базовим договором), а фактор зобов’язаний відступити клієнту право грошової вимоги.

3. Повідомлення про зворотне відступлення права грошової вимоги надсилається клієнтом боржнику в порядку, визначеному частиною другою статті 20 цього Закону.

4. Якщо боржника не було письмово повідомлено про зворотне відступлення права грошової вимоги, сплата ним грошової вимоги фактору є належним виконанням свого обов’язку за базовим договором.

5. Фактор, який отримав від боржника оплату на виконання грошової вимоги, відступленої фактором клієнту відповідно до частини другої цієї статті, повинен перерахувати отримані кошти клієнту. Фактор має право провести зарахування зустрічних однорідних вимог щодо перерахування таких коштів із зобов’язанням клієнта здійснити оплату, передбачену частиною другою цієї статті.

Стягнення коштів за грошовою вимогою

1. Після спливу строку погашення боржником грошової вимоги, за умови отримання боржником повідомлення, у разі невиконання або неналежного виконання боржником грошової вимоги фактор має право вимагати у боржника сплати суми грошової вимоги та здійснювати дії для її стягнення з боржника.

2. Фактор має право здійснити стягнення коштів з клієнта, у тому числі на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо фактор письмово (у паперовій формі або у формі електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг") звернувся до клієнта з вимогою про сплату суми, визначеної відповідно до частини другої статті 26 цього Закону, та клієнт не виконав вимоги фактора частково або в повному обсязі, та прострочення становить більше 20 календарних днів з дня направлення відповідного звернення фактора.

13. Про внесення зміни до Порядку безоплатного надання (у тому числі через Інтернет) інформації про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), особам, за якими зареєстровані транспортні засоби, та/або безпосереднім користувачам таких транспортних засобів

(Кабінет Міністрів України від 14 липня 2025 р. № 827, чинність з 17.10.2025)

Пункт 7 викладено в такій редакції:

“7. За допомогою веб-інтерфейсу забезпечується можливість доступу до інформації про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), та до зображень чи відеозапису транспортного засобу в момент вчинення таких адміністративних правопорушень.

Доступ до зображень чи відеозапису транспортного засобу в момент вчинення адміністративного правопорушення надається відповідальним особам через веб-інтерфейс на офіційному веб-сайті МВС після проходження процедури автентифікації з використанням засобів електронної ідентифікації та за допомогою інтегрованої системи електронної ідентифікації.

Веб-інтерфейс забезпечує можливість здійснення пошуку інформації за номерним знаком транспортного засобу та одночасно хоча б за одним із таких критеріїв:

серія і номер свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу;

серія і номер постанови у справі про адміністративне правопорушення;

серія і номер посвідчення водія;

серія (за наявності) і номер паспорта громадянина України.

У разі відсутності інформації за зазначеними критеріями за допомогою веб-інтерфейсу надається відповідне повідомлення.

Без проходження процедури автентифікації, зазначеної в абзаці другому цього пункту, доступ через веб-інтерфейс на офіційному веб-сайті МВС надається до знеособленої інформації.”.

14. Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України з питань проведення державної та відомчої реєстрації транспортних засобів

(Кабінет Міністрів України від 14 липня 2025 р. № 825, чинність з 16.10.2025)

У Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 р. № 1388:

пункт 15 після абзацу шістнадцятого доповнено новим абзацом такого змісту:

“Накладення на транспортний засіб арешту, встановлення щодо нього будь-яких обтяжень чи заборон (зокрема розпоряджатися або користуватися ним), наявність відомостей про власника транспортного засобу в Єдиному реєстрі боржників не перешкоджає вчиненню щодо такого транспортного засобу реєстраційних дій (державній реєстрації, перереєстрації, зняттю з обліку), якщо такі дії вчиняються на підставі судового рішення про застосування до фізичної або юридичної особи санкції, передбаченої пунктом 1-1 частини першої статті 4 Закону України “Про санкції”, яке набрало законної сили та за яким транспортний засіб стягнуто в дохід держави.”.

у пункті 41:

абзац другий замінено абзацами такого змісту:

“Перереєстрація на нового власника транспортного засобу, щодо якого в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна є відомості про обмеження відчуження, здійснюється за наявності письмової згоди обтяжувача (заставодержателя), крім випадків переходу права власності на транспортний засіб:

у порядку спадкування, правонаступництва або виділення частки в спільному майні;

на підставі судового рішення про застосування до фізичної або юридичної особи санкції, передбаченої пунктом 1-1 частини першої статті 4 Закону України “Про санкції”, яке набрало законної сили та за яким транспортний засіб стягнуто в дохід держави.”.

Аналогічні зміни внесено у: Порядок відомчої реєстрації та зняття з обліку тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 8 липня 2009 р. № 69

Порядкок здійснення відомчої реєстрації та ведення обліку великотоннажних та інших технологічних транспортних засобів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 9 травня 2025 р. № 557

15. Про внесення змін до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов’язаних та резервістів

(Постанова Кабінету Міністрів України від 16 липня 2025 р. № 892, чинність з 23.07.2025)

Абзац вісімнадцятий пункту 79 викладено в такій редакції:

Районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки:

“виключають з військового обліку на підставі відповідних підтвердних документів осіб, які померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими, визнані непридатними до військової служби, досягли граничного віку перебування в запасі, припинили громадянство України;”.

У пункті 84:

абзаци другий і третій викладено в такій редакції:

Головами комісій з перевірки стану військового обліку в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях, що розташовані на території адміністративно-територіальної одиниці, призначаються:

“комісії обласного рівня - заступник голови, керівник структурного підрозділу обласної, Київської міської держадміністрації;

комісії районного (міського) рівня - заступник голови, керівник структурного підрозділу районної держадміністрації, районних у м. Києві та Севастополі держадміністрацій, заступник міського голови.”;

після абзацу третього доповнено пункт новим абзацом такого змісту:

“Кількість таких комісій визначається з урахуванням необхідності забезпечення проведення перевірок стану військового обліку на підприємствах, установах та організаціях, які підлягають перевірці відповідно до вимог цього Порядку.”.

після абзацу дев’ятого доповнено пункт новими абзацами такого змісту:

До складу комісій включаються представники

“міжрегіональних територіальних органів Держпраці (в межах повноважень)

територіальних органів ДПС;”.

16. Про внесення змін до Закону України "Про військовий обов’язок і військову службу" щодо проходження військової служби за контрактом особами, які досягли граничного віку перебування на військовій службі

(Закон України від 16 липня 2025 р. № 4539-IX, чинність з 31.07.2026)

У статті 20:

Доповнено частиною десятою такого змісту:

"10. У період дії воєнного стану для потреб Збройних Сил України та інших військових формувань на підставі листа (письмової згоди) від командира військової частини на військову службу за контрактом можуть бути прийняті особи віком від 60 років, що визнані військово-лікарською комісією придатними за станом здоров’я для проходження військової служби.

Для осіб, які приймаються на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу відповідно до абзацу першого цієї частини, лист (письмова згода) командира військової частини на укладення контракту з такими особами надається виключно після погодження кандидата Генеральним штабом Збройних Сил України або уповноваженим органом військового управління (органом управління) іншого військового формування.

Порядок погодження кандидатів для прийняття на військову службу за контрактом відповідно до абзацу першого цієї частини, а також перелік документів, необхідних для їх розгляду, визначаються Генеральним штабом Збройних Сил України або уповноваженим органом військового управління (органом управління) іншого військового формування".

У статті 20-2:

доповнено частиною сьомою такого змісту:

"7. При прийнятті осіб на військову службу за контрактом відповідно до частини десятої статті 20 цього Закону з метою встановлення відповідності військовослужбовця вимогам проходження військової служби за контрактом встановлюється випробування строком два місяці.

У разі встановлення у період випробування невідповідності військовослужбовця вимогам проходження військової служби за контрактом такий контракт розривається достроково, а військовослужбовець звільняється з військової служби відповідно до підпунктів "й" або "к" пункту 3 частини п’ятої статті 26 цього Закону".

Статтю 22 доповнено частиною третьою такого змісту:

"3. Під час дії воєнного стану для осіб, які приймаються на військову службу за контрактом відповідно до частини десятої статті 20 (на підставі листа (письмової згоди) від командира військової частини) цього Закону, граничний вік перебування на військовій службі не встановлюється. На таких осіб не поширюються положення частини другої цієї статті".

Частину третю статті 23 доповнено абзацом сьомим такого змісту:

"Під час дії воєнного стану для осіб, які приймаються на військову службу за контрактом відповідно до частини десятої статті 20 цього Закону, строк військової служби встановлюється один рік. Строк проходження військової служби для таких військовослужбовців може бути продовжено за новими контрактами на один рік. У разі припинення чи скасування воєнного стану дія таких контрактів припиняється (розривається) достроково, а військовослужбовці звільняються з військової служби відповідно до частини п’ятої статті 26 цього Закону".

Пункт 3 частини п’ятої статті 26 доповнено підпунктами "й" і "к" такого змісту:

Контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах:під час проведення мобілізації та дії воєнного стану

"й) у зв’язку з визнанням військовослужбовця таким, що не пройшов випробування, встановлене частиною сьомою статті 20-2 цього Закону (для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом відповідно до частини десятої статті 20 цього Закону);

к) через службову невідповідність (для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом відповідно до частини десятої статті 20 цього Закону)".

17. Про внесення змін до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" щодо окремих питань виплати одноразової грошової допомоги

(Закон України від 16 липня 2025 р. № 4546-IX, чинність з 31.08.2025)

Внесено до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"  такі зміни:

Підпункт 7 пункту 2 статті 16 викладено в такій редакції:

Одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі:

"7) отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання ним обов’язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, а також особою, звільненою з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через один рік після звільнення її з військової служби".

У статті 16-2:

абзац другий пункту 3 викладено в такій редакції:

Розмір одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця в період дії воєнного стану визначається Кабінетом Міністрів України з урахуванням такого:

"розмір одноразової грошової допомоги, що виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов’язків військової служби, у тому числі під час перебування у полоні (крім військовослужбовців, які добровільно здалися у полон), становить 15 мільйонів гривень".

18. Про внесення змін до статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"

(Закон України від 04 червня 2025 р. № 4470-IX, чинність з 03.08.2025)

Пункт 21 доповнено абзацом третім такого змісту:

"Невикористані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також додаткової відпустки військовослужбовцям, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, та додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про відпустки", що не були надані військовослужбовцям в особливий період з моменту оголошення мобілізації, підлягають грошовій компенсації, яка виплачується у рік звільнення військовослужбовців зі служби".

Пункт 22 викладено в такій редакції:

22. У разі загибелі (смерті) військовослужбовців грошова компенсація за всі не використані ними за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також додаткової відпустки військовослужбовцям, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, та додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про відпустки", виплачується особі (особам), визначеній (визначеним) в особистому розпорядженні на випадок полону, а в разі відсутності такого розпорядження - особам, зазначеним у пункті 6 статті 9 цього Закону, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а у разі їх відсутності - входить до складу спадщини".

19. Про внесення змін до Закону України "Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою" щодо визнання депортованими громадян України, які у 1944-1951 роках були примусово переселені з територій, на яких компактно проживало українське населення та які на той час входили до складу Польської Республіки

(Закон України від 16 липня 2025 р. № 4540-IX, чинність з 30.01.2026)

Абзац другий статті 1 викладено в такій редакції:

"депортація - насильницьке переселення народів, національних меншин та осіб за національною ознакою з місць їх постійного проживання на підставі рішень, прийнятих органами влади колишнього СРСР, союзних республік, Польської Республіки, у тому числі на підставі міжнародних договорів СРСР/УРСР з Польською Республікою у період 1944-1951 років".

Частину першу статті 3 викладено в такій редакції:

"Україна визнає депортації народів, національних меншин та осіб з місць постійного проживання на підставі рішень, прийнятих органами влади колишнього СРСР, союзних республік, Польської Республіки, у тому числі на підставі міжнародних договорів СРСР/УРСР з Польською Республікою у період 1944-1951 років, як незаконні та злочинні акти, здійснені проти них, та визначає відновлення прав громадян України із числа депортованих осіб одним із пріоритетних напрямів політичного, соціально-економічного, культурного і духовного розвитку суспільства".

Частину першу статті 4 доповнено абзацом шостим такого змісту:

Для цілей цього Закону депортованою особою визнається особа, яка набула громадянства України і належить до:

"осіб, які у 1944-1951 роках були примусово переселені як особи українського етнічного походження (що супроводжувалося вилученням майна, встановленням режиму спецпоселень і обмеженням політичних, соціальних, економічних і культурних прав) з територій, на яких компактно проживало українське населення та які на той час входили до складу Польської Республіки, на підставі рішень, прийнятих органами влади колишнього СРСР, союзних республік, Польської Республіки, у тому числі на підставі міжнародних договорів СРСР/УРСР з Польською Республікою у період 1944-1951 років (далі - особи, які у 1944-1951 роках були примусово переселені як особи українського етнічного походження з територій, на яких компактно проживало українське населення та які на той час входили до складу Польської Республіки)".

Доповнено статтею 7-1 такого змісту:

"Стаття 7-1. Грошова допомога особам, які у 1944-1951 роках були примусово переселені як особи українського етнічного походження з територій, на яких компактно проживало українське населення та які на той час входили до складу Польської Республіки

Особи, які у 1944-1951 роках були примусово переселені як особи українського етнічного походження з територій, на яких компактно проживало українське населення та які на той час входили до складу Польської Республіки, мають право на одноразову грошову допомогу.

У разі смерті особи, зазначеної в частині першій цієї статті, після прийняття відповідного рішення одноразова грошова допомога виплачується спадкоємцям такої особи (дружині або чоловіку, а в разі їх відсутності - дітям).

Розмір, порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України".

20. Про внесення змін до Закону України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів" щодо посилення інституційної спроможності Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, та вдосконалення механізмів управління активами

(Закон України від 18 червня 2025 р. № 4503-IX, чинність з 30.07.2025)

Внесено до Закону України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів" такі зміни:

1. У статті 1:

частину першу допоовнено пунктами 2-1, 2-2 і 2-3 такого змісту:

"2-1) ідентифікація активу - комплекс заходів, спрямованих на встановлення характеристик та особливостей активу з метою визначення можливості здійснення ефективного управління ним та збереження його економічної вартості;

2-2) орієнтовний план управління активом - документ, який розробляється Національним агентством України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, перед публікацією оголошення про відбір управителя активом та містить детальний перелік дій для забезпечення ефективного управління активом з урахуванням його особливостей;

2-3) пул активів - сукупність двох і більше активів, які становлять єдиний майновий комплекс або є складною річчю, або пов’язані як головна річ та приналежність, або пов’язані спільним функціональним призначенням, що забезпечує їхнє цілісне використання, та передані в управління Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, у межах одного кримінального провадження";

Частину другу статті 11 доповнено пунктом 6 такого змісту:

Уповноважені особи Національного агентства мають право:

"6) за пред’явлення службового посвідчення отримувати безперешкодний доступ до активів, переданих в управління Національному агентству, а також активів, на які накладено арешт та щодо яких Національним агентством здійснюються заходи з ідентифікації".

Доповнено статтею 12-1 такого змісту:

"Стаття 12-1. Підрозділи внутрішнього контролю Національного агентства

1. З метою запобігання, виявлення та розслідування правопорушень у діяльності працівників Національного агентства у складі його центрального апарату діє підрозділ внутрішнього контролю. Рішенням Голови Національного агентства у складі територіальних управлінь Національного агентства можуть утворюватися підрозділи внутрішнього контролю. Підрозділи внутрішнього контролю підпорядковуються безпосередньо Голові Національного агентства.

Керівники та працівники підрозділів внутрішнього контролю центрального апарату і територіальних управлінь Національного агентства призначаються на посаду та звільняються з посади Головою Національного агентства.

2. Підрозділ внутрішнього контролю Національного агентства має такі обов’язки:

1) запобігання вчиненню правопорушень працівниками Національного агентства згідно з вимогами законів України "Про запобігання корупції" та "Про державну службу";

2) здійснення контролю за дотриманням працівниками Національного агентства правил етичної поведінки, недопущенням конфлікту інтересів, декларуванням майна, доходів, видатків та зобов’язань фінансового характеру;

3) проведення перевірок працівників Національного агентства на доброчесність та моніторинг їхнього способу життя;

4) перевірка інформації, що міститься у зверненнях фізичних та юридичних осіб, медіа, інших джерелах, у тому числі отриманої через спеціальну телефонну лінію, сторінку в мережі Інтернет, засоби електронного зв’язку Національного агентства, щодо причетності працівників Національного агентства до вчинення правопорушень;

5) проведення службового розслідування стосовно працівників Національного агентства;

6) організація проведення спеціальної перевірки стосовно осіб, які претендують на призначення на посаду в Національному агентстві;

7) консультування працівників Національного агентства щодо правил етичної поведінки, недопущення конфлікту інтересів, декларування майна, доходів, видатків та зобов’язань фінансового характеру.

3. Працівник Національного агентства, якому стала відома інформація про протиправні дії чи бездіяльність іншого працівника Національного агентства, зобов’язаний негайно повідомити про це Голову Національного агентства та підрозділ внутрішнього контролю Національного агентства.

4. У разі виявлення інформації про можливе вчинення працівником Національного агентства кримінального або адміністративного правопорушення підрозділ внутрішнього контролю Національного агентства негайно повідомляє про це Голову Національного агентства та органи правопорядку відповідно до компетенції.

5. Порядок діяльності та повноваження підрозділів внутрішнього контролю Національного агентства визначаються положенням, що затверджується Головою Національного агентства".

Доповнено статтею 21-2 такого змісту:

"              Стаття 21-2. Орієнтовний план управління активом

1. Для активів, що підлягають передачі в управління управителю активом, Національне агентство розробляє орієнтовний план управління. Орієнтовний план розробляється з урахуванням особливостей активу, виявлених під час його ідентифікації.

2. Орієнтовний план управління активом затверджується керівником відповідного структурного підрозділу Національного агентства.

У разі якщо в управління передається актив у вигляді частки у статутному (складеному) капіталі чи акцій, паїв професійних учасників ринків капіталу, крім банків, професійних учасників організованих товарних ринків та осіб, що здійснюють діяльність, пов’язану з ринками капіталу та організованими товарними ринками, такий план погоджується з Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

3. Орієнтовний план управління активом містить:

1) загальну інформацію про актив (найменування, характеристику та опис, включаючи відомості про право власності на актив, наявність обтяжень або інших обмежень, заборгованості з оплати комунальних послуг, інших обов’язкових платежів);

2) інформацію про місцезнаходження активу або здійснювані заходи щодо його зберігання;

3) відомості про ринкову вартість активу або його оцінку;

4) очікувані витрати на управління активом;

5) потенційні джерела доходу, який може бути отримано від управління активом;

6) аналіз ризиків, пов’язаних з управлінням активом, та заходи для їх мінімізації;

7) рекомендації щодо оптимального способу управління активом;

8) очікувані результати управління активом, зокрема очікуваний щомісячний розмір доходу від управління активом.

4. Зміни до орієнтовного плану управління активом вносяться за ініціативою Національного агентства або управителя активом у разі виявлення обставин, що можуть вплинути на ефективність управління активом.

5. Порядок та строки розроблення, затвердження, внесення змін до орієнтовного плану управління активом визначаються Кабінетом Міністрів України".

Доповнено статтями 21-3, 21-4 і 21-5 такого змісту:

"Стаття 21-3. Визначення управителя простого активу

1. Національне агентство здійснює відбір управителя простого активу (активів) з використанням електронної системи закупівель у два етапи:

1) проведення попередньої кваліфікації учасників;

2) визначення управителя простого активу (активів) шляхом проведення аукціону серед учасників, які пройшли попередню кваліфікацію.

…

Участь у попередній кваліфікації учасників можуть брати суб’єкти підприємницької діяльності, які зареєстровані в установленому законом порядку та здійснюють підприємницьку діяльність з надання в користування за плату рухомого та нерухомого майна та/або надання посередницьких послуг щодо оренди рухомого та нерухомого майна.

…

11. Національне агентство оприлюднює на своєму офіційному веб-сайті актуальний перелік учасників, які пройшли попередню кваліфікацію. Учасник, який пройшов попередню кваліфікацію, включається до такого переліку не пізніше наступного робочого дня після затвердження протоколу попередньої кваліфікації учасників.

…

15. Аукціон для визначення управителя простого активу (активів) включає:

1) оприлюднення в електронній системі закупівель та на офіційному веб-сайті Національного агентства оголошення про визначення управителя простого активу (активів) та надсилання учасникам, які пройшли попередню кваліфікацію, через електронну систему закупівель запрошення до участі в аукціоні, аналогічне за змістом відповідному оголошенню;

2) подання учасниками, які пройшли попередню кваліфікацію, пропозицій щодо розміру винагороди управителя (відсоток прибутку від управління) за управління простим активом (активами). Пропозиції учасників подаються через електронну систему закупівель;

3) розкриття в електронній системі закупівель поданих учасниками пропозицій;

4) проведення електронного аукціону між учасниками, які подали пропозиції;

5) повідомлення учасників аукціону про результати проведеного аукціону через електронну систему закупівель;

6) оприлюднення в електронній системі закупівель та на офіційному веб-сайті Національного агентства інформації про результати аукціону, визначення управителя простого активу (активів) та укладення договору управління активом.

…

19. За результатами проведення аукціону учасник, який надав пропозицію щодо найменшого розміру винагороди управителя за управління простим активом (активами), визнається переможцем.

За результатами проведення другого етапу відбору управителя простого активу (активів) Національне агентство складає протокол, що оприлюднюється в електронній системі закупівель та містить:

1) найменування (для юридичної особи) або прізвище, ім’я, по батькові (за наявності) (для фізичної особи) учасників та надану кожним із учасників пропозицію щодо розміру винагороди за управління активами до початку аукціону та після закінчення аукціону;

2) перелік учасників, кандидатури яких були відхилені, з обґрунтуванням такого відхилення;

3) відомості про переможця аукціону;

4) інші відомості, визначені порядком відбору управителя простого активу (активів).

Протокол аукціону з визначення управителя простого активу (активів) оприлюднюється в електронній системі закупівель та на офіційному веб-сайті Національного агентства протягом одного робочого дня з дати його затвердження.

…

Стаття 21-4. Визначення управителя складного активу

1. Національне агентство здійснює відбір управителя складного активу з використанням електронної системи закупівель шляхом:

1) оголошення про проведення процедури відбору учасників;

2) приймання документів для участі у визначенні управителя складного активу через електронну систему закупівель;

3) розкриття пропозицій учасників та їх оцінювання на відповідність кваліфікаційним вимогам;

4) визначення управителя складного активу за результатами проведення аукціону серед учасників, які відповідають кваліфікаційним вимогам.

…

Доповнено статтею 21-6 такого змісту:

"Стаття 21-6. Порядок реалізації активів

1. Рухоме майно може бути передано Національному агентству для реалізації без згоди власника, за рішенням слідчого судді, суду за наявності хоча б однієї з таких підстав:

1) майно піддається швидкому псуванню;

2) майно протягом року втрачає 50 або більше відсотків своєї вартості;

3) витрати на зберігання рухомого майна протягом останніх 12 календарних місяців становлять більше 30 відсотків вартості такого майна на момент підписання акта приймання-передачі такого активу Національним агентством.

Реалізація майна в порядку, передбаченому цією статтею, здійснюється за ціною, не нижчою за ринкову, крім випадку, передбаченого абзацом шостим цієї частини.

Рухоме майно, яке на момент прийняття в управління Національним агентством перебувало на митній території України під митним контролем та за яке не були сплачені митні платежі, а також незаконно ввезене на митну територію України, може бути передано для реалізації, за умови включення до його ціни суми митних платежів, що підлягала б сплаті при випуску такого майна у вільний обіг на митній території України. У разі якщо таке майно не реалізовано на перших торгах, допускається виставлення його на повторні торги відповідно до законодавства із зниженням ціни, яка не може бути меншою за суму митних платежів, що підлягала б сплаті при випуску такого майна у вільний обіг на митній території України, якщо такі митні платежі не були попередньо сплачені.

2. Активи, визначені частиною першою цієї статті, передаються для реалізації без згоди власника, на підставі ухвали слідчого судді, суду про передачу активів Національному агентству для їх реалізації, копія якої надсилається Національному агентству негайно після її винесення з відповідним зверненням прокурора.

Передача для реалізації активів може також здійснюватися за згодою їх власника, підпис на якій засвідчено нотаріально. Нотаріально засвідчена копія такої згоди подається до Національного агентства з відповідним зверненням прокурора.

Реалізація активів відповідно до цього Закону є примусовою реалізацією (примусовим продажем), крім випадків реалізації активів за згодою власника.

Реалізація активів, крім активів, зазначених в абзацах шостому - восьмому цієї частини, здійснюється на електронних аукціонах (торгах) в електронній торговій системі, адміністрування якої здійснюється суб’єктом господарювання державного сектору економіки, яка використовується для приватизації державного і комунального майна відповідно до Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна".

Порядок і строки реалізації активів на таких електронних аукціонах (торгах) в електронній торговій системі визначаються Кабінетом Міністрів України.

Реалізація активів, які є цінними паперами, здійснюється на організованих ринках капіталу.

Реалізація активів, які є видами продукції, торгівля якими відповідно до частини п’ятої статті 5 Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки" має здійснюватися виключно на організованих товарних ринках, здійснюється на організованому товарному ринку.

Реалізація активів, які є фінансовими інструментами, здійснюється з урахуванням вимог, встановлених Законом України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки".

Не допускається реалізація активів, щодо стягнення яких відповідно до Закону України "Про санкції" подано позовну заяву, яка прийнята судом до розгляду, до набрання законної сили судовим рішенням у такій справі, крім активів, які швидко псуються.

Рухоме майно, належність якого до культурних цінностей встановлена у порядку, визначеному частиною п’ятою статті 21 цього Закону, не може бути передано для реалізації до набрання законної сили обвинувальним вироком суду або іншим судовим рішенням, яке є підставою для застосування спеціальної конфіскації відповідно до Кримінального кодексу України, або судовим рішенням про визнання активів необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави.

У випадках, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції, покупець зобов’язаний отримати дозвіл Антимонопольного комітету України на концентрацію суб’єктів господарювання. Порядок подання та розгляду заяви про надання дозволу на концентрацію встановлюється законодавством про захист економічної конкуренції.

3. Одержані від реалізації активів кошти зараховуються на депозитні рахунки Національного агентства.

Національне агентство забезпечує перерахування на рахунки, відкриті для зарахування надходжень державного бюджету, контроль за справлянням яких покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, коштів (у сумі митних платежів, які підлягали б сплаті при випуску активів у вільний обіг на митній території України), одержаних від реалізації активів, передбачених абзацом шостим частини першої цієї статті, протягом п’яти робочих днів з дня зарахування таких коштів на поточні рахунки.

4. Нерухоме майно не може бути передано для реалізації без згоди власника такого майна до винесення обвинувального вироку суду, що набрав законної сили, або іншого судового рішення, що набрало законної сили, яке є підставою для застосування спеціальної конфіскації відповідно до Кримінального кодексу України, або судового рішення, яке набрало законної сили, про визнання активів необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави".

21. Про внесення зміни до частини першої статті 16 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" щодо проведення перевірок з питань вчинення мобінгу (цькування)

(Закон України від 15квітня 2025 р. № 4352-IX, чинність з 01.10.2025)

Частину першу статті 16 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" від 15 березня 2022 року № 2136-IX; із змінами, внесеними Законом України від 1 липня 2022 року № 2352-IX, викладено в такій редакції:

"1. У період дії воєнного стану центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, та його територіальні органи можуть здійснювати за заявою працівника або профспілки позапланові заходи державного нагляду (контролю) за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання та фізичними особами, які використовують найману працю, в частині додержання вимог цього Закону, а також з питань виявлення неоформлених трудових відносин, вчинення мобінгу (цькування) та законності припинення трудових договорів.

Позапланові заходи державного нагляду (контролю) з питань вчинення мобінгу (цькування) не можуть здійснюватися одночасно з позаплановими заходами державного нагляду (контролю) з будь-яких інших питань".

22. Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення реалізації права на набуття та збереження громадянства України

(Закон України від 18червня 2025 р. № 4502-IX, чинність з 16.01.2026)

У Законі України "Про громадянство України":

у статті 1:

абзац дванадцятий викладено в такій редакції:

"постійне проживання на території України - проживання в Україні іноземця чи особи без громадянства на підставі виданих в установленому порядку дійсних посвідки на постійне проживання або посвідчення біженця чи документа, що підтверджує надання притулку в Україні";

після абзацу дванадцятого доповнено новим абзацом такого змісту:

"тимчасове проживання в Україні - проживання в Україні іноземця чи особи без громадянства на підставі виданих в установленому порядку дійсних посвідки на тимчасове проживання в Україні або військового квитка/військово-облікового документа, виданого іноземцю чи особі без громадянства, які в установленому порядку уклали контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту або Національній гвардії України".

абзац чотирнадцятий викладено в такій редакції:

"безперервне проживання на території України - постійне проживання на території України особи, якщо її разовий виїзд за кордон у приватних справах не перевищував 90 днів, а в сумі за рік - 180 днів. Не є порушенням вимоги про безперервне проживання виїзд особи за кордон у службове відрядження, на навчання, на лікування, реабілітацію, що підтверджується відповідним документом підприємства, установи, організації, закладу освіти, закладу охорони здоров’я, закладу реабілітації";

доповнено новими абзацами такого змісту:

"декларація про відмову від іноземного громадянства та визнання себе лише громадянином України - документ, що засвідчує відмову іноземця від громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав, що подається іноземцем:

якого визнано біженцем чи якому надано притулок в Україні;

який в установленому законодавством України порядку проходить військову службу за контрактом у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту, Національній гвардії України, у тому числі якого нагороджено державною нагородою України, або є одним із подружжя такої особи, або є дитиною такої особи, або дитиною одного із подружжя, або одним із батьків подружжя;

який в установленому законодавством України порядку проходив військову службу за контрактом у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту або Національній гвардії України, контракт якого припинено (розірвано), та якого звільнено з військової служби з підстав, передбачених підпунктами "а", "б", "в" пунктів 1, 2, підпунктами "а", "б" пункту 3 частини п’ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов’язок і військову службу", у тому числі якого нагороджено державною нагородою України, або є одним із подружжя такої особи, або є дитиною такої особи, або дитиною одного із подружжя, або одним із батьків подружжя;

який отримав посвідку на тимчасове проживання на підставі частин двадцятої або двадцять четвертої статті 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", або є одним із подружжя такої особи, або є дитиною такої особи, або дитиною одного із подружжя, або одним із батьків подружжя;

який має визначні заслуги перед Україною або прийняття якого до громадянства України становить державний інтерес для України, або є одним із подружжя такої особи, або дитиною такої особи, або дитиною одного із подружжя такої особи;

який є громадянином держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором або державою-окупантом, та зазнав у країні своєї громадянської належності переслідувань, що підтверджується документом, передбаченим цим Законом, або є одним із подружжя такої особи, або є дитиною такої особи, або дитиною одного із подружжя такої особи;

який узяв зобов’язання припинити іноземне громадянство і в якого існують незалежні від нього причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) або іноземних громадянств (підданств) або є дитиною такої особи;

який є громадянином держави, законодавство якої передбачає автоматичне припинення особою громадянства (підданства) цієї держави одночасно з набуттям громадянства іншої держави, або є дитиною такої особи;

який є другим із подружжя або одним із батьків подружжя, дитиною особи або дитиною одного із подружжя особи, яка в установленому законодавством України порядку проходила військову службу за контрактом у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту або Національній гвардії України та загинула при виконанні службових обов’язків, або особи, яка мала право на отримання посвідки на тимчасове проживання на підставі частини двадцятої або двадцять четвертої статті 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" та загинула при виконанні службових обов’язків;

який є другим із подружжя громадянина України, який в установленому законодавством України порядку проходить військову службу у Збройних Силах України, інших утворених відповідно до законів України військових формуваннях, Службі безпеки України, Державній службі спеціального зв’язку та захисту інформації України, Національній гвардії України, Державній прикордонній службі України, Управлінні державної охорони України, Державній спеціальній службі транспорту, правоохоронних органах спеціального призначення або розвідувальних органах України чи який в установленому законодавством України порядку проходив військову службу у Збройних Силах України, інших утворених відповідно до законів України військових формуваннях, Службі безпеки України, Державній службі спеціального зв’язку та захисту інформації України, Національній гвардії України, Державній прикордонній службі України, Управлінні державної охорони України, Державній спеціальній службі транспорту, правоохоронних органах спеціального призначення або розвідувальних органах України та загинув (помер) при виконанні (у зв’язку з виконанням) службових обов’язків або якого було звільнено з військової служби з підстав, передбачених пунктами "а", "б", "в" частини другої, пунктами "а", "б", "в", "є" частини третьої, підпунктами "б", "в", "г", "е" пункту 1 та підпунктами "а", "б", "г", "д", "е" пункту 2 частини четвертої, підпунктами "а", "б", "в", "ґ", "п" пункту 2, підпунктами "а", "б", "г", "д" пункту 3 частини п’ятої, підпунктами "а", "б", "г", "і" пункту 2, підпунктами "а", "б", "г", "ґ" пункту 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов’язок і військову службу", або є дитиною одного із подружжя, або одним із батьків подружжя;

статтю 2 доповнено пунктом 8 такого змісту:

Законодавство України про громадянство ґрунтується на таких принципах:

"8) визначення правового режиму одночасної належності громадянина України до громадянства (підданства) двох або більше держав з урахуванням забезпечення національної безпеки та національних інтересів України, недопущення привілеїв чи обмежень за ознаками наявності у громадянина України громадянства (підданства) іноземної держави (іноземних держав)";

розділ II доповнено статтею 5-1 такого змісту:

"Стаття 5-1. Визнання випадків множинного громадянства (підданства)

Наявність у громадянина України громадянства (підданства) іншої держави визнається у таких випадках:

1) одночасне набуття дитиною за народженням громадянства України та громадянства (підданства) іншої держави чи держав;

2) набуття дитиною, яка є громадянином України, громадянства (підданства) своїх усиновлювачів унаслідок усиновлення її іноземцями;

3) автоматичне набуття громадянином України іншого громадянства (підданства) унаслідок одруження з іноземцем;

4) автоматичне набуття громадянином України, який досяг повноліття, іншого громадянства (підданства) унаслідок застосування законодавства про громадянство іноземної держави, якщо такий громадянин України не отримав документа, що підтверджує наявність у нього громадянства (підданства) іншої держави;

5) набуття громадянства України у спрощеному порядку, передбаченому статтею 10-1 цього Закону, іноземцями, які є громадянами (підданими) держав, громадяни (піддані) яких набувають громадянство України у спрощеному порядку;

6) набуття громадянином України громадянства (підданства) держав, громадяни (піддані) яких набувають громадянство України у спрощеному порядку";

статті 7, 8, 9 викладено в такій редакції:

"Стаття 7. Набуття громадянства України за народженням

Особа, батьки або один з батьків якої на момент її народження були громадянами України, є громадянином України.

Особа, яка народилася на території України або за її межами від іноземців, які на момент її народження є особами, які в розумінні цього Закону постійно проживали на території України, і не набула за народженням громадянства (підданства) іншої держави, є громадянином України.

Особа, яка народилася на території України або за її межами від іноземця, який на момент її народження є особою, яка в розумінні цього Закону постійно проживала на території України, та особи, яку на момент її народження визнано біженцем або якій надано притулок в Україні, і не набула за народженням громадянства (підданства) іншої держави або громадянства того з батьків, який є іноземцем, є громадянином України.

Особа, яка народилася на території України або за її межами від іноземця, який на момент її народження є особою, яка в розумінні цього Закону постійно проживала на території України, та особи без громадянства, визнаної в Україні, яка на момент її народження постійно або тимчасово проживала на території України, і не набула за народженням громадянства (підданства) іншої держави, є громадянином України.

Особа, яка народилася на території України або за її межами від іноземця, який на момент її народження є особою, яка в розумінні цього Закону постійно проживала на території України, та особи без громадянства, яка на момент її народження постійно проживала на території України, і не набула за народженням громадянства (підданства) іншої держави, є громадянином України.

Особа, яка народилася на території України або за її межами від осіб, яких на момент її народження визнано в Україні біженцями або яким надано притулок в Україні, є громадянином України.

Особа, яка народилася на території України або за її межами від особи, яку на момент її народження визнано в Україні біженцем або якій надано притулок в Україні, та особи без громадянства, визнаної в Україні, яка на момент її народження тимчасово або постійно проживала на території України, і не набула за народженням громадянства (підданства) іншої держави, є громадянином України.

Особа, яка народилася на території України або за її межами від особи, яку на момент її народження визнано в Україні біженцем або якій надано притулок в Україні, та особи без громадянства, яка на момент її народження постійно проживала на території України, і не набула за народженням громадянства (підданства) іншої держави, є громадянином України.

Особа, яка народилася на території України або за її межами від осіб без громадянства, визнаних в Україні, які на момент її народження тимчасово або постійно проживали на території України, і не набула за народженням громадянства (підданства) іншої держави, є громадянином України.

Особа, яка народилася на території України від осіб без громадянства, які на момент її народження тимчасово або постійно проживали на території України, є громадянином України.

Особа, яка народилася на території України від особи без громадянства, визнаної в Україні, яка на момент її народження тимчасово або постійно проживала на території України, та особи без громадянства, яка на момент її народження постійно або тимчасово проживала на території України, є громадянином України.

Особа, яка народилася за межами України і не набула за народженням громадянства (підданства) іншої держави від особи без громадянства, визнаної в Україні, яка на момент її народження тимчасово або постійно проживала на території України, та особи без громадянства, яка на момент її народження постійно проживала на території України, є громадянином України.

Особа, яка народилася на території України або за її межами від осіб без громадянства, які на момент її народження постійно проживали на території України, і не набула за народженням громадянства (підданства) іншої держави, є громадянином України.

Новонароджена дитина, знайдена на території України, обоє з батьків якої невідомі (знайда), є громадянином України.

Особа, яка має право на набуття громадянства України за народженням, є громадянином України з моменту народження.

Для набуття особою громадянства України за народженнямбатьками цієї особи (або одним із них) або її законними представниками (або одним із них), крім особи, батьки якої на момент її народження були громадянами України або один із батьків якої був громадянином України, а другий - особою без громадянства, подається заява про набуття громадянства України, а після досягнення особою повноліття заява подається нею особисто.

Стаття 8. Набуття громадянства України за територіальним походженням

….

Особа, яка народилася на території України після 24 серпня 1991 року від іноземців, які на момент її народження постійно проживали на території України, або іноземця, який на момент її народження постійно проживав на території України, та особи, яку на момент її народження визнано біженцем або якій надано притулок в Україні, або іноземця, який на момент її народження постійно проживав на території України, та особи без громадянства, визнаної в Україні, яка на момент її народження постійно або тимчасово проживала на території України, або іноземця, який на момент її народження постійно проживав на території України, та особи без громадянства, яка на момент її народження постійно проживала на території України і не набула за народженням громадянство України та є іноземцем або особою без громадянства, має право на набуття громадянства України за територіальним походженням. Набуття громадянства України такою особою здійснюється за заявою одного з її законних представників, а після досягнення особою повноліття - за її власною заявою.

Умовами для набуття громадянства України за територіальним походженням є: визнання і додержання Конституції України та законів України, що засвідчується особою у поданій в установленому порядку заяві про набуття громадянства України, знання основ Конституції України, історії України, володіння державною мовою відповідно до рівня, визначеного Національною комісією зі стандартів державної мови.

Складання іспитів з основ Конституції України, історії України та на визначення рівня володіння державною мовою здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Для набуття громадянства України за територіальним походженням особи, які в установленому законодавством України порядку проходять військову службу за контрактом у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту або Національній гвардії України, особи, які отримали посвідку на тимчасове проживання на підставі частин двадцятої, двадцять четвертої статті 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", подають зобов’язання про складання іспитів з основ Конституції України, історії України та на визначення рівня володіння державною мовою.

Вимога стосовно засвідчення особою у поданій заяві про набуття громадянства України щодо визнання і додержання Конституції України та законів України не поширюється на дітей та осіб, визнаних судом недієздатними, а також на осіб, які мають психічні розлади, що підтверджується медичним висновком, виданим компетентним органом іноземної держави або відповідним закладом охорони здоров’я України. Вимоги щодо складання іспитів з основ Конституції України, історії України та на визначення рівня володіння державною мовою не поширюються на дітей та осіб, визнаних судом недієздатними, осіб з інвалідністю, пов’язаною з порушеннями зору, слуху, мовлення, що підтверджується медичним висновком, виданим компетентним органом іноземної держави або відповідним закладом охорони здоров’я України, а також на осіб, які мають психічні розлади, що підтверджується медичним висновком, виданим компетентним органом іноземної держави або відповідним закладом охорони здоров’я України. Перелік психічних розладів, що можуть бути перешкодою для складання іспитів з основ Конституції України, історії України, володіння державною мовою відповідно до рівня, визначеного Національною комісією зі стандартів державної мови, затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я.

Громадянство України за територіальним походженням не може набути особа, яка відповідно до частини восьмої статті 9 цього Закону не приймається до громадянства України (крім випадку, передбаченого частиною дев’ятою статті 9 цього Закону), а також особа, стосовно якої рішення про оформлення набуття громадянства України скасовано на підставі статті 21 цього Закону.

Для набуття громадянства України в установленому порядку разом із заявою про набуття громадянства України подається один із таких документів

1) декларація про визнання себе громадянином України;

2) зобов’язання припинити іноземне громадянство;

3) декларація про відмову від іноземного громадянства та визнання себе лише громадянином України, крім осіб, зазначених в абзаці сорок восьмому частини першої статті 1 цього Закону;

4) декларація про відсутність іноземного громадянства.

Датою набуття громадянства України у випадках, передбачених цією статтею, є дата прийняття спеціальними уповноваженими органами рішення про набуття особою громадянства України.

Стаття 9. Прийняття до громадянства України

Іноземець або особа без громадянства можуть бути за їхньою заявою прийняті до громадянства України в порядку, визначеному цим Законом.

Умовами прийняття до громадянства України є:

1) визнання і додержання Конституції України та законів України, що засвідчується особою у поданій в установленому порядку заяві про прийняття до громадянства України;

2) знання основ Конституції України, історії України, володіння державною мовою відповідно до рівня, визначеного Національною комісією зі стандартів державної мови.

Складання іспитів з основ Конституції України, історії України та на визначення рівня володіння державною мовою здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

3) безперервне проживання на території України протягом останніх п’яти років.

Ця умова не поширюється на іноземців чи осіб без громадянства, які перебувають у шлюбі з громадянином України понад три роки, на іноземців чи осіб без громадянства, які перебували з громадянином України понад три роки у шлюбі, що припинився внаслідок його смерті, на іноземців чи осіб без громадянства, які в установленому законодавством України порядку проходили військову службу за контрактом у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту або Національній гвардії України, контракт яких припинено та яких звільнено з військової служби з підстав, передбачених підпунктом "б" пунктів 1-3 частини п’ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов’язок і військову службу". Вимога щодо трирічного строку перебування у шлюбі з громадянином України не застосовується до іноземців та осіб без громадянства, яким було надано дозвіл на імміграцію відповідно до пункту 1 частини третьої статті 4 Закону України "Про імміграцію".

Для осіб, яких визнано біженцями або яким надано притулок в Україні, строк безперервного проживання на території України має становити останні три роки на дату подання заяви про прийняття до громадянства України з моменту визнання біженцем або надання притулку в Україні, а для осіб без громадянства - останні три роки на дату подання такої заяви з моменту в’їзду в Україну в статусі особи без громадянства або з моменту визнання особою без громадянства в Україні.

Для іноземців та осіб без громадянства, які в установленому законодавством України порядку проходять військову службу за контрактом у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту або Національній гвардії України, строк безперервного проживання на території України має становити останні три роки на момент подання заяви про прийняття до громадянства України з дня набрання чинності контрактом про проходження військової служби у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту або Національній гвардії України або один рік проходження в установленому законодавством України порядку військової служби за контрактом у період дії воєнного стану, а для осіб, які отримали посвідку на тимчасове проживання відповідно до частини двадцять четвертої статті 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", - останні три роки на дату подання такої заяви з моменту отримання посвідки на тимчасове проживання.

Для осіб, які отримали статус закордонного українця відповідно до Закону України "Про закордонних українців", строк безперервного проживання на території України має становити один останній рік з дня отримання дозволу на імміграцію відповідно до пункту 5 частини третьої статті 4 Закону України "Про імміграцію", за умови наявності статусу закордонного українця не менше одного року;

….

© 2025 Unba.org.ua Всі права захищені
"Національна Асоціація Адвокатів України". Передрук та інше використання матеріалів, що розміщені на даному веб-сайті дозволяється за умови посилання на джерело. Інтернет-видання та засоби масової інформації можуть використовувати матеріали сайту, розміщувати відео з офіційного веб-сайту Національної Асоціації Адвокатів України на власних веб-сторінках, за умови гіперпосилання на офіційний веб-сайт Національної Асоціації Адвокатів України. Заборонено передрук та використання матеріалів, у яких міститься посилання на інші інтернет-видання та засоби масової інформації. Матеріали позначені міткою "Реклама", публікуються на правах реклами.